Лекція №5 «Особливості підготовки та проведення

конкурсних програм і КТД – форми колективної

творчої діяльності у ЗОШ»
Методика підготовки і проведення конкурсів.

У пошуках визначення сутності цього методу

ми вважаємо за необхідне звернутися до тлумачення терміну „конкурс“ у різних словниках:
іншомовних слів, української мови та педагогічного словника. Отже:

 конкурс (лат. сoncursus – зустріч, зіткнення, сoncurrо – зустрічаюся, суперничаю) –

змагання, покликане виявити найкращих учнів, артистів, художників тощо, а також

найкращі роботи

 конкурс (від лат. сoncursus – зустріч, зіткнення) – змагання з метою виявлення

найкращого з учасників

 конкурс – змагання, яке дає змогу виявити найбільш гідних із його учасників або

найкраще з того, що надіслане на огляд; борня, міряння сил, протиборство

Науковці визначають “конкурс” як “змагання”, тому наступним кроком є тлумачення

цього слова:

 змагання – намагання перемогти когось, домагаючись кращих результатів

 змагання – та чи інша діяльність (праця, гра тощо), в якій учасники намагаються

перевершити один одного в майстерності, в мистецтві

 змагання – форма спілкування (діяльності) людей, коли його учасники прагнуть

перевершити (перемогти) один одного в досягненні певної мети

Ці визначення мало чим відрізняються один від одного. У контексті нашого дослідження згідно
з наведеними визначеннями, ми вважаємо, що заняття-конкурс – це метод навчальної
творчої діяльності студентів, що ґрунтується на міжособистісній взаємодії,
співробітництві й взаємодопомозі в процесі навчального змагання з метою
досягнення індивідуальних та командних цілей, які були визначені педагогом. Для
заняття-конкурсу характерним є висока активність учасників, персональна утягнутість у
суперництво силами, що стимулює їхні творчі здібності та ініціативність.
 Заняття-конкурс – це метод спрямування природної
потреби особистості до суперництва, пріоритетності. Змагаючись між собою, студенти швидко
засвоюють теоретичні знання, досвід управлінської поведінки, розвивають моральні якості.
Усвідомлення першості й прагнення для них є потужним стимулом енергії, прояву
управлінських здібностей. Досвід показує, що заняття-конкурси, які є незвичайні за задумом,
методикою організації й проведення, відсутністю жорсткої структури, наявністю умов для
самореалізації, діти завжди відвідують із цікавістю й бажанням.

Під час конкурсу кожен його учасник відчуває себе вільним, активним і рівним у  спілкуванні з
іншими учасниками, що створює умови для розвитку рефлексії.

Отже, змагання, як об’єктивне соціальне явище, супроводжує й активізує будь-яку спільну

діяльність завдяки порівнянню своїх результатів з результатами інших учасників конкурсу,
можливості здійснювати самостійні вчинки й нести за них відповідальність, наочно
демонструвати інтелект рівень своїх знань і вмінь.

Сутність „феномену змагання“ ще мало вивчена, проте можна виділити такі чинники, які
сприяють його виникненню:

 азарт змагальних ситуацій та їх розв’язання;

 задоволеність від спілкування з партнерами змагання;

 необхідність прийняття рішення в складних умовах за короткий термін часу;

 наявність у кожного учасника конкурсу шансу перемогти й бути „першим“;

 задоволеність від успіху – проміжного чи остаточного.

Заняття-конкурс побудовано на свідомому створенні напруженості ситуації, яка змушує дітей

приймати рішення для досягнення заданої мети в умовах обмеженості часу, а також при
протидії з боку інших учасників змагання. У таких умовах опрацювання рішення
супроводжується емоціями, що в свою чергу забезпечує мобілізацію інтелектуальних резервів,
стимулює пізнавальну діяльність.

Заняття-конкурс здійснює такі основні функції як освітня, виховна і розвивальна. Всі ці

функції тісно взаємопов’язані й взаємозалежні, і для того, щоб навчання успішно їх
виконувало, необхідна спеціальне методичне оброблення змісту навчального матеріалу,
особлива організація навчального процесу, знання й глибоке проникнення в психологію кожної
дитини.

Конкурс, як метод виховання, може бути використаний на кількох заняттях, в межах однієї чи

кількох тем, й має поєднувати індивідуальну, парну, командну види діяльності дітей. Це
стимулює активність різних за успішністю вихованців, пробуджує їх творчі здібності, збільшує
інтерес до предмету конкурсу.

