Тема 7

Розвиток та корекція емоційної сфери дошкільників

Мета: сформувати в студентів систематизовані знання про емоційно-

вольовий розвиток дітей дошкільного віку; визначити психолого-педагогічні
умови створення емоційного комфорту дітей у ДНЗ; ознайомити з методами
діагностики та корекції емоційно-волових порушень дошкільників.

Обладнання: конспект лекцій, мультимедійне забезпечення.

План
1. Зміни емоційно-вольової сфери дошкільника.
2. Психологія розвитку емоційної сфери дошкільника.
3. Емоційний комфорт дошкільника як показник його психічного
здоров’я.
4. Діагностичний інструментарій для вивчення емоційної сфери
дошкільника.
5. Методи та прийоми розвитку й корекції емоційної сфери дітей
дошкільного віку.

Ключові слова: емоційно-волоьова сфера; емоції, почуття, ефективність;

емоційно-волові порушення; арттерапія; ігротерапія.

Література
1. Адаменко Л. В. Взаємодія дошкільників та дорослих: комплексна
корекційно-розвивальна робота / Л. В. Адаменко. – К. : Ред. загальнопед. газ.,
2013. – 128 с.
2. Анікеєва О. Корекція емоційних порушень у дошкільників, пов’язаних
із порушенням дитячо-батьківських стосунків / О. Анікеєва // Психолог. – 2008.
– № 22 – 24. – С. 34 – 45.
3. Вишньова А. Психоемоційне розвантаження в дитячому закладі /
А. Вишньова // Психолог. – 2009. – № 9. – С. 9 – 11.
4. Выготский Л. С. Вопросы детской психологии / Л. С. Выготский. –
СПб. : Союз, 1997. – 224 с.
5. Загадковий світ емоцій. Розвиток емоційної сфери дошкільників /
упоряд. І. В. Молодушкіна. – Х. : Вид. група „Основа”, 2010. – 207 с.
6. Истратова О. А. Большая книга детского психолога / О. Н. Истратова,
Г. А. Широкова, Т. В. Эскакусто . – Ростов н/Д. : Феникс, 2011. – 568 с.
7. Ігрова психокорекція труднощів спілкування : прогр. для дошкільнят та
молодших школярів // Психолог. – 2008. – № 40. – С. 13 – 20.
8. Кулакова В. Д. Охрана психологического здоровья дошкольников /
В. Д. Кулакова // Управление дошкольным образовательным учреждением. –
2009. – № 5. – С. 75 – 82.
9. Лабза О. В. Психолого-педагогическое сопровождение дошкольника /
О. В. Лабза // Ребёнок в дет. саду. – 2006. – № 6. – С. 12 – 15; 2007. – № 1. –
С. 14 – 17; № 2. – С. 8 – 10.
10. Нижник Г. Профілактика психічного здоров’я та емоційних розладів у
дітей старшого дошкільного віку : корекційно-розвивальна прогр. / Г. Нижник //
Психолог. – 2007. – № 31 – 32. – С. 5 – 30.
11. Романова О. Корекція негативних проявів у поведінковій та емоційно-
особистісній сфері дітей старшого дошкільного віку / О. Романова //
Практичний психолог: дит. садок. – 2013. – № 8. – С. 43 – 50.

Основний зміст
1. Зміни емоційно-вольової сфери дошкільника
Період дошкільного дитинства можна назвати віком пізнавальних емоцій,
до яких належать почуття здивування, зацікавлення, допитливість. Діяльність
дітей, стосунки з дорослими й однолітками, реакції на нові обставини,
ставлення до персонажів казок, розповідей сповнені емоцій і почуттів, що
спонукають активно сприймати світ, стимулюють вплив на пізнавальні та інші
психічні процеси, виробляють індивідуальне ставлення та сприйняття світу,
мотивують їхні вчинки.
Емоційність є основною психофізіологічною особливістю дитячого віку,
її вікові зміни зумовлюють своєрідну поведінку дітей на різних етапах їхнього
розвитку. Почуття в дошкільників стають глибшими, стійкішими,
раціональнішими. Велике значення для нормального психічного розвитку й
життєдіяльності має емоційне благополуччя, яке залежить від багатьох
зовнішніх і внутрішніх чинників. На перебудову психічних процесів,
формування довільної поведінки впливає воля дитини.
У процесах діяльності, пізнання навколишньої дійсності й себе,
спілкування з дорослими й однолітками дитина переживає різноманітні емоції
та почуття, виявляє своє ставлення до того, що її оточує, що з нею відбувається.
Ці переживання утворюють сферу емоцій і почуттів, які є формою
відображення дійсності, наслідком задоволення або незадоволення потреб.
Емоції – психічні стани і процеси, виражені у формі безпосереднього
переживання ставлення людини до світу, до того, що вона почуває і робить.
Вони виникли як засіб, що дає змогу живим організмам визначати
біологічну значущість зовнішніх впливів і внутрішніх станів. Це – узагальнена
чуттєва реакція у відповідь на сигнали, які зумовлюють зміни у фізіології
організму – у свідомості людини постають не образи предметів і явищ, а
переживання.
Період від двох до шести років називають віком ефективності, який
характеризують бурхливі, нестійкі емоції, швидкий перехід від одного
емоційного стану до іншого.
Афективність – бурхливе реагування на ситуацію, швидкий перехід від
одного емоційного стану до іншого, емоційна імпульсивність, що виявляється в
неприродних інтонаціях, міміці, жестах, позах, мовних зворотах тощо.
 Дитину легко налякати, розсердити, зацікавити, викликати в неї
задоволення, радість. Вона відкрита до сприйняття і впливу емоцій, які
переживають інші діти й дорослі („емоційна заражуваність”).
У дошкільному віці почуття переважають над усіма сторонами життя
дитини, надають їм відповідного забарвлення й виразності. Малюк ще не вміє
керувати своїми переживаннями, майже завжди перебуває в полоні почуттів,
які мають бурхливий, безпосередній і мимовільний характер. Вони швидко і
яскраво спалахують і не менш швидко згасають. Бурхливі веселощі часто
змінюються слізьми.
Найсильніше й найважливіше джерело переживань дитини – її взаємини з
іншими людьми. Якщо дорослі ласкаво ставляться до неї, визначають її права,
виявляють увагу, то в неї переважає бадьорий, життєрадісний настрій, вона
переживає емоційне благополуччя – почуття впевненості, захищеності, яке
сприяє нормальному розвитку особистості дитини, виробленню в неї
позитивних якостей, доброзичливого ставлення до людей. Прояви ставлення до
дитини викликають у неї відповідні почуття – радість, гордість, співчуття,
страх, образу, гнів, заздрість та ін. Вона гостро переживає і ласку, похвалу, і
розчарування, несправедливість.
Почуття виникають пізніше, ніж ситуативні емоції. Формуючись на
основі емоційного досвіду, вони впливають на динаміку і зміст ситуативних
переживань або спонукають до вчинків.
Почуття – форма відображення дійсності, у якій виявляється ставлення
людини до предметів і явищ, які вона пізнає і змінює відповідно до своїх
потреб.
Дошкільники передусім відчувають почуття любові, ніжності, симпатії до
рідних (матері, батька, сестер, братів, бабусі, дідуся), часто виявляють щодо
них піклування, співчуття. Подібно ставляться і до тварин, особливо кошенят,
цуценят. Особливу ніжність виявляють до немовлят, ляльок, іграшкових
тварин. Симпатія дошкільників може проявлятися у формі неусвідомлюваного
альтруїзму – бажання допомогти іншому, поділитися з ним тим, що самому
приносить задоволення; задоволення від розділеної радості. Дошкільники щиро
виражають співчуття персонажам літературних творів, можуть з великим
зацікавленням і співпереживанням слухати одну й ту саму історію, сприймати її
персонажів як знайомих і близьких. Найяскравішим почуттям дошкільників під
час слухання розповідей і казок є співчуття до тих, хто потрапив у біду,
зазвичай позитивних героїв, хоч іноді дитина може пожаліти і злодія, коли тому
дуже погано. Однак найчастіше вони обурюються вчинками негативних
персонажів, прагнуть захистити від них улюбленого героя.
Під час слухання казок почуття перетворюють дитину з пасивного
слухача на активного учасника. Любов і ніжність до людей поєднуються з
обуренням і гнівом щодо тих, кого дитина сприймає як кривдника. Вона
неусвідомлено ставить себе на місце людини, якій вона симпатизує, переживає
її біль, несправедливість щодо неї, ніби це стосується її самої. Однак, коли інші
діти, навіть улюблені братик чи сестричка, користуються, як їй здається,
більшою увагою, дитина переживає почуття ревнощів.
 До початку дошкільного віку здатність відчувати страждання іншого
виявляється в тому, що малюк не лише співпереживає іншому, а й сумує,
боїться разом з ним, а побачивши сльози, також починає плакати. Водночас
дитина може проявляти і байдуже, навіть жорстоке ставлення до людей.
Взаємини з іншими людьми, їхні вчинки є найважливішим, але не єдиним
джерелом почуттів дошкільника. Радість, ніжність, співчуття, здивування, гнів
та інші переживання можуть виникати в нього щодо тварин, рослин, іграшок,
предметів і явищ природи, яким дитина приписує особливості людських дій і
переживань. Вона співчуває зламаній квіточці або дереву, обурюється дощем,
який заважає гуляти, гнівається на камінь, який її вдарив.

