Психічний розвиток дитини в дошкільному віці (3-6/7 років)

Загальна характеристика дошкільного віку.

Розвиток пізнавальної і особистісної сфери дитини.

Основні види діяльності дошкільника.

Криза 7 років та проблема готовності до школи.

Дошкільне дитинство є періодом первинного складання особистості, періодом розвитку особистісних механізмів поведінки.

Відокремлення дитини від дорослого наприкінці раннього віку призводить до нових взаємин дошкільника з ним та до нової ситуації розвитку.
Вперше дитина виходить за межі свого сімейного кола і встановлює нові стосунки з більш широким світом дорослих людей.

Спілкування дитини з дорослим ускладнюється і набуває нової форми та нового змісту. Дошкільнику вже недостатньо уваги дорослого і спільної
діяльності з ним. Завдяки мовленнєвому розвитку значно розширюються можливості спілкування з оточуючими. Відтепер дитина може
спілкуватися з приводу не лише безпосередньо предметів, які сприймаються, але й уявлюваних предметів, які відсутні в конкретній ситуації
взаємодії. Зміст спілкування стає позаситуативним, який виходить за межі ситуації, що сприймається.

Провідний для цієї форми мотивів спілкування – пізнавальний. Дорослий починає виступати перед дитиною у новій якості – як джерело нових
знань, як ерудит, який здатний зняти сумніви та відповісти на питання.

Для старших дошкільників характерно прагнення не лише до доброзичливості та уваги дорослого, але й до взаєморозуміння та співстраждання.

Соціальна ситуація розвитку дошкільника не обмежується його контактами з оточуючими дорослими. Крім реальних оточуючих дитину дорослих
у житті і у свідомості дошкільника з’являється ще один – ідеальний дорослий.

Він є ідеальним тому, що: 1) існує лише у свідомості дитини як ідея, а не як конкретна ідеальна людини; 2) втілює у собі досконалий образ якої-
небудь загальної функції: дорослий - батько, лікар, продавець і т. п. Дошкільник хоче бути таким, як цей ідеальний дорослий. Його головна
потреба – бути членом дорослого суспільства.

Протиріччя соціальної ситуації розвитку дитини-дошкільника полягає у розриві між його прагненням бути як дорослий і неможливістю реалізувати
це прагнення безпосередньо. Єдиною діяльністю, яка дозволяє розв’язати це протиріччя, є сюжетно-рольова гра.

Саме тому, що рольова гра дає дитині можливість вступити до взаємодії з такими сторонами життя, які недосяжні їй у реальній практиці, вона і є
провідною діяльністю дошкільника. Основним мотивом ігрової діяльності є найкраще виконання ролі, діяти "як дорослий". Цей мотив
підпорядковує собі безпосередні стосунки дитини і є провідним. З цієї точки зору, дошкільний вік – період інтенсивного засвоєння людських
взаємин – норм і правил поведінки, які існують у світі дорослих.

Крім дорослого в соціальній ситуації розвитку дитини в дошкільному віці важливу роль починають відігравати однолітки. Спілкування і взаємини з
іншими дітьми стає не менш значущим для дитини, ніж її взаємини з дорослими.

Таким чином, соціальна ситуація розвитку дитини в дошкільному віці ускладнюється. Доросла людина залишається центром життя дитини, але
взаємини з нею суттєво змінюються: дитина вступає у взаємини з більш широким соціальним світом.

Становлення внутрішнього психічного життя і внутрішньої саморегуляції пов’язане з цілим рядом новоутворень у психіці і у свідомості
дошкільника.

Розвиток пізнавальної і особистісної сфери дитини.

На кожному етапі розвитку та чи інша психічна функція виходить на перше місце. Найважливішою особливістю дошкільного віку є нова система
психічних функцій, в центрі якої стає пам’ять (на думку Л.С.Виготського).

Пам’ять дошкільника є центральною психічною функцією, яка визначає всі інші процеси:

Мислення: міркувати - згадувати, тобто спиратися на свій попередній досвід або змінювати його. Мислення перестає бути наочно-дійовим –
дитина може встановлювати прості причинно-наслідкові взаємозв’язки між подіями та явищами, стає наочно-образним, починає розвиватися
словесне мислення.
Сприймання: засвоєння сенсорних еталонів (найменування якостей, кольорів, форми, величини) стає довільною, самостійною дією, втрачає
афективний характер.

