Тема № 5.

Методи і форми організації навчання в сучасній школі

І. Теоретичний блок
1. Поняття про метод та прийом навчання.

Відповідь на запитання дидактики – як навчати? – дає категорія методів навчання. Без них
неможливо досягнути поставлених цілей, реалізувати зміст навчального матеріалу,
організувати пізнавальну діяльність учнів. Метод навчання – важлива ланка в дидактичній
системі “мета – зміст – методи – форми – результат навчання”.
Метод – (від грец. metodos – шлях до чого-небудь) означає спосіб діяльності, спрямованої на
досягнення певної мети.
Метод навчання – спосіб упорядкованої взаємозв’язаної діяльності вчителя й учнів,
спрямованої на вирішення завдань освіти.
В дидактичній літературі іноді розрізняють методи викладання, що стосуються діяльності
вчителя і методи учіння, що забезпечують протікання навчальної діяльності учнів. Методи
навчання – характеризують насамперед спільну роботу вчителя й учнів.
Окрім основного визначення в літературі зустрічаються й інші визначення методів навчання:

Метод – це форма руху змісту навчального матеріалу.

Метод – це упорядкована сукупність методичних прийомів, дій та операцій, за
допомогою яких організовується навчальна діяльність учнів і процес засвоєння знань.
Метод – форма обміну навчальною інформацією між тим, хто навчає, і тим, хто
вчиться.
Метод – форма руху пізнавальної діяльності учнів.
Метод – упорядкована сукупність прийомів, дій і логічних операцій.
Метод – це спосіб співробітництва вчителя й учнів.
Метод – спосіб роботи вчителя й учнів, за допомогою якого досягається засвоєння
учнями знань, умінь і навичок, розвиток їх пізнавальних здібностей.
Таким чином, метод навчання – досить складне, багатоякісне багатовимірне педагогічне
явище, в якому знаходять відображення об’єктивні закономірності, принципи, цілі, зміст і
форми навчання. Цей зв’язок з іншими дидактичними категоріями взаємозворотній:
принципи, цілі, зміст і форми навчання визначають метод, але вони не можуть бути
реалізовані без нього, без урахування можливостей їх практичної реалізації.
Кожний метод навчання вимагає активності не тільки вчителя, але й учнів. Один і той самий
метод може застосовуватися для різних навчальних цілей. Наприклад, бесіда може бути
застосована з метою засвоєння нових знань, і з метою повторення чи перевірки. Природньо,
що в різних випадках даний метод має свої особливості реалізації. Правильне застосування
методів навчання унеможливлює механічне чи догматичне засвоєння учнями навчального
матеріалу, забезпечує ефективність пізнавальної діяльності учнів, можливість застосовувати
знання на практиці.
Кожний метод навчання повинен виконувати не тільки освітню, розвивальну та виховну
функції, але й спонукальну і корекційну (розвиток сприймання, мислення, уяви, пам’яті,
емоційно-почуттєвої сфери).
Будь-який навчальний предмет, окрім загальних методів навчання, має свої методи, зумовлені
специфікою його змісту. Так, наприклад, при викладанні української мови застосовуються
спеціальні методи: читання і письмо, словникова робота, граматичний розбір та ін. В
географії важливе місце належить роботі з картами, в природознавстві – спостереження,
досліди та ін. Дидактика вивчає методи, які мають найбільш загальне значення і які можуть
бути застосовані при вивченні різних навчальних предметів.
Будь-який навчальний предмет, окрім загальних методів навчання, має свої методи, зумовлені
специфікою його змісту. Так, наприклад, при викладанні української мови застосовуються
спеціальні методи: читання і письмо, словникова робота, граматичний розбір та ін. В
географії важливе місце належить роботі з картами, в природознавстві – спостереження,
досліди та ін. Дидактика вивчає методи, які мають найбільш загальне значення і які можуть
бути застосовані при вивченні різних навчальних предметів.
У структурі методів виділяють прийоми, тому кожний метод можна представити як
сукупність методичних прийомів. Отже, прийом – це елемент методу. Елементи методів не є
сумою окремих частин цілого, а системою, що об’єднана логікою дидактичного завдання.
Якщо метод є способом діяльності, що охоплює весь шлях її протікання, то прийом – це
окремий крок, дія в реалізації методу. Необхідно розрізняти прийоми розумової діяльності
(логічні прийоми) – виділення головного, аналогія, конкретизація, порівняння та ін., а також
прийоми навчальної роботи – розв’язування задач, прикладів, граматичний розбір тощо.
Логічні прийоми є однаковими в різних методах. Тільки системне поєднання прийомів
утворює певний метод навчання, тому важливою є послідовність їх застосування. Одні і ті ж
самі прийоми можуть входити в різні методи навчання, але в поєднанні з іншими прийомами
вони утворюють зовсім інший метод навчання. Наприклад, прийом запам’ятовування має
місце як в репродуктивних, так і в проблемно-пошукових методах навчання. Але, якщо в
першій групі методів він домінує, то в другій – є допоміжним, бо сприяє запам’ятовуванню
основних результатів проблемних міркувань. Окрім цього слід пам’ятати, що метод може
стати прийомом, а прийом – методом. Коли прийом починає виконувати основне навчальне
навантаження (допомагає розкрити суть того чи іншого питання), він стає методом.
Наприклад, корегування відповідей учнів (як прийом) під час проведення бесіди може
трансформуватися у дискусійну площину. За такої умови цей прийом може стати
самостійним методом навчання (дискусія). Важливо підкреслити, що діалектика переходу
методу в прийом чи навпаки обумовлена логікою процесу навчання, наявністю суперечливих
аспектів між метою і засобами її досягнення, різними елементами пізнавальної діяльності.
Метод навчання має дві складові частини: об’єктивну і суб’єктивну. Об’єктивна частина
методу обумовлена вимогами законів і закономірностей, принципів і правил навчання, а
також цілями, завданнями, змістом, формами навчальної діяльності. Суб’єктивна частина
методу обумовлена особистістю педагога, його творчістю, майстерністю; особливостями
учнів, конкретними умовами протікання навчання. Проблема співвідношення об’єктивного і
суб’єктивного в методі розв’язана не повністю: є прихильники думки про те, що метод –
об’єктивне явище, але є дослідники, які вважають його результатом творчої праці педагога,
індивідуального надбання. Безперечним є те, що об’єктивна частина дозволяє дидактам
розробляти теорію методів, рекомендувати педагогам шляхи їх ефективної реалізації. З
іншого боку, саме методи є сферою прояву високої педагогічної майстерності.

