Психічний, особистісний та

психосоціальний розвиток
дитини в період від раннього
дитячого до підлітково-
юнацького віку

Лариса Дідковська, Ph.D.

План

1. Розвиток дитини у ранньому дитячому віці.

2. Період середнього дитинства.

3. Характеристика підлітково-юнацького віку.

Список рекомендованої літератури
• Сергєєнкова О.П. Вікова психологія / О.П. Сергєєнкова,
О.А. Столярчук, О.П. Коханова, О.В. Пасєка. – К.: ТОВ
«Центр учбової літератури», 2012. – 384 с.
• Craig G. Human Development / G. J. Craig, D. Baucum. –
Prentice Hall, 2001. – 736 р.
• Erikson E. The Life Cycle Completed / E. Erikson. – N-Y:
W.W. Norton, 1998. – 144 р.
• Hjelle A. Personality Theories: Basic Assumptions,
Research, and Applications / L.A. Hjelle, D.J. Ziegler. –
McGraw-Hill, 1992. – 603 р.
• Wadsworth B.J. Piaget's Theory of Cognitive and Affective
Development: Foundations of Constructivism / B.J.
Wadsworth. – Pearson, 2003. – 208 р.
Розвиток дитини у ранньому дитячому віці
Приблизні вікові межі раннього дитинства – від
2-3 до 5-6 років.

Фізичний розвиток
У віці 2-3 років дитина засвоює різні рухи, переміщує
предмети, а м’язове відчуття стає основою її
сприйняття відстані та просторового розташування
предметів.

