Центральноукраїнський державний університет

імені Володимира Винниченка

Кафедра психології та
соціальної роботи

ПСИХОЛОГО-ПЕДАГОГІЧНА РОБОТА З
ГІПЕРАКТИВНИМИ ДОШКІЛЬНИКАМИ

Підготувала:
студентка групи ПП20Б (48),
факультету психології, педагогіки та мистецтв
Смутчак Софія Богданівни
Перевірила:
кандидат педагогічних наук, доцент
Міненко Ольга Олександрівна

м. Кропивницький – 2023
 2

ЗМІСТ

ЧАСТИНА І 3
1. Зміст та сутність понять «гіперактивність» та «гіперактивний розлад з
дефіцитом уваги» 3
2. Причини та прояви гіперактивності у дітей дошкільного віку 5
3. Ігрова діяльність як засіб подолання гіперактивності у дошкільників
11

ЧАСТИНА ІІ 17
1. Рекомендована система роботи з подолання гіперактивності
дошкільників засобами ігрової діяльності 17
2. Корекційні заняття для профілактики дезадаптації дітей дошкільного
віку з гіперактивністю 24
3. Шляхи допомоги гіперактивиим дітям. Тактика поведінки батьків 50

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ 53

ДОДАТКИ 56
Додаток А. Шкала оцінки РДУГ. Версія для батьків 56
Додаток Б. Шкала оцінки РДУГ. Версія для вчителів та вихователів 58
 3

ЧАСТИНА І.
1.1. Зміст та сутність понять «гіперактивність» та «гіперактивний
розлад з дефіцитом уваги». Причини виникнення гіперактивності.
Гіперактивність – це порушення у нервовій системі дитини, що
спричинене різними чинниками: особливостями функціонування головного
мозку, пологовими травмами, інфекційними хворобами, якими дитина
перехворіла в перші місяці життя, психологічними травмами, хронічними
перевтомами тощо. Основними проявами цього синдрому є порушення
здатності дитини контролювати та регулювати свою поведінку, що
характеризується моторною гіперактивністю, імпульсивністю, невмінням
зосереджуватись, неуважністю. Гіперактивні діти, як правило, не можуть
зосередитися на одному предметі більш-менш тривалий час, не здатні
завершити виконання поставленої задачі, недбало ставляться до її виконання.
Продуктивність виконання низька. Спостерігається втомлюваність. Розумова
діяльність характеризується циклічністю. Їх мозок може працювати протягом
5-15 хв., а потім настає фаза втомлюваності, їх мозок відпочиває,
накопичуючи необхідну енергію для подальшої роботи. Стан стомлюваності
супроводжується безпричинним роздратуванням, плаксивістю, істериками,
порушенням просторової координації. Незвичайність поведінки цих дітей є
не поганий характер, невихованість.
Наприкінці XIX століття в книзі Ф.Шольца «Недоліки в характері
дитини. Друга золота книга» була виділена і описана група дітей, звана їм
«неспокійними», «важкими» дітьми [2].
За словами автора, така дитина відрізняється від інших тим, що
рухливість у неї поширюється здебільшого на весь організм. Руки і ноги
знаходяться в неспокійному довільному русі, але всі рухи діти виконують не
твердо і впевнено, а навпаки, вони «метушаться» у всі сторони і своєю
незграбністю лише ускладнюють справу. Таких дітей, пише автор, можна
назвати «тріпотливими».
 4

З аналізу вітчизняної та зарубіжної літератури випливає, що

гіперактивна поведінка вже стала об'єктом дослідження різних фахівців,
однак найбільше число опублікованих робіт є дослідженнями клінічного
напряму.
У роботі Д. Добсона гіперактивну поведінку і прояв підвищеної
активності розглядається як хвороба або недуга. Підвищена рухова
активність не контрольована, включає схильність дитини швидко
відволікатися, перебувати в постійно неспокійному стані і нездатність до
рухової концентрації уваги. У таких дітей також можуть бути проблеми
візуального сприйняття, які полягають у нездатності правильно сприймати
зміст символу і друкованого матеріалу, а так само проблеми емоційного
характеру; за наявності останніх, хвороба важко піддається лікуванню.
Слідуючи цій точці зору автора, можна укласти: порушення візуального
сприйняття та емоційне порушення не є специфічними для гіперактивного
поведінки [3].
Наукова статистика свідчить, що частота порушень дитячого розвитку
та поведінки по типу «надрухливості» постійно зростає. Непосидючість,
тривожність, неспокій, порушення уваги та зниження її концентрації,
емоційна лабільність, імпульсивність, швидка виснаженість – об’єднані в
назву «гіперактивний розлад з дефіцитом уваги». В медичній літературі
даний розлад розглядається як захворювання. Проте в роботі з такою
дитиною необхідне не тільки лікування, а й комплексний психокорекційний
та педагогічний вплив, спеціальна стратегія і тактика взаємодії дорослих.
Гіперактивний розлад з дефіцитом уваги є дуже особливим розладом.
Найчастіше він стає каталізатором серйозних життєвих проблем, проте може
бути і доброякісною особливістю дитини. Практично всі науковці
підкреслюють особливу вагу та значення вчасного раннього втручання.
Компетентна та комплексна допомога дітям з ГРДУ та їхнім родинам ще у
дошкільному віці може радикально змінити сценарій їхнього життя на краще,
попередити розвиток вторинних ускладнень та коморбідних розладів. Слід
 5

визнати, що в Україні рівень освіченості щодо ГРДУ і в суспільстві і серед

фахівців залишається дуже низьким. Неусвідомленою залишається і
соціальна значущість цієї проблеми. Якщо і вдається зусиллями батьків чи
психологів дошкільного закладу вчасно діагностувати розлад, то рівень
допомоги дітям з ГРДУ в Україні ще дуже далекий до міжнародних
стандартів, і переважна частина дітей не отримує належної допомоги. Інтерес
до даної проблеми набуває обертів, оскільки якщо 8-10 років тому таких
дітей у класі було по одному-два, то зараз – до п'яти дітей і більше.
Поряд з цим, безліч фактів, таких як причини, способи корекції,
механізми ГРДУ залишаються нез'ясованими. Крім того, через надмірну
кількість науково необґрунтованих публікацій навколо гіперактивного
розладу витає безліч міфів, що вводять батьків і педагогів в оману,
посилюють проблеми таких дітей і утрудняють їх ефективну корекцію та
супровід. Отже, існує необхідність аналізу різноманітних підходів і методів
корекції ГРДУ і розробки комплексних підходів у вихованні і навчанні
гіперактивних дошкільників.

1.2. Причини та прояви гіперактивності у дітей дошкільного віку.

На нашу думку, надзвичайно важливо усвідомлювати, що поведінка
гіперактивної дитини, її психологічний розвиток хоч і мають безумовне
біологічне підґрунтя, не є детермінованими виключно біологічними реаліями,
а є наслідком комплексної взаємодії біопсихосоціальних чинників. Навіть
учені, які наполягають на біологічних причинах ГРДУ (мінімальні мозкові
дисфункції) та необхідності медикаментозного втручання, визнають, що без
комплексного підходу і спільної роботи психологів, вихователів, педагогів та
батьків неможлива ефективна корекція розладу. Зокрема, відомий
американський психіатр і дослідник ГРДУ Рассел Барклі прийшов до
висновку, що «першим кроком у допомозі дітям з ГРДУ має бути визнання
їхньої біологічно зумовленої неповносправності у сфері самоконтролю і
відповідно зняття звинувачень з них та їхніх батьків за проблемну поведінку.
 6

Натомість, керуючись моделлю неповностравності, ми повинні усвідомити

важливість створення для дитини компенсуючого середовища, тривалої в часі
підтримки та допомоги. Адже вираженість проблем та обмежень дитини
зумовлена не тільки самим ГРДУ, але й характеристиками взаємодії дитини з
соціальним оточенням. Зміна очікувань, підходів, виховних методів батьків,
вихователів та вчителів може радикально змінити ступінь зумовлених ГРДУ
обмежень у житті дитини» [10, с. 109].
Клінічна картина гіперактивного розладу з дефіцитом уваги включає 90
чинників [Clements]. При такій кількості порушень малоймовірно знайти
лікарський засіб для лікування даного розладу. Тому для ефективної
допомоги гіперактивним дітям спеціалісти пропонують використовувати
комплексний підхід, який об’єднував би медичні, психологічні та педагогічні
методики [3, с. 113].
Гіперактивність, як різновид негативної поведінки, часто викликає
негативні реакції оточення, а саме:
1. Гіперактивні діти не виявляють поведінки, що є звичайною
характерною для дітей їх ровесників (неякісне виконання завдань, вимог
освітньої програми, соціальна поведінка, результативність ігрової і
навчальної діяльності). Вони швидше наражаються на критичні зауваження
та отримують покарання, ніж інші діти.
2. Поведінка з порушеною увагою є поведінковим ексцесом, що діє на
навколишнє середовище негативно. Така дитина оцінюється здебільш
негативно (звинувачення, санкції, покарання, підсилений соціальний
контроль тощо). Це зумовлює небажані зміни в психологічному стані дитини,
що ще більше загострює проблему порушення уваги та зменшує подальші
можливості розвитку. Науковці так пояснюють негативний механізм впливу
гіперактивності дитини на негативне ставлення до неї інших, виникнення та
ускладнення її інших поведінкових проблем.
3. На підставі особистого неуспіху формується афективний
поведінковий стереотип, який характеризується проявами почуття
 7

меншовартості, низькою самооцінкою, проявами гніву, протестуючою

поведінкою та агресивністю;
4. Переймається опозиційна манера поведiнки як спроба компенсації
(протестуюча поведінка, агресивність, кривляння, агресивна поведінка,
надмірна говірливість, приниження та знецінювання інших).
5. При довгочасних порушеннях уваги демонструється уникаюча
поведінка, уникнення вимог, що висуваються до дитини у родині чи
освітньому закладі (пряме ухилення, осміювання, знецінення) [20].
Окрім цього, негативний вплив на гіперактивну дитину можуть мати
соціальні фактори (неблагополучне сімейне середовище, зокрема, неповна
сім’я, низька рівень педагогічної обізнаності батьків та їх позитивне
підкріплення адекватної поведінки дитини. Це поглиблює порушення уваги;
зумовлює зростання імпульсивності, гiперактивностi дитини, обмежує
організованість її поведінки.
Щодо природи гіперактивності у дітей, існує три групи концепцій, які
пояснюють її сутність та причини виникнення.
Концепції першої групи надають виключно біологічне пояснення
гіперактивному розладу та пов’язують це з фізичними травмами, дією
інфекційних, імунних, генетичних чинників. Їх автори так пояснюють
причини ГРДУ:
- гіперактивність виникає внаслідок неврологічних пошкоджень,
зокрема, як мінімальна мозкова дисфункцiя [8].
- гіперактивний розлад виникає внаслідок порушення імунної регуляції,
що веде до порушення уваги.
- ГРДУ виникає внаслідок генетично зумовленого порушення обміну
нейромедіаторів, зокрема, дофаміну, норадреналіну [5].
Проте автори цієї групи концепцій не надають специфічної
діагностичної процедури для виявлення цього розладу. Концепції другої
групи надають перевагу соціальним чинникам: наслідування батьківської
гіперактивної поведінки, виражені сімейні дисгармонії, недостатність
 8