Уява: одне з найважливіших утворень дошкільного віку, має багато спільного з пам’яттю – в обох випадках дитина діє в плані образів та уявлень.
Пам’ять також можна розглядати як "відтворюючу уяву".

Пам’ять: у молодших дошкільників – мимовільна. Запам’ятовуються казки, оповідання, діалоги з фільмів, коли дитина співпереживає героям.
Протягом дошкільного віку зростає ефективність мимовільного запам’ятовування. Смислова пам’ять розвивається разом з механічною.

Мовлення: в основному завершується тривалий і складний процес опанування мовленням. До 7 років мовлення стає засобом спілкування та
мислення дитини:

Важливим новоутворенням цього періоду є довільна поведінка, яку можна визначити як поведінку, яка опосередкована нормами та правилами.
Вперше виникає питання про те, як треба себе поводити, тобто формується попередній образ своєї поведінки. Дитина починає опановувати і
керувати своєю поведінкою, порівнюючи її з тим образом, який стає взірцем.

Усвідомлення своєї поведінки і початок особистої самосвідомості – одне з головних новоутворень дошкільного віку.

Особистісні новоутворення:

1. Виникнення першого схематичного контуру цілісного дитячого світогляду.

2. Виникнення перших етичних інстанцій: "що таке добре". Етичні інстанції зростають поряд з естетичними: "красиве не може бути поганим".

3. Виникнення підпорядкування мотивів.

4. Виникнення довільної поведінки.

5. Виникнення особистої свідомості – усвідомлення свого обмеженого місця в системі взаємин з дорослим.

6. Розвиток самооцінки – усвідомлення можливостей своїх дій.

Дошкільний вік вважається класичним віком гри. В цей період виникає і набуває більш розгорнуту форму особливий вид дитячої гри, який в
психології і педагогіці отримав назву сюжетно-рольової.

Сюжетно-рольова гра – це діяльність, в якій діти беруть на себе трудові та соціальні функції дорослих людей і в спеціально створюваних ними
ігрових, уявних умовах відтворюють (або моделюють) життя дорослих і взаємини між ними.

В такій грі найбільш інтенсивно формуються всі психічні якості та особливості особистості дитини.

Центральним моментом рольової гри є роль, яку бере на себе дитина. При цьому вона не лише називає себе на ім’я відповідного дорослого ("Я –
космонавт", "Я – мама", "Я – лікар"), але й діє як доросла людина, роль якої вона взяла на себе.

Структура сюжетно-рольової гри:

1) Стрижень гри – роль;

2) Уявна ситуація, яка складається у відповідності з роллю;

3) Ігрові дії, тобто реалізація ролі;

4) Ігрові взаємини між учасниками;

5) Реальні взаємини між дітьми, які грають.

В ролі приховані взаємини між людьми – це основний смисл гри та зміст ролі. Роль визначає все інше.

Головним змістом гри молодших дошкільників є виконання певних дій з іграшками. Вони багато разів повторюють одні й ті ж дії з одними
іграшками: "труть моркву", "нарізають хліб", "миють посуд". При цьому результат дій не використовується дітьми – нарізаний хліб ніхто не їсть, а
вимитий посуд на стіл не ставиться.
В середині дошкільного віку та ж сама за сюжетом гра відбувається інакше. Основним змістом гри стають взаємини між ролями, які яскраво
окреслені і виділені. Діти називають їх ще до початку гри. Виділяються ігрові дії, які передають ставлення до інших учасників гри.

Змістом гри старших дошкільників стає виконання правил, які визначаються роллю, яку бере на себе дитина.

Таким чином, зміст гри в дошкільному віці змінюється наступним чином:..

Ігри дітей бувають різними. Крім сюжетно-рольової гри дошкільника, існують режисерські ігри, ігри-драматизації, ігри з правилами – рухливі та
настільні, дидактичні ігри.

Режисерська гра дуже близька до сюжетно-рольової, але відрізняється від неї тим, що вона відбувається не з іншими людьми (дорослими або
однолітками), а з іграшками, які відображують різних персонажів. Дитина сама дає ролі цим іграшкам, ніби оживлюючи їх, сама говорить за них
різними голосами і сама дії ними і за них. Ляльки, іграшкові ведмедики, зайці стають діючими особами гри дитини, а вона сама виступає як
режисер, який керує діями своїх "акторів". Тому така гра і отримала назву режисерської.

