Протягом тисячоліть сім’я як соціальна структура була і залишається однією

з основних форм соціалізації підростаючого покоління. Питання про роль

сім’ї у формуванні свідомості людини здавна було предметом вивчення
багатьох поколінь вчених, починаючи з давнини.

Сім’я, яка виховує дитину з особливими потребами, стала об’єктом вивчення

фахівців суміжних областей (психіатрів, психологів, дефектологів) порівняно
недавно, в 2-й половині XX століття. При цьому родина вивчається, перш за
все, як така, що потребує психологічної допомоги з приводу переживання
стресу, що викликаний появою в сім’ ї «особливої» дитини. З іншого боку,
«особлива» сім’ я, що виховує дитину з особливими освітніми потребами,
розглядається як середовище, що сприяє чи перешкоджає адаптації та
соціалізації «особливої» дитини. Тісний зв’ язок між цими двома підходами
самими дослідниками далеко не завжди усвідомлюється. Однак очевидно, що
тільки в психологічно благополучній родині особлива дитина може отримати
те, що їй необхідно для входження в соціум і подальшого як можна більш
повноцінного життя.

Соціалізація дитини з проблемами у розвитку не може бути досягнута без

залучення до цього процесу її батьків. Сім’я як соціальний інститут
покликана соціалізувати дитину. Саме в родині у дитини складаються перші
уявлення про людські цінності, характер взаємовідносин між людьми,
формуються моральні якості. Тому й родина дитини з відхиленнями у
розвитку також повинна стати її першим інститутом соціалізації. Процес
соціалізації дитини з відхиленнями у розвитку розглядається поетапно.
Першим ступенем соціалізації дитини може бути (і є) його адаптація в сім’ї.
Другим ступенем - адаптація у спеціальному освітньому закладі. І останнім,
найголовнішим ступенем - адаптація у суспільстві, що передбачає й
адаптацію самої родини в цілому.

В останні роки в різних галузях педагогіки та психології з’явилися роботи,

що свідчать про необхідність активного вивчення всього спектру проблем
сім’ї, яка виховує дитину з відхиленнями у розвитку. Інтерес фахівців не
обмежується тепер лише методичними питаннями формування у дітей тих чи
інших знань і навичок. Акцент корекційного впливу переноситься на сім’ю
хворої дитини. При цьому особлива увага приділяється позитивному впливу
близьких на дитину з проблемами в розвитку, створенню сприятливих умов
для її навчання не тільки в спеціальному закладі, але і вдома. Різноманітні
форми навчання як у державних, так і в недержавних освітніх установах,
робота з дітьми, які мають тяжкі та грубі психофізичні недоліки, включають
сім’ю в поле корекційного впливу як основний стабілізуючий фактор
соціальної адаптації дитини. У зв’язку із зростаючою увагою суспільства до
проблем сімей, які виховують дітей з відхиленнями в розвитку, в кінці XX ст.
(1997 - 2002 рр.) з’явилися роботи, присвячені цьому питанню (Т. Богданова,
Н. Мазурова, Г. Мішина, В. Сабуров, В. Ткачова та ін.). Слід зазначити, що в
цих роботах у тій чи іншій мірі характеризуються сімейна атмосфера і вплив
соціального оточення на особливості розвитку хворої дитини.

Найпотужнішим чинником становлення особистості дитини, її «Я» є

взаємини в родині, і саме сім’я формує основи майбутньої особистості. Від
того, як складаються стосунки в родині, залежить і процес соціалізації
дитини. Соціалізація - це процес, за допомогою якого дитина засвоює
поведінку, навички, мотиви, переконання і норми, властиві її культурі, які
вважаються в ній необхідними і бажаними. Агентами соціалізації виступають
люди і соціальні інститути, включені в цей процес, - батьки, однолітки,
вчителі та засоби масової інформації. Сім’я є найбільш значущою частиною
світу дитини, тому вона звичайно розглядається як первинний і найбільш
потужний агент соціалізації, який грає ключову роль у формуванні
особистісних рис і мотивів; у передачі цінностей, віри і норм, властивих
даній культурі.

Ставлення дитини до самої себе залежить від того, яке буде ставлення до
нього з боку матері, батька, братів і сестер. Формування у дитини високої
самооцінки пов’язано насамперед з емоційним прийняттям її з боку матері.
Діти з розумовою відсталістю знаходяться в менш комфортних умовах
емоційних контактів з близькими дорослими. У таких сім’ях переважає
формально-вимогливий тип оцінюючого ставлення дорослих до дітей, на
дитину не орієнтуються як на особистість. Батьки не завжди адекватно
оцінюють вчинки дитини, що, в свою чергу, веде до моральної дезорганізації
її поведінки. Відсутність мотивації вимог дезорієнтує дитину, вона
позбавляється можливості прогнозувати наслідки своїх дій для оточуючих;
спілкування в цілому носить негативний емоційний характер. Дефіцит
позитивних емоційних контактів обтяжує психічний розвиток таких дітей.