У віці раннього дитинства збільшується вага мозку,

посилюється регулююча роль кори великих півкуль,
зростає швидкість утворення умовних рефлексів,
розвивається друга сигнальна система.
Розвиток психічних процесів
У віці раннього дитинства розвивається сприйняття
простору, часу і руху, дитина сприймає художні
твори. Формується предметне сприйняття,
яке є афективно забарвленим і тісно пов'язане з
практичними діями дитини. Розвивається
соціальна перцепція як здатність сприймати і
оцінювати стосунки з іншими людьми.
На початку даного вікового періоду розвиток уваги
відбувається при освоєнні ходьби, предметної
діяльності і мови. В цей час увага дитини
мимовільна, слабо концентрована, нестійка та має
невеликий обсяг. Дитина відчуває труднощі при
переключенні та розподілі увагою спостерігаються
труднощі переключення і розподілу уваги. Після 3-
х років стійкість уваги дитини залежить від
характеру об’єктів, які вона сприймає.
На початку раннього дитинства переважає рухова і
емоційна, частково – образна пам'ять, зростають
обсяг і міцність збереження матеріалу, домінує
мимовільна пам'ять, а також інтенсивно починає
розвиватися словесно-смислова пам'ять. Вже під кінець
даного вікового періоду відбувається перехід від
мимовільної до довільної пам’яті, розвивається
ейдетична пам'ять, а продуктивність запам’ятовування
дитини визначається характером її діяльності.
У віці 2-3 років починає формуватись знаково-
символічна функція мислення, з'являються перші
розумові операції (порівняння і узагальнення). У 4-5
років відбувається перехід від наочно-дієвого до
наочно-образного мислення, в 6 років з’являється
причинне та словесно-логічне мислення.
Ранній дитячий вік – це період доопераційного етапу
розвитку мислення за Ж. Піаже (від 2 до 4 років –
допонятійна стадія, а від 5 до 7 років – інтуїтивна, або
перехідна стадія). На думку автора, мислення дитини на цій
стадії характеризується такими ознаками, як ригідність та
статичність, зосередженість на “тут і тепер”, егоцентричність,
інтуїтивність, конкретність, незворотність тощо.
В ігровій діяльності дітей цього віку з’являються образи уяви,
які супроводжуються яскравим емоційним забарвленням. До
кінця раннього дитинства з'являються перші власні твори
дитини – казки, оповідання.
У 2-3 роки дитина вже розуміє, що слова в реченні пов'язані
між собою, дитина спочатку вчиться правильно слухати, а
потім правильно говорити. На 3-му році життя розуміння
мови у дитини зростає якісно та кількісно. Відбувається
перехід від індикативної (вказівної) до номінативної функції
мови, з'являється ситуативна мова.
Особистісний розвиток
В цьому віці відбувається формування рис характеру (в ході
предметної діяльності та в процесі спілкування із
рідними), з'являється потреба в самостійності та в
досягненні успіху. На думку Курта Левіна, поведінка
дитини в цьому віці стає вольовою.
До 3-х років у дитини виникають початкові форми
самосвідомості, особисті бажання, усвідомлення “Я сам
(сама)”.
В 4-5 років дитина оцінює себе на основі оцінок старших,
прагне діяти відповідно до своєї статі. В 5-6 років дитина
оцінює себе на основі прийнятих норм поведінки, краще
оцінює інших, ніж себе.
У цьому віковому періоді у дітей відбувається дозрівання
властивостей нервової системи, тип темпераменту
впливає на поведінку в різних видах діяльності. У
різних видах діяльності інтенсивно розвиваються
здібності, в діяльності дитини проявляється її
обдарованість, формується креативність.
Внутрішні переживання дитини цього віку стають більш
стійкими, розвиваються почуття, а участь в ігровій та
інших видах діяльності сприяє розвитку естетичних і
моральних почуттів.
Спілкування із дорослими у віці 3-5 років є
позаситуативно-пізнавальним (дитина пізнає
предмети та явища оточуючого середовища), а після 5
років – позаситуативно-особистим, тобто в його
процесі дитина усвідомлює свою особистість.
Спілкування із однолітками – ігрова співпраця.
До віку 2-5 років діти відносять людей до відповідної
статі, але ще не повністю розуміють, що означає бути
хлопчиком чи дівчинкою. Вони вважають, що стать
можна змінити, змінюючи зовнішній вигляд
(наприклад, змінивши одяг).
У віці 5-7 років діти розуміють, що стать зберігається
протягом життя в будь-яких ситуаціях, є стійкою та
постійною, хлопчики ростуть, щоб стати татами або
чоловіками, а дівчатка – мамами або жінками.
На думку Л. Кольберга, період раннього дитячого віку
припадає на першу стадію передконвенційного
рівня морального розвитку, для якої
притаманною є орієнтація дитини на уникнення
покарань та на слухняність (“Потрібно підкорюватись
правилам для того, щоб уникнути покарання”).
Провідна діяльність у цьому віці – це гра як спосіб пізнання
світу та вдосконалення своїх вмінь. Як зазначає Г. Крайг, ігри
допомагають дитині вивільнити енергію, розважитись,
задовольнити свою цікавість, дослідити оточуючий світ і
поекспериментувати в безпечній ситуації.
Види ігор: сенсорні (дитина засвоює сенсорний досвід),
моторні (біг, стрибки тощо), гра зі словами, рольові ігри та
моделювання (сюжетно-рольові ігри), ігри з правилами та
ігри-змагання. В 2-3 роки діти більше схильні до ігор-
спостережень (дитина спостерігає за грою інших дітей) та
паралельних ігор (дитина грає поруч з іншими дітьми,
використовуючи такі ж іграшки, але не намагаючись
взаємодіяти з ними). Вже в 4-5 років діти більше схильні до
асоціативних ігор (діти діляться іграшками та певним
чином взаємодіють між собою) та до спільних ігор (діти
зайняті спільною грою).
За Е. Еріксоном у віці 2-3 років у дитини розвивається
самостійність на основі розвитку її моторних і психічних
здібностей. На цій стадії дитина освоює різні рухи, якщо
батьки дозволяють їй робити те, на що вона здатна, у неї
виробляється відчуття, що вона володіє собою і значною
мірою своїм середовищем, тобто так розвивається
самостійність дитини. Але якщо батьки роблять
замість дитини те, на що вона і сама здатна, то в неї
розвивається сором'язливість і нерішучість.