У процесі заняття-конкурсу імітуються умови, зміст, відносини й динаміка управлінської

діяльності. Незважаючи на ігровий характер виховання, форми роботи, в які залучаються
учасники, мають цілком реальний управлінський зміст, що дозволяє в процесі програвання
різних варіантів поведінки прийняття рішень й розв’язання конфліктів формувати й розвивати
управлінські навички та вміння в умовах максимально наближених до реальної практичної
управлінської діяльності.

Методика КТД та КТС, основні ознаки та етапи їх реалізації

Колективна творча діяльність (КТД) -

спільно розподілена діяльність вихователів і вихованців, ігрове інструментування дітей,
колективний і творчий характер, особистісна орієнтованість. В основу методики колективних
творчих справ покладено поняття «спільної турботи» що, за визначенням І.П.Іванова, --
особливий зміст і характер діяльності, який задовільняє життєво-практичні, виховні погреби та
інтереси особистості і колективу, в якому вона існує. У загальній турботі виявляється сутність
активної громадської позиції особистості, її гуманістична спрямованість. Ніщо так не звеличує
вихованця і не розвиває його всебічно, як роль і обов'язки молодшого товариша, вихователя
по спільній діяльності, спрямованої на покращення справи. І ніщо так не підносить вихователя,
як позиція старшого товариша вихованців по спільній турботі про інших і про себе.

Ця методика отримала назву Комунарська: колективи комуни, де вона була реалізована,

ставили собі за мету виховання колективістів. Головною методичної одиницею є колективне
творче справу. Справа (а не захід) - це спільна праця, важлива подія, в організації якого бере
участь кожен член колективу. Воно - колективне, так як планується, готується, здійснюються і
обговорюється спільно і вихователями, і вихованцями. Воно - творче, тому що, плануючи і
здійснюючи задумане, оцінюючи зроблене і витягуючи уроки на майбутнє, вихованці разом з
вихователями і на чолі з ними ведуть пошук найкращих шляхів, способів вирішення
практичних завдань. Крім того, відкидаються шаблони, готові сценарії, колектив завжди
створює свій варіант.

Технологія колективної творчої справи припускає:

 створення колективу на основі прагнення до високих ідеалів, привабливих для дітей,

які формуються життєвою позицією педагога та справами, скерованими на громадську

турботу про поліпшення навколишнього життя;

 побудову колективу на принципах змінності всього активу, колективного планування,

організації та аналізу спільних справ,"взаємин, вчинків; .

  організацію діяльності, суспільне значимої (для людей), особистісно значимої (."творчо

- інакше навіщо"), художньо-інструментованої (ритуалами, законами, традиціями),

одухотвореної щирістю, гумором і розумінням дорослими потреб дитинства;

 особливу позицію педагога, як старшого товариша, здатного до співпраці з

вихованцями, позицію, що забезпечує повне взаєморозуміння, взаємодію колективів

педагогічного (старших друзів) та дитячого (друзів молодших).

Основними умовами виховної ефективності колективних творчих справ є:

 єдність життєво-практичного та виховного спрямування для поліпшення життя

всередині колективу та навколишнього життя;

 творчий характер кожної справи: здійснення неперервного пошуку найкращих рішень

життєво важливих завдань на всіх стадіях організації;

 єдність окремих стадій організації кожної справи.

Здійснення життєво-практичної сторони кожної колективної творчої справи визначає

реалізацію таких виховних завдань:

 виховні завдання, які ставлять вихователі в процесі організації колективної творчої

діяльності. вирішуються непомітно для вихованців, їх відкривають вихованці - в тій чи

іншій мірі - при обговоренні результатів колективної творчої справи, і вони стають

їхніми вимогами до себе:

 у процесі колективної творчої діяльності здійснюються в тісній єдності завдання

різноманітних частин виховання: громадянського, морального, трудового, розумового,

фізичного, естетичного;

 у процесі колективної творчої діяльності розвиваються в єдності всі три сторони

особистості: пізнавально-світогляд-на (знання, погляди, переконання, ідеали),

емоційно-вольова (почуття, прагнення, інтереси, потреби), діяльнісна (уміння, навички,

звички, здібності, риси характеру);

 у процесі колективної творчої діяльності реалізуються різні функції виховної діяльності:

вихователі передають готовий суспільне цінний досвід вихованцям, ті оволодівають

цим досвідом і створюють новий досвід разом з вихователями та під їх керівництвом:

відбувається поєднання цього досвіду з попереднім, обмін поєднаним досвідом, його

закріплення та нагромадження у вигляді позитивних традицій, подальший їхній

розвиток;
   у процесі колективної творчої діяльності взаємопов'язане здійснюються різні ланки

спрямованого виховання: виховання та самовиховання учнів і педагогів як особистісне,

так і взаємне.

