Гегельська Олена 20а Семінар 8

Тема № 8. Сутність і специфіка провідних концепцій виховання

І. Теоретичний блок
1. Поняття процесу виховання: його особливості, структура і рушійні сили.
У процесі виховання педагог має постійно дбати про формування у дітей певних мотивів самовиховання
через актуалізацію необхідних потреб. Поступово в процесі засвоєння знань, набуття соціального
досвіду кожна особистість самостійно починає усвідомлювати потреби, які стимулюють внутрішні
спонукальні сили — мотиви, програмує процес самовиховання.
Структура процесу виховання передбачає:1. Оволодіння знаннями, нормами і правилами поведінки. Це
перший етап входження в систему виховного впливу, на якому діють норми, правила, особливості
життєвої поведінки. Людина (дитина) стає членом певної соціальної системи (сім'ї, колективу), де вже
діють певні правила, норми, яких їй доведеться дотримуватись.2. Формування почуттів (стійких
емоційних відношень людини до явищ дійсності). Вони сприяють трансформації певних дій особистості
із сфери розумового сприймання у сферу емоційних переживань, що робить їх стійкими, та активізації
психічних процесів людини;3. Формування переконань (інтелектуально-емоційного ставлення суб'єкта
до будь-якого знання як до істинного (або неістинного). Переконання, що ґрунтуються на істинних
знаннях, будуть, з одного боку, своєрідним мотивом діяльності, а з другого — «стрижнем» поведінки
особистості. Тому виховання дітей і є формуванням у них психологічного «стрижня», без якого
особистість буде безвольною, позбавленою власного «Я».4. Формування умінь і звичок поведінки.
Формування умінь (засвоєного способу виконання дій, основаного на сукупності набутих знань і
навичок) і звичок (схильності людини до відносно усталених способів дій) потребує поступовості й
систематичності вправляння, посильності та доцільності поставлених вимог, їх відповідності рівню
розвитку учнів. Воно пов'язане з активною діяльністю особистості у сфері реальних життєвих ситуацій.
2. Етапи процесу виховання: виховання, самовиховання, перевиховання.
Процес виховання - система виховних заходів, спрямованих на формування всебічно і гармонійно
розвиненої особистості.
Процес виховання залежить від об'єктивних і суб'єктивних чинників.
Об'єктивними чинниками є: особливості розбудови України взагалі та системи закладів освіти зокрема;
перебудова економіки на ринкових засадах; особливості розвитку соціальної сфери; відродження
національних традицій, звичаїв, обрядів, народної педагогіки; розширення сфери спілкування з
іноземними громадянами; вплив природного середовища.
До суб'єктивних чинників відносять: соціально-педагогічну діяльність сім'ї та громадських організацій;
навчально-виховну діяльність закладів освіти в особі їх працівників; цілеспрямовану діяльність засобів
масової інформації; діяльність закладів культури; виховну діяльність позашкільних установ та
діяльність церкви.
Процес виховання складається з мети і завдання, змісту й методики організації виховного впливу, а
також його результату та корекції. Щодо формування особистості структура процесу виховання має такі
компоненти: свідомість особистості, емоційно-почуттєва сфера, навички та звички поведінки. Провідну
роль відіграє розвиток її свідомості.
Самовиховання — свідома діяльність людини, спрямована на вироблення у себе позитивних рис і
подолання негативних.
Самовиховання успішно здійснюється за певних умов. Передусім воно потребує від людини знання
самої себе, вміння оцінювати власні позитивні й негативні риси. Щоб збагатити учнів відповідними
знаннями і вміннями, проводять цикл бесід про психічну діяльність людини, свідомість, волю, почуття,
характер, мотиви поведінки, інтереси, здібності, потреби, темперамент, а також розкривають сутність
самовиховання, методи і прийоми роботи над собою.
Важливий аспект самовиховання — логічне мислення, вміння проаналізувати кожен свій вчинок, що
сприяє виробленню вимогливості до себе як постійної риси характеру, без якої неможливо досягти
успіху в цій справі. Тому педагоги в індивідуальних бесідах і на зборах детально аналізують порушення
правил поведінки, їх причини, привчають учнів до самоаналізу.
Перевиховання — складний психічний процес перебудови особистості, що відбувається під впливом
перевиховання і самостійної роботи особистості над усуненням відхилень у своїй свідомості та
поведінці.
Ці процеси можуть збігатися або не збігатися в часі. Перевиховання учня починають з часу реалізації
програми перевиховання. Водночас може початися і процес виправлення. Якщо ж вихованець протидіє
процесу перевиховання, не піддається виховному, впливу, не змінюється на краще, то не відбувається і
процес виправлення.
Деформування особистості складається з таких етапів: виникнення прогалин і спотворень у її морально-
вольовій сфері, перетворення їх на відносно стійкі погляди та звички; формування мотивації поведінки;
правопорушення, систематичне правопорушення, злочин.
Процес перевиховання спрямований на подолання негативних рис особистості і на виправлення таких
категорій неповнолітніх: важковиховуваних, педагогічно занедбаних, неповнолітніх правопорушників і
злочинців.
3. Закономірності процесу виховання, їх характеристика.
Організований виховний процес має свої закономірності.
Закономірності виховання - стійкі, повторювані, об'єктивно існуючі істотні зв'язки у вихованні,
реалізація яких сприяє забезпеченню ефективності розвитку особистості школяра.

