Тема 7.

Інтерактивні технології навчання як спосіб розвитку

творчої особистості
1.Інтерактивні технології – ефективний засіб підвищення якості навчання.
Актуальність проблеми використання сучасних технологій у навчальному процесі
зумовлена інформаційними процесами в суспільстві, формуванням нової системи освіти,
орієнтованої на входження у світовий освітній простір. Швидке та ефективне навчання
потребує найбільш реалістичних інтерактивних технологій та систем навчання. У сучасній
літературі існують різні визначення нових інформаційних технологій, які широко
використовуються в освіті. Одним із завдань освіти на сучасному етапі є підвищення
ефективності уроку як засобу підвищення якості освіти. У той же час дуже важливо
визначити основні моменти в оцінці якості та визначити проблеми, які стримують цей рух.
Використання інтерактивних технологій дозволяє викладачу ефективніше керувати
наочними демонстраціями, організовувати групову роботу. Завдяки інноваційним
інтерактивним технологіям стало можливим проводити різні експерименти, лабораторні
роботи та практикувати певні спеціальні навички з більшою ефективністю, наочністю та з
найменшими витратами . У віртуальному середовищі ви можете моделювати будь-які
закони матеріального світу, не витрачаючи своїх реальних матеріалів тощо.
Інтерактивні засоби навчання – це засіб, за допомогою якого відбувається діалог, тобто
активний обмін повідомленнями між учасниками навчального процесу або між
користувачем та інформаційною системою в режимі реального часу . В даний час існує
широкий спектр інтерактивних засобів навчання. Наприклад, освітня система може
використовувати інтерактивні інструменти, такі як: інтерактивні консолі, мультимедійні
проектори, класичні інтерактивні дошки, інтерактивні системи голосування, комп’ютери,
офісну техніку тощо.
Інтерактивні приставки – це пристрої, які закріплені на поверхні. На цій поверхн
зображення падає з проектора або безпосередньо на проектор. Вони дозволяють
презентації бути інтерактивною, а також дозволяють керувати її елементами. Багато
інтерактивних телеприймачів можуть працювати в режимі копіювання, тобто зберігати
інформацію, написану спеціальними маркерами на дошці, не використовуючи комп’ютер
чи проектор. Мультимедійні проектори є найефективнішим засобом створення
інтерактивного матеріалу. Сучасні проектори можуть одночасно сприймати два стилуси.
Використання інтерактивних дошок значно зменшує кількість пристроїв у системі. Вони
містять мінімум програмного забезпечення.
Інтерактивна дошка – це великий інтерактивний екран у вигляді дошки з білим магнітним
маркером. Інтерактивна дошка може бути представлена як автономний комп’ютер з
великим сенсорним екраном, а також пристрій, підключений до ноутбука, який поєднує
проектор і сенсорну панель. Інтерактивні дошки використовуються в шкільних аудиторіях,
конференц-залах, групових кімнатах, кімнатах дистанційного навчання та інших зонах.
Інтерактивні системи голосування – це апаратна та програмна система, яка
використовується для швидкого опитування та перевірки отриманих знань, а також
включає набір дистанційного керування, приймач сигналу та програмне забезпечення.
Використовуючи цей метод, вчитель може створити різні типи тестових завдань і
включити їх у сценарій уроку на будь-якому етапі, щоб отримати зворотній зв’язок як під
час первинної перевірки рівня розуміння матеріалу учнями, так і під час підсумкового
контролю. А виході система виробляє комплексний аналітичний звіт, який показує, на які
запитання було дано відповідь з найбільшою кількістю помилок, на які питання не
виникало труднощів, як конкретний студент впорався із завданнями тощо. Це дозволяє
вносити корективи в процес навчання з метою підвищення якості результатів. Як відомо, в
освіті існує багато методів і технологій навчання, різних типів занять, які мають єдину мету
– здобуття знань у студентів. Виділяють такі типи моделей тренувань: пасивні, активні та
інтерактивні. Давайте докладніше розглянемо інтерактивну модель навчання. Ця
інформаційна модель покликана забезпечити комфортне навчальне середовище, в якому
всі студенти активно взаємодіють один з одним. Організація інтерактивного навчання
передбачає моделювання життєвих ситуацій, використання рольових ігор, загальне
вирішення проблем на основі аналізу обставин та ситуацій. В інтерактивних моделях
навчання головне завдання вчителя – створити необхідні умови для ініціативи учня. В
інтерактивних технологіях студенти є повноправними учасниками, їх досвід не менш
важливий, ніж досвід вчителя, який спрямовує та заохочує їх самостійно шукати рішення
різних проблем. Таким чином, інтерактивні методи навчання – це особлива форма
організації пізнавальної та комунікативної діяльності, при якій студенти беруть участь у
пізнавальному процесі, мають можливість зрозуміти та задуматися над тим, що вони
знають та думають. Використання інтерактивної технології навчання в педагогічному
процесі заохочує вчителів постійно створювати, вдосконалювати, змінювати, професійне
та особистісне зростання та розвиток. Іншими словами, інтерактивні методи навчання – це
ефективний педагогічний інструмент, а використання інтерактивної технології навчання в
педагогічному процесі є необхідною умовою оптимального розвитку для тих, хто
навчається, і для тих, хто навчає.