Стадії (етапи) організації

колективної творчої діяльності.

 Етап І. Попередня робота колективу або колективне ціле-покладання: визначення

теми, мети, завдань майбутньої діяльності, висування перспектив перед учнями,

вироблення у них переконання в суспільній значущості та необхідності майбутньої

діяльності, захоплення всіх загальною справою. Починається будь-яка колективна

творча справа з попередньої роботи вихователів: класних керівників, педагогів, батьків,

шефів. Вони визначають виховні завдання наступної КТС. намічають вихідні дії для

розробки спільними зусиллями дорослих і дітей оптимального проекту майбутньої КТС.

У ході стартової бесіди старші розповідають, які колективні творчі справи можна

здійснити, відповідають на запитання дітей. Іде обговорення: що можна зробити? Для

кого? Де? Коли? Хто братиме участь? З ким разом? Кому бути організатором?

 Етап ІІ. Колективне планування справи: обговорення різноманітних пропозицій,

варіантів плану, конкурс на кращу розробку плану, визначення оптимального для даних

умов варіанту, підбір матеріалу, складання запитань-завдань, вибір ради справи. На

цьому етапі головна роль відводиться дітям. Відповідь на поставлені запитання-

завдання учні шукають спочатку в мікроколективах. Після цього збирається весь

колектив І уважно слухає представника кожного мікроколективу. Це обговорення можна

назвати "збором-стартом".

 Етап III. Колективна підготовка справи: розподіл - доручень між учасниками,

визначення завдань мікроколективам, вибори відповідальних, проведення анкети,

 організація контролю за виконанням завдань. Створений спільно проект колективної

творчої справи уточнюється та конкретизується спочатку радою справи, яку спрямовує

керівник колективу, після цього - у мікроколективах, які самі планують виконання

справи і починають роботу зі втілення окремих частин загального задуму, враховуючи

пропозиції, висловлені й обговорені на загальному зборі-старті. При цьому вихованці

застосовують не тільки досвід, здобутий під час колективного планування, а й ті

знання, вміння і навички, що набули в навчальному процесі або в позаурочний час.

 Етап IV. Проведення справи: зміст і методика проведення справи залежать від її

форми, мети і завдань: збір, ділова гра, конференція, диспут, ярмарок тощо.

 Етап V. Колективний аналіз: чи була користь, радість від діяльності навколишнім

людям? Чи був колектив дружнім, організованим, доброзичливим? Чи була колективна

справа проведена з фантазією та витівкою? Хто показав себе з кращого боку і в чому?

Кому можна висловити загальну подяку? Що треба врахувати в майбутній роботі?

Головне, щоб кожний брав участь в аналізі досвіду (і свого власного, і своїх товаришів)

проведеної КТС, навчався оцінювати, аналізувати, брати уроки на майбутнє.

Спираючись на той позитивний досвід, який учасники КТС набули в організації

колективної творчої справи, враховуючи уроки з помилок, дорослий подружньому

переконує вихованців в необхідності подальшої роботи по поліпшенню навколишнього

життя. Слово дорослого - це роздум вголос, це нова ідея, нове завдання, нова

пропозиція.

 Етап VI. Найближча післядія: виконання рішень, прийнятих після аналізу справи. Тут

керівник спрямовує на використання вихованцями в навчальній роботі, в

позанавчальному житті і діяльності колективу досвіду, набутого при плануванні,

підготовці, проведенні КТС і обговоренні результатів. Відразу ж після підбиття підсумків

слід докласти максимум зусиль до колективного втілення пропозицій, висловлених на

підсумковому зборі, колективно накреслити програму наступних дій.

Основними перевагами КТД є:

1. Соціальна спрямованість діяльності. Уся колективна творча діяльність має бути

спрямована на поліпшення роботи школи, дитячого садка чи будинку. Особлива увага

приділяється громадянам, які потребують допомоги (літні люди та інваліди),

утвердженням соціальної, моральної справедливості. Це забезпечує участь дитини у

створенні умов, за яких формується її громадянська позиція.