До найсуттєвіших закономірностей виховного процесу належать:

а) органічна пов'язаність виховання із суспільними потребами й умовами виховання. Значні зміни в
житті народу зумовлюють і зміни у виховній системі. Розбудова Української держави, наприклад,
потребує формування в підростаючого покоління національної свідомості, любові до Вітчизни, рідної
мови, свого народу, його традицій, історії та культури;
б) людина виховується під впливом найрізноманітніших чинників. Важлива роль у цьому процесі
належить насамперед батькам і педагогам. Найуспішніше він відбувається в природному для нього
національному середовищі. З огляду на це дитину мають оточувати рідна мова, природа, національна
культура, звичаї, традиції тощо;
в) результати виховання залежать від виховного впливу на внутрішній світ дитини, її духовність. Це
стосується формування її думок, поглядів, переконань, ціннісних орієнтацій, емоційної сфери. Виховний
процес повинен постійно трансформувати зовнішні виховні впливи у внутрішні, духовні процеси
особистості (мотиви, установки, орієнтації, ставлення);
г) визначальними у вихованні є діяльність і спілкування. Діяльність є головним чинником єдності
свідомості та поведінки під час здійснення учнем навчальної, трудової, ігрової, спортивної та іншої
діяльності.
Ефективність виховання залежить від ставлення особистості до навколишньої дійсності та до
спрямованих на неї педагогічних впливів. Сформовані у процесі виховання погляди і переконання,
мотиви поведінки визначають позицію вихованця щодо спрямованих на нього педагогічних впливів. За
їх несприйняття проводять спеціальну виховну роботу і лише згодом здійснюють позитивний виховний
вплив;
ґ) ефективність виховного процесу залежить від стосунків в учнівському колективі. Здорова морально-
психологічна атмосфера в ньому сприяє формуванню у дітей позитивних моральних якостей,
ефективному взаємовихованню. І навпаки, у колективі спеціального виправно-виховного закладу за
відсутності там належного порядку відбувається взаємна деморалізація його членів. Особливо важливим
у виховному процесі є поєднання виховання і самовиховання.
Ці закономірності необхідно враховувати під час створення будь-якої виховної ситуації. Усе це
забезпечує відпрацювання педагогом певної схеми дій, спрямованих на досягнення поставленої мети,
допомагає йому перетворити можливості виховної роботи на реальні результати.
4. Концепція національного, полікультурного і громадянського виховання в Україні і зарубіжних
країнах.
Сьогодні Українська держава та її громадяни стають безпосередніми учасниками процесів, які мають
надзвичайно велике значення для подальшого визначення, першою чергою, своєї долі, долі своїх сусідів,
подальшого світового порядку на планеті. У сучасних важких і болісних ситуаціях викликів та загроз і
водночас великих перспектив розвитку, кардинальних змін у політиці, економіці, соціальній сфері
пріоритетним завданням суспільного поступу, поряд з убезпеченням своєї суверенності й територіальної
цілісності, пошуками шляхів для інтегрування в європейське та євроатлантичне співтовариство, є
визначення нової стратегії виховання як багатокомпонентної та багатовекторної системи, яка великою
мірою формує майбутній розвиток Української держави.
Серед виховних напрямів сьогодні найбільш актуальними виступають громадянсько-патріотичне,
духовно-моральне, військово-патріотичне виховання як основні складові національно-патріотичного
виховання, як стрижневі, основоположні, що відповідають як нагальним вимогам і викликам сучасності,
так і закладають підвалини для формування свідомості нинішніх і прийдешніх поколінь, які
розглядатимуть розвиток держави як запоруку власного особистісного розвитку, що спирається на ідеї
гуманізму, соціального добробуту, демократії, свободи, толерантності, виваженості, відповідальності,
здорового способу життя, готовності до змін та до виконання обов'язку із захисту незалежності та
територіальної цілісності України.
Інтеграційні процеси, що відбуваються в Україні, європоцентричність, пробудження громадянської і
громадської ініціативи, виникнення різних громадських рухів, розповсюдження волонтерської
діяльності, які накладаються на технологічну і комунікативну глобалізацію, міграційні зміни всередині
суспільства, ідентифікаційні і реідентифікаційні процеси в особистісному розвитку кожного українця,
відбуваються на тлі сплеску інтересу і прояву патріотичних почуттів і нових ставлень до історії,
культури, релігії, традицій і звичаїв українського народу.
Тому нині, як ніколи, потрібні нові підходи і нові шляхи до виховання патріотизму як почуття і як
базової якості особистості. При цьому потрібно враховувати, що Україна має древню і величну культуру
та історію, досвід державницького життя, які виступають потужним джерелом і міцним підґрунтям
виховання дітей і молоді. Вони уже ввійшли до освітнього і загальновиховного простору, але нинішні
суспільні процеси вимагають їх переосмислення, яке відкриває нові можливості для освітньої сфери.
5. Критерії вихованості учнів.
Сучасна психологічна наука пропонує такі критерії вихованості:
1. Відповідність поведінки, ставлень, установок людини моральним вимогам суспільства.
2. Гармонійне поєднання усіх видів виховання в поведінці, ставленнях, діяльності.
3. Ступінь практичного прояву в особистості почуття відповідальності, самостійності, активності.
4. Співвідношення в установках і поведінці людини колек-тивізму-індивідуалізму, альтруїзму-егоїзму.
5. Співвідношення внутрішнього гуманізму і зовнішньої вихованості.
6. Особливості поведінки в ситуації безкарності та поза примусом і контролем.
7. Поведінка в ситуації емоційної напруги, стресових, екстремальних ситуацій.
8. Ступінь самоволодіння, орієнтація, ясність мислення.
9. Здатність творчо змінювати поведінку в нестандартних умовах.
6. Шляхи підвищення ефективності процесу виховання.
Підвищення результативності виховного процесу, подолання в ньому формалізму завжди були
актуальними питаннями. Досягненню цього сприяють уникнення безсистемності, усунення
заорганізованості учнівського життя безліччю непотрібних заходів.
Типовими проявами формалізму у виховному процесі є: - дроблення виховного процесу, тобто
однобічно-аналітичний підхід до планування, здійснення й оцінювання виховної роботи, що суперечить
цілісності реального процесу розвитку людини й колективу. Виховна робота часто планується,
здійснюється й оцінюється як сума окремих заходів;