У віці 4-5 років розвивається ініціативність (якщо

батьки дають дитині можливість самій обирати види
моторної діяльності, вільно задавати запитання про різні
явища оточуючого світу тощо) або ж почуття
провини (якщо батьки не підтримують рухливість
дитини, забороняють їй задавати різні запитання).
На період раннього дитячого віку припадає криза 3-х
років, яка пов'язана із розвитком у дитини
самооцінки, прагнення все робити самому. Саме в цей
період у дитини починає формуватися вміння
користуватись своєю свободою, виникає образ Я та Я-
концепція.
Ельза Келер виділяє наступні характерні ознаки даної
кризи: негативізм (негативна реакція дитини на
вимоги чи прохання дорослих), впертість (дитина
наполягає на чомусь не тому, що їй цього хочеться, а
тому, що просто хоче, щоб дорослі зважали на її думку),
норовистість (опір проти прийнятих сімейних норм
виховання), свавілля (тенденція до самостійності, яка
є неадекватною до можливостей дитини), протест-
бунт (конфлікти із батьками), деспотизм (жорсткі
прояви дитиною своєї влади над дорослими),
знецінення вимог дорослих.
Отже, центральними новоутвореннями періоду
раннього дитячого віку є наступні:
1. Початок розвитку довільності.
2.Здатність до узагальнення переживань.
3.Моральний розвиток.
4.Здатність до перцептивного моделювання.
5.Соціалізована мова.
6.Розвиток наочно-образного і поява словесно-логічного
мислення.
7.Поява «внутрішнього світу».
 Період середнього дитинства
Приблизні вікові межі середнього дитинства – від
6 до 12 років.
Фізичний розвиток
Відбувається рівномірний фізичний розвиток аж до
підліткового віку. Більш ефективно функціонують лобні
частки головного мозку, які керують процесами мислення
та іншими психічними процесами, що допомагає дитині
включатися в більш складну діяльність.
Розвиток психічних процесів
Відбувається перехід від мимовільного сприйняття до
цілеспрямованого спостереження за об'єктом. На початку
даного вікового періоду сприйняття дітей є мало
диференційованим, тобто характеризується злитістю, а до
кінця даного вікового періоду з'являється синтезуюче
сприйняття.
Переважає мимовільна увага, а концентрація уваги
стає можливою завдяки вольовим зусиллям і високій
мотивації. Напрямок розвитку уваги: ​від концентрації
уваги до самоорганізації уваги, розподілу і
переключення її динаміки в межах завдання і всього
дня.
Розвивається довільна пам'ять. Процеси пам'яті
характеризуються свідомістю (зв'язок пам'яті і
мислення). Діти в цьому віці є сприйнятливими до
освоєння різних мнемонічних прийомів, мають хорошу
механічну пам'ять, у них вдосконалюється смислова
пам'ять. У навчальній діяльності розвиваються всі види
пам'яті: довготривала, короткочасна і оперативна.
Розвиток пам'яті пов'язаний із необхідністю заучувати
навчальний матеріал.
Протягом віку середнього дитинства відбувається перехід
до більш повного та правильного відображення
дійсності на основі відповідних знань в уяві дитини.
Розвиток уяви проходить 2 стадії: репродуктивна та
продуктивна уява.
На початку даного вікового періоду дитина опирається на
конкретні предмети при створенні образів уяви, але з
віком образи уяви у неї починають виникати і на основі
слів, збільшується реалізм дитячої уваги, що зумовлює
збільшення запасу знань і розвиток критичного
мислення дитини.
Також з віком уява стає більш керованим процесом і
образи уяви виникають в зв'язку із завданнями
діяльності дитини.
Середній дитячий вік – це період стадії конкретних
операцій у розвитку мислення за Ж. Піаже (від 5-7 до
12 років). На думку автора, мислення дитини на цій
стадії характеризується такими ознаками, як гнучкість,
зворотність, вихід за межі “тут і тепер”, менша
егоцентричність, здатність робити логічні висновки
(умовиводи), пошук причинно-наслідкових зв'язків.

До кінця даного віку проявляються індивідуальні

відмінності у мисленні. У процесі навчання
формуються наукові поняття (основи теоретичного
мислення), здатність мислити від конкретного до більш
загального і навпаки.
Індивідуально-психологічні особливості,
особистісний та психосоціальний розвиток
Індивідуально-типологічні та психологічні відмінності
між дітьми в цьому віці стають ще більш яскравими,
особливості темпераменту ще більше проявляються в
діяльності та в поведінці.

