(..

)
СУТНІСТЬ І
ЗАКОНОМІРНОСТІ
ПСИХІЧНОГО
РОЗВИТКУ
ДИТИНИ
ПЛАН:
1. Роль біологічних і соціальних факторів у психічному розвитку дитини:
2. Основні закономірності психічного розвитку.
3. Діяльність як детермінанта психічного розвитку дитини.
4. Роль навчання у психічному розвитку дошкільника:
5. Засади періодизації психічного розвитку дітей дошкільного віку.
6. Періоди психічного розвитку у дитячому віці.
7. Індивідуально-психологічні відмінності дітей.
Р ОЛ Ь
Б І ОЛ О Г І Ч Н И Х І
СОЦІАЛЬНИХ
ФА К Т О Р І В
У ПСИХІЧНОМУ
РОЗВИТКУ ДИТИНИ:
………………………………………………………
 ***************************************************

Біологічні фактори – сукупність природних чинників, які впливають на індивідуальний розвиток людини як
біологічного організму, зумовлюючи її спадкові особливості.

Соціальні фактори – сукупність чинників, вироблених

суспільним розвитком людства, які детермінують поведінку
людини як суспільної істоти.

Онтогенез людського організму визначається біологічною спадковістю, онтогенез особистості – соціальною

спадковістю. Ці дві детермінанти взаємопов'язані у процесі розвитку дитини.
Основними властивостями розвитку є:

 незворотність – здатність до накопичення змін,

«надбудови» нових змін над попередніми;
 спрямованість – підпорядкованість єдиній, внутрішньо
взаємозв'язаній лінії розвитку;
 закономірність – здатність до відтворення однотипних
змін у різних людей.

Також вирізняють головні фактори (провідні детермінанти)

розвитку людини:

 спадковість – властивість організму повторювати у

низці поколінь подібні типи обміну речовин та
індивідуального розвитку;
 середовище – суспільні, матеріальні і духовні умови
існування людини;
 активність – діяльний стан організму як умова його
існування і поведінки; Системоутворювальний фактор
взаємодії спадковості і середовища.
ОСНОВНІ КОНЦЕПЦІЇ ПСИХІЧНОГО РОЗВИТКУ ДИТИНИ:

Біологізаторський напрям:

• біогенетична теорія (С.Г. Холл, Д. Селлі, Ш. Бюзер, Д. Мейлі та ін.)

• психоаналітична теорія (3. Фройд)

Соціологізаторський
напрям:

• теорія tаbиlа rаsа (Клод Анрі Гельвецій);

• соціогенетична теорія - основним фактором психічного розвитку дитини є пристосування її до
соціального середовища (Курт Левін);

Взаємодія біологічного і
соціального факторів:

• теорія конвергенції (Вільям Штерн, Ганс Айзенк).

ПСИХІЧНИЙ РОЗВИТОК ЯК ЗАСВОЄННЯ СУСПІЛЬНО-
ІСТОРИЧНОГО ДОСВІДУ:

Психічний розвиток – становлення дитини як суб'єкта

життєдіяльності, соціальної істоти, спроможної бережливо
ставитися до природи, людей, що її оточують, до себе,
предметного світу, витворів мистецтва.

У процесі психічного розвитку відбувається оволодіння дитиною тією чи іншою стороною

діяльності (Д. Ельконін):

 у немовлячому віці вона засвоює мотиваційну сторону діяльності дорослого

(безпосередньо-емоційне спілкування);
 у ранньому віці – способи дії з предметами (предметна діяльність);
 в дошкільному – набуває здатності глибше орієнтуватися у всіх сферах життя і
діяльності дорослих (сюжетно-рольова гра).
Р ОЛ Ь Н А ВЧ А Н Н Я І В И ХО ВА Н Н Я У П Е Р Е Д А ВА Н Н І С У С П І Л Ь Н О ГО Д О С В І Д У:

Виховання – залучення дитини до

Навчання – засвоєння дитиною
системи вироблених людством
знань, оволодіння уміннями і
цінностей, створення умов для її
навичками, спроможність
духовного зростання,
використовувати їх у житті,
формування ціннісного ставлення
формування культури пізнання,
до дійсності, створення фонду
створення фонду «можу.
«хочу».
Навчатися дитина починає від
Виховують дитину спосіб
народження, коли потрапляє в
життя дорослих, їхній зовнішній
соціальне середовище, а
вигляд, звички, а не тільки
дорослий, організовуючи її
спеціальні бесіди і вправи. Тому
життя, впливає на неї за
важливий кожен момент
допомогою створених людством
спілкування з дорослими, кожен
предметів
елемент їхньої взаємодії.
СПАДКОВІ ОСОБЛИВОСТІ І ВРОДЖЕНІ ВЛАСТИВОСТІ
ОРГАНІЗМУ ЯК ПЕРЕДУМОВИ ПСИХІЧНОГО РОЗВИТКУ
ДИТИНИ:
Спадково передаються видові і певні часткові
ознаки (рівень розвитку і співвідношення
першої і другої сигнальних систем, природні
властивості аналізаторів, індивідуальні
варіації будови і ступінь функціональної
зрілості окремих ділянок кори головного
мозку тощо).

Спадкові і вроджені особливості є передумовами

психічного розвитку, певними можливостями, а не
готовими психічними властивостями та якостями.
Самі по собі спадкові задатки не визначають процес
становлення особистості, досягнення її розвитку,
своєрідності кожної дитини.
ВПЛИВ СОЦІАЛЬНИХ УМОВ ЖИТТЯ НА ПСИХІЧНИЙ
РОЗВИТОК ДИТИНИ:
• Серед зовнішніх факторів, які впливають на розвиток дитини, важливу роль відіграє навколишнє
середовище, тобто загальна ситуація, в якій вона розвивається, особливо соціальні, екологічні,
культурні умови життя.
• У різні періоди дитинства компоненти соціального середовища по-своєму впливають на психічний
розвиток особистості.
• Макросередовище впливає на розвиток дитини, та найвідчутнішим є вплив елементів середовища,
з якими дитина активно взаємодіє. Саме мікросередовище пов'язує дитину з її макросередовищем.
• :Госпіталізм – глибока психічна і фізична відсталість, яка виникає в перші роки життя дитини
внаслідок дефіциту виховання.

• Мікросередовище діє на дитину з перших днів ЇЇ життя. Це означає, що від піклування дорослих
значною мірою залежить її психічний розвиток. Про це свідчать дослідження, спостереження за
розвитком дітей у різних сім'ях.

• Із вступом до дошкільного закладу у мікросередовище дитини включається дуже важливий

дорослий – вихователь. Від спілкування з ним, його поведінки теж залежить психічний розвиток,
стосунки, формування самосвідомості дошкільників.
ОСНОВНІ
ЗАКОНОМІРНОСТІ
ПСИХІЧНОГО
Р ОЗВ ИТКУ:
………………………………………………………..
СИСТЕМУ ЦИХ ЗАКОНОМІРНОСТЕЙ УТВОРЮЮТЬ ТАКІ
ЧИННИКИ:
Нерівномірність розвитку. Виявляється вона в неоднаковому розвитку різних
психічних функцій, властивостей, утворень: кожна з них має стадії піднесення,
стабілізації і спаду.

Гетерохронність (несвоєчасність), асинхронність (розбіжність у часі) фаз розвитку

окремих органів і функцій.

Сензитивність (пізньолат. sensitivus – чутливий) вікова – оптимальне поєднання

умов для розвитку психічних процесів і властивостей, притаманних певному
віковому періоду.

Стадіальність розвитку – різночасовість, розбіжність у часі темпу і ритму розвитку