2. Пасивна, активна та інтерактивна моделі навчання, їхні позитивні та

негативні сторони
Ще у 60-х роках XX ст. Я. Голант охарактеризував три основні моделі навчання, що існують
у сучасній школі. Залежно від участі учнів у навчальній діяльності, зазначав Я. Голант,
розрізняють активну і пасивну моделі навчання. Термін "пасивна" є умовним, адже будь-
який спосіб навчання передбачає певний рівень пізнавальної активності учня. Ймовірно, у
своїй класифікації вчений використовує "пасивність" як визначення низького рівня
активності учнів, де переважає репродуктивна діяльність, а самостійність і творчість
практично відсутні.
Учень виступає в ролі "об'єкта" навчання, він отримує певну інформацію, матеріал від
учителя і повинен засвоїти та відтворити її. Домінують такі методи навчання, як читання,
лекція-монолог, пояснення, демонстрація, відтворювальне опитування.
Позитивні та негативні аспекти пасивної моделі
Позитивні аспекти пасивної моделі
1) можна подати великий за обсягом матеріал за короткий час.
2) одночасно сприймають матеріал усі слухачі.
3) витрачається мало часу на розповідь або пояснення.
Негативні аспекти пасивної моделі
1) учні пасивні, не спілкуються ані між собою, ані з учителем.
2) не виконують ніяких завдань.
3) учителю важко визначити рівень засвоєння поданого матеріалу.
4) відсутній контроль за знаннями.
5) як правило, невисокий показник навченості.
Цей тип навчання передбачає застосування методів, які стимулюють пізнавальну
активність і самостійність учнів. Тут уже учень вступає в діалог з учителем, виконує певні
творчі завдання і виступає "суб'єктом" навчання. Основні методи навчання - це
різноманітні творчі та проблемні завдання, проблемні ситуації, самостійна робота,
запитання від учителя до учня і навпаки.
Позитивні та негативні аспекти активної моделі
Позитивні аспекти активної моделі
1) високий рівень інформації.
2) велика кількість учнів, які можуть одночасно сприймати інформацію.
3) показник навченності високий.
4) майстерність педагога відіграє суттєву роль в організації такого навчання.
5) учитель може проконтролювати рівень засвоюваних учнями знань.
Негативні аспекти активної моделі
1) учні спілкуються тільки з учителем.
2) як правило, така модель використовується на уроці тільки для опитування.
3) учень перебуває у постійній напрузі " спитає - не спитає".
4) учень може бути незадоволений тим, що його не запитали, не вислухали його думку.
Інтерактивна модель навчання
Якщо йдеться про інноваційні інтерактивні технології навчання та методику їх
використання, необхідно пам'ятати, що діти вчаться ефективно:
- якщо є мотивація до навчання;
- якщо використовуються методи, які відповідають різним стилям і способам навчання;
- якщо створено приязне комфортне середовище;
- якщо є можливість застосувати їхні знання і вміння;
- якщо володіють відчуттям контролю над процесом навчання;
- якщо досягають успіхів;
- якщо є можливість випробовувати нові знання на практиці і використати набуті знання;
- якщо повністю залучаються у процес навчання;
- якщо мають достатньо часу на засвоєння нових знань і вмінь;
- якщо можуть побачити використання набутих знань та вмінь на практиці.
Позитивні та негативні аспекти інтерактивної моделі
Позитивні аспекти інтерактивної моделі
1) розширюються пізнавальні можливості учня.
2) як правило, високий рівень засвоєння знань.
3) учитель без зусиль може проконтролювати рівень засвоєння знань учнями
4) учитель має змогу розкритися як організатор, консультант.
5) партнерство між учителем і учнями та в учнівському колективі.
Негативні аспекти інтерактивної моделі
1) на вивчення певної інформації потрібен значний час.
2) необхідний інший підхід в оцінюванні.
3) у вчителя відсутній досвід такого способу організації навчання.
4) нестача методичних розробок уроків з використанням інтерактивних методів.
Інтерактивна модель навчання — це спеціальна форма організації пізнавальної діяльності,
яка має конкретну, передбачувану мету - створити найсприятливіші, комфортні умови
навчання, за яких кожен учень відчуватиме свою успішність, інтелектуальну спроможність.
З англійської "інтерактив" ("іпегасі") означає: "іпіег" - взаємний; "асі" -діяти. Тобто,
інтерактивний - здатний до взаємодії, діалогу.
Організація інтерактивного навчання передбачає моделювання життєвих ситуацій,
використання рольових ігор, висловлювання своєї точки зору стосовно тієї чи іншої
проблеми, вміння доказово міркувати, спільне вирішення питання на основі аналізу
обставин та відповідної ситуації. Суть інтерактивного навчання у тому, що навчальний
процес відбувається за умови постійної, активної взаємодії всіх учнів.
Це співнавчання, взаємонавчання (колективне, групове, навчання у співпраці), де учень і
учитель є рівноправними, рівнозначними суб'єктами навчання. Під час інтерактивного
навчання учні вчаться бути демократичними, спілкуватися з товаришами, критично
мислити, поважати думку колег, приймати продумані рішення.
Такі підходи до навчання не є новими для української школи. Ще в перші десятиріччя
минулого століття вони використовувалися і були поширені в практиці української школи.
Лабораторно-бригадний і проектний методи, робота в парах змінного складу, виробничі й
трудові екскурсії та практики, які застосовували в ті часи, були передовим словом у
світовій педагогіці.
Використання цих методів і форм навчання в окремих школах давало непогані результати,
вони знайшли підтримку у багатьох учителів. Проте їх запроваджували без належного
методичного забезпечення, теоретичного осмислення, експериментальної перевірки. Як
наслідок, з'явилися певні проблеми й ускладнення: зниження ролі вчителя в навчальному
процесі, нераціональне використання навчального часу, відсутність в учнів достатньої
мотивації для такого типу навчання. Згадані методи були визнані непотрібними. І вже з 30-
х років XX ст. українська школа перетворилася на авторитарну, репродуктивно-
орієнтовану, з панівною стандартизацією й уніфікацією засобів, форм і методик навчання.
Подальшу розробку елементів інтерактивного навчання ми можемо знайти в працях В.
Сухомлинського, у творчості вчителів-новаторів 70-80 рр. XX ст. Ш. Амонашвілі, В.
Шаталова, С. Лисенкової, у теорії розвивального навчання. Однак у радянські часи
творчість окремих педагогів була винятком.
Понад 2400 років тому Конфуцій сказав:
Те, що я чую, я забуваю.
Те, що я бачу, я пам 'ятаю.
Те, що я роблю, я розумію.
Дещо змінивши слова великого китайського педагога, можна сформулювати кредо
інтерактивного навчання.
Те, що я чую, я забуваю.
Те, що я бачу й чую, я трохи пам 'ятаю.
Те, що я чую, бачу й обговорюю, я починаю розуміти.
Коли я чую, бачу, обговорюю й роблю, я набуваю знань і навичок.
Коли я передаю знання іншим, я стаю майстром.
Процес навчання потребує напруженої розумової роботи дитини і її власної активності у
цьому процесі. Мало пояснити, розповісти, продемонструвати. Справжнього результату
можна досягти лише за допомогою інтерактивного навчання.
Технологія інтерактивного навчання - така організація навчального процесу, за якої
неможлива неучасть у процесі пізнання:
• кожен учень має конкретне завдання, за виконання якого він повинен публічно
прозвітувати;
• від діяльності кожного учня залежить якість виконання поставленого перед групою
завдання.
Технологію від методики відрізняють два "принципових" моменти:
• гарантія кінцевого результату;
• проектування майбутнього навчального процесу.
Педагогічна технологія — набір процедур, які поновлюють професійну діяльність учителя
й гарантують кінцевий запланований результат. За технологічного навчання відсутні безліч
"якщо": якщо талановитий учитель, талановиті діти, багата школа тощо. "Методика
виникає в результаті узагальнення досвіду або впровадження нових засобів. Технологія ж
проектується, виходячи з конкретних умов та орієнтується на заданий, а не
передбачуваний результат".
Технологія, на відміну від методики:
• не припускає варіативності, із неї не можна викинути певних елементів;
• не передбачає пошукової діяльності, спроб, помилок;
• характеризується постійним зворотним зв'язком, коригуванням подальшої діяльності;
• охоплює чітко спланований очікуваний результат.
Застосування інтерактивних технологій висуває певні вимоги до структури уроку.
Центральною частиною уроку є інтерактивна вправа.
Для подолання складності застосування інтерактивних технологій, на думку О. Пометун, Л.
Пироженко, необхідно пам'ятати:
• Інтерактивні вправи потребують певної зміни всього життя класу, багато часу для
підготовки як учнів, так і вчителя. Ліпше підготувати незначну кількість інтерактивних
занять протягом навчального року, ніж абияк, але часто проводити підготовлені "ігри".
• Доцільно провести з учнями організаційне заняття і разом розробити правила роботи в
класі. Для початку використовуйте прості інтерактивні технології.
• Використання інтерактивних технологій - не самоціль. Це лише створення такого
мікроклімату в класі, який найліпше сприяє співробітництву, взаєморозумінню,
доброзичливості, дає можливість дійсно реалізувати особистісно-орієнтоване навчання.
• Для ефективного застосування інтерактивних технологій, охоплення всього необхідного
матеріалу, його глибокого вивчення педагог повинен старанно планувати свою роботу:
- провести попередню підготовку учнів за конкретним завданням: прочитати, продумати,
опрацювати необхідну додаткову літературу, виконати самостійні підготовчі завдання;
- відібрати для уроку найефективніші інтерактивні вправи, які дали б учням ключ до
засвоєння теми;
- під час інтерактивних вправ дати школярам можливість добре подумати над
завданнями, щоб вони виконували їх серйозно, а не механічно або граючись;
- на одному уроці використовувати одну (дві) інтерактивні вправи, а не цілий
калейдоскоп;
- обов'язково провести обговорення за підсумками інтерактивної вправи;
- проводити бліцопитування, самостійні домашні роботи з різноманітних матеріалів теми,
що не були пов'язані з інтерактивними вправами.
Щоб контролювати хід навчання на підставі інтерактивних технологій, учитель повинен
попередньо добре підготуватись:
- глибоко обміркувати і вивчити програмовий матеріал, у тому числі і додатковий;
- детально спланувати і розробити урок: визначити хронометраж, ролі учасників,
підготувати конкретні запитання та можливі відповіді на них, виробити критерії оцінки
ефективності уроку;
- створити сприятливі умови для учнів під час вивчення теми шляхом добору найцікавіших
випадків, проблем, оголошувати очікувані результати (мету) уроку і критерії оцінки роботи
учнів;
- передбачити різноманітні методи привернення уваги учнів, налаштувати їх на роботу,
підтримувати дисципліну, необхідну для нормальної роботи класу, цьому можуть сприяти
різноманітні вправи-розминки, письмовий розподіл ролей у групах тощо.
Використання інтерактивного навчання розкриває перспективи для фахового росту, для
самовдосконалення, для навчання разом з учнями.

3.Моделювання як інноваційна технологія навчання.

