Тема: Формування мотивації навчання школярів

виконала студентка 4 курсу, 43 групи

Байкова Анастасія Сергіївна
План лекції
1.Психологічні принципи формування мотивації навчання школярів.
Вчителю, який прагне до психологічного вивчення і формування вчення
школярів, важливо спертися на загальну стратегію і хід цієї роботи. При
організації такої роботи вчителю важливо брати до уваги такі загальні
положення:

 психологічне вивчення мотивації і її формування - це дві сторони одного і

того ж процесу виховання мотиваційної сфери цілісної особистості
учня. Вивчення мотивації - це виявлення її реального рівня і можливих
перспектив, зони її найближчого розвитку у кожного учня і класу в
цілому. Результати вивчення стають основою для планування процесу
формування. Разом з тим у процесі формування мотивації розкриваються
нові її резерви, тому справжнє вивчення і діагностика здійснюються в
ході формування. Саме по собі формування є цілеспрямованим, якщо
вчитель порівнює отримані результати з тим вихідним рівнем, який
передував формуванню, і з тими планами, які були намічені. Значить, в
реальній роботі вчителя вивчення і формування мотивації нерозривно
пов'язані;
 організовуючи вивчення і формування мотивації, важливо не допускати
спрощеного їх розуміння. Вивчення не слід розглядати як тільки
реєстрацію учителем те, що лежить на поверхні і кидається в очі ("хоче"
або "не хоче" школяр вчитися), а слід будувати як проникнення вчителя
в глибинні закономірності становлення учня як особистості і як суб'єкта
діяльності. Формування також невірно розуміти як "перекладання"
вчителем в голову учня готових, ззовні задаються мотивів і цілей
навчання. Насправді формування мотивів навчання - це створення в
школі умов для появи внутрішніх спонукань (мотивів, цілей, емоцій) до
навчання, усвідомлення їх учнем і подальшого саморозвитку ним своєї
мотиваційної сфери. Учитель при цьому не займає позицію
холоднокровного спостерігача за тим, як стихійно розвивається і
складається мотиваційна сфера учнів, а стимулює
її розвиток системою психологічно продуманих прийомів;
 вивчати і формувати мотивацію учня вчитель цілком може і сам (не
чекаючи, наприклад, приходу шкільного психолога) за допомогою
 тривалого спостереження за учнем в реальних життєвих умовах, аналізу
повторюваних суджень і вчинків учнів, завдяки чому вчитель може
робити досить достовірні висновки, намічати і коригувати шляху
формування. Пропоновані нижче прийоми вивчення і формування
мотивації цілком доступні будь-якому вчителю. Разом з тим вся їхня
сукупність не є, зрозуміло, обов'язкової для вчителя, а являє собою
можливий набір методичних прийомів, з яких вчитель може вибрати те,
що йому підходить.

Вивчення і формування мотивації навчання повинні мати об'єктивний

характер, з одного боку, і здійснюватися в гуманній, поважної до особистості
учня формі - з іншого.

Учитель не може задовольнятися у навчально-виховному процесі тільки

наявним рівнем мотивації, бо це означало б виходити з вчорашнього дня
розвитку дитини і не орієнтуватися на завтрашній день його розвитку. Тому
необхідна особлива робота з виховання мотивації. Сформулюємо ті
психологічні вимоги, яким вона повинна задовольняти.

Психологічні принципи формування мотивації навчання школярів.

1. При формуванні мотивації вчителю слід орієнтуватися на перспективи,

резерви, завдання розвитку мотивації навчання у даному віці. Для цього
треба виходити з вікового своєрідності діяльності та мотивації як важливої
особистісної характеристики в даному віці, у віці, що передує даному, у віці,
наступного за даними. Тому формування мотивації має спиратися на її
реальний рівень, що склався у попередньому віці, передбачає визначення
найближчих перспектив її розвитку (у даному віці) і далеких перспектив її
розвитку (у подальшому віці).

2. Для мобілізації резервів мотивації в кожному віці необхідно організувати

включення дитини в активні види діяльності (навчальну, суспільно корисну,
суспільно-політичну та ін) і види суспільних взаємодій його з іншою
людиною (вчителем, однолітками).