психічних процесів і властивостей у різні вікові періоди; складність організації.
ОСНОВНИМИ ХАРАКТЕРИСТИКАМИ СТАДІЇ ПСИХІЧНОГО
РОЗВИТКУ Є:
• соціальна ситуація розвитку – співвідношення зовнішніх і внутрішніх умов розвитку психіки. Вона
визначає ставлення дитини до інших людей, предметів, речей, до самої себе;
• новоутворення – новий тип будови особистості та її діяльності, психічні зміни, які виникають у цьому віці і
визначають перетворення у свідомості дитини, її внутрішнє і зовнішнє життя (позитивні набуті особливості,
які дають змогу перейти на нову стадію розвитку);
• провідна діяльність – діяльність, яка забезпечує кардинальні зміни у психіці дитини на певному віковому
етапі. У ній найповніше представлені типові для цього віку стосунки дитини з дорослим, ставлення до
дійсності;
• диференціація – відокремлення психічних процесів, властивостей і якостей одне від одного, перетворення їх
на самостійні форми. Так, пам'ять виокремлюється із сприймання і стає самостійною діяльністю;
• інтеграція – встановлення взаємозв'язків між окремими сторонами психіки. Так, взаємозв'язки пам'яті з
мовленням і мисленням забезпечують її інтелектуалізацію;
• кумулятивність – включення результату розвитку на кожній попередній стадії в наступну, з певними його
трансформаціями. Наприклад, у процесі становлення і розвитку наочно-дійового, наочно-образного,
словесно-логічного мислення кожна наступна його форма виникає на основі попередньої, включає її в себе;
• пластичність – можливість зміни психіки під впливом різних умов, засвоєння різноманітного досвіду. Так,
новонароджена дитина може оволодіти будь-якою мовою незалежно від своєї національності, а відповідно до
мовного середовища, у якому вона виховується.
• наслідування – своєрідна форма орієнтування дитини у світі специфічно людських видів діяльності,
способів спілкування, особистісних якостей шляхом уподібнення, моделювання їх у власній діяльності.
ДІЯЛЬНІСТЬ ЯК
Д Е Т Е Р М І Н А Н ТА
ПСИХІЧНОГО
РОЗВИТКУ ДИТИНИ:
…………………………………………………………
Вікові новоутворення у психічному розвитку дитини відбуваються не спонтанно, а в процесі її діяльності.

Діяльність – активність суб'єкта, Дія – структурний елемент діяльності, процес,

спрямована на взаємодію з мотив якого не збігається з його предметом (з тим,
навколишнім середовищем з метою на що вона спрямована), втілений у діяльності, у яку
задоволення власних потреб. ця дія включена.

Діяльність включає як зовнішні (практичні) дії, так і внутрішні (психічні).

*********
Практичні дії ведуть до отримання зовнішнього
результату (вміння дитини витиратися
рушником, їсти ложкою, пити з чашки,
малювати олівцем, будувати з кубиків тощо).
*********
Внутрішні дії, за допомогою яких дитина розглядає
предмети, пізнає їх властивості, встановлює
взаємозв'язки, створює задум гри, малюнка або
будови, запам'ятовує та ін. (сприймання, пам'яті,
мислення, уяви).

Вони забезпечують орієнтування дитини у навколишньому світі, ознайомлення з умовами, в яких

необхідно виконувати практичні дії, а тому називаються орієнтувальними діями.
Інтеріоризація (лат. іпterior – внутрішній) – процес переходу зовнішніх реальних дій з предметами у внутрішні.

Завдяки інтеріоризації засвоєння зовнішніх дій, яке відбувається під керівництвом

дорослих, зумовлює виникнення і вдосконалення внутрішніх психічних дій,
зрушення у психічному розвитку особистості.

Екстеріоризація (фр. exteriorisation – виявлення,

прояв; від лат. exterior – зовнішній) – процес в
результаті якого внутрішнє психічне життя
особистості отримує зовні виражену
(знакову і соціальну) форму свого
існування.
Прикладом екстеріоризації є реалізація
дитиною своїх задумів в фізично вираженій
формі, такій, як малюнок, фізична вправа.

Етапи процесу інтеріоризації:

 формування мотиваційної сторони мовлення;
 складання схеми орієнтувальної основи дії;
 формування дії у матеріальній (матеріалізованій) формі;
 «голосне соціалізоване мовлення»;
 поступове зникнення зовнішньої сторони мовлення;
 зникнення процесу мовлення зі свідомості, в якій залишається лише кінцевий результат – предметний зміст
дії.
ПРОВІДНІ ВИДИ ДІЯЛЬНОСТІ ДИТИНИ:
Провідна діяльність – діяльність, яка на певному віковому етапі обумовлює основні, найважливіші зміни
у психіці дитини.

Період новонародженості, Емоційне спілкування дитини з дорослим виникає до оволодіння

немовлячий нею найпростішими діями з предметами. Немовля ще не розуміє
слів, поведінки дорослого, але радіє йому, готове довго дивитися
на нього, відгукуватися на слова, усмішку. Предмети в цей час
привертають увагу дитини не самі по собі, а за спонуканням
дорослого (коли дорослий показує їх, вкладає в руку дитини).

