МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ УКРАЇНИ

ПВНЗ «МІЖНАРОДНИЙ НАУКОВО-ТЕХНІЧНИЙ УНІВЕРСИТЕТ

ІМЕНІ АКАДЕМІКА ЮРІЯ БУГАЯ»

КОНТРОЛЬНА РОБОТА

з дисципліни «Корекційна педагогіка»,

на тему:

«Поняття про принципи корекційної педагогіки»

та «Класифікація та види відхилень у розвитку та
поведінці дітей і підлітків»

Студентки 4курсу групи ФР-

спеціальності 227 «Фізична терапія,

ерготерапія»

Рожко Анна Викторовна

М. Київ - 2021 р.
 2

План
Вступ.........................................................................................................................3

1. Поняття про принципи корекційної педагогіки...............................................4

2. Класифікація та види відхилень у розвитку та поведінці дітей і підлітків...7

Висновки................................................................................................................14

Список використаних джерел..............................................................................15

 3

Вступ

Зміст корекційної роботи, процес визначення її основоположних

компонентів і провідних напрямків діяльності, особливості проведення
діагностики і технології колекційного процесу є предметом вивчення
спеціальної психології і педагогіки, об’єктом уваги дефектологічної науки. У
психолого-педагогічній літературі на сьогодні відсутні системні дослідження
корекційно-педагогічної діяльності, не ведеться цілісне вивчення
взаємозв’язку між корекційною діяльністю і єдиним педагогічним процесом.
В перекладі з латинської мови слово "корекція" позначає часткове
виправлення або зміну.
У Педагогічній енциклопедії поняття корекція визначається як
виправлення (часткове або повне) недоліків психічного і фізичного розвитку
за допомогою спеціальної системи педагогічних прийомів і заходів. Корекція
розглядається як педагогічна дія, яка не зводиться до тренувальних вправ,
спрямованих на виправлення окремо взятого дефекту, а має на увазі дію на
особистість дитини в цілому.
Корекційна педагогіка (дефектологія) - наука про психофізіологічні
особливості розвитку дітей із фізичними та психічними вадами,
закономірності їхнього виховання, освіти та навчання. Згідно з державною
класифікацією наукових спеціальностей в Україні корекційна педагогіка є
самостійною галуззю педагогічних наук і складається з низки спеціальних
педагогічних дисциплін, кожна з яких вивчає педагогічні проблеми
конкретних категорій дітей з обмеженими можливостями.
Корекційна педагогіка - це педагогічна наука про сутність та
закономірності освіти, навчання та виховання дітей з психічними і (або)
фізичними порушеннями, шляхи корекції порушень їхнього психофізичного
розвитку.
 4

1. Поняття про принципи корекційної педагогіки

Корекційно-педагогічна діяльність повинна спиратися на вимоги, що

випливають із закономірностей педагогічного процесу, тобто на педагогічні
принципи. Принципи визначають мету і стратегію корекційно-педагогічної
діяльності, її зміст і методи, загальний напрям здійснення.
Під принципами в корекційній педагогіці розуміють найбільш загальні
теоретичні положення, які об’єктивно відображають сутність і
фундаментальні закономірності навчання, виховання та всебічного розвитку
особистості.
Соціальні принципи спеціальної педагогіки відображають педагогічні
закономірності культурного і духовного розвитку особистості та суспільства
в цілому (гуманістичної спрямованості, безперервності освіти, соціалізації,
інтеграції, пріоритетної ролі мікросоціуму).
У психолого-педагогічній і спеціальній літературі існують різні
підходи до визначення принципів корекційної діяльності. Підставами для них
деякі дослідники вважають діагностичну або профілактичну спрямованість
корекційного процесу, інші - особливості психічного розвитку дітей з
відхиленнями в розвитку.
Принцип гуманістичної спрямованості. Гуманістичне ставлення
суспільства до особистості людини з обмеженими можливостями перебуває
поки що в перехідній стадії на етапі пошуку позитивних рішень. Це
стосується освіти, працевлаштування, соціалізації, створення умов рівної
особистості, економічної незалежності.
Принцип безперервності педагогічної освіти, який означає
збереження потреби в самовдосконаленні протягом усього життя: спочатку в
сім’ї, потім в освітніх установах з метою вирішення складних завдань
соціалізації особистості, залучення дитини до ціннісно-нормативної системи
суспільства, виховання етичних якостей раціональної організації дозвілля,
активного відпочинку, спілкування і т.п.
 5

