Виховний колектив, як суб’єкт і

об’єкт виховної дія діяльності

Дитячий колектив – це об'єднання дітей на основі спільної корисної діяльності
(наприклад, навчання громадської діяльності, спорту, туризму).

Найважливіші ознаки, властиві будь-якому колективу — єдність мети, певна організація

спільної діяльності — характерні також і для дитячого колективу і відрізняють його від
дружної компанії. На відміну від колективу дорослих, дитячий колектив перебуває під
керівництвом педагогів.

В сучасній педагогічній літературі дається таке означення дитячого виховного

колективу: "виховний колектив – це таке об'єднання учнів, життя і діяльність якого
мотивується здоровими соціальними прагненнями, в якому ефективно функціонують
органи самоврядування, а міжособистісні стосунки характеризуються високою
організованістю, відповідною залежністю, прагненням до загального успіху, багатством
духовних взаємовідносин та інтересів, що забезпечує свободу і захищеність кожної
особистості».

Як відзначає академік Б.Т. Лихачов, дитячий виховний колектив, за умови умілої його
організації, характеризується багатством і різноманітністю змісту, видів, форм
громадсько-корисної діяльності в суспільстві. За допомогою виховного колективу
дитина входить у життя суспільства. Змістовно колектив може бути охарактеризований
у різноманітних аспектах.

Різноманітні аспекти
1. Моральний аспект. У виховному колективі виникають умови для розуміння дитиною
моралі як суспільного явища. В процесі колективної праці, організованих
взаємозалежностей, дружніх стосунків між школярами вони усвідомлюють суспільну
мораль як відповідальність один перед одним, перед самим собою, колективом і
суспільством. Практика реальних стосунків у колективі переконує їх у необхідності
чесного товаришування, добросовісної праці, охорони спільного майна і громадського
порядку.
2. Педагогічний аспект. Виховний вплив і взаємодія в колективі організуються з
урахуванням вікових та індивідуальних особливостей дітей. Педагогічно організований
колектив створює можливості для формування суспільно цінної сутності особистості і
яскравої індивідуальності.
3. Психологічний аспект. Дитячий виховний колектив є організованим соціальним
середовищем, мета якого є формування колективістсько-спрямованої особистості.
Цілеспрямованість колективу сприяє формуванню здорового морального клімату,
мажорного тону стосунків. Кожна дитина, яка добровільно бере участь у суспільних
прагненнях і справах, відчуває потребу в колективному спілкуванні, психологічній
 сумісності з іншими дітьми, в діловому і дружньому спілкуванні. Дітей стимулює те, що
в колективі цікаво жити і працювати, радісно відчувати свою захищеність і
доброзичливість товаришів, отримувати допомогу, підтримку ініціативи і творчих
починань.
4. Індивідуально-особистісний аспект. Психічний розвиток, становлення духовного світу
дитини вимагає періодичного обособлення, самітності. їй необхідно побути одній, щоб
озирнутися навкруги, заглянути в себе, осмислити свої стосунки з навколишнім світом.
Це сприяє формуванню самосвідомості, внутрішнього морального світу особистості.
Духовне багатство - завжди результат творчості, величезної внутрішньої духовної праці,
спрямованої на аналіз та оцінку вражень життя і мистецтва. Обособленість,
самостійність – одна з найважливіших умов творчості. Тому у виховному колективі діти
повинні мати можливість тимчасового обособлення, вважає академік Б.Т. Лихачов.
5. Культурно-естетичний аспект. Організоване і вільне спілкування дітей у колективі
стимулює кожну дитину до накопичення знань, умінь, навичок, вражень, образів,
переживань, до змістовного обміну духовними цінностями, до підвищення естетичного
рівня повсякденних стосунків, до естетичної організації всього життя і діяльності.
Особлива увага приділяється художній творчості школярів у колективі як засобу
змістовного використання вільного часу дітей і їхнього розвитку.
6. Суспільно-ціннісний аспект. Колектив – ідейна, ціннісно-зорієнтована спільність людей,
для яких організована структура є засобом досягнення загальної мети. Духовна єдність
виражається сьогодні у прагненні до оновлення суспільного життя.