батьківської любові, емоційна депривація, педагогічна занедбаність тощо

[14].
Згідно з iнтеракцiонiстською теорією, дисгармонійні стосунки між
дітьми та дорослими з гіперактивною поведінкою й дефіцитом функції уваги
призводять до наслідування дітьми такої поведінки. В межах теорій цієї
групи існує гіпотеза, згідно з якою ГРДУ формується під впливом
середовища, загальних несприятливих соціальних умов, які діють
опосередковано, серед них – безробіття, низький рівень освіти, недостатність
навчального супроводу, зловживання алкоголем та іншими психоактивними
речовинами [15].
Аргументи на користь такого підходу полягають, у тому, що
розповсюдженість дитячої гіперактивності з дефіцитом уваги пов’язується з
характером культурного та соціального устрою суспільства. За оцінкою О.
Тохтамиша, у суспільствах з традиційною культурою і у суспільствах з
тоталітарним, авторитарним устроєм, гіперактивних дітей значно менше або
ж їх майже немає. Найбільша кількість випадків дитячої гіперактивності з
дефіцитом уваги приходиться на західні країни з розвинутим демократичним
типом правління. У країнах, які переходять від авторитарного до
демократичного типу правління, зростає кількість гіперактивних дітей [15].
Різкі зміни у стилі життя, технізація та комп’ютеризація можуть впливати на
ставлення з боку батьків, вихователів до дитини, викликаючи недостатність
батьківської уваги, емоційного тепла, безпосереднього спілкування та
спілкування під час предметних та рольових ігор. Вплив вказаних
соціокультурних чинників підтверджена даними емпіричних зарубіжних
досліджень.
Концепції третьої групи притримуються багатофакторного впливу
біологічних та соціальних чинників . Існує припущення, що гіперактивність у
дітей формується під впливом середовища, загальних несприятливих
соціальних умов, які діють опосередковано, серед них – безробіття, низький
 9

рівень освіти, недостатність навчального супроводу, зловживання алкоголем

та іншими психоактивними речовинами. [17].
Увага науковців зосереджувалась на аналізі біологічних та соціальних
чинників з одночасним акцентуванням на соціальному, педагогічному та
психологічному аспектах подолання гіперактивності і дефіциту уваги та
покращення соціально-психологічних можливостей дитини. На суттєву роль
соціальних чинників у формуванні гіперактивності вказує І. Прекоп. Ним
визначені ознаки гіперактивності, які можуть після народження дитини
тривалий час не проявлятися. Зупинимось на їх аналізі детально.
1. Діти можуть бути спокійними під час улюбленої діяльності, але якщо
діяльність не така цікава, дитина може концентрувати на ній увагу тільки під
керівництвом дорослого.
2. Зниження у гіперактивної дитини адекватно віку розвитку
соціальних стосунків, некерованість у групі дітей.
3. Емоційна заражуваність батьками неспокоєм дитини. Проявляється у
тому, що батьки щоб упорядковувати та контролювати рухові імпульси
дитини, самі батьки починають хвилюватись і демонструвати хвилювання з
приводу та під впливом нецілеспрямованих імпульсів дитини.
4. Зниження надмірного неспокою дитини досягається батьками
шляхом улещувань дитини: пропонують їй солодощі, телевізор тощо.
Батьківські дії не здійснюються для спрямування дитячої гіперактивності у
адекватне русло.
Загальною тенденцією для усіх концепцій є визнання важливості
немедикаментозних психологічних, педагогічних та соціальних заходів щодо
покращення адаптивності, умов розвитку та самореалізації гіперактивних
дітей. Наслідки гіперактивної поведінки дітей дошкільного віку
проявляються в психічному та соціальному аспектах. Можуть мати тривалий
негативний вплив на самооцінку, соціальну адаптацію та самореалізацію
дитини. В окремих випадках ці наслідки мають місце також і у дорослому
віці.
 10

Таким чином, прояви гіперактивної поведінки загалом виявляються у

обмеженні регуляції дитиною власної поведінки, тобто, у зниженні здатності
до самокерування. Теоретичне дослідження дозволяє зробити висновок про
первинну роль надмірної рухової активності, що зумовлює такі прояви
дефіциту функції уваги, як недостатню стійкість та концентрацію,
підвищення відволікання та розсіювання. Щодо природи гіперактивності,
існує три групи концепцій, які пояснюють причини виникнення цього
відхилення.
Концепції першої групи надають виключно біологічне пояснення
гіперактивного розладу, як наслідок фізичних травм, інфекційних, імунних,
генетичних чинників чи їх спільної дії. Інструментів для діагностики дуже
мало.
Концепції другої групи віддають перевагу соціальним чинникам, таким
як наслідування батьківської гіперактивної поведінки, виражені сімейні
дисгармонії, недостатність батьківської любові, емоційна та тактильна
депривація, педагогічна занедбаність тощо. Вказані чинники корелюють з
характером культурного та соціального устрою. У суспільствах з
традиційною культурою і, також, у суспільствах з деспотичним,
тоталітарним, авторитарним устроєм гіперактивних дітей значно менше або
ж їх майже немає. Цей недолік поведінки може опосередковуватися типом
виховання та поводженням батьків з дитиною у ранньому віці, особливо у
віці немовляти.
Концепції третьої групи поєднують вплив біологічних та соціальних
чинників. Загальним для означених концепцій є визнання їх представниками
важливості немедикаментозних медико-психологічних, педагогічних та
соціальних заходів щодо розвитку і самореалізації гіперактивних дітей.
 11

1.3. Ігрова діяльність як засіб подолання гіперактивності у

дошкільників.
Найбільш поширеним напрямком в галузі психолого-педагогічної
допомоги гіперактивним дітям є ігрова та поведінкова терапія. Сучасні
теоретичні дослідження в цій сфері психолого-педагогічної допомоги
розуміють її як втручання, що розвиває [17].
Тому зниження проявів порушення поведінки дитини (зменшення
неспокійності, непосидючості тощо) не вважається першочерговим. Замість
боротьби з проявами гіперактивності сучасна поведінкова й ігрова терапія
основною метою вважає сприяння розвитку дитини. Програми такої
психолого-педагогічної підтримки націлені на індивідуальний розвиток
дитини.
На думку О. Тохтамиша, цілями психолого-педагогічної підтримки
можуть бути:
1) сприяння самостійності індивідуального керування власною
поведінкою (відповідно до ситуації);
2) планування дитиною власної поведінки з попереднім
обмірковуванням;
3) організація низки самостійних дій для досягнення результату;
4) формування у дитини навичок ауторефлексивної поведінки
(обмірковування кроків виконання завдання після дій, що не привели до
бажаного результату);
5) реалізація самоусвідомленої поведінки, що відповідає здібностям
дитини та адекватна зовнішнім вимогам (завдання, які дитина вирішує
успішно) [15, 18].
Центральним пунктом такої психолого-педагогічної допомоги дитині
під час порушень її активності є підкріплення певної поведінки дитини.
Забезпечення можливостей цілеспрямованої поведінки із спокійними та
концентрованими діями, де крок за кроком досягаються зміни рівня
 12

активності дитини. Важливим у цьому процесі є досягнення взаємозв’язку

дій дитини та їх послідовності [12].
Гіперактивність характеризується значними відхиленнями в
поведінковій сфері, інтелектуальній активності дитини та у інших проблемах,
таких, як стереотипи або провокуюча нездатність до співробітництва. Від цих
змінних залежить спосіб дій у поведінковій терапії. Вихідним пунктом є
точне встановлення означеної часом ситуації, в якій терапевт, можливо, за
допомогою чітких настанов, надає ко-терапевту визначений матеріал та ясні
вказівки, як після цього підкріпити однозначно визначений перед цим спосіб
поведінки. Релевантна поведінка чітко залежить від рівня розвитку дитини,
додатково – від місця та часу вправ, при домашньому проведенні – від
можливостей батьків (вихователів).
Обмеження тривалості домашнього сеансу поведінкової терапії
приблизно двадцятьма хвилинами щодня є необхідним, оскільки цей спосіб
поведінки батьків (вихователів) у повсякденні провокує постійну
дратівливість або дорікання дитини. Тому спочатку їхні адекватні реакції
можливі лише у відносно короткі проміжки часу та для обмеженого спектру
ситуацій, у яких присутня, в деякій мірі дистанційована, роль терапевта; крім
цього допускається фокусування на певній поведінці. Збирається інформація
про додаткові особливості, наприклад, про вербальні провокації з боку
дитини або про недостатню участь матері. Цю інформацію можна
використовувати у підборі додаткових форм допомоги, наприклад, методів
релаксації [16].
Найбільш важливі принципи побудови плану психологічного втручання
в поведінковій терапії полягають в тому, що підкріплення мають бути
короткими, чітко обмеженими у часі та такими, що легко сприймаються на
відповідній просторовій дистанції. Підкріплюючі дії часто містять у собі
досить короткі рухи або моменти спокійних занять, під час яких дитина
знаходиться у декількох метрах від спостерігача.
 13

Музика або схвалення використовуються як підкріплення, підходять

для цього не завжди. Коли підкріплюючий подразник під час виконання
складного для дитини завдання може заважати дитині, в його ролі краще
використовувати простий та короткий звуковий сигнал.
Підкріплення повинно бути чітким та включатися у якомога бідніше на
відволікаючі подразники середовище, особливо під час роботи з виражено
гіперактивними дітьми. Це означає, що перші терапевтичні кроки часто
складаються з того, що матері пропонується менше говорити, більш уважно
спостерігати за тим, що дитина робить, та встановлювати певні чіткі
підкріплюючі подразники. Вміло встановлені плани підкріплення настільки ж
важливі, як і сам вибір адекватного підкріплення. Палітра підкріплень при
роботі з інтелектуально розвиненими гіперактивними дітьми може
поширюватись навіть до вібрації. Дія підкріплення залежить від коливань
частоти відволікаючих подразників, які можуть уповільнити позитивні зміні у
поведінці [12].
В деяких випадках при роботі з гіперактивними дітьми з затримками
розвитку та дітей молодшого віку використовується когнітивний напрямок
поведінкової терапії. Правила маленькі завдання. Після цього, при адекватній
оцінці, вона отримує зворотній зв’язок у вигляді схвалення. У дошкільному
віці можна використовувати просте вербальне самоінструктування,
наприклад, при виправленні неповного, часткового виконання завдання [20].
При цьому виникає запитання, чи мають такі вправи з гіперактивними
дітьми контролюватися внутрішньо, чи контроль має бути зовнішнім. Тільки
з обстеженням дитини на інтелектуальний розвиток та після конкретних
тестових проб можна відповісти на запитання можливості внутрішнього
контролю. За оцінкою В. Оклендера:
1) практично усі гіперактивні діти (в різній мірі) піддаються
позитивним змінам при використовуванні методів модифікації поведінки,
часом – із включенням когнітивних компонентів;
 14

2) частина дітей показують значне покращення неспокійної поведінки

під дією медикаментів;
3) у цих дітей зменшення гіперактивності за допомогою
медикаментозної терапії одночасно з модифікацією поведінки дає у комплексі
суттєве покращення;
4) існує значна кількість подальших заходів соціального характеру, які
впливають на рівень активності дітей.
Оскільки гра є провідною формою діяльності дитини дошкільного віку,
ігрова терапія представляється найбільш природною формою психолого-
педагогічного супроводу дитини в цьому віці. Можливі елементи та складові
поведінково-ігрового тренінгу та інших напрямків психолого-педагоггічного
супроводу включають гру та ігрові завдання.
Науковці розглядають такий корекційний комплекс засобами гри в
якості ігротерапії. Г. Лендрет визначає ігрову терапію як динамічну систему
міжособистісних відносин між дитиною та терапевтом, який володіє
процедурами ігрової терапії, забезпечує дитину ігровим матеріалом та
полегшує побудову безпечних відносин для того, щоб дитина могла найбільш
повно виразити та дослідити власні почуття, думки, переживання та вчинки
за допомогою гри – природного для дитини засобу комунікації.
Науковцями гра розглядається як спроба дитини організувати свій
досвід та свій власний світ. У процесі гри дитина, занурюючись у гру та роль,
змушена контролювати себе та ігрову ситуацію. Головна функція гри полягає
в тому, що в ній створюється уявна ситуація, в якій можна дитині діяти так,
як не вдається у реальному житті. У грі можна контролювати змодельовані
відповідно до її сюжету ситуації.
Як відзначає В. Екслайн, психолого-педагогічна допомога гіперактивній
дитині засобами гри, задовольняє потребу дитини у фізичній активності. У
грі діти витрачають енергію і отримують від того задоволення. Через гру
вони готуються до обов’язків у дорослому житті, долають труднощі та
звільняються від негативних переживань. Відчуваючи у грі тактильний
 15