 2. Турботливі стосунки. Коли з дітьми налагоджено доброзичливі, щирі, демократичні

стосунки, можна сподіватися на інтерес до спільної діяльності. Такі стосунки не

заперечують вимогливості, але змінюють її характер: вимоги висуває не педагог, а

спільна справа. Отже, дітей готують до майбутньої діяльності, орієнтуючи на

поліпшення свого мікросередовища.

3. Поділ колективу на міні-колективи (творчі групи, екіпажі, бригади, ланки тощо).

Двоступенева організація діяльності сприяє залученню до планування, виконання й

аналізу діяльності всіх членів колективу. Міні-колектив (3—10 осіб) обговорює важливі

проблеми, кожний пропонує свої рішення. Такі колективи можуть бути постійними або

тимчасовими. Критерієм поділу є інтереси, прагнення, місце проживання, тощо.

4. Колективні творчі справи. Вони є формою організації колективної творчої діяльності, а

також основним виховним засобом. Колективні творчі справи (КТС), ігри, колективні

організаційні справи зарекомендували себе ефективними способами організації життя

колективу.

5. Чергування творчих доручень. Передбачає періодичні перевибори органів учнівського

самоврядування, чергування (обмін) постійними справами-дорученнями між міні-

колективами; планування діяльності, внаслідок якого кожен з учасників колективу

обов'язково задіяний до обговорення справи, організовує її, що унеможливлює поділ

колективу на активних і пасивних. Усі почергово обіймають «керівні» посади.

Як організувати роботу колективу щодо підготовки творчої справи?

1. Визначити педагогічну мету КТС (знання, які отримують діти; риси характеру, уміння і

навички, які формуються у дітей під впливом. певного виду діяльності).

2. Визначити контекст справи (які справи проходили раніше, які будуть проходити

пізніше).

3. Визначити ЗМІСТ, справи (якщо справа велика, то її зміст може включати кілька справ).

4. Визначити вік, кількість учасників, вимоги до них, узгодити з учасниками факт

проведення КТС.

5. Визначити форму і тип, справи.

6. Вирішити організаційні сторони справи. " Провести КТС.

7. Підвести підсумки КТС.

Отже, умовно колективну творчу діяльність можна поділити на три рівні: рівень підготовки,
рівень організації і рівень виконання (проведення).
  До рівня підготовки відносяться: написання сценарію і режисура свята, проведення

репетицій, виготовлення костюмів; розробка запитань для диспуту; виготовлення

запрошень, плакатів, оформлення місця проведення справи, запис фонограм тощо.

 Рівень організації -включає; пошук необхідних ресурсів, розподіл їх; пошук і розподіл

реквізиту; організація реклами, (якщо вона необхідна); узгодження форми, змісту,

терміну, місця проведення справи із зацікавленими особами. Конкретніше:

забезпечення зали для репетицій, пошук необхідної апаратури, отримання доступу до

необхідних приміщень, зв'язок із адміністрацією, зв'язок із засобами масової

інформації, організація перегляду номерів, проведення генеральної репетиції тощо.

 Рівень виконання включає власне проведення творчої справи. Наприклад, ступінь

підготовки ведучих, якість гри акторів і т і.

Розглядаючи, творчу діяльність як багаторівневу модель, бачимо, що велика кількість

виховних завдань вирішується на рівнях підготовки і організації, тому при розгляді творчої
справи варто особливу увагу надавати процесу її підготовки й організації. Нерідко, навіть за
умови доброї підготовки і організації зовнішній результат не відповідає задуманому. Проте, це
не означає, що поставлені виховні завдання не виконані. Навпаки, подібна ситуація дає
можливість педагогу, вихователю розвивати аналітичні здібностей дітей, допомагає
осмислити, та, що сталося, проаналізувати недоліки і зробити висновки на майбутнє.

Важливо пам'ятати: при організації КТС головним педагогічним результатом є

процес підготовки і організації справи, а не її зовнішній результат.

Реалізація кожного рівня може здійснюватися різними людьми. Проте ці люди повинні
усвідомлювати, що беруть участь у загальній (колективній) справі. Тобто, у кожної дитини, що
бере участь у справі, є своя роль (чи своя діяльність). Ці ролі щодо підготовки КТС можна
визначити для дітей так: 

 учасник (виконує конкретні завдання: вивчає роль і грає її, відповідає на запитання

вікторини, готує реквізит, домовляється з конкретною людиною про приміщення тощо);

 генератор ідей (висуває, пропонує ідеї, але не обов'язкове їх реалізує);

 організатор (людина, здатна повністю організувати справу, тобто, визначити і

сформулювати її завдання: підготовка оформлення, репетиції, домовленості і т.д.).

