Практичне заняття 9 Особливості психічного розвитку дітей дошкільного віку.

Теоретичні питання
- Особливості психічного розвитку дітей дошкільного віку.
- Загальна характеристика сюжетно-рольової гри. Теорії ігрової діяльності.
- Особливості розвитку пізнавальної сфери дошкільнят.
- Специфіка розвитку особистості дитини у дошкільному віці.
Завдання для самостійної роботи
1. Опрацювати теоретичні питання.
2. Записати визначення понять: дошкільний вік, гра, сюжетно-рольова гра, ігрова роль,
сюжет гри, зміст гри, основний зміст гри молодших дошкільників, основний зміст гри
середніх дошкільників, основний зміст старших дошкільників, супідрядність мотивів,
децентрація мислення.

1.Особливості психічного розвитку дітей дошкільного віку.

Дошкільне дитинство – особливий період розвитку дитини. О.М. Леонтьєв дає таку
загальну характеристику дошкільного дитинства: "Це період первісного фактичного
складення особистості, період розвитку особистісних "механізмів" поведінки. У дошкільні
роки розвитку дитини зав'язуються перші вузли, встановлюються перші зв'язки і стосунки,
які утворюють нову, вищу єдність діяльності і разом з тим нове, вищу єдність суб'єкта –
єдність особистості. Саме тому, що період дошкільного дитинства є періодом такого
фактичного складення психологічних механізмів особистості, він є таким важливим"
(Леонтьєв А.Н. 19S9).

У цьому віці перебудовується все психічне життя дитини та її ставлення до навколишнього

світу. Суть цієї перебудови полягає в тому, що в дошкільному віці виникає внутрішня
регуляція поведінки. І якщо в ранньому віці поведінка дитини збуджується і спрямовується
ззовні – дорослими або сприйманою ситуацією, то в дошкільному віці сама дитина
починає визначати власну поведінку (Смірнова КО. 2003).

Відокремлення дитини від дорослого до кінця раннього віку створює передумови для
утворення нової соціальної ситуації розвитку.

До початку кожного вікового періоду складається своєрідне, специфічне для цього віку,
виняткове, єдине і неповторне відношення між дитиною і навколишнім середовищем,
насамперед соціальним. Це відношення Л.С. Виготський назвав соціальною ситуацією
розвитку.

Л.С. Виготський (2006) підкреслює, що соціальна ситуація "визначає цілком і повністю ті

форми і той шлях, слідуючи яким дитина здобуває нові і нові властивості особистості,
черпаючи їх із соціальної дійсності, як з основного джерела розвитку, той шлях, по якому
соціальне стає індивідуальним". Згідно з Д.Б. Ельконіним (Ельконін Д.Б. 1998), дошкільний
вік обертається навколо свого центру, навколо дорослої людини, її функцій та її завдань.
Дорослий тут виступає в узагальненій формі, як носій суспільних функцій у системі
суспільних відносин (дорослий – тато, лікар, шофер і т.п.). Протиріччя цієї соціальної
ситуації розвитку автор бачить у тому, що дитина є членом суспільства, поза суспільством
вона жити не може, основна її потреба жити разом з оточуючими людьми.

Під час дошкільного дитинства (від трьох до семи років) продовжується інтенсивне
дозрівання організму дитини, що створює необхідні передумови для більшої
самостійності, засвоєння нових форм соціального досвіду внаслідок виховання та
навчання.

Характерне для раннього віку стрімке збільшення росту та ваги дещо сповільнюється
(прискорюючись знову наприкінці дошкільного віку). Важливого значення набуває певне
окостеніння скелету при збереженні хрящової будови його окремих ланок, збільшення
загальної ваги м'язів (розвиток великої мускулатури випереджає формування функцій
дрібних м'язів руки). Удосконалюється діяльність серцево-судинної системи.