контакт, задовольняють свою потребу у змаганні, реагують на агресію,

проявляють її у соціально прийнятній формі та навчаються взаємодіяти з
іншими людьми. Гра допомагає дітям звільнити уяву, оволодіти культурними
цінностями та виробити певні навички.
А. Сиротюк підкреслює, що більшість адекватно розвинутих дітей
стикаються з життєвими проблемами, які здаються не вирішуваними. Але,
програючи їх так, як хочеться дитині, можна поступово навчитись їх
розв’язувати. Якщо дорослим здається, що гра в даний момент не склалась,
що вона не має сенсу, це не зовсім так, оскільки ми не знаємо, якій меті вона
підпорядковується з позиції дитини і чим закінчиться. До будь якої
ініційованою дитиною гри, дорослому варто ставитись схвально, не
втручатись. Процес занурення дитина у гру є важливим для результату гри і
здобутків дитини. Намагання допомогти їй в її зусиллях навіть з добрими
намірами, можуть стати на заваді пошуку й корекційному ефекту.
Подолання гіперактивності дитини засобами ігрової діяльності
націлена на розблокування та прояв емоцій у грі. У зв’язку з цим, науковці
виділяють три форми ігрової активності:
а) вивільнення агресивної поведінки: дитина жбурляє предмети,
розчавлює повітряні кульки чи виявляє форми інфантильної поведінки;
б) вивільнення почуттів у заданій ситуації. Наприклад, прикладаючи
ляльку до грудей, дитина стимулює почуття ревнощів у брата чи сестри;
в) вивільнення дитиною почуттів, шляхом відтворення у грі набутого
стресового життєвого досвіду.
В ігровій діяльності головна увага приділяється корекційним
можливостям емоційних взаємин між педагогом і дитиною. Увага
зосереджується перш за все на почуттях та реакціях, які наразі виникають.
Важливе ставлення до дитини як до особистості, яка володіє внутрішньою
силою та здібна конструктивно змінювати власну поведінку [56].
Таким чином, психолого-педагогічна допомога гіперактивній дитині
засобами гри, задовольняє потребу дитини у фізичній активності. У грі діти
 16

витрачають енергію і отримують від того задоволення. Через гру вони

готуються до обов’язків у дорослому житті, долають труднощі та
звільняються від негативних переживань. Задовольняють у грі свою потребу
у змаганні, реагують на агресію, проявляють її у соціально прийнятній формі
та навчаються взаємодіяти з іншими людьми.
 17

ЧАСТИНА ІІ.
2.1. Рекомендована система роботи з подолання гіперактивності
дошкільників засобами ігрової діяльності.
Зважаючи на особливості формування та розвитку гіперактивної
поведінки з дефіцитом функції уваги у онтогенезі, найбільш важливим у
практичному розумінні, окрім профілактичних та просвітницьких заходів, ми
вважаємо раннє виявлення такої поведінки і заходи щодо усвідомлення
батьками стану речей та можливостей ефективного психолого-педагогічного
супроводу розвитку дитини.
Ми вважаємо доцільним у розробці заходів психолого-педагогічної
допомоги дітям з гіперактивністю та підвищеною відволіканням уваги
втілення таких принципів, як системність та інтегративність.
Системність у психолого-педагогічній практиці може
використовуватись у якості корекційного методу та як системи у медико-
психологічному втручанні. У сучасній психолого-педагогічній практиці
подолання гіперактивності поширеним є ставлення до організованих малих
та великих соціальних груп (сім’я, дитсадкова група, шкільний клас) як до
соціально-психологічних систем.
Інтегративність – термін, запозичений з математичних наук, що
демонструє прояв найсуттєвіших властивостей цілого як об’єднаної
сукупності.
Тож, характеристиками системно-інтегративного підходу є не просте
поєднання різних методик та методологічних підходів, а виділення
найважливіших факторів позитивного впливу на розвиток дитини у динаміці
процесу психолого-педагогічної допомоги. При цьому важливим є
використання основних каналів сприймання/комунікації під час спілкування:
зорового, слухового, тактильного; їх послідовне або симультанне
використовування. Блокування одного або двох основних каналів сприймання
у використанні комунікативних послань дитині з боку батьків є показником
 18

до психологічного консультування та супроводження батьків з метою зміни

цих стереотипів у відношенні до дитини.
Відомо, що у сучасних сім’ях дитина має значно менше обмежень у
своїй руховій активності, що, в поєднанні з патогенними чинниками,
призводить до формування гіперактивності.
Іншим соціально-психологічним фактором, що зумовлює
гіперактивність дитини є обмеження з боку батьків, що виражається
короткочасними проявами агресивності (підвищення голосу, фізичне
покарання та їхнє комбінування тощо). Як правило, батьки демонструють
таку поведінку після безуспішних спроб вплинути на дитину та досягти
бажаного за допомогою словесних прохань. Батьки, вважають такі випадки
винятками у стосунках з дитиною, але вони суттєво зумовлюють прояви
агресії дитини до людей, які її оточують.
З точки зору аналізу взаємодії батьків (вихователів) з дитиною, щодо
використання домінуючих модельностей (провідних каналів сприймання),
має місце короткочасний тактильний (кінестетичний) контакт,
супроводжуваний болем та негативним емоційним фоном дитини. У
комбінуванні з недостатньою увагою батьків до емоційного контакту з
дитиною така взаємодія створює депривацію одного з найважливіших каналів
сприймання у дошкільному віці та провокує, окрім іншого, невротизацію
дитини, зниження реалізації здібностей до емоційної регуляції, формування
недостатньо позитивної Я-концепції та інше [16].
Таким чином, системно-інтегративний підхід в психолого-
педагогічному супроводі гіперактивних дітей розглядає дитину, в системі
соціальних стосунків, допомагає враховувати та використовувати в діяльності
вихователя, психолога важливі властивості та принципи систем, їх ієрархічну
підпорядкованість. Це дозволяє організовувати допомогу гіперактивній
дитині збалансовано та зменшує ризик перебільшення інших ознак, проявів
та характеристик негативної дошкільників. У підборі ігрових методик для
подолання гіперактивності у дітей, ми спиралися на відомі ігрові техніки, що
 19

сприяють усвідомленню дитиною своєї поведінки та її наслідків,

усвідомленню власних почуттів, самоорганізації власної поведінки тощо.
Етап корекційної роботи з дітьми з РДУГ полягає у реалізації
наступних завдань: розвиток у дітей навичок саморегуляції, самоконтролю,
активної уваги, формування навичок ефективної міжособистісної взаємодії,
підвищення самооцінки, корекцію поведінкових порушень, елімінація
імпульсивності, зняття психоемоційного напруження. Корекційно-
розвивальні заняття мають комбіновану структуру: комплексна
нейрокорекція, та пісочна терапія.
Нейропсихологічна корекція дітей з РДУГ включає в себе дихальні
вправи, окорухові вправи, кінезіологічні вправи (комплекс рухових вправ),
вправи для релаксації і візуалізації, функціональні вправи, вправи для
розвитку комунікативної і когнітивної сфери, вправи з правилами.
Дихальні вправи впорядковують внутрішній ритм організму,
розвивають самоконтроль і довільність. Єдиним ритмом, яким довільно може
керувати людина, є ритм дихання і руху. Нейропсихологічна корекція
будується на автоматизації і ритмуванні організму дитини через базові
багаторівневі прийоми.
Уміння довільно контролювати дихання розвиває самоконтроль над
поведінкою. Особливо ефективні дихальні вправи для корекції дітей з РДУГ.
Виконання комплексу окорухових вправ дозволяє розширити поле зору,
поліпшити сприйняття. Односпрямовані і різноспрямовані рухи очей
розвивають міжпівкульну взаємодію головного мозку і підвищують
енергетизацію організму. Також, різноспрямовані рухи очей сприяють
активізації процесу навчання.
Кінезіологічні вправи (перехресні рухи тіла і пальців) забезпечують
розвиток міжпівкульної взаємодії, зняття сінкінезій (мимовільні співдружні
рухи) та м’язових затисків. Крім того розвиток «відчуття » власного тіла
сприяє збагаченню і диференціації сенсорної інформації від самого тіла.
Відомо, що центром тонкої моторної координації є лобова частка мозку, що
 20

відповідає також за самоконтроль. Тому, при регулярному виконанні

перехресних рухів утворюється велика кількість нервових шляхів, які
зв’язують півкулі головного мозку, що сприяє розвитку психічних функцій.
Слід також зазначити, що повільне виконання перехресних рухів сприяє
активізації вестибулярного апарату, та лобних ділянок мозку. Функціональні
вправи доцільно проводити за трьома основними напрямами:
– розвиток уваги, довільності та самоконтролю;
– елімінація гіперактивності та імпульсивності;
– елімінація гніву та агресії.
Корекцію варто проводити поетапно, починаючи з однієї окремої
функції. Гіперактивній дитині просто неможливо буди одночасно уважною,
не імпульсивною, спокійною. Коли будуть досягнуті стійкі позитивні
результати, з розвитку однієї функції, можна буде переходити до формування
іншої. Наприклад, розвиваючи довільний розподіл уваги варто знизити
навантаження на самоконтроль імпульсивності, та не обмежувати рухову
активність. Знижуючи імпульсивність, не варто працювати над
концентрацією уваги, й обмежувати рухливість. Розвиваючи посидючість,
можна допустити імпульсивність і розсіяну увагу.
Комунікативні вправи діляться на три етапи:
– індивідуальні вправи спрямовані на відновлення і подальше
поглиблення контакту із власним тілом, невербальне вираження станів і
відносин;
– парні вправи сприяють розширенню «відкритості» у відношенні до
партнера – здатності відчувати, розуміти і приймати його;
– групові вправи через організацію спільної діяльності формують
навички взаємодії в колективі.
Позитивним терапевтичним ефектом у роботі з дітьми з РДУГ володіє
пісочна терапія. Використання цього методу у роботі з гіперактивними
дітьми забезпечує виконання одразу декількох завдань: зниження
психоемоційного напруження, елімінація імпульсивності та агресивності,
 21

зниження рівня тривожності, формування та закріплення позитивних

патернів поведінки.
Хоча, деякі джерела, містять інформацію про недоцільність
застосування цього методу у роботі з гіперактивними дітьми, мотивуючи це
тим , що діти з імпульсивністю та розсіяною увагою уникають види
діяльності які потребують надмірних зусиль у виконанні. Проте, на практиці,
ми мали змогу переконатися у протилежному ефекті, і в підсумку змогли
досягти стійкої позитивної динаміки. Єдиним, важливим моментом у
застосуванні цього методу, є можливість вибору дитиною матеріалу. Це може
бути сухий або вологий пісок. Найцікавіше те, що в 90% випадків
гіперактивна обирає вологий пісок, оскільки з таким матеріалом легше
працювати, і він володіє більшою пластичністю.
На початковому етапі пісочної терапії використовуємо мотиваційні ігри
за допомогою яких формуємо «довіру» до піску, та зацікавленість дитини у
процесі. Далі використовуємо структуру створення картини на піску довільно
за задумом, або за обраною тематикою. Використовуючи варіант довільної
картини, дитина має можливість вербалізувати проблеми що її турбують,
зняти психоемоційне напруження, знизити рівень тривожності який
притаманний дітям з РДУГ. Застосовуючи варіант створення пісочної картини
за темою, штучно створюємо проблемну ситуацію, та пропонуємо дитині
пошук конструктивного шляху вирішення проблеми, таким чином, формуємо
та закріплюємо позитивні патерни поведінки.
Варто зазначити,що можливості компенсації когнітивних та
поведінкових порушень значно обмежуються за відсутності розуміння
батьками причин і проявів цих порушень. Корекційно-розвивальна робота
найбільш ефективна за участю батьків.
Додатковими прийомами якими батьки можуть скористатися для
корекції можуть бути:
Ритмування правої півкулі – заняття ритмікою, лижами, тенісом,
хореографією.
 22