2. Психологія розвитку емоційної сфери дошкільника

Дошкільний вік – найважливіший етап у розвитку дитини. Це період
долучення до загальнолюдських цінностей, час установлення перших взаємин з
людьми. Разом з тим дошкільний вік характеризується високою вразливістю й
чутливістю. Цілісний розвиток дитини як особистості – головна мета
модернізації дошкільної освіти на сучасному етапі, а це передбачає турботу про
здоров’я дитини.
Здоров’я дошкільника – це стан повного фізичного, духовного й
соціального благополуччя, психічний комфорт, позитивне самопочуття, спокій,
рівновага, задоволення, а не лише відсутність хвороб і фізичних вад.
З кожним роком збільшується кількість дітей з емоційними проблемами,
тривожних, невпевнених у собі, агресивних, що зумовлено різними причинами,
серед яких: негативний вплив телебачення на розвиток дитини, зайнятість
батьків і обмеження їх спілкування з дитиною та ін.
Новонароджена дитина
Емоційний розвиток. У перші 3 – 4 місяці проявляються різноманітні
емоційні стани: здивування у відповідь на несподіванку (гальмування рухів,
зниження серцевого ритму), тривожність при фізичному дискомфорті
(посилення рухів, підвищення серцевого ритму, зажмурювання очей, плач),
розслаблення при задоволенні потреби. Після 3 – 4 місяців вона посміхається
знайомим, але трохи губиться, побачивши незнайому дорослу людину. У 7 – 8
місяців занепокоєння при появі незнайомих різко посилюється. Приблизно в
цей же час, між 7 і 11 місяцем, з’являється так званий „страх розставання”. До
кінця 1 року прагне не тільки до емоційних контактів, а й до спільних дій.
Ранній вік (від 1 до 3 років)
Емоційний розвиток. Розвиток психічних функцій невіддільний від
розвитку емоційно-потребнісної сфери дитини. Дитина емоційно реагує тільки
на те, що безпосередньо сприймає. Бажання дитини нестійкі і швидкоминущі,
вона не може їх контролювати і стримувати; обмежують їх тільки покарання та
заохочення дорослих. Усі бажання мають однакову силу: у ранньому дитинстві
відсутня супідрядність мотивів. Вибрати, зупинитися на чомусь одному дитина
ще не може – вона не в змозі прийняти рішення.
Розвиток емоційно-потребнісної сфери залежить від характеру
спілкування дитини з дорослими й однолітками. У спілкуванні з близькими
дорослими, які допомагають дитині пізнавати світ „дорослих” предметів,
переважають мотиви співробітництва, хоча зберігається й чисто емоційне
спілкування, необхідне на всіх вікових етапах. Малюк, спілкуючись з дітьми,
завжди виходить зі своїх бажань, абсолютно не враховуючи бажання іншого.
Егоцентризм. Не вміє співпереживати. Для раннього віку характерні яскраві
емоційні реакції, пов’язані з безпосередніми бажаннями дитини. У кінці цього
періоду, при наближенні до кризи 3 років, спостерігаються афективні реакції на
труднощі, з якими стикається дитина. Дитину раннього віку легко відволікти.
Якщо вона дійсно засмучена, дорослому досить показати їй улюблену або нову
іграшку, запропонувати зайнятися з нею чимось цікавим – і дитина, у якої одне
бажання легко змінюється іншим, миттєво переключається та із задоволенням
займається новою справою. Розвиток емоційно-потребнісної сфери дитини
тісно пов’язаний із самосвідомістю, що в цей час зароджується. Приблизно у 2
роки дитина починає впізнавати себе в дзеркалі. Впізнавання себе –
найпростіша, первинна форма самосвідомості. Свідомість „я”, „я хороша”, „я
сама” і поява особистих дій просувають дитину на новий рівень розвитку.
Починається перехідний період – криза 3 років.
Криза 3 років
Криза 3-х років – межа між раннім і дошкільним дитинством – один із
найбільш важких моментів у житті дитини. Це руйнування, перегляд старої
системи соціальних відносин, криза виділення свого „Я” за Д. Ельконіним.
Дитина, відділяючись від дорослих, намагається встановити з ними нові, більш
глибокі стосунки.
Зміна позиції дитини, зростання її самостійності та активності вимагають
від дорослих своєчасної перебудови. Якщо ж нові стосунки з дитиною не
складаються, її ініціатива не заохочується, самостійність постійно обмежується,
у дитини виникають власне кризові явища, що проявляються у взаєминах із
дорослими.
1. Негативізм. Дитина негативно реагує на саму дію або прохання
дорослого. Вона не робить чогось тільки тому, що це запропонувала їй певна
доросла людина. Узагалі негативізм вибірковий: дитина ігнорує вимоги одного
члена сім’ї, а з іншими досить слухняна. Головний мотив дії – зробити навпаки,
тобто прямо протилежне тому, що їй сказали. На перший погляд здається, що
так поводить себе неслухняна дитина будь-якого віку. Але при звичайній
неслухняності вона чогось не робить тому, що саме це їй робити не хочеться.
Якщо ж їй запропонувати інше заняття, цікаве і приємне для неї, вона тут же
погодиться. При негативізмі події розвиваються інакше. Поведінка дитини
визначається не бажанням, а стосунками з іншою, дорослою людиною.
2. Упертість. Це реакція дитини, яка наполягає на чомусь не тому, що їй
цього дуже хочеться, а тому, що вона сама про це сказала дорослим і вимагає,
щоб з її думкою рахувались. Її початкове рішення визначає всю її поведінку, і
відмовитися від цього рішення навіть при змінених обставинах дитина не може.
Упертість – це настійливість, з якою дитина наполягає на тому, чого їй не так
уже й хочеться, або зовсім не хочеться, або давно перехотілося.
 3. Непокірність. Близька до негативізму і впертості, але має свої
специфічні особливості. Вона спрямована не проти конкретного дорослого, а
проти всієї системи взаємин, яка склалася в ранньому дитинстві, проти
прийнятих у сім’ї норм виховання. Дитина прагне наполягати на своїх
бажаннях і незадоволена всім, що їй пропонують і роблять інші.
4. Свавілля. Прагнення до емансипації від дорослого. Дитина сама хоче
щось робити. Почасти це нагадує кризу першого року, але там дитина прагне до
фізичної самостійності. Тут ідеться про більш глибокі речі – про самостійність
наміру, замислу, що під час кризи неадекватна можливостям дитини і викликає
додаткові конфлікти з дорослими.
5. Протест-бунт, який проявляється в частих сварках з батьками. У
деяких дітей конфлікти з батьками стають регулярними, вони немовби постійно
знаходяться у стані війни з дорослими.
6. Деспотизм може виникати в сім’ї з єдиною дитиною. Дитина жорстко
проявляє свою владу над дорослими, які її оточують, диктуючи, що вона буде
їсти, а що не буде, може мама піти з кімнати, чи ні і т. д.
7. Ревнощі, які виникають замість деспотизму, якщо в сім’ї є кілька дітей.
Та ж тенденція до влади тут постає як джерело ревнивого, нетерплячого
ставлення до інших дітей, які не мають майже ніяких прав у сім’ї з погляду
юного деспота.
8. Знецінення дорослих, коли в очах дитини знецінюється те, що було