Ранній вік У ранньому віці інтерес до дорослого переноситься і на

предмети, внаслідок чого дитина прилучається до предметної
діяльності. Оволодіваючи використанням предметів, дитина стає
самостійнішою, набуває здатності наслідувати дії дорослого,
діяти разом з ним, стимулювати певне ставлення до своїх дій та
себе (вимагати уваги, похвали).

Дошкільний вік Наступним етапом розвитку є перехід до рольової гри. Дитина

прагне бути такою, як дорослий, виконувати його роль,
розпоряджатися речами і подіями, як він. Все це вона робить,
замінюючи справжні речі іграшками, справжні дії – уявними.
Р ОЛ Ь Н А ВЧ А Н Н Я У
ПСИХІЧНОМУ
РОЗВИТКУ
ДОШКІЛЬНИКА:
…………………………………………………………
 ***************************************************

Навчання – організована, двостороння діяльність, спрямована на максимальне засвоєння й усвідомлення

навчального матеріалу та подальшого застосування отриманих знань, умінь і навичок на практиці.

Навчання дітей має відбуватися не стихійно, а цілеспрямовано,

бути пройнятим піклуванням про повноцінний їх розвиток.

Навчання завжди має випереджувати психічний розвиток, вести його за собою.

Зона актуального розвитку – те, чого Зона найближчого розвитку – різниця між тим,
дитина досягла до моменту навчання. що дитина може виконати сама, і тим, що виконує з
допомогою інших.

Отже, навчання впливає на напрям розвитку психічних процесів. Однак воно повинне враховувати вікові
особливості і можливості дитини, забезпечувати найповноцінніший шлях психічного розвитку, давати на
кожному етапі те, що максимально сприяє розвитку.
 ***************************************************

Сензитивні періоди розвитку – найсприятливіші для розвитку певних психічних функцій (сприймання,
мовлення, пам'яті та ін.) періоди, що визначають психічний розвиток дитини і мають вирішальне значення
для її навчання і виховання.

Кожен віковий етап неоднаково сприйнятливий до різних видів навчання. У житті дитини є багато періодів,
коли певні навчальні впливи залишають найсильніший слід у її психічному розвитку. їх називають
сензитивними періодами розвитку.
 ***************************************************

Розвивальне навчання – навчання, спрямоване на досягнення найбільшої

ефективності розвитку пізнавальних можливостей дитини (сприймання, мислення,
уяви, пам'яті тощо).

Воно повинне зосереджуватися на формуванні в дітей орієнтувальних дій,

максимально використовувати характерні для кожного вікового етапу види дитячої
діяльності. Центральним моментом у роботі з дошкільниками є фор¬мування в
них дій, які утворюють орієнтувальну частину їх предметної діяльності, гри,
малювання, конструювання тощо.

Психологічно правильним є поступове ускладнення

завдань, які вимагають від дитини самостійного пізнання,
спеціальне навчання способів і прийомів такого пізнання,
планомірного обстеження предметів, виявлення і
порівняння їх властивостей, формування висновків,
застосування отриманих результатів у діяльності.
З АСА Д И
П Е Р І ОД И З А Ц І Ї
ПСИХІЧНОГО
РОЗВИТКУ ДІТЕЙ
Д О Ш К ІЛЬ Н О ГО В ІКУ:
…………………………………………………………
 ***************************************************

Вік – певна епоха, цикл, ступінь, замкнений період розвитку, який визначається його місцем в загальному
циклі розвитку, в якому загальні закони розвитку щоразу знаходять якісно своєрідне вираження.

Біологічний вік вказує на відповідність стану організму та

його функціональної системи певному моменту життя
особистості.

Психологічний вік вказує на рівень адаптованості

особистості до вимог навколишнього світу, характе­ризує
розвиток її інтелекту, здатність до навчання, рухової
навички тощо.
КОЖ Н О М У В І КО В О М У П Е Р І ОД У П Р И ТА М А Н Н І П Е В Н І Х А РА К Т Е Р И С Т И К И :

Соціальна ситуація розвитку. Це особливі і неповторні зв'язки, взаємини дитини з дорослими, із

соціальним середовищем. Для аналізу соціальної ситуації розвитку дитини потрібно одночасно
враховувати:
— взаємини із «суспільним дорослим» як представником соціальної функції (вихователем, учителем,
лікарем тощо), який втілює у своїй поведінці соціальні норми й ви­моги, суспільні види діяльності;
— індивідуальні, особистісні взаємини з близькими дорослими (передусім у родині);
— стосунки з дітьми, особливо з однолітками, у групі.

