Лекція 2.

Психологічні особливості розвитку дитини від народження до

трьох років (період новонародженості, немовляти та ранній вік)

План

1. Загальна характеристика етапу новонародженості, новоутворення та криза.

2. Особливості розвитку немовляти. Новоутворення та криза першого року
життя.
3. Загальна характеристика дітей раннього віку. Новоутворення та криза
трьох років.

1. Загальна характеристика етапу новонародженості, новоутворення та

криза

Період новонародженості є проміжним між внутріутробним і позаутробним

способом життя, коли дитина адаптується до нових умов існування. З відносно
постійного стерильного середовища організму матері вона потрапляє у світ, де є
звуки, запахи, кольори, рух, величезна кількість мікроорганізмів та інших
чинників.

У цей період відбувається зміна функціонування всіх органів і систем

організму, що його забезпечують життя: дихання, кровообігу, харчування.
З’являючись на світ, дитина наділена лише елементарними механізмами для
підтримання життя, у неї відсутні будь-які самостійні форми поведінки. Їх вона
набуває у процесі подальшого життя.

Період новонародженості є особливо важливим у розвитку дитини, якій

необхідно пристосуватися до нових умов. На третій тиждень життя дитина починає
реагувати на оточуючі чинники. Перехід організму новонародженого до нового
типу функціонування забезпечують дорослі. Вони захищають дитину від яскравого
світла, холоду, шуму, забезпечують харчуванням. У момент свого народження
дитина цілком безпорадна.

Стосовно анатомо-фізіологічних особливостей новонародженого слід

зазначити, що: у неї досить розвинена нюхова, тактильна, больова,
температурна, вестибулярна і кінестетична чутливість.

Кістково-м’язова тканина новонародженої дитини також нерозвинена

(переважають хрящі; неоформлена черепна коробка; серцево-судинна діяльність
недостатньо регулюється нервовою системою). Вага мозку новонародженого
становить 1/4 ваги мозку дорослого, хоча кількість нервових клітин у них
однакова. Дитина народжується із нервовою системою, готовою до діяльності
в нових умовах, проте має місце функціональна недосконалість мозку:
провідна роль належить нижчим відділам (підкіркові центри, які відповідають
за основні життєві функції).

Фізіологічною основою для розвитку психічної діяльності

новонародженого є його вроджені безумовні рефлекси:
 • система харчових рефлексів (харчове зосередження, смоктальні рухи);
• рефлекси, що забезпечують роботу основних систем організму
(дихання, кровообіг);
• захисні рефлекси (відсмикування, зажмурювання, звуження зіниці,
кашель, чихання, моргання, відштовхування, хапання);
• орієнтовні рефлекси (поворот голови або очей у напрямку до подразника,
зміненні частоти дихання, прислуховування до голосного звуку).
• атавістичні рефлекси (імітація малюком повзання, ходи, плавання, чіпляння
за допомогою дорослого).

Розвиток психіки новонародженого відбувається на основі основних актів

життєдіяльності – спання (близько 20-ти годин на добу) і годування.
Вивчаючи режим життєдіяльності дитини впродовж першого місяця після її
народження, виокремлюють наступні стани новонародженого:

Соціальна ситуація розвитку немовляти – це ситуація об’єктивно необхідних

стосунків між дитиною і дорослим, яка полягає у виникнення об’єктивно
необхідних стосунків між дитиною і дорослим. Всі умови життя дитини є
соціально опосередкованими.

Слухове зосередження з’являється на 2-3-му тижні. Пізніше, на 3-4-му тижні,

виникає реакція на голос людини. Зорове зосередження з’являється на 3-5-му
тижні. Стійке зорово-слухове зосередження на близько розміщених предметах,
особливо при наданні тілу дитини вертикального, специфічно людського
положення, викликає в неї перші позитивні емоції.

Комплекс пожвавлення – це емоційно-позитивна реакція, яка виникає

наприкінці другого місяця життя, коли мати нахиляється до маляти, у дитини
з’являється весела міміка, блиск очей, посмішка, вона глибоко дихає, енергійно
гуде, інтенсивно перебирає ручками і ніжками. Комплекс пожвавлення – це не
лише реакція, це спроба впливати на дорослого. Комплекс пожвавлення знаменує
собою кінець новонародженості і початок нової стадії розвитку – стадії немовляти.