Активізація роботи стволових відділів головного мозку – плавання

пірнання, стрибки на батуті, дихальна гімнастика.
Розвиток міжпівкульної взаємодії – східні єдиноборства, кінезіологічні
вправи, в’язання.
Зняття гіперактивності, імпульсивності – заняття з глиною і водою,
піском.
Розвиток стійкості та уваги – нанизування намистин, сортування
природних матеріалів
Розвиток здатності до довільного переключення уваги – читання
алфавіту що чергується з рахунком.
Завершальний етап – виконання вправ на релаксацію, які формують
навички саморегуляції, та спрямовані на оволодіння прийомами
самозаспокоєння, що особливо є актуальним для дітей з РДУГ.
Особливе значення у процесі психологічного супроводу дітей з РДУГ,
має застосування мультидисциплінарного підходу. Даний підхід дає змогу
залучати до співпраці необхідних фахівців (невролог, психотерапевт), та
використовувати додаткові методи апаратної корекції РДУГ такі як: транс-
краніальна магнітна стимуляція мозку, мікрополяризація, та метод БЗЗ
(біологічно зворотній зв’язок). Це не медикаментозні методи, які не
пригнічують ЦНС, а відновлюють її роботу в природному режимі.
Застосування даних методів значно підвищує результативність терапії РДУГ у
дітей. Особливо зарекомендував себе метод БЗЗ, який сприяє формуванню
свідомої регуляції тілесних функцій організму.
При терапії дітей з РДУГ застосовують нейрозворотній зв'язок –
різновид біологічного зворотного зв'язку. Ця нова методика показала
позитивні результати протягом останніх 10 років. Сеанс навчання стає
коротшим, обладнання – краще, а в поєднанні з хорошою терапією, зростає
ймовірність досягнення позитивного результату. Дослідження показують, що
після вивчення методики БЗЗ і 40 сеансів нейро-зворотного зв'язку, в дітей
спостерігалося зниження імпульсивності, підвищення уваги і працездатності.
 23

Цей метод допомагає дітям не тільки використовувати свідомість, але і

поліпшити кровообіг певних частин головного мозку, які пов'язані з розладом
дефіциту уваги з гіперактивністю. Звичайно, застосування даного підходу
можливе виключно за згоди, та співпраці батьків дитини з РДУГ.
Варто обговорювати поточні результати проведеної роботи з батьками
та педагогами, щоб мати змогу своєчасно вносити корективи й зміни в її
зміст.
Після реалізації індивідуального плану роботи окреслюємо на майбутнє
стратегію педагогічної взаємодії з дитиною зі РДУГ для розкриття її
потенційних особистісних можливостей.
У результаті систематичної, організованої роботи дорослі, які
взаємодіють з дітьми з РДУГ, зокрема батьки та педагоги, зрозумівши суть
проблеми, навчаться враховувати індивідуальні особливості кожного з цих
дітей та спрямовувати свою взаємодію з ними на підтримку, та допомогу їм в
оволодінні важливими навичками самоконтролю. Це допоможе дітям з
розладом дефіциту уваги та гіперактивності зростати успішними,
впевненими, налагоджувати ефективну взаємодію з дорослими та
однолітками в колективі, стати повноцінними членами суспільства.

2.2. Корекційні заняття для профілактики дезадаптації дітей

дошкільного віку з гіперактивністю.
Мета програми: профілактика дезадаптації дітей з гіперактивністю,
усунення імпульсивності, покращення концентраційної функції уваги,
профілактика агресивних форм поведінки за допомогою навчання їх
елементам ефективного і позитивного регулювання власною поведінкою.
Об’єкт психокорекції: діти дошкільного шкільного віку 4-6 років.
Обсяг програми: 10 занять, частота зустрічей – два рази на тиждень.
Тривалість одного заняття: від 20 до 40 хвилин (тривалість занять
поступово збільшується кожні 2-3 заняття на 5 хвилин, для того, щоб
 24

гіперактивні діти не втрачали концентрацію уваги протягом заняття, а також

вчилися бути більш посидючими).
Форма роботи: індивідуально-групова (змішана).
Склад групи: 5-6 дітей дошкільного віку.
Перед корекційною роботою обов’язково проводиться діагностика
дітей із залученням батьків та педагогів. Шкали для оцінки РДУГ для батьків
та вихователів знаходяться у додатках А та Б. На жаль, не існує лабораторних
тестів [1] або специфічних аналізів для діагностики цього порушення, однак
у DSM-5 є чіткі критерії, які допомагають вчасно розпізнати синдром
дефіциту уваги та гіперактивності:
Вік. Симптоми хвороби проявляються до 12 років, найчастіше – у віці
3-6 років. Якщо вони вперше з'явилися після дванадцяти, то це не РДУГ.
Тривалість симптомів. Для встановлення діагнозу симптоми мають
тривати щонайменше півроку [1].
Ознаки однаково проявляються в різних контекстах. За РДУГ
дитина зазнає труднощів із поведінкою не тільки в сім'ї або у звичному
оточенні. Якщо вдома вона все розносить і навіть хвилину не може всидіти
на місці, а в школі чи садочку поводиться, наче ангел, це теж не РДУГ.
Симптоми, які об'єктивно знижують якість життя. Про діагноз
можна говорити, коли симптоми яскраво виражені, погіршують якість життя
і перешкоджають нормальному розвитку дитини. Наприклад, неуважність
заважає вивчити урок або виконати завдання, імпульсивність – заводити
друзів і будувати тривалі стосунки, а гіперактивність дратує інших і не дає
змоги займатися однією справою.
Складаючи корекційно-розвивальну програму для гіперактивних дітей,
були враховувані наступні особливості таких дітей: дефіцит уваги,
імпульсивність, дуже високу активність, а також невміння тривалий час
підкорятися груповим правилам, вислуховувати і виконувати інструкції
(загострювати увагу на деталях), швидку стомлюваність. У грі їм важко
чекати своєї черги і рахуватися з інтересами інших. Тому включати таких
 25

дітей у колективну роботу доцільно поетапно. Починати можна з

індивідуальної роботи, потім залучати дитину до ігор у малих підгрупах і
тільки після цього переходити до колективних ігор. Бажано використовувати
ігри з чіткими правилами, що сприяють розвитку уваги.
Тренування слабких функцій теж варто проводити поетапно. Спочатку
треба підбирати такі вправи й ігри, що сприяли б розвитку тільки однієї
функції. Наприклад, ігри, спрямовані на розвиток тільки уваги, учать дитину
контролювати свої імпульсивні дії. Окремим етапом у роботі може стати
використання ігор, що допоможуть дитині придбати навички контролю
рухової активності.
Провівши роботу з тренування однієї слабкої функції й одержавши
результати, можна підбирати ігри на тренування відразу двох функцій. Як
уже відзначалося, починати краще з індивідуальних форм роботи, щоб
дитина могла чітко засвоїти вимоги педагога, а потім поступово залучати її
до колективних ігор. При цьому треба намагатися зробити так, щоб було
цікаво. Коли ж у неї з’явиться досвід участі в іграх і вправах, спрямованих на
розвиток одразу двох слабких функцій (увага і контроль імпульсивності,
увага і контроль рухової активності й ін.), можна переходити до більш
складних форм роботи з одночасного (в одній і тій же грі) відпрацьовування
всіх трьох функцій.
Очікувані результати: підвищення показників рівня сенсомоторного
розвитку, рівня розвитку довільної уваги та зосередженості, довільності
поведінки, підняття рівня самооцінки, що значно полегшить засвоєння
шкільних знань, умінь та навичок та покращить загальне функціонування
дитини.
 26

ЗАНЯТТЯ № 1
Тривалість заняття: 20 хвилин.
Мета: Розвиток концентрації уваги, контролю імпульсивності,
розвиток рухової сфери.
1. Початок заняття.
Мета: усвідомлення початку спілкування, розвиток навичок
самоконтролю.
Психолог вітається з дитиною з допомогою особливого способу
привітання (скоромовка, короткий віршик, особливі рухи руками), при цьому
постійно зберігається зоровий контакт. Щоб зорієнтувати дитину про хід
заняття психолог роз’яснює часові рамки та розповідає, що буде відбуватися
на занятті.
Психолог обговорює з дитиною правила поведінки на занятті, які
записуються на аркуші та зачитуються дитиною:
 я дивлюся на того, з ким розмовляю;
 я привітний і дружелюбний;
 я слухаю і чую, коли зі мною розмовляють;
 коли я чую стоп, то перестаю рухатись, зупиняюсь;
 я виконую те, що мені говорять;
 я стою і сиджу спокійно;
 я старанний, добре з усім справляюсь.
2. Розминка. Вправа «Сніговик»
Інструкція: Вправа виконується стоячи. Дитині пропонується уявити,
що вона – тільки що зліплений сніговик. Тіло повинне бути напружене, як
замерзлий сніг. Прийшла весна, пригріло сонце, і сніговик почав танути.
Спочатку «тане» і повисає голова, потім опускаються плечі, розслаблюються
руки тощо. В кінці вправи дитина присідає до підлоги (на стільчик, килим) і
почувається як калюжка води. Необхідно розслабитися. Пригріло сонечко,
 27

вода в калюжі стала випаровуватися і перетворилася в невеличку хмарку.

Дме вітер і жене хмарку по небу.
3. Гра «Говори!»
Мета: розвиток уваги, контролю імпульсивності.
Інструкція: Діти сидять у колі. Психолог каже: «Я буду задавати
питання, але відповідати на них можна буде тільки після того, як я дам
команду «Говори!» Відповідати можна всім разом. Але тільки після
команди».
Давайте потренуємося: «Яка зараз пора року? Говори! Якого кольору у
нас фіранки? Говори! Який сьогодні день тижня? Говори!»
4. Релаксація. Вправа «Водоспад»
Інструкція: Сядь, будь ласка, зручно. Закрий очі. Дихай спокійно і
рівно. Дай ніжкам і ручкам відпочити, простягни їх і розслаб. Прислухайся
до звуків навколо себе... Прислухайся до свого дихання... Дихання рівне і
спокійне. Дозволь своєму тілу розслабитися і відпочити...
Ти стоїш біля стрімкого водоспаду. Чудовий день, блакитне небо, тепле
сонце. Гірське повітря свіже і приємне. Тобі дихається легко, спокійно і
вільно. Але цей водоспад незвичайний, замість води у ньому падає м’яке біле
світло. Ти стоїш під цим водоспадом і відчуваєш, як це чудове біле світло
ллється по твоїй голівці. Ти відчуваєш як він легко ллється по твоєму
обличчю, по шиї... Біле світло тече по твоїх плечах, допомагаючи їм стати
м’якими й розслабленими... Ніжне світло спадає нижче і нижче... Хай воно
гладить твої ручки, пальчики... Цей дивовижний водоспад огортає усе твоє
тіло і ти відчуваєш, як ти розслабляєшся. Ти відчуваєш себе зовсім
спокійним, сповненим сил і енергії.
На рахунок «3» відкрий очі потягнись і відчуй в собі сили працювати
далі.
5. Закінчення заняття.
Мета: усвідомлення закінчення спілкування.
Дитина прощається з психологом з дотриманням зорового контакту.
 28