2. Класифікація методів навчання за джерелом пізнання: словесні, наочні та практичні методи

навчання.

У відповідності з даним підходом виділяють:

- Словесні методи (джерелом знання є усне або друковане слово);
- Наочні методи (джерелом знань є спостережувані предмети, явища, наочні посібники);
- Практичні методи (учні отримують знання і виробляють вміння, виконуючи практичні
дії).
А. Словесні методи навчання. Вони займають провідне місце в системі методів навчання,
були часи, коли словесні методи навчання були майже єдиним способом передачі знань.
Прогресивні педагоги (Я. А. Коменський, К. Д. Ушинський та ін.) Виступали проти
абсолютизації їх значення, доводили необхідність їх доповнення наочними і практичними
методами. В даний час їх нерідко називають застарілими, неактивними. Однак до оцінки цієї
групи методів треба підходити об'єктивно. Словесні методи дозволяють в найкоротший
термін передати велику за обсягом інформацію, поставити перед учнями проблеми і вказати
шляхи їх вирішення. За допомогою слова вчитель може викликати у свідомості дітей яскраві
картини минулого, сьогодення і майбутнього людства. Слово активізує уяву, пам'ять, почуття
учнів.
Словесні методи поділяються на такі види: розповідь, пояснення, бесіда, дискусія, лекція,
робота з книгою.
1. Розповідь. Метод розповіді передбачає усне оповідальний виклад змісту навчального
матеріалу. Цей метод застосовується на всіх етапах навчання, змінюється лише характер
оповідання, його обсяг, тривалість. До розповіді як методу викладу нових знань зазвичай
пред'являється ряд педагогічних вимог.
2. Пояснення. Це тлумачення закономірностей, істотних властивостей досліджуваного
об'єкта, окремих понять, явищ. Пояснення - це монологічна форма викладу. До пояснення
найчастіше вдаються при вивченні теоретичного матеріалу різних наук, вирішенні хімічних,
фізичних, математичних задач, теорем, розкритті корінних причин і наслідків у явищах
природи і суспільного життя.
3. Бесіда. Це діалогічний метод навчання, при якому вчитель шляхом постановки ретельно
продуманої системи питань підводить учнів до розуміння нового матеріалу або перевіряє
засвоєння ними вже вивченого. Бесіда відноситься до найбільш старих методів дидактичної
роботи. Її майстерно використав Сократ, від імені якого і сталося поняття "сократична
бесіда". У Середні століття особливо поширеною була так звана катехизична (повчальна)
бесіда, суть якої зводилася до відтворення запитань і відповідей за підручником або
формулювань вчителя. В даний час подібного роду бесіди не практикуються.
4. Навчальна дискусія. Їй відводиться значне місце серед словесних методів навчання.
Головне призначення навчальної дискусії в процесі навчання - стимулювання пізнавального
інтересу, залучення учнів до активне обговорення різноманітних наукових точок зору з тієї чи
іншої проблеми, спонукання їх до осмислення різних підходів до аргументації чужої і своєї
позиції. Однак для цього необхідні, по-перше, грунтовна попередня підготовка учнів як у
змістовному, так і в формальному плані і, по-друге, наявність щонайменше двох
протилежних думок з обговорюваної проблеми. Без знань дискусія стає безпредметною,
беззмістовною і неточною, а без уміння висловити думку, переконати опонентів - позбавленої
привабливості, заплутаною і суперечливою (І. П. Підласий). Навчальна дискусія, з одного
боку, припускає наявність в учнів уміння ясно і точно формулювати свої думки, будувати
систему аргументованих доказів, з іншого боку, вчить їх мислити, сперечатися, доводити
свою правоту. Природно, що в цій ситуації вчитель повинен сам демонструвати перед учнями
зразок такого стилю аргументації, вчити їх точно викладати свої думки і терпимо ставитися
до формулювань опонентів, шанобливо вносити поправки в їхню аргументацію, ненав'язливо
зберігати за собою право на останнє слово, не претендуючи на володіння істиною в останній
інстанції.
5. Лекція. Це систематичне усний виклад навчального матеріалу. Даний монологічний спосіб
викладу об'ємного матеріалу використовується, як правило, у старших класах, коледжах,
вузах і займає весь або майже весь урок, навчальне заняття. Перевага лекції полягає в
можливості забезпечити закінченість і цілісність сприйняття учнями навчального матеріалу в
його логічних опосередкуваннях і взаємозв'язках по темі в цілому. Актуальність
використання лекції в сучасних умовах зростає у зв'язку із застосуванням блочного вивчення