3. У ході здійснення цих видів діяльності та соціальних контактів

у школяра виникають нові якості психічного розвитку -
психічні новоутворення. Ці новоутворення складаються, за даними
психологічних досліджень, в прояві у дитини нового, дієвого відносини,
нової позиції:
  до досліджуваного об'єкта (математичного, лінгвістичного та ін);
 до іншої людини;
 до себе та діяльності.

Стосовно до мотивації ці нові психічні якості виглядають наступним чином:

новий тип ставлення до досліджуваного об'єкта виступає як пізнавальна
активність школяра. Пізнавальною активністю будемо називати всі види
активного ставлення до навчання як до пізнання: наявність сенсу,
значущості для дитини навчання як пізнання; всі види пізнавальних мотивів
(прагнення до нових знань, до способів їх придбання, прагнення до
самоосвіти; мети, що реалізують ці пізнавальні мотиви; обслуговуючі
їхні емоції. На основі цього школяр формується як суб'єкт навчальної
діяльності.

Новий тип ставлення до іншої людини виступає як соціальна

активність. Соціальною активністю будемо називати всі види активного
ставлення до навчання як до спілкування, до взаємодії, до співпраці:
наявність сенсу, значущості для дитини навчання як взаємодії з іншою
людиною, всі види соціальних мотивів (мотиви громадського обов'язку,
прагнення зайняти позицію у відносинах з іншими людьми , прагнення
усвідомити способи співпраці та ін); мети, що обслуговують ці соціальні
мотиви; емоції, які супроводжують соціальні мотиви навчання. На основі
цього школяр формується як суб'єкт взаємодії, спілкування з іншою
людиною.

Новий тип ставлення до себе виступає як уміння усвідомлювати і

перебудовувати свою мотиваційну сферу, соподчінять мотиви декількох
видів діяльності, змінювати свої цілі і т. д. Тут закладається основа для
становлення школяра як суб'єкта своєї мотиваційної сфери.

На основі всіх цих змін, разом узятих, учень формується як суб'єкт навчання і
виховання в широкому плані.

4. Показниками наявності новоутворень в мотиваційній сфері є не загальне

зростання позитивного ставлення до навчання, а якісна зміна її окремих
сторін, ускладнення їхніх стосунків і, отже, будови мотиваційної сфери,
більш довільна, тобто регульована волею, її організація. Можна вважати, що
в мотиваційній сфері настали необхідні якісні зміни, якщо випускника школи
вдається виховати як активну особистість, рухому системою дієвих мотивів,
де домінують соціально-значимі мотиви з коллективистической
спрямованістю, що має можливість реалізувати ці мотиви через самостійну
постановку гнучких, перспективних цілей та їх досягнення, тобто володіє
високим рівнем цілепокладання, що займає внаслідок цього активну життєву
позицію і спроможну включитися в суспільну практику, яка вміє перетворити
суспільну практику і усвідомлено удосконалювати самого себе в ході цих
перетворень, прийняти на себе всю міру відповідальності за свої вчинки і дії
в системі суспільних відносин. Звичайно, ці особливості притаманні зрілої
особистості, вони не завжди представлені навіть у дорослої людини, але
прагнути до їхнього виховання треба протягом усього шкільного дитинства.

2. Формування у процесі навчання пізнавальної активності школярів.

Зацікавленість учня в навчальному процесі значною мірою залежить
від ставлення до нього всього класу. Поширення позитивних і негативних
віянь - від ступеня розвитку комунікативних зв'язків всередині шкільного
колективу. Відповідальність за своє майбутнє - від усвідомленості
перспектив, які відкриває перед дитиною школа. Дитина повинна розуміти,
навіщо він вчиться і чого може чекати від цього навчального закладу.

Створити необхідні установки, підвищити і закріпити навчальну

мотивацію, допомогти учневі знайти своє місце в колективі і, нарешті,
сприяти створенню самого колективу, який бажає вчитися, і вчитися в
конкретному навчальному закладі, можливо за допомогою спільної роботи
всього педагогічного колективу та шкільного психолога.

Ефективне формування мотивації навчання

передбачає відповідне методичне забезпечення цього процесу.