ЗАНЯТТЯ № 2
Тривалість заняття: 20 хвилин.
Мета: зниження агресії, розвиток уміння підкорятися словесним
вказівкам дорослого,
1. Початок заняття.
Психолог вітається з дитиною, при цьому постійно зберігається
зоровий контакт. Щоб зорієнтувати дитину про хід заняття психолог
роз’яснює часові рамки та розповідає, що буде відбуватися на занятті.
Дитина повторює встановлені на занятті правила:
 я дивлюся на того, з ким розмовляю;
 я привітний і дружелюбний;
 я слухаю і чую, коли зі мною розмовляють;
 коли я чую стоп, то перестаю рухатись, зупиняюсь;
 я виконую те, що мені говорять;
 я стою і сиджу спокійно;
 я старанний, добре з усім справляюсь.
2. Вправа «Візерунок»
Мета: розвиток уміння підкорятися словесним вказівкам дорослого;
розвиток рухової сфери та концентрації уваги.
Матеріал до завдання: індивідуальний набір бланків.
Бланк, на якому зображені 4 смужки, кожна з яких складається з 3
рядів дрібних геометричних фігур розміром 2x2 мм. Верхній ряд складається
з трикутників, середній – з кружечків, нижній – з квадратів. Фігурки
верхнього і нижнього рядів розташовані один під одним, середнього – у
проміжках між ними. Бланк, крім того у верхній частині містить коротку
смужку з таких же фігур, на якій дано зразок візерунка із з’єднаннями.
Інструкція: Дітям говорять: «Ми будемо вчитися малювати візерунок.
У вас на аркуші намальовані ряди трикутників, кружечків і квадратів. Ви
будете з`єднувати трикутники і квадрати, щоб вийшов візерунок. Потрібно
 29

уважно слухати і робити те, що я буду говорити. У нас будуть обов’язковими

такі три правила:
1) два трикутника, два квадрати або квадрат з трикутником можна
з`єднувати лише через кружок;
2) лінія візерунка повинна йти тільки вперед;
3) кожне нове з`єднання треба починати з тієї фігурки, на якій
зупинилася лінія, тоді лінія буде безперервної і у візерунку не буде
проміжків.
Подивіться на зразок, як можна поєднати трикутники і квадрати. (Увага
дітей звертається на зразок.) Тепер вчіться з`єднувати самі.
1 завдання – тренувальне (смужка а). «З`єднайте два трикутники,
трикутник з квадратом, два квадрати, квадрат з трикутником».
В процесі тренування діти виконують 4 з’єднання, а психолог перевіряє
виконання завдання і в разі необхідності виправляє помилки і пояснює
дитині, в чому вона помилилася. Кожне наступне завдання виконується на
окремій смужці.
2-4 завдання – контрольні (смужки б, в, г). Психолог диктує дітям
послідовність з`єднання фігурок повільно, але не повторюючи одне й те саме
двічі.
3. Вправа «Шкала злості»
Мета: відреагування гніву, злості, вміння усвідомлювати та
розпізнавати силу власного гніву.
Обладнання: мішень, мішечок з піском.
Інструкція: Потрібно потрапити в мішень. Головне – це сила, з якою
ти кидаєш мішечок. Вона повинна бути такою ж, як твоє роздратування або
злість. Згадай ситуацію, коли ти був роздратований, злегка злився. Якщо
згадав, підходь до мене, бери мішечок, вимовляй і закінчуй фразу «Я злегка
розізлився, коли ...» і несильно кидай його в мішень. Молодець!
Психолог бере мішечок. «Я розізлилася сильніше, коли мене
штовхнули», кидає мішечок в мішень з більшою силою. Розповісти мені,
 30

коли ти розлютився ще сильніше? (Дитина закінчує речення «Я розізлився

сильніше, коли ...» і з більшою силою кидає мішечок в мішень). Добре!
Психолог знову бере мішечок. «Я розізлилася дуже сильно, коли на мене
накричали». (Ведучий щосили кидає мішечок в мішень. Дитина за бажанням
виконує ті ж дії.)
Якщо дитина не може закінчити перелічені вище речення, вправу
можна спростити. Таким дітям можна просто співвідносити силу своїх кидків
з проголошенням стверджувальних речень: «Я злегка розізлився», «Я
розізлився сильніше», «Я розлютився дуже сильно».
Психолог поясняє: «Мішень і мішечок залишаються у визначеному
місці. Тепер ти можеш, при потребі, проганяти свою злість».
4. Релаксація. Гра Солдат і лялька.
Найпростіший і надійний спосіб навчити дітей розслаблятися - це
навчити їх чергування сильної напруги м'язів і наступного за ним
розслаблення. Тому ця і наступна гра допоможуть вам це зробити в ігровій
формі.
Отже, запропонуйте дитині уявити, що він солдат. Згадайте разом з
ним, як потрібно стояти на плацу, – витягнувшись в струнку і завмерши.
Нехай гравець зобразить такого військового, як тільки ви скажете слово
«солдатів». Після того як дитина постоїть у такій напруженій позі, вимовте
іншу команду – «лялька». Виконуючи її, хлопчик чи дівчинка повинні
максимально розслабитися, злегка нахилитися вперед так, щоб їх руки
бовталися, ніби вони зроблені з тканини і вати. Допоможіть їм уявити, що все
їхнє тіло м'яке, податливе. Потім гравець знову повинен стати солдатом і т. д.
Примітка. Закінчувати такі ігри слід на стадії розслаблення, коли ви
відчуєте, що дитина достатньо відпочила.
5. Закінчення заняття.
Мета: усвідомлення закінчення спілкування.
Дитина прощається з психологом з дотриманням зорового контакту.
 31

Стимульний матеріал до вправи №2

 32

ЗАНЯТТЯ № 3
Тривалість заняття: 25 хвилин.
Мета: розвиток навичок самоконтролю, покращення рівня
сенсомоторного розвитку, формування позитивного самосприйняття та
самооцінювання.
1. Початок заняття.
Психолог вітається з дитиною, при цьому постійно зберігається
зоровий контакт. Щоб зорієнтувати дитину про хід заняття психолог
роз’яснює часові рамки та розповідає, що буде відбуватися на занятті.
Дитина повторює встановлені на занятті правила:
 я дивлюся на того, з ким розмовляю;
 я привітний і дружелюбний;
 я слухаю і чую, коли зі мною розмовляють;
 коли я чую стоп, то перестаю рухатись, зупиняюсь;
 я виконую те, що мені говорять;
 я стою і сиджу спокійно;
 я старанний, добре з усім справляюсь.
2. Кінезіологічні вправи.
Мета: розвиток дрібної моторики рук, покращення міжпівкульової
взаємодії.
2.1. Вправа «Колечко». По черзі і як можна швидше дитина перебирає
пальці рук, з’єднуючи в кільце з великим пальцем послідовно вказівний,
середній і т.д. Проба виконується в прямому (від вказівного пальця до
мізинця) і у зворотному (від мізинця до вказівного пальця) порядку. На
початку методика виконується кожною рукою окремо, потім разом.
2.2. Вправа «Кулак-ребро-долоня». Дитині показують три положення
руки на площині, послідовно змінюють один одного. Долоня на площині,
долоня стиснута в кулак, долоня ребром на площині, розпрямлення долоню
на площині. Дитина виконує пробу разом з психологом, потім по пам’яті
 33

протягом 8-10 повторень моторної програми. Проба виконується спочатку

правою рукою, потім лівою, потім двома руками разом. При засвоєнні
програми або при утрудненнях у виконанні психолог пропонує дитині
допомагати собі командами ("кулак-ребро-долоня"), промовляючи вголос або
про себе.
2.3. Вправа «Лезгинка». Ліву руку скласти в кулак, великий палець
відставити убік, кулак розгорнути пальцями до себе. Правою рукою прямою
долонею в горизонтальному положенні доторкнутися до мізинця лівої. Після
цього одночасно змінити положення правої і лівої рук протягом 6-8 змін
позицій. Добиватися високої швидкості зміни положень. Для ускладнення
виконання вправи додаються рухи очей та язика. Спочатку односпрямовані
(очі і язик рухаються в бік кулачка), потім різноспрямовані (очі – в сторону
кулачка, язик – у бік долоньки).
3. Релаксація. Вправа «Килимок»
Мета: розслаблення, досягнення стану спокою.
Інструкція: «Ми лягаємо на чарівний килимок, килим плавно і
повільно піднімається, несе нас по небу, тихесенько похитує, заколисуючи;
вітерець ніжно обдуває втомлене тіло, всі відпочивають ... Далеко внизу
пропливають будинку, поля, ліси, річки та озера ... Поступово килимок
починає зниження і приземляється в нашій кімнаті (пауза) ... Потягується,
робимо глибокий вдих і видих, відкриваємо очі, повільно і акуратно
сідаємо».
4. Закінчення заняття.
Мета: усвідомлення закінчення спілкування.
Дитина прощається з психологом з дотриманням зорового контакту.
 34

ЗАНЯТТЯ № 4
Тривалість заняття: 25 хвилин.
Мета: розвиток рухового контролю, розвиток слухової уваги, освоєння
і закріплення пози спокою і розслаблення м’язів рук.
1. Початок заняття.
Психолог вітається з дитиною, при цьому постійно зберігається
зоровий контакт. Щоб зорієнтувати дитину про хід заняття психолог
роз’яснює часові рамки та розповідає, що буде відбуватися на занятті.
Дитина повторює встановлені на занятті правила:
 я дивлюся на того, з ким розмовляю;
 я привітний і дружелюбний;
 я слухаю і чую, коли зі мною розмовляють;
 коли я чую стоп, то перестаю рухатись, зупиняюсь;
 я виконую те, що мені говорять;
 я стою і сиджу спокійно;
 я старанний, добре з усім справляюсь.
2. Розминка.
Дітям пропонується сісти зручно, закрити очі і зосередити увагу на
своєму тілі; виконати 3-4 циклу глибокого дихання в індивідуальному темпі,
звертаючи увагу тільки на дихання. Потім напружити все тіло, як можна
сильніше, через кілька секунд напругу скинути, розслабитися; проробити те
ж саме з кожною частиною тіла.
3. Гра «Черепаха»
Мета: розвиток рухового контролю.
Інструкція: Психолог стає в протилежному кутку від дітей. За
сигналом діти починають повільний рух до протилежної стіни, зображуючи
маленьких черепашок. Ніхто не повинен зупинятися і поспішати. Через 2-3
хвилини інструктор подає сигнал, по якому всі учасники зупиняються.
 35

Перемагає той, хто виявився останнім. Вправа може повторюватися кілька

разів.
4. Вправа «Ледачі вісімки»
Мета: розвиток рухового контролю.
Інструкція: Діти малюють вісімки ручкою, рукою, обома руками,
носом, всім корпусом, одночасно з руками і т.п. «Вісімка» схожа на знак
нескінченності, виводиться з центру вліво вгору; виконується по три рази.
5. Релаксація. Вправа «Олені»
Мета: освоєння і закріплення пози спокою і розслаблення м’язів рук.
Інструкція: «Уявіть собі, що ви – олені. Підніміть руки над головою,
схрестіть їх, широко розставивши пальці. Напружте руки. Вони стали
твердими! Нам важко і незручно тримати так руки, упустіть їх на коліна.
Розслабте руки. Спокійно. Вдих – пауза, видих – пауза.»
6. Закінчення заняття.
Мета: усвідомлення закінчення спілкування.
Дитина прощається з психологом з дотриманням зорового контакту.
 36

ЗАНЯТТЯ № 5
Тривалість заняття: 25 хвилин.
Мета: розвиток дрібної моторики рук, розвиток рухового контролю,
зниження імпульсивності.
1. Початок заняття.
Психолог вітається з дитиною, при цьому постійно зберігається
зоровий контакт. Щоб зорієнтувати дитину про хід заняття психолог
роз’яснює часові рамки та розповідає, що буде відбуватися на занятті.
Дитина повторює встановлені на занятті правила:
 я дивлюся на того, з ким розмовляю;
 я привітний і дружелюбний;
 я слухаю і чую, коли зі мною розмовляють;
 коли я чую стоп, то перестаю рухатись, зупиняюсь;
 я виконую те, що мені говорять;
 я стою і сиджу спокійно;
 я старанний, добре з усім справляюсь.
2. Кінезіологічні вправи.
Мета: розвиток дрібної моторики рук, покращення міжпівкульової
взаємодії.
2.1. Вправа «Вухо-ніс». Лівою рукою взятися за кінчик носа, а правою
– за протилежне вухо. Одночасно відпустити вухо і ніс, хлопнути в долоні,
поміняти положення рук «з точністю до навпаки».
2.2. Вправа «Змійки». Запропонуйте дитині уявити, що його пальці –
це маленькі змійки. Вони можуть рухатися-звиватися, обертаючись направо,
наліво, знизу вгору і згори вниз. При дворучному виконанні долоні спочатку
«дивляться» від дитини, потім – один на одного. При цьому спочатку
опрацьовуються однойменні пальці рук, а потім різнойменні (наприклад,
великий палець правої руки і мізинець лівої руки).
3. Гра «Бджілка»
 37

Мета: розвиток рухового контролю, зниження імпульсивності.