звичним, цікавим, дорогим колись. Трирічна дитина може почати лаятися
(знецінюються старі правила поведінки), відкинути або навіть зламати
улюблену іграшку, запропоновану невчасно (знецінюються старі прихильності
до речей) тощо.
Усі ці явища свідчать про те, що в дитини змінюється ставлення до інших
людей і до самої себе. При правильному вихованні, коли своєчасно
помічаються зростаючі можливості дитини і задовольняється потреба в нових
формах діяльності та взаєминах з дорослими, період важковиховуваності,
безумовно, скорочується.
Криза 3-х років – явище минуще. Але пов’язані з нею новоутворення
відокремлення себе від інших, порівняння себе з іншими людьми, поява
особистих дій і усвідомлення „Я сама” – важливий крок у психічному розвитку
дитини.
Розвиток дитини від 3 до 7 років
Успіхи дитини в оволодінні предметами ґрунтуються на основі
наслідування зразків дорослих. Прагнення дитини до наслідування набуває
генералізованого характеру, переноситься з конкретних способів дій на всю
поведінку дорослого, на його взаємини з іншими. Відкривши для себе в
ранньому віці „світ предметів”, дитина дошкільного віку переходить до
„відкриття світу людей”. На перший план для дитини постають соціальні
взаємини, спілкування між людьми, їхні суспільні функції: моя мама вчителька,
а моя – лікар тощо. Якщо в ранньому віці у спілкуванні з дорослим головною
ланкою був предмет, то тепер він відступає на другий план, слугуючи засобом
входження дитини у світ людських взаємин. Прагнення дошкільника стати
дорослим, наслідувати його соціальні функції не може мати реального втілення,
тому виникає сюжетно-рольова гра – провідна діяльність дошкільного віку.
Головним змістом сюжетно-рольової гри є моделювання міжособистісних
взаємин дорослих людей.
У предметно-маніпулятивних іграх діти моделюють взаємозв’язки між
предметами за допомогою замінників реальних предметів. Прагнення до
наслідування дорослих реалізується й за допомогою інших видів діяльності, що
активно формуються в дошкільника: продуктивної, образотворчої, трудової. У
цих видах діяльності дитина, як і в сюжетно-рольовій грі, прагне охопити
дійсність у її цілісності, у взаємозв’язках між її складниками, що стає
можливим на основі достатнього інтелектуального розвитку. Діяльність
дошкільника відзначається знаково-символічним характером. Входження
дитини у світ дорослих у різних видах діяльності відбувається по-різному.
Сюжетно-рольова гра є для дошкільників школою міжособистісних
взаємин. У продуктивних видах діяльності дитина постає як справжній творець,
засвоюючи одну з характерних людських ролей. У діяльності
самообслуговування із забезпечення свого побуту, у трудовій діяльності дитина
досягає реальних результатів, схвалюваних дорослим, засвоює гігієнічні
навички, трудові дії, важливість яких зберігається протягом усього життя: мити
руки, одягатись, пришити ґудзик, прибрати в кімнаті тощо. Допомагаючи
дорослому, дошкільник стає безпосереднім його партнером, співробітником,
колегою. Результати праці дошкільника, схвалювані дорослим, викликають у
нього гордість, переживання своєї значущості.
Головним підсумком розвитку всіх видів діяльності, з одного боку, є
оволодіння моделюванням як центральною розумовою здатністю (Л. Венгер), з
другого, – формування довільної поведінки (О. М. Леонтьєв, Д. Ельконін).
Прагнення дитини ввійти у світ дорослих зумовлює значні зміни у формах її
спілкування. Змістовність її помітно зростає, чому сприяє оволодіння
мовленням, знижується її ситуативність, з’являються теми „філософського”
рівня.
На першому етапі у 3 – 4 роки формується ситуативно-пізнавальна форма
спілкування дорослого й дитини, змістом якого є обговорення пізнавальних
проблем, задовольняється інтерес дитини до довкілля. У 5 – 7 років спілкування
дошкільника з дорослим має ситуативно-особистісний характер,
обговорюються проблеми людських взаємин, моралі. Інтенсивно розвиваються
форми і зміст спілкування з однолітками, що є необхідною умовою організації
та проведення сюжетно-рольових ігор. У ході спілкування з однолітками в
психіці та особистості дошкільника виникають такі риси, як повага до думки
інших, здатність бути партнером, узгодити різні позиції, обґрунтувати,
заперечити тощо. На основі досягнень дитини в розвитку пізнавальних
процесів, їх інтелектуалізації, інтеграції та диференціації, набуття ними
довільного та свідомого характеру знання дитини значно розширюються,
систематизуються, набувають особистісного змісту. Це дає підстави говорити
про закладання в дошкільника основ світогляду.
 Важливими новоутвореннями особистості є перші моральні інстанції,
супідрядність мотивів (Л. Божович, О. М. Леонтьєв), формується
диференційована самооцінка й особистісна свідомість. Протягом дошкільного
віку дитина проникає в сутність людської діяльності, переходить від її
зовнішніх ознак та атрибутів до глибинного смислу й значення. Центральне
новоутворення особистості дошкільника полягає в тому, що відбувається
перебудова внутрішньої позиції дошкільника, яка підготовлює його до вступу
до школи, до оволодіння новим видом діяльності – учінням. Поступово
дошкільник усе більше розуміє, що гра – це лише імітація дорослого життя,
зростає незадоволеність своєю позицією. Характерно, що дитина в 3 роки
говорить „я велика”, а до 7 років починає вважати себе маленькою. Зростання
інтелектуального рівня призводить до реальної оцінки дитиною своїх
можливостей і розуміння необхідності навчання для справжнього входження в
доросле життя. Дитина спостерігає, що дорослий більш поважно й серйозно
ставиться до діяльності учіння, а тому прагне оволодіти цією діяльністю.
При адекватному ставленні дорослих до дитини, умінь і можливостей
дитини відзначаються прогресивні зміни в діяльності та поведінці, а саме:
швидке накопичення навичок і вмінь, упевненості, наполегливості в досягненні
мети, у спілкуванні з близькими і сторонніми людьми. У разі завищених вимог
дорослих до дитини або, навпаки, занижених, а також при індиферентному
ставленні, ігноруванні особистості малюка та його досягнень часто
виявляються такі симптоми, як образливість, примхливість, упертість, агресія,
різкі афективні спалахи. Особливо характерними є часті прояви непослуху в
режимних моментах: труднощі при укладанні спати, годуванні, одяганні.
Зазвичай такі симптоми зникають, якщо батьки починають більше грати з
дитиною, позитивно оцінюючи її вміння, самостійні дії, проявляти чуйність і
повагу до особистості малюка, його бажань, права на вибір дій, занять і т.п.
Якщо батьки не зуміють перебудувати своє ставлення до дитини, то може
відбутися придушення її особистості, закріплення конфліктних відносин та
виникнення сталих агресивних реакцій у дитини.