У роботі використовувалися дві групи методів: теоретичні та

експериментальні. Теоретичні методи: аналіз
літератури, обробка результатів педагогічного експерименту та їх
аналіз. Експериментальні методи: спостереження за навчальним процесом,
дослідне викладання, експертна оцінка.

Резюмуючи попередні міркування, можна стверджувати, що

формування мотивації навчання - невід'ємна частина розвитку пізнавальної
активності учнів.

Це можливо при наявності наступних чинників:

 вчителя, що впливає на процес пізнання дитини;

 участь всього колективу вчителів у роботі з даного напрямку;
 середовища, що дозволяє реалізовуватися вчителю;
 наявність відповідного методичного забезпечення та обладнання.

Вивчення і формування мотивації навчання повинні мати об'єктивний

характер, з одного боку, і здійснюватися в гуманній, поважної до особистості
учня формі - з іншого.

Для формування повноцінної навчальної мотивації молодших школярів

вчителю особливо важливо забезпечити такі умови:

– збагачувати зміст навчального матеріалу особистісно-орієнтованим

цікавим матеріалом;

– утверджувати справді гуманне ставлення до всіх учнів, бачити в дитині

особистість;

– задовольняти потреби дитини у спілкуванні з учителем та однокласниками

під час навчання;

– збагачувати мислення інтелектуальними почуттями; – формувати

допитливість і пізнавальний інтерес;

– формувати адекватну самооцінку своїх можливостей;

– утверджувати прагнення до саморозвитку, самовдосконалення;

– виховувати відповідальне ставлення до навчальної праці, зміцнювати

почуття обов’язку.

Тож головним завданням розвитку мотивації досягнення у молодших

школярів є формування в особистості позитивної мотиваційної
спрямованості з високим рівнем потреби в досягненні успіху. Успіх в
навчанні досягають ті школярі, чия мотивація сильна, стійка, а не ситуативна,
ви никає у зв’язку з конкретним уроком або зумовлена інтересом, ступенем
складності завдання та зовнішніх факторів. За джерелом появи вона
викликана самою навчальною діяльністю; процесом навчання та очікуваними
результатами, а також потребами у самореалізації через включення в
пізнавальну діяльність.

По спрямованості вона орієнтована на досягнення позитивного результату і

процес самої навчальної діяльності.
Поняття навчальної мотивації вчені трактують як процес дії мотивів, що
виражає спрямованість особистості активного засвоєння змісту освіти,
визначає її діяльність і формується в процесі виховання.

Навчальні мотиви молодшого школяра нестійкі, перебувають у стадії

формування.

Під мотивацією досягнень розуміють сукупність потреб і мотивів, які

стимулюють людину прагнути до досягнення цілей у всіх сферах
життєдіяльності, а під поняттям уникнення невдач розуміється спрямованість
особистості не на перемогу, а на відсутність поразки. У молодшому
шкільному віці мотивація досягнень формується саме в процесі становлення
дитини школярем.

Мотивація уникнення невдач у молодшого школяра зумовлена, в основному,

розбіжністю в оцінках вчителя і оцінках, очікуваних батьками. При значному
розходженні оцінок вчителя і батьків у дитини з’являється відчуття
невпевненості в своїх силах, що призводить до зниження результатів
навченості. Навпаки, при зближенні оцінок вчителя і батьків у дитини
формується адекватна або трохи завищена самооцінка, що сприяє
самостійності і впевненості в собі.

Складність дослідження мотивації зумовлена тим, що учень спонукається до

учіння комплексом мотивів, які не лише збагачуються взаємно, але й
протистоять один одному. Мотивація формується, змінюється і
перебудовується в процесі діяльності. Тому перед педагогами сучасної
школи стоїть досить важливе завдання знайти нові шляхи формування
позитивної мотивації школярів до здійснення учбової діяльності.
3. Формування у процесі навчання соціальної активності школярів.
Структура соціальної компетентності молодшого школяра:

Мотиваційний компонент включає в себе потреби, інтереси та мотиви

соціальної діяльності. До когнітивного компоненту входять знання про
соціальні групи, взаємодію, співробітництво, способи поведінки, що
допомагають соціалізації в суспільстві.