нового навчального матеріалу за темами або крупним розділах. Крім того, лекція може
застосовуватися при повторенні пройденого матеріалу. Такі лекції називаються оглядовими,
вони проводяться по одній або декільком темам для узагальнення та систематизації
вивченого матеріалу. Застосування лекції як методу навчання дозволяє значно активізувати
пізнавальну діяльність учнів, залучити їх до самостійні пошуки додаткової інформації для
вирішення проблемних навчально-пізнавальних завдань, виконання тематичних завдань,
проведення самостійних дослідів і експериментів, що межують з дослідницькою діяльністю.
6. Робота з підручником і книгою. Це найважливіший метод навчання. У початкових класах
школи робота з книгою здійснюється головним чином на уроках під керівництвом вчителя,
надалі школярі все більше вчаться працювати з книгою самостійно.
Б. Наочні методи. Це методи, при яких засвоєння навчального матеріалу знаходиться в
істотній залежності від застосовуваних у процесі навчання наочного посібника і технічних
засобів. Наочні методи використовуються у взаємозв'язку зі словесними і практичними
методами і призначені для наочно-чуттєвого ознайомлення учнів з явищами, процесами,
об'єктами в їх натуральному вигляді або в символьному зображенні за допомогою всіляких
малюнків, репродукцій, схем і т.п. У сучасній школі з цією метою широко використовуються
екранні технічні засоби.
Наочні методи навчання умовно можна поділити на дві великі групи: метод ілюстрацій і
метод демонстрацій. Метод ілюстрацій передбачає показ учням ілюстративних посібників,
плакатів, таблиць, картин, карт, зарисовок на дошці, плоских моделей і т.п. Метод
демонстрацій зазвичай пов'язаний з демонстрацією приладів, дослідів, технічних установок,
кінофільмів, діафільмів та ін. Підрозділ засобів наочності на ілюстративні і демонстраційні є
умовним і не виключає можливості віднесення окремих засобів наочності як до групи
ілюстративних, так і демонстраційних (наприклад, показ ілюстрацій через епідіаскоп або ко-
доскоі) . Впровадження нових технічних засобів в навчальний процес (телебачення,
відеомагнітофонів) розширює можливості наочних методів навчання.
У сучасних умовах особлива увага приділяється застосуванню такого засобу наочності, як
персональний комп'ютер. Застосування комп'ютерів дозволяє учням наочно побачити в
динаміці багато процесів, які раніше засвоювалися з тексту підручника. Комп'ютери дають
можливість моделювати певні процеси і ситуації, вибирати з ряду можливих рішень
найбільш оптимальні за певними критеріями, тобто значно розширюють можливості наочних
методів у навчальному процесі.
В. Практичні методи. Дані методи навчання засновані на практичної діяльності учнів. До
них відносяться вправи, лабораторні та практичні роботи.
1. Вправа - повторне (багаторазове) виконання розумового або практичної дії з метою
заволодіння ним або підвищення його якості. Вправи застосовуються при вивченні всіх
предметів і на різних етапах навчального процесу. Характер і методика вправ залежать від
особливостей навчального предмета, конкретного матеріалу, досліджуваного питання й віку
учнів. За своїм характером вправи підрозділяються на усні; письмові; графічні; навчально-
трудові. При виконанні кожного з них учні роблять розумову і практичну роботу.
2. Лабораторна робота - проведення учнями за завданням вчителя дослідів з використанням
приладів, застосуванням інструментів та інших технічних пристосувань, тобто вивчення
учнями будь-яких явищ за допомогою спеціального обладнання. Лабораторні роботи
проводяться в ілюстративному або дослідному плані. Різновидом дослідницьких
лабораторних робіт можуть бути тривалі спостереження учнів за окремими явищами: ростом
рослин, розвитком тварин, погодою, вітром, хмарністю і т.п. У порядку виконання
лабораторної роботи також практикується доручення школярам збору і поповнення
експонатами місцевих краєзнавчих, шкільних музеїв, вивчення фольклору свого краю та ін. У
будь-якому випадку вчитель становить інструкцію, а учні записують результати роботи у
вигляді звітів, числових показників, графіків, схем, таблиць
3. Практичні роботи. Вони проводяться після вивчення великих тем, розділів і носять
узагальнюючий характер. Особливий вид практичних методів навчання становлять заняття з
навчальними машинами, машинами-тренажерами і репетиторами.
3. Класифікація методів навчання за характером пізнавальної діяльності учнів.