Центральним новоутворенням періоду новонародження є індивідуальне

психічне життя: індивідуальність існування, вплетене у соціальне оточення
дитини.
 2. Особливості розвитку немовляти. Новоутворення та криза першого
року життя

Анатомо-фізіологічний розвиток дитини першого року життя є дуже

інтенсивним. За перший рік життя вага дитини збільшується у 3 рази, зріст – на
23-25 см. Змінюється співвідношення пропорцій голови і тіла. Утворюються
шви між кістками зводу черепу, хоча більшість кісток ще недостатньо затверділі і
являють собою м’які хрящі. Прорізуються перші зуби (приблизно у 5-7 місяців).
Швидко розвивається центральна нервова система: примноження гліальних
клітин мозку, утворення зв’язків між нейронами, утворення мієлінової болонки
провідних шляхів моторних рефлексів і зорового аналізатора. Протягом року
зникає більшість безумовних рефлексів, характерних для періоду
новонародженості (рефлекс крокування, опори, хапальний, смоктальний, тощо).
Відбувається реалізація і закріплення пози стояння, оволодіння ходінням (що
означає вільне оволодіння простором).

Соціальна ситуація розвитку дитини періоду немовляти полягає у

тому, що все життя і поведінка немовляти опосередковується дорослим або
реалізується у співпраці з ним (ситуація «Ми» – єдність матері і дитини). Це
соціальна ситуація комфорту, показником якої є емоційно-позитивний фон,
спрямований на моделювання у дитини емоційно-позитивного тонусу, що є
ознакою фізичного і психічного здоров’я. Доросла людина є центром соціальної
ситуації розвитку немовляти. Близькість або віддалення дорослого означують
для дитини різку зміну ситуації. За відсутності дорослого дитина безпорадна, її
активність відносно зовнішнього світу паралізується.

Основна суперечність періоду немовляти полягає в тому, що дитина

максимально потребує допомоги дорослого (повна біологічна безпорадність) і
одночасно не має специфічних засобів соціального впливу (зокрема –
мовлення) на нього. Суперечність вирішується через створення особливого типу
діяльності – спілкування із дорослими.

Провідною діяльністю періоду немовляти є безпосередньо-емоційне

спілкування дитини і матері. Спілкування може бути означене як взаємодія двох
або більше осіб з метою обміну між ними інформацією пізнавального або
афективно-оціночного характеру.
Спілкування немовляти характеризується такими ознаками:
• увага та інтерес до іншої людини;
• емоційне долучення до взаємодії;
• наявність ініціативи щодо звернення уваги партнера до себе;
• чутливість до ставлення партнера.

Спілкування як фактор розвитку дитини обов’язково має бути емоційно-

позитивним, тому що первинні прив’язаності, що встановлюються у дитини на
підставі імпринтингу, визначають надалі її соціальне життя.
 Новоутворення першого року життя

Сфери розвитку Новоутворення

Когнітивний розвиток
Сенсорно-моторна Поява сенсорно-моторно-маніпулятивних дій
сфера (перцептивних, орієнтувальних, орудійних,
співвіднесених). Хапання предметів (дотягнення себе
до предмета або, навпаки, маніпуляція з предметом)
Пам’ять і увага Пошук, розпізнавання схованого або позначеного об’єкта.
Розвиток перцептивної, рухової, емоційної та образної
пам’яті. Реакція зосередження. Короткочасна фіксація
на об’єктах (формування мимовільної уваги)
Розвиток мовлення Диференціація голосових реакцій, гуління, лепетання.
і мислення Встановлення зв’язку між назвою предмета і предметом.
Імітація слів (функція імітування). Становлення
сенсомоторного інтелекту
Психосоціальний розвиток
Розвиток структур Потреба у спілкуванні з дорослими. Поява чітко
особистості виражених емоційних станів. Ситуативна активність,
спрямована на дорослих, предмети, реалізацію власних
бажань. Формування (в нормі) базальної віри і надії;
здатність довіряти людям, відкритість новому
Розвиток Свідомість «пра-ми» як психічна спільність немовляти
свідомості і матері. Психічна здатність до встановлення умовних
(самосвідомості) зв’язків, до закріплення набутого в досвіді і його
відтворення
Розвиток навичок Потреба і спроможність дитини вступати у
міжособистісної психологічний контакт з дорослими. Формування
взаємодії емоційних ставлень. Емоційна прив’язаність до матері та
інших близьких людей. Явище наслідування; спроби
імітації дії.