В цьому віці формуються та розвиваються такі особистісні

особливості, як працьовитість, самостійність, здатність
до саморегуляції. Розвивається самопізнання і
рефлексія, внутрішній план дій, довільність і
самоконтроль, закладаються основи світогляду.
Самооцінка дитини у цьому віці формується на основі
критерію оцінки навчальної діяльності та в ході
спілкування із іншими, виникає самоповага, яка багато
в чому пов'язана із впевненістю дитини у своїх
навчальних здібностях.
В 7-11 років відбувається активний розвиток
мотиваційної сфери особистості дитини, її
мотиви набувають характеру узагальнених намірів та
стають усвідомленими, відбувається зміна ієрархії
мотиваційної системи.
Емоції дитини в цьому віці стають більш тривалими,
стійкими і глибокими, у неї з'являються постійні
інтереси, тривалі дружні стосунки із однолітками, які
базуються на досить міцних спільних інтересах.
Роберт Селман вважає, що у віці 7-9 років дружні
стосунки дітей починають базуватись на взаємності та
усвідомленні почуттів партнера, на соціальних діях та
оцінці одне одного.
В 9-10 років дружні стосунки базуються на соціальному
обміні, у дитини виникає уявлення про те, що друзі – це
ті люди, які допомагають одне одному, відбувається
взаємна оцінка дій партнерів у дружбі, виникає поняття
довіри.
Починаючи від 11-12 років діти розуміють дружбу як
стійкі тривалі стосунки, які базуються на взаємній
довірі. В цей час діти вже можуть розцінювати свої
стосунки з позиції стороннього спостерігача.
Моральний розвиток дітей у середньому дитячому віці за
Ж. Піаже проходить дві стадії: моральний реалізм
(початок середнього дитячого віку), коли діти вважають, що
необхідно дотримуватися всіх правил, які є для них не просто
абстракцією, а незворушною реальністю, моральний
релятивізм (ближче до кінця даного вікового періоду),
коли діти вже усвідомлюють, що правила – це «узгоджений
продукт» різних людей і можуть змінюватися при потребі.
На думку Л. Кольберга, період середнього дитячого віку
охоплює другу стадію передконвенційного та
конвенційний рівень морального розвитку, для яких
притаманними є такі переконання: “Потрібно підкорятись
правилам для отримання винагороди або особистої вигоди”
(2 стадія передконвенційного періоду), “Потрібно підкорятись
правилам для того, щоб уникнути несхвалення інших людей”
(3 стадія), “Потрібно підкорятись правилам для того, щоб
уникнути осуду від встановлених авторитетів та почуття
провини за це” (4 стадія).
За Е. Еріксоном у віці 6-11 років у дитини розвивається
відчуття власної компетентності (коли батьки
заохочують трудову діяльність дитини, хвалять її та
винагороджують за результати) або ж почуття
власної неповноцінності (коли батьки не
сприймають трудову діяльність дитини серйозно, а
вважають її пустощами та непотрібним заняттям).

Вже у цьому віці на розвиток відчуття власної

компетентності або ж неповноцінності дитини
впливають не лише батьки, але й інші дорослі
(наприклад, вчителі в школі).
На початок періоду середнього дитинства припадає
криза 7-и років – криза саморегуляції, яка знаменує
народження соціального Я дитини, коли вона починає
регулювати свою поведінку правилами.
В цей час дитина потребує поваги до себе, втрачає дитячу
безпосередність, для неї притаманні такі особливості, як
неприродність поведінки, нестійкість, непослідовність
емоцій і безпричинні зміни настрою, відбувається
узагальнення емоційних переживань, виникає здатність
та потреба в соціальному функціонуванні та прагнення
зайняти значущу соціальну позицію. В результаті
проходження кризи дитини здатна діяти
позаситуативно, а не тільки під впливом наявної
ситуації.
Даний віковий період є сенситивним для формування
мотивів навчання, розвитку стійких пізнавальних
потреб і інтересів дитини, для розвитку продуктивних
прийомів і навичок навчальної роботи, вміння вчитися.
Також цей вік є сенситивним періодом для розкриття
індивідуальних особливостей і здібностей дитини, для
розвитку навичок самоконтролю, самоорганізації і
саморегуляції, для становлення адекватної самооцінки,
розвитку критичності щодо себе і оточуючих, для
засвоєння соціальних норм, морального розвитку і для
розвитку навичок спілкування з однолітками,
встановлення міцних дружніх стосунків.
Отже, провідною діяльністю дитини у даному віці є
навчальна діяльність, а центральними
новоутвореннями віку середнього дитинства
є:
• формування довільності та усвідомленості психічних
процесів,
• внутрішній план дій (планування подумки, вміння
аналізувати),
• відчуття компетентності (за Е. Еріксоном),
• поява орієнтації на групу однолітків,
• поява довільної регуляції поведінки на основі
самооцінки.
Характеристика підлітково-юнацького віку
Підлітково-юнацький вік – це період приблизно від
11-12 до 18-20 років.