Принцип соціалізації. У застосуванні до осіб з обмеженими

можливостями соціалізація означає процес засвоєння соціально-культурного
досвіду, підготовку до самостійного життя в суспільстві, активну участь у
різних видах корисної діяльності, а також систему цінностей, знань, умінь,
норм міжособистісної взаємодії та правил поведінки.
Принцип інтеграції. Необхідно розрізняти два поняття: соціальна та
педагогічна інтеграція.
Соціальна інтеграція передбачає активне включення осіб з обмеженими
можливостями в культурне, соціальне, трудове життя суспільства разом зі
здоровими людьми. Педагогічна інтеграція припускає навчання дітей та
дорослих із різними дефектами в установах системи освіти – в освітніх
школах, середніх та вищих навчальних закладах разом з особами, які не
мають стійких відхилень. Педагогічна інтеграція є етапом, який попереджує
процес соціальної інтеграції.
Принцип пріоритетної ролі мікросоціуму. На виховання особистості
дитини з обмеженими можливостями впливають родина, учителі, вихователі,
педагоги, психологи.
За Л. Виготським, провідним у системі спеціальної корекційно-
педагогічної діяльності повинен стати принцип системності корекційних,
профілактичних і розвивальних завдань, де системність і
взаємозумовленість завдань відображають взаємопов'язаність розвитку
різних сторін особистості дитини та їх гетерохронность, тобто
нерівномірність розвитку. Закон нерівномірності, гетерохронности розвитку
особистості підлітка свідчить про те, що кожна людина перебуває ніби на
різних рівнях розвитку в різних станах в одному і тому ж віковому періоді:
на рівні благополуччя, відповідного нормі розвитку, на рівні ризику, тобто
загрози виникнення потенційних труднощів розвитку і на рівні актуальних
труднощів розвитку, об'єктивно виражаються в різного роду відхиленнях від
нормативного ходу розвитку. Необхідно не забувати при цьому, що всі
 6

аспекти розвитку особистості, її свідомості і діяльності також взаємопов'язані

і взаємозумовлені.
2. Реалізація принципу єдності діагностики та корекції забезпечує
цілісність педагогічного процесу. Неможливо вести ефективну і
повномасштабну корекційну роботу, не знаючи вихідних даних про об'єкт.
Важко підібрати необхідні методи і прийоми корекції отклоняющегося
поведінки та розвитку, якщо у нас немає об'єктивних даних про підлітка, про
причини і характер девіації, особливостях його взаємин з однолітками і
дорослими.
3. Принцип врахування індивідуальних і вікових особливостей
дитини в корекційно-педагогічному процесі доцільніше розглянути в
площині принципу нормативності розвитку особистості як послідовності
змінюють один одного віку, вікових стадій онтогенетичного розвитку.
Поняття психологічний вік ввів Л. С. Виготський, який бачив у цьому "новий
тип будови особистості та її діяльності, ті психічні і соціальні зміни, які в
самому головному й основному визначають свідомість дитини, його
ставлення до середовища, його внутрішню і зовнішню життя, весь хід його
розвитку в даний період "[2].
4. Діяльнісний принцип корекції визначає тактику проведення
корекційної роботи та способи реалізації поставлених цілей, підкреслюючи,
що вихідним моментом у їх досягненні є організація активної діяльності
підлітка, створення необхідних умов для його орієнтації в складних
конфліктних ситуаціях, вироблення алгоритму соціально прийнятної
поведінки.
Провідна діяльність підлітка визначає його ставлення до світу, позицію
і взаємодія з тими елементами соціального середовища, які у відповідний
момент є джерелами розвитку, задає типові для даної вікової стадії форми
спілкування в системі відносин "дитина - одноліток", "дитина - дорослий".
 7