Отже, новоутворенням цього віку є психіка. Вона виникає у системах

стосунків: «немовля – дорослий», «немовля – предмет» і виявляється в
елементарних процесах спілкування і предметної діяльності. При цьому немовлята
по-різному виявляють свою активність: вже з моменту народження вони
демонструють різну динаміку індивідуального стилю свого життя (від
урівноваженої до стрімкої). В цей час зароджуються всі функції психіки:
пізнавальна (немовля будує чуттєвий образ світу), регулятивна (комплексом
пожвавлення емоційно оцінює свої взаємини з дорослим) та інструментальна
(індивідуальним стилем заявляє про себе як про суб’єкта свого життя).

Новоутворення вікового періоду, і перш за все – мовленнєвий розвиток і

навички ходіння, розширюють можливості дитини. Самостійність маляти
робить межі єдності мами і дитини (соціальна ситуація «Ми») занадто
вузькими, що зумовлює виявлення кризових явищ.
 Криза першого року життя – криза, яка обумовлена руйнуванням
необхідності емоційної взаємодії дитини з дорослим і проявляється в плаксивості,
похмурості, інколи в порушенні сну, втраті апетиту тощо.

Найголовнішою ознакою кризи є не стільки те, що розширюється життєвий

простір дитини, скільки те, що дитина відділяє себе від дорослого. У період
немовляти автономним мовленням, практичними діями, негативізмом, примхами
дитина відокремлюється від дорослих (перш за все від матері як емоційного
центру) і наполягає на своїй самості.

Головною ознакою кризи першого року є різке зростання незалежності

дитини від дорослих: вона опановує ходу і предметні дії, стає активнішою, з нею не
можна не рахуватися. За такої ситуації загострюються переживання, чутливість до
різноманітних впливів. Протягом цього періоду розвитку важливим є встановлення
соціальних зав’язків дитини з усіма членами сім'ї (дорослими та іншими дітьми).
Усе це зумовлює появу в результаті кризових переживань почуття довіри
немовляти до об’єктів навколишнього світу.

Нормальне подолання кризи першого року життя спричинює роз’єднання

предметної і соціальної складових безпосереднього оточення дитини, розпад пра-
Ми, становлення першої форми Я як основи для розвитку предметної маніпуляції, в
результаті якої пізніше виникає Я-діюче.

Загалом, головними надбаннями віку немовляти є пізнавальний розвиток,

взаємодія з неживими предметами і людьми, які його оточують, ходьба, поява
мовлення. Подолання кризи першого року життя зумовлює подальший розвиток
дитини. На цьому етапі відбуваються перехід від біологічного до соціального типу
розвитку, оволодіння “діалогом” із дорослим, значні зрушення у пізнавальному
розвитку (розпізнавання інформації на основі оперативних одиниць сприймання і
сенсорних еталонів, розвиток упізнавання та оперативної пам'яті), формування
мовлення, структур взаємодії з предметами та оточуючими людьми, розширення
соціальної ситуації розвитку завдяки оволодінню ходьбою, проявляються перші
афективні реакції.

Після переживання кризи першого року життя у дитини з’являється ряд

новоутворень:
• автономне мовлення («мова няні»); відкриття зв’язку між знаком
(словом) і значенням;
• гіпобулічні реакції (перші акти протесту, протиставлення себе іншим), в
яких не диференціюється воля і афект;
• ходіння (та інші способи освоєння фізичного простору);
• мотивуючі (афективно заряджені) уявлення.

При адекватному ставленні дорослих до дитини, її умінь та потенційних

можливостей у діяльності і поведінці дитини спостерігаються прогресивні
зміни: швидке накопичення умінь і навичок, поява впевненості, наполегливості у
досягненні мети, у спілкуванні із близькими та сторонніми людьми.
 У випадку завищених або, навпаки, занижених вимог дорослих до
дитини, а також при індиферентному (байдужому) ставленні, ігноруванні
особистості малюка та його досягнень часто виявляються такі симптоми як
образливість, примхливість, впертість, агресія, різкі афективні спалахи.

Особливо характерні прояви непослуху у режимних моментах: труднощі при

вкладанні спати, годуванні, вдяганні. Зазвичай такі симптоми зникають, якщо
батьки починають більше розмовляти, гратися із дитиною, позитивно
оцінювати її уміння, самостійні дії, виявляти чутливість і повагу до
особистості маляти, дитячих бажань, права на вибір дій, занять, тощо. Якщо ж
батьки не зможуть перебудувати своє ставлення до дитини, то може відбутися
подавлення (пригнічення) її особистості або закріплення конфліктних стосунків.