3. Емоційний комфорт дошкільника як показник його психічного

здоров’я
Дошкільний період є унікальною, неповторною фазою емоційного
розвитку людської особистості. Почуття й переживання дитини стають
складнішими, більш диференційованими. Активно формуються морально-
етичні, інтелектуальні й естетичні категорії (добрий – злий, гарний – негарний,
хороший – поганий та ін.). Розвиваються почуття власної гідності,
справедливості, сорому, гумору, уміння поставити себе на місце іншого,
співпереживати з ним. Емоційні переживання дедалі набувають
вербалізованого характеру („Я ображений на тебе”). Яскраво виявляються
симпатії й антипатії, вказується потреба у визнанні й схваленні, у розумінні,
підтримці та любові.
 Отже, за своєю природою мала дитина – істота насамперед емоційна: у
своїх вчинках вона керується не стільки засвоєними поняттями та правилами,
скільки чуттєвими враженнями.
Емоції – це своєрідний місток між внутрішнім світом малюка і людським
оточенням. Елементарна емоційна компетентність дошкільняти – невід’ємний
компонент морального становлення особистості. Недарма психологи
розглядають емоційне переживання як форму внутрішньої роботи дитини,
спрямовану на утримання й відновлення своєї душевної рівноваги.
Поняття емоційний комфорт означає, що дитина перебуває в стані
душевної рівноваги, спокою, захищеності, вона задоволена своїм буттям,
оптимістична. Це позитивно впливає на всі сфери життєдіяльності. Вона
працездатна, кмітлива, посилюється її активність, підтримуються на високому
рівні домагання, упевненість у своїх можливостях, оцінка своїх чеснот. У стані
психологічного комфорту малюк характеризується оптимістичним
світосприйманням, він вірить у прихильність до нього інших, відкритий до
контактів. І, зрозуміло, душевний дискомфорт знижує емоційний тонус,
пізнавальний потенціал, продукує тривожні передчуття, невпевненість у своїх
силах, бажання ухилитись від контактів з іншими людьми; гальмує формування
адекватної самооцінки.
Важливо, щоб батьки та вихователі усвідомлювали, що переживання
дошкільнятами почуттів комфорту – дискомфорту залежать від багатьох
чинників, серед яких найважливіші:
 внутрішні – захисні, пристосувальні сили організму дитини;
 зовнішні – умови життя в сім’ї та дитячому садку, наявність або
відсутність у них несприятливих подразників – стресорів, які підсилюють дію
інших небезпечних чинників.
До чинників, що сприяють емоційному дискомфорту, душевному
неспокою, можна віднести емоційну неврівноваженість дорослих, які оточують
дитину, різку зміну їхніх настроїв та вимог (дитині важко виробити „схему
бажаної поведінки”), домінування ситуацій примусового виконання дитиною
певних дій (обов’язковість відповіді, переривання творчої роботи тощо),
фактичне позбавлення дитини права на власний вибір, систематичне
порівнювання її досягнень з досягненнями однолітків, надмірну опіку,
авторитарність дорослих, дефіцит нових вражень тощо.
Наслідком цього може бути поява багатьох тривожних симптомів у
поведінці дітей, як-от: підвищена вразливість, дратівливість, безпорадність,
залежність, невпевненість, невміння відстояти власну гідність та некерована
поведінка, відсутність зовнішніх проявів почуттів.
Психолог дитячого садка має звернути особливу увагу на дітей з
проявами емоційного дискомфорту. Він фіксує ці прояви („Картка настрою”),
спостерігаючи за дитиною в побуті, на заняттях, в іграх, у спілкуванні. Тут,
зокрема, доцільно зважити на такі моменти: як вона спить, який має апетит,
який настрій переважає протягом дня, чи часто ніяковіє, соромиться; чи не
надто хвилюється перед виконанням якогось завданням; як оцінює себе, свої
вчинки й свої можливості; як ставиться до нових завдань, до труднощів, з
якими стикається.