Поява дитини з обмеженими можливостями діє на батьків гнітюче, змінює

весь устрій сім’ ї, впливає на психологічний клімат у сім’ ї. Якщо
народження нормальної дитини додає до життя сім’ ї переживання почуття
радості, гордості, ніжності, то народження дитини з дефектом розглядається
як життєва катастрофа.
Дитина з дефектом є для батьків не тільки джерелом негативних емоційних
переживань. Її поява додає суттєвих коректив у звичний побут сім’ї, змінює
ставлення до інших дітей. Часто сім’ї витрачають чимало сил, щоб якось
пристосуватися до свого нещастя. Є випадки, коли батьки, очікуючи
насміхань і співчуття, соромляться виходити на прогулянку з малям і роблять
це «крадучісь», «потайки», в темний час доби, далеко від людей. Викликано
це багато в чому тим, що наше суспільство, на жаль, не підготовлене до
сприйняття таких дітей.

У деяких випадках народження хворої дитини є лише приводом для

розлучення. Розлучення дуже несприятливо позначається на психічному
розвитку дітей, як здорових, так і хворих. У них значно частіше виникає стан
декомпенсації, який потребує госпіталізації до психіатричної лікарні.
Спостерігаються більш виражені емоційні порушення і труднощі
міжособистісного спілкування.

Роль матері, яка виховує дитину з порушенням інтелекту, важко переоцінити.

Вона докладає багато зусиль для розвитку своєї дитини. Часто їй не вистачає
знань і вмінь, іноді заважають уявлення оточуючих про її дитину. Буває, що
мати соромиться своєї хворої дитини. Це ускладнюється тим, що в нашій
державі довгий час ігнорувалися особисті потреби кожної людини, понад усе
ставився колектив, не було індивідуального підходу, який необхідний такій
дитині.

Напруженість матері, яка виникає при народженні хворої дитини,

несприятливо впливає, перш за все, на взаємини зі своїм малюком. Така мати
скута, напружена, вона рідко посміхається і вкрай непослідовна у спілкуванні
з дитиною. Дитина в цьому випадку зазвичай зростає нервовою, збудливою,
вимагає до себе постійної уваги. В подальшому формується своєрідна
хвороблива залежність - «мати-дитина». Деякі матері дітей з порушеннями
інтелекту дуже тривалий час (а іноді і все життя) звертаються до своєї
зростаючої дитини як до малюка, побоюються будь-яких проявів
самостійності, в результаті чого фаза раннього дитинства з притаманними їй
капризами, почуттям задоволення від вседозволеності затягується надовго.

У деяких родинах мати заради дитини залишає роботу, «ставить на собі

хрест» і віддає всі свої сили тільки дитині. Малюк росте розпещеним,
примхливим, вкрай погано адаптованим до свого оточення. З роками мати
невротизується все більше і більше, становище в сім’ї розпалюється. Багато
таких сімей також розпадаються.
Поява дитини з обмеженими можливостями в сім’ї ставить батьків перед
фактом розширення соціальних контактів з різними установами,
організаціями і службами. Усвідомлюючи свою відповідальність перед
малюком, батьки повинні, не втрачаючи часу, починати діяти, виявляючи
відповідну активність з метою створення необхідних умов для організації
повноцінного розвитку та виховання дитини. Така активність корисна в двох
напрямках. По-перше, вона дозволить батькам легше пережити депресивний
стан, викликаний появою дитини з дефектом розвитку, подруге, розумна
активність може дати позитивний імпульс для своєчасного її лікування,
виховання та розвитку.

Сім’я відіграє велику роль в реабілітації дитини. Здорове сімейне виховання,

що грунтується на щирій любові до дитини, може допомогти їй подолати
труднощі. Однією з умов успіху виховання в родині є педагогічний оптимізм,
що базується на тій правді, що за допомогою комплексного терапевтичного,
психологічного та спеціального педагогічного впливу, а також при
правильних умовах виховання в родині можна впливати на недоліки дитини.
З педагогічного оптимізму і любові до виховання дитини надалі формується
правильне ставлення до неї. Воно проявляється у повному розумінні
недоліків дитини та розумінні її особливостей.