Відповідно до характеру пізнавальної діяльності учнів у процесі засвоєння різних

компонентів змісту освіти виділяють п'ять методів навчання: 1) пояснювально-
ілюстративний, 2) репродуктивний, 3) проблемний виклад, 4) частково-
пошуковий (евристичний) і 5) дослідницький. Дещо умовно їх можна поділити на дві
групи: репродуктивну (1 і 2 метод, які забезпечують засвоєння учнями готових знань і
відтворення вже відомих їм способів діяльності), та продуктивну (4 і 5 метод, які
мають ту особливість, що учні в процесі творчої діяльності відкривають суб'єктивно
нові для них знання). Проблемний виклад належить до проміжної групи, тому що він
однаковою мірою передбачає як засвоєння готової інформації, так і елементів творчої
діяльності учнів.
Пояснювально-ілюстративний метод: сутність цього методу полягає в тому, що вчитель,
користуючись різними засобами, повідомляє спеціально підготовлену, систематизовану
інформацію, а учні сприймають її, осмислюють і фіксують у пам'яті. Для повідомлення нової
інформації вчитель може скористатися усним словом (розповідь, лекція, пояснення),
текстами (підручник, посібники), наочними засобами (картини, таблиці, схеми, кінофільми,
телебачення, комп'ютери, натуральні об'єкти в класі і під час екскурсій), практичним показом
способів діяльності (демонстрація способів роботи на верстаті, зразків відмінювання,
способу розв'язання задачі, доведення теореми, складання плану, анотації тощо). Учні
слухають, читають, спостерігають, співвідносять нову інформацію з раніше засвоєною і
запам'ятовують.
Репродуктивний метод: пояснювально-ілюстративний метод, за допомогою якого учні
засвоюють знання, не забезпечує формування у них досвіду практичної діяльності (навичок і
умінь). З цією метою застосовується репродуктивний метод: учитель за допомогою завдань
організовує відтворення учнями продемонстрованих їм способів діяльності. Він ставить
завдання, виконуючи які, учні розв'язують подібні задачі, відмінюють дієслова за зразком,
складають плани, працюють за інструкцією на верстаті, повторюють хімічний чи фізичний
дослід тощо.
Метод проблемного викладу - метод навчання, який передбачає постановку вчителем перед
учнями проблеми і визначення шляхів її розв'язання з приховуванням можливих
пізнавальних суперечностей. Його застосовують переважно для розвитку навичок творчої
навчально-пізнавальної діяльності, осмисленого і самостійного оволодіння знаннями.
Частково-пошуковий метод - метод навчання, за якого певні елементи знань
повідомляє педагог, а частину учні здобувають самостійно, відповідаючи на
поставлені запитання чи розв'язуючи проблемні завдання.
Дослідницький метод - метод навчання, який передбачає творче застосування знань,
оволодіння методами наукового пізнання, формування досвіду самостійного наукового
пошуку.

4. Класифікація методів навчання за способом педагогічного впливу.

Завдання вдосконалення методів стоїть постійно, і кожен вихователь у міру своїх сил і
можливостей її вирішує, вносячи у розробку загальних методів свої зміни,
доповнення, відповідні конкретним умовам виховного процесу.