Інструкція: Всі учасники перетворюються в бджілок, які «літають» і
голосно дзижчать. За сигналом психолога «Ніч» – «бджілки» сідають і
завмирають. За сигналом психолога «День» – «бджілки» знову літають і
голосно «дзижчать».
4. Релаксація. Вправа «Куля»
Мета: розслаблення м’язів живота.
Інструкція: «Уявіть, що ви надуває повітряну кулю. Покладіть руку на
живіт. Надувайте живіт, ніби це велика повітряна куля. М’язи живота
напружуються. Це сильна напруга неприємно! Зробіть спокійний вдих
животом гак, щоб рукою відчути невелика напруга м’язів. Плечі не
піднімайте. Вдих – пауза, видих – пауза. М’язи живота розслабилися. Стали
м’якими. Тепер легко зробити новий вдих. Повітря саме легко входить
всередину. І видих вільний, ненаголошений!
5. Закінчення заняття.
Мета: усвідомлення закінчення спілкування.
Дитина прощається з психологом з дотриманням зорового контакту.
 38

ЗАНЯТТЯ № 6
Тривалість заняття: 30 хвилин.
Мета: розвиток уваги, контролю імпульсивності, рухового контролю.
1. Початок заняття.
Психолог вітається з дитиною, при цьому постійно зберігається
зоровий контакт. Щоб зорієнтувати дитину про хід заняття психолог
роз’яснює часові рамки та розповідає, що буде відбуватися на занятті.
Дитина повторює встановлені на занятті правила:
 я дивлюся на того, з ким розмовляю;
 я привітний і дружелюбний;
 я слухаю і чую, коли зі мною розмовляють;
 коли я чую стоп, то перестаю рухатись, зупиняюсь;
 я виконую те, що мені говорять;
 я стою і сиджу спокійно;
 я старанний, добре з усім справляюсь.
2. Гра «Дракон»
Мета: розвиток рухового контролю і навичок взаємодії з однолітками.
Інструкція: Учасники стоять один за одним, тримаючись за талію
дитини, що стоїть попереду. Перша дитина – це «голова дракона», останній –
«кінчик хвоста».
Дракон буде ловити свій хвіст. Решта дітей повинні чіпко триматися
один за одного. Якщо дракон не зловить свій хвіст за певний час, то на місце
голови дракона стає інша дитина.
3. Вправа «Руки-ноги»
Мета: розвиток концентрації уваги і рухового контролю, зниження
імпульсивності.
Інструкція: Стрибки на місці з одночасними рухами рук і ніг. Ноги
вправо – руки вліво. Ноги вліво – руки вправо. Ноги вправо – руки вправо.
Ноги вліво – руки вліво. Цикл стрибків повторити кілька разів.
 39

4. Гра «Каратист»
Мета: розвиток рухового контролю, зниження імпульсивності.
Інструкція: Учасники утворюють коло, в центрі якого на підлозі
лежить фізкультурний обруч. Один з учасників встає в обруч і
перетворюється в «каратиста», виконуючи різкі рухи руками і ногами. Решта
дітей разом з психологом хором промовляють: «Сильніше, ще сильніше»,
допомагаючи гравцеві виплеснути агресивну енергію інтенсивними рухами.
5. Релаксація. Вправа «Штанга»
Мета: розслаблення м’язів рук, ніг, корпусу.
Інструкція: Встаньте. Уявіть, що ви піднімаєте важку штангу.
Нахиліться, візьміть її. Стисніть кулаки. Повільно підніміть руки. Вони
напружені! Важко! Руки втомилися, кидаємо штангу (руки різко опускаються
вниз і вільно опускаються вздовж тулуба). Вони розслаблені, не напружені,
відпочивають. Легко дихається. Вдих – пауза, видих – пауза.
6. Закінчення заняття.
Мета: усвідомлення закінчення спілкування.
Дитина прощається з психологом з дотриманням зорового контакту.
 40

ЗАНЯТТЯ № 7
Тривалість заняття: 30 хвилин.
Мета: розвиток концентрації уваги і рухового контролю, зниження
імпульсивності, розвиток саморегуляції, гучності своїх висловлювань.
1. Початок заняття.
Психолог вітається з дитиною, при цьому постійно зберігається
зоровий контакт. Щоб зорієнтувати дитину про хід заняття психолог
роз’яснює часові рамки та розповідає, що буде відбуватися на занятті.
Дитина повторює встановлені на занятті правила:
 я дивлюся на того, з ким розмовляю;
 я привітний і дружелюбний;
 я слухаю і чую, коли зі мною розмовляють;
 коли я чую стоп, то перестаю рухатись, зупиняюсь;
 я виконую те, що мені говорять;
 я стою і сиджу спокійно;
 я старанний, добре з усім справляюсь.
2. Кінезіологічні вправи.
Мета: розвиток дрібної моторики рук, покращення міжпівкульової
взаємодії.
2.1. Вправа «Жаба». Покласти руки на підлогу (стіл). Одна рука
стиснута в кулак, інша лежить на площині столу (долонька). Одночасно
змінювати положення рук. Ускладнення вправи полягає у прискоренні.
2.2. Вправа «Замок». Схрестити руки долонями один до одного,
зчепити пальці в замок, вивернути руки до себе. Рухати пальцем, який вкаже
ведучий. Палець повинен рухатися точно і чітко, не допускаючи додаткових
рухів. Торкатися до пальця не можна. Послідовно у вправі повинні брати
участь всі пальці обох рук.
3. Вправа «Мовчу – шепочу – кричу»
Мета: розвиток саморегуляції, гучності своїх висловлювань.
 41

Інструкція: Дитині потрібно вибрати одну з дій, орієнтуючись на той

знак, який ви йому показуєте. Заздалегідь домовляєтесь про знаки.
Наприклад, коли ви прикладаєте палець до губ, то дитина повинна говорити
пошепки і пересуватися дуже повільно. Якщо ви поклали руки під голову, як
під час сну, дитині слід замовкнути і завмерти на місці. А коли ви піднімете
руки вгору, то можна розмовляти голосно, кричати і бігати.
Примітка. Цю гру краще закінчувати на етапі «мовчу» або «шепочу».
4. Релаксація. Гра «Насос і м'яч»
Інструкція: Якщо дитина хоч раз бачила, як здутий м'яч накачують
насосом, то їй легко буде увійти в образ і зобразити зміни, що відбуваються в
цей момент з м’ячем. Отже, встаньте напроти один одного. Гравець, що
зображає м'яч, повинен стояти з опущеною головою, мляво висячими руками,
зігнутими в колінах ногами (тобто виглядати як ненадута оболонка м’ячі).
Психолог тим часом збирається виправити це положення і починає
робити такі рухи, як ніби в його руках знаходиться насос. У міру збільшення
інтенсивності рухів насоса «м’яч» стає все більш накачаним. Коли у дитини
вже будуть надуті щоки, а руки з напругою витягнуті в сторони, зробіть
вигляд, що ви критично дивиться на свою роботу. Поторкайте його м'язи і
поремствуйте на те, що ви перестаралися і тепер доведеться здувати м'яч.
Після цього зобразіть висмикування шлангу насоса. Коли ви це зробите,
«м'яч» підніметься настільки, що навіть впаде на підлогу.
Примітка. Щоб показати дитині приклад, як грати надувати м'яч,
краще спочатку запропонувати йому побути в ролі насоса. Ви ж будете
напружуватися і розслаблятися, що допоможе і вам відпочити, а заодно і
зрозуміти, як діє цей метод.
5. Закінчення заняття.
Мета: усвідомлення закінчення спілкування.
Дитина прощається з психологом з дотриманням зорового контакту.
 42

ЗАНЯТТЯ № 8
Тривалість заняття: 35 хвилин.
Мета: розвиток довільної регуляції, розвиток міжпівкульної взаємодії,
розвиток комунікативних навичок, подолання імпульсивності.
1. Початок заняття.
Психолог вітається з дитиною, при цьому постійно зберігається
зоровий контакт. Щоб зорієнтувати дитину про хід заняття психолог
роз’яснює часові рамки та розповідає, що буде відбуватися на занятті.
Дитина повторює встановлені на занятті правила:
 я дивлюся на того, з ким розмовляю;
 я привітний і дружелюбний;
 я слухаю і чую, коли зі мною розмовляють;
 коли я чую стоп, то перестаю рухатись, зупиняюсь;
 я виконую те, що мені говорять;
 я стою і сиджу спокійно;
 я старанний, добре з усім справляюсь.
2. Гра «Давайте привітаємося»
Мета: розвиток контролю імпульсивності.
Інструкція: Діти за сигналом ведучого починають хаотично рухатися
по кімнаті і вітатися з усіма, хто зустрічається на їхньому шляху. Вітатися
потрібно певним чином: 1 виляск – вітаємося за руку; 2 виляски – вітаємося
плічками; 3 виляски – вітаємося спинками.
3. Гра «Заборонена цифра»
Мета: формування елементів самоконтролю.
Інструкція: Вибирається будь-яка цифра, наприклад, 4. Учні стають в
коло і за годинниковою стрілкою рахують по черзі: один, два, три... коли
черга доходить до четвертого учня, він не вимовляє цифру, а плескає в долоні
чотири рази. Той, хто помилився, вибуває з гри.
4. Вправа «Перехресне марширування»
 43

Мета: розвиток міжпівкульної взаємодії.

Інструкція: На першому етапі дитина повільно крокує, поперемінно
торкаючись то правою, то лівою рукою протилежного коліна (перехресні
руху). Психолог на етапі освоєння вправи відраховує 12 разів в повільному
темпі. На другому етапі дитина також крокує, але вже торкаючись
однойменного коліна (односторонні руху). Також 12 разів. На третьому і
п’ятому етапах – перехресні рухи, на четвертому – односторонні.
Обов’язкова умова – починати і закінчувати вправу перехресними
рухами. Після того як дитина освоїла дану вправу під зовнішній рахунок,
можна запропонувати виконати її самостійно.
6. Вправа «Буратино»
Мета: розвиток концентрації уваги і рухового контролю, зниження
імпульсивності.
Інструкція: Права рука вгору + стрибок на лівій нозі. Ліва рука вгору +
стрибок на правій нозі. Права рука вгору + стрибок на правій нозі. Ліва рука
вгору + стрибок на лівій нозі. Цикл стрибків повторити кілька разів.
5. Релаксація. Вправа «Пляж»
Мета: розвиток м’язового контролю, зниження імпульсивності.
Інструкція: Запропонуйте дитині закрити очі і уявити, що вона лежить
на теплому піску. Лагідно світить сонечко і зігріває її. Віє легкий вітерець.
Вона відпочиває, слухає шум прибою, спостерігає за грою хвиль і танцями
чайок над водою.
Нехай прислухається до свого тіла. Відчує позу, в якій «лежить». Чи
зручно їй? Нехай спробує змінити свою позу так, щоб було максимально
зручно, щоб вона була максимально розслаблена. Нехай уявить себе цілком і
запам’ятає образ, що виник. Потім потрібно потягнутися, зробити глибокий
вдих і видих, відкрити очі.
6. Закінчення заняття.
Мета: усвідомлення закінчення спілкування.
Дитина прощається з психологом з дотриманням зорового контакту.
 44