 учасник-організатор (людина, яка хоче виконувати деякі завдання сома, але може і

організувати діяльність інших). Як правило, дитина, яка є учасником-організатором, не

може охопити всього обсягу завдань щодо підготовки КТС.

Педагог-організатор, котрий організовує творчу справу зі своїм загоном професійно, ніколи

не повинен забувати про:

 розподіл роботи (хто за яку частину відповідає);

 оформлення (плакати, лозунги, значки, музика тощо);

  інформацію (оголошення, листівки);

 обладнання (приміщення, меблі, декорації, хто ладнає і хто прибирає);

 джерела матеріалів (книжки, відео-, аудіо-плівки, -диски);

 учасники (скільки та які групи, хто їх організує);

 проведення (етапи справи, їх зв'язок, справа кожної групи на різних етапах, заповнення

пауз);

 нагородження (грамоти, призи);

 оцінювання (склад журі, критерії оцінювання);

 літопис КТС загону, табору (фотографування, відеозапис, фотогазета, газета,

матеріали для літопису);

 в аналіз (місце і час обговорення; учасники обговорення; критерії оцінювання;

аналітичні оцінки: що і як пройшло, що могло би бути кращим і як цього досягнути, що

найбільше запам'яталося, кому подякувати).

Дитячо-юнацькі організації та їх характеристика.

Сучасні дитячі та юнацькі організації створюються на основі

добровільності, самоврядування, рівноправності їх членів як в межах школи, так , і поза нею.
Україна, як держава, що підтримує прийняту ООН (1989 р.) Конвенцію про права дитини,
зобов’язується захищати права дітей на життя, захист від насилля, освіту, охорону здоров’я,
відпочинок, на свободу думки, совісті, релігії, на свою індивідуальність тощо.

Найбільш поширені в Україні дитячі організації – це СПОУ (Спілка піонерських організацій

України) та УСО „Пласт” (Українська скаутська організація „Пласт”), громадські об’єднання
дітей, підлітків і дорослих.

СПОУ виникала в 1992 році, коли ХІ республіканський піонерський зліт в місті Одеса,

(піонерський табір „Молода гвардія”) затвердив Статут і Програму Спілки піонерських
організацій України.
Нова піонерська організація побудована на гуманістичних і демократичних основах, відкинула
політизацію дитячого життя, виступає на захист прав і інтересів дітей, за розвиток їхніх
здібностей і творчих можливостей.

Діяльність у спілці гарантує піонерам права:

1. На захист його інтересів;

2. Добровільно входити і виходити з Спілки, вибирати загін за власним бажанням;

3. Брати участь у піонерських дискусіях у виборі всіх органів самоуправління;

4. Вибирати і оцінювати роботу вожатих;

5. Користуватися матеріальною базою і засобами Спілки;

6. Входити до складу інших організацій.

„Пласт” – це скаутська організація в Україні, яка відродилась в 1992 році. В її основі –

патріотичне виховання дітей та молоді. Сучасний скаутський рух згуртований у найбільшу
всесвітню організацію, яка охоплює сто тридцять шість країн.

Пласт заснували у західному регіоні в 1911 році Олександр

Тисовський, Петро Франко, Іван Чмола та інші українські діячі, які турбувалися про
якнайкраще виховання молоді. Завданням Пласту було всебічне патріотичне і національне
виховання молоді, розвиток моральних, духовних і фізичних рис українських юнаків і дівчат у
світлі трьох Головних обов'язків Пластуна: обов'язком перед Богом, обов'язком перед іншими,
обов'язком по відношенню до себе. Після розгрому Пласту урядом Польщі і невідновлення
його в Україні (після 1939 p.), до якої тоді увійшли західні землі, Пласт базувався на
українській діаспорі — в Канаді, США, Австралії.

Сучасний скаутський рух згуртований у найбільшу всесвітню організацію, яка має національні
органи у 136 країнах. До України він повернувся у 1989-1990 роках (Львівська, Тернопільська,
Івано-Франківська області). Відновлений Пласт поступово поширюється по всій території
країни.

Головна мета Пласту — патріотичне виховання. Юнак у Пласті вчиться любити Україну,

працювати, жити, ризикувати для неї своїм життям. Пластуючи, він стає громадянином
сильним духом, тілом, розумом.