Ієрархія і структура видів діяльності. У них відбувається розвиток дитини, вони формують загальні
та індивідуальні способи, стратегії виконання завдань. Особливу роль при цьому відіграє провідна
діяльність, від якої залежать найважливіші особливості психічного розвитку на певному віковому
етапі.

Психологічні новоутворення. У розвитку дітей дошкільного віку велике значення мають: рівень
наочно-образного мислення, уяви, загальних пізнавальних мотивів; безпосередність у ставленні до
завдань; рівень оволодіння знаковою символічною функцією; загальні уявлення про дійсність.
Наприкінці дошкільного віку починає формуватись довільність психічних процесів.
 ***************************************************

Вікові кризи – періоди різких, стрибкоподібних змін, пов'язаних з відмиранням, зникненням попередніх і
появою нових психологічних якостей, рис, які змінюють дитину; нормативні процеси особистісного
розвитку.

У дитячому віці розрізняють:

Криза 1-го року життя.

Криза 3-ох років(«Я

сам»)

Криза 6-7-ми років

У кризовий період життя людини за відносно короткий час проявляються різкі і суттєві психологічні
зрушення, зміни особистості.
 ***************************************************

Рушійні сили психічного розвитку – суперечності, які

виникають у процесі психічного розвитку і породжують
нові потреби, інтереси, спонукають до оволодіння новими
видами діяльності.

Основними в розвитку дитини дошкільного віку є такі суперечності:

 між новими потребами, запитами і рівнем розвитку її можливостей;
 між вимогами суспільного середовища і вимогами, які визнає і приймає
дитина;
 між новими завданнями і звичними для дитини способами мислення,
поведінки.

Подолання одних суперечностей зумовлює появу нових, які спонукають до подальшого вдосконалення
діяльності особистості.
П Е Р І ОД И
ПСИХІЧНОГО
РОЗВИТКУ У
ДИТЯ Ч ОМУ В ІЦІ:
…………………………………………………………
 ***************************************************
Періоди психічного розвитку – відрізки життєвого шляху
індивіда, яким притаманні специфічні потреби, інтереси,
способи дії, ставлення до навколишньої дійсності.

Психологічна вікова періодизація (виокремлення етапів психічного розвитку) ґрунтується на

закономірностях психічного розвитку і передбачає такі етапи:

 криза новонародженості;

 немовлячий період – від народження до одного року життя (1 місяць – період новонародженості);

 криза 1-го року;

 раннє дитинство – від одного року до трьох років;

 криза 3-х років;

 дошкільне дитинство – від трьох до шести-семи років;

 криза 6-7-ми років.

 ***************************************************

У межах кожного вікового періоду спостерігаються значні індивідуальні відмінності. Вікові особливості
існують як найбільш типові, що характеризують особливості розвитку в той чи інший період, вказують на
загальний розвиток. Тому у навчально-виховній роботі з дітьми необхідно враховувати вікові психологічні
особливості, а також потрібно знати індивідуальні особливості дітей.

Періоди психічного розвитку дитини є:

 період новонародженості (від народження до

кінця першого місяця);
 немовлячий вік (1 місяць – 1 рік);
 ранній вік (1-3 роки);
 молодший дошкільний вік (3-4 роки);
 середній дошкільний вік (5 років);
 старший дошкільний вік (6-7 років).
І Н Д И В І Д УА Л Ь Н О -
П С И ХОЛ О Г І Ч Н І
ВІДМІННОСТІ
ДІТЕЙ:
…………………………………………………………
 ***************************************************

Індивідуально-психологічні відмінності – особливості

психічних процесів, станів і властивостей, які розрізняють
людей між собою.

 Діти з нормальним розумовим розвитком.

 Діти з випереджувальним розумовим розвитком.
 Діти із затриманням розумового розвитку.
 Діти з розумовою відсталістю (олігофрени).

Відмінності у психічному розвитку дітей, формування їх здібностей, особливостей розвитку особистості

значно більше залежать від виховання і навчання: соціальної будови суспільства; національної культури і
традицій; типу сім’ї (повна, неповна, багатодітна, малодітна), кількісних і якісних характеристик сім'ї;
ставлення до дитини, взаємин батьків тощо.
ДЯКУЮ ЗА
УВАГУ