Інноваційна за змістом і характером динаміка світових тенденцій розвитку суспільних
процесів потребує від України вибору випереджувальної моделі подальшого розвитку та
мобілізації суспільних ресурсів. Останнє суттєво впливає на систему освіти в цілому та її
загальноосвітню складову зокрема. Інновації стають тим механізмом, який дає можливість
здійснити в усіх галузях діяльності процес випереджального розвитку і забезпечити
приєднання України до високотехнологічних держав .
Але минув той час, коли в українській освіті копіювали іноземні технології та
запроваджували іноземні педагогічні системи. Сьогодні будь-яку інновацію, чи то на рівні
освітнього закладу, району, міста, чи то на рівні держави, ми аналізуємо, систематизуємо,
співвідносимо із вітчизняним досвідом. Творення власного педагогічного досвіду на
основі інтеграції, традицій та інновацій - перспективний шлях розвитку української освіти у
ХХІ ст.
Постановка проблеми. Управління інноваційними процесами в українській освіті
здійснюється шляхом створення умов для їх формування, існування та розвитку,
доведення результатів цих інноваційних процесів до широкого загалу, приведення у
відповідність до міжнародних стандартів нормативно-правової бази для застосування
освітніх інновацій.
Для того щоб ці умови були достатніми (у разі їх відсутності інноваційні процеси
реалізуються у деформованому вигляді або не реалізуються взагалі) замало формального
виконання усіх пунктів упровадження нововведень, необхідно створити ту
випереджувальну модель державного управління освітою, яка дозволить безпосередньо
впливати на кінцевий результат.
Аналіз останніх публікацій. Сучасний розвиток педагогічної науки в Україні
характеризується пошуком нових фундаментальних підходів до побудови моделей
державного управління освітою. Саме тому важливим показником оновлення сучасної
парадигми управління освітою є наукова та експериментальна робота в галузі
моделювання державного управління освітою .
У Національній доктрині розвитку освіти серед пріоритетів державної політики визначено
розробку і здійснення освітніх інновацій, які якісно змінюють мету, зміст, структуру,
форми, методи, засоби, технології навчання, виховання й управління .
Пріоритетного значення набувають адресні та програмно-цільові функціональні інвестиції
в людину, її творчий, науковий, інтелектуальний потенціали. При цьому важливе місце
серед них займають інвестиції в наукове обґрунтування державного управління освітою, в
тому числі - для побудови моделей.
Приведена в роботі А. О. Дегтяра загальновизнана класифікація методів прийняття
державно-управлінських рішень визначає моделювання як один із найбільш ефективних
способів отримання оптимального варіанта цих рішень, який також дозволяє краще від
інших користуватись сучасними інноваційними технологіями із різних галузей суспільних
та природничих наук
Означимо деякі терміни, які стосуються освітніх нововведень. Інновації, які суттєво
змінюють освітній процес, визначають як освітні; ті, які суттєво змінюють педагогічний
процес, - визначають як педагогічні.

Сукупність педагогічних інновацій класифікується за структурними компонентами і

масштабністю застосування; зокрема масштабними інноваціями називаються ті, що
суттєво змінюють мету, структуру, результат педагогічного процесу, і локальними - ті, що
суттєво змінюють його форми, методи і засоби .

Як було зазначено вище, серед евристичних, колективних та інших технологій прийняття

управлінських рішень ми уособлюємо методи моделювання, а серед них ті, що працюють
за наявності статистичних (або інших кількісних) даних, до яких відносять і математичне
моделювання державного управління освітою .

Але розв’язання завдань державного управління освітою не зводиться лише до побудови

кількісної моделі та виконання обчислень. Тому інноваційні технології при моделюванні
державного управління освітою допускають застосування імітаційних (аналогових)
моделей, моделювання з урахуванням невизначеності в системі тощо.
Крім того, аналіз моделі передбачає визначення управлінського впливу на об’єкт
управління за дотримання всіх встановлених обмежень.
Усі ці технології мають певні обмеження та недоліки: наприклад, методи врахування
невизначеності під час прийняття державно-управлінських рішень занадто складні для
комп’ютерної реалізації (навіть при надсучасних засобах інформатики), а при застосуванні
теорії статистичних функцій проблемою стає визначення адекватності побудованих
моделей реальним рішенням (об’єктам державного управління освітою).
Побудова кількісної (читай: математичної) моделі також не позбавлена труднощів -
модель потребує чіткого уявлення про мету функціонування системи (функція цілі) та
визначення діапазону допустимих значень параметрів .
Не вирішені раніше частини загальної проблеми. Отже, виникає потреба у масштабних
інноваціях, тобто у розробці й застосуванні в державному управлінні освітою сучасних
методів моделювання та новітніх інформаційних технологій, спеціально пристосованих до
комп’ютерної реалізації підтримки прийняття державно-управлінських рішень в освіті, що
забезпечать швидке та адекватне їх прийняття в реальному часовому режимі.
Тому метою даної статті є виділення серед множини освітніх інновацій моделювання як
динамічного процесу державного управління освітою, який дає змогу шляхом створення
оптимальних (випереджувальних) моделей безпосередньо та ефективно впливати на
прийняття державно-управлінських рішень у галузі.
Виклад основного матеріалу. Повернемось ще раз до аналізу інновацій, які
використовуються при моделюванні державного управління освітою. Тут слід відмітити
дві типові технології, які застосовуються.
Описувальне моделювання - сюди входять інноваційні технології, які мають назву
"евристичне моделювання", тобто вміння визначати логічні залежності, аналізувати та
узагальнювати нагромаджений досвід із управління. Головним суб’єктивним засобом у
цій групі методів є інтуїція. Таких інновацій серед освітніх моделей більшість. Прикладом
евристичного моделювання є сучасна поліструктурна модель управління інвестиційною
діяльністю в школі.
Російські вчені визначають шість типів моделей управління інноваційною діяльністю
(діяльнісна, суб’єктна, рівнева, змістовна, життєвого циклу, управлінська); європейські -
п’ять (відбіркова, постановочна, змішаних здібностей, інтеграційна, інноваційна);
українські - три (адміністративно-функціональна, конкурентно-представницька, проектно-
інвестиційна) .
Кожна з названих вище моделей є яскравим представником евристичного моделювання:
в адміністративно-функціональній моделі суб’єкт управління (керівник) перебуває "над"
площиною об’єкта управління; в конкурентно-представницькій суб’єкт належить площині,
а в проектно-інвестиційній моделі керівник є одним із суб’єктів управління.
Другий тип - технології моделювання, породжені методами системного аналізу, вони є
ефективним засобом розв’язання низки складних, але досить чітко сформульованих
проблем. Об’єкт дослідження розглядається як система взаємопов’язаних елементів, їх
властивостей та якостей. Системний аналіз дає можливість структурувати складну
проблему у серію завдань, які розв’язуються економіко-математичними методами.
Основна перевага методів системного аналізу полягає в можливості урахування багатьох
факторів, які впливають на прийняття рішення .
Прикладом другого типу інноваційних технологій моделювання державного управління
освітою є запропонована нами в роботі математична модель, яка має на меті
знаходження найкращого (оптимального) способу управлінської дії за умов обмежень
економічного характеру.
Третій тип технології моделювання походить від робіт відомої київської кібернетичної
школи В. М. Глушкова - знаменитих систем автоматизованого управління. Досконалі в
цьому напрямі роботи В. А. Косса трактують державне управління з позицій нової
кібернетики, виділяючи при цьому інформаційну складову як рушійну силу, що може
раціонально збалансувати ресурси та режим функціонування складної системи, якою,
зокрема, є система освіти в Україні та її державне управління .
Порівнюючи всі ці технології моделювання, звертаючи увагу на досягнення та недоліки
методів, створених у межах указаних технологій, навіть залишивши осторонь низку так
званих аналогових методів, які спираються на спільні закономірності розвитку природи та
суспільства, ми змушені констатувати той беззаперечний факт, що моделювання
державного управління освітою - це інноваційна освітня технологія.
Таким чином, попри існування багатьох освітніх інновацій, що являють динамічний процес
залучення до практики нових ідей, засобів, технологій, зорієнтованих на зміни різних
структурних систем і компонентів освіти, ми окремо виділяємо моделювання державного
управління освітою як інноваційну технологію. А саме моделювання другого типу, яке дає
можливість будувати оптимальні моделі за різними конкретними критеріями і за
допомогою цих моделей - управляти освітою.
Управляти - означає втручатися в ланцюговий механізм державного управління освітою:
потреби → цілі → рішення → дії → результати; тобто на кожному з етапів робити суттєву
кореляцію при прийнятті державно-управлінських рішень в освіті на різному рівні -
починаючи зі школи і закінчуючи міністерством.
Ми отримаємо при цьому динамічний процес взаємодії: суб’єкт управління → об’єкт
управління → модель об’єкта → оптимізація моделі → рішення, яке й дозволяє робити
згадану вище кореляцію у реальному часі.
Висновки. Спираючись на досвід моделювання у природничих та суспільних науках,
аналізуючи досягнення інноваційних технологій у прийнятті державно-управлінських
рішень, усвідомлюючи роль і місце моделювання в державному управлінні освітою на
сучасному етапі, ми робимо такі висновки.
Інноваційні технології при моделюванні державного управління освітою - це нові
методики, нові мотивації, нарешті - нова філософія моделювання, в якій суб’єктом
моделювання є людина з її прагненнями і бажаннями, талантом, здібностями та
особливістю, об’єктом моделювання - реальні об’єкти державного управління освітою, а
впровадженням цих технологій, результатом інноваційного процесу (інноваційним
продуктом) є оптимальна (випереджувальна) модель державного управління освітою,
побудована за участю математичних та новітніх інформаційних технологій, що дозволяє
успішно та ефективно впливати на прийняття державно-управлінських рішень в освіті.
Перспективи подальших досліджень. Важливою перспективою подальших досліджень
впливу конструктивного моделювання як інноваційної технології на державне управління
освітою є побудова конкретних алгоритмів оптимальних моделей на прикладі реальних
об’єктів освіти.