3. Загальна характеристика раннього віку. Новоутворення та криза трьох

років

Ранній вік – період розвитку дитини від 1 до 3 років, який

характеризується помітними анатомо-фізіологічними і психічними змінами.

Анатомо-фізіологічні особливості дитини раннього дитинства. У сфері

фізичного розвитку дитини 1-3 років продовжується швидкий розвиток головного
мозку (примноження клітин мозку, утворення зв’язків між нейронами,
утворення мієлінової оболонки рухових шляхів ЦНС).

Змінюються пропорції тіла: швидко подовжується нижня частина тіла.

Закріплюється прямоходіння. Формуються локомоційні навички: відбувається
становлення бігу і стрибка. Починається процес зменшення часу реакції. У цілому
фізичний розвиток дитини відзначається витривалістю, активним способом
життя. Основним досягненням періоду 1-3 років є прямоходіння як умова
пізнання навколишньої дійсності.

Фізичний розвиток дитини раннього віку. До 2-3 років рухова активність

дітей досягає піку, а потім поступово знижується. У дівчаток вона знижується
швидше, ніж у хлопчиків. Такі моторні навички включають в себе рух кистей рук і
пальців. Дошкільнята відчувають складності при виконанні особливо точних рухів.
Ці труднощі пов’язані з незрілістю ЦНС дитини із відсутністю терпіння. По мірі
того, як у дітей розвивається тонка моторика, вони стають все більш самостійними
при виконанні повсякденних дій.

Дитина другого року життя активно засвоює дії з такими предметами-

знаряддями, як чашка, ложка, совок тощо. На першому етапі оволодіння діями з
предметами-знаряддями дитина використовує знаряддя як продовження руки
(наприклад, дитина використовує лопатку, щоб дістати кульку, що закотилася під
шафу). На наступному етапі дитина вчиться співвідносити знаряддя з тим
предметом, на який спрямована дія (лопаткою набирають пісок, сніг, землю, відром
– воду). Таким чином, дитина знайомиться з властивостями знарядь. Протягом
другого року життя дитина починає довільно наслідувати і такі дії, які їй
спеціально не показують, але які вона сама бачить в навколишньому житті.
Наприклад, вона намагається підмітати віником, стукати молотком, висувати
шухляду, вмикати телевізор тощо. Засвоювані способи виконання таких дій
переносяться на інші предмети, не тотожні з тими, на яких вироблялася дія.

Суперечність раннього дитинства проявляється у тому, що способи

діяльності з предметами і зразки дій належать дорослим, а дитина в той же час має
виконувати індивідуальні дії самостійно. Це й зумовлює зміни характеру
стосунків дитини із середовищем.

Соціальна ситуація розвитку в ранньому дитинстві. Особливе значення

раннього дитячого віку полягає в тому, що він безпосередньо пов’язаний із ходою.
Завдяки їй дитина починає вільніше та самостійніше спілкуватися із зовнішнім
світом. Хода розвиває вміння орієнтуватися в просторі, розширює можливості
ознайомлення з оточенням, а також забезпечує перехід до самостійної предметної
діяльності. Малюк повністю захоплений предметами, внаслідок чого змінюються
його стосунки з дорослими. Все рідшим стає емоційне спілкування з ними,
поступаючись місцем ситуативно-дійовому спілкуванню, практичному
співробітництву, спільним діям з предметами. Дорослий, як правило, спонукає до
спілкування завдяки своїм діловим якостям, а не емоційності. Соціальна ситуація
розвитку в ранньому дитинстві має таку структуру: “дитина - предмет - дорослий”.

Провідною діяльністю дітей раннього віку є предметна, яка полягає у її

здатності не просто маніпулювати з предметами, а використовувати їх з певною
метою.

Ранній дитячий вік є сенситивним (сприятливим) періодом для розвитку

мовлення, оскільки саме в цей час оволодіння мовою є найефективнішим. До трьох
років дитина оволодіває мовленнєвим диханням, засвоює майже всі звуки рідної
мови. Її словниковий запас становить 1200-1500 слів, вона використовує поширені
речення (5-6 слів), що свідчить про опанування основ синтаксису, виявляє
активність у мовному спілкуванні з дорослими та дітьми, оволодіває експресивно-
мімічними діями (усмішка, контакт очей, рухи, пози, дотики тощо). Якщо дитина з
певних причин не має необхідних умов для розвитку мовлення, то пізніше
надолужити втрачене дуже важко. Тому на 2-3-му роках життя необхідно особливо
інтенсивно займатись її мовленнєвим розвитком.

