МЕТОДИ, ПРИЙОМИ ТА ЗАСОБИ

ВИХОВАННЯ
 МЕТОДИ
ВИХОВАННЯ

СУКУПНІСТЬ СПЕЦИФІЧНИХ
СПОСОБІВ І ПРИЙОМІВ ВИХОВНОЇ
РОБОТИ, ЯКІ ВИКОРИСТОВУЮТЬСЯ В
ПРОЦЕСІ ФОРМУВАННЯ
ОСОБИСТІСНИХ ЯКОСТЕЙ
ВИХОВАНЦЯ
Методи виховання — це
способи впливу вчителів
на учнів, шляхи
педагогічно доцільної
організації їхнього життя
з метою прищеплення
виховуваним рис нової
людини.
Формою реалізації цілей і змісту виховання є його
методи як науково обгрунтовані способи педагогічно
доцільного взаємодії вихователя і вихованців,
психолого-педагогічного впливу на свідомість і
поведінку останніх, стимулювання їх діяльності і
самовиховання.

Основною характеристикою і головним проявом методів

виховання є його результат, тобто надану вплив -
форма здійснення функцій педагога, діяльність
вихователя в єдиному процесі соціальної взаємодії, що
приводить до зміни будь-яких особливостей
індивідуальності вихованця, його поведінки і свідомості,
що здійснюється як:
∙ - Індивідуально- ∙ - Функціонально-рольове
специфічний вплив вплив
вихователя (вчителя), вихователя (вчителя),
що полягає в передачі тобто здійснення її
дітям ще не освоєних функцій та взаємодії з
ними зразків учнями, пов'язаних з
особистісної активності, задаються його роллю
в яких виражаються способами можливої
його індивідуально- поведінки, в результаті
психологічні чого діти вчаться у
характеристики педагога соціальних
(доброта, товариськість цінностей і вчинків.
і т.д.);
Методи виховання у своїй різноманітності можуть
охоплювати доцільним впливом все життя дітей і педагогів.
Поряд з педагогічним впливом і взаємодією в житті існує
сприяння дітей педагогам, протидія, опір їм, а також
непротивлення авторитетам і відчуження від них.
Свідомість дитини (людини) формується поступово в
процесі життя і передусім засобами самого життя, тому
педагогу, щоб домагатися позитивного результату у
вихованні, потрібні методи не тільки прямого, але і
непрямого впливу, опосередкованого, довгострокового
впливу на свідомість і звичне поведінку дітей шляхом
цілеспрямованого і духовної насичення всіх галузей їхнього
життя.
Методи виховно ефективні, коли педагогом
враховується сприяння його зусиллям самих дітей,
коли вихованці долають в собі опір свідоме протидія
виховних заходів, прагнуть до активного освоєння і
присвоєння духовних цінностей.
Дієвість методів і прийомів виховання зумовлена
постійною практичної опорою на психологію дитини.
Школяр реагує на виховні впливу як цільна
особистість, в єдності прояву його свідомості, волі,
ціннісних орієнтацій, потреб, інтересів, почуттів
 МЕТОД ВИХОВАННЯ ЯК ПЕДАГОГІЧНА КАТЕГОРІЯ
ХАРАКТЕРИЗУЄТЬСЯ РЯДОМ ОЗНАК.