Фізичний розвиток
На початку періоду (до 14 років) відбувається інтенсивний
фізичний та фізіологічний розвиток, збільшується ріст
та вага тіла, змінюються пропорції тіла, з'являються
вторинні статеві ознаки. Для підлітків притаманна
швидка зміна фізичного стану та настрою.
Після 15 років, переважно, завершується фізичний
розвиток, більшість юнаків і дівчат вже досягають
статевої зрілості, завершується дозрівання різних
систем організму, усуваються диспропорції в їхньому
розвитку.
Розвиток психічних процесів
Відбувається інтелектуалізація сприйняття та пам'яті,
формується довільна та добре керована увага. Продовжує
розвиватися теоретичне рефлексивне мислення,
мисленнєві операції стають формально-логічними.
Активно розвивається уява під впливом потреб, емоцій та
почуттів підлітків. У своїх фантазіях підлітки краще
усвідомлюють власні потяги і емоції, вперше починають
уявляти свій майбутній життєвий шлях.
Наприкінці цього вікового періоду фантазії критично
осмислюються юнаками та дівчатами, а також підлягають
більшому самоконтролю. Юнаки та дівчата досить часто
фантазують, особливо це проявляється в мріях про
майбутнє.
Мова підлітків стає більш керованою, розширюється
багатство словникового запасу. В підліткових
субкультурах особливого значення набуває підлітковий
сленг.

А мова юнаків та дівчат (після 15 років) стає багатшою за

лексикою, більш гнучкою за інтонацією, опосередковує
мислення і розвиток самосвідомості. Наприкінці цього
вікового періоду іноді письмове мовлення розвинене
краще, ніж усне.
Мислення підлітків та юнаків знаходить на стадії
репрезентативного інтелекту та формальних операцій
(за Ж. Піаже):
• в період становлення формальних операцій (12-
14 років) відбувається розвиток гіпотетико-дедуктивної
логіки та комбінаторики розумових операцій, мислення
стає самостійним,
• в період досягнення формальних операцій (від 14
років) “працюють” логічне та абстрактне мислення,
відбувається реалізація здатності виконувати прямі та
зворотні операції подумки та при роздумах вголос.
Особливості когнітивного розвитку підлітків:
• підлітки більш ефективно використовують окремі
компоненти опрацювання інформації (пам'ять,
запам'ятовування тощо),
• для підлітків притаманні складніші стратегії вирішення
різних типів проблем,
• підлітки мають більш ефективні способи оволодіння і
символічного збереження інформації,
• підлітки мають вищий рівень розвитку виконавчих
функцій, включаючи планування, прийняття рішень,
гнучкість при виборі стратегій із значної кількості
сценаріїв.
Особистісний та психосоціальний розвиток