Методів і особливо різних версій (модифікацій) у педагогічній літературі вказується

так багато, що розібратися в них, вибрати адекватні цілям та реальним обставинам
допомагали лише їхнє впорядкування, класифікація. Класифікація методів - це
побудована за певною ознакою система методів. Класифікація допомагає виявити у
методах загальне та специфічне, суттєве та випадкове, теоретичне та практичне і тим
самим сприяє їхньому усвідомленому вибору, найбільш ефективному застосуванню.
Спираючись на класифікацію, педагог як ясно уявляє собі систему методів, а й краще
розуміє призначення, характерні ознаки різних методів і модифікацій.

Будь-яка наукова класифікація починалася з визначення загальних підстав та

виділення ознак для ранжування об'єктів, що становлять предмет класифікації. За
якими ознаками можуть бути побудовані в системі способи виховання? Таких ознак,
враховуючи, що метод виховання – явище багатовимірне, багато.
 Окрему класифікацію можна складати за будь-якою загальною ознакою. Насправді так
і роблять, отримуючи різні системи методів. У сучасній педагогіці відомі десятки
класифікацій, одні з яких більше придатні для вирішення практичних завдань, а інші
представляють лише теоретичний інтерес. У більшості систем методів логічні основи
класифікації виражені нечітко. Цим пояснюється те що, що у значних класифікаціях за
основу береться не одна, а кілька важливих і спільних сторін методу.

Можна умовно виділити групи методів прямого та непрямого педагогічного впливу.

Методи прямого педагогічного впливу передбачають негайну чи відстрочену реакцію

учня та її відповідні дії, створені задля самовиховання.

Методи непрямого педагогічного впливу передбачають створення такої ситуації, таку

організацію діяльності, в які включається дитина, при цьому формується відповідна
установка на самовдосконалення, на вироблення певної позиції в системі її відносин з
вчителями, товаришами, суспільством.

5. Основні форми організації навчання

Форма організації навчання - зовнішнє вираження узгодженої діяльності вчителя й

учнів, що здійснюється у встановленому порядку і в певному режимі.
До загальних форм організації навчання належать урочна і позаурочна, у кожній з яких
використовують фронтальну, групову та індивідуальну форми організації навчальної роботи.
Критерієм такого поділу є не кількість учнів, а характер зв'язків між ними в процесі
пізнавальної діяльності.
Фронтальна форма організації навчальної діяльності учнів передбачає спільну діяльність
класу для реалізації навчальних завдань. Учні під керівництвом учителя одночасно
виконують спільну для всіх роботу, обговорюють, порівнюють та оцінюють її результати. Це
сприяє формуванню довірливих стосунків між педагогом та школярами, стійких
пізнавальних інтересів. Фронтальна форма може бути реалізована в процесі проблемного чи
пояснювально-ілюстративного викладу матеріалу, виконання репродуктивних чи творчих
завдань. При цьому необхідно враховувати індивідуальні особливості кожної дитини, а не
націлюватись на абстрактного ідеального учня, запобігати нівелюванню пізнавальних
можливостей і рівня сформованості знань, умінь та навичок школярів.
Групова форма організації навчальної діяльності учнів передбачає поділ їх на групи
для розв'язання однакових чи різних завдань. Під час поділу на групи слід брати до
уваги індивідуальні особливості кожного школяра, його навчальні можливості для
виконання завдання. Кількість учнів у групах має становити 3-6 осіб. Результати
спільної роботи в групах за вмілого керівництва вчителя, стимулювання пізнавальної
діяльності дітей завжди значно вищі порівняно з виконанням цього завдання кожним
учнем самостійно. Робота в групі формує колективну відповідальність та
індивідуальну допомогу кожному як з боку вчителя, так і з боку однокласників.
Групова форма роботи найбільш доцільна під час проведення практичних і
лабораторних робіт з природничих дисциплін, формування навичок усного мовлення
на уроках рідної та іноземної мов, уроків трудового навчання для розв'язання
конструктивно-технічних завдань. Проте під час організовування групової роботи
можуть виникнути певні труднощі: сильні учні іноді гальмують ініціативу і
самостійність слабших; окремі групи не можуть ефективно працювати без ретельної і
постійної допомоги з боку вчителя; робота в групах під час уроку іноді порушує ритм
та чітку організацію заняття.
Індивідуальна форма організації навчальної роботи передбачає постановку перед кожним
учнем спеціально дібраного відповідно до рівня його підготовки і навчальних можливостей
завдання для самостійного розв'язання. Такі завдання спрямовані на роботу з підручником,
навчальною і методичною літературою, джерелами інформації (довідники, словники,
енциклопедії, хрестоматії, карти), на розв'язування задач, прикладів, організацію
спостережень та експериментів, написання есе, творів, рефератів, доповідей. Індивідуальну
роботу часто використовують у процесі програмованого навчання. У дидактичній літературі
розрізняють індивідуальну й індивідуалізовану форми організації навчання. Індивідуальна
характеризується тим, що учень виконує спільне для всього класу завдання, не контактуючи з
іншими учнями, але в єдиному для всіх темпі. Індивідуалізована форма спрямована на
самостійне виконання специфічних завдань з урахуванням індивідуального темпу навчально-
пізнавальної діяльності кожного школяра. Важливими функціями вчителя є стимулювання
пізнавальної діяльності, постійний контроль за виконанням завдань, своєчасна допомога у
подоланні навчальних утруднень. Індивідуальну роботу можна організовувати на всіх етапах
уроку: під час засвоєння нових знань, їх закріплення, формування вмінь і навичок,
узагальнення і повторення навчального матеріалу, контролю знань. Та попри значні переваги
індивідуальних форм роботи їхнім недоліком є обмеження спілкування між учнями,
взаємодопомоги у навчанні.
Конкретними (специфічними) формами організації навчання є: урок, практикум, семінарське
і факультативне заняття, навчальна екскурсія, співбесіда, індивідуальна та групова
консультація, гурткова робота, домашня робота учнів.
Кожна із форм навчання має свою структуру, яка відображає впорядкованість усіх її
елементів, ознак. Доцільність застосування певної форми визначається конкретною
дидактичною метою, змістом і методами навчальної роботи.
Класифікують форми організації навчання за різними критеріями:
- за кількістю учнів, що беруть участь у діяльності: колективні, групові, парні,
індивідуальні;
- за місцем проведення навчання: шкільні (уроки, робота в майстернях, лабораторіях,
на пришкільній ділянці) і позашкільні (домашня робота, екскурсії);
- за тривалістю навчання: класичний урок (45 хв.), урок-пара(90 хв.);
- за дидактичними цілями: форми теоретичного навчання (лекція, факультатив,
гурток, конференція), форми комбінованого навчання (урок, семінар, домашня робота,
консультація), форми практичного навчання (практикуми, праця в майстернях, на
пришкільних ділянках).
Усі організаційні форми навчання тісно взаємопов'язані: одні спрямовані на успішне
засвоєння учнями знань (урок, екскурсія), інші забезпечують творче застосування цих знань
на практиці (практикуми, виробнича практика).
Вибір форм організації навчання залежить від основних завдань освіти і виховання,
особливостей змісту предмета, конкретних цілей заняття, навчальних можливостей учнів,
способів керівництва вчителем пізнавальною діяльністю учнів.