Мовлення є центральною лінією психічного розвитку дитини раннього

віку як засобу спілкування, засобу розуміння мовлення оточення, що суттєво
змінює ставлення дитини до соціального середовища.

Мовлення є основою активного психічного розвитку в період раннього

дитинства і передумовою інтенсивного розвитку сприймання і мислення. Разом
із мовленням для дитини розпочинається осмислення і усвідомлення
навколишньої дійсності. Розвиток мовлення дитини протягом раннього
дитинства відбувається у двох напрямах: удосконалення розуміння мовлення
дорослих і формування власного активного мовлення.
 Отже, предметна діяльність, мовлення і гра свідчать про психічний розвиток
малюка. У цих видах діяльності проявляються певні психічні новоутворення
раннього дитинства.

Новоутворення раннього віку

Зміст розвитку Новоутворення

Сенсорно-перцептивна Оволодіння рецептивними і предметними
сфера (орудійними) діями. Засвоєння сенсорних еталонів
(форми, колір, величини, звуки). Розрізнення
об’єктів за умовою, групування за завданням
(функція відображення)
Пам’ять Активне сприймання-впізнавання-відтворення
матеріалу. Мимовільна пам’ять. Домінування
рухової і емоційної пам’яті. Розвиток словесно-
смислової, образної пам’яті.
Увага Поява довільної уваги. Розширення кола об’єктів
зосередження
Мовлення і мислення Формування активного мовлення. Розвиток
комунікативної, узагальнюючої та регулювальної
функції мовлення. Наочно-дійове мислення.
Виникнення наочно-образного мислення. Поява
можливості мовленнєвого планування. Початок
формування знаково-символічної функції
свідомості і внутрішнього плану дій. Здатність
навчатися за взірцями і інструкціями
Психосоціальний розвиток
Структура особистості Потреба в самостійності і самоуправлінні.
Формування базових рис характеру. Афективне
сприймання об’єктів і ситуацій. Почуття любові,
співчуття, прив’язаність до близьких дорослих
людей.
Свідомість і Смислова і системна будова свідомості (свідомість
самосвідомість у власному сенсі слова). Відокремлення себе від
своїх дій, усвідомлення своїх бажань. Прояви
цілепокладання і цілеспрямованості. Гордість за
власні досягнення
Навички міжособистісної Імітація дій (ігрова і наслідувальна), повторення
взаємодії речень і сюжетних дій (функція імітування).
Формування ситуативно-ділового і поза
ситуативно-пізнавального спілкування.

Центральним новоутворенням раннього дитинства є виникнення

свідомості як структурного елементу системи узагальненого та усвідомленого
ставлення дитини до світу і до себе. У дитини з’являються особисті дії і
усвідомлення себе як окремого активного суб’єкта. У три роки поведінка дитини
починає мотивуватися не лише змістом ситуації, в межах якої діє дитина, але
й стосунками із іншими людьми. З’являються вчинки із проявом «Я» дитини.

Розвиток особистості дитини раннього віку та криза трьох років

Процес переходу дітей даного віку на новий ступінь психічного розвитку

пов’язаний із вирішенням накопичених суперечностей між укладеними у малят
формами взаємовідносин із близьким оточенням і власними фізичними та
психічними можливостями й домаганнями.

Суперечності даного типу обумовлюють прояви об’єктивної, нормативної

кризи розвитку, що супроводжується різкою і кардинальною перебудовою вже
усталених особистісних новоутворень дітей і становленням нових (переважно
позитивних) рис свідомості і особистісних конструктів, а також переходом до
нового типу взаємовідносин із оточенням.

У перебігу кризи здійснюється психічне відділення дитини від дорослої

людини, руйнування старої системи соціальних стосунків, виділення власного
«Я» дитини. Дитина починає розрізняти (і протиставляти) свої самостійні дії
та спільні дії із дорослим. Саме тому кризу 3-х років часто називають кризою
«Я сам». Феномен «Я сам» означує виокремлення дитиною себе із
навколишнього світу: світ дитячого життя із обмеженого предметами
перетворюється на світ дорослих людей, внаслідок чого виникає криза соціальних
стосунків (Д.Б. Ельконін).