Основною метою виховання, вважав А. В. Луначарський,

має бути всебічний розвиток такої особистості, яка
вміє жити в гармонії з іншими, яка вміє
содружествовать, яка пов'язана з іншими співчуттям і
думкою соціально. «Ми хочемо, - писав він, - виховати
людину, яка була б колективістів нашого часу, жив би
суспільним життям набагато більше, ніж особистими
інтересами». У той же час він відзначав, що тільки на
основі колективу можуть бути розвинені найбільш
повно особливості людської особистості. Виховуючи
індивідуальність на базі колективізму, необхідно
забезпечити єдність особистої та громадської
спрямованості, вважав А. В. Луначарський.

Особливо вагомий внесок у розробку теорії і практики

колективу вніс А. С. Макаренка. Він довів, що «ніякої метод не
може бути виведений з уявлення про пару: вчитель + учень, а
може бути виведений із загального уявлення про організацій
школи і колективу». [2] Він першим глибоко обгрунтував
струнку концепцію виховного колективу, пронизану
гуманістичними ідеями. Педагогічні принципи, покладені ним в
основу організації дитячого колективу, забезпечували чітку
систему обов'язків та прав, що визначають соціальну позицію
кожного члена колективу. Система перспективних ліній,
принцип паралельної дії, відносини відповідальної залежності,
принцип гласності та інші були спрямовані на те, щоб
викликати краще в людині, забезпечити йому радісне
самопочуття, захищеність, впевненість у своїх силах,
сформувати постійну потребу руху вперед.

Послідовний розвиток ідеї А. С. Макаренка отримали

в педагогічних працях і досвіді В. О. Сухомлинського. Вбачаючи
завдання школи в забезпеченні творчого саморозвитку
особистості школяра в колективі, він зробив і реалізував вдалу
спробу побудови цілісного педагогічного процесу. В основу своєї
виховної системи творчого розвитку особистості В. О.
Сухомлинський поклав ідею спрямованого розвитку у дитини
суб'єктної позиції.

Багаторічна педагогічна діяльність В. О. Сухомлинського як

директора школи і вчителя дозволила йому сформулювати
сукупність принципів, які повинні бути покладені в основу
формування шкільного колективу: організаційну єдність
шкільного колективу; керівна роль шкільного колективу;
керівна роль педагога; багатство відносин між учнями
та педагогами , між учнями, між педагогами; яскраво виражена
громадянськість духовного життя вихованців та вихователів;
самодіяльність, творчість, ініціатива; постійне множення
духовних багатств; гармонія високих, благородних інтересів,
потреб і бажань; створення і дбайливе збереження традицій,
передача їх від покоління до покоління як духовного надбання;
інтелектуальне, естетичне багатство взаємовідносин між
шкільним колективом та іншими колективами нашого
суспільства; емоційне багатство колективного
життя; дисципліна і відповідальність особистості за свою
працю та поведінку.

В останні десятиліття педагогічні дослідження були

спрямовані на виявлення найбільш ефективних форм
організації, методів згуртування та формування
виховних колективів (Т. Є. Коннікова, Л. І. Новикова, М.
Д. Виноградова, А. В. Мудрик, О. С. Богданова , І. Б. Первін та ін),
на розробку принципів і методів стимулювання колективної
діяльності (Л. Ю. Гордін, М. П. Шульц та ін), розвиток виховних
функцій колективу та самоврядування в ньому (В. М. Коротов
тощо), розробку педагогічної інструментовки
діяльності колективу (Е. С. Кузнєцова, Н. Є. Щуркова та
ін.) Сучасна концепція виховного колективу (Т. А. Куракін, Л. І.
Новікова, А. В. Мудрик) розглядає його як своєрідну модель
суспільства, що відображає не стільки форму його організації,
скільки ті відносини, які йому притаманні, ту атмосферу, яка
йому властива, ту систему людських цінностей, яка в ньому
прийнята. При цьому дитячий колектив розглядається як
модель, у якій відбиваються відносини сьогоднішнього дня
суспільства і тенденції його розвитку. Для суспільства дитячий
колектив, будучи його осередком, є засобом досягнення
поставлених перед ним виховних завдань, а для дитини він
виступає перш за все своєрідною середовищем її проживання й
освоєння досвіду, накопиченого попередніми поколіннями.

В даний час досліджуються такі питання теорії колективу, як

масове, групове і індивідуальне в колективі, проблема
колективного цілепокладання; формування соціальної
спрямованості особистості і розвиток творчої
індивідуальності членів колективу; ідентифікація та
відокремлення в колективі в їх єдності; єдність педагогічного
керівництва, самоврядування і саморегуляції; тенденції
розвитку колективу як суб'єкта виховання та ін В основі
згуртування дитячого колективу може лежати не
тільки праця, а й спілкування, пізнання, гра та інші види
діяльності, організації яких необхідно приділяти спеціальну
увагу.