4. Діагностичний інструментарій для вивчення емоційної сфери

дошкільника
На сьогодні існує доволі багатий діагностичний інструментарій вивчення
емоційної сфери особистості. Це пов’язано з тим, що сама по собі емоція не
має власного продукту, а отже, може буди вивчена лише опосередковано.
Можна сказати, що кожен конкретний метод діагностики емоційної сфери
особистості у своїй основі має один основний компонент, крізь призму якого й
відбувається оцінка емоційного стану. Тобто кожна конкретна методика
реєструє певну емоцію або загальний емоційний стан особистості на основі
певного критерію (зміна в поведінці, міміці; вибір кольору; деталі рисунка;
вибір конкретної картинки тощо).
Отже, у загальному вигляді за критерієм параметру, на основі якого
реєструється емоція, усі методи діагностики можна поділити на 6 основних
видів:
 методи діагностики на основі слухових критеріїв;
 діагностика на основі змін поведінки (рухи, міміка тощо);
 діагностика на основі вибору кольору;
 діагностика на основі малюнка;
 діагностика на основі відповідей на питання (тестові методи);
 діагностика за допомогою ляльки.
Надалі розглянемо зазначені вище методи діагностики емоційного стану
особистості більш детально.
Діагностика емоцій на основі слухових критеріїв. Яскравим
представником цього методу діагностики є запропонований В. Манеровим,
Є. Шнейдером метод автоматичного розпізнання емоцій за спектральними та
інтонаційними показниками. Загальним критерієм для виявлення емоцій є
ступінь мовнорухового збудження. Автори описують спеціальні „когнітивні
схеми емоцій”, які складаються з низки конкретних показників. На основі
зіставлення сукупності певного переліку показників у межах конкретної
„когнітивної схеми” й відбувається розпізнання емоції. При цьому
передбачається, що жодна з ознак не є жорстко прив’язаною до певної емоції, а
її ідентифікація здійснюється на ймовірній основі.
Як зазначають самі автори, більш точно розпізнаються базові емоції.
Також ними було виявлено тенденцію більш правильного розпізнання
позитивних емоцій, ніж презирства, невпевненості та відрази.
Методи діагностики емоцій на основі змін поведінки. Найбільш
показовим для цього виду методів діагностики емоцій є розроблений
А. Бобковим автоматизований комплекс розпізнання рухів та поз.
Діагностика проводиться комп’ютерною програмою з наданого
відеоряду. На жаль, цей метод ще проходить апробацію та недоступний для
використання широким колом психологів.
 Методи діагностики емоцій на основі відповідей на питання.
Найбільш відомими тестами з діагностики емоцій є „Шкала диференційних
емоцій” К. Ізарда та „Самооцінка емоційних станів” А. Уессмана і Д. Рікса.
Обидва тести побудовані за однаковим принципом. Методика складається з
переліку загальновідомих емоційних станів та стверджень про них, яким
досліджуваний повинен надати оцінку. У результаті підраховується сума балів
за відповідною схемою та визначається домінантна емоція чи емоційний стан.
Тестові методики вивчення емоцій розраховані на аудиторію
досліджуваних підлітків та дорослих.
Діагностика емоцій на основі вибору кольору. Напевно, найбільш
відомою методикою визначення емоційного стану особистості крізь призму
кольору є тест М. Люшера. Метод передбачає розташування досліджуваним 8
кольорових карт у послідовний ряд. Після чого, згідно із запропонованою
автором інтерпретацією розташування кожного кольору на конкретній позиції
та сукупності кольорів у цілому ряду, йде визначення актуального емоційного
стану.
На сьогодні існує багато варіантів та аналогів проведення тесту
М. Люшера. На його основі розроблені й варіанти проведення діагностики
емоційного стану дитини. Так, С. Велієва запропонувала методику „Потяг”. У
якості стимульного матеріалу слугує білий потяг з 8-ма вагонами: червоним,
жовтим, зеленим, синім, фіолетовим, сірим, коричневим, чорним.
Досліджуваній дитині пропонують розмістити кольорові вагони. Залежно від
місця вагона в складі потяга йому надається певна кількість балів. Сума балів
визначає знак і ступінь вираженості емоційного стану досліджуваної дитини.
Як зазначає автор, цей метод можна використовувати з 2,5 років.
Ще одним аналогом вивчення емоційної сфери особистості дитини, а
також її діяльнісних орієнтацій, особистісного ставлення до певного об’єкта чи
ситуації, є методика „Хатинка” О. Орєхової. Методика складається з трьох
завдань: ранжування кольорів за ступенем прихильності, підбір відповідного
кольору до емоційної категорії, підключення кольороасоціативного ряду
емоцій дитини до різних видів діяльності. Методика розрахована на дітей
молодшого та середнього шкільного віку.
Діагностика емоцій на основі малюнків. Методики в межах цієї
категорії можна розділити на 2 загальні види: (1) методики, які вивчають емоції
на основі пред’явлення шаблонних малюнків та (2) методики, які передбачають
діагностованому самостійно створювати малюнок.
Методика М. Фетіскина „Візуально-асоціативна самооцінка емоційних
станів”. Методика призначена для експрес-діагностики емоційних станів на
основі вибору еталонних масок.
Яскравим представником графічних методик, у яких діагностований
самостійно створює малюнки, є розроблена М. Панфіловою графічна методика
„Кактус”. Вона дозволяє визначити не лише емоційний стан дитини, наявність
агресії, а й її інтенсивність та спрямованість. Методика призначена для
діагностики дітей від 3 років. Процедура проведення досить проста: дитині
пропонується на стандартному білому аркуші намалювати кактус. У ході
малювання забороняється спілкування з дитиною, не можна ставити питання
чи коментувати будь-що.
Обробка результатів проводиться за класичною схемою інтерпретації
графічних методик. Але, слід звернути додаткову увагу на специфічні
показники малюнка: характеристику фігури кактуса, манеру малювання,
характеристику голок тощо.
Щоб з’ясувати, чи є якісь зміни в емоційній сфері дитини, психолог може
запропонувати їй зробити малюнки на такі теми: „Кого або чого я боюся”,
„Сон”, „Чого я боюся вдень”, „Чого я боюся вночі”. За допомогою графічних
тестів „Намалюй людину”, „Малюнок сім’ї”, „Дім, дерево, людина”, „Кактус”,
„Вулкан” та ін.
Діагностика емоцій за допомогою ляльки. На базі Національного
університету цивільного захисту України в науково-дослідній лабораторії
екстремальної та кризової психології було розроблено експрес-метод
діагностики емоційного стану дитини за допомогою ляльки з динамічними
рисами обличчя (див. рис. 7.1). Метод дозволяє діагностувати актуальний
емоційний стан дитини або її емоційне ставлення до певної життєвої ситуації
чи конкретного об’єкта.