Відбуваються подальші морфологічні зміни в будові головного мозку, зростає його вага,
яка наприкінці шостого року сягає 1350 г (90% маси мозку дорослої людини),
розвиваються його функції, посилюється регулятивний вплив кори великих півкуль на
функціонування підкірки, утворюються складні умовні рефлекси, в яких провідну роль
відіграє слово, тобто інтенсивно формується друга сигнальна система.

Дошкільний вік характеризується виникненням, як було зазначено раніше, нової

соціальної ситуації розвитку дитини. У неї вже з'являється коло елементарних обов'язків.
Змінюються взаємини з дорослими, набуваючи нових форм, за яких спільні дії поступово
заміщуються самостійним виконанням вказівок.

Стає можливим досить систематичне навчання відповідно до певної програми, хоча її

можна реалізувати лише в тій мірі, в якій вона стає власною програмою дитини (Л.С.
Виготський).

Окрім того, в цьому віці дитина вже вступає в певні стосунки з однолітками, що також
визначає ситуацію її розвитку.

Внутрішня позиція дошкільника стосовно інших людей характеризується передусім

зрослим усвідомленням власного "Я" і своїх вчинків, величезним інтересом до світу
дорослих. їхньої діяльності та взаємин.

Особливості соціальної ситуації розвитку дошкільнят виражаються у характерних для них

видах діяльності, передусім у сюжетно-рольовій грі, яка створює сприятливі умови для
доступного в цьому віці освоєння зовнішнього світу.
Ускладнюється структура аналітико-синтетичної діяльності, розширюється сфера впливу
словесних подразників, сигналів на розвиток діяльності дитини, що є передумовою
психічного розвитку дитини. Відбувається помітне підвищення чутливості аналізаторів, їх
здатності диференціювати оптичні, акустичні та інші властивості предметів і явищ,
продовжує розвиватися кольоровідчуття, розрізнення світлових відтінків. Мовний слух
дитини розвивається швидше, ніж звуковий, який є основою музичних здібностей.

2.Загальна характеристика сюжетно-рольової гри. Теорії ігрової діяльності.

За своїм походженням і змістом гра є соціальним явищем, зумовленим розвитком

суспільства і його культури. Це особливі форми життя дитини у суспільстві, діяльність, у
якій дитина в ігрових умовах виконує ролі дорослих, відтворює їхнє життя, працю,
стосунки; форма пізнання світу, провідна діяльність, в якій дитина задовольняє свої
пізнавальні, соціальні, моральні, естетичні потреби. У грі дитина долає суперечність між
прагненням до більшої самостійності, активної участі у житті дорослих із реальними
можливостями щодо цього.

У дошкільному віці гра стає провідним видом діяльності не тому, що вона займає
найбільше часу дитини, а тому, що зумовлює якісні зміни у її психіці.

Гра дошкільнят має рольовий характер. її передумови формуються у предметній

діяльності дитини раннього віку, якій притаманні:

- відокремлення дій від предмета, узагальнення їх;

- використання дитиною неоформлених предметів як замінників інших;
- відокремлення своїх дій від дій дорослих і виникнення особистих дій дитини;
- порівняння своїх дій з діями дорослих і ототожнення їх;
- відтворення дитиною у своїх діях дій дорослих, які відображають у певній послідовності
відрізки їхнього життя.

Найважливішою передумовою ігрової діяльності дитини е порівняння і ототожнення нею

своїх дій з діями дорослого, особистість і дії якого вперше стають для неї зразком не лише
об'єктивно, а й суб'єктивно. Якщо у ранньому дитинстві центральним моментом гри були
предмет і способи дії з ним, то в дошкільному віці у ній домінують людина, її стан, дії,
стосунки з іншими людьми.

За концепцією Д. Ельконіна про історичний характер виникнення рольової гри, гра не

завжди супроводжувала дитинство. її виникнення визначається історичним розвитком
суспільства і реальним місцем дитини у системі суспільних відносин.