Особистісний компонент – цілі, наміри, життєві цінності, орієнтації та якості,

що впливають на діяльність. Поведінково-діяльнісний компонент – досвід
поведінки, взаємодії, спільної діяльності, адаптації в різних життєвих
ситуаціях. Рефлексивно-регуляторний компонент включає прогнозування та
саморегуляцію поведінки й емоцій, адекватну самооцінку, самокорекцію.
Структурні компоненти соціальної компетентності взаємопов’язані та
взаємозалежні.

Молодший шкільний вік сприятливий для соціалізації та соціального

розвитку дитини. Він характеризується перш за все новою соціальною
ситуацією розвитку дитини – її новими зв’язками й взаємостосунки з
дорослими, однолітками та соціумом в цілому.

Головною особливістю цього періоду є зміна дитиною соціального

середовища – з дитячого садка до школи та провідного виду діяльності – з
гри на навчання.

Стає новим соціальний статус дитини – учня. Фактори шкільного життя

(взаємодія з однокласниками та вчителями, шкільні правила та вимоги)
породжують початок формування певних навичок, зміну самооцінки,
ставлення до батьків та однолітків [5]. Усвідомлення дитиною того, що вона
є виконавцем суспільно значимої діяльності, тобто навчання, сприяє
розвитку навичок регуляції її поведінки.

До новоутворень дітей молодшого шкільного віку відносяться: довільність

психічних процесів – уміння самостійно ставити мету діяльності, керувати
поведінкою, емоціями; внутрішній план дій – здатність планувати свої дії,
зіставляти й обирати способиїх виконання; діяльність – уміння
організовувати навчальну самоорганізація, самооцінювання, самоконтроль;
рефлексія – ставлення до себе та до інших людей, власні погляди на світ,
самоаналіз, орієнтація на зразок чи досвід у діях.

Одним із основних особистісних утворень цього віку є також посилення

мотивації як до навчання так і до спілкування. Дуже важливо щоб в дитини
була сформована саме мотивація успіху. Це сприяє зміні стосунків як з
дорослими, так і з однолітками. Також, потрібно звертати велику увагу на те,
щоб дитина в спілкуванні та взаємодії з іншими керувалася позитивними
соціальними мотивами, а не, наприклад, мотивами уникнення
неприємностей. Як зазначають психологи, в системі мотивів спонукальних до
навчальної діяльності молодших школярів, соціальні займають більше місця і
здатні визначити позитивне відношення дітей до діяльності.

Дитина, прийшовши до школи, прагне до взаємодії з іншими людьми, але

через недостатність досвіду вона не завжди може знайти спільну мову з
однокласниками. Тому вчитель повинен сформувати в дітей основні навички
соціальної взаємодії, спілкування. І. Бех зазначає, що «…розгортання певної
позиції дитини щодо людей і речей призводить до можливості й необхідності
реалізації накопиченого соціального досвіду в такій діяльності, яка найбільш
адекватно відповідає рівню психічного й особистісного розвитку».

М. Лавриченко, зазначає, що навчання у 1–4 класах можна назвати

«початком соціального навчання». Важливим у молодшому шкільному віці є
формування самооцінки дитини, яка часто в дітей є або дуже високою або
дуже низькою. У цьому віці дитина починає усвідомлювати свої
індивідуальні якості, свою відмінність від інших і прагне до
самоствердження серед однолітків та позитивної оцінки дорослих, особливо
вчителя. Самооцінка дитини опосередковує її ставлення до себе, спілкування
з іншими людьми і значно залежить від оцінки її діяльності й поведінки
дорослими (батьками, вчителями). Навчальна діяльність, яка є провідною в
цей період, має яскраво виражену суспільну значущість і ставить дитину в
нову позицію стосовно дорослих і однолітків, змінює її самооцінку,
перебудовує систему взаємини. З цього приводу психологи зазначають, що
навчальна діяльність є суспільною за своїм змістом (у ній відбувається
засвоєння усіх надбань культури та науки), суспільною за своїм сенсом (вона
є суспільно значущою і суспільно оцінюючою), суспільною за своїм
виконанням (виконується відповідно до суспільно вироблених норм).

З усього цього слідує, що етап молодшого шкільного віку супроводжується

активною соціалізацією дитини, адаптацією до нових умов, набуття досвіду
взаємодії з іншими людьми і в результаті поступовим розвитком соціальної
компетентності.