Рис. 7.1. Лялька з динамічними рисами обличчя

Процедура діагностики досить проста, що дає можливість проводити

діагностику дитини, починаючи з 2,5 років. Діагностика здійснюється таким
чином: дитині надається м’яка лялька розміром 27 сантиметрів. У роботі
використовується окремо лялька-хлопчик або лялька-дівчинка відповідно до
статі дитини, яка діагностується, та конкретного завдання діагностики. Лялька
не має обличчя, усі необхідні деталі (очі, брови, губи) додаються окремо.
Дитині необхідно самостійно створити обличчя ляльці, вибравши найбільш
відповідний, на її думку, вираз обличчя.
Після створення дитиною обличчя психолог порівнює його з шаблоном у
спеціальній таблиці інтерпретацій і визначає емоційний стан дитини.
Зазначимо, що кожен з наданих груп методів діагностики емоційного
стану має свої переваги та недоліки.
Досить легкими у використанні є група методів діагностики емоційного
стану особистості на основі слухових критеріїв. Цей метод діагностики не
потребує ні спеціальних умов для проведення процедури, ні спеціального
обладнання. Це є його значні переваги порівняно з усіма іншими методами.
Також до переваг цього методу можна віднести й те, що його можна
використовувати опосередковано (через засоби комунікації). Ця можливість є
досить актуальною в умовах надзвичайної ситуації, коли немає вільного
доступу до постраждалого.
Але вагомим недоліком цього методу є те, що в процесі інтерпретації
існує великий відсоток суб’єктивності. Також цей метод не можна
використовувати з дітьми, які в повному обсязі не оволоділи вербальними
комунікативними навичками.
Значними перевагами тестових методів діагностики емоцій особистості
порівняно з іншими групами методів є те, що вони мають чітку структуру та
однозначні в інтерпретації.
До недоліків цих методів можна віднести вікові обмеження, бо майже всі
методики дослідження емоцій розраховані на категорію підлітків та дорослих.
А отже, не мають можливості досліджувати емоційний стан дитини.
Сучасні методи діагностики емоцій на основі поведінки мають значно
менший відсоток суб’єктивності в процедурі збору даних та їх інтерпретації,
ніж їхні попередники. Процедура інтерпретації відбувається за допомогою
комп’ютерної програми, яка автоматично відсікає та фільтрує отримані дані,
виключаючи дрібні помилки та фонові жести.
Але значним недоліком цього методу є те, що для проведення
діагностики необхідно мати значний спеціальний інструментарій (відеокамеру,
комп’ютер зі спеціальним програмним забезпеченням тощо).
Напевно, найбільш прийнятною в роботі з дитиною є група методів
діагностики емоцій на основі кольору. Процедура діагностики легка й швидка,
що дозволяє використовувати ці методи вже з 2,5 років. Для проведення
процедури діагностики потрібний незначний матеріал (кольорові картки або
спеціальний бланк з кольоровими олівцями).
Проте до недоліків цієї групи методів можна віднести те, що в
середньому на проведення всієї процедури діагностики йде від 15 до 30 хвилин.
Широкі можливості в діагностиці емоційного стану дитини надають
малюнкові або графічні методи. Вони, на відміну від інших методів, дають
можливість не лише визначити актуальний емоційний стан дитини, а й
висвітлити її внутрішні переживання, страхи тощо.
До недоліків цих методів можна віднести те, що інколи на їх проведення
необхідно багато часу (понад 40 хвилин). Також недоліком й те, що для
проведення діагностики необхідні спеціальні умови (приміщення з меблями, де
б дитина відчувала себе в безпеці, альбом, фарби, олівці тощо), які, на жаль, не
завжди можна створити в надзвичайній ситуації.
Метод діагностики емоцій за допомогою ляльки є доволі універсальним,
його можна використовувати з дітьми вже з 2,5 років. Підібрані матеріали
приємні на дотик. Сама процедура діагностики проходить доволі швидко,
інтерпретація отриманих даних проходить за схемою порівняння з шаблоном.
Також перевагою цього методу діагностики є те, що фахівець надалі може
продовжувати психотерапевтичну роботу з дитиною опосередковано через цю
ляльку.
На сьогодні до недоліків можна віднести те, що лялька з динамічними
рисами обличчя недоступна для широкого загалу професіоналів-психологів.
Незважаючи на те, що сучасна психологічна наука має значний
діагностичний інструментарій вивчення емоцій, усе ж таки існують прогалини
в методах діагностики емоційного стану дитини. Деякі методи мають вікові
обмеження й не можуть бути використані для діагностики дітей молодшого
шкільного та дошкільного віку. Інші – потребують наявності спеціалізованого
інструментарію для проведення процедури діагностики.
Отже, фахівець перед початком діагностики повинен детально оцінити всі
обставини й умови ситуації, у якій проводитиме процедуру дослідження, і
підібрати метод, який максимально зможе відтворити внутрішню картину
емоційних переживань дитини.

5. Методи та прийоми розвитку й корекції емоційної сфери дітей

дошкільного віку
Емоції відіграють важливу роль у житті дітей, допомагаючи сприймати
дійсність і реагувати на неї. Почуття панують над усіма сторонами життя
дошкільника, надаючи їм особливого забарвлення й виразності, тому емоції, які
вона відчуває, легко прочитуються на обличчі, у позі, жестах, в усій поведінці.
Потрапляючи в дитячий садок, дитина потрапляє в нові, незвичні умови,
в оточення незнайомих їй дорослих і дітей, з якими доводиться налагоджувати
взаємини. У цій ситуації дорослі повинні об’єднати зусилля для забезпечення
емоційного комфорту дитини, розвитку вміння спілкуватися з однолітками.
Тому дорослі (батьки, вихователі, психологи) повинні прагнути до
встановлення тісних емоційних контактів з дитиною, оскільки стосунки з
іншими людьми, їхні вчинки – найважливіше джерело формування почуттів
дошкільника: радості, ніжності, співчуття, гніву та інших переживань.
Розвивати емоційну сферу дитини, навчити її усвідомлювати свої емоції,
розпізнавати й довільно виявляти їх повинні не тільки фахівці-психологи, а й
педагоги, вихователі, батьки. Знайомство дітей з фундаментальними емоціями
здійснюється і в ході всього навчально-виховного процесу, і на спеціальних