4. Види інтерактивного навчання

Зміни життя в сучасному світі вимагають і змін мети та призначення сучасної освіти.
Знижується функціональна значущість і привабливість традиційної організації навчання,
передача «готових» знань від викладача до слухача перестає бути основним завданням
навчального процесу.
Важливо викликати інтерес до навчальної теми, перетворювати аудиторію пасивних
спостерігачів на активних учасників заняття. Якщо викладач у своїй роботі буде
використовувати активні форми та методи навчання то це важливе питання буде
вирішеним саме собою. Активні форми навчання будуються на інтерактивних методах ,
коли існує взаємозв’язок не лише між викладачем і слухачем, а й між слухачами у
навчанні. Викладач частіше виступає у ролі
Слово – інтерактивний прийшло до нас з англійської і виникло від слова “інтерактив”.
“Inter” – це “взаємний”, “act” – діяти. “Інтерактивний”-означає сприяти, взаємодіяти чи
знаходитися в режимі бесіди. Діалогу з будь-чим (комп’ютером), чи з будь-ким
(людиною). Значить інтерактивне навчання – це, перш за все, діалогове навчання, в ході
якого здійснюється взаємодія викладача і слухача.
Основна характеристика “Інтерактива”
· Це спеціальна форма пізнавальної діяльності;
· Навчальний процес організовано так, що практично всі слухачі заохочені до процесу
пізнання, вони мають можливості розуміти і рефлектувати з приводу того, що вони знають
і думають;
· Має бути атмосфера доброзичливості, взаємопідтримки – форма кооперації та
співпраці;
· На занятті організується індивідуальна, парна, групова робота;
· Застосовуються дослідницькі процеси, ділові гри, робота з документами, різними
джерелами інформації, використовувати творчі завдання.
Задачі, які можна розв’язати одночасно:
- розвиток комунікативних умінь і навичок;
- емоційний контакт між слухачами ;
- вчитесь працювати у команді, прислухатись до думки свого товариша;
- знімає нервове навантаження слухачів, дає можливість змінювати форми їх
діяльності, переключати увагу на вузлові питання теми.
Інтерактивні методи захоплюють слухачів, пробуджують в них інтерес та мотивацію,
навчають самостійному мисленню та діям.
Навчальна піраміда
Звичайно люди запам’ятовують
5% - лекції
10% - того, що читають
20% - того, що бачать на власні очі
50% - того, що слухають та бачать одночасно
70% - того, що обговорюють і пишуть
80% - того, що роблять практично власноруч
90% - того, що роблять і обговорюють одночасно
95% - того, чому навчають інших

Суть інтерактивного навчання

Інтерактивне навчання — це діалогове навчання, яке заперечує домінування як одного
виступаючого, так і однієї думки над іншою.
Інтерактивне навчання має на меті:
· створення умов для залучення всіх слухачів до процесу пізнання;
· надання можливості кожному слухачеві розуміти і рефлексувати з
приводу того, що він знає і думає;
· вироблення життєвих цінностей;
· створення атмосфери співпраці, взаємодії;
· розвиток комунікативних якостей і здібностей;
· створення комфортних умов навчання, які б викликали у кожного слухача відчуття
своєї успішності, інтелектуальної спроможності, захищеності, неповторності, значущості.

Інтерактивне навчання передбачає:

· моделювання життєвих ситуацій;
· вирішення творчих завдань;
· спільне розв'язання проблем тощо.
Що ж дає впровадження методів інтерактивного навчання різним суб'єктам навчального
процесу?
В ході діалогового навчання слухачі вчаться критично мислити, розв’язувати складні
проблеми на підставі аналізу обставин і відповідної інформації, приймати продумані
рішення, приймати участь у дискусіях, спілкуватися з іншими людьми. Для цього на
заняттях організується індивідуальна, парна і групова роботи, застосовуються
дослідницькі проекти, рольові ігри, йде робота з документацією різними джерелами
інформації.

Яким же повинен бути учасник інтерактивного навчання?

Він повинен:
1) ставити перед собою навчальні завдання;
2) розвивати навчальну активність;
3) визначати проблеми в ході навчання;
4) навчатися рефлексії своєї навчальної діяльності.

Яким же повинен бути викладач?

Він має вміти:
1) Створити в аудиторії атмосферу, яка сприяє заохоченню слухачів здавати питання та
шукати відповіді. Брати за основу таки види навчання , які б сприяли розвитку критичного
мислення та самостійного набуття знань, стимулювати рефлексію.
2) Застосовувати наявні ефективні методи. Стати вдумливим професіоналом, що означає
навчитися самому, уважно спостерігати, визначати проблеми та створювати нові стратегії
для їх розв’язання.
3) Бути взірцем для інших слухачів, передавати свої знання колегам, використовувати
нові методики навчання.
Професійна позиція викладача
Використання інтерактивної стратегії змінює роль і функції викладача — він перестає бути
центральною фігурою і лише регулює навчальний процес, займається його загальною
організацією, визначає загальний напрям (готує до уроку необхідні завдання, формулює
питання для обговорення у групах, контролює час і порядок виконання наміченого
завдання, дає консультації, допомагає в разі серйозних утруднень).
Активні методики поділяються на:
- Вступні - які дозволяють створювати атмосферу доброзичливості, довір’я
- Основні (ключові)- під час яких розв’язується основна проблема (обговорення,
інтерактивні лекції, мозковий штурм , рольові ігри, “кейс стаді”, карусель тощо)
- Завершальні підсумкові (сенкан, вернісаж)
- Допоміжні (енерджайзери) – включають тоді, коли необхідно зняти напругу, змінити
вид діяльності, перейти з одного етапу до іншого.
Дотримання порядку застосування активних методик дозволить спланувати своє заняття
більш ефективним, цікавим для слухачів.