На відміну від цього, у грі-драматизації акторами є самі діти, які беруть на себе ролі яких-небудь літературних або театральних героїв. Сценарій і
сюжет такої гри діти не вигадують самі, а запозичають з казок, фільмів, або вистав. Задача такої гри у тому, щоб не відходити від відомого сюжету,
як можна краще і точніше відтворити роль героя.

Ігри за правилами не передбачають якої-небудь певної ролі. Дії дитини і її взаємини з іншими учасниками гри визначаються тут правилами, які
мають виконувати усі. Типові приклади рухливих ігор з правилами є відомі всім "Хованки", "Класики", "Скакалки" і т.п.

Особливо необхідно зазначити дидактичні ігри, які створюються і організуються дорослими, і спрямовані на формування певних якостей дитини.
Ці ігри широко застосовуються в дитячих садках як засіб навчання і виховання дітей.

Крім гри для дітей цього вікового періоду характерні інші види діяльності:

1) Продуктивна діяльність (малювання, конструювання, аплікації і т.п.);

2) Сприймання казки;

3) Навчальна діяльність;

4) Трудова діяльність.

1) В період дошкільного віку виникають різні форми продуктивної діяльності дітей: дитина малює, ліпить, будує з кубиків, вирізає. Загальним для
всіх цих видів діяльності є те, що вони спрямовані на створення того чи іншого результату, продукту. Кожний з цих видів діяльності вимагає
опанування особливим способом дій, особливими уміннями і, головне, уявленням про те, що ти хочеш зробити.

2) В дошкільному віці діяльністю стає також сприймання казки. Специфічна дія для цієї діяльності – співпереживання, коли дитина стає на позицію
героя твору, намагається подолати перешкоди, які виникають на його шляху. Співпереживання подібно до ролі, яку дитина бере на себе у грі.

3) Форми елементарної праці цікаві і важливі, тому що між дитиною і дорослим налагоджуються своєрідні стосунки: це стосунки реальної
взаємодопомоги, координації дій, розподіл обов’язків. Всі ці стосунки, які виникають в дошкільному віці, розвиваються в наступних вікових
періодах.

 4) В дошкільному дитинстві починає складатися навчальна діяльність дитини. Навчання в дошкільному віці вплетене до всіх видів діяльності.
Воно не виділяється в якості самостійного виду діяльності. Поступово у дитини виникає тенденція вчитися. Наприкінці дошкільного віку дитина
переходить від спонтанного типу навчання до реактивного, за програмою, яка пропонується дорослим і дуже важливо зробити так, щоб дитина
бажала робити те, чого хоче дорослий.

 Центральне НУ дошкільного віку – готовність до шкільного навчання.

Наприкінці дошкільного віку відбуваються важливі зміни в психічному житті людини. Л.С. Виготський суть цих змін визначив як втрату дитячої
безпосередності (щирості).

 Вимогливість до себе, самооцінка, рівень домагань виникають саме в цьому віці і є наслідком усвідомлення і узагальнення своїх переживань. Ці
утворення опосередковують дії та вчинки дитини.

Як вважала Л.І. Божович криза 7 років – це період народження соціального "Я" дитини.
Зміна самосвідомості призводить до переоцінки цінностей.

Психологічна готовність до школи (Кравцова)

1. Розвинуті пізнавальні інтереси.

2. Сформована і ієрархічна система мотивів.

3. Достатнє коло знань та навичок (малювання, письма).

4. Розвинуте сприймання, мислення, які дають можливість спостерігати, виділяти суттєве, робити власні висновки.

5. Початкові уміння в галузі навчальної діяльності: увага до способу виконання завдань, самоконтроль.

6. Уміння налагоджувати взаємини з іншими дітьми.

Симптоми кризи 7 років:

1) втрата щирості

2) манірність

3) симптом "гіркої цукерки" – дитині погано, але вона намагається цього не показати. Особливості психічного розвитку дітей
4-го року життя

Найбільш важливе досягнення цього віку полягає в тому, що дії дитини набувають цілеспрямованого характеру. Займаючись різними видами
діяльності — грою, малюванням, а також у повсякденній поведінці, діти починають діяти відповідно до поставленої мети, хоча через нестійкість
уваги вони можуть і забути про неї, оскільки відволікаються, залишають одну справу заради іншої.