заняттях, де діти переживають емоційні стани, вербалізують свої переживання,
знайомляться з досвідом однолітків, а також з літературою, живописом,
музикою. Цінність таких занять полягає в тому, що в дітей розширюється коло
усвідомлюваних емоцій, вони починають глибше розуміти себе та інших, у них
частіше виникає емпатія щодо до дорослих і дітей. З допомогою сюжетно-
рольових ігор, рухливих ігор і ігрових вправ, елементів психогімнастики,
техніки виразних рухів, етюдів, тренінгів, психом’язового тренування, міміки і
пантоміміки, літературних творів та казок (ігор-драматизацій) ми сприяємо
розвитку емоційної сфери дитини.
При роботі з дітьми в цьому напрямі важливо зробити акцент на розвитку
таких умінь:
 уміння розрізняти й порівнювати емоційні відчуття, визначати їх
характер (приємно, неприємно, спокійно, дивно, страшно і т. п.);
 уміння одночасно спрямовувати свою увагу на м’язові відчуття та
експресивні рухи, що супроводжують будь-які власні емоції й емоції, які
відчувають інші.
Психокорекційна робота практичного психолога з дошкільниками
включає:
1. Рольові гри, які ґрунтуються на розумінні соціальної ролі людини в
суспільстві. До основних порушень рольового розвитку в дітей зазвичай
відносять рольову ригідність – невміння переходити з ролі в роль, рольову
аморфність – невміння приймати будь-яку роль, відсутність рольової
креативності – невміння продукувати нові образи, прийняття патологічних
ролей.
2. Психогімнастичні ігри, що ґрунтуються на теоретичних положеннях
соціально-психологічного тренінгу. У цих іграх формується:
 прийняття свого імені;
 прийняття своїх якостей характеру;
 прийняття свого минулого, теперішнього, майбутнього.
3. Комунікативні ігри:
 ігри, спрямовані на формування в дітей уміння побачити в іншій
людині її переваги та забезпечувати іншого вербальними й невербальними
„прогладжуваннями”;
 ігри та завдання, які сприяють поглибленню усвідомлення сфери
спілкування;
 ігри, які навчають уміння співпрацювати.
4. Ігри та завдання, спрямовані на розвиток довільності, усвідомлення
таких понять, як „господар своїх почуттів” і „сила волі”.
5. Ігри, спрямовані на розвиток уяви: вербальні ігри, невербальні гри та
„уявні картинки”.
6. Ігри-драматизації. Їхня перевага полягає в тому, що персонажами ігор
стають самі діти. У ході гри діти не тільки отримують задоволення від пізнання
навколишнього світу, але й при цьому вчаться керувати собою. Участь дітей у
грі є добровільною. Елементами ігор слугують спеціальні вправи, об’єднані в
групи і спрямовані на розвиток умінь довільної регуляції в різних сферах
діяльності. Кожна вправа включає фантазію (думки і образи), почуття (емоції
і переживання) і рухи дитини.
7. Щоб хід спільної гри не переривався, усі вправи об’єднуються змістом
сюжетно-рольової гри. Відсутність яких-небудь зовнішніх атрибутів – одна з
умов ігор. Усі предмети й події ігрового сюжету повинні бути уявними, тобто
позначатися фізичними діями або заміщатися предметами звичайного оточення.
Кожна частина занять вирішує не одне, а кілька цілком самостійних завдань,
по-своєму важливих для розвитку емоційної сфери дитини. У сюжет гри
включаються творчі ідеї та пропозиції самих дітей.
8. Психогімнастика висловлює якийсь образ фантазії, яка насичена
емоційним змістом. Психогімнастичні вправи використовують механізм
психофізичної емоційної єдності, наприклад, дитина не тільки виконує різкі
ритмічні махи руками, а уявляє себе веселим зайчиком, грає на уявній трубі. Це
вправа доставляє їй масу задоволення, включає її фантазію, покращує
ритмічність руху. У послідовності психогімнастичних вправ важливо
дотримуватись чергування і порівняння протилежних за характером рухів
(напружених і розслаблених, різких і плавних, частих і повільних, ледь
помітних ворушінь і досконалих застигань, рухів тіла і стрибків, вільного
просування в просторі і зіткнення з предметами), супроводжуваних
поперемінно м’язовим розслабленням та напруженням. Таке чергування рухів
гармонізує психічну діяльність мозку. При цьому впорядковується психічна і
рухова активність дитини, покращується настрій, скидається інертність
самопочуття.
9. Вправи на емоції та емоційний контакт спрямовані на розвиток у
дітей здібності розуміти, усвідомлювати, правильно висловлювати й
повноцінно переживати свої й чужі емоції.
10. Комунікативні вправи, при яких відбувається тренування загальних
здібностей невербального впливу дітей один на одного (емоційні прояви і
контакти-пантоміми). У ці вправи включаються обмін ролями партнерів по
спілкуванню й оцінка емоцій. Головним інструментом, яким оволодіває дитина,
виконуючи ці вправи, є вміння співпереживати, звільнятися від емоційної
напруженості, вільно проявляти емоції, активно спілкуватися.
11. Мімічні та пантомімічні етюди, у яких виразно виділяються окремі
емоційні стани (радість, подив, інтерес, гнів та ін.), пов’язані з переживанням
тілесного і психічного вдоволення або невдоволення. З допомогою етюдів діти
ознайомлюються з елементами виразних рухів мімікою, жестом, позою, ходою.
Зміст корекційної роботи з розвитку емоційної сфери структурно можна
представити таким чином:
1. Комфортна організація режимних моментів.
2. Оптимізація рухової діяльності через організацію фізкультурно-
оздоровчих заходів:
 оздоровчо-профілактичної гімнастики;
 фізкультхвилинок;
 спортивних ігор;
 рухливих ігор (зокрема народних);
  ігрових завдань і вправ;
 дозвілля.
3. Ігротерапія:
 сюжетно-рольові ігри;
 ігри-вправи на емоції та емоційний контакт;
 комунікативні ігри;
 дидактичні ігри.
4. Арттерапія:
 малювання;
 ритмопластика;
 танець;
 музично-ритмічні рухи.
5. Заняття-образи, ігри-драматизації, казкотерапія.
6. Психогімнастика:
 етюди;
 міміка;
 пантоміміка.
7. Тілесно зорієнтовані методи, психом’язове тренування.
8. Відвідування кімнати психологічного розвантаження.
9. Завдання, спрямовані на:
 організацію спільної діяльності;
 складання розповідей;
 організацію театралізованих ігор і т. п.
10. Використання наочних посібників:
 фотографій;
 малюнків;
 схем;
 символів.