6. Методи і форми проблемного та евристичного навчання.

Елементи навчання за так званим сократичним принципом, який виник ще у Стародавній

Греції, присутні у спадщині педагогів класиків Я.А.Коменського, А.Дистервега,
К.Ушинського.

Під евристичнім навчанням (В.Андрєєв, А.Брушлінський, Ю.Кулюткін, В.Пушкін,

А.Хуторськой та ін.) розуміють методи, спрямовані на активацію інтуїтивних процедур
діяльності учнів у вирішенні творчих задач. Визначальною властивістю педагогічної
евристики є прийоми «наведення» учнів на правильне рішення шляхом так званих
«відкритих» запитань, тобто без заданого напряму пошуку відповіді, засобів рішення.
Спостерігається закономірність: чим більш невизначеного міститься у запитаннях, тим
більше їх евристичний потенціал. «Відкриті» запитання, тобто без заданого напрямку
пошуку відповіді, відкривають перед учнями багато шляхів і засобів рішення. Сутність
проблемної технології полягає в тому, щоб активізувати пізнавальну роботу. Проблемне
навчання відрізняється від евристичного, хоча їх єднає спільна мета – творчий розвиток
учнів. Проблемний підхід передбачає, що вчитель «наводить» учнів на вже відоме рішення;
евристичний підхід ширше проблемного, тому він націлює на досягнення невідомого
заздалегідь результату і активізацію індивідуального досвіду. Евристична діяльність не
передбачає наявність попереднього репродуктивного досвіду, вміння діяти за зразком.
Проблемне навчання застосовується переважно у викладання предметів, що вимагають
інтелектуальної діяльності. Евристичне – ширше, більш універсальне і може застосовуватися
під час вивчення всіх шкільних предметів, воно сприяє розвитку евристичних здібностей –
комплексних інтегральних якостей. Евристична освітня діяльність також ширша за творчу
діяльність, тому включає не лише творчі процеси, а й пізнавальні процеси, необхідні для
супроводу творчості, а також організаційні, психологічні та інші процеси, які забезпечують
креативну і пізнавальну діяльність особистості.
До операційних аспектів цієї технології належать:
- проблемні (незавершені) запитання;
- проблемний (ігровий або змагальний )виклад матеріалу;
- створення проблемних ситуацій, зокрема шляхом висування гіпотез;
- застосування прийомів «руйнування», «гіперболізації», «мозкового штурму»;
- застосування альтернативних завдань;
- завдання на виявлення прихованих помилок, навмисно допущених учителем із певною
дидактичною метою(прийом «навпаки», «Що зайве?», «Знайди помилку!»).
Щоб уникнути одноманітності під час навчання і організувати самостійну художньо-
естетичну діяльність учнів доцільно застосовувати на уроках якомога частіше
альтернативні завдання (від альтернатива – з фр., лат. – чергую, змінюю). Тобто учитель
пропонує не одне для всіх, а кілька завдань, різноманітних за змістом складності, з поміж
яких учень має вибрати той варіант, якій він хоче і може виконати. За умов варіативності
завдань кожний учень матиме змогу обрати із запропонованих ті, які посильні для нього
на даному етапі розвитку, тоді і слабкі учні не відчуватимуть себе невпевнено (прямий
шлях до низької самооцінки), і для здібніших індивідуальна планка досягнень не буде
опускатися з огляду на загальний невисокий рівень підготовленості всього класу.