Види інтерактивних методів навчання

Метод мозкової атаки - це метод розв'язання невідкладних завдань за короткий час.
Сутність методу полягає в тому, що необхідно висловити як можна найбільшу кількість
ідей за невеликий проміжок часу, обговорити їх та класифікувати. Цей метод
використовується для вирішення складних проблем. Метод мозкової атаки можна
використовувати в різних видах діяльності: в роботах з малими та великими навчальними
групами, командами, індивідуальній роботі.
«Круглий стіл» - метод проведення заняття із слухачами які, як правило, мають досвід
роботи, практичний діяльності з питання, що обговорюється. На «круглому столі» слухачі
можуть і повинні спробувати обґрунтовано поставити питання по темі обговорення,
серйозно аргументувати підходи до їхнього вирішення, а також повідомити про вдалий і
невдалий досвід. «Круглий стіл» - це свого роду нарада по обміну досвідом і обговоренню
практичного досвіду, досягнень і помилок. В такий спосіб слухачі освоюють зміст теми, її
ключові проблеми.
Дискусія –активний метод проведення занять, покликаний мобілізувати практичні й
теоретичні знання, погляди слухачів на проблему, що розглядається. Дискусія доречна при
розгляді спірних питань, але у навчальному процесі може не виникати ситуації спірності
трактувань. Із цих причин заздалегідь планувати проведення заняття як дискусію не
цілком коректно. Основні передумови використання дискусії в активному навчанні такі:
необхідно в складі теми, що досліджується знайти питання, про які слухачі усвідомлено
дотримуються істотно різних точок зору. Це може бути зроблене в ході лекцій і інших
занять; варто визначити, чи відносяться ці спірні питання до інтересів, що зачіпають
багатьох.
Ситуаційний аналіз полягає в тому, що слухачі, ознайомившись з описом проблеми,
самостійно аналізують ситуацію, діагностують проблему й надають свої ідеї й рішення в
дискусії з іншими слухачами.
Залежно від характеру висвітлення матеріалу використовуються ситуації-ілюстрації,
ситуації-оцінки й ситуації-вправи.
Ситуація-Ілюстрація містить у собі приклад з управлінської практики (як позитивний, так і
негативний) і спосіб рішення ситуації.
Ситуація-Оцінка являє собою опис ситуації й можливе вирішення в готовому виді:
потрібно тільки оцінити, наскільки воно правомірно й ефективно.
Ситуація-Вправа полягає в тому, що конкретний епізод управлінської діяльності
підготовлений так, щоб його рішення вимагало яких-небудь стандартних дій, наприклад
розрахунку нормативів, заповнення таблиць, використання юридичних документів і т.д.
Ситуаційний аналіз включає метод аналізу конкретних ситуацій, метод «кейз-стаді»,
метод «інциденту», розбір ділової кореспонденції («баскет – метод»).
Аналіз конкретних ситуацій – найбільш прийнятний в умовах курсового навчання метод
ситуаційного аналізу - традиційний аналіз конкретних, ситуацій, що включає глибоке й
детальне дослідження реальної або імітованої ситуації.
Використання методу аналізу конкретних ситуацій дозволяє вирішити наступні навчальні
цілі: розвиток аналітичного мислення, застосування аналізу в динаміку; оволодіння
практичних навичок роботи з інформацією: вичленовування, структурування й
ранжирування по значимості проблем; вироблення управлінських рішень; освоєння
сучасних управлінських і соціально-психологічних технологій; розширення комунікативної
компетентності; формування здатності вибору оптимальних варіантів ефективної
взаємодії з іншими людьми; стимулювання інновації; підвищення мотивації до навчання
теорії проблеми.
Висновок: у будь-якому виді навчальних занять викладачі мусять застосовувати кілька
методів навчання в різних комбінаціях. Застосування певних методів навчання залежить
від завдання та умов кожного виду занять.

5.Кооперативне навчання як педагогічна технологія інтерактивного навчання

Серед сучасних педагогічних технологій найбільший інтерес для навчання у ліцеї
представляють ті технології, що орієнтовані на групову роботу учнів, навчання у
співробітництві, активний пізнавальний процес, роботу з різними джерелами інформації
Саме ці технології передбачають широке використання дослідницьких, проблемних
методів застосування отриманих знань у спільній або індивідуальній діяльності, розвиток
не тільки самостійного критичного мислення, а й культури спілкування, уміння виконувати
різні соціальні ролі у спільній діяльності.
Також ці технології найбільш ефективно вирішують проблеми особистісно зорієнтованого
навчання. Учні отримують реальну можливість відповідно до індивідуальних задатків,
здатностей досягати певних результатів у різних галузях знань, осмислювати набуту
інформацію, у результаті чого їм удається формувати власну аргументовану точку зору на
багаточисленні проблеми буття.
Навчання у співробітництві
Технологія навчання у співробітництві з'явилась як альтернативний варіант традиційної
класно-урочної системи. Її автори об'єднали в єдиному процесі три ідеї:
навчання в колективі;
взаємну оцінку;
навчання в малих групах.
Це було названо одним терміном - навчання у співробітництві. При навчанні у
співробітництві головною силою, що впливає на навчальний процес, став вплив колективу,
навчальної групи, що практично неможливо при традиційному навчанні.
Ця педагогічна технологія вважається однією з найбільш ресурсовитратних і не завжди
дає очікуваний результат, найчастіше непередбачуваний.
При навчанні у співробітництві вирішуються такі завдання:
учень набагато краще вчиться, якщо він уміє встановлювати соціальні контакти з іншими
членами колективу;
від уміння спілкуватися з іншими членами колективу залежить і вміння учнів грамотно та
логічно писати;
у процесі соціальних контактів між учнями створюється навчальне співтовариство людей,
які володіють певними знаннями, готових отримувати нові знання у процесі спілкування
один з одним, спільної пізнавальної діяльності.
Навчання у співробітництві - це спільне (поділене, розподілене) навчальне дослідження, у
результаті якого учні працюють разом, колективно конструюючи, продукуючи нові знання,
а не відкриваючи об'єктивні реалії, споживаючи знання в уже готовому вигляді.

При цьому чітко видно дві процесуальні сторони навчання у співробітництві:

спілкування учнів один з одним у складі учнівського колективу; власне процес навчання.
Цей метод навчання не такий «технологічний», як кооперативне навчання, тому й
управляти навчальним процесом набагато складніше. Роль педагога тут зводиться до того,
що він задає тему для учнів (ставить навчальне завдання), а далі він повинен створити
таке сприятливе середовище спілкування, психологічну атмосферу, за яких учні могли би
працювати у співробітництві. При цьому, на відміну від інших технологій навчання,
педагог є повноправним учасником процесу навчання - однокласником (що, зрозуміло, не
знімає з нього відповідальності за координацію, керування ходом дискусій, а також за
підготовку матеріалів, розробку плану роботи, обговорюваних питань і тем).
Навчання у співробітництві припускає організацію груп учнів, які спільно працюють над
рішенням якої-небудь проблеми, теми, питання. На початкових етапах роботи з технології
навчання у співробітництві учитель має витратити чимало часу на різноманітні психолого-
педагогічні тренінги, спрямовані на:
знайомство учнів один з одним;
об'єднання учнівського колективу в цілому, окремих груп учнів;
освоєння азів міжперсональної та групової комунікації;
розвиток умінь брати участь у діалозі, вести дискусію;
вивчення індивідуальних стилів навчання, соціально-психологічних типів учнів, які
працюють в одній групі.
Технології кооперативного навчання (Cooperative Learning)
Кооперативне навчання - це технологія навчання в малих групах. Члени великої групи чи
класу розділяються на кілька малих груп і діють за інструкцією, спеціально розробленою
для них викладачем.
Кожний з учнів працює над своїм завданням, своєю частиною матеріалу до повного
розуміння досліджуваного питання й завершення роботи над ним. Потім учні
обмінюються знахідками таким чином, що робота кожного є дуже важливою й істотною
для роботи всіх інших, оскільки без неї завдання не буде вважатись виконаним (частина
важливої інформації буде загублена, інші групи учнів її не отримають).
Наведемо приклад подібної технології навчання.
Робота в кооперативних групах за методом Jigsaw
Учитель розбиває учнів на групи та дає їм завдання будь-яким методом. У цьому завданні
задається загальна тема для вивчення (проблемна ситуація, окреме питання теми тощо).
Використовуючи синхронну або асинхронну комунікацію, учні мають проаналізувати
(структурувати) отримане завдання та розбити на кілька підзавдань (від двох до чотирьох).
Далі вони планують свою роботу й визначають, хто за що відповідає (хто яку частину
завдання готовить).
Подальша робота будується за таким планом.
Спілкування експертів. Учні, відповідальні за конкретне питання, можуть на цьому етапі
налагодити контакти через мережу зі своїми «колегами» з інших груп, які одержали таке ж
завдання. Їхнє спільне завдання - обговорити між собою стратегію пошуку й подання
цього матеріалу іншим членам групи, обмінятись накопиченою інформацією з
досліджуваного питання.
Пошук та аналіз інформації. На цьому етапі учні працюють індивідуально, збираючи та
аналізуючи інформацію. Їхнє завдання на цьому етапі - якомога детальніше
познайомитися з питанням, вивчити матеріал для того, щоби це дозволило їм досягти
«експертного» рівня в цій сфері.
Тренування експертів. Після збору й первісного аналізу інформації експерти знову
працюють разом. Вони представляють зібрану інформацію один одному (або третій особі,
наприклад, запрошеному «незалежному» експерту), підбивають підсумки зробленої
роботи, виробляють остаточний варіант презентації з цієї теми, а потім представлять
іншим учасникам групи.
Загальний збір групи. Кожний з експертів «повертається» у встановлений строк у свою
групу та проводить презентацію. Його завдання зводиться до того, що за мінімальний час
він повинен навчити своїх однокласників тому, про що довідався сам, і представити
навчальні матеріали, якими користувався при підготовці до заняття. У комп'ютерній
мережі подібні заходи зручніше за все проводити або у вигляді спілкування учнів у рамках
списків розсилання (можна передавати і текстові матеріали, і презентації PowerPoint), або
у вигляді мультимедійних телеконференцій (відеоконференцій).
Аналіз роботи. Після завершення обміну презентаціями й обговорення всіх питань, які
були недостатньо ясно відображені у презентаціях, учні переходять до обговорення та
оцінки роботи підгрупи в цілому. Відзначається внесок кожного у спільну справу, чи
вдалося працювати командою, обговорюється навчальний процес (наскільки зручно було
спілкуватись один з одним, чи все було зрозуміло тощо).
Після завершення роботи груп учитель оцінює їхню роботу. Як оцінюється робота групи?
По-перше, під час роботи груп учитель відслідковує групову динаміку й індивідуальну
активність учнів, тому наприкінці роботи він уже може зробити певний висновок про
навчальний процес. По-друге, звичайним способом перевірки навчальних досягнень учнів
за технологією Jigsaw є вибіркове опитування одного з учнів підгрупи. Учитель може, якщо
йдеться про інформаційні технології, наприклад, зустрітися з учнем у чаті та поставити
йому кілька запитань, відповіді на які вимагають доброго володіння матеріалом.
Успіх роботи груп кооперації прямо залежить від уміння вчителя спланувати роботу груп і
від уміння самих учнів побудувати свою навчальну діяльність, сполучаючи індивідуальну
роботу з роботою в парах і групою в цілому. Цілі такої роботи повинні бути зрозумілі та
доступні учням. При цьому учні повинні розуміти, що це спільна діяльність, але кожний з
них має в цій діяльності «свою особливу» частку, зберігає свою індивідуальність.