- гонитва за кількістю виховних впливів, що суперечить характеру реального процесу розвитку людини і
колективу, який визначається передусім якістю виховання;
- однобічність трактування впливу, яка суперечить багатостороннім виявам реальної людини і
колективу. Так, бесіду, доручення тощо нерідко розглядають як засіб лише морального або естетичного
виховання, хоча насправді вони є комплексними методами виховання;
- відсталість форм виховного, впливу, традиційний, консервативний підхід до виховної роботи, який
суперечить динамічному розвитку особистості та колективу;
- невиразність виховного впливу, відсутність індивідуально-диференційованих форм, тобто однобічний
підхід до виховної роботи, її планування, здійснення, оцінювання, що суперечить реальному процесові
розвитку людини і колективу, в якому органічно поєднуються загальне, окреме (групове) та
індивідуальне;
- зовні показний характер виховної роботи, що суперечить характеру внутрішнього розвитку людини і
колективу, тобто виховання має охоплювати відкриті та приховані впливи на особистість, що
формується. їх метою є розвиток внутрішніх установок особистості;
- незавершеність, неповнота виховних впливів, тобто їх однобічно навчальний характер, зведення
виховної роботи до заходів для вихованців. За такого підходу учень розглядається тільки як об'єкт
впливу, а стосунки між ним і наставником є суб'єкт-об'єктними, хоч мають бути суб'єкт-суб'єктними,
коли особистість старшого, більш досвідченого не піднімається над особистістю молодшого, менш
досвідченого, не сковує ЇЇ своїм авторитетом, тобто спілкування і діяльність їх відбуваються на
паритетній основі.
7. Зарубіжні та вітчизняні теорії і концепції виховання.
Говорячи про цілепокладання у вихованні, не можна не зупинитися на відомих зарубіжних концепціях і
теоріях виховання. Вони відіграли і продовжують відігравати важливу роль в американській і
європейській педагогіці, реалізовані в системі освіти ряду країн. Як правило, витоки цих концепцій - у
відповідних філософських теоріях. Вони виникли спочатку як підсумок роздумів філософів про буття і
його сенсах, але виявилося, що деякі з теорій мають часте і пряме відношення до педагогіки та освіти.
Характеризуючи ці педагогічні теорії, потрібно мати на увазі, що виділення в єдиному процесі освіти
навчання і виховання як пов'язаних, але все ж розрізняються феноменів, характерно для вітчизняної
педагогіки і не є очевидним для зарубіжної.
ІІ. Практичне завдання
Принципи національно виховання
Національне виховання спирається на загальнопедагогічні принципи виховання, такі як
дитиноцентризм, природовідповідність, культуровідповідність, гуманізм, врахування вікових та
індивідуальних особливостей. Водночас національно-патріотичне виховання має власні принципи, що
відображають його специфіку. Серед них:
- принцип національної спрямованості, що передбачає формування національної самосвідомості,
виховання любові до рідної землі, українського народу, шанобливого ставлення до його культури;
поваги до культури всіх народів, які населяють Україну; здатності зберігати свою національну
ідентичність, пишатися належністю до українського народу, брати участь у розбудові та захисті своєї
держави;
- принцип самоактивності й саморегуляції забезпечує розвиток у вихованця суб'єктних характеристик;
формує здатність до критичності й самокритичності, до прийняття самостійних рішень; виробляє
громадянську позицію особистості, почуття відповідальності за її реалізацію в діях та вчинках;