Пласт має структуру вікового поділу скаутів:

1. дітей 7-11 років (новаки і новачки);

2. підлітки і юнаки 12-17 років (юнаки і юначки);

 3. молодь від 18 до З0 років (старше пластунство);

4. дорослі, що пройшли пластове загартування (пластивий сеніорат);

5. батьки дітей і молоді (пластприят).

Крім названих вище в Україні функціонують такі дитячо-юнацькі організації як СМОУ (спілка

молодіжних організацій України), УКР. (українська козацька республіка), „Січ”, „Сузір’я”, „Сокіл”,
Спілка Української молоді та інші. Для них характерна різноманітність напрямів діяльності, що
сприяє розвитку індивідуальних здібностей і всебічному вихованню школярів, та мало
чисельність. 

Підготовка до роботи в літніх таборах

Організація праці педагога-організатора — це оволодіння

прогресивними засобами й прийомами праці, організація діяльності дитячого об'єднання. Вона
включає в себе: — раціональне використання вільного часу, професійних і педагогічних
якостей; — знання особливостей дитячого об'єднання, урахування їх у роботі; — відбір
оптимальних методів виховання і організаторської діяльності.

В умовах табірного літа працю педагога-організатора потрібно розглядати в трьох аспектах:

1. Осмислена методична підготовка педагога-організатора до зміни.

2. Вміле педагогічне керівництво роботою загону протягом зміни.

3. Об'єктивний аналіз роботи за зміну.

Вимоги, що висуваються до особистості педагога-організатора ЛОТ та його роботи.

Починаючи роботу, педагогові-організаторові, насамперед, потрібно уявити і знати умови, у

яких йому доведеться працювати. Умови роботи в загоні — це обов'язкове врахування: —
специфіки зміни, її характеру, спрямованості, визначення подій; — особливостей роботи
даного табору; — матеріально-технічної бази табору на даний період; — традиційне
доручення загону (профіль); — особистої зацікавленості, захоплення самого педагога-
організатора; — можливостей взаємодіючих сил.

Поняття про робочий план-мережу.

Важливим моментом у організації праці педагога-організатора є складання ним робочого
плану-мережі, який повинен бути спрямований на організаційне і методичне забезпечення
виховного процесу. В ньому знаходить своє відображення і педагогічне керівництво дитячим
самоврядуванням, і участь педагога-організатора в творчих групах, і план його самоосвіти.

Особистий план роботи педагога-організатора.

Особисті плани роботи повинні бути у всіх членів педагогічного колективу: в начальника
табору, старшого педагога-організатора, загонових педагогів-організаторів та вихователів, у
вчителя фізичного виховання, музичного керівника, лікаря, керівників гуртків. Особистий план
педагога-організатора — це не план роботи табору загалом і не відтворення загонового плану.
В особистому плані педагога-організатора передбачаються форми і методи проведення тієї чи
іншої справи, кінцевий результат і послідовність роботи із загоном, з групою дітей чи окремо з
кимось із членів загону. Передбачається все те, що потрібно зробити, щоб забезпечити
виконання плану-мережі, щоб життя дітей під час літньої зміни було яскравим, змістовним і
повчальним. Відмічається в особистому плані педагога-організатора й те, до чого готується
загін, яку літературу чи гру рекомендуємо дітям, з ким плануємо поговорити, що перевірити і
кому допомогти.

План-щоденник як одна з форм особистого плану педагога-організатора; їх різновиди.

Особисті плани, за бажанням, можуть бути планами-щоденниками, де, крім плану роботи на
день, можуть бути зроблені записи спостережень, аналіз роботи, успіхів і невдач.
Використовуючи метод спостереження, педагог-організатор помічає всі етапи організації,
проведення справи: від задуму (розподіл завдань, обов'язків, підготовка справи, початок, хід,
завершення, аналіз) до практичного втілення, водночас фіксуючи позицію кожного учасника
справи — вихователя, школярів інших загонів, працівників табору, що залучалися до
проведення спільної справи.