2. Роль навчально-виховного колективу в розвитку особистості

Одним з основних принципів реалізації теорії колективу в

педагогіці є принцип формування особистості в
колективі. Даний принцип був розроблений основоположниками
радянської педагогіки Н.К. Крупської та А.В. Луначарським. Він
проголошує основною метою колективу «всебічний розвиток
такої особистості, яка вміє жити в гармонії з іншими, яка вміє
содружествовать, яка пов'язана з іншими співчуттям і думкою
соціально».
Відповідно до даної теорії, роль колективу в розвитку
особистості проявляється в наступних моментах:

Колектив є основною базою накопичення дітьми позитивного

соціального досвіду, оскільки тільки в шкільному колективі його
освоєння спеціально планується і направляється.

Колектив забезпечує вихованцю можливості самовираження і

самоствердження як особистості. Тільки в ньому
формуються самооцінка, рівень домагань і самоповагу.

У колективі формуються суспільно значущі уміння і

навички, моральні орієнтації, громадянська позиція вихованця.

Трудова діяльність в умовах колективу стимулює прояв

відповідальності за результати праці.

Колективна діяльність відкриває можливості для реалізації та

розвитку фізичного і творчого потенціалу вихованців, їх
емоційного розвитку.

Колектив грає дуже важливу роль в житті кожного

вихованця. У ньому також задовольняються природні потреби
людини у спілкуванні, в приналежності до групи собі подібних; в
колективі людина може знайти підтримку і захист, а також
визнання своїх досягнень і успіхів.

Колектив здатний змінювати людини. Оскільки йому

доводиться вчитися і жити в оточенні інших людей, він
змушений пристосовувати до них свої бажання, прагнення,
інтереси. У колективі людина має можливість по-новому
поглянути на себе з боку, оцінити себе і свою роль в суспільстві.

Колектив значною мірою стимулює творчу активність

більшості своїх членів, пробуджує в них прагнення до
вдосконалення, до першості.
Людина живе і розвивається в системі відносин з навколишнім
світом. Ця система багатогранна. Найважливішими її
сторонами є дві: ставлення людей до природи і ставлення їх
один до одного. Через ставлення до природи розгортається все
багатство предметної діяльності людини, через ставлення
одне до одного - багатство зв'язків спілкування, що визначає
суспільну, колективну силу людини.

Відповідно до психологічної концепцією персоналізації, кожній

людині притаманні потреба і здатність бути
особистістю. Потреба означає, що людині необхідно бути в
максимальному ступені представленим значимими для нього
якостями в життєдіяльності інших людей, здійснювати своєю
діяльністю перетворення їх смислової сфери. Здатність
передбачає сукупність індивідуальних особливостей і засобів,
що забезпечують задоволення потреби бути особистістю

Становлення особистості неможливо поза колективом,

оскільки її стрижневим освітою є самооцінка, заснована в
значній мірі на оцінках, які дають людині інші люди. Тому,
виходячи з вищевикладених фактів, вплив колективу на
особистість не викликає сумнівів.

Таким чином, відповідно до теорії вітчизняних педагогів,

повноцінне формування особистості може відбуватися тільки
в колективі. Тому він є основою для виховання і навчання. [7]

Колектив змінює людину, бо йому доводиться вчитися жити і

працювати в оточенні інших людей, пристосовувати до них
свої бажання, прагнення, інтереси. У колективі людина має
можливість по-новому поглянути на себе з боку, оцінити себе і
свою роль в суспільстві. Колектив значною мірою стимулює
творчу активність більшості своїх членів, пробуджує в них
прагнення до вдосконалення, до першості.
Залежно від характеру самого колективу його вплив на
особистість буває як позитивним, так і негативним. Так,
згуртований, але не налаштований на конструктивну
поведінку колектив, може разлагающе на неї впливати,
змушувати до антисоціальної поведінки. У свою чергу людина
також намагається впливати на колектив, робити його більш
"зручним" для себе.

Результативність такого впливу залежить від сили обох

сторін. Сильна особистість може підкорити собі колектив, в
тому числі і в результаті конфлікту з ним; слабка, навпаки,
сама йому підпорядковується і розчиняється в ньому, а
останній бере взамін на себе турботу про її благополуччя.