- принцип полікультурності передбачає інтегрованість української культури в європейський та світовий
простір, створення для цього необхідних передумов: формування відкритості, толерантного ставлення
до відмінних ідей, цінностей, культури, мистецтва, вірувань інших народів; здатності диференціювати
спільне і відмінне в різних культурах, спроможності сприймати українську культуру як невід'ємну
складову культури загальнолюдської;
- принцип соціальної відповідності зумовлює потребу узгодження змісту і методів національно-
патріотичного виховання з реальною соціальною ситуацією, в якій організовується виховний процес, і
має на меті виховання в дітей і молоді готовності до захисту України та ефективного розв'язання
життєвих проблем;
- принцип історичної і соціальної пам'яті спрямований на збереження духовно-моральної і культурно-
історичної спадщини українців та відтворює її у реконструйованих і осучаснених формах і методах
діяльності;
- принцип міжпоколінної наступності, який зберігає для нащадків зразки української культури,
етнокультури народів, що живуть в Україні.
Принципи полікультурного виховання
Полікультурне виховання особистості – це сфера педагогічної діяльності, яка має на меті формування
полікультурної компетентності, що забезпечує гармонійне співіснування представників етнічних,
релігійних, мовних спільнот у демократичному суспільстві.
Україна належить до багатонаціональних країн,
де, поряд з українцями, проживають представники багатьох інших
національностей. Останнім часом має місце певне напруження в
міжнаціональних відносинах, в зв’язку з чим актуалізуються питання
полікультурного виховання.
Як один із провідних принципів виховання громадянина в «Концепції
громадянського виховання особистості в умовах розвитку української
державності» зазначається принцип полікультурності. Його реалізація означає,
що в процесі громадянського виховання мають створюватись умови для
формування особистості, вихованої в національній культурі і водночас
відкритої іншим культурам, ідеям і цінностям. Тільки така особистість здатна зберегти свою
національну ідентичність, оскільки глибоко усвідомлює національну культуру як невід’ємну складову
світової культури. Різні аспекти полікультурного виховання, освіти розглядаються в працях багатьох
вітчизняних учених (М.Галицька, О.Гуренко, І.Мигович та ін.). Проте слід підкреслити, що недостатньо
вивченими залишаються питання полікультурного виховання, формування міжкультурної толерантності
особистості в ранньому віці. Водночас, на нашу думку, це є однією з найбільш важливих умов
успішного формування полікультурної особистості.
Проблема полікультурного виховання є актуальною для всіх
багатонаціональних країн світу, тому вважаємо доцільним вивчення
зарубіжного досвіду і впровадження найбільш прогресивних ідей у вітчизняний освітній простір.
Особливо значні здобутки в цьому плані є в США. Ця країна відрізняються від звичайних
багатонаціональних держав низкою особливостей, однією з яких є той факт, що міжкультурна взаємодія
складалася тут не в
рамках окремих етносів, а мігрантів – вихідців з різних країн, представників різних культурних груп. На
території держави проживають представники
багатьох національних меншин і внаслідок постійної масової міграції
формуються нові етнокультурні групи, виникають специфічні міжетнічні
відносини. В зв’язку з цим важливою складовою державної політики США є політика полікультурності.