4. Формування у процесі навчання активного ставлення школярів до

своєї мотиваційної сфери.
Саме першокласники, в переважній більшості, зацікавлено і сумлінно
ставляться до навчального матеріалу. Мотиви їх старанного ставлення
породжуються самою навчальною діяльністю.

Стійкість мотивів навчальної діяльності молодших школярів залежить

від того, як ця діяльність організовується, як учитель уміє збуджувати і
підтримувати інтерес своїх вихованців до здобування знань, як уміє
формувати їх певні мотиви. Устигне переборення труднощів, з якими
зустрічаються учні в процесі навчальної діяльності, є невід'ємною
внутрішньою умовою зміцнення її мотивації. Але нагромадження великої
кількості невдач викликає зниження інтересу до учіння. Якщо мотиви,
породження саме навчальною діяльністю слабкі, то соціальні мотиви,
пов'язані, наприклад, з прагненням школяра заслужити похвалу дорослих,
отримати гарну оцінку тощо, виявляються не дійовими. Отже, ставлення до
навчальної діяльності, значною мірою залежить від того, які мотиви
сформовані в учня.

Процес формування мотиваційної сфери школяра - це тісна співпраця

учителя, учня та батьків. Саме цей взаємозв'язок забезпечить успішне
формування навчальної мотивації школярів.

Мотив - це сукупність зовнішніх і внутрішніх умов, які викликають

активність суб'єкта і визначають її спрямованість.

Мотивація — це система психологічних факторів, що зумовлюють

поведінку та діяльність людини. С. Занюк виділяє динамічний та
структурний (змістовий) аспекти мотивації. Продуктивність діяльності, її
процес і результат визначаються спрямованістю мотивів, їх змістом, силою,
активністю, напруженістю мотивів відповідного змісту. Структурний аспект
мотивації — це прояви різнобічних потреб людини. До змістового аспекту
мотивації входять такі компоненти як: зміст мотивації, зв'язок між мотивами,
ієрархія мотивів, потреби, які лежать в основі мотивів і зумовлюють
поведінку.Динамічний аспект мотивації визначається такими
характеристиками як сила, стійкість, міра збудження мотивів, здатність
переключатися з одних мотивів на інші.

Мотиви залежать від:

- характеру участі у діяльності ( усвідомлені, реально діючі мотиви );

- часу зумовлення діяльності (тривала - коротка мотивація);

- соціальної значущості (соціальні — вузько особистісні);

- включеності у діяльність тощо [9, с. 153].

С.Занюк, посилаючись на класифікацію мотивів Л.І.Божович, в

залежності від зв'язку мотиву зі змістом або процесом діяльності, класифікує
їх так:

1. Внутрішні мотиви, пов'язані з процесом і змістом діяльності;

2. Зовнішні мотиви:

- широкі соціальні (обов'язок, відповідальність, самовираження

та самовдосконалення);
 - вузько особистісні (прагнення отримати схвалення з боку інших людей,
набути високий соціальний статус);

- мотиви уникнення неприємностей, котрі можуть виникати у випадку

незадоволення вимог, очікувань або потреб інших людей [9, с.138].

Згідно поглядів психологів, діяльність спонукається такою групою

мотивів:

а) задоволення від самого процесу діяльності;

б) прямий результат діяльності;

в) винагорода за діяльність;

г) уникнення покарань, котрі загрожували б у разі відхилення від

діяльності чи несумлінного виконання її.

Найбільш широким є поняття «мотиваційної сфери», у зміст якого

Л.С.Виготський включив ефективну вольову сферу особистості, переживання
задоволення потреби. У загально - психологічному контексті мотивація
об'єднує в собі рушійні сили поведінки .

Леонтьєв теж розглядав мотиваційну сферу в рамках психологічної

теорії діяльності. Центральним моментом даної теорії є те, що мотив, який
спонукає нас до досягнення цілі, пов'язаний із задоволенням певних потреб.
Але з часом ціль може перетворитися в потребу. Наприклад, батьки часто для
того, щоб стимулювати інтерес дитини до читання книги, обіцяють купити
яку-небудь іграшку, якщо вона прочитає книгу. В процесі читання книга
може стати однією з її основних потреб.