Стає дедалі досконалішим і точнішим розрізнення кольорів за яскравістю і насиченістю. Дослідження показали, що чотирирічній дитині значно
легше розрізняти кольори, ніж їх називати або навіть відбирати за назвою дорослих.

Має свої особливості і пам’ять чотирирічної дитини. Оскільки довільні процеси не досить розвинені, дитина ще не вміє цілеспрямовано
запам’ятовувати. Але має місце мимовільне запам’ятовування і згадування. Переважає наочно-образна і рухова пам’ять.

Особливо легко запам’ятовують діти те, що справило на них дуже сильне враження, що зачепило їхні почуття. „Пам’ять дитини — це інтерес її”,—
говорять психологи. Тому дорослим дуже важливо зробити для дітей цікавим те, що вони повинні запам’ятати. Набагато легше діти
запам’ятовують зв’язний текст: вірші, казки, пісеньки тощо. Матеріал емоційно насичений, який викликає у дитини яскраві образи, що
стимулюють її уяву, збуджує певні почуття, співпереживання також легко запам’ятовується.

Дослідження показують, що дітям цього віку легше що-небудь зробити, аніж розповісти про зроблене. Це пояснюється тим, що у них ще не
розвинуте словесне мислення, вони ще не вміють вирішити наступне завдання в „умі”. Звідси і виникає розходження між тим, що дитина робить і
тим, як вона пояснює свої дії. Дорослим слід вправляти дітей у вирішенні маленьких, але конкретних завдань.

Образи уяви у дітей надзвичайно яскраві. Для створення образу дитині буває досить найвіддаленішої схожості між тим, що вона сприймає і
попередніми її враженнями. Тому дорослі повинні бути розбірливими у виборі книжок для читання або розповідання дітям, а також бути
обережними у розмовах, які ведуться у присутності дитини. Не слід викликати у дитини почуття страху нагадуванням про можливі небезпеки, які
нібито загрожують дитині. Це виховує в них боязливість, полохливість, дитина починає боятися самотності, темряви, незнайомих людей.

Характерною особливістю дітей цього віку є значна емоційна збудливість, нестримність і недостатня стійкість емоцій. Емоції у дітей легко
виникають, але й швидко минають, змінюючись на протилежні. Потрібний такт, що не допускає грубого втручання в діяльність дитини, яке може
викликати сильні афективні стани.

Незважаючи на зростаючу самостійність дітей, роль дорослого в їхньому житті ще дуже велика. Але дорослий вже є для дитини не лише
партнером по спільній діяльності, а й починає виступати як джерело різноманітних відомостей про навколишнє оточення.

Особливості психічного розвитку дітей

5-го року життя
За перші чотири роки свого життя дитина встигає пройти величезний шлях у своєму розвитку, і на кінець 4-го року вона вже готова піднятися на
новий щабель дитинства.

Характерними для даного періоду життя дитини є вдосконалення узгодженої діяльності різних органів чуття. Тому важливими для розвитку є
вправляння в словесному супроводі ігрових дій, сприймання пояснень дорослого в процесі виконання фізичних вправ, зображувальної діяльності
і навіть одягання.

На 5-му році життя у дітей збудження переважає над процесами гальмування, що при найменшому порушенні умов життя призводить до
бурхливих емоційних реакцій. Є небезпека закріпити підвищену нервову збудженість. Дорослим варто про це пам’ятати.

У дітей цього віку продовжує вдосконалюватись наочно-образне мислення. Проте в малюків помітним стає інтерес не до самого предмета, а до
способу його використання, механізму побудови. Дбаючи про задоволення такого інтересу, дорослий сприяє розвитку пізнавальної активності у
дитини, що є необхідною умовою її розумового розвитку.

Помітні зміни відбуваються в сфері спілкування дітей 5-го року життя з оточуючими. Якщо у стосунках з близькими дорослими діти цього віку
довірливі, спокійні і впевнені, зацікавлені в контактах з ними, то в присутності стороннього дорослого їм притаманні сором’язливість, неспокійний
стан. Проте наявна зацікавленість у контактах з новим дорослим. Психологи відзначають, що саме на 5-му році життя найбільш зростає
інтенсивність спілкування дитини з близькими дорослими при емоційно позитивному ставленні останніх до контактів з дитиною.