5. Принцип комплексного використання методів і прийомів

корекційно-педагогічної діяльності. Ні в психології, ні в педагогіці не існує
універсальних прийомів впливу, що сприяють переорієнтації, зміни напрямку
особистості, різкої зміни поведінки підлітка, тому в корекційної педагогіки
необхідна якась сукупність способів і засобів, методів і прийомів, що
враховують і індивідуально-психологічні особливості особистості, і стан
соціальної ситуації, і рівень матеріально-технічного та навчально-
методичного забезпечення педагогічного процесу, і підготовленість до його
проведення вчителів.
6. Принцип інтеграції зусиль найближчого соціального оточення.
Дитина нe може розвиватися поза соціального оточення, він активний його
компонент, складова частина системи цілісних соціальних відносин.
Відхилення в розвитку і поведінці дитини - результат не тільки його
психофізіологічного стану, а й активного впливу на нього батьків,
найближчих друзів і однолітків, педагогічного та учнівського колективів
школи, тобто складності в поведінці дитини - наслідок його відносин з
найближчим оточенням, особливостей їх спільної діяльності і спілкування,
характеру міжособистісних контактів із соціумом [5].

2. Класифікація та види відхилень у розвитку та поведінці дітей і

підлітків

У дітей з проблемами в розвитку є фізичні та (або) психічні вади

(дефекти), які призводять до відхилень у загальному розвитку. Залежно від
характеру дефекту, часу його настання одні недоліки можуть долатися
повністю, інші - лише коригувати, а деякі - компенсуватися. Раннє
психолого-педагогічне втручання дозволяє значною мірою нейтралізувати
негативний вплив первинного дефекту.
Психолого-педагогічна корекція і реабілітація дітей з проблемами в
розвитку можлива в тому випадку, якщо визначений характер порушення
 8

нормального розвитку дитини. В даний час в спеціальній психології та

корекційної педагогіки існують різні класифікації порушень у розвитку [1; 4].
На наш погляд, великий інтерес представляють дослідження В. В.
Лебединського, який розглядає проблеми психічного дизонтогенеза.
Терміном «дизонтогенез» позначають різні форми порушень онтогенезу,
тобто розвитку індивіда на відміну від розвитку виду (філогенез).
Характер дизонтогенеза залежить від певних психологічних
властивостей:
 особливостей функціональної локалізації порушення. Залежно від
порушення виділяються два основних види дефекту - приватний
(недорозвинення або пошкодження окремих аналізаторних систем) і
загальний (порушення регуляторних коркових і підкіркових систем);
 часу поразки. Чим раніше сталося ураження, тим більша ймовірність
психічного недорозвинення;
 взаімоотношенія між первинним і вторинним дефектом. Первинні
порушення випливають з біологічного характеру дефекту (порушення слуху,
зору при ураженні аналізаторів; органічне ураження мозку і т.д.). Вторинні
порушення виникають опосередковано в процесі аномального розвитку;
 Міжфункціональних взаємодій. До них відносяться механізми
ізоляції, патологічної фіксації, тимчасові і стійкі регресії, які відіграють
велику роль у формуванні різних видів асинхронії розвитку [1].
Перераховані психологічні параметри по-різному проявляються при
різних видах дизонтогенеза. В. В. Лебединський представив наступні
варіанти дизонтогенеза:
1. Дизонтогенез по типу загального стійкого недорозвинення.
Для цього варіанту типово ранній час поразки, коли спостерігається
виражена незрілість мозкових систем. Типовий приклад стійкого
недорозвинення - олігофренія.
2. Затримана розвиток. Характеризується воно уповільненим темпом
формування пізнавальної діяльності та емоційної сфери з їх тимчасової
 9

