Михайлюк Марія

Ср-71

3. Корекційна діяльність

Принципи складання і основні види психокорекційних програм

Психологічну корекцію розглядають в двох планах: в широкому – як комплекс

психолого-педагогічних впливів, спрямованих на виправлення в дітей недоліків у
розвитку, і у вузькому –як метод психологічного впливу, спрямований на розвиток
психічних процесів і функцій в дитини і гармонізацію розвитку його особистісних
властивостей.

Складаючи різного роду корекційні програми, необхідно спиратися на принципи:

 системності корекційних, профілактичних і розвивальних задач;
 єдності діагностики і корекції;
 пріоритетності корекції причинного типу;
 діяльнісний принцип корекції;
 урахування вікових, психологічних й індивідуальних особливостей дитини;
 комплексності методів психологічного впливу;
 активного залучення соціального оточення до участі в корекційній програмі;
 опори на різні рівні організації психічних процесів;   програмованого навчання;
 зростання складності;
 урахування обсягу і ступеня різноманітності матеріалу;
 урахування емоційного забарвлення матеріалу.
цілі й задачі будь-якої корекційно-розвивальної роботи повинні бути сформульовані
як система задач трьох рівнів:
 корекційного - виправлення відхилень і порушень розвитку, вирішення труднощів
розвитку;
 профілактичного - попередження відхилень і труднощів у розвитку;
 розвивального - оптимізація, стимулювання, збагачення змісту розвитку.
 Принцип реалізується у двох аспектах.
 1. Здійсненню корекційної роботи обов'язково повинен передувати етап
комплексного діагностичного обстеження, що дозволяє виявити характер та
інтенсивність труднощів розвитку, зробити висновок про їхні можливі причини і на
підставі цього висновку сформулювати цілі й задачі корекційно-розвивальної
програми.
 Ефективна корекційна програма може бути побудована лише на основі ретельного
психологічного обстеження. У той же час найточніші діагностичні дані безглузді,
якщо вони не супроводжуються продуманою системою психолого-педагогічних
корекційних заходів.
  2. Реалізація корекційно-розвивальної програми вимагає від психолога постійного
контролю динаміки змін особистості, поведінки і діяльності, емоційних станів,
почуттів і переживань дитини. Такий контроль дозволяє внести необхідні
корективи в задачі програми, методи і засоби психологічного впливу на дитину.
Інакше кажучи, кожен крок у корекції має бути оцінений з точки зору його впливу
з урахуванням кінцевих цілей програми.

1. Програма психокорекційної роботи із дітьми із демонстративною

акцентуацією характеру

1. Загальні відомості про демонстративну акцентуацію характеру. Дітям, у яких

переважають ознаки цього типу акцентуації, властиві егоцентризм, безмірне прагнення
уваги і співчуття до себе. Їхнє ставлення до навчання залежить від того, наскільки воно
сприяє задоволенню їхньої головної потреби — домогтися визнання, виокремитися серед
учнів. За розвиненого інтелекту рівень успішності таких дітей переважно середній, а
ставлення до предметів вибіркове. Вищою є їх успішність із предметів, які викладають
учителі, котрі зуміли налагодити добрі стосунки з ними, і навпаки. Свої невдачі у
навчанні демонстративні діти виправдовують впливом зовнішніх обставин. За такої
ситуації педагог має спрямувати свої зусилля на формування в учнів усвідомлення того,
що найнадійнішим способом привернення до себе уваги інших, їх поваги є соціально
цінна, корисна діяльність, повинен допомогти дитині із демонстративною акцентуацією
характеру включитися в таку діяльність. Нею може бути участь у класних і
загальношкільних заходах, у роботі драматичного, спортивного гуртків, у конкурсах
тощо. Це дасть змогу відчути значущість своїх зусиль й умінь, привернути увагу до себе
здійсненням кожної справи.

2. Цілі психокорекційної роботи: організація сприятливого середовища для успішної

соціальної адаптації дитини, для гармонізації розвитку та опанування конструктивними
формами поведінки.

3. Завдання психолого - корекційної роботи:

- формування адекватної самооцінки;

- розвиток почуття приналежності до групи;

- розвиток комунікативних здібностей.

4. Форма психокорекційної роботи: групова.

5. Методики:

а) для формування адекватної самооцінки:

- вправа «Конкурс хвальків». Психолог пропонує дітям провести конкурс хвальків.

«Виграє той, хто краще похвалиться. Хвалитися ми будемо не собою, а своїм сусідом.
Адже це так приємно - мати найкращого сусіда! Подивіться уважно на того, хто сидить
праворуч від вас. Подумайте, який він, що в ньому хорошого, що він вміє, чим може
сподобатися. Не забувайте, що це конкурс. Виграє той, хто краще вихвалятиметься своїм
сусідом, хто знайде в ньому більше чеснот». Після такого вступу діти по колу називають
переваги свого сусіда і вихваляються його позитивними рисами. Переможця обирають
самі діти, але у разі потреби психолог може висловити свою думку. Щоб перемога стала
більш значущою і бажаною, можна нагородити переможця яким-небудь маленьким
призом (паперовою медаллю «Кращому хвалькові» або значком).