Довірливі, емоційно забарвлені стосунки близьких дорослих з дітьми служать найдієвішим джерелом чуйності малюків, а пізніше і всієї гами
емпатійних переживань.

На фоні дальшого зростання потреби в співробітництві з ровесниками все виразніше виявляється потреба в доброзичливій увазі з боку товариства.
Саме в цьому віці діти усвідомлюють місце в групі однолітків. На цьому грунті чітко проглядається вибіркове ставлення до партнера по
спілкуванню.

Співробітництво дитини з дорослими в специфічних видах діяльності продовжує відігравати вирішальну роль у психічному розвитку. І лише в
співробітництві з дорослим у дитини виробиться звичка до трудового зусилля, уміння оцінювати дії і вчинки.

Саме в цей період дошкільник чутливий до пояснювального мовлення ( постійна потреба щось пояснити, попросити, довести). Задоволення цієї
потреби дорослим, достатня увага до мовного оформлення взаємин з дітьми є дієвим джерелом розвитку пояснювального мовлення. Нехтування
необхідністю стимулювати мовний розвиток вже лише на цьому етапі може значно загальмувати весь процес формування чуття мови.

Особливості психічного розвитку дітей

6-го року життя

6-й рік життя є переломним для дитини, багатим на такі новоутворення, які забезпечують перехід дитини до систематичного шкільного навчання,
про що свідчать суттєві зміни в пізнавальній, вольовій та емоційній сферах.

На 6-му році життя дитини є уже достатньо усталеними і дієвими такі „внутрішні інстанції”, як образ „я”, самооцінка, самолюбство, рівень
домагань, особистісні очікування та ін.

Діяльність старших дошкільників дедалі більше спонукається не окремими, ізольованими від інших мотивами, що не пов’язані одне з одним або
навіть вступають між собою в конфлікт, а певною системою мотивів, де провідні, найбільш значущі для досягнення успіху в діяльності, набувають
провідного значення і підкоряють собі більш часткові, ситуативні мотиви, які гальмують процес досягнення результату.

Дитина вже більш-менш реально оцінює свої можливості щодо здійснення того чи іншого завдання: „можу”, „не можу”, „це у мене вийде” і т.ін.

Розвиток взаємин дитини з дорослими та однолітками піднімається на якісно новий ступінь. Дитина починає оцінювати себе з точки зору інших
людей, вона навчається ніби збоку аналізувати свої дії, приймати рішення, враховуючи при цьому можливу реакцію на її дії партнерів по
спілкуванню.

Мислення дитини підноситься на новий ступінь розвитку, що виявляється в умінні оперувати уявленнями, в збагаченні змісту цих уявлень. Дитина
стає здатною оперувати не лише поодинокими чуттєвими образами предметів, а й більш узагальненими уявленнями, в яких об’єднуються і
поодинокі враження, і судження про ці предмети. Це означає, що мислення дитини стає відносно самостійним процесом. Залишаючись ще
переважно наочно-образним, мислення дітей цього віку поступово робиться словесним, що є надзвичайно важливим для подальшого навчання в
школі.
 ДІЯЛЬНІСТЬ ДИТИНИ У ДОШКІЛЬНОМУ ВІЦІ

Ігрова діяльність дошкільника

Ігрова діяльність як особлива форма освоєння дійсності шляхом її відтворення, моделювання є провідним видом діяльності в дошкільному віці.
Пізнавальна сфера і всі сфери особистості дошкільника найбільш інтенсивно розвиваються в сюжетно-рольовій грі, в якій дитина бере на
себе певні функції дорослого і в спеціально створюваних ним ігрових, уявних умовах моделює діяльність дорослих людей і відносини між
ними.

Гра стимулює розвиток всіх когнітивних процесів дитини. Виконання ігрових дій і правил вимагає від дитини зосередженості, що удосконалює
його мимовільне і довільне увагу. Свідома мета запам'ятати що-небудь раніше і найлегше виділяється дитиною саме в грі. Дошкільнята більше
запам'ятовують в ігрових умовах, ніж по безпосередньому завданням дорослого, тому в ігровій діяльності інтенсивно розвиваються всі
мнемические процеси. Гра передбачає дії дитини в уявній ситуації і використання предметів-заступників, тому сприяє розвитку репродуктивного і
продуктивного уяви. Ігрова діяльність протікає в процесі обміну інформацією між її учасниками, що обумовлює її значення для мовного розвитку
дітей.