фіксацією на більш ранніх вікових етапах. Варіанти затриманого розвитку:

конституційний, соматогенний, психогенний, церебральний (церебрально-
органічний).
3. Пошкоджене розвиток. В етіології пошкодженого розвитку спадкові
захворювання, внутрішньоутробні, родові та післяпологові інфекції,
інтоксикації і травми центральної нервової системи, але патологічний вплив
на мозок йде на більш пізніх етапах онтогенезу (після 2-3 років). Характерна
модель пошкодженого розвитку - органічна деменція.
4. Дефіцітарную розвиток. Цей вид пов'язаний з важкими порушеннями
окремих аналізаторних систем (зору, слуху, мови, опорно-рухового апарату).
5. Спотворене розвиток. В даному випадку спостерігаються складні
поєднання загального недорозвинення, затриманого, пошкодженого і
прискореного розвитку окремих психічних функцій. Характерним прикладом
є ранній дитячий аутизм (РДА) -Аутизм виявляється у відсутності або значне
зниження контактів, в «відхід» у свій внутрішній світ.
6. Дисгармонійний розвиток. При цьому варіанті спостерігається
вроджена або рано придбана стійка диспропорційність психічного розвитку в
емоційно-вольової сфері [1].
Характерна модель дисгармоничного розвитку - психопатія і
патологічне формування особистості.
Найбільш робочої класифікацією в практичній діяльності фахівців є
класифікація Б. П. Пузанова та В. А. Лапшина.
До першої групи належать діти з порушеннями слуху та зору. всіх дітей
з вадами слуху ділять на 2 групи:
 глухі (Не чують) діти - з тотальним (повним) випаданням слуху або
залишковим слухом, який не може бути самостійно використаний для
накопичення мовного запасу. Серед нечуючих дітей розрізняють: а)
нечуючих без мови (ранооглох-ших); б) нечуючих, що зберегли в тій чи
іншій мірі мова (позднооглохших). У нечуючих дітей зниження слуху від 75-
80 дБ;
 10

 слабочуючі (Тугоухие) діти з частковою слуховий недостатністю, що

ускладнює мовний розвиток, але зберігає можливість самостійного
накопичення мовного запасу за допомогою слухового аналізатора. У
слабочуючих зниження слуху від 20-75 дБ [4].
Bсіх дітей зі стійкими дефектами зору ділять на 2 групи:
 сліпі (Незрячі) діти - з повною відсутністю зорових відчуттів або
збереженим світловідчуття або залишковим зором (з максимальною
гостротою зору 0,04 на краще бачить оці з застосуванням звичайних засобів
корекції - очок);
 слабозорі діти - з гостротою зору на краще бачить оці від 0,05-0,4 (із
застосуванням очок) [4].
До другої групи належать розумово відсталі діти і діти з затримкою
психічного розвитку.
Розумова відсталість - стійке порушення пізнавальної діяльності
внаслідок органічного ураження головного мозку. Розумова відсталість
виражається в двох формах: олігофренія і деменція.
Oлігофренія проявляється на більш ранніх етапах онтогенезу (до 1,5-2
років), деменція (Розпад психіки) - на більш пізніх етапах онтогенезу (після
1,5-2 років). Деменція може бути виражена в двох варіантах: резидуальная
(залишкова) и прогредиентная (прогресуюча).
Виділяють три ступені інтелектуального недорозвинення: ідіотія
(Найважча ступінь), імбецільност' (Легша в порівнянні з ідіотією),
дебільність - найбільш легкий ступінь (в порівнянні з ідіотією і
імбецильністю).
В останні роки робляться спроби провести більш диференційовану
класифікацію ступенів інтелектуальної недостатності, тому в основному
користуються класифікацією
Всесвітньої організації охорони здоров'я (ВООЗ) із застосуванням
шифрів, що позначають ступінь інтелектуального порушення:
 317.00 - легка ступінь розумової відсталості;
 11

 318.00 - помірна розумова відсталість;