- вправа «Чарівні окуляри». Психолог урочисто оголошує, що у нього є чарівні

окуляри, в які можна розгледіти лише гарне, що є в людині, навіть те, що людина іноді
ховає від усіх. «Ось я зараз приміряю ці окуляри... Ой, які ви усі гарні, веселі, розумні!»
Підходячи до кожної дитини, психолог називає яку-небудь його позитивну рису чи
вміння (хтось добре малює тощо). «А тепер нехай кожен з вас приміряє окуляри.
Подивиться на інших і спробуйте побачити якомога більше позитивного в кожному.
Можливо, навіть те, чого раніше не помічали». Діти по черзі надівають чарівні окуляри і
називають чесноти своїх товаришів. У випадку, якщо комусь із дітей складно
висловитися, можна допомогти та підказати яку-небудь перевагу його товариша.
Повторення тут не страшні, хоча по можливості бажано розширювати коло хороших
якостей та вмінь.

б) для розвитку почуття приналежності до групи:

- вправа «Єднальна нитка». Діти сидять в колі, передаючи один одному моток ниток
таким чином, щоб усі, хто вже тримали моток, взялися за нитку. Передача мотка
супроводжується висловлюваннями про те, що діти хотіли б побажати іншим. Починає
психолог. Потім він звертається до дітей, запитуючи, чи хочуть вони щось сказати. Коли
моток повернеться до психолога, діти натягують нитку і закривають очі, уявляючи, що
вони складають одно ціле, що кожен з них важливий і значущий в цьому цілому.

- вправа «Луна». Психолог розповідає дітям про Луну, яка живе в горах або у великому
порожньому приміщенні; побачити її не можна, а почути можна: вона повторює всі,
навіть найдивніші звуки. Після цього діти розбиваються на дві групи, одна з яких
зображує мандрівників в горах а інша - Луну. Перша група дітей «подорожує кімнатою» і
по черзі видає різні звуки (не слова, а звукосполучення). Діти другої групи ховаються в
різні куточки кімнати, уважно прислухаються і намагаються якомога точніше відтворити
усе, що почули.

в) для розвитку комунікативних здібностей:

- вправа «Царівна Несміяна». Психолог розповідає дітям казку про царівну Несміяну і
пропонує пограти в таку ж гру. Хтось з дітей буде царівною, яка увесь час сумує і плаче.
Діти по черзі підходять до царівни Несміяни і намагаються розважити її та розсмішити.
Царівна ж щосили намагатиметься не засміятися. Виграє той, хто зможе викликати
посмішку царівни. Потім діти міняються ролями.

- вправа «Улюблені речі». Інструкція: «Сядьте по троє. Зараз кожен з вас по черзі
розповідатиме іншим про якусь річ, яка є для нього особливо значущою. Це може бути
іграшка, книжка тощо. Потрібно буде пояснити, чому саме ця річ така важлива для вас і
чому вам хочеться розповісти про неї. Уважно слухайте і запам'ятовуйте, про що
розповідають ваші партнери, щоб зуміти потім розповісти про це іншим».

6. Участь батьків та інших осіб у корекційному процесі: батьки своїм ставленням до

дитини здатні підкріплювати позитивні зміни у її поведінці. Приділивши дитині
достатньо уваги, вони зможуть показати, що люблять її. Схвалюючи її реальні успіхи,
вони зможуть посилити вплив корекційних заходів щодо формування адекватної
самооцінки.
 2. Програма психокорекційної роботи із дітьми із емоційними
порушеннями (неврозоподібним станом)