Гра сприяє переходу до наочно-образного і словесно мисленню дитини, подоланню пізнавального егоцентризму, тобто недостатнього
відмежування своєї точки зору від інших можливих, а звідси її домінування, неможливості стати на іншу позицію і усвідомити наявність інших
точок зору. Сюжетно-рольова гра сприяє зміні позиції дитини - зі своєю індивідуальною і специфічно дошкільної - на нове доросле позицію.
Ухвалення дитиною певної ролі і виконання відповідних їй ігрових дій являють собою постійну зміну однієї позиції на іншу. Тому сюжетно-рольова
гра є такою діяльністю, в якій здійснюються основні механізми, що забезпечують подолання пізнавального егоцентризму. Наприклад, у грі "в
лікарню" обов'язково присутні два партнери - лікар і пацієнт. Лікарю необхідно координувати свої дії з роллю пацієнта і навпаки. Також це
відноситься і до ігрових предметів, предметів-заступникам, використовуваним в грі. Так, у лікаря в руках паличка, що зображає градусник. Вона
для лікаря є градусником, оскільки він здійснює з нею певні ігрові дії. Але для пацієнта паличка є паличкою, вона може для нього стати
градусником за умови, якщо він представить себе на позиції лікаря, при цьому не беручи на себе його ролі. Тому ігрова діяльність забезпечує
можливість реальної практики зміни позиції при прийнятті на себе ігровий ролі, відносин до партнера по грі з точки зору його рольової позиції,
координації точок зору на значення ігрових предметів без безпосередніх дій з ними.

Відомо, що на початкових етапах розвитку гри потрібно відносно розгорнуте дію з предметом-заступником, і надалі цей предмет може бути
знаком речі за допомогою слова-назви, а ігрові дії можуть являти собою скорочені і узагальнені жести, які коментуються мовними
висловлюваннями. Слова, вимовлені дитиною по ходу гри, також поступово набувають узагальнений характер. Таким чином, ігрова діяльність
сприяє формуванню передумов для переходу розумових дій у внутрішній план, що являє собою їх більш високий рівень - розумові операції з
опорою на мову.

Ігрова діяльність має вирішальне значення для особистісного розвитку дитини. Всяка рольова гра містить у собі правила і в ній постійно
виникає необхідність дитині відмовлятися від сьогохвилинних бажань на користь виконання взятої на себе ігровий ролі. У грі поведінка дитини
стає довільним, інтенсивно розвиваються вольові якості. Велике значення при цьому має мотивація діяльності, оскільки виконання емоційно
привабливою ігровий ролі має стимулюючий вплив на виконання відповідних їй ігрових дій. Міститься в ігровій ролі модель поведінки є
еталоном, з яким дитина самостійно порівнює свої дії, здійснює контроль за ними. Весь процес гри емоційно забарвлений і вона сприяє
емоційному розвитку дитини, збагаченню його емоційної сфери. Так як зміст ролей головним чином зосереджено навколо норм міжособистісних
відносин, то в грі відбувається розвиток моральних властивостей особистості дитини. Гра має велике значення для розвитку комунікативних умінь
і формування дружного дитячого колективу, для розвитку самостійності дошкільника, для формування позитивного ставлення до праці, для
корекції деяких поведінкових порушень. Ці виховні ефекти грунтуються на тому вплив, який ігрова діяльність чинить на розвиток психіки дитини,
на формування його особистості.

Гра має велике значення для формування мотиваційно-потребової сфери дитини. Л.С.Виготський висував проблему мотивів і потреб як
центральну для розуміння самого виникнення сюжетно-рольової гри. Він зазначав, що навколишні предмети і дії з ними включаються в нову
систему відносин дитини до дійсності, в нову емоційно-привабливу діяльність. Завдяки цьому вони об'єктивно набувають нового змісту. Діти
діють у напрямі свого бажання, об'єктивно ставлять себе в положення дорослого, при цьому відбувається емоційно-дієва орієнтація у відносинах
дорослих і сенсах їх діяльності. У сюжетно-рольовій грі відбувається емоційно-дієва орієнтація в сенсах людської діяльності, виникає свідомість
свого місця в системі відносин дорослих і потреба бути дорослим.

