Семінар №1

З предмету корекційна педагогіка та інклюзивна освіта

На тему «Особи з вадами психофізичного розвитку в умовах
інклюзивного навчання»

Підготувала
Студентка 31-Н групи
Дубова Марія
Протягом останніх років фахівці працюють над упорядкуванням понятійнотермінологічного словника
корекційної педагогіки, зокрема переглядом
титульної назви цієї педагогічної галузі. У продовж семидесяти років у нашій
країні для цього використовувався термін «дефектологія» як титульна назва
теоретичної і практичної галузі спеціальної освіти осіб із відхиленнями в
розвитку. Паралельно з ним і більшою мірою стосовно науки використовуються
також два тісно пов’язаних між собою терміни: «корекційна педагогіка» та
«спеціальна психологія».
Корекційна педагогіка (дефектологія) - наука про психофізіологічні
особливості розвитку дітей із фізичними та психічними вадами, закономірності
їхнього виховання, освіти та навчання (Український дефектологічний словник,
2001). Згідно з державною класифікацією наукових спеціальностей в Україні
корекційна педагогіка є самостійною галуззю педагогічних наук і складається з
низки спеціальних педагогічних дисциплін, кожна з яких вивчає педагогічні
проблеми конкретних категорій дітей з обмеженими можливостями.
Спеціальна (корекційна) педагогіка – це багатогалузева наука, що вивчає
психофізіологічні особливості розвитку дітей з обмеженими можливостями та
займається розробленням проблем їхнього виховання, навчання й корекції
онтогенетичних недоліків. Вона забезпечує наукові основи роботи спеціальних
освітніх корекційних шкіл і дошкільних установ, класів корекції (класів
вирівнювання, компенсуючого навчання), логопедичних пунктів, спеціальних
дошкільних груп при масових школах і дитячих дошкільних установах, які
займаються вирішенням як загальних педагогічних завдань (всебічний розвиток
і гуманістичне виховання особистості, навчання, трудове навчання,
профорієнтація), так і специфічних: корекція порушень розвитку; корекційне
навчання й виховання; лікувально-профілактична робота; професійна
підготовка за доступною спеціальністю; соціокультурна інтеграція та адаптація
(В.О. Липа, 2002).
Корекційна педагогіка- це педагогічна наука про сутність та закономірності
освіти, навчання та виховання дітей з психічними і (або) фізичними
порушеннями, шляхи корекції порушень їхнього психофізичного розвитку
(С.П. Миронова, О.В. Гаврилов, М.П. Матвєєва, 2010).
Спеціальна психологія- галузь психологічної науки, яка вивчає людей, які
мають відхилення від нормального психічного розвитку, що пов’язане з
уродженими або набутими порушеннями формування нервової системи.
З початку 90-х рр. термін «корекційна педагогіка» паралельно та
неправомірно використовується загальною педагогікою для позначення галузі
педагогічної допомоги дітям і підліткам без стійких відхилень у розвитку, які
відчувають адаптаційні труднощі в освітніх закладах загального призначення.
При цьому поняття «корекція» стосується не дитини, а того соціального та
освітнього середовища масової школи, яка є дискомфортною для ряду дітей.
Змістовно в корекційній педагогіці йдеться про « корекцію середовища» для
зняття синдрому шкільної дезадаптації в учнів та забезпечення для них
можливості засвоєння освітнього стандарту загального призначення.
О.І. Кукушкіна (2002) зазначає, що терміни «спеціальна педагогіка» І
«Корекційна педагогіка» сьогодні використовуються в науковому і соціальному
контексті як синоніми для позначення галузі педагогіки, яка вивчає умови
навчання і виховання, необхідні дітям з різноманітними психофізичними
вадами для досягнення максимально можливого особистісного розвитку, освіти
і готовності до самостійного дорослого життя
1. Розкрити значення понять: «предмет»,
«об’єкт» корекційної педагогіки.
Предметом дослідження корекційної педагогіки є
процес навчання і виховання дітей і підлітків з
недоліками в розвитку і відхиленнями в поведінці, що
зазнають тимчасові адаптаційні труднощі і складнощі
в освоєнні освітніх програм. Для подолання цих
труднощів необхідні своєчасне проведення
діагностико-профілактичної і коректувально-
педагогічної роботи, сприяючої ефективному
розвитку і формуванню особи даної категорії дітей і
підлітків в умовах функціонування загальноосвітньої
школи.
Об'єктом корекційної педагогіки є особистість дитини, має
незначні відхилення в психофізіологічному розвитку
(сенсорно-рухової, соматичної, інтелектуально-мовленнєвої
сферах) або відхилення в поведінці, що утрудняють його
адекватну соціалізацію та шкільну адаптацію.
Висловлюючись мовою математичних формул, ми б сказали,
що об'єктом корекційної педагогіки є діти, які мають чотири
«Д», тобто діти, які мають неяскраво виражений дефект,
перенесли в ранньому віці депривацию (лат. - позбавлення),
в силу цього відчувають шкільну дезадаптацію (фр - від ...,
порушення, лат.-пристосування) і проявляють девіацію (лат.
- відхилення) у поведінці.
2. Завдання корекційної педагогіки,
її зв’язки з спеціальною
психологією та медициною.
Виходячи з соціально-педагогічної ситуації, що склалася, в якій опиняються діти з
недоліками в розвитку і девіаціями в поведінці, коректувальна педагогіка
покликана допомогти у вирішенні наступних завдань:

1. Визначити природу і суть недоліків в розвитку і відхилень в поведінці дітей і

підлітків, виявити причини і умови їх появи.

2. Вивчити історію становлення і розвитку коректувально-педагогічної діяльності з

дітьми з недоліками в розвитку і девіаціями в поведінці.

3. Виявити провідні тенденції в профілактиці і педагогічній корекції відхилень в

розвитку і поведінці дітей і підлітків.

4. Розробити технології, сукупність методів, прийомів і засобів коректувально-

педагогічної дії на особу дитини з недоліками в розвитку і відхиленнями в
поведінці.
5. Провести аналіз досвіду коректувально-розвиваючої освіти дітей з відхиленнями
в розвитку і поведінці в умовах масової школи.

6. Визначити організаційно-педагогічні основи функціонування класів

компенсуючого і коректувально-розвиваючого навчання.

7. Створити необхідну навчально-методичну базу в підготовці вчителя до

коректувально-педагогічної роботи з дітьми і підлітками з недоліками в розвитку і
девіаціями в поведінці.

Неодмінною умовою виділення і функціонування будь-якої науки є створення в ній

власного понятійного апарату. Оскільки коректувальна педагогіка є одній з галузей
педагогічних знань, то в ній разом з власною специфічною термінологією
використовуються і загальнопедагогічні категорії і поняття.
Корекційна педагогіка як одна з галузей педагогічної науки тісно взаємозв'язана зі всім блоком
психолого-педагогічних і спеціальних дисциплін. Корекція, будучи складовою частиною єдиного
педагогічного процесу, спираючись на нього, має найтісніший взаємозв'язок із загальною
педагогікою, що визначає цілі, завдання, зміст, форми і методи навчання і виховання
підростаючого покоління, різносторонній розвиток особи дитини.

Разом з тим, використовуючи науковий арсенал загальної педагогіки, її категоріальну систему,

принципи, методи і форми організації учбово-виховного процесу, передовий педагогічний досвід,
коректувальна педагогіка вносить істотні поправки до методики і технології застосування
педагогічних знань, в зміст навчання і виховання дітей і підлітків відповідно до природи і характеру
відхилень, що є у них, в розвитку і поведінці, розробляє свої прийоми і методи коректувальної дії
на дитину і соціальне середовище, що його оточує.

Разом з філософськими категоріями загального, одиничного і особливого, необхідного і

випадкового в коректувальній педагогіці знаходять місце закони загального розвитку, його
рушійних сил, суб'єктивного і об'єктивного детермінізму педагогічних явищ і ін.