1. Кожен окремий метод є особливим чином

організована педагогічна діяльність, спрямована на
вирішення специфічних завдань.
• 2. Метод обумовлений об'єктивними соціальними і
природними властивостями людини, її психіки (мозку,
інтелекту,
3. Методу почуттів,специфічна
притаманна волі, звичок,педагогічна
потреб, інтересів і т.д.).
функція,
пов'язана з його об'єктивними можливостями, що дозволяють
вирішувати лише певну частину виховних завдань. Відповідно
з функцією методу і тими властивостями людини, які зумовили
даний метод, підбираються засоби і прийоми виховного
впливу.
• 4. Кожен з методів виховання, роблячи вплив на
формування особистості в цілому, відіграє домінуючу роль в
переважному розвитку, зміні, усуненні лише певних
якостей. Інакше кажучи, жоден з методів виховання не є
універсальним і не вирішує всіх завдань.
ВИХОВАННЯ ЗАБЕЗПЕЧУЄТЬСЯ
СУКУПНІСТЮ ЗАСТОСУВАННЯ
ВСІХ МЕТОДІВ: ПЕРЕКОНАННЯ,
ВПРАВИ, ПРИКЛАДУ,
ЗМАГАННЯ, ЗАОХОЧЕННЯ,
ПРИМУСУ.
Метод переконання - основний метод виховання, що
представляє собою вплив учителя на раціональну сферу
свідомості учнів. Даний метод забезпечує вирішення
головного завдання виховання школярів - формування
їхнього світогляду, високих громадянських і політичних
якостей, свідомої переконаності.
Особливе значення метод переконання набуває в умовах
перетворень всіх сфер життя суспільства. Метою
переконання є створення, посилення або зміна поглядів,
думок, оцінок, установок у об'єкта впливу з тим, щоб
останній прийняв точку зору убеждающего і слідував їй
у своїй діяльності та поведінці.
Великою силою переконливості, доказовості володіють
факти, цифри. Факт як частина живої дійсності, об'єктивно
поданої учителем, володіє рядом властивостей дієвого
педагогічного засобу: конкретністю, наочністю, смисловим і
емоційним змістом. Для переконання важливо правильно
підібрати і подати факти. Їх можна наводити й довільно,
але на основі цього зазвичай робляться абсолютно
неправильні, необ'єктивні висновки.
Істотне значення в переконанні і
переконання має практика,
досвід, показовий
приклад. Переконання справою,
роботою, "проповідь дією" особливо
потрібні тоді, коли потрібно
довести необхідність втілення ідей в
практику, спонукати школярів до
оволодіння новими прийомами і Переконання на практичному
формами діяльності. У цих умовах досвіді, справою, роботою може
більше, ніж словесне роз'яснення і здійснюватися або шляхом
переконання, діє живий, особистого показу, або за
практичний приклад. допомогою організації спільної
діяльності, або показом досвіду
інших. У процесі переконання
досвідом, практичною діяльністю
відбувається злиття особистого
досвіду з досвідом інших, сприйняті
ідеї перевіряються практикою, що є
Під методом вправи у вихованні зазвичай розуміють таку
систему організації повсякденного життя, процесу
навчання, діяльності, яка дозволяє школярам
накопичувати досвід правильної поведінки, самостійності
у вирішенні завдань, розвивати їх індивідуальні якості,
почуття і волю, формувати позитивні звички,
забезпечувати єдність між знаннями, переконаннями і
поведінкою, словом і ділом.
Вправа у вихованні - це не механічна тренування. Воно
здійснюється в процесі свідомого подолання труднощів
при вирішенні життєво необхідних і дидактичних
завдань, передбачених навчальними предметами і
програмами, досліджуваними в школі. А. С. Макаренка
підкреслював, що в процесі виховання потрібно
"створити таку ланцюг вправ, ланцюг труднощів, які
треба долати і завдяки яким виходить хороша людина".
Вправа як метод виховання забезпечує залучення дітей у
систематичну, спеціально організовану суспільно корисну
діяльність, що сприяє виробленню навичок, звичок, умінь
культурної поведінки, спілкування в колективі, якостей
старанності, посидючості в навчанні та праці.

Вправи організовуються як активні, ритмічно

повторювані дії, прийоми, способи або як система
отрегулированного поведінки дітей у типових
ситуаціях, відповідного їх звичного моральному
свідомості, діям і вчинкам. Вправи впорядковують
систему ділових відносин, формують психологію
стійкого, розміреного способу життя і трудової
діяльності, зміцнюють позитивні риси характеру і
волю
Метод прикладу являє собою цілеспрямоване і
планомірне вплив на свідомість і поведінку
школярів системою позитивних прикладів,
покликаних служити зразком для наслідування,
основою для формування ідеалу комунікативної
поведінки, стимулом і засобом самовиховання
Виховне значення прикладу, в якому закріплено
соціальний досвід, результати діяльності та поведінки
інших людей, визначається його суспільною цінністю.
Кожен приклад має певний зміст, соціальну значимість. Це
означає, що позитивний приклад - поняття конкретно
історичне. Позитивний приклад у нашому розумінні - це
такі зразкові дії, вчинки (все життя людини), якості людей,
прийоми і способи досягнення цілей діяльності, які
відповідають нашому ідеалу. У виховному відношенні
особливо цінні ті позитивні приклади, які багаті ідейним
змістом, високим ступенем розвитку якостей особистості
(колективу) і можуть служити гідним зразком для
наслідування.
Приклад переростає в самовплив в результаті
засвоєння дитиною морально і естетично
привабливого ідеалу, зразка. Дітям властиво
ототожнювати себе з популярною особистістю,
героєм твору мистецтва, наслідувати їх вчинків,
поведінки та способу життя.
Серед дітей можна зустріти і негативне ставлення
до наслідування, засноване на повсякденному
розумінні останнього як механічного, сліпого
копіювання зовнішніх сторін поведінки інших
людей. У таких випадках заклик до наслідування
нерідко розглядається як приниження
ЗА ТИПОМ ВПЛИВУ НА СВІДОМІСТЬ
ВИХОВАНЦІВ ПРИКЛАДИ МОЖНА
РОЗДІЛИТИ НА ДВІ ВЕЛИКІ ГРУПИ:

1) приклади безпосереднього впливу (особистий

приклад вихователів, приклад товаришів, позитивний
приклад людей, з якими діти перебувають у
постійному контакті);

2) приклади опосередкованого впливу (приклади

життя і діяльність видатних людей; приклади з історії
своєї держави, трудового героїзму; приклади з
літератури і мистецтва).
Заохочення у вихованні - це метод зовнішнього
активного стимулювання, спонукання воспитуемого до
позитивної, ініціативної, творчої діяльності. Даний метод
здійснюється за допомогою суспільного визнання успіхів,
нагородження, почергового задоволення духовних і
матеріальних потреб людини.
Використовуючи заохочення у навчальній, трудовій,
ігровій, суспільної, побутової діяльності школярів, педагог
домагається підвищення ефективності та якості їх праці,
сприяє їх самоствердження.
Примус в педагогіці - це застосування таких заходів до
вихованців, які спонукають їх виконувати свої обов'язки
всупереч небажанню усвідомлювати провину і виправляти
свою поведінку.
Примус застосовується педагогічно правильно тоді, коли
воно спирається на переконання й інші методи виховання.
Треба розумно користуватися примусом, не
захоплюватися і не зловживати ним.
Покарання являє собою спосіб конфліктного
гальмування, призупинення свідомо здійснюваної
дітьми шкідливою, аморальною, суперечною інтересам
колективу і окремої особистості діяльності. Воно не
переслідує мети заподіяння провинився фізичної або
морального страждання, але зосереджує свідомість на
переживанні провини.
Покарання використовується у формі осуду порушника норм
поведінки громадською думкою, висловленням йому недовіри,
невдоволення, обурення, відмови у повазі. Покарання не тільки
відновлює порядок, авторитет моральних норм і правил
поведінки, але й розвиває у дітей самоторможіння, внутрішній
самоконтроль, усвідомлення недозволенности нехтування
інтересів особистості і суспільства. Зловживання покараннями,
використання антипедагогічний засобів морально пригнічує
дитини, позбавляє його впевненості в собі, народжує
переживання почуття неповноцінності, комплекс озлобленості і
активного опору вихованню.
І.
Ф. ГЕРБАРТ, ЗАСНОВНИК ТЕОРІЇ "ВИХОВУЄ
НАВЧАННЯ", ПІДКРЕСЛЮВАВ, ЩО НАВЧАННЯ Є
ГОЛОВНИМ І ОСНОВНИМ ЗАСОБОМ ВИХОВАННЯ:

1. На початковому етапі освіти необхідно створювати у

дітей такі подання, які допоможуть їм засвоїти останній
навчальний матеріал

2. Перед поясненням нового слід викликати в умах учнів ті

уявлення, які важливі для засвоєння цього матеріалу
3. У викладанні слід широко користуватися наочністю

4. Навчання не повинно бути занадто важким, але і зайва

легкість тільки шкодить справі
 Дидактичний аспект виховує навчання досягається
спільністю цілей розвитку дитини і реалізацією
взаємозв'язку навчальної, розвиваючої та виховної
функцій педагогічного процесу.

Розвиваючий аспект виховує навчання передбачає

розширення обсягу засвоюваного вихованцями змісту
навчального матеріалу.

Організаційний аспект навчання забезпечує

збільшення числа і ускладнення характеру зв'язків,
установлюваних у свідомості учня між елементами
змісту навчального матеріалу.

Виховує аспект навчання орієнтує цілеспрямоване

формування особистісного ставлення учня до змісту
преподносимого йому матеріалу і до дійсності в цілому
 РЕАЛІЗАЦІЯ ВИХОВНОЇ ФУНКЦІЇ
НАВЧАННЯ ПОЛЯГАЄ В НАСТУПНОМУ:

- Кожен навчальний предмет виконує свою специфічну

функцію у формуванні світогляду учня;

- З'єднані навчальна та інші види діяльності

учнів;

- Активізована пізнавальна і практична діяльність

учнів, посилено роль практичних робіт, що сприяють
свідомому засвоєнню знань і створюють умови для їх
творчого застосування.
ДЯКУЮ
ЗА УВАГУ