Інтерпретуючи особистісні властивості і поведінкові модуси трирічної

дитини, Е. Келер виділила негативний симптомокомплекс кризи
(«семизір’я»):
1) негативізм – негативна реакція (заперечення) на вимоги або прохання
дорослого, прагнення все робити навпаки, всупереч проханням і вимогам
дорослих;
2) впертість як заперечна афективна реакція на заборону, мотивом якої є
реакція дитини на власні рішення, від яких вона не бажає відмовлятися;
3) непокірність – негативна безособова реакція проти встановлених для
дитини норм поведінки;
4) свавілля як гіпертрофована тенденція до самостійності (навіть у
справах, у яких дитині не вистачає умінь);
5) знецінювання норм і правил у поведінці, знецінення особистості
дорослих (використання лайливих слів на адресу батьків, відмова від спілкування із
ними; подібний негативізм може переноситися дитиною на улюблені іграшки);
6) бунтарство (протест-бунт) проти авторитарного виховання, надмірної опіки
дорослих;
7) прагнення до деспотизму (зазвичай через ревнощі).

Разом з тим, загострення стосунків із близькими дорослими не є

обов’язковим атрибутом кризової фази розвитку дитини раннього віку.
 Приблизно у третини малят проходження даного етапу розвитку не пов’язане
із кризовими поведінковими реакціями. У виникненні негативного
симптомокомплексу кризи значну роль відіграють сімейно˗емоційна депривація,
помилки виховання, прагнення дорослих подавити особистісну ініціативу
дитини. Нерідко це спричиняє початок невротичного розвитку особистості.

Криза 3˗х років – це складний, проте нормативний період у житті

дитини, яка намагається оволодіти новими (більш досконалими) формами
поведінки і потребує допомоги дорослих на нелегкому шляху самопізнання
(Л.С. Виготський, Д.Б. Ельконін, Л.Ф. Обухова). У дослідженнях вітчизняних
науковців (Т.В. Гуськова, В.М. Поліщук) наголошується на існуванні
позитивного симптомокомплексу кризи 3-х років:
• почуття гордості за власні досягнення як основа розвитку домагань
дитини, цілепокладання;
• усвідомлення власного «Я» як основа розвитку самосвідомості;
• розвиток уяви як основа розвитку пам’яті і мислення, особистісного
становлення («очищення»), що особливо підкреслює чистоту дитячих взаємин,
чутливе сприймання дитиною негативних проявів соціальної дійсності, передусім у
сім’ї.

Причини кризи полягають у зіткненні (у внутрішньому плані дитини) потреби

діяти самостійно і потреби відповідати вимогам дорослого, суперечності між
«хочу» і «можу» (Л.І. Божович).

Новоутворення кризи 3-х років:

• свідомість «Я і світ»;
• система «Я»;
• поява особистої дії і почуття «Я сам»;
• усвідомлення себе як окремого активного суб’єкта – форма особистої
свідомості «Я – сам»;
• гордість за досягнення;
• потреба у самоствердженні;
• відокремлення себе від оточуючих;
• порівняння себе з іншими людьми;
• емоційна завищена самооцінка.

Змінення соціальної позиції дитини, зростання її самостійності і

активності зумовлюють необхідність своєчасного переструктурування дорослими
своїх стосунків із дитиною. Не слід переоцінювати здатність дитиною раннього
віку до контролю поведінки, яка ще тільки формується і залежить від послідовності
виховного впливу дорослих Культурно знайденою і закріпленою формою
подолання кризи переходу дитини від раннього дитинства до дошкільного є
сюжетно-рольова гра як особлива форма спільної життєдіяльності дитини і
дорослого, символічне відтворення повноти їхнього співіснування.
Д/З

Письмово

1. Скласти порівняльну таблицю характеристики розвитку психічної

активності немовляти та дітей раннього віку (відчуття, сприймання,
пам’ять, мислення, мовлення, уява, увага, емоційно-вольова та особистісні
сфери).

Вік немовляти Ранній вік

Відчуття

Сприймання

Пам'ять

Мислення

Мовлення

Уява

Увага

Емоційно-вольова сфера

Особистісна сфера

Усно
1. Безумовні рефлекси новонародженого та їх роль в процесі адаптації до
нового середовища.
2. Комплекс пожвавлення та його особливості.
3. Ознаки завершення кризи новонародженості.
4. Спілкування немовляти, його функція та особливості перебігу.
5. Новоутворення кризи першого року життя.
6. Предметно-маніпулятивна діяльність та її характеристика.
7. Характеристика сенсорної, когнітивної та емоційно-вольової сфери дитини
трьох років.
8. Функції дорослого для психічного розвитку дитини немовлячого та
раннього віку.