7. Методи і форми програмованого/комп’ютерного/дистанційного навчання.

Програмоване навчання — це кероване навчання з оптимальним зв'язком, тобто
програма пізнавальної діяльності учнів. Основою його є три уявлення про навчання: 1) як
про процес керування, 2) інформаційний процес та 3) індивідуалізований процес. Воно
потребує спеціальної побудови навчального матеріалу, а саме: навчальний матеріал
(навчальна інформація) дається учням невеликими частинами (дозами, кроками). Кожна
доза є логічно завершеною, зручно доступною для цілісного сприйняття; кожна частина
навчального матеріалу супроводжується вказівками або завданнями, як здійснити певні
дії, спрямовані на її засвоєння; засвоєння кожної частини навчального матеріалу
перевіряється переходом до нової шляхом надання учню спеціального завдання; учень
одразу ж дізнається, правильно чи неправильно він відповів (здійснюється зворотний
зв'язок), тобто учень забезпечується засобами контролю і самоконтролю; залежно від
відповіді учня оцінюється можливість його просування: якщо дав правильну відповідь,
переходить до наступної частини, дози навчальної інформації.
Комп'ютерне навчання Комп'ютерне навчання у вузькому значенні передбачає
застосування комп'ютера як засобу навчання, а в широкому — застосування комп'ютера в
навчальному процесі з різною метою (комп'ютерізація навчання). Основна мета навчання
— підготовити підростаюче покоління до життя в інформатизованому суспільстві,
підвищити ефективність навчання шляхом впровадження засобів інформатизації. Існують
основні два напрями комп'ютерізації (інформатизації) навчання: вивчення комп'ютера як
електронної обчислювальної машини (ЕОМ), щоб забезпечити комп'ютерну грамотність
учнів (знання про можливості ЕОМ, застосування її в різних сферах виробництва,
культури, освіти та ін.).
Дистанційне навчання Дистанційне навчання передбачає просторову віддаленість
суб'єктів навчання, які взаємодіють між собою за допомогою телекомунікацій. Це новий
вид навчання, побудований на використанні комп'ютерних технологій. Воно дозволяє
школярам: здійснювати доступ до світових та наукових скарбниць із будь-якого місця, яке
має доступ до Інтернету; спілкуватися з пеяатогами-професіоналами, однодумцями з
інших міст, сіл і країн, консультуватися у спеціалістів; обирати систему навчання, зміст,
форми, методи, знаходитися одночасно в різних віртуальних класах, обирати також темп
навчання, його інтенсивність у різних освітянських галузях; одночасно навчатися в різних
навчальних закладах; мати можливість у процесі оволодіння навчальним матеріалом
ставити питання, одержувати відповіді на них; брати участь у конкурсах, олімпіадах, які
проводяться в різних містах і країнах. Одночасна участь у олімпіаді великої кількості
учнів із різних міст, країн створює ефект їх творчого єднання й загального
співробітництва; демонструвати продукти своєї особистої діяльності, бачити свої праці
опублікованими в мережі, ставати авторами наукових, художніх або інших творів тощо.
Коли учень друкує свою роботу в мережі, він тим самим заявляє про своє авторство
наукового, художнього чи будь-якого іншого твору, тобто має можливість самовиявлення й
самоствердження; знімати психологічні проблеми, пов'язані з безпосередньою
комунікацією.
ІІ. Практичне завдання.
1. Складіть тезисний конспект (схему, таблицю) до питання №5-6 (за вибором).
Питання 5
Форма Фронтальна Групова форма Індивідуальна
організації форма організації організації форма організації
навчання - навчальної навчальної навчальної
зовнішнє діяльності учнів діяльності учнів роботи
вираження
узгодженої
діяльності
вчителя й учнів,
що здійснюється
у встановленому
порядку і в
певному режимі.
До загальних Передбачає учнів передбачає передбачає
форм організації спільну діяльність поділ їх на групи постановку перед
навчання належать класу для для розв'язання кожним учнем
урочна і реалізації однакових чи спеціально