Початок шкільного періоду характеризується появою нових інтересів у

дитини - інтересу до навчання, до школи. Дитину в цей час цікавить сам
процес навчання, можливість нової діяльності, якою вона буде займатися,
нові правила шильного життя, нові обов'язки, нові друзі, вчителі.
Першокласникові цікаво виконувати всі види роботи в школі: він із
задоволенням читає, пише, рахує, виконує доручення. Але через деякий час
інтерес до школи диференціюється. Спочатку виділяються предмети, які
найбільше подобаються дитині, а саме ті, які її цікавлять, або які вона
розуміє, або які легко виконує. Крім цього, оволодіння грамотою дає
можливість ознайомитися з різною літературою. Дитина по іншому починає
сприймати світ. Казки, в яких описано нереальні події, відходять на другий
план, з'являється інтерес до книжок про ровесників, пригоди, подорожі тощо.
 Мотив діяльності виступає як предметний зміст потреб і суб'єктивно
відображається у формі переживань: бажань, хотінь, прагнень. Його
регулююча функція виявляється у спрямованості психічних процесів учня, у
підтримуванні певного рівня функціональної" напруженості психічних
процесів протягом певного часу. Істотна риса мотивації полягає в тому, що
вона завжди включає різні спонуки, завдяки чому діяльність стає полі-
мотивованою. В основі учбової діяльності лежать різні спонукання, пов'язані
не тільки з навчанням, а й з широкою соціальною мотивацією, з мотивами
соціального престижу тощо.

Спонукання перебувають в ієрархічній залежності, так що мотивація як

психічна регуляція учбової діяльності має багаторівневу структуру, причому
поряд із свідомими рівнями регуляції вона включає і несвідомі спонукання.
Учні далеко не завжди усвідомлюють справжні мотиви, що спонукають їх до
учбової діяльності. Багато учнів вважають, що вчаться виключно заради
набуття міцних знань і досягнення широких соціальних цілей. Насправді ж у
системі їхніх мотивів чималу роль відіграють зовнішні для учбової діяльності
мотиви, скажімо, бажання дістати певну винагороду, мотиви соціального
престижу тощо.

Відомо, що одна й та ж сама поведінка може спонукатися різними

мотивами і тим самим входити до різних діяльностей. Так, якщо в системі
мотивів учня повністю відсутні учбово-пізнавальні мотиви, спрямовані на
досягнення цілей учбової діяльності, наприклад, він виконує завдання
вчителя тільки з метою уникнення кари, або заради досягнення утилітарних
цілей, то й дії його в своїй системі не становлять учбової діяльності.

Формування повноцінних мотивів - важливий фактор успішного

формування учбової діяльності. Серед різноманітних впливів на ці мотиви
можна виділити два основні. Перший з них - це роз'яснення суспільного
змісту успішного оволодіння учбовою діяльністю. Другий — ефективна
організація учбової діяльності, застосування розвиваючих методів навчання.
Цей вплив має свої переваги, адже успішну учбова діяльність сама по собі є
джерелом позитивного ставлення школяра до процесу учіння.

Незаперечний факт, що ефективність навчання й виховання

школярів залежить від їх власної активності. Якщо учень, наприклад, не

виявляє інтелектуальної активності, то результативність його навчальної
діяльності, як правило, не досить висока і, навпаки, високі показники в
навчанні - це результат активності учня. Ступінь активності школяра є
наслідком сильної, або слабкої мотивації навчання. Можна сказати, що
мотиви учіння - це активізуюча сила, одна з основних психологічних умов
навчальної діяльності.

Та мотив може характеризуватися не тільки кількісно ( по принципу

«сильний-слабкий»), а й якісно. В цьому плані виділяють мотиви зовнішні і
внутрішні. Мова йде про відношення мотиву до змісту діяльності .

Цю позицію підтримує і Дубровіна Т.В. Вона стверджує, що труднощі,

які виникають у дитини в школі, можуть бути спричинені несформованою
внутрішньою позицією школяра. На основі своїх досліджень, вона прийшла
до висновку, що навчальна діяльність пройде успішно, якщо вона
стимулюється і мотивами самої діяльності, і мотивами, викликаними
позицією школяра .