Рольова гра має соціально обумовлений характер, оскільки у ній дитина діє під прямим чи
опосередкованим впливом дорослого.
Мотиви гри містяться у її змісті. Дитину цікавить не так результат,, як процес гри.
Водночас гра втілює активне прагнення дитини до певної мети, виражає її здатність
оперувати предметами, спілкуватися, налагоджувати стосунки з ровесниками тощо. Усе
це зумовлює результативність гри, яка виявляється у пізнавальних, емоційних та інших
надбаннях, що дитина накопичує, здобуває під час ігрової діяльності.

Гра є засобом відображення навколишньої дійсності, способом освоєння діяльності,

взаємин дорослих у доступній для дитини формі. Дошкільник відтворює точку зору різних
людей, вступає з дітьми у різні стосунки, які відображають реальну взаємодію дорослих.
Зміст ігрових дій зоумовлюється практичними завданнями, які розв'язують дорослі для
досягнення певної мети. Тому замість іграшок та інших предметів вони використовують
об'єкти, якими послуговуються у своїх практичних діях дорослі.

Гра завжди розгортається за певними правилами. Для її виникнення не обов'язкова

умовність (перейменування предметів), вона з'являється у процесі ігрової діяльності.
Важливим компонентом психічного акту перейменування предметів під час гри є уява
дитини.

3.Особливості розвитку пізнавальної сфери дошкільнят.

Завдяки пізнавальним психічним процесам дитина одержує знання про навколишній світ
та про себе, засвоює нову інформацію, запам'ятовує, розв'язує певні завдання. Серед них
виділяють відчуття і сприймання, пам'ять, мислення, уяву. Необхідною умовою протікання
психічних процесів є увага. Мова і мовлення постають одним із засобів мислення та
розуміння. Науково-психологічний підхід вимагає аналітичного розгляду процесів пізнання,
однак у реальному житті всі вони взаємопов'язані.

Особливості уваги дітей дошкільного віку

Успішність в оволодінні тією чи іншою діяльністю залежить від уваги дитини. Вона завжди
включена у діяльність, є найважливішою умовою її продуктивності і виступає у єдності з
пізнавальними психічними процесами та емоційно-вольовою сферою.

Роль уваги полягає у забезпеченні психічних процесів (пізнавальних, емоційних, вольових)

та успішної роботи

свідомості. Вона пропускає через себе все, що входить у душу людини із зовнішнього
світу, оскільки є формою організації психічної діяльності людини, яка полягає у
спрямованості й зосередженості її на об'єктах, які мають для неї певне значення.

Увага дітей дошкільного віку має такі особливості:

1) нетривала зосередженість, схильність до значних коливань. Протягом короткого часу
діти неодноразово переходять від одного виду діяльності до іншого, по кілька разів
змінюють свій задум;
2) піддатливість зовнішнім впливам. Навіть незначний сторонній подразник відволікає
увагу дитини від діяльності;
3) залежність від виду занять. 4-річні діти здатні 20 і більше хвилин уважно слухати цікаву
казку чи дивитися мультфільми. Однак вони будуть відволікатися від нецікавих занять
через 5 хв. після їх початку;
4) неспроможність переключення на власний розсуд з одного об'єкта на інший за
відсутності довільної психічної регуляції;
5) залежність від віку дітей. Чим молодші діти, тим менше вони можуть зосередитися на
словах дорослого, оскільки їхню увагу більше привертають яскраві, привабливі предмети
(слова лише супроводжують їх). У середньому і старшому дошкільному віці слова
дорослого набувають значно важливішого значення для дитини, вона вже само-
ініціативно спрямовує на них свою увагу;
6) слабкий розподіл уваги (неможливість одночасно виконувати два або більше видів
діяльності), невеликий обсяг (неспроможність утримувати багато об'єктів за короткий
проміжок часу).

Зосередженість і спрямованість на об'єктах забезпечує їх виразне відображення. Дитина

не може бути уважною взагалі, її увага завжди проявляється у конкретних психічних
процесах: вона приглядається, прислухається, відгадує загадку, намагається прочитати
слово, малює, грається тощо.