позаурочна, у навчальних різних завдань. дібраного
кожній з яких завдань. Учні під Під час поділу на відповідно до
використовують керівництвом групи слід брати рівня його
фронтальну, учителя одночасно до уваги підготовки і
групову та виконують спільну індивідуальні навчальних
індивідуальну для всіх роботу, особливості можливостей
форми організації обговорюють, кожного школяра, завдання для
навчальної роботи. порівнюють та його навчальні самостійного
Критерієм такого оцінюють її можливості для розв'язання. Такі
поділу є не результати. Це виконання завдання
кількість учнів, а сприяє завдання. спрямовані на
характер зв'язків формуванню Кількість учнів у роботу з
між ними в довірливих групах має підручником,
процесі стосунків між становити 3-6 навчальною і
пізнавальної педагогом та осіб. Результати методичною
діяльності школярами, спільної роботи в літературою,
стійких групах за вмілого джерелами
пізнавальних керівництва інформації
інтересів. вчителя, (довідники,
стимулювання словники,
пізнавальної енциклопедії,
діяльності дітей хрестоматії,
завжди значно карти), на
вищі порівняно з розв'язування
виконанням цього задач, прикладів,
завдання кожним організацію
учнем самостійно. спостережень та
експериментів,
написання есе,
творів, рефератів,
доповідей
ІІІ. Тестове завдання
1. Урок це...
а) ... форма навчання, коли вчитель проводить заняття в класній кімнаті з постійною
кількістю учнів, які мають майже однаковий рівень фізичного та розумового розвитку, за
розкладом і регламентом;
в) ... основна форма навчання, для якої характерна постійна кількість учнів, наявність
класної кімнати, навчальних посібників, наочності, взаємозв'язок навчання з
вихованням,теоретичних знань з практикою;
г) ... така форма навчання, для якої характерна ведуча роль вчителя, сталий розклад,
індивідуальний підхід до учнів, перевірка завдань;
д) ... цілісний, логічно закінчений, обмежений у часі, регламентований обсягом
навчального матеріалу основний елемент педагогічного процесу, який забезпечує активну
і планомірну навчально - пізнавальну діяльність групи учнів певного віку і рівня
підготовки, спрямовану на розв'язання поставлених навчально - виховних завдань.
2. Чому класно-урочна форма навчання є основною ?
а) тому, що вона виникла раніше за інші;
б) тому, що саме на уроці іде реалізація поставленої мети навчання;
в) тому, що на уроці вивчаєтся великий об'єм навчального матеріалу;
г) тому, що урок проводить вчитель.
3. Урок має завдання ...
а) виховне;
б) організаційне;
в) навчальне;
г) розвиваюче;
4. Комбіновані уроки проводяться ...
а) коли треба пояснити новий матеріал;
б) у міру потреби;
в) після вивчення окремих тем або розділів навчальної програми.
5. В чому ви вбачаєте головні шляхи до успіху школярів в навчанні ?
а) шлях до успіху в навчанні пролягає через зрозуміле, цікаве пояснення вчителем кожної
теми навчальної програми;
б) залучення кожного учня до самостійної пізнавальної діяльності, озброєння вихованців
методами самостійної роботи;
в) забезпечення дисципліни, високі вимоги до знань учнів - ось головний шлях успіху у
навчанні.
6. Які шляхи подолання відставання учнів у навчанні ви вважаєте найбільш
ефективними ?
а) фронтальна робота з класом;
б) глибоке та всебічне роз'яснення навчального матеріалу;
в) використання наочних посібників та технічних засобів навчання;
г) індивідуалізація та диференціація навчання.
7. Яке ваше відношення до організації додаткових занять з учнями ?
а) заняття проводити не треба, тому що вони травмують учнів, перевтомлюють їх;
б) додаткові заняття - важлива умова підвищення успішності учнів, шлях реалізації
індивідуального підходу до кожного з них;
в) додаткові заняття не мають користі. Вони породжують негативні відношення до
навчання, створюють конфліктні ситуації з вчителями;
г) користі від додаткових занять мало, тому що вони, як правило, проводяться після
уроків, коли учні втомлені і поспішають до дому.