До кінця дошкільного віку у дитини з'являються нові мотиви, які набувають конкретну форму бажання вступити до школи і почати здійснювати
серйозну суспільно значиму і суспільно оцінювану діяльність. У грі виникає нова психологічна форма мотивів: відбувається перехід від мотивів, що
мають форму неусвідомлюваних емоційно забарвлених безпосередніх бажань, до мотивів, які мають форму узагальнених намірів, що стоять на
межі свідомості.
Сюжетно-рольова гра сприяє формуванню основних психічних новоутворень дошкільника: розвиває когнітивні процеси, дає можливість
діяти в плані уявлень, розширює пізнавальні інтереси, формує довільність поведінки та інші сфери особистості. На основі ігрової
діяльності створюються умови для розвитку інших видів діяльності (продуктивної, навчальної та ін.), які купують потім самостійний характер.
Значення гри для психічного розвитку дітей дошкільного віку дає підставу вважати її провідним видом діяльності на даному етапі онтогенезу.

Структурними компонентами сюжетно-рольової гри в її розвиненому вигляді є роль, ігрові дії, предмети-заступники, правило гри, уявна
ситуація, сюжет, зміст (табл. 8.1).

Таблиця 8.1

Структура сюжетно-рольової гри

Роль - функція, відтворена дитиною в грі, що є центром гри і об'єднує всі її боку. Дитина бере на себе певну роль лише за умови, що сфера
дійсності, що відображається в сюжеті гри, є знайомою для нього і викликає позитивне емоційне ставлення. Ігрові дії - це дії зі значеннями, не
залежні від операціонально-технічної сторони, що носять образотворчий характер, з допомогою яких дитиною реалізуються взяті на себе ролі
дорослих і взаємини між ними. Супідрядність та узгодження ігрових дій визначаються роллю і реальними відносинами, що виникають між дітьми
в процесі гри. Предмети-заступники - це поліфункціональні неоформлені предмети, що не припускають виконання з ними ніякого конкретного
дії. Можливості перенесення значення з одного предмета на інший обумовлені способами показу дії: замістити можна тільки той предмет, з яким
можна виконати хоча б зовнішній малюнок дії.

Правило в грі - це певний норматив виконання ігрових дій, який визначається роллю, яку бере на себе дитина. Правило в грі часто вступає в
конфлікт з безпосередніми бажаннями дитини, яка навчається підкорятися правилу і відмовлятися від швидкоплинних бажань. У міру розвитку
дитини стійкість в підпорядкуванні правилом поступово підвищується. Уявна ситуація полягає в перенесенні значення з одного предмета на
інший. Поява уявної ігрової ситуації відбувається в результаті включення в ігрові дії тих предметів і операцій, які зазвичай здійснюються в інших
умовах і по відношенню до інших предметів.

Сюжет - це та сфера дійсності, яку діти відображають у грі. Ігрові сюжети дуже різноманітні і в цілому визначають поділ ігор на три групи: ігри з
сюжетами на побутові теми (в сім'ю, перукарню і т.д.); гри з виробничими сюжетами (будівельні, сільськогосподарські тощо); гри з суспільно-
політичними сюжетами (ігри у війну). Розвиток сюжетів відбувається по шляху відображення все нових сфер дійсності і збільшення різноманітності
форм гри в межах однієї групи сюжетів.

Практичний приклад

У старшій групі дитячого садка одна ігрова ситуація плавно переходить в іншу, яка пов'язана з нею за змістом. Наприклад, гра в "поїздку на дачу"
проходить таким чином: спочатку всі разом "їдуть на дачу" на "машині" або на "електричці", потім "тато" копає город, "мама" готує "їжу", а "діти"
ловлять "метеликів", потім всі разом "йдуть до лісу" за ягодами або за грибами і т.д.

Зміст гри - це те, що виділено дитиною як головний елемент діяльності дорослих, відбиваної в ігровій ситуації. Розвиток змісту дитячих ігор
відбувається в міру більш глибокого проникнення дитини в життя оточуючих його дорослих людей. Від ігор, в яких головним компонентом є
предметна діяльність людей, здійснюється перехід до ігор, що відображає взаємини між людьми, а також до ігор, в яких основним змістом є
підпорядкування правилам поведінки і суспільним відносинам між людьми.

