Умови оптимального вибору форм виховної роботи.

Шляхи професійного
самовдосконалення педагога.
В практиці виховної роботи завжди стоїть задача не просто застосувати один з
методів, а вибрати найкращий – оптимальний. Вибір форми і методу – це завжди
пошук оптимального шляху виховання.
Оптимальним називається найбільш вигідний шлях, який дозволяє швидко і з
розумними затратами енергії та засобів досягнути поставленої мети. Вибравши
показники цих затрат в якості критеріїв оптимізації, можна порівняти між собою
ефективність різних методів і форм виховання.
Розглянемо загальні причини (умови, фактори), що визначають вибір методів і
форм виховання. В першу чергу повинні бути враховані наступні.
1. Мета і завдання виховання. Мета не тільки виправдовує методи, але й
визначає їх.
Методи виховання мають органічно пов'язуватись з метою, яка стоїть перед
школою.
2. Зміст виховання. Потрібно мати на увазі, що одні і ті ж задачі можуть бути
наповнені різним змістом.
3. Не можна використовувати один або кілька методів, як універсальні. Потрібно
мати систему методів.
4. Вікові особливості. Одні й ті самі задачі вирішуються різними методами і
формами в залежності від віку вихованців. Вік - це не просто кількість прожитих років.
За ними придбаний соціальний досвід, рівень психологічних і моральних якостей.
5. Рівень сформованості колективу. По мірі розвитку колективних форм
самоуправління методи педагогічного впливу не залишаються незмінними. Гнучкість
управління - необхідна умова успішної співпраці вихователя і вихованців.
6. Індивідуальні і особистісні особливості вихованців. Загальні методи,
загальні програми лиш канва виховного впливу. Необхідне їх індивідуальне й
особистісне корегування. Гуманний вихователь буде застосовувати такі методи і
форми, які дають можливість кожній особистості розвинути свої здібності, зберегти
свою індивідуальність, реалізувати особисте ''Я''.
7. Умови виховання. До них крім згаданих вище - матеріальних,
психофізіологічних, санітарно-гігієнічних відносять і відношення, які складаються в
колективі: клімат в колективі, стиль педагогічного керівництва і інші. Вибір методу
залежить від умов, у яких здійснюється виховний вплив.
8. Засоби виховання. Методи виховання стають засобами, коли виступають
компонентами виховного процесу. Крім методів існують і інші засоби виховання з
якими методи тісно пов'язані і застосовуються в поєднані.
9. Рівень педагогічної кваліфікації. Вихователь вибирає тільки ті методи, з
якими він знайомий, якими володіє. Багато методів складні, потребують великої
напруги сил: незацікавлені педагоги обходяться без них. Наслідок - низька
ефективність виховання.
10.Потрібно, щоб узгоджувались метод виховання і особистість вихователя.
11.Час виховання. Коли часу мало, а цілі великі, застосовують ''сильнодіючі''
методи, в сприятливих умовах застосовують ''пощадливі'' методи виховання. Поділ
методів на сильнодіючі і пощадливі умовний: перші пов'язані з покараннями і
примусами, другі - це умовляння і поступове привчання. Єдиної точки зору відносно
того, чи достатньо часу в студентів у вузі для формування стійких якостей особистості,
немає. Деякі педагоги вважають, що часу недостатньо, а тому схиляються на користь
сильнодіючих методів. Як би там не було, фактор часу залишається дуже важливим
при проектуванні і виборі методів виховання.
12.Очікувані наслідки. Вибираючи форму та метод вихователь повинен бути
впевнений в успіху. Для цього необхідно передбачити, до яких результатів приведе
застосування певної форми та методу.
Поштовхом до початку самовдосконалення буде усвідомлення того, що
особистий успіх залежить тільки від власної компетентності, власної поведінки,
особистісних якостей.
Давайте розглянемо умови самовдосконалення педагога.
1.Знання соціальних вимог і очікувань суспільства до особистості й професійних
якостей педагога.
2.Оцінка своїх особистісних і професійних якостей, порівняння з еталонними.
3.Установка на розвиток і набуття відсутніх якостей, властивостей, умінь, знань
тощо.
4.Вироблення способів подолання вади. Корисно виробити установку: знаю, що
потрібно робити і як потрібно діяти.
 Особливу роль у професійному самовихованні відіграє педагогічна практика, де
відбувається всебічне випробування своїх здібностей, реальної підготовленості до само-
стійної педагогічної роботи. Тобто головним засобом професійного самовдосконалення
є реальна педагогічна діяльність.
Однак, професійне самовдосконалення – свідомий, цілеспрямований процес
підвищення рівня власної професійної компетенції і розвитку професійно значущих
якостей відповідно до соціальних вимог, умов професійної діяльності і власної програми
розвитку. Цей процес ґрунтується на психологічному механізмі постійного подолання
внутрішніх суперечностей. У цьому процесі можна виділити декілька етапів.
Етап самопізнання й самооцінки. Для того, щоб стати творцем своєї
особистості, необхідно навчитися критично дивитися на себе збоку, з погляду
суспільних вимог, вимог майбутньої професії.
У професійному самопізнанні можна виділити кілька методів.
Самоспостереження — фіксація й аналіз вчинків за певний проміжок часу. Уже
в дитинстві багато хто набуває звички осмислювати свою поведінку та вчинки. Так,
наприклад, учень початкових класів може щовечора подумки аналізувати події
минулого дня, що було правильно й гарно, а що невірно й неприємно. 
Самоаналіз — процес оцінювання, критичного аналізу фактів,подій.
Аналізуються причина й наслідок, окремі вчинкиусвідомлюються, внаслідок яких
якостей самої особистості трапляються ті або інші факти.
Самовипробовування — випробування професійних знань, умінь, ідібностей,
культури в процесі діяльності (практики, тренерської роботи). Самовипробуванню
можна піддати й особливості своїх інтелектуальних, емоційних, вольових якостей.
Етап самопрограмування. Заснований на побудові плану самовиховання з
урахуванням тих висновків, що були зроблені на етапі самопізнання.
Етап реалізації програми самовдосконалення. Одного знання своїх вад чи
переваг ще не досить. Для запуску програми самовдосконалення потрібна сильна
мотивація. Як правило, таким мотивом є бажання бути успішним, а також прагнення до
задоволення соціальних потреб у повазі, високій оцінці оточуючих, у високому
соціальному статусі. Крім того, допомагає самокритичність, відсутність якої спричиняє
самовдоволення. Етап реалізації програми включає кілька методів самовпливу.
 Самоінструкція — свідоме регулювання своєї педагогічної поведінки,
заздалегідь передбачаючи свої дії в тій або іншій педагогічній ситуації.
Самопереконання — це дискусія із самим собою. Зважуючи всі «за» і «проти»,
людина встановлює для себе істину або приймає ту ідею, якою керується надалі. Це
свідома установка на самовдосконалення.
Етап контролю. Будь-який процес не може вважатися завершеним, якщо в
ньому відсутній контроль. У результаті контролю усвідомлюються ті зміни, які
відбулися в системі професійної підготовки, поведінці, особистісних якостях. Існують
такі методи контролю.
Самооцінка — оцінювання особистістю самої себе, своїх можливостей, якостей.
Самооцінку в психології відносять до ядра особистості, вона є важливим регулятором
поведінки, від неї залежать взаємовідносини з оточуючими, критичність, вимогливість
до себе, ставлення до успіхів і невдач. Незадоволення собою веде до бажання змінитися,
а задоволення собою й своїми якостями викликає бажання їх закріпити.
Самоконтроль проявляється в оцінюванні педагогом своїх дій, емоцій, поведінки
й аналізі їхніх наслідків. Так, наприклад, невміння контролювати свій емоційний стан,
запальність, некоректність висловлювань можуть призвести до негативних педагогічних
наслідків.
Саморегуляція — управління власним психічним станом і поведінкою для того,
щоб оптимально діяти в складних педагогічних ситуаціях. Необхідність саморегуляції
виникає в наступних умовах.