Принципи громадянського виховання

Громадянське виховання - процес формування громадянськості як інтегрованої якості особистості, що

надає людині можливість відчувати себе морально, соціальне, політичне, юридичне дієздатною та
захищеною. Воно покликане виховувати особистість чутливою до свого оточення, долучати її до
суспільного життя, в якому права людини виступають визначальними. Громадянське виховання
об’єднує в собі суспільну й приватну сфери.

Звідси громадянськість - багатоаспектне поняття. Це фундаментальна духовно-моральна якість,

світоглядно-пси-хологічна характеристика особистості, що має культурологічні засади. Громадянськість
- це також реальна можливість втілення в життя сукупності соціальних, політичних і громадянських
прав особистості, її інтеграція в культурні й соціальні структури суспільства.

В педагогічному плані громадянськість містить в собі знання, переживання й вчинки. Ці складові

знаходяться в певних зв’язках й взаємодії при переважанні на певних ета-пах розвитку індивіда
емоційного компоненту, формування почуттєвої сфери.

Важливе місце у громадянському вихованні посідає громадянська освіта – навчання спрямоване на

формування знань про права і обов’язки людини. Громадянська освіта тісно пов’язана з формуванням
соціально-політичної компетентності особистості у суспільній сфері.

У процесі громадянського виховання освітня складова доповнюється вихованням в дусі

громадянськості. Це поняття об’єднує в собі громадянську, політичну соціалізацію майбутнього
громадянина та його здатність долучати до цього процесу моральні цінності.

На відміну від інших розвинутих країн, де громадянське виховання майже повністю базується на
політичній та правовій сфері діяльності громадянського суспільства, в Україні на сучасному етапі її
розвитку громадянське виховання, через відсутність відповідної правової та юридичної бази або її
недієспроможності, майже повністю базується на морально-етичних засадах, тобто морально-етичні
імперативи й цінності виступають головним критерієм ефективності громадянського виховання.

ІІІ. Індивідуальне завдання:

1.Скласти психолого-педагогічну характеристику учня.
І. Загальні відомості про учня
1. Анкетні дані  Соколова Марія Дмитріївна
 11 березня 2008 год
 8-Б клас

2. Відомості про стан здоров’я  здорова

3. Успішність  Середній бал - 9,3

4. Позашкільні заняття  Участь у шкільних оліпміадах

5. Особливості сімейного виховання  Немає

ІІ. Прояв особистісних якостей у поведінці учня

1. Спрямованість інтересів  відповідальність
 ініціативність
 організованість
 допитливість
 акуратність
2. Ставлення до людей  Справедливість
 товариськість
 чуйність
 ввічливість
 тактовність
3. Ставлення до себе  уміння розраховувати свої сили
 прагнення до успіху
 самоконтроль
4. Вольові якості особистості  рішучість
 наполегливість
 самовладання
5. Статус учня в класі  староста