Функції уваги у дошкільників

Будучи пізнавальним процесом, увага сприяє отриманню знань дитини про світ і себе у
ньому, спрямовуючись як на об'єкти зовнішнього світу, так і на власне внутрішнє життя.
Вона не лише створює умови для психічної діяльності, а й виконує охоронну функцію,
зумовлюючи своєчасне реагування людини на зміни у навколишньому середовищі і в собі.

Основи уважності як важливого фактора пізнавальної діяльності формуються у ранньому

дитинстві. Зароджується увага у перші тижні життя дитини. Із часом вона починає
зосереджувати свій зір і слух на тому, що збуджує, насторожує її, рефлекторно відповідає
на цей вплив відповідними рухами. Завдяки увазі відбувається зв'язок організму дитини з
навколишнім середовищем.

Увага є рефлекторним актом, який пов'язує центральну нервову систему з навколишнім

світом, одним із вирішальних чинників, що зумовлюють регуляцію найважливіших
психофізичних процесів в організмі дитини. Завдяки їй всі психічні процеси (відчуття,
сприймання, пам'ять, мислення) стають багатшими, повнішими, досконалішими.
У житті і діяльності дитини увага виконує різноманітні функції: активізує потрібні і гальмує
непотрібні на певний момент психічні і фізіологічні процеси; сприяє відбору інформації
відповідно до потреб дитини; забезпечує вибіркову, короткочасну або тривалу
зосередженість на одному об'єкті або виді діяльності. З нею пов'язані спрямованість і
вибірковість пізнавальних процесів, точність і деталізація сприймання, міцність і
вибірковість пам'яті, спрямованість і продуктивність мислительної діяльності.

Якщо діти зосереджують свою увагу не на тому, що пояснює їм вихователь, а на тому, що

відбувається за вікном, на мріях про гру, вони нічого не сприймуть і не зрозуміють із того,
що їм розповідає педагог. Однак міркування, поради, оцінки вихователя їм особливо
потрібні, адже без них їхня діяльність не матиме потрібної вмотивованості, доцільності,
належної організованості. Слово вихователя є дороговказом у мінливій діяльності
дошкільників, спонукає їх до уважності.

У дошкільному віці всі види і властивості уваги зазнають суттєвих змін, основними серед
яких є: розширення обсягу; підвищення стійкості; розвиток здатності до переключення і
розподілу; формування довільної уваги.

Ці зміни урізноманітнюють внутрішнє життя дитини, сприяють розширенню її світогляду.

4.Специфіка розвитку особистості дитини у дошкільному віці.

На формування особистості дошкільника впливають основні види діяльності, які він

виконує, розвиток мовлення та пізнавальної сфери, але найважливіше значення у цьому
процесі мають розвиток самосвідомості й самооцінки, спонукальної сфери, динамічної і
змістової сторін емоцій та почуттів.

Розвиток самосвідомості і самооцінки дошкільника. Особливу роль у розвитку особистості

дитини в дошкільний період відіграють люди, що її оточують, передусім батьки.
Дошкільник стає самостійнішим, більш незалежним, ніж раніше, від дорослих,
розширюються та ускладнюються його взаємини з оточенням, а це відкриває йому значні
можливості для глибшого самоусвідомлення, оцінювання себе та інших. Отже,
розвиваються його самосвідомість і самооцінка.

На 4-му році життя дитина знає своє ім'я, прізвище, стать, вік, ставить запитання про себе,
свій організм, позитивно відгукується про себе. Через рік починає усвідомлювати свої
вміння, знання, оволодіває уявленнями про деякі особливості свого організму,
призначення органів. Малюк усвідомлює свої стани, бажання, настрої, вміє ідентифікувати
свої дії з діями інших людей ("Я... так само, як...", "Ми... з ... вміємо...").