1. Педагог зіштовхується з новою й незвичайною для нього проблемою, яку важко

вирішити.
2. Проблема не має однозначного вирішення.
3. Педагог перебуває в стані підвищеного емоційного і фізичного напруження, що
спонукає його до імпульсивних дій.
4. Рішення про те, як діяти, педагогові доводиться приймати не роздумуючи.
 Види педагогічної саморегуляції:
 саморегуляція сприйняття припускає чітку постановку завдання: що
спостерігати, навіщо спостерігати;
 саморегуляція уваги ґрунтується на управлінні довільною й мимовільною
увагою;
 саморегуляція пам'яті полягає в управлінні запам'ятовуванням,
відтворенням, збереженням інформації;
 саморегуляція мислення зводиться до аналізу умов вирішуваного завдання,
пошуку й проробляння альтернативних варіантів вирішення;
 емоційна саморегуляція базується на вмінні управляти станом м'язової
системи, на активному вольовому включенні розумових процесів в аналіз емоційних
педагогічних ситуацій.

Самовдосконалення майбутнього вчителя як і будь-який вид діяльності, має свою

загальну структуру. Її основними компонентами є: мета, завдання, принципи, форми,
методи, засоби та результат. Важливу роль у самовдосконаленні відіграє ідеал, як
уявлення про найвищу досконалість, яка визначає певний спосіб і характер діяльності
людини. Ним для майбутнього вчителя може бути як окрема особистість, так і
спрямованість на досягнення конкретних результатів у професійній діяльності. На
основі аналізу життя та професійної діяльності видатних педагогів щодо вдосконалення
своєї особистості можна зробити висновок про те, що педагогічні здібності можна
розвивати.
Результатом професійного самовдосконалення є зміни, що відбиваються в
особистість майбутнього вчителя завдяки реалізованим само впливам. У цьому випадку
студент педагогічного навчального закладу має вміти володіти своєю волею, управляти
своїми емоціями, стримувати себе, підтримувати добрий, бадьорий настрій, виконувати
особисті правила, режим дня тощо. Таким чином, самовдосконалення – це свідома
робота майбутнього вчителя з розвитку своєї особистості як професіоналу, що
передбачає адаптацію власних індивідуально-неповторних особливостей до вимог
педагогічної діяльності, постійне підвищення професійної компетентності і розвиток
соціально-моральних якостей, основою яких є процеси самовиховання та самоосвіти.