Роль сім’ї значуща для дитини будь-якого віку, а кожен етап розвитку дитини
диктує свою специфіку роботи сім’ї з дитиною та особливості
психотерапевтичної роботи з сім’єю. На всіх етапах роботи велике значення
має взаємне інформування фахівців і батьків про особливості розвитку та
особистості дитини, спільний з батьками та фахівцем аналіз конкретних
ситуацій, пов’язаних з вихованням дитини. Це допоможе вибрати
правильний стиль поведінки дорослих, стиль їх спілкування з дитиною.

Народження дитини з порушеннями розвитку - сильний травмуючий фактор

для всієї родини. Відразу постає питання про необхідність вирішення
багатьох специфічних проблем, зростає фізичне та психологічне
навантаження на найближче оточення малюка. Найбільші труднощі в даній
ситуації припадають на матір. Проблемами виховання, освіти і лікування
дитини переважно займається саме вона. Відомо, що соціальна адаптація цих
дітей безпосередньо залежить від грамотного батьківської, насамперед
материнської, поведінки. Дуже часто батьківська поведінка є негативним
фактором у розвитку аномальної дитини. З одного боку, батьківське
ставлення може викликати вторинні порушення у дитини, а з іншого -
порушення в розвитку у дітей призводять до різних перекручувань
батьківського відношення. Нездатність взяти ситуацію може призвести до
відмови від дитини. Приходять смуток, відчай, прагнення до самотності. Чим
раніше батьки зможуть опанувати своїми почуттями, тим більше вони
допоможуть своєму малюкові. Адже дитині з порушеннями потрібно те саме,
що й здоровій: щоб її любили і приймали такою, яка вона є, з усіма
проблемами і труднощами. І тільки тоді вона увійде в світ впевненою у собі,
доброзичливою і корисною суспільству, саме такою, якою вона є, - з
руховими порушеннями і, може бути, з порушеннями інтелекту й мовлення, з
дефектами слуху та зору, буде соціально адаптованою. Будь - якій дитині, а
хворій особливо, потрібна щаслива і повноцінна сім’я, яка розуміє і приймає
її проблеми і труднощі, і допомагає їх долати. В останні роки всі зусилля
педагогів і психологів спрямовані на розуміння природи взаємин батьків і
дітей з дитячого до юнацького віку. Ці зусилля пов’язані з усвідомленням
того, що саме в сім’ї дитина проходить перші етапи соціалізації, вступає в
соціальні відносини, починається розвиток її особистості. У психологічній
літературі зазначається, що для формування гармонійної особистості, для
розвитку у дитини адекватної самооцінки, необхідної для встановлення
правильних взаємин з оточуючими людьми, поруч з дитиною повинна
постійно перебувати близька, любляча і розуміюча його доросла людина.

Сім’я дитини з відхиленнями у розвитку повинна свідомо брати участь у її

лікуванні. Неможливо досягти значного успіху в лікувальному та
корекційно-педагогічному процесі, реабілітації хворого, допомогти йому
реалізувати потенційні можливості і досягти максимуму можливого розвитку
без правильного і розуміючого ставлення до нього родини.

Література:

1. Ткачева В. В. Технологии психологической помощи семьям детей с

отклонениями в развитии: Учеб. пособие / В. В. Ткачева. - М. : АСТ;
Астрель, 2007. - 318 с. 2. Зарецкая И. Ю., Бурк О. А. Ребенок с особыми
потребностями в семье : системный семейный подход.
2. Иванова И. А. Особенности родительско-детских отношений в семьях,
воспитывающих детей с проблемами в развитии / И. А. Иванова //
Коррекционная педагогика: теория и практика. - 2007. - № 3 (21).
3. Психология семьи и больной ребенок. Учеб. пособие: Хрестоматия. -
СПб. : Речь, 2007. - 400 с. 8. Мастюкова Е. М., Московкина А. Г.
Семейное воспитание детей с отклонениями в развитии: Учеб. пособие
для студ. высш. учеб. заведений / Е. М. Мастюкова, А. Г. Московкина /
 Под ред. В. И. Селиверстова. - М. : Гуманит. изд. центр ВЛАДОС,
2003.
4. Діти з порушеннями зору в умовах інклюзивної освіти. Навчально-
методичний посібник. За наук. редакцією Є. П. Синьової, С. О. Рикова.-
К., «Кафедра», 2016.
5. Програма розвитку дітей з важкими порушеннями зору від 3 до
6років.Вавіна Л.С. Бутенко В.А. Гудим І.М.