У старшому дошкільному віці поглиблюються уявлення про себе, виникають почуття

самоповаги, власної гідності, розвиваються вміння самоконтролю та саморегулювання дій
і стосунків з оточуючими, ієрархія мотивів. Дитина у словесній формі виражає свої
переживання, настрої, почуття ("Я мрію", "Мене хвилює", "Я думаю", "Я хочу").
Відбувається усвідомлення свого Я в системі людських стосунків.

Наприкінці дошкільного віку оцінні судження про навколишнє, про себе поступово стають
усе повнішими і розгорнутішими. У самооцінці дошкільняти вже знаходять відображення
почуття гордості та сорому, виникає активне ставлення до власних емоцій.

Дитина починає орієнтуватися не лише на безпосередні стосунки з дорослими, наявну

ситуацію, але й на певні свідомо прийняті завдання, норми, правила. Спілкування набуває
цілісного контексту, стає позаситуативним. У стосунках дошкільнят із ровесниками
найтиповішим є кооперативно-змагальний рівень спілкування - спілкування, у процесі
якого діти стійко прагнуть досягнення загальної ігрової мети, ставлячись до партнерів як
до суперників у спільній грі.

Розвиток спонукальної сфери дошкільника. У дошкільному віці активно розвивається

спонукальна сфера дитини, свідченням чого є формування мотивів - спонукань до
діяльності, пов'язаних із задоволенням потреб людини. До новоутворень у цій сфері
належать мотиви, пов'язані з інтересом дітей до світу дорослих, з прагненням бути
подібними на них. Вони, як правило, переплітаються з ігровими. Важливим мотивом для
дошкільнят є встановлення і збереження позитивних взаємин із дорослими.

На основі прагнення до самоствердження у дітей виникає мотив змагання - прагнення

виграти, перемогти, бути кращим. Розвиваються також моральні мотиви, зокрема
слухатися старшого, бажання зробити приємне, потрібне іншим людям. Однак діяльність
дошкільників спонукається не окремими мотивами, а їх ієрархічною системою, в якій
основні та стійкі спонуки поступово набувають провідного значення і підпорядковують собі
часткові, ситуативні. Підпорядкуванню мотивів сприяє усвідомлення дитиною себе як
суб'єкта дії. Воно є початком подальшого ускладнення мотивів, їх опосередкування
усвідомленням, перебудов протягом усього життя. Передумовою долання власних бажань
є не тільки очікування нагороди чи покарання з боку дорослого, а й висловлена дитиною
обіцянка (принцип "даного слова"). Так формуються наполегливість і вміння долати
труднощі, почуття обов'язку щодо інших людей.

Розвиток динамічної та змістової сторін емоцій і почуттів дошкільника. Розвиток

динамічної сторони емоцій і почуттів дошкільника зумовлений формуванням уміння
контролювати і регулювати свої емоційні прояви. Змістовий аспект емоцій та почуттів
пов'язаний із причинами і об'єктами переживання.

Приблизно в 4 роки у дітей з'являється здатність відрізняти істинні і зовнішні прояви

емоцій, причому краще вони розпізнають негативні емоції. Дошкільники вже можуть
усвідомлювати правомірність суперечливих емоцій. Породжуються їхні емоції предметним
світом і міжособистісними стосунками. Успішний розвиток дитини у цьому віці вимагає
бадьорого, життєрадісного настрою, джерелом якого є ласкавість і увага.

У дошкільному дитинстві формуються вищі почуття. Особливі переживання

супроводжують ставлення дітей до батьків, спілкування з якими у спільній діяльності
живлять радісні емоції. Тривожні переживання викликають конфлікти у сім'ї, суперечки з
ровесниками, несправедливе ставлення до них. Дошкільник часто впадає у ревність, якщо
йому здається, що братик чи сестричка (в дитячому садку - інша дитина) користується
більшою увагою дорослих.