 318.10- виражена розумова відсталість;
 318.20-глибока розумова відсталість.
Дітей із затримкою психічного розвитку (ЗПР) підрозділяють на 4
групи:
 ЗПР конституційного походження або гармонійний інфантилізм;
 ЗПР соматогенного походження;
 ЗПР психогенного походження;
 ЗПР церебрастенического характеру.
До третьої групи належать діти з важкими порушеннями мови
(логопатов).
Всі види мовних порушень можна розділити на 2 великі групи:
порушення усного мовлення (дисфонія, браділалія, тахілалія, заїкання,
дислалія, ринолалия, дизартрія, алалія, афазія);
порушення писемного мовлення (дислексія, дисграфія).
До четвертої групи належать діти з порушеннями опорно-рухової
системи.
Основний контингент цієї категорії - діти, які страждають дитячим
церебральним паралічем (ДЦП). ДЦП - захворювання незрілого мозку, яке
виникає під впливом різних шкідливих чинників, що діють в період
внутрішньоутробного розвитку, в момент пологів і на першому році життя
дитини.
До дітей з комбінованим дефектом, тобто до п'ятої групи, відносяться
діти зі змішаним (Складним) дефектом, наприклад:
 розумово відсталі не чують або погано чують;
 розумово відсталі слабозорі або сліпі;
 сліпоглухонімі і т.п.
 12

До шостої групи відносяться діти зі спотвореним розвитком

-психопатією (Стійкий дисгармонический склад психіки), з патологією
потягів.
Сучасні клініцисти і спеціальні психологи виділяють дві основні групи
причин, які призводять до порушень психічного і (або) фізичного розвитку:
 ендогенні (генетичні);
 екзогенні (чинники середовища).
К ендогенних причин відносяться:
 різні спадкові захворювання (наприклад, аплазія - недорозвинення
внутрішнього вуха, яке призводить до глухоти; мікрофтальм - грубе
структурна зміна очі, що характеризується
 зменшенням розмірів одного або обох очей, що призводить до
зниження гостроти зору; міопатія - порушення обміну речовин у м'язовій
тканині, що характеризується м'язовою слабкістю, і т. п.);
 захворювання, пов'язані зі змінами в чисельності або структурі
хромосом, - хромосомніаберації (наприклад, полиплодия - збільшення
хромосомного набору в кілька разів; трисомия - збільшення хромосом в
одній парі; моносамія - зменшення хромосом в парі на одну; нулесамія -
відсутність будь-якої пари хромосом; дуплікація - подвоєння окремих
ділянок хромосоми; делеция - втрата частини матеріалу хромосоми; інверсія -
зменшення розташування ділянок хромосоми; транслокація - перенесення
ділянки або всієї хромосоми на іншу, не гомологичную їй хромосому від
іншої пари).
Яскравим прикладом хромосомної аберації є трисомія 21-ї хромосоми,
яка викликає синдром Дауна. Для синдрому Дауна характерні розкосі очі,
короткий ніс з плоскою широким переніссям, маленькі деформовані вуха, яка
виступає вперед щелепу, збільшений мову, короткі пальці, «сандалевідная»
щілину на стопах, поперечна долонна шкірна складка, деформація черепа. У
новонароджених часто відзначається м'язова гіпотонія, переразгибание
кінцівок в суглобах, відставання в рості, зниження рухової активності,
 13