У коректувальній педагогіці простежується тісний взаємозв'язок з соціальною педагогікою,

предметом якої є дослідження виховних сил суспільства і способів їх актуалізації, шляхів інтеграції
можливостей громадських, державних і приватних організацій в цілях створення умов для розвитку
і позитивної самореалізації людини.
З соціальною психологією простежується зв'язок в тому, що вона вивчає закономірності поведінки і діяльності
людей, обумовлені фактом їх включення в соціальні групи, а також різносторонньою психологічною
характеристикою самих цих груп.

Соціологія допомагає у вивченні закономірностей становлення, функціонування і розвитку суспільства в

цілому, соціальних відносин.

Таким чином, ми бачимо досить різносторонній взаємозв'язок коректувальної педагогіки з філософськими і

соціально-педагогічними науками, яка обумовлюється і визначається тими завданнями, які покликана
вирішувати коректувальна педагогіка.

Як свідчать дослідження фахівців|спеціалістів|(Т.А. Власова, М.С. Певзнер і ін.), кожен недолік|нестача|в

розвитку і поведінці має свої особливості, обумовлені як соціально-педагогічними, так і психологічними
причинами. Тому виявлення специфічних особливостей розвитку, що відхиляється, обумовлених конкретним
видом дефекту, вимагає глибокого знання этиопатогенеза, структури дефекту, діагностичних методик,
диференціально-діагностичних критеріїв, тобто критеріїв відмежування одних станів|достатків|від інших.
Психолого-педагогічне, клініко-фізіологичне дослідження дитини, зокрема з відхиленнями в розвитку і
поведінці може бути продуктивним тільки в тому випадку, якщо воно спирається на знання внутрішніх
закономірних зв'язків між етіологією (причинна обумовленість), патогенезом (виникнення і розвиток хвороби),
патофізіологічними механізмами, клінічними і педагогічними проявами їх у дитини|дитяти|. Одним словом,
коректувально-педагогічна діяльність буде тоді ефективною, коли вона спиратиметься на знання і в області
медичних наук.
З медичної точки зору базою для коректувальної педагогіки може бути педіатрія,
яка вивчає здоров'я дитини і процеси його розвитку, фізіологію, патологію, методи
профілактики і лікування захворювань, загрозливих його гармонійному розвитку
або що представляють небезпеку для життя дитячого організму.
Психіатрія, що вивчає питання етіології, патогенезу, патоморфології, діагностики,
терапії і профілактики психічних хвороб, допоможе коректувальній педагогіці
знайти правильний напрям, вибрати вірне рішення при роботі з дітьми і підлітками,
що мають відхилення в психічному розвитку. Для чіткішої оцінки відхилень, пошуку
оптимальних шляхів у вирішенні питань їх попередження або подолання необхідна
психопатологія, яка вивчає основні загальні закономірності прояву і перебігу
розладів психічної діяльності, займається проблемами патогенезу (природа
типових психопатологічних процесів, їх причини), розробляє загальні принципи
відновлення (реабілітації) порушених психічних функцій.
При корекції і реабілітації порушених психічних функцій не обійтися без
планомірних психічних дій на людину, тобто без психотерапії, яка виступає як
комплекс психічних дій на хворого, направлених на підвищення його сил в
боротьбі з|із|хворобою, на створення охоронно-відновного режиму, що виключає
психічну травматизацію.
3. Дати характеристику основних галузей
корекційної педагогіки.
Корекційна педагогіка є самостійною галуззю у системі педагогічних наук.
Корекційна педагогіка є педагогічною наукою, користується її термінологією, має із
загальною педагогікою спільний предмет (виховання і розвиток особистості) і єдину
мету.
Водночас корекційна педагогіка — це самостійна наука, яка має свою концепцію,
розв'язує певні завдання і поділяється на галузі, кожна з яких спрямована на роботу
з людьми з певними порушеннями розвитку.
Галузями корекційної педагогіки традиційно є:
• сурдопедагогіка вивчає питання виховання і навчання дітей з порушеннями
слуху;
• тифлопедагогіка – питання виховання і навчання дітей з порушеннями зору;
• олігофренопедагогіка – питання виховання і навчання дітей з порушеннями
інтелекту;
• ортопедагогіка - виховання і навчання дітей з порушеннями опорно – рухового
апарату;
• логопедія та логодидактика – питання вивчення та виправлення порушень
мовлення у дітей та дорослих, особливості навчання й виховання дітей-логопатів.
У сучасній корекційній педагогіці як самостійні теорії й педагогічні системи
спеціальної корекційно-реабілітаційної освіти виокремились такі галузі
(виділено й описано В. M. Синьовим):
• навчання і виховання дітей із затримкою психічного розвитку;
• навчання і виховання дітей з порушеннями опорно-рухового апарату;
• навчання, виховання і корекція розвитку дітей з емоційними порушеннями
(зокрема, при аутизмі та аутистичних рисах особистості);
• навчання і виховання дітей із складними, комплексними порушеннями
розвитку;
• навчання і виховання дітей із вираженою девіантною поведінкою.
Сучасні галузі корекційної педагогіки України є на часі в стадії становлення.
4. Ознайомитись з основними
цілями навчання та виховання
учнів з особливими потребами:
Корекційно-педагогічна діяльність повинна спиратися на основопо-ініжні вимоги, що випливають із закономірностей
педагогічного проце­су, тобто на педагогічні принципи. Принципи визначають мету і страте-іііо корекційно-педагогічної
діяльності, її зміст і методи, загальний на­прям здійснення.