1. Загальні відомості про неврозоподібний стан. Це порушення невротичного рівня

реагування («невротичного регістра»), що виникають у зв'язку з церебральними
порушеннями, що зумовлені резидуальними органічними ураженнями головного мозку і
характеризуються особливостями симптоматики і динаміки, не властивими неврозам.
Загальні клінічні ознаки: феноменологічна схожість з психогенними невротичними
порушеннями за відсутності в той же час конфліктних переживань, пов'язаних з тією або
іншою психотравмуючою ситуацією, відносна бідність і монотонний характер проявів їх
виражена «органічна забарвленість», зумовлена тісною «спаяністю» неврозоподібних
порушень з психоорганічним синдромом і резидуальною неврологічною симптоматикою,
виникнення на церебрастенічному фоні та тенденція за певних умов переходити в
органічні розлади. Класифікація: депресивно - дистимічні стани, неврозоподібні страхи,
сенестопатично - іпохондричні стани, істероморфні стани, системні (моносимптомні)
неврозоподібні розлади. Депресивно - дистимічні стани мають вікові відмінності. У дітей
дошкільного і молодшого шкільного віку знижений настрій поєднується з примхливістю,
схильністю до монотонного плачу, нерідко з невизначеними страхами. У старшому
шкільному віці і у підлітків відзначається більше виражений депресивний афект у
поєднанні з тривожністю, іпохондричними побоюваннями, а також з дратівливістю і
невдоволенням. До числа відносно частих розладів, особливо у віддаленому періоді
мозкових інфекцій, і мозкових поразок при загальних інфекціях відносяться
неврозоподібні страхи. Сенестопатично - іпохондричні стани та істероморфні стани
спостерігаються майже виключно в пубертатному віці. Найбільш поширеними в
дитячому віці є системні (моносимптомні) неврозоподібні розлади: неврозоподібні
скорочення м’язів, неврозоподібні заїкання та неврозоподібний енурез (2-х видів -
дизонтогенетичний і системний неврозоподібний).

2. Цілі психокорекційної роботи: надання психологічної допомоги та створення

сприятливого середовища для формування адекватної самооцінки та успішної соціалізації
дитини.

3. Завдання психолого - корекційної роботи:

- розвиток саморегуляції та самоконтролю;

- корекція емоційно - вольової сфери;

- розвиток почуття приналежності до групи.

4. Форма психокорекційної роботи: групова.

5. Методики:

а) для розвитку саморегуляції та самоконтролю:

- вправа «У вуха потрапила вода». У положенні лежачи на спині дитина має ритмічно
похитувати головою, ніби витрушуючи воду з одного вуха, потім з іншого.

- вправа «Обличчя засмагає». Діти лягають на спину та заплющують очі. Уявляють, як

вони засмагають на пляжі. Підборіддя засмагає - підставляють сонечку підборіддя, злегка
розтиснувши губи і зуби (на вдихові). Летить жучок збирається сісти до когось з дітей на
язичок. Міцно стулити губи (затримка дихання). Жучок відлетів. Злегка відкрити рот,
полегшено видихнути повітря. Проганяючи жучка, можна енергійно рухати губами. Ніс
засмагає - підставити ніс сонцю, рот напіввідкритий. Летить метелик. Обирає, на чий ніс
сісти. Зморщити ніс, підняти верхню губу догори, рот залишити напіввідкритим
(затримка дихання). Метелик відлетів. Розслабити м'язи губ і носа (на видихові). Брови -
гойдалки: знову прилетів метелик. Рухати бровами вгору-вниз. Метелик відлетів зовсім.
Спати хочеться, розслаблення м'язів обличчя. Не розплющуючи очей, переповзти в тінь,
прийняти зручну позу. Потім діти повільно відкривають очі та кілька разів енергійно
стискають - розтискають кулачки.

- вправа «Сон на березі моря». Діти уявляють, що лежать на пляжі та слухають шум
моря. Психолог каже дітям, що їм сниться один і той самий сон: діти бачать уві сні те, що
вони робили на занятті. Потім повідомляє, за яким сигналом діти прокинуться (за
рахунком тощо). Лунає сигнал. Діти відкривають очі та енергійно стискають -
розтискають кулачки.

б) для корекції емоційно - вольової сфери:

- вправа «Мій портрет в променях сонця». Дітям роздаються аркуші паперу з

намальованим сонцем, де вони мають намалювати свій портрет в променях сонця.

- вправа «Сварка». Діти розбиваються на пари та зображають сварку - стають один до

одного спиною, неначе ображені, тупають ногами. Потім - зображають примирення
(обертаються та посміхаються, беруться за руки).

- вправа «Кажемо компліменти». Діти стають в 2 кола - зовнішнє та внутрішнє,

обличчям один до одного. Діти зовнішнього кола по черзі, за годинниковою стрілкою
кажуть компліменти дітям внутрішнього кола, а вони відповідають: «Дякую, я знаю».
Потім діти внутрішнього кола кажуть компліменти дітям зовнішнього кола.

в) для розвитку почуття приналежності до групи:

- вправа «Маленький художник». Один з дітей - «художник». Він обирає «модель»,

потім обертається спиною до дітей і починає «малювати» (дає словесний портрет). Інші
повинні визначити, хто був його моделлю.

- вправа «Воскова паличка». Група дітей стоїть в колі близько один до одного. Руки
зігнуті в ліктях долонями вперед. У центрі кола - одна дитина, що зображує «воскову
паличку». Діти ніби передають її від одного - іншому. Цю вправу можна виконувати під
спокійну музику.

6. Участь батьків та інших осіб у корекційному процесі: співробітництво батьків із

психологом здатне значно посилити ефективність корекційних заходів. Консультаційні та
терапевтичні бесіди психолога з батьками сприятимуть організації сприятливої
домашньої атмосфери, необхідної для одужання дитини.