Результати спостереження можна подати в таблиці: Етапи підготовки справи Позиція учнів
Позиція педагога, вихователя, інших Задум активно включилися в роботу А., К., М.; не
вмішуються В., З. симулюють активність, ініціативу тощо Для педагога-організатора важливим
є й методично правильно спостерігати і фіксувати прояви ставлення учнів один до одною.
Засобом такої фіксації й слугує щоденник. Це допомагає вчасно втрутитися на тому чи іншому
етапі процесу підготовки чи проведення заходу, здійснити корекцію самої діяльності чи
стосунків учасників заходу, або допомогти вихованцям усвідомити окремі норми чи
реалізувати свої здібності з максимальною користю для колективу. Таким чином, педагогічний
щоденник — це результат творчості і майстерності, це щоденник — це результат творчості і
майстерності, це роздуми, творчий звіт. Він вчить не лише організовувати час, а й міркувати,
аналізувати. Щоденник — це ще й робочий документ, у якому педагог-організатор планує
свою організаторську і педагогічну діяльність, діяльність свого загону, розкриває суть
зроблених справ, проводить аналіз кожного дня, робить висновки, накреслює перспективи.
Контроль за веденням щоденника педагогом-організатором здійснюють старший педагог-
організатор і методист; вони ж надають педагогові-організаторові необхідну допомогу.

Оптимальні умови для забезпечення ефективності планування роботи педагога-

організатора.

Важливим моментом у організації праці педагога-організатора є аналіз діяльності, який

дозволяє найбільш оптимально визначити ефективність виконаної роботи. Одним з видів
такого аналізу є співбесіда з педагогом-організатором перед зміною та після її закінчення.
Педагог-організатор повинен вміло проаналізувати хід виконання педагогічних завдань,
детально діагностувати рівень зростання дитячого об'єднання, яким він керував, ріст своєї
педагогічної майстерності.

Наступною формою аналізу є п'ятихвилинки, які поділяються на тематичні й оперативні.

Тематичні п'ятихвилинки розглядають питання удосконалення методики роботи органів
учнівського самоврядування, аналізують проведення і підготовку спільних творчих справ з
точки зору вирішення виховних завдань, певних рекомендацій. Готуючись до п'ятихвилинки,
педагог-організатор може скористатися записами в робочому плані, щоденником, провести
аналіз роботи зі своїм загоном, органами самоврядування, творчими групами; матеріалами
для звіту можуть бути також відвідування спільних творчих справ, вечірніх вогників тощо.

Важливою є й освіта педагога-організатора. Окрім названих форм, що суттєво впливають на

ріст педагогічної майстерності працівника літнього табору, потрібно виділити: — методичні
заняття; — самоосвіту; — взаємовідвідування загонових і табірних заходів. Всі
вищеперераховані ланки і складають систему організації праці педагога-організатора. 7.
Створення стабільних та тимчасових органів учнівського керівництва в умовах табірного літа.
У таборі поряд зі стабільним органами учнівського керівництва педагог-організатор повинен
створювати тимчасові, яких до життя покликає конкретна справа. Їх структура,
взаємозалежність, зв'язок із самодіяльними політичними організаціями залежать від
складності, об'єкту, тривалості дії, напряму роботи загону, табору на певний період. Тимчасові
органи учнівського управління є домінуючими на період спільної творчої справи і таким чином
допомагають визначити і встановити стосунки між дітьми в цей період. Підпорядкованість
одній конкретній меті робить виховну роботу результативною, цільною; а коли в організації
різноманітної діяльності кожен учень несе відповідальність за виконання маленької частини
від загального наміченого, то це сприяє прискоренню процесу формування у дітей
товариськості, співучасті. Сама позиція педагога-організатора в конкретній спільній творчій
справі допомагає формувати певні традиції в таборі, зміні, загоні; вчить наставника бути
виконавцем, спільно творити з дітьми. Педагог-організатор не просто планує виховну роботу з
дітьми на певний період, а повинен прагнути залучити школярів до спільної цікавої
взаємопошукової роботи, яка сприяла б і відпочинку, і загартуванню, і оздоровленню, і мала б
також навчальну мету. Ця робота має певні етапи, які повинні бути обов'язково виконаними.

Етапи можуть бути пов'язані з початком, кінцем зміни, датами національного календаря,
релігійними святами, традиціями, реальними подіями сьогодення, а також включати в себе всі
елементи виховної роботи. Класичними видами колективно-формуючої діяльності є: трудова,
пошукова, краєзнавча робота, туризм. Сприяють доброму згуртуванню школярів і культурно-
масові заходи. Життя загону визначається націленістю і реалізацією змісту роботи, що
відповідає інтересам більшості дітей. Планування її, пошук шляхів виконання, відбір змінних
організаторів, визначення виконавців, періодична звітність про результати, аналіз діяльності
та внеску кожного учня у виконання спільної творчої справи, формування громадської думки —
ось база для створення учнівського самоуправління в таборі. Відповідно до обставин, діти є
одночасно і організаторами, і виконавцями. Для досягнення проміжного чи поетапного
результату, педагог-організатор може запропонувати тимчасові творчі групи, об'єднання з
різною кількістю учасників. Різнобічна за змістом колективна діяльність забезпечує збагачення
досвіду діяльності школяра, значно впливає на їх поведінку. Такий підхід допомагає позитивно
вирішити ряд педагогічних завдань: діти вчаться самостійно планувати роботу, знаходити
діяльність, що відповідає їх інтересам, нахилам, здібностям, можливостям тощо (зауважимо,
що ця діяльність обов'язково повинна мати громадський характер, конкретну спрямованість).
Таким чином, відбувається демократизація стосунків, йде реальний зв'язок слова і діла,
організації, керівництва і виконання.