6.Структура інтерактивного уроку, методичні рекомендації щодо

його проведення.
Характерними рисами інтерактивного навчання є:
– побудова навчання як розв’язання серії взаємопов’язаних проблемних ситуацій;
– переважно групова робота учнів на уроці;
– опора на учнівський досвід і мінімальне знання з теми;
– відкритість (незавершеність) навчання, відсутність раз і назавжди визначеного рішення;
– співробітництво різних рівнів (вчитель-група, вчитель-учень, учень-група, учень-учень);
– швидкий зворотний зв’язок – учень бачить реакцію вчителя, може проконсультуватися в
будь-який момент навчання;
– емоційне піднесення, розкутість;
– діалог – основний елемент навчання.
Особливості організації інтерактивного навчання (за О. Пометун):
Інтерактивний – здатний до взаємодії, діалогу. Суть інтерактивного навчання – навчальний
процес відбувається за умови постійної, активної взаємодії всіх учасників педагогічного
процесу. Це співнавчання, взаємонавчання (колективне, групове, навчання у співпраці).
– робота в парах – висловлювання думок з приводу поставленого завдання по черзі;
– ротаційні (змінювані) трійки – змінювання двох учасників трійки після кожного циклу
обговорення;
– два-чотири-всі разом – обговорення питання у парах, а потім у четвірках при
обов’язковому досягнені консенсусу ;
– карусель – розташувати учасників дискусії у два концентричні кола та змінювати
учасників зовнішнього кола за годинниковою стрілкою після кожного циклу обговорення;
– робота в малих групах – обговорення питань у групі (3-5 учнів) з чітко визначеними
ролями спікера, секретаря, доповідача та посередника.
– діалог – спільний пошук групами узгодженого рішення;
– синтез думки – доповнення кожного з груп відповідей інших;
– спільний проект – коли кожна група отримує свої завдання;
– пошук інформації – командний пошук додаткової інформації;
– “коло ідей” – представлення групами ідей по черзі;
– акваріум – показове обговорення проблеми однієї з груп та подальше обговорення
рештою;
– мікрофон – кожний по черзі швидко висловлює власну думку;
– незакінчені речення – спрямувати висловлювання членів групи за допомогою
незавершеного речення;
– мозковий штурм – швидке висловлювання ідей всіма членами групи та вибір найбільш
аргументованого;
– “кожен учить кожного”, “Броунівський рух” – передання інформації кожним членом
групи іншим.
–“Ажурна пилка” (“Мозаїка”, “Джек-со”) – передбачає попередньо вивчення матеріалу
вдома в групах, які розв’язують 4-5 проблем, потім обговорення у групах по проблемам і
повернення у попередні групи для обміну інформацією.
– аналіз ситуації (case – метод) – розв’язання дилеми шляхом чіткого добору аргументів;
– симуляція або імітація гри – відтворення певного явища навколишньої дійсності;
– спрощене судове засідання – розгляд питання з позиції засудження і захисту;
– громадські слухання – розгляд ситуації з позиції захисту (офіційного органу влади та
групи за інтересами);
– рольова гра – розігрування певної ситуації за чітко визначеними ролями.
Алгоритм роботи вчителя при проведенні інтерактивного уроку:
–визначення доцільності використання інтерактивних прийомів саме на цьому уроці;
–ретельний відбір та аналіз навчального матеріалу, у тому числі й додаткового (тести,
приклади, ситуації, завдання для груп тощо);
–планування уроку - етапи, хронометраж, орієнтовний поділ на групи, ролі учасників,
запитання та можливі відповіді;
–вироблення критеріїв оцінювання ефективності роботи груп, заняття;–мотивація
навчальної діяльності шляхом створення проблемної ситуації, наведення цікавих фактів
тощо;
–забезпечення розуміння учнями змісту їхньої діяльності та формування очікуваних
результатів під час оголошення, представлення теми;
–надання учням необхідної інформації для виконання практичних завдань за мінімально
короткий час;
–забезпечення засвоєння навчального матеріалу учнями шляхом інтерактивної вправи (на
вибір учителя);
–рефлексія (підбиття підсумків) у різних формах - індивідуальна робота, робота в парах,
групах, дискусія, у вигляді малюнків, схем, графіків тощо.
Орієнтовна структура уроку із застосуванням інтерактивних технологій:
1.Мотивація (мета – сфокусувати увагу дітей на пролемі та викликати інтерес до теми).
Прийоми, методи, рекомендації: коротка розповідь учителя; бесіда; демонстрування
наочності; нескладна інтерактивна технологія: мозковий штурм, мікрофон, криголам
тощо.
2.Оголошення теми та очікуваних навчальних результатів (мета – забезпечити розуміння
учнями їхньої діяльності). Рекомендації (за О.Пометун): назвати тему уроку або попросити
когось з учнів прочитати її; прочитати очікувані результати, пояснити способи діяльності
учнів; пояснити, як ви будете оцінювати навчальні досягнення учнів в балах.
3.Надання необхідної інформації (мета – надати учням достатньо інформації для того, щоб
вони могли виконати практичні завдання за мінімально короткий час).
Прийоми, методи, рекомендації: міні-лекція, читання тексту підручника, ознайомлення з
роздатковим матеріалом; опанування і застосування інформаційних технологій.
4.Інтерактивна вправа (мета – засвоєння навчального матеріалу, досягнення результатів
уроку). Рекомендації: інструктування учнів щодо мети вправи, правил виконання,
послідовності дій та кількості часу на виконання; об’єднання в групи; виконання завдання,
при якому вчитель виступає як організатор, помічник, ведучий дискусії; презентація
результатів виконання вправи.
5.Рефлексія результатів ( мета – усвідомлення отриманих результатів). Прийоми, методи,
рекомендації: індивідуальна робота, робота в парах або групах; дискусії; усна розповідь;
письмовий звіт; колективне обговорення.
6.Підсумки (мета – підбити підсумок засвоєння знань і встановити зв'язок між тим, що
відомо і тим, що повинно вдосконалюватися в майбутньому). Рекомендації: на першій
стадії: використовуйте відкриті запитання (Як? Чому? Що?); говоріть про зроблене, а не
про те, що могло б бути зроблене; на другій стадії: запитуйте про причини (Чому? Як?
Хто?); шукайте альтернативні теорії (Чи є інша можливість?); підберіть інші приклади;
наведіть думки незалежних експертів; на третій стадії: домагайтеся, щоб учні взяли на
себе зобов’язання щодо подальших дій