Протягом дошкільного віку відбувається розвиток ігрової діяльності, змінюються всі структурні компоненти сюжетно-рольової гри
(рис. 8.1). Серед основних ліній розвитку гри виділяють наступні:

а) зміна чисельності груп граючих дітей: від меншого числа учасників однієї і тієї ж гри до більшого;

б) зміна стійкості дитячих ігрових відносин: від нестійких груп граючих дітей до все більш стійким;

в) зміна характеристик сюжету: від сукупності не пов'язаних між собою епізодів до поетапно розгортається сюжетом і перехід від обігравання
особистого життя і найближчого оточення до подій у суспільстві; від виконання конкретних рольових дій ролей-образам, в яких використовуються
різноманітні засоби зображення: мова, дії, міміка і пантоміміка, відповідне ролі ставлення.

Д. Б. Ельконін відзначав також наступні напрямки в розвитку ігрової діяльності:

• зміна змісту ігор: в молодшому дошкільному віці гри часто носять процесуальний характер, типовий для процесуальних ігор дітей раннього віку
- сенс гри в них полягає в самому процесі дії, а не в тому результаті, до якого ця дія має привести. У середньому дошкільному віці ролі мають в
іграх головне значення і інтерес ігри для дітей полягає у виконанні тієї чи іншої ролі; в старшому віці дітей цікавить не просто та чи інша роль, але і
те, наскільки добре вона виконується, підвищується вимогливість до правдивості і переконливості виконання ролі;
Рис. 8.1. Розвиток сюжетно-рольової гри в дошкільному віці

• зміна характеру конфліктів у старших проти молодшими;

• перехід від гри, в якій кожна дитина грає по-своєму, до гри, в якій дії дітей узгоджені і їх взаємодію організовано на основі взятих на себе ролей;

• зміна характеру стимуляції гри, яка в молодшому віці виникає під впливом іграшок, а в старшому - під впливом задуму незалежно від іграшок;

• зміна характеру ролі, яка спочатку носить узагальнений характер, а потім все більше наділяється індивідуальними рисами і типизируется;

• розвиток використання дітьми різних предметів у грі, яке при заміні реального предмета ігровим йде від віддаленої подібності до все більшої
вимогливості щодо подібності;

• згладжування з віком суперечностей між придумуванням сюжету і можливістю його реалізації;

• розвиток сюжету, яке йде від зображення зовнішньої сторони явищ до передачі їх сенсу;

• поява в старшому віці плану хоча б схематичного і неточного, але дає перспективу та уточнюючого дії кожного учасника гри;

• посилення і одночасно зміна ролі організаторів гри до старшого віку.

Таким чином, сюжетно-рольова гра є провідним видом діяльності в дошкільному дитинстві, оскільки сприяє інтенсивному розвитку когнітивної та
особистісної сфери дитини і відповідає його основному мотиву - прагненню ввійти у світ дорослої людини, який є предметом гри як носій певних
функцій, що вступає в певні відносини з іншими людьми. Сюжетно-рольова гра включає в себе такі компоненти, як роль, ігрові дії, предмети-
заступники, правило, уявну ситуацію, сюжет і зміст, в яких але міру розвитку дитини відбуваються істотні зміни.

У нерозривному зв’язку з мисленням дитини здійснюється і її мовний розвиток. Від діалогічного мовлення здійснюється перехід до розгорнутих
висловлювань, які нерідко набувають форми монологу. Центральною ланкою у розвитку зв’язної мови є збагачення функцій внутрішнього
мовлення. Внутрішнє мовлення починає функціонувати тоді, коли у дитини в умовах її практичної діяльності виникає проблемна ситуація, яку
дитині треба осмислити.

Невіддільною від розвитку мислення і мови є уява дошкільників. Діти цього віку здатні вже керувати процесом фантазування для досягнення
певної мети. Завдяки цьому можна говорити про розвиток у старших дошкільників не лише репродуктивної уяви, а й про зародження творчих
форм уяви.

Включаючи дошкільників у різні види діяльності, дорослі повинні обов’язково враховувати їх схильності та інтереси, що в свою чергу створює
позитивні передумови для розвитку як загальних, так і спеціальних здібностей підростаючої особистості.