Ідеальна з управлінської точки зору ситуація розташовується

десь посередині і характеризується довірчими партнерськими
відносинами між трудовим колективом і його учасниками, не
відмовляються від власних позицій, але шанобливо відносяться
до загальних цілей і потреб.

умовах школи організація учнів у колектив здійснюється

цілеспрямовано і послідовно, відповідно завданням виховання. У
цьому сенсі колектив є об'єктом виховного впливу
та управління з боку педагогів. Вивчення виховних
можливостей учнівського колективу, особистості кожного
вихованця, їх взаємодії, заснованого на постійному духовному
збагаченні один одного і колективу в цілому, - все це дозволяє
вихователю розглядати колектив як явище педагогічна.

Разом з тим слід враховувати, що в учнівському середовищі

виникають різні об'єднання (за захопленості, спільної
діяльності, взаємним симпатіями, за інтересами, сусідству та
іншими ознаками). У процесі спілкування розвиваються
міжособистісні відносини. Колектив знаходить свою
внутрішню, суб'єктивну сторону життєдіяльності і
функціонує як явище соціальне.

Учнівський колектив є своєрідною формою спільності підлітків,

юнаків та дівчат. Від інших об'єднань він відрізняється цілим
рядом ознак. Перш за все, це об'єднання школярів, спрямованих
до єдиних суспільно значущим цілям, реалізованим у
навчальному процесі. Ставлення школярів до навчальної
діяльності може складатися по-різному, в залежності від
успіху, здібностей до того чи іншого виду навчальної праці, що
склався досвіду навчальної діяльності, а також і від деяких
об'єктивних умов: педагогічної майстерності вчителя,
характеру взаємин з ним.

Перша ознака - спільна спрямованість до соціально значимим

цілям діяльності (основний для учнів) - передбачає високий
рівень свідомості членів колективу.

Другою ознакою колективу є спільна діяльність його членів,

спрямована на досягнення поставлених цілей. Характер
діяльності, її зміст, форми співробітництва, результати
також обумовлені особливостями учнівської позиції
школяра. На відміну від трудових колективів, де результати
колективної діяльності оцінюються за рівнем продуктивності
праці і рівня свідомості робітничого, що проявляється в
почутті колективної відповідальності, честі заводської марки,
дисциплінованості і т. д., діяльність школярів у колективі
оцінюється за індивідуальним досягненням у навчальному
процесі та інтенсивності обміну накопичуємо знання в різних
формах внеучебного співробітництва. Навчальна діяльність -
основна для школярів.
Третя ознака колективу - наявність у ньому відносин
відповідальної залежності - в колективах школи має
своєрідність, що полягає в тому, що відповідальна залежність
школярів в колективі встановлюється при постійному
спрямовуючий вплив вчителя.

Дослідники колективу (Л. І. Новікова, А. Т. Куракін та ін)

показали, що учнівський колектив як соціальну
спільність характеризує не тільки єдність мети і діяльності,
але і єдність пов'язаних з ними переживань і оцінних суджень
дітей.

Використання ідей А. С. Макаренка в досвіді багатьох шкіл

странипозволіло розширити ознаки, що характеризують
учнівський колектив.

Процес функціонування учнівського колективу здійснюється

нерівномірно: для нього характерні чергування підйому і
відносної стабільності, постійне ускладнення перспективи
перетворення частини їх у традиції колективу.

Сучасний шкільний колектив являє собою органічну єдність двох

колективів - педагогів та учнів. Їх функціонування -
взаємообумовлений процес: учнівський колектив не може
успішно розвиватися без цілеспрямованого впливу
педагогів, педагогічний колектив, як і кожне виробниче
об'єднання, досягає мети за результатом, в даному випадку -
згуртуванню учнів. Педагогічний колектив має свої ознаки, що
дозволяють розглядати його як самостійне утворення. Він
стабільний за складом, діє в системі єдиних установок,
обумовлених професійною спрямованістю діяльності. У ньому
немає тієї розгалуженості зв'язків, яка існує в учнівському
колективі.
Важливо мати на увазі, що ознаки, характерні для розвинутого
колективу, виникають не відразу і не автоматично. Тільки
високо розвинутий колектив успішно виконує свої
соціальні функції, а саме: є природною формою соціальної
життєдіяльності членів суспільства і в той же час головним
вихователем особистості. Виділяють три виховні функції
колективу:

організаційну - дитячий колектив стає суб'єктом управління

своєї суспільно корисною діяльністю;

виховну - дитячий колектив стає носієм і пропагандистом

певних ідейно-моральних переконань;

стимулювання - колектив сприяє формуванню

нравственноценних стимулів всіх суспільно корисних справ,
регулює поведінку своїх членів, їхні взаємини.