Форми залучення дітей до планування

виховної роботи у таборі. Формами залучення дітей до планування виховної роботи в таборі
можуть бути: — конкурс “Краща пропозиція”; — проведення опитування “Ваша думка”, “Що я
можу зробити?”; — анкетування “Хочу, щоб було так”; — розвідка цікавих справ. Найцікавіші
пропозиції дітей знаходять своє відображення в плані роботи на зміну. План роботи
затверджується на зборі загону відкритим голосуванням. Планування роботи педагога-
організатора буде ефективним лише в тому випадку, коли він дотримуватиметься ряду вимог
щодо планування виховної роботи загалом та конкретних методичних порад: —
забезпечуватиме на практиці єдність мети і завдань, змісту і форм виховної діяльності
колективу; — враховуватиме своєрідність роботи загонів, табору; — підтримуватиме ініціативу
школярів. У деяких таборах практикується ведення щоденника табору, в якому школярі
відображають основні вісті в житті загону: трудові справи, спортивні досягнення, участь у
конкурсах тощо. За ведення табірної чи загонової сторінки в такому щоденнику відповідає
літописець, який залучає школярів: художників, дописувачів, фотокореспондентів. Крім
загонового, табірного щоденника, члени загону за бажанням та існуючими традиціями,
враховуючи матеріальну базу табору, дружини, можуть видавати стіннівки; бажаним є
оформлення загонового кутка. Зміст загонового кутка включає: — назву загону, — девіз, —
емблему, — план роботи загону за зміну, — загонову пісню, — змінні рубрики: “Сьогодні в
загоні”, “Рада табору (загону) вирішила”, “Наші маяки”, “Дякуємо батькам за виховання”,
“Пишаємося” і т.п. Виховний вплив стіннівки на школярів не повинен обмежуватись лише
змістом чи формою викладу матеріалу. Вона, як “лакмусовий папірець”, реагує, виявляє і
формує думку в тимчасово створеному осередку школярів. Їй належить виховувати вже самим
фактом залучення учнів до роботи над газетою. Найоптимальніша періодичність виходу
стіннівки за зміну: 4-5 разів; кількість матеріалів також не повинна перевищувати 4-5. Для
цього можливо скористатись змінним (двох-трьох) редакційним складом колегій
(кореспондентів, фотографів, художників, редакторів).

Вимоги до створення стіннівки:

 естетична привабливість, тобто газета повинна привертати увагу до себе, збирати

читачів, користуватися попитом серед дітей;

 статті та ілюстрації повинні подаватися у відповідності з вимогою: актуальний,

важливий матеріал розміщується лівіше, що зумовлено особливістю нашого методу

читання;

 передова стаття — невелика за розміром, але довільної форми: коротка замітка, лист-

звернення, кореспонденція, репортаж, звіт, інтерв'ю;

 вдале фото, ілюстрації, шаржі — доповнюють мовні засоби опису ситуацій;

 критичні замітки слід писати, дотримуючись максимальної об'єктивності; жанри

подання матеріалу можуть бути різними: гуморески, фейлетони, шаржі, казки, загадки,

карикатури, фотозвинувачення;

 назва стіннівки повинна бути чіткою, одночасно лаконічною й оригінальною, вміщувати

її слід у лівому кутку, під назвою газети зазначається, чиїм органом вона є, вказується

її номер, дата і періодичність виходу.

 В правому кутку подається список тих, хто готував газету до випуску, членів редколегії;

можливе подання інформації про зміст наступного номера. Таким чином, в умовах

табірного літа педагогові-організаторові, вихователеві необхідно вміти володіти

технологією планування виховної роботи, щоб забезпечити налагодження радісного

взаємного спілкування й пізнання.