Відбуваються якісні зміни в самосвідомості, формується

відчуття дорослості, Я-концепція стає більш
узгодженою (узгоджуються уявлення підлітків про себе,
образи свого Я). Це відбувається у стосунку підлітків із
оточуючими людьми (дорослі люди стають «зразками»,
яких важко досягнути, а однолітки стають мірилом
оцінки самих себе). До кінця даного вікового періоду
відбувається становлення вже стійкої самосвідомості та
стабільного образу Я.
В цьому віці з'являються нові навчальні мотиви, які
пов'язані із формуванням життєвої перспективи
підлітків: навчання набуває особистісного сенсу.
Даний вік – це період бурхливих внутрішніх переживань і
емоційних труднощів.
Юнаки та дівчата характеризуються підвищеною
емоційною збудливістю, реактивністю, у них
збільшується тривалість емоційних реакцій, а способи
вираження емоцій стають глибшими та більш
різноманітними.
Наприкінці даного вікового періоду завершується
формування механізмів внутрішнього емоційного
гальмування та здатності вибірково реагувати на
зовнішні впливи.
Стосунки із однолітками у підлітків виділяються в сферу
особистого життя, відокремленого від впливу та
втручання дорослих.
Наприкінці даного періоду дружні стосунки виходять на
новий рівень, з'являється тема любові і специфічних
стосунків з однолітками, встановлюються стосунки із
протилежною статтю.
Стосунки підлітків із дорослими характеризуються
амбівалентністю (прагнення до незалежності та потреба
у захисті і підтримці), але вже наприкінці даного
періоду у юнаків та дівчат виникає виражена потреба в
неформальному та довірливому спілкуванні з
дорослими.
Для підлітків притаманне прагнення до спілкування та
спільної діяльності з однолітками, бажання мати
близьких друзів, бажання бути прийнятим, визнаним
однолітками, прагнення зайняти задовільне становище
в групі однолітків.
Основними завданнями, які має вирішити людина в
цьому віці, на думку Е. Еріксона, є:
• досягнення автономії і незалежності від батьків,
• формування ідентичності, що означає творче і
незалежне Я, яке гармонійно поєднує в собі різні
елементи особистості.

При цьому, вплив батьків на розвиток підлітків у цьому

віці є тільки опосередкованим: якщо завдяки батькам у
підлітків розвинулись довіра, самостійність,
ініціативність та відчуття власної компетентності, то це
позитивно вплине на їхню ідентифікацію, тобто на
пізнання власної індивідуальності.
За Л. Кольбергом, після 13 років підлітки входять у фазу
автономної моралі: вони формують власні критерії
моральності, моральні уявлення, відповідно до яких
оцінюють події свого життя та обирають ту чи іншу
стратегію власної поведінки.
Дана фаза включає 5 стадію морального розвитку
(усвідомлення протиріч між різними моральними
переконаннями і формування власних уявлень про те,
що добре і що погано) та 6 стадію (людина формує
власні моральні принципи, яких дотримується
незалежно від обставин та може чинити опір
суспільству, якщо вважає, що воно чинить
несправедливо; проте, на думку Л. Кольберга, тільки
одиниці досягають такої стадії моральної досконалості).
На даний віковий період припадає дві кризи –
підліткова та юнацька.

Особливості підліткової кризи:

• зниження продуктивності та здатності до навчальної
діяльності;
• негативізм, реакції протесту на будь-які спроби
дорослих контролювати та “втручатись” у їхнє життя,
знецінення батьківського авторитету;
• внутрішнє занепокоєння, невдоволення собою;
• прагнення до самотності та до самоізоляції, в основі
яких – втрата ідентичності з самим собою, розбіжність
колишніх уявлень про себе із актуальним образом себе
тощо.
В період юнацької кризи:
• відбувається зміна ціннісно-смислової саморегуляції
поведінки,
• спостерігається “філософська інтоксикація” свідомості,
• переживання ціннісного релятивізму,
• відрив від батьків,
• переживання краху життєвих планів,
• розчарування в правильності вибору спеціальності, у
розходженні між уявленнями про умови і про зміст
обраної професійної діяльності та між реальним її
протіканням.
Отже, провідними видами діяльності у цьому віці є
особлива діяльність, спрямована на побудову
міжособистісних стосунків (на початку періоду), а також
навчально-професійна діяльність (наприкінці вікового
періоду).
Новоутворення підлітково-юнацького віку:
1. Відчуття дорослості.
2.Абстрактне мислення.
3.Рефлексія.
4.Стійка самооцінка та самосвідомість, стабільна Я-
концепція.
5.Світогляд, система ціннісних орієнтацій та соціальних
установок.
6.Професійне та особистісне самовизначення.
Дякую за увагу!