ЗАНЯТТЯ № 9
Тривалість заняття: 35 хвилин.
Мета: розвиток координації рухів, довільності поведінки, активізація
роботи мозку, розвиток слухової уваги, розвиток невербального спілкування,
самоконтролю..
1. Початок заняття.
Психолог вітається з дитиною, при цьому постійно зберігається
зоровий контакт. Щоб зорієнтувати дитину про хід заняття психолог
роз’яснює часові рамки та розповідає, що буде відбуватися на занятті.
Дитина повторює встановлені на занятті правила:
 я дивлюся на того, з ким розмовляю;
 я привітний і дружелюбний;
 я слухаю і чую, коли зі мною розмовляють;
 коли я чую стоп, то перестаю рухатись, зупиняюсь;
 я виконую те, що мені говорять;
 я стою і сиджу спокійно;
 я старанний, добре з усім справляюсь.
2. Розминка. Вправа «Половинка»
Мета: оптимізація тонусу м’язів.
Інструкція: Загальне напруження тіла. Розслаблення. Напруга і
розслаблення по осях: вгору і вниз (напруга верхньої половини тіла, напруга
нижньої половини тіла), лівосторонній і правосторонній (напруга правої і
потім лівої половини тіла), напруга лівої руки і правої ноги, а потім правої
руки і лівої ноги.
3. Вправа «Вушка на маківці»
Мета: розвиток слухової уваги.
Інструкція: Потрібно пояснити, що завдання дітей – уважно слухати
психолога. Психолог вимовляє різні слова. Якщо в них чується певний звук,
наприклад [с], то дитина повинна негайно плеснути в долоні.
 45

4. Вправа «Іграшки прокинулись»

Мета: розвиток невербального спілкування, самоконтролю.
Інструкція: Завдання однієї дитини зобразити якусь іграшку, а всі діти
повинні записати на папері відповідь. Потім діти міняються ролями. Вся
вправа повинна проходити в абсолютній тиші.
5. Гра «Сніжинки»
Мета: розвиток координації рухів, довільності поведінки, активізація
роботи мозку.
Інструкція: Психолог говорить: Уявіть, будь ласка, що ви – перші
сніжинки, які падають на землю ранньою зимою. Ажурні, легкі (діти
розводять руки і пальці в сторони). Зараз сніжинки будуть під музику
повільно, повільно, плавно-плавно кружляти по кімнаті і тихенько
наспівувати: «І-і-і». Як тільки музика закінчитися, сніжинки так само
обережно, повільно присядуть. Руки ноги і тіло розслаблені. Але ось знову
піднявся вітер – і сніжинки знову під музику закружляли ...
6. Релаксація. Вправа «Метелик».
Заплющте очі і слухайте мій голос. Дихайте глибоко і спокійно. Уявіть
собі, що ви сидите на галявині у прекрасний літній день. Просто перед собою
бачите чудового метелика, який пурхає із квітки на квітку. Простежте за
рухами його крил. Рухи легкі та граціозні. Тепер нехай кожен уявить, що він
метелик, що в нього гарні великі крила. Відчуйте, як ваші крила повільно і
плавно рухаються вгору-вниз. Насолоджуйтеся відчуттям ширяння в повітрі.
А тепер гляньте на строкату галявину, над якою летите. Подивіться, скільки
на ній яскравих квітів. Знайдіть очима найгарнішу квітку й поступово
починайте наближатися до неї. Ви вже відчуваєте її аромат… Повільно і
плавно ви сідаєте на м’яку пахучу середину квітки. Вдихніть ще раз її пахощі
і… розплющте очі. Розкажіть про свої відчуття.
7. Закінчення заняття.
Мета: усвідомлення закінчення спілкування.
Дитина прощається з психологом з дотриманням зорового контакту.
 46

ЗАНЯТТЯ №10
Тривалість заняття: 40 хвилин.
Мета: розвиток вміння підкорятися словесним вказівкам дорослого,
дрібної моторику пальців рук, зниження рівня агресії, подолання
імпульсивності.
1. Початок заняття.
Психолог вітається з дитиною, при цьому постійно зберігається
зоровий контакт. Щоб зорієнтувати дитину про хід заняття психолог
роз’яснює часові рамки та розповідає, що буде відбуватися на занятті.
Дитина повторює встановлені на занятті правила:
 я дивлюся на того, з ким розмовляю;
 я привітний і дружелюбний;
 я слухаю і чую, коли зі мною розмовляють;
 коли я чую стоп, то перестаю рухатись, зупиняюсь;
 я виконую те, що мені говорять;
 я стою і сиджу спокійно;
 я старанний, добре з усім справляюсь.
2. Розминка. Вправа «Травинка на вітрі»
Інструкція: Дітям пропонується зобразити всім тілом травинку
(присісти, руки витягнути вгору, зробити вдих).
Психолог: «Починає дути вітер, і травинка нахиляється до землі
(видихаючи, нахилити тулуба вперед, поки груди не торкнуться колін; руки
при цьому витягуються вперед, долоні на підлозі, не змінюючи положення
тулуба, потягнути руки по підлозі ще далі вперед). Вітер стихає, травинка
випрямляється і тягнеться до сонечка (на вдиху повернутися у вихідне
положення, потягнутися вгору)».
3. Графічний диктант «Будиночок»
 47

Мета: розвиток вміння підкорятися словесним вказівкам дорослого,

розвивати у дитини довільну увагу, просторову уяву, дрібну моторику
пальців рук.
Обладнання: аркуш у клітинку, олівець.
Інструкція: Зараз ми з тобою будемо малювати різні візерунки.
Потрібно постаратися, щоб вони вийшли красиві та охайні. Для цього слід
уважно слухати мене, я говоритиму, на скільки клітинок і в який бік ти маєш
проводити лінію. Проводь тільки ту лінію, яку я скажу. Наступну лінію
потрібно починати там, де закінчилась попередня, не відриваючи олівець від
аркуша.
Відступи 3 клітинки зліва, 6 клітинок зверху, постав крапочку і
починай малювати: 1 клітинка вліво, 1 клітинка вверх, 1 клітинка вправо, 1
клітинка вверх, 1 клітинка вправо, 1 клітинка вверх, 1 клітинка вправо, 1
клітинка вверх, 1 клітинка вправо, 1 клітинка вниз, 1 клітинка вправо, 1
клітинка вниз, 1 клітинка вправо, 1 клітинка вниз, 1 клітинка вправо, 1
клітинка вниз, 6 клітинок вліво, 4 клітинки вниз, 5 клітинок вправо, 4
клітинки вверх.

4. Вправа «Нарубати дрова»

Мета: зниження агресії.
 48

Інструкція: Кожен учасник повинен уявити собі, що він рубає дрова з

декількох цурок. Він повинен пантомімічно поставити цурку на пень, високо
над головою підняти сокиру і з силою опустити її на цурку. Кожного разу
при опусканні сокири він повинен голосно крикнути: «Ха!» Потім поставити
перед собою наступну цурку і рубати знову. Через 2 хвилини кожен учасник
говорить, скільки цурок він розрубав.
5. Вправа «Чужими очима»
Мета: розвиток комунікативних навичок, подолання імпульсивності.
Інструкція: Одній дитині зав’язують очі, вона буде художником.
Другий гравець стане його очима. Задайте дітям тему для малювання.
Проводити лінії на малюнку має право тільки дитина із зав’язаними очима.
Але керувати його рухами за допомогою слів буде партнер. У його завдання
входить керування руками художника, причому доторкатися до «майстра»
заборонено.
Один з учасників повинен бути терплячим і уважним, намагатися
зрозуміти і правильно виконати інструкції, а другий – вміти чітко
висловлювати свої думки, робити їх зрозумілими для іншого, контролювати
свої дії, уникаючи виконання завдання за партнера, навіть коли він щось
робить неправильно.
6. Релаксація. Вправа «Хмари».
Лежачи на спині, розслабтеся, дихайте животом. З кожним видихом
уявіть, що всі ваші біди і проблеми вилітають з повітрям, і перетворюються
на білі, пухнасті хмари. Уявіть, що Ви лежите на зеленій травичці, дивлячись
в небо, і спостерігаєте як теплий, літній вітер відносить ці хмари все далі, за
горизонт. Тепле сонечко гріє вас, і заповнює утворену всередині порожнечу
своїм теплом. Вдихайте це тепло з кожним вдихом. Продовжуйте, поки не
відчуєте, що ваша свідомість повністю очистилася від негативних думок.
7. Закінчення заняття.
Мета: усвідомлення закінчення спілкування.
Дитина прощається з психологом з дотриманням зорового контакту.
 49

3. Шляхи допомоги гіперактивиим дітям. Тактика поведінки батьків.

1. Почніть із себе.
Батьки повинні усім серцем зрозуміти біду, що спіткала дитину. Мало
знати, що треба робити. Без співчуття, любові і щирості жодні знання не
допоможуть. Тільки внутрішньо прийнявши для себе ці знання, батьки
зможуть правильно поводитися з дитиною: НЕ підвищувати голос і НЕ
сварити дитину, НЕ сюсюкати і НЕ потурати, НЕ поспішати самим і НЕ
квапити дитину, НЕ нервувати і НЕ дратуватися, НЕ міняти домовленостей і
планів тощо. При цьому, в жодному разі дитина не повинна відчути, що ви її
жалієте!
2. «Ні» слову «ні».
Треба уникати крайнощів – надмірної суворості і надмірного
потурання. Діти мають дотримуватися безпечних для себе і навколишніх
правил поведінки, але кількість заборон треба звести до мінімуму.
Монотонно, однаковими словами, спокійно повторюйте своє прохання.
Не читайте нотацій, адже дитина все одно їх не чує і не сприймає.
Якщо треба покарати – робіть це одразу, а не погрожуйте покаранням.
Фізичні покарання – суворо заборонені! Ви можете дати поведінці (а не
дитині!) негативну оцінку, тимчасово ізолювати її (якщо це безпечно!),
відмовити їй у звичних розвагах тощо.
3. Хваліть, заохочуйте, радійте успіхам!
Гіперактивні діти не сприймають заборон і покарань, зате чудово
реагують на похвалу. Тому треба частіше хвалити за успіхи, навіть незначні.
Але нещира, незаслужена похвала – НЕДОПУСТИМА!
4. Емоційний і фізичний контакт – обіймати, голубити, це зніме
нервове напруження.
5. Розпорядок дня.
Для гіперактивних дітей дуже важливим є дотримання розпорядку дня,
який треба скласти разом з нею. Розпорядок дня (час для їжі, ігор,
прогулянок, занять, сну), за умови його дотримання, діє на суперактивну
 50

дитину заспокійливо. Оскільки їй через свою імпульсивність важко миттю

переключитися з одної справи на іншу, бажано попередити її заздалегідь, а
ще краще – виставити будильник чи таймер.
6. Доручення і обов'язки.
Давайте дитині доручення, визначте щоденні обов'язки і контролюйте
їх виконання (цьому знову ж таки допоможе розпорядок дня). Навіть якщо
результати не такі гарні, як ви би хотіли, заохочуйте зусилля малюка.
Доручайте нараз лише одну справу. Якщо завдання нове – поясніть і
покажіть, як його виконувати. Пояснення (інструкція) має бути не довшим
від 10 слів (довше гіперактивна дитина не дослухає – «відключиться»).
7. Контроль над собою.
Навчіть дитину керувати своїми емоціями – цьому допоможуть
«агресивні ігри» («Хочеш битися – бий, але не по людях чи тваринах. Ось
тобі палиця – бий по землі, по каменю. Ось тобі камінь – спробуй влучити у
ту мішень»). Залучайте і заохочуйте дитину до пасивних ігор, що вимагають
концентрації уваги (лото, доміно, розмальовування, ліплення, читання тощо).
Ці заняття дають змогу розслабитися, що надзвичайно важливо для
гіперактивної дитини.
1. Уникайте емоційної перевтоми.
Стежте, щоб дитина не засиджувалася перед телевізором чи
комп'ютером – надмірна кількість вражень призводить до надмірого
збудження, втраті самоконтролю. На неї шкідливо діють місця з натовпами
людей (магазини, базари). Не ходіть з нею часто в гості. Бажано, щоб вона
бавилася з однією дитиною, причому спокійною, флегматичною (чим більше
дітей у грі – тим вище перезбудження). Не кваптесь віддавати дитину в
дитячий садок.
2. Фізична активність.
Прогулянки, фізичні вправи, біг – дуже корисні, вони допомагають
скинути надлишок енергії. Але й тут запобігайте перевтомі, яка переростає у
гіперактивність. М'яко зупиніть забігану дитину, обніміть за плечі, поставте
 51