ІІІ. Особливості психічних процесів та емоційно-вольової сфери

1. Уважність на уроках:  швидко зосереджується на поясненнях
учителя, не відволікається, зазвичай не
робить помилок через неуважність
 доволі уважно слухає пояснення
вчителя, відволікається рідко, іноді
припускається помилок через
неуважність
 не завжди уважно слухає пояснення
вчителя, періодично відволікається,
часто припускається помилок через
неуважність, але самостійно виправляє
їх під час перевірки
 слухає доволі уважно лише тоді, коли
йому цікаво, часто відволікається,
постійно припускається помилок через
неуважність, під час перевірки не
завжди виправляє їх
 зазвичай повільно і важко
зосереджується на уроці, мало що
засвоює через постійні відволікання,
робить багато помилок через
неуважність
2. Пам’ять:  під час навчання завжди попередньо
розбирається у структурі й змісті
матеріалу; утім, матеріал, що потребує
механічного завчання, також
запам’ятовує легко
 під час завчання може запам’ятати лише
те, у чому попередньо розібрався;
матеріал, що потребує механічного
запам’ятовування, дається важко
 матеріал, що потребує механічного
завчання, засвоює дуже легко, досить
один-два рази переглянути його;
зазвичай не розбирається у структурі й
змісті матеріалу, що заучує
 за вивчення довго розбирається в
матеріалі; відтворюючи матеріал, робить
помилки за формою, але зміст відтворює
точно
 для запам’ятовування матеріалу
багаторазово механічно повторює його,
не осмислюючи, робить змістові помилки
3. Мислення:  доволі швидко розбирається в матеріалі,
швидше за інших розв’язує завдання,
іноді пропонує власні оригінальні
способи розв’язання
 дуже повільно «схоплює» суть пояснень
учителя; багато часу витрачає на
обмірковування й розв’язання завдань
 розуміє матеріал лише після додаткових
занять, украй повільно розв’язує
завдання, при цьому зазвичай
 Видатні Мета виховання Спільне Відмінне
педагоги
Арістотель розвиток вищих сторін Навчання розглядав Учителя вважав
душі – розумної та як частину буття найгіднішим членом
вольової. використовуєсуспільства:
відомі шаблони
„Вихователі більш
гідні поваги, аніж
батьки, оскільки
4. Емоційна реактивність:  зазвичай емоційно
останніреагує на життєві
дають нам
тільки життя, а перші
явища, але його мало що може дуже
схвилювати – гідне життя ”.
Платон розвиток тіла й душі до писав:  зрідка
"Хочете "Втім,
проявляє «живу» -емоційну
пише
рівня найпрекрасніших отримати реакцію
поняття мислитель,
на події - важко
і про виховання знайти краще того
 «жива» емоційна реакція практично
найкращих.Наголошува громадському - [виховання], яке
в на необхідності читайте" відсутня
Держава знайдено з самих
виховання
5. Загальний емоційний тонус: дитини з "Платона. Це зовсімжвавий,
 постійно давніх часів.
дуже Для тіла
активний у всіх
раннього віку, не політичне твір, як - це гімнастичне
сферах шкільного життя, береться за всі
спрямування виховних думають ті, хто виховання, а для душі
впливів на подолання судить про справи
книгах - мусическое. І
негативних природних тільки за назвами,
жвавий, у- міру активний у всіх сферах
виховання
потенцій. шкільного
це прекрасний, який життя
мусическое буде у
тільки  був
жвавий,
коли
активний
нас у деякихпередувати
сферах
складений,шкільного
трактат життя
гімнастичному".
про виховання" Особливу
 порівняно з однокласниками увагу
менш
Платон
активний і жвавий пропонує
приділяти фізичному
 майже завжди пригнічений, апатичний у
вихованню, зокрема,
більшості сферза шкільного життя,
допомогою
незважаючи на те що здоровий
спортивних вправ і
танців.
6. Емоційна врівноваженість:  зазвичай спокійний, емоційні спалахи
Я.А. наголошує, що  вчив, що людина – «людина, керована
Коменський справжнє трапляються природою,
виховання це «найдосконаліше, доволі рідкі може
повинно  емоційно врівноважений
зробити найпрекрасніше дійти до всього».
людину, яка знає усі створіння». підвищена емоційна збудливість,
речі і саму себе; є схильний до емоційних проявів
володарем речей і самої
себе, все виводить з
Бога, джерела всіх
речей; має здорове тіло.
На думку Я.А.
Коменського, цьому
відповідає: наукова
освіта, доброчинність і
моральність,
релігійність або
побожність, фізичне
виховання.
Ж.-Ж. Руссо Засобом виховання у З ідеєю природного . Ж.-Ж. Руссо
Руссо є природне виховання в прагнув, щоб його
життя, – відмічав С. І. педагогічній вихованець
Гессен –, що тече концепції Ж.-Ж. «працював, як
поодаль від культури з Руссо безпосередньо селянин, і мислив, як
її штучністю і пов’язана ідея філософ». Він був
механічністю. Сама свободи упевнений, що свою
природа, завжди, на незалежність людина
думку Руссо, блага, має може забезпечити
бути вихователем передусім власною
людини”. „…Якщо ми працею. Тому праця
хочемо створити посідає таке важливе
природну людину, це місце і виявляється
не означає, що ми метою виховання в
хочемо зробити з неї педагогічній системі
дикуна і відіслати його мислителя.
в глибину лісів; досить,
щоб, охоплена
соціальним вихором,
вона не дозволяла
захопити себе