Практичне заняття 1

Тема: Технологія емоційно підтримуючої міжособистісної комунікації

вихователя з дітьми.
Питання для обговорення

1. Позиція розуміння, визнання та прийняття дитини (за І.Бехом)

Інформація про позицію І. Беха щодо розуміння, визнання та прийняття дитини

може бути розглянута в контексті його психологічної теорії розвитку
особистості. Із погляду Беха, дитина проходить крізь різні стадії розвитку, і на
кожній з них вона зазнає певних психологічних викликів і завдань. Одним з
ключових аспектів є формування самоідентифікації та відчуття власної
цінності.

Бех вважав, що дитина повинна бути розумітою, визнаною та прийнятою у

своїх власних почуттях, потребах та досягненнях. Він підкреслював важливість
емоційного та психологічного підтримки з боку дорослих, особливо батьків, у
формуванні позитивного самовідчуття у дитини. Прийняття та підтримка з боку
оточуючих є ключовими факторами, які сприяють здоровому психічному
розвитку дитини згідно з поглядами Беха.

Загалом, позиція І. Беха щодо розуміння, визнання та прийняття дитини

відображає його підходи до виховання та розвитку особистості, які акцентують
важливість емоційного підґрунтя та підтримки в дитинстві.

2. Види ефективного слухання: нерефлексивне, рефлексивне та емпатійне.

Прийоми: мовчазне слухання, уточнення, переказ, подальший розвиток
думок дитини.
Ефективне слухання – це ключова навичка для позитивних міжособистісних
взаємодій, особливо з дітьми. Воно сприяє розвитку відкритого та довірливого
спілкування, допомагає розуміти почуття та потреби дитини.
Ось деякі види ефективного слухання та прийоми, які можна використовувати:

Нерефлексивне слухання: Це, в основному, фізична активність слухання без

активної уваги до вмісту. Наприклад, підтримка візуального контакту та
невербальних сигналів.

Рефлексивне слухання: Це вже більш активний підхід, коли ви не лише

слухаєте слова дитини, а й реагуєте на них. Наприклад, ви підтримуєте тему
розмови, заохочуєте дитину продовжувати розповідь.

Емпатійне слухання: Це найбільш глибокий та співчутливий вид слухання. Ви

сприймаєте почуття та емоції дитини, відображаєте їх та показуєте, що
розумієте. Наприклад, ви можливо скажете: "Розумію, як тобі важко, що
трапилося це з тобою".
Прийоми ефективного слухання:

Мовчазне слухання: Дозволяє дитині вільно висловлювати свої думки та

почуття без переривання.

Уточнення: Спонукає дитину розширити свої висловлювання, пояснити чи

уточнити свої думки. Наприклад, "Можеш розповісти більше про те, що ти
відчуваєш?"

Переказ: Ви можете повторити те, що сказала дитина, щоб підтвердити своє

розуміння та показати, що ви слухаєте. Наприклад, "Тобі здається, що ти
відчуваєш себе сумно, правильно?"

Подальший розвиток думок дитини: Спонукає до глибоких роздумів та

використання критичного мислення. Наприклад, "Як ти думаєш, що можна
зробити, щоб поліпшити цю ситуацію?"

Ці прийоми сприяють активному та уважному слуханню дитини, допомагають

їй відчувати себе розумілою та підтриманою, а також сприяють розвитку її
емоційної інтелігентності.

3. Мовленнєві висловлювання різних типів і жанрів як складова

технології емоційно підтримуючої міжособистісної комунікації вихователя
з дітьми.
Для успішної міжособистісної комунікації з дітьми розрізняють і
використовують описові та оцінні висловлювання.

Описові містять лише результати спостережень, розповідають про факти,

тому є більш нейтральними. Введення у висловлювання емоційно-оцінного
ставлення надає мовленню особистісного спрямування.

Оцінні вирази містять висновки, передають ставлення до дій дитини. Слід

розрізняти виявлення ставлення до ситуації та до особистості дитини.
Висловлювання негативного ставлення до дитини неприпустиме.

Організовуючи емоційно підтримуючу міжособистісну комунікацію, доречно

використовувати різноманітні позитивні оцінки, оптативні форми звертань,
пом’якшувати негативну оцінку упереджувальною позитивною, добирати
зменшувальнопестливі форми дитячих імен і відповідно відмовлятися від
упереджувальних негативних оцінок загального плану

Під час організації емоційно підтримуючої міжособистісної комунікації значне

місце посідають позитивні парціальні оцінки. Згода використовується для того,
щоб дитина мала впевненість у правильності власних дій, відчувала підтримку,
а також для стимулювання подальшої її діяльності. Згоду виявляють,
 використовуючи слова “так”, “правильно”, “згодна з тобою” або за допомогою
повторення висловлювання дитини, привернення уваги інших малюків до
відповіді чи дій товариша

Підбадьорювання передбачає емоційну підтримку дитини. Особливо її

потребують діти, замкнені, нерішучі, невпевнені у своїх силах, які переживають
негативні стани та емоції.

Схвалення зорієнтовані на особистість малюка в цілому. У таких схваленнях

звертаємо увагу не тільки на конкретний успіх, але й на загальну позитивну
оцінку особистості дитини

Позитивна випереджальна оцінка спрямовує на успіх у діяльності та

позитивні зміни у стані, діях, поведінці дитини. Вихователь таким чином
спонукає малюка до практичних дій, комунікації з однолітками

Вихователь має пам’ятати, що його мовлення як за змістом, так і за мовним

оформленням має бути доступним дитині, відповідати її віку та рівню розвитку,
й водночас не менш важливим є його позитивне емоційне забарвлення, адже
воно виражає привітне ставлення до малюка, їхню емоційно-ціннісну
спільність.