млявість, порушення ковтання, свідомості. Нерідко відзначаються ожиріння,

розлад шкірної трофіки, вроджені вади серця, атрезії і стенози травного
каналу, діафрагмальні грижі. У всіх хворих відзначається олігофренія.
Виявляються порушення координації і вегетативно-трофічні розлади.
Прогноз для життя частіше сприятливий (описані випадки, коли хворі
доживали до 60-70 років). Для одужання - несприятливий.
Eкзогенні причини викликають відхилення в розвитку, які можуть
впливати на різні періоди онтогенезу:
 в пренатальний (внутрішньоутробний) період (хронічні захворювання
батьків, особливо матері; інфекційні хвороби, інтоксикація (отруєння) матері,
вада харчування матері під час вагітності, особливо недолік білків,
мікроелементів; вітамінів; резус-конфлікт; травми; вплив променевої енергії і
т . п.);
 в натільний (родовий) період (родові травми; інфікування плода;
асфіксія - задуха плода);
 в постнатальний період (після народження) причинами можуть бути
залишкові явища після різних інфекційних та інших захворювань; різні
травми (черепно-мозкові; травми аналізаторів, кінцівок і т.п.); інтоксикації
(алкогольні, наркотичні, нікотинові і т.п.); недотримання санітарно-
гігієнічних норм (наприклад, недотримання гігієни зору може привести до
короткозорості) і т.п.
Причинами відхилень у розвитку можуть бути несприятливі умови
соціального середовища, які надають травмуючий вплив на психічний
розвиток дитини, особливості її поведінки.
Серед дітей з відхиленнями в поведінці ми можемо виділяти
педагогічно запущених дітей, які характеризуються відхиленнями в
моральному розвитку, наявністю закріплених негативних форм поведінки,
недисциплінованістю. Діапазон вчинків таких дітей, підлітків і старших
школярів дуже великий: від стійких проявів окремих негативних якостей і
 14

рис (впертості, недисциплінованості, грубості) до наявності явно асоціальних

форм поведінки типу правопорушень і навіть злочинів.
Закономірністю психічного розвитку дітей з обмеженими
можливостями є труднощі їх соціальної адаптації, труднощі взаємодії з
соціальним середовищем. У цій категорії дітей проявляються спеціальні
освітні потреби в індивідуалізованих умовах навчання, включаючи технічні
засоби, особливому змісті і методах навчання, а також в медичних,
соціальних та інших послуг, необхідних для успішного навчання.
Освітні потреби можуть реалізуватися в спеціальних освітніх установах
(освітня установа, корекційний кабінет (пункт), центр реабілітації, клас
(група) у складі освітнього закладу загального типу), створені для навчання
осіб, які мають спеціальні освітні потреби [3].

Висновки

Спеціальна (корекційна) педагогіка – це багатогалузева наука, що

вивчає психофізіологічні особливості розвитку дітей з обмеженими
можливостями та займається розробленням проблем їхнього виховання,
навчання й корекції онтогенетичних недоліків. Вона забезпечує наукові
основи роботи спеціальних освітніх корекційних шкіл і дошкільних установ,
класів корекції (класів вирівнювання, компенсуючого навчання),
логопедичних пунктів, спеціальних дошкільних груп при масових школах і
дитячих дошкільних установах, які займаються вирішенням як загальних
педагогічних завдань (всебічний розвиток і гуманістичне виховання
особистості, навчання, трудове навчання, профорієнтація), так і специфічних:
корекція порушень розвитку; корекційне навчання й виховання; лікувально-
профілактична робота; професійна підготовка за доступною спеціальністю;
соціокультурна інтеграція та адаптація.
 15

Список використаних джерел

1. Актуальные проблемы диагностики задержки психического развития

детей / Под ред. К.С. Лебединской. – М., 1982.
2. Выготский Л. С. Собрание сочинений: в 6 т. / Гл. ред. А. В.
Запорожец. — М.: Педагогика, 1982—1984. Т. 4 : Детская психология / Под.
ред. Д. Б. Эльконина. — 1984. — 433 с.
3. Класифікація і види відхилень у розвитку і поведінці дітей та
підлітків. Режим доступу: http://um.co.ua/8/8-3/8-36131.html
4. Лапшин В.А., Пузанов Б.П. Основы дефектологи. Москва:
Просвещение, 1991. — 143 с
5. Мардахаев, Л. В. Специальная педагогика : учебник для бакалавров /
Л. В. Мардахаев, Е. А. Орлова, Н. Т. Колесник ; ответственный редактор Л.
В. Мардахаев, Е. А. Орлова. — Москва : Издательство Юрайт, 2015. — 447 с.