7.Використання коучингу в навчальному процесі

Початок ХХІ ст., означений глобальними трансформаціями, стрімким економічним та
інформаційно-технологічним розвитком, розвитком який потребує вчителя-професіонала,
озброєного новітніми технологіями, методами й методиками учіння, універсальними
знаннями для здійснення освіти й виховання підростаючого покоління.
Сучасна освіта стає на шлях надання освітніх послуг безпосередньо кожному індивідууму,
враховуючи його можливості, уподобання і здібності. Проблема індивідуалізації навчання
стає не тільки однією із важливих, але і по справжньому доленосною, «Тільки при рішенні
цієї проблеми, – стверджує В.Д. Шадриков, – ми можемо створити умови для реалізації в
навчальному процесі потенційних можливостей кожного учня і уникнути трагічних
фруструючих ситуацій, що пригнічують особистість школяра, породжують невіру у власні
сили й озлобленість по відношенню до сьогоднішнього світу» . Видатний педагог К.Д.
Ушинський наполегливо радив педагогам вивчати психологічний розвиток дитини та все
навчання будувати на законах розвитку психолого-фізіологічної природи учнів .
Метою даної статті є визначення сутності вчителя нового покоління, вчителя наставника,
помічника, друга та порадника на шляху до здобуття дитиною знань, адже викладання –
це спільна творчість яка вимагає постійного навчання як учня так і викладача.
Саме індивідуальна освітня траєкторія є хорошим стартапом для реалізації потенціалу
особистості, адже індивідуальна освітня траєкторія це персональний шлях реалізації
особистісного потенціалу здобувача освіти, що формується з урахуванням його здібностей,
інтересів, потреб, мотивації, можливостей і досвіду, ґрунтується на виборі здобувачем
освіти видів, форм і темпу здобуття освіти, суб’єктів освітньої діяльності та
запропонованих ними освітніх програм, навчальних дисциплін і рівня їх складності,
методів і засобів навчання. З огляду на це функції сучасного педагога включають в себе
активізацію розвитку креативності учнів, розвиток критичного мислення, допомога учням
під час процесу навчання, навчання учнів за алгоритмом моделі дій Вчитель – помічник,
джерело інформації .
Яким же має бути сучасний вчитель, якими якостями володіти? Давайте поглянемо на
досвід зарубіжних колег.
У Фінляндії педагогічний аспект полягає у тому, що кожен викладач змінює свою роль,
залежно від потреби. Він може бути ментором, інноватором, коучем тощо. Професор
Пекка доводив, що бути хорошим вчителем – це не означає лише багато знати,
насамперед слід мати відкрите серце, вміти розвивати своє мислення та чути учнів ].
А ось наприклад у шведських школах коучинг допоміг вчителям зняти в класах напругу,
побудувати з учнями більш живі та конструктивні відносини. Вчителі почали бути більш
товариськими – між собою, з батьками та перш за все, з учнями .
Отже, коуч – це той, хто надихає, мотивує і підтримує відповідальність за досягнення
бажаних результатів на необхідному рівні до моменту їх здійснення, коуч допомагає
досягти мети, рухатись більш ефективно, розвивати сильні сторони особистості .
Етимологічно слово коучинг походить від англійського «coach», яке на початку 90-х рр. XIX
століття увійшло в спортивний лексикон як назва спортивного тренера, а згодом стало
означати будь-яку діяльність, повязану з навчанням, тренуванням, направленням,
допомогою. Тімоті Геллвей, гарвардський педагог – теоретик, знавець тенісу стверджував,
що якщо тренер (коуч) зможе допомогти спортсмену позбутися душевних хвилювань, що
заважають в грі, або зменшити їх, то у того з’являться несподівані природні здібності, а
коучу вже не потрібно буде підвищувати технічне навантаження. Основна відмінність
коуча від викладача в тому, що коуч не дає готових рішень чи правильних порад . Тімоті
Геллвей визначив суть коучингу. Коучинг – розкриття потенціалу людини з ціллю
максимального підвищення її ефективності. Коучинг не вчить, а допомагає вчитись. Це
мистецтво створення – за допомогою спілкування та поведінки – середовища, яке
полегшує просування людини до бажаних цілей так, щоб воно приносило задоволення .
Іншим класиком коучингу є Джон Уітмор, який визначає його як засіб сприяння, допомоги
іншій людині в пошуку його власних рішень або його просування в будь-якій складній
ситуації. Коучинг принципово відрізняється від менторства, інструктування, наставництва.
Він концентрується на майбутніх можливостях, а не на минулих помилках.
Коучинг дає вчителеві знайти: індивідуальний підхід, інтерактивний підхід, розвиток,
стимуляцію інтересу до навчання, підвищення мотивації, усвідомленості, прийняття
відповідальності за власний результат і результат учня, розвиток нових компетенцій,
задоволеність результатами, «високоекологічний» підхід – довіра і відкритість .
Але на сам перед теперішня педагогічна система має розвивати не тільки особистість, а й
сама розвиватися. Вчитель має бути готовим до процесу оновлення педагогічної системи.
Сьогоднішнє завдання вчителя – створити умови для розвитку учня, його здібностей,
творчого сприйняття знань, виробити вміння самостійно мислити, мотивацію до вивчення
предметів. Учень має навчитися не тільки відповідати на запитання, а й вміти їх ставити і
шукати на них відповіді. Сучасний вчитель – демонструє універсальні та предметні
способи дії, ініціює дії учні, корегує і консультує їх, знаходить способи включення в роботу
всіх, створює умови для набуття життєвого досвіду, є партнером учнів та батьків. Сучасний
вчитель ставить SMART-мету (конкретну, чітко сформовану; вимірювальну, реальну,
можливу для досягнення, визначену в часі) виробити в учня потребу і вміння навчатися
впродовж життя, проте це може тільки той, хто сам постійно навчається, вміє і бажає
цього .
Якщо раніше вчитель лише давав готові відповіді на питання, то нині ця траєкторія
змінилась. Сьогодні вчитель допомагає учням сформулювати власні питання, вчить їх
правильно ставити, шукати на них відповіді та допомагає стати інноватором .
Отже, нове сучасне українське суспільство вимагає чимало зовнішніх змін від освітніх
установ, таких як зміна умов навчання (новітній дизайн), також вимагається чимало
внутрішніх змін – зміна програм навчання, стилю викладання навчальних предметів, що за
собою тягнуть ще більш глибших змін – зміна ролі вчителя, як людини яка передає певні
знання на вчителя-коуча, який створює умови для всебічного розвитку особистості учня.
Вчитель – агент змін сучасного освітнього простору в умовах реалізації концепції нової
української школи. За словами Лілії Гриневич «Суспільство повинно зрозуміти, що через
вчителя ми будуємо нову школу і нове ставлення до дітей». Тобто сучасний педагог
повинен виконувати не роль “фільтра” для пропускання через себе навчальної інформації,
а бути помічником у роботі учня, перебираючи на себе роль одного з джерел інформації;
в ідеалі педагог стає організатором самостійного навчального пізнання учнів, не головною
діючою особою в групі учнів, а режисером їхньої взаємодії з навчальним матеріалом,
один з одним та з учителем.