Основні поняття теми:

Пізнавальний інтерес - це активне мотивоване емоційне ставлення суб'єкта
до предмета пізнання, яке має систематично враховуватись і розвиватись у
процесі навчання, оскільки безпосередньо впливає на формування і розвиток
особистісної спрямованості дитини.

 Етапи мотиваційного циклу:

Вступний мотиваційний етап – формування первинної мотивації учнів → Етап

підтримки та підсилення мотивації → Завершальний етап – забезпечення
мотивації до подальшого навчання.

Забезпечення викладачем кожного етапу мотиваційного циклу в навчанні може

здійснюватись за допомогою спеціальних прийомів і методів. Метод — це спосіб
викладацької роботи вчителя й організації навчально-пізнавальної діяльності учня
з вирішення різних дидактичних завдань, спрямованих на оволодіння матеріалом,
що вивчається, а прийом, як правило, є складовою частиною або окремою
стороною методу.

Рівні сформованості навчальної мотивації

Умови формування навчальної мотивації:
Напрямки розвитку мотивації учіння:
•Збільшення кількості мотивів навчальної діяльності, включення нових
спонук (полімотивованість);

•Об’єднання мотивів в систему, утворення ієрархії мотивів, виокремлення

головних і другорядних. Так, в юнацькому віці усвідомлення свого життєвого
покликання стає тим центральним мотивом, від якого залежать усі інші;

•Зростання стійкості мотивів (наприклад, поява стійких навчальних інтересів

підлітковому віці);

•Все більша усвідомлюваність мотивів і здатність адекватно означити їх в

слові (вже в підлітковому, а, тим паче, в юнацькому віці учень диференціює і
словесно описує свої складні моральні, естетичні і навчальні мотиви.
Найвищий рівень усвідомленості мотиву - поява переконань. Так,
старшокласники та студенти нерідко намагаються обгрунтувати й
виправдати свої мотиви загальними моральними, етичними, прагматичними,
соціальними та ін. принципами).

Література:
1. http://www.kursova.shop/238-motyvy-uchinnia-starshoklasnykiv.html
2. https://pidruchniki.com/17450602/psihologiya/motivatsiya_navchalnoyi_diyalnosti
3. https://vseosvita.ua/webinar/formi-ta-metodi-podanna-materialu-v-umovah-distancijnogo-
navcanna-173.html?utm_source=main&utm_medium=gif&utm_content=w173
4. https://vseosvita.ua/library/formuvanna-motivacii-navcalnoi-dialnosti-molodsih-skolariv-
109709.html
5. http://www.vspu.edu.ua/content/event/years18_19/04_11_rezult/work/r5.pdf
6. http://molodyvcheny.in.ua/files/journal/2016/9/8.pdf
 Самостійна робота:

Скласти список публікацій (не менше 5) періодичних фахових видань за

попередні 3 роки за темою заняття.

1. Л.Зеленська: «Підвищення знань молодших школярів шляхом мотивації

навчальної діяльності». м.Борислав – 2014р.
http://dspu.edu.ua/hsci/wp-content/uploads/2017/12/008-36.pdf

2. Козірога М.А: «Особливості розвитку та динаміки мотивів навчальної

діяльності молодших школярів». Луцьк – 2018р.
http://molodyvcheny.in.ua/files/journal/2018/12.1/9.pdf

3. Шишенко В. О. Формування в молодших школярів позитивної мотивації

до навчально-пізнавальної діяльності / В. О. Шишенко // Теорія та
методика навчання та виховання : зб. наук. пр. / ХНПУ ім. Г. С. Сковороди
; за заг. ред. член-кор. НАПН України А. В. Троцко.– Харків : ХНАДУ,
2016. – Вип. 39. – С. 150-157.
http://dspace.hnpu.edu.ua/handle/123456789/245

4. Посібник для вчителя початкових класів./ Укладач Г.О.Яковенко, вчитель

початкових класів, ЗОШ №5 – Маріуполь, 2019 рік./ «Прийоми мотивації в
структурі сучасного уроку»
https://naurok.com.ua/priyomi-motivaci-v-strukturi-suchasnogo-uroku-141876.html

5. Парубець В.В. Формування у молодших школярів мотивації до навчальної

діяльності. С.163
http://www.ndu.edu.ua/storage/2019/mat_conf_ped.PDF