За розмірами колективи поділяються на:

- Малі;

- Великі.

причому в даному випадку мова йде не стільки про кількість

учасників, скільки про можливість або неможливість
безпосередньо підтримувати постійні зв'язки між ними. У
великих колективах це практично неможливо, і люди мало
знають один про одного, а в малих, де число учасників не
перевищує 20, цілком реально, навіть без об'єднуючого
лідера. Це надає таким колективам додаткову гнучкість, в
цілому більш високу результативність роботи, а люди
отримують задоволення від неї.
У великому колективі кожен виконує широке коло обов'язків,
легше задовольнити свою потребу в аудиторії, отримати
необхідну пораду. Великі групи економічніше, особливо при
виконанні простих повторюваних операцій, легше можуть
знайти вихід з глухого кута, і в них простіше вирішується
проблема наступності. Але в них більше віддаленість
виконавця від керівництва та колег і нижче мотивація.

Малі колективи, члени яких підтримують між собою не просто

безпосередні, але ще і емоційно забарвлені дружні контакти,
отримали назву первинних. Зазвичай вони включають в себе від
двох до п'яти осіб, об'єднаних особистими інтересами,
спільністю цілей і норм поведінки, неформальним контролем. У
такій первинній групі людей не можна заміняти без її
руйнування.

Кожен колектив виробляє систему соціального контролю -

сукупність способів впливу на своїх членів через переконання,
приписи, заборони, визнання заслуг і пр., з допомогою чого їх
поведінка приводиться у відповідність з обставинами, що
цінностями і стандартами діяльності.

Система соціального контролю спирається,

по-перше, на звички, тобто укорінені способи поведінки в

певних ситуаціях;

по-друге на звичаї - сталі види поведінки, які колектив з

моральної точки зору високо оцінює і примушує своїх членів їх
визнавати і дотримуватися;

по-третє, на санкції, що представляють собою ту чи іншу

реакцію групи на поведінку індивіда в соціально-значущих
ситуаціях;
по-четверте, на формальні і неформальні способи нагляду за
поведінкою і вчинками людей.

Люди підкоряються соціальному контролю групи при

необхідності прийняття рішення в умовах цейтноту, високої
згуртованості, ізольованості від зовнішнього середовища,
наявність готового варіанта рішення, що влаштовує всіх,
оцінці внутрішнього згоди як найважливішої самостійної
цінності.

Дослідження показали, що названі рівні є не тільки

діагностичними зрізами, а й етапами в процесі
коллективообразования. Так, в літніх оздоровчих дитячих
таборах можна побачити, як більшість загонів проходять
шлях від груп-конгломератів і номінальних груп через асоціації
(перші 4-5 днів 24-денної зміни) до кооперації (приблизно до
середини зміни), а потім до автономізації і тимчасовим
колективам (остання третина зміни).

Навчально-виховний колектив - найважливіший фактор

цілеспрямованої соціалізації, виховання особистості. Його вплив
на особистість багато в чому залежить від того, якою мірою
цілі і завдання колективу усвідомлені його членами і
сприймаються ними як свої особисті. Органічна єдність
особистого і соціального народжується в колективній суспільно
корисної діяльності і проявляється в колективізмі.

Колективізм - це почуття солідарності з групою, усвідомлення

себе її частиною, готовність до дій на користь групи і
суспільства. Виховання колективізму в шкільному колективі
досягається різними шляхами та
засобами: організацією співробітництва та взаємодопомоги у
навчанні, праці, громадській роботі; спільною участю школярів
у культурно-масових і спортивних заходах; постановкою перед
учнями перспектив (цілей діяльності) та спільною участю в їх
здійсненні; активізацією роботи дитячих і юнацьких
громадських організацій.

Таким чином, навчально-виховний колектив - це організована

група, в якій її члени об'єднані спільними цінностями та цілями
діяльності, значущими для всіх дітей, і в якій міжособистісні
відносини опосередковуються соціально і особистісно значущим
змістом спільної діяльності.