4. Оптико-кінестичні засоби як складова технології емоційно підтримуючої

міжособистісної комунікації вихователя з дітьми.

Оптико-кінестичні засоби – це різноманітні засоби спілкування, які

базуються на використанні візуальних та рухових елементів для ефективної
комунікації з дітьми. Вони є важливою складовою технології емоційно
підтримуючої міжособистісної комунікації вихователя з дітьми, оскільки
дозволяють виражати почуття, емоції та ідеї за допомогою візуальних
зображень та рухів. Ось деякі приклади оптико-кінестичних засобів:
Жести та міміка: Вихователь може використовувати жести та міміку для
вираження своїх емоцій та намірів. Наприклад, посмішка, обняття або жести,
що підкреслюють важливі моменти.

Малюнки та картинки: Використання ілюстрацій, малюнків або картинок

може допомогти вихователю передати складні концепції чи ідеї таким чином,
що б буде легше зрозуміти дітям.

Відео та анімація: Використання відеороликів або анімацій може зацікавити

дітей та навіть допомогти пояснити складні концепції або ситуації у доступній
формі.
Приклади та історії: Розповіді про реальні життєві ситуації або історії з життя
можуть створити зв'язок між вихователем і дітьми та допомогти вони зрозуміти
певні концепції або цінності.
 Рухові вправи та ігри: Використання рухових вправ та ігор може сприяти
активному взаємодії та сприйняттю матеріалу дітьми, а також створити
позитивну атмосферу в класі.
Ці оптико-кінестичні засоби допомагають створити більш емоційно насичену та
взаємодієму комунікацію між вихователем та дітьми, сприяючи кращому
розумінню та запам'ятовуванню навчального матеріалу.

5. Здатність педагога до міжособистісної акомодації.

Здатність педагога до міжособистісної акомодації є важливою складовою

успішного взаємодії з учнями та ефективного викладання. Міжособистісна
акомодація - це здатність адаптувати своє ставлення, комунікаційний стиль та
методи навчання до індивідуальних потреб, характеру та особливостей кожної
дитини.

Розуміння різноманітності дітей: Педагог повинен розуміти, що кожна дитина

унікальна і має свої індивідуальні потреби, інтереси та стилі навчання.

Гнучкість та адаптивність: Педагог повинен бути гнучким у своїх підходах і

готовим адаптувати свої методи навчання в залежності від потреб та
можливостей дитини.

Емпатія та співчуття: Важливо вміти співчувати та сприймати емоції дитини,

розуміти їхні обставини та відчуття.

Вміння створювати підтримуюче середовище: Педагог повинен створювати

атмосферу в класі, де кожен учень відчувається підтриманий та знаходиться у
зоні комфорту для навчання.

Індивідуалізація навчання: Педагог повинен враховувати індивідуальні

потреби та можливості дитини, надаючи різноманітність завдань та підходів до
навчання.

Відкритість до змін та вдосконалення: Педагог повинен бути готовим

постійно вдосконалювати свої методи та підходи, щоб краще задовольняти
потреби дітей.

6. Етапи, за якими здійснюється мовленнєве спілкування

Орієнтувальний.
Педагог оцінює умови, за яких має відбутися спілкування. При цьому
звертається увага на загальну сприятливість (чи несприятливість) умов: чи
сприятлива, спокійна комунікативна атмосфера; чи немає якихось чинників,
що можуть перешкодити спілкуванню; яку діяльність виконує дитина (зміст,
способи діяльності, її індивідуальний або колективний характер; захопленість
діяльністю).
 Моделювальний.
Педагог складає план розмови, визначає її зміст і тактику, яка залежить від
обраного виду діалогу; добирає конкретні мовленнєві форми, лексико-
граматичні, інтонаційні й невербальні засоби; прогнозує бажані наслідки
комунікації.

Вступний.
Етап передбачає залучення дитини до мовленнєвого контакту через виклик у
неї почуття довіри до вихователя. Щоб досягти цього, дорослий використовує
різноманітні прийоми емоційного впливу: контактування очима, усмішку,
комунікативні дотики, привітання, звертання на ім’я у пестливій формі тощо.

Основний.
Цей етап має відбуватися як динамічна зміна ролей, комунікативних позицій
вихователя і дитини з використанням прийомів спрямування розмови у
потрібне річище, емоційного впливу та за діалогізації мовлення.

Заключний.
На цьому етапі вихователь підсумовує обговорювану тему розмови, закріплює
налагоджені емоційний і мовленнєвий контакти, їхній позитивний вплив на
стан дитини.

7. Налагодження комунікативної взаємодії між дітьми

Щоб налагодити комунікативну взаємодію між дітьми, залучити до спілкування
менш активних, замкнених, тих, що не так давно відвідують групу, серед яких
можуть бути й діти з родин, що постраждали в результаті війни, можна зробити
їх комунікативними помічниками.
Налагодження комунікативної взаємодії між дітьми вимагає терплячості,
розуміння та активної участі вихователя, але воно може мати значний
позитивний вплив на соціальний та емоційний розвиток дітей.