Глибшими стають у цьому віці почуття гордості та самоповаги, які є основою самооцінки
дитини, зумовлюють її поведінку. Іноді ці почуття закривають від дитини іншу людину,
внаслідок чого формуються самолюбство, егоїзм. Важлива роль у розвитку особистості
дошкільника належить естетичним почуттям (прекрасного, гармонії, ритму,
божественного).

Найяскравішими інтелектуальними почуттями дошкільників є почуття здивування і

допитливості. Успіх у діяльності викликає у них яскраві позитивні переживання, які можуть
виявлятися стримано, однак невдача зумовлює бурхливе незадоволення. Пов'язані з
діяльністю неприємні переживання часто породжують невпевненість у своїх силах, боязнь
нових завдань.

У дошкільному віці, особливо у другій його половині, проявляється здатність до емпатії.

Дітям властива гуманістична (емпатійні переживання, в яких вони емоційно відгукуються
на неблагополуччя чи благополуччя іншого у формі радості за іншого, співчуття,
співстраждання, жалю) і егоцентрична (переживання страждання, страху, радості у
відповідь на сум іншого, а також - суму у відповідь на радість іншого) емпатії. Попри певні
типові особливості емоційної сфери дошкільників (яскравість і безпосередність
переживань, переважання почуттєвості над іншими сторонами життя), у кожної дитини
вона індивідуальна.

Емоційне неблагополуччя дитини, проявляючись у сфері її стосунків з іншими людьми й у

світі власних переживань, зумовлює такі види порушень:

1) неврівноваженість, швидку збудливість, що проявляються в голосному плачі, вибухах

гніву, глибокій ображеності тощо;
2) "легку загальмованість", уникання спілкування;
3) агресивність у взаємодії з ровесниками;
4) тривожність, що проявляється у переживанні різноманітних страхів.
Головним джерелом гармонійного розвитку емоцій і почуттів дошкільника є сім'я. Розвиток
його емоційної сфери відбувається у напрямі ускладнення змісту емоцій, формування
емоційної забарвленості (фону) життя, експресивності переживань. Дошкільники активно
засвоюють мову почуттів, здатні словами пояснити свій емоційний стан, вчаться
регулювати його.
Завдання для самостійної роботи
1. Опрацювати теоретичні питання.
2. Записати визначення понять: дошкільний вік, гра, сюжетно-рольова гра,
ігрова роль, сюжет гри, зміст гри, основний зміст гри молодших дошкільників,
основний зміст гри середніх дошкільників, основний зміст старших
дошкільників, супідрядність
мотивів, децентрація мислення.

Дошкільний вік - це період, упродовж якого відбувається величезне збагачення й

упорядкування чуттєвого досвіду дитини, опановування специфічно людських форм
сприйняття та мислення, бурхливий розвиток уяви, формування паростків довільної уваги
та смислової пам'яті.

Гра - це особлива форма освоєння реальної соціальної дійсності шляхом її відтворення.

Вона являє собою тип символіко-моделюючої дійсності.

Сюжетно-рольова гра - відтворення дітьми дій дорослих і стосунків між ними. Це -

образна гра за певним задумом дітей, який розкривається через відповідні події (сюжет) і
розігрування дітьми.

Ігрова роль - суспільно прийнятий спосіб поведінки людей у різних ситуаціях (Д. Б.
Ельконін)

Зміст гри - Змістом гри є той момент дійсності й відносин між дорослими, що
виділяється у відповідній сфері дійсності як найбільш значущий у розумінні дітей та
відтворюється ними у грі. Наприклад, гра «у лікарню» — сюжет, а прийом хворого,
вислуховування роботи його серця, дихання — зміст цієї гри.

Основний зміст гри - стають стосунки між людьми, розгорнуте відтворення яких вчить
дітей дотримуватися певних правил. Ознайомлюючись у грі із життям дорослих, діти
залучаються до розуміння суспільних функцій людей, правил стосунків між ними.

Децентрація мислення - здатність дитини до врахування думок чи позицій інших людей

при вирішенні мислених завдань.