Корисним для дошкільнят буде поступове введення в їхнє життя

психогімнастичних ігор, які сприятимуть розвитку здатності розуміти
емоційний стан іншої людини, адекватно проявляти свої емоційні переживання.
Зміст ігрових етюдів емоційно переказується дітям, і вони імпровізують на
запропоновану тему. Тут, проте, слід зважати на індивідуальні особливості
дітей, наприклад, сором’язливій дитині не варто пропонувати роль, спрямовану
на розвиток саме цього почуття, боязкій – грати боягуза тощо. Доцільно
доручати малюку відтворювати таку поведінку, яка протилежна його реальній
поведінці. Тоді уявна ситуація значно полегшуватиме виконання тих чи тих дій
і буде своєрідним психологічним тренінгом. Ось приклади ігрових етюдів,
спрямованих на розвиток основних емоцій.
„Я – пухнасте біле кошеня”. Грають двоє дітей. Один із них – кошеня,
лагідне, слухняне, жалібно скиглить, бо голодне, про нього забули. Другий
хлопчик – жаліє кошеня, гладить його. Кошеня муркоче, треться головою об
нього. Тепер обом весело. Вони граються, підстрибують, сміються.
 „Сміливий хлопчик”. Хлопчик стоїть на березі річки. Він дуже хоче
скупатися, але вода, мабуть, холодна. Торкається її спочатку однією рукою,
потім – двома. Далі хлопчик скидає черевики й заходить у річку. Вираз його
обличчя постійно змінюється – невпевненість і нерішучість заступаються
задоволенням і цікавістю. Нарешті він рішуче кидається у воду, пірнає, пливе,
розмахуючи руками. На обличчі – задоволення від плавання і власної
сміливості.
„Соромно”. Дівчинці дуже хотілось чогось солоденького. Вона відчинила
шафу та з’їла всі цукерки. Коли мама запитала, хто з’їв цукерки, дівчинка
показала на кішку. Але потім їй стало соромно, вона схиляє голову набік,
приплющує очі. Дитина розуміє, що казати неправду негоже, підходить до
матусі, розповідає їй усе і просить вибачення.
„Різні настрої”. Добираються картинки або малюнки, де зображені
обличчя з різним виразом – веселим, сумним, ображеним, сердитим тощо.
Ведучий показує дітям малюнок і просить назвати зображений настрій і
відтворити його самим.
З метою корекції емоційної сфери психолог проводить комплексні
заняття. Вони можуть складатися з таких частин: малювання, слухання музики,
рольові ігри, лялькові вистави, вправи з аутотренінгу тощо, наприклад: 1 –
слухання уривку з кантати № 2 Й. С. Баха; 2 – малювання на тему „Кого або
чого я боюсь”; 3 – психогімнастичні ігри „Сміливий хлопчик”, „Темрява”; 4 –
вправи на саморозслаблення „Прогулянка по весняному парку (під звуки
„Місячної сонати” Л. Бетховена)”.
Мистецтво відновлення душевної рівноваги, емоційного комфорту
малюка передбачає комплекс своєрідних реабілітаційних заходів:
1. Розпізнавати та кваліфікувати психічний стан дитини. Визначати
внутрішні та зовнішні подразники-стресори.
2. У повсякденному житті створити для дитини умови, де вона могла б
задовольнити свої провідні духовні потреби – у любові, увазі, турботі
самоповазі, у спілкуванні з приємними їй людьми, у пізнанні.
3. Удосконалювати своє вміння розпитувати дитину та вислуховувати її,
демонструючи їй при цьому свою щиру зацікавленість, розуміння
співпереживання.
4. Організовувати індивідуальні тематичні бесіди, спрямовані на те, аби
допомогти дитині усвідомити свої переживання і з часом навчитись регулювати
їх. Це необхідно і вихователю, оскільки дає ключ до розуміння внутрішнього
світу кожної дитини.
Тематика бесід
Бесіда 1. „Настрій”
1. Що означає „добре себе почувати”?
2. Як ти дізнаєшся, який у тебе настрій?
3. Коли в тебе буває хороший настрій?
4. Від чого твій настрій псується?
5. Як ти зараз себе почуваєш? Чому?
6. Чи можеш ти посприяти покращенню свого настрою? Як саме?
 Бесіда 2. „Бажання”
1. Чого тобі більше за все хочеться? Чому?
2. Це бажання здійсненне?
3. Від кого залежить його здійснення?
4. Що ти відчуватимеш, коли воно здійсниться? Чому?
5. Чого ти більше за все не хочеш? Чому?
6. Що треба зробити, щоб небажаного не трапилось?
Бесіда 3. „Страхи”
1. Тобі буває страшно? Коли саме?
2. Чого ти боїшся більше за все?
3. Коли тобі буває страшно?
4. З ким би ти хотів бути, коли тобі страшно? Чому?
5. Яким треба бути, щоб не боятися?
6. Чи легко жити боязкій людині? Чому?
7. Що відчуває людина, яка боїться? Як вона виглядає?
Бесіда 4. „Радість”
1. Що означає „радіти”?
2. Як виглядає радісна людина?
3. Чи часто ти радієш?
4. Від чого ти радів дуже сильно?
5. З ким би ти хотів радіти разом?
6. Що потішило тебе сьогодні?
7.Чим тобі подобаються радісні люди?
Бесіда 5. „Любов”
1. Що означає „любити”?
2. Як можна розпізнати людину, яка любить?
3. Кого ти любиш. За що?
4. Хто любить тебе? За що?
5. Як ти дізнаєшся про те, що тебе люблять?
6. Ти себе любиш? За що саме?
7. Кого ти не любиш? Чому?
8. Хто не любить тебе? Чому?
Бесіда 6. „Цікавість”
1. Що тебе більше за все цікавить?
2. Щоб ти запитав у людини, яка б захотіла з тобою познайомитися?
3. Чи гарно підглядати чи підслуховувати?
4. Закінчи речення „Мені цікаво, що…” („скажуть мої друзі, розглядаючи
нову іграшку”, „буде завтра під час прогулянки в лісі”.
5. Що спільного і відмінного між словами „цікавість” і „допитливість”?
6. Чи може бути небезпечною цікавість?
Бесіда 7. „Сум”
1. Чи буває в тебе сумний настрій?
2. Що ти відчуваєш, коли сумуєш?
3. А як потім заспокоювався?
4. Закінчи речення „Мені сумно, коли…”.
 5. Як ти вчиниш, якщо зустрінеш на вулиці заплакану дівчинку або
хлопчика?
6. Як можна розсмішити людину ?
Бесіда 8. „Мрійливість”
1. Закінчи речення „Сьогодні я мрію …”.
2. Якби в тебе була квітка-семицвітка, щоб ти загадав?
3. Якби ти був чарівником, що ти зробив би для всіх людей?
4. Що необхідно зробити, щоб досягнути своєї мрії?
5. Чи часто ти мрієш?
Теми для малювання:
1. „Малювання за уривком із відомої пісеньки”
2. „Йди, образо, геть”
3. „Моя мрія на долоньці”
4. „Моя улюблена поличка” (з подарунками друзів і рідних)
5. „Я вмію і можу”
6. „Смішинка про запас”
7. „Інте-, інте-, інтерес, ти виходь на букву «С»”
8. „Де розумом не дійду, то в книжці знайду”
9. „Чарівний малюнок один одному”
Етюди:
1. „Зустріч із друзями”
2. „Добрий хлопчик”
3. „Відвідуйте хворого”
4. „Люблячий син”
5. „Три бажання”
6. „Злякайтеся!”
7. „Я дуже втомився”
8. „Винний”
9. „Я – цікавий!”
10. „Круглі очі”
5. Дати дитині змогу шляхом малювання (фарбами, фломастерами
олівцями, крейдою) звільнитися від страху, напруження, негативних
переживань. Задля цього можна запропонувати різні теми малюнків „Коли я
вдома одна”, „Я засмучена”, „Що мені наснилося”, „Ми з мамою радіємо”,
„Мій страх” тощо. Головне, щоб дитина усвідомлювала свої переживання і
намагалась передати їх кольором та зображенням.
6. Розширення уявлень дітей про світ людських почуттів – радості,
інтересу, подиву, горя, смутку, страждання, презирства, страху, провини,
сорому, заздрості, жадібності, прикрості, гніву. Вправляння старших
дошкільників в умінні розпізнавати їх, передавати мімікою, жестами,
пов’язувати з певними життєвими подіями, відтворювати в грі або в
художньому зображенні.
7. Учити дітей емоційно адекватно реагувати на подію, вчинок, результат
діяльності. Вправляти їх в умінні правильно переживати і перемогу, і програш.
Виробляти помірковане ставлення до труднощів, оптимістичне ставлення до
необхідності їх долати.
8. Виховувати волю дошкільників. Відмовитись від практики звичного
оцінювання кінцевих продуктів праці. Акцентувати увагу дітей на самому
процесі подолання труднощів. Оцінювати насамперед вкладені в досягнення
зусилля дитини, її намагання впоратись із складною ситуацією.
9. Періодично давати дітям змогу розвантажуватися, розслаблюватися. З
цією метою можна використати ігри в „Клякси” або з папером, який
дозволяється рвати, зім’яти. Для зняття агресії можна використати гумову
грушу, яку можна боксувати, або запропонувати дитині виконати певні фізичні
вправи, танцювальні рухи. Дорослий має усвідомлювати, що накопичення
дитиною негативної енергії здатне призвести до вибуху. Тому доцільно
попередити події, „обігравши ситуацію”, або спрямувати енергію дошкільника
в корисне русло.
Означена стратегія поведінки педагога буде результативною тільки за
умови, що його спільниками стануть батьки. Без відповідної перебудови
взаємин у сім’ї система організованих впливів може виявитися недостатньою.
Педагоги і батьки мають свідомо звільнитися від ролі „розпорядника” дитини,
оволодівати вмінням надавати свободу вибору, рахуватись з її ціннісними
орієнтаціями, довіряти внутрішнім життєвим силам. Треба пам’ятати, що
запобігти емоційному дискомфорту дитини значно легше, ніж зняти його. Тому
психолог разом з усім колективом дитячого садка має дбати про створення
сприятливих умов для нормального емоційного розвитку дошкільнят. Слід
систематично роз’яснювати батькам, що неузгодженість виховних впливів,
неувага до малюка, надмірна вимогливість або вседозволеність, розумове
перенавантаження, заміна телебаченням та комп’ютерними іграми
повноцінного спілкування з батьками призводять до негативних наслідків.
У дитячому садку також треба створювати атмосферу доброзичливості,
забезпечувати дітям спокійну, стабільну обстановку, створювати умови для
повноцінної ігрової діяльності, розвитку ігрових умінь, розширення
спілкування, одержання різноманітних вражень і позитивних емоцій.

Питання для самоконтролю

1. Назвіть основні зміни емоційно-вольової сфери дошкільника.
2. Розкрийте особливості психології розвитку емоційної сфери
дошкільника.
3. Схарактеризуйте емоційний комфорт дошкільника як показник його
психічного здоров’я.
4. Визначте та схарактеризуйте діагностичний інструментарій для
вивчення емоційної сфери дошкільника.
5. Назвіть та схарактеризуйте найбільш ефективні методи і прийоми
розвитку та корекції емоційної сфери дітей дошкільного віку.