8. Здійснення інтерактивного навчання на основі використання

інформаційно-комунікаційних технологій
Початок ХХІ століття характеризує суспільство як постіндустріальне (інформаційне), в
якому здійснюється інформатизація всіх галузей науки і освіти.
Інформатизація суспільства - це глобальний соціальний процес, особливість якого полягає
в тому, що домінуючим видом діяльності в сфері суспільного виробництва є збирання,
нагромадження, продукування, оброблення, зберігання, передавання та використання
інформації. Ці процеси здійснюються на основі сучасних засобів процесорної та
обчислювальної техніки, а також на базі різноманітних засобів інформаційного обміну.
Інформатизація суспільства, як наголошується в сучасній літературі забезпечує :
- активне використання інтелектуального потенціалу, що постійно
розширюється, сконцентрованого в друкованому фонді, науковому,
виробничому та іншому видах діяльності його членів;
- інтеграцію інформаційних технологій з науковим, виробничим,
ініціюючим розвитком усіх сфер суспільного виробництва, інтелектуалізацію
трудової діяльності;
- високий рівень інформаційного обслуговування, доступність будьякого члена суспільства
до джерел достовірної інформації, візуалізацію
представленої інформації, правдивість використаних даних.
Інформатизація суспільства пов‘язана, насамперед, з розвитком комп‘ютерної техніки,
різноманітного програмного забезпечення, глобальних мереж (Інтернет), мультимедійних
технологій . Виникнення та розвиток інформаційного суспільства припускає широке
застосування інформаційно-комунікаційних технологій в освіті, що визначається багатьма
чинниками. Сучасний період розвитку цивілізованого суспільства характеризує процес
інформатизації.
Інформатизація суспільства забезпечує:
- активне використання постійного інтелектуального потенціалу
суспільства, що розширюється, сконцентрованого в друкованому фонді, і
науковому, виробничому й іншому видах діяльності його членів.
- інтеграцію інформаційних технологій з наукового, виробничого,
ініціюючого розвитку усіх сфер суспільного виробництва, інтелектуалізацію
трудової діяльності;
- високий рівень інформаційного обслуговування, доступність будь-якого члена
суспільства до джерел достовірної інформації, візуалізацію
інформації, що представляється істотність використовуваних даних .
Інформатизація суспільства пов‘язана, насамперед, з розвитком комп‘ютерної техніки,
різноманітного програмного забезпечення, глобальних мереж (Інтернет), мультимедійних
технологій. Виникнення та розвиток інформаційного суспільства припускає широке
застосування комп‘ютерних технологій в освіті, що визначається багатьма чинниками.
Комп‘ютерні технології або ІКТ — засоби, пов'язані зі створенням, збереженням,
передачею, обробкою і управлінням інформації. Цей широко вживаний термін включає в
себе всі технології, що використовуються для спілкування та роботи з інформацією.
Концепція інформаційних технологій була додана до елементу комунікації і виникла у
1980-ті роки. Наразі комп‘ютерні технології включають апаратні засоби (комп'ютери,
сервери, тощо) та програмне забезпечення (операційні системи, мережеві протоколи,
пошукові системи, тощо). Їхні можливості широко застосовують під час навчального
процесу, звідси ІКТ можна вважати педагогічною технологію. Будь-яка педагогічна
технологія - це інформаційна технологія, оскільки основу технологічного процесу навчання
складає отримання і перетворення інформації.
За Дж. Велінгтоном, комп‘ютерних технології – це системи, створені для виробництва,
передачі, відбору, трансформації (обробки) і використання інформації у вигляді звуку,
тексту, графічного зображення і цифрової інформації".
Якщо в якості ознаки інформаційних технологій вибрати інструменти, за допомогою яких
проводиться обробка інформації (інструментарій технології), то можна виділити наступні
етапи її розвитку [16]:
1-й етап (до другої половини XIX ст.) - «Ручна» інформаційна технологія, інструментарій
якої складали: перо, чорнильниця, книга. Комунікації здійснювалися ручним способом
шляхом переправки через пошту листів, пакетів, депеш. Основна мета технології –
представлення інформації в потрібній формі.
2-й етап (з кінця XIX ст.) - «Механічна» технологія, оснащена більш досконалими засобами
доставки пошти, інструментарій якої складали: друкарська машинка, телефон, диктофон.
Основна мета технології - представлення інформації в потрібній формі більш зручними
засобами.
3-й етап (40 - 60-і рр.. XX ст.) - «Електрична» технологія, інструментарій якої складали:
великі ЕОМ і відповідне програмне забезпечення, електричні друкарські машинки,
ксерокси, портативні диктофони. Основна мета інформаційної технології починає
переміщатися з форми представлення інформації на формування її змісту.
4-й етап (з початку 70-х рр..) - «Електронна» технологія, основним інструментарієм якої
стають великі ЕОМ і створені на їхній базі автоматизовані системи управління (АСУ) і
інформаційно-пошукові системи, оснащені широким спектрозм базових і спеціалізованих
програмних комплексів. Центр ваги технології ще більш зміщується на формування
змістовної сторони інформації для управлінського середовища різних сфер суспільного
життя, особливо на організацію аналітичної роботи.
5-й етап (з середини 80-х рр..) - «Комп'ютерна» («нова») технологія, основним
інструментарієм якої є персональний комп'ютер із широким спектром стандартних
програмних продуктів різного призначення. На цьому етапі відбувається процес
персоналізації АСК, що проявляється у створенні систем підтримки прийняття рішень
певними спеціалістами. Подібні системи мають умонтовані елементи аналізу та штучного
інтелекту для різних рівнів управління, реалізуються на персональному комп'ютері і
використовують телекомунікації. У зв'язку з переходом на мікропроцесорну базу істотним
змінам піддаються і технічні засоби побутового, культурного та іншого призначень.
6-й етап (тільки встановлюється) - «мережева технологія» (іноді її вважають частиною
комп'ютерних технологій). Починають широко використовуватися в різних галузях
глобальні і локальні комп'ютерні мережі. Їй пророкують в найближчому майбутньому
бурхливе зростання, обумовлене популярністю її засновника - глобальної комп'ютерної
мережі Internet
Застосування відкритих інформаційних систем, розрахованих на використання всього
масиву інформації, доступної в даний момент суспільству у визначеній його сфері,
дозволяє удосконалити механізми керування суспільним пристроєм, сприяє гуманізації і
демократизації суспільства, підвищує рівень добробуту його членів. Процеси, що
відбуваються в зв‘язку з інформатизацією суспільства, сприяють не тільки прискоренню
науково-технічного прогресу, інтелектуалізації усіх видів людської діяльності, але і
створенню якісно нового інформаційного середовища соціуму, що забезпечує розвиток
творчого потенціалу індивіда.

Практичне завдання:
1.Уточніть на основі порівняльного аналізу позитивних і негативних сторін
пасивного, активного та інтерактивного моделей навчання.
Моделі навчання Пасивна модель Активна модель Інтерактивна
модель
1.Обсяг інформації, Великий обсяг Високий рівень по- На вивчення порів-
що подається і інформації можна дання інформації. няно невеликого об-
засвоюється подати за короткий Велика кількість уч- сягу інформації ви-
час у нів, які можуть од- трачається значний
структурованому ночасно отримувати час
вигляді великій інформацію
кількості учнів
2.Результати Засвоєння знань, їх Засвоєння знань, їх Засвоєння знань, їх
навчання розуміння. Розвиток розуміння. розуміння.
умінь слухати, Орієнтована на роз- Розширення пізна-
записувати, виток широкого вальних можливос-
конспектувати вели- спектра пізнаваль- тей учнів, зокрема у
ку кількість інфор- них умінь і навичок. здобуванні, аналізі
мації, уміння відтво- Передбачає дифе- та застосуванні ін-
рювати її ренціацію навчання формації з різних
шляхом індивіду- джерел.
альних програм та Можливість пере-
завдань носу отриманих
умінь, навичок та
способів діяльності
на різні предмети та
позашкільне життя
учнів. Можливість
розвитку соціальної
та громадянської
компетентності
учнів на всіх
предметах
3.Відсоток Як правило Достатньо високий Як правило високий
засвоєння невисокий
інформації
4.Контроль над Викладач добре ко- Викладач добре ко- Контроль учителя за
процесом навчання нтролює обсяг і гли- нтролює обсяг і гли- обсягом і глибиною
бину подання ма- бину вивчення, час і засвоєння знань, ча-
теріалу, темп діяль- хід навчання. Ре- сом і ходом навчан-
ності, час і зовнішню зультати роботи уч- ня є опосередкова-
сторону навчання. нів передбачені. ним. Результати ро-
Результати роботи Існує можливість боти учнів, менш
учнів співпраці учителя з передбачені. Значні
непередбачені. кожним з учнів ок- можливості для
Зворотний зв'язок ремо. самоконтролю і
учителя з учнями взаємоконтролю
відсутній учнів.
5.Роль особистості Безпосередній Особисті якості пе- Педагог є організа-
педагога вплив учителя (або дагога та його про- тором, координато-
автора навчальних фесійна майстер- ром навчання, фаси-
матеріалів) на учнів. ність є однією з літатором дискусій,
Особисті якості пе- умов консультантом. Він
дагога залишаються функціонування да- сильніше роз-
в тіні, він виступає ної моделі. Учитель кривається перед
як «джерело» є джерелом знань, учнями, виступає як
знань, організатор організатором, лідер, наставник.
процесу навчання контролером, Забезпечуються
консультантом. можливості
Високий рівень на- демократичного,
вантаження на вчи- рівноправного
теля партнерства між
учителем і учнями
та всередині учнів-
ського колективу.
6.Роль учнів Відносно пасивна; Забезпечена актив- Надзвичайно актив-
учні не приймають ність частини учнів. на. Учні приймають
важливих рішень Небезпека вилучен- важливі рішення
щодо власного і ко- ня іншої частини щодо процесу
лективного процесу учнів з навчального навчання,
навчання процесу. Відсутність здійснюють процес
взаємодії всередині навчання значною
учнівського мірою самостійно.
колективу Мають можливість
спілкування між со-
бою і розвитку ко-
мунікативних умінь
та навичок.
Поєднання різнома-
нітних видів діяль-
ності учнів
7.Джерело Зовнішнє (оцінки, Поєднання зовні- либока внутрішня
мотивації педагог, батьки, су- шніх (оцінки, педа- мотивація (інтерес
спільство) гог, батьки, суспі- самого учня)
льство) та внутріш-
ніх (інтерес самого
учня) мотивів

2.Складіть тезисний конспект(схему, таблицю) до питання 6

3.