якесь запитання, запропонуйте якусь справу – нехай трохи перепочине, але в

жодному разі не наказуйте зупинитися і перепочити. Крім того,
гіперактивним дітям не слід брати участь у командних іграх, де задіяні сильні
емоції (футбол, баскетбол, естафети тощо).
3. Харчування.
Гіперактивна дитина має отримувати достатньо вітамінів,
мікроелементів, якомога менше смаженого, гострого, соленого, копченого,
побільше – вареного, тушкованого, свіжих овочів і фруктів. Обов'язкове
правило – якщо дитина не хоче їсти – не примушуйте її!
4. Власний куточок.
Дитина повинна мати свою кімнату або свій куточок для ігор,
навчання, де вона може усамітнитись. Оформлюючи дитячу кімнату чи
куточок, уникайте яскравих кольорів, ламаних ліній. На робочому столику не
має бути предметів, що відволікають увагу, адже малюк самотужки не може
досягти того, щоб його нічого не відволікало. Столик має міститися якомога
далі від телевізора, дверей, різного роду шуму. Його непосидючість є
реакцією на зовнішні подразники, отже їх треба мінімізувати.
Пам'ятайте: загальна рухова активність з роками зменшується, а у
деяких дітей зникає зовсім. Важливо, щоб дитина до цього часу не набула
негативізму і комплексів, які зіпсують їй життя і вам також! Любіть дитину,
допомагайте їй стати успішною!
 52

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

1. CDC | Symptoms, and Diagnosis of ADHD
2. Гаспарова Є.М. «Шустрики» та «Мямлики» // Дошкільне виховання. –
1990. – № 4. – С.90-98.
3. Добсон А. «Неслухняна дитина». – «Пенати», «Т-Око», 1992, – С. 131-
149.
4. Комплекс корекційно-розвивальних вправ для індивідуальних занять з
учнями 6-8 років із затримкою психічного розвитку в умовах інклюзивного
навчання / Автор-упорядник І. В. Дворовенко. — Машівка: Машівська
спеціалізована школа І-ІІІ ступенів Машівської районної ради Полтавської
області, 2017. – 302 с.
5. Максименко С.Д. Основи генетичної психології. К., 1998. 218 с.
6. Максимова Н.Ю., Мілютіна К.Л., Піскун В.М. Основи дитячої
патопсихології: Навч. Посібник. – К.: Перун, 1996.
7. Матеріали корекційно-розвиткової роботи для дітей з синдром
дефіциту уваги та гіперактивністю (СДУГ). / URL:
https://krasnokutsk.irc.org.ua/materiali-korekcijnorozvitkovoi-roboti-dlya-ditej-z-
sindrom-deficitu-uvagi-ta-giperaktivnistju-sdug-13-42-43-07-04-2020/
8. Міжнародна класифікація хвороб (10 перегляд). Класифікація
психічних та поведінкових розладів: Клінічні описи та вказівки з
діагностики. К.: Факт, 1999. 272 с.
9. Моделювання інклюзивного навчання дітей з особливими освітніми
потребами: синдром дефіциту уваги з гіперактивністю / упорядник: Н.В.
Васильєва. – Полтава : ПОІППО, 2020. – 114 с.
10. Обухівська А. Психологу про дітей з особливими потребами у
загальноосвітній школі / А. Обухівська, Т. Ілляшенко, Т. Жук. – К. : Редакції
загально педагогічних газет (Бібліотека "Шкільного світу"), 2012. – 128 с.
11. Романчук О. Гіперактивний розлад з дефіцитом уваги. Практичне
керівництво / О. Романчук. – Л. : Крео, 2008. – 323 с.
 53

12. Романчук О. Гіперактивний розлад з дефіцитом уваги у дітей. – Львів:

Джерело, 2008. – 326 с.
13. Суковський Є. Гіперактивний розлад з дефіцитом уваги у дітей:
порадник для батьків / Є. Суковський. – Львів : Колесо, 2008. – 144 с.
14. Сухотина Н.К., Красова А.В. Современные подходы к терапии
гиперкинетических расстройств у детей // Журнал клинической и социальной
психиатрии. – 2006. – № 2.
15. Тохтамиш О.М. Дитяча гіперактивність: виникнення, розвиток, методи
психосоціальної допомоги // Актуальні проблеми психології. Том I. Соціальна
психологія. Організаційна психологія. Економічна психологія: Зб. наукових
праць Інституту психології ім. Г.С. Костюка АПН України / За ред.
Максименка С.Д., Карамушки Л.М. К.: Міленіум, 2005. Част.14. С.154-156.
16. Тохтамиш О.М. Інтеграція поведінкової терапії та психотерапевтичних
технік Мілтона Еріксона в орієнтації батьків до позитивного підкріплення
розвитку дитини // ІV Україно-Баварський Симпозіум, 19-21 листопада 1999
р. Київ: Український медичний центр реабілітації дітей з органічним
ураженням нервової системи МОЗ України, 1999. С.135-136.
17. Тохтамиш О.М. Психодіагностика дитячої гіперактивності та дефіциту
уваги у дошкільному віці // Наукові записки Інституту психології ім. Г.С.
Костюка АПН України / За ред. академіка С.Д. Максименка. К.: Главник,
2005. Вип. 26, в 4-х томах. Том 4. С. 171- 175.
18. Тохтамиш О.М. Психологічна допомога дітям дошкільного та
молодшого шкільного віку з ознаками гіперактивності та дефіциту уваги //
Педагогічна освіта: теорія і практика. Психологія. Педагогіка. Збірник
наукових праць / Редкол.: І.Д. Бех, Е.В. Бєлкіна, Н.М. Бібік та ін. К.: КМПУ
імені Б.Д.Грінченка, 2005. №4 С. 96-100.
19. Шевченко Ю. С. Коррекция поведения детей с гиперактивностью и
психопатоподобным синдромом: Практическое руководство для врачей и
психологов. – М., 1997.
 54

20. Шевчук В. Гіперактивна дитина у дошкільному закладі //

Виховательметодист дошкільного закладу: Щомісячний спеціальний журнал.
2010. № 11. С. 23 – 31.
 55

Додаток А
Шкала оцінки РДУГ
Версія для батьків
Оцініть від 0 до 3 вираженість прояву в дитини перелічених нижче
особливостей за останні 6 місяців, де: 0 – ніколи або дуже рідко, 1 – іноді, 2 –
часто, 3 – дуже часто.
Текст опитувальника
1. Нездатна утримувати увагу на деталях, через що припускається
помилок під час виконання шкільних завдань та інших видів діяльності
2. Проявляє безцільну рухову активність: бігає, стрибає, намагається
кудись залізти часто в неприйнятних ситуаціях
3. втрачає свої речі
4. Не може тихо спокійно грати або займатися чим-небудь на дозвіллі
5. Здатний концентрувати увагу тільки на речах, що становлять інтерес
6. За необхідності сидіти на одному місці крутиться, крутиться,
неспокійно рухає руками або ногами
7. Зазвичай не закінчує розпочату справу до кінця
8. Балакучий, часто говорить захлинаючись, балаканиною набридає
оточуючим
9. Легко відволікається на сторонні подразники
10. Віддає перевагу рухливим іграм, під час яких неадекватно галасливий
(кричить, тупотить ногами, плескає в долоні тощо)
11. Уникає (висловлює невдоволення) при виконанні завдань, що
вимагають тривалого збереження уваги
12. на запитання відповідає не замислюючись, часто не вислухавши їх до
кінця
13. Нездатний дотримуватися інструкцій і виконати до кінця завдання без
організуючої допомоги дорослих
14. Нездатний чекати, чекати своєї черги в різних групових ситуаціях
15. Часом не слухає звернену до нього мову, здається, що він не чує
 56

16. Втручається в розмови старших або ігри інших дітей, перебиває,

заважає
17. Забудькуватий у повсякденній діяльності, без злого наміру порушує
одні й ті самі правила, вимоги розпорядку дня
18. Нетерплячий, бажання, що виникло, негайно реалізує або наполягає на
виконанні іншими

Оцінка та інтерпретація результатів

Назва субшкали Номери запитань
Неуважність 1, 3, 5, 7, 9, 11, 13, 15, 17
Гіперактивність 2, 4, 6, 8, 10
Імпульсивність 12, 14, 16, 18

Значення Загальної оцінки понад 18 балів свідчать про підвищену

ймовірність РДУГ.
Значення Загальної оцінки вище 26 балів говорять про високу
ймовірність РДУГ.
Рекомендуємо звернутися за консультацією до фахівця також при
наборі:
 понад 9 балів за субшкалою Неуважність
 понад 5 балів за субшкалою Гіперактивність
 понад 4 бали за субшкалою Імпульсивність
 57

Додаток Б
Шкала оцінки РДУГ
Версія для вчителів та вихователів
Оцініть від 0 до 3 вираженість прояву в дитини перелічених нижче
особливостей за останні 6 місяців, де: 0 – ніколи або дуже рідко, 1 – іноді, 2 –
часто, 3 – дуже часто.
Текст опитувальника
1. Насилу зберігає увагу під час занять, легко відволікається на сторонні
подразники
2. Віддає перевагу рухливим іграм, під час яких неадекватно галасливий
(кричить, тупотить ногами, плескає в долоні тощо)
3. Втрачає або забуває принести предмети, необхідні для шкільних занять
4. Виявляє стійкий характер надмірної рухової активності, особливо
помітної під час перерв і в групі продовженого дня: бігає, стрибає,
намагається кудись залізти тощо.
5. Зазвичай уникає завдань, що вимагають тривалого збереження уваги
6. Під час уроків або розвивальних занять встає зі свого місця, ходить
навчальною кімнатою
7. Зазвичай не закінчує розпочату справу до кінця
8. Нездатний чекати своєї черги в іграх або під час групових занять
9. Нездатний дотримуватися інструкцій і без організуючої допомоги
педагога впоратися до кінця з виконанням шкільної роботи
10. Сидячи за партою, крутиться, крутиться, часто неспокійно рухає
руками або ногами
11. Забудькуватий у повсякденній діяльності, без злого умислу порушує
одні й ті самі правила, вимоги розпорядку дня
12. на запитання відповідає не замислюючись, часто не вислухавши їх до
кінця
13. Часом не слухає звернену до нього мову, здається, що він не чує
 58

14. Під час уроку розмовляє з дітьми, викрикує відповіді, коли його не
запитують, подає репліки з місця
15. Нездатний утримувати увагу на деталях, через що припускається
помилок при виконанні шкільних завдань та інших видах діяльності
16. Втручається в розмови старших або ігри інших дітей, перебиває,
заважає
17. Втрачає інтерес до діяльності (гри), стикаючись із труднощами
18. Нетерплячий, бажання, що виникло, негайно реалізує або наполягає на
виконанні іншими
Оцінка та інтерпретація результатів
Назва субшкали Номери запитань
Неуважність 1, 3, 5, 7, 9, 11, 13, 15, 17
Гіперактивність 2, 4, 6, 10, 14
Імпульсивність 8, 12, 16, 18

Значення Загальної оцінки понад 18 балів свідчать про підвищену

ймовірність РДУГ.
Значення Загальної оцінки вище 26 балів говорять про високу
ймовірність РДУГ.
Рекомендуємо звернутися за консультацією до фахівця також при
наборі:
 понад 9 балів за субшкалою Неуважність
 понад 5 балів за субшкалою Гіперактивність
 понад 4 бали за субшкалою Імпульсивність