У психолого-педагогічній і спеціальній літературі існують різні під­ходи до визначення принципів корекційної діяльності.
Підставами для них деякі дослідники вважають діагностичну або профілактичну спря-і к ні, шість корекційного процесу,
інші - особливості психічного розвитку дііпй з відхиленнями в розвитку.

Корекційно-педагогічна діяльність, насамперед, повинна фунтува-іиси на загальнопедагогічних принципах, серед яких

особливе зна­чимий мають такі:

І. Цілеспрямованість педагогічного процесу. Виходячи із загаль­них ціией виховання дитини, педагог у процесі
корекційно-педагогічної Лінін.мості має співвідносити актуальний рівень її розвитку з передба-'іумипим, проектованим
еталоном, що створює основу для створення прінріїми корекційних дій, визначення етапів її реалізації, шляхів, спо-н її і|
і11 засобів досягнення передбачуваного результату.

2 Цілісність і системність педагогічного процесу. Якщо педаго-ІІМіїий процес розглядати як систему, цілісну сукупність
певним чином мни момов'язаних елементів, то корекційно-педагогічна діяльність ви-муппіиме її складовою, підсистемою.
Водночас корекційна діяльність і.мою структуру, що складається з взаємопов'язаних елементів, нГґі дн; тих загальною
метою і єдністю управління.
3 Гуманістична спрямованість педагогічного процесу потребує га- рмонійного поєднання цілей суспільства і окремої
особистості, вра- хування можливостей дитини, її інтересів і потреб. У корекційно- педагогічнічній діяльності важливо
пам'ятати, що будь-яка нормальна дитина, як свого часу зазначав А.С. Макаренко, що опинилася «на вулиці» без
допомоги, без колективу, без друзів, без досвіду, знерво-­вана, без перспективи, почала б поводитися так, як діти і підлітки
з девіантною поведінкою.

4 Повага до особистості дитини у поєднанні з розумною вимогливістю до неї. Розумна вимогливість передбачає
об'єктивну доцільність, зумовлену потребами педагогічного процесу, спрямованого на
розвиток позитивних особистісних якостей дитини.
Педагогічні вимоги не самоціль, вони повинні ставитися вихователем з надією на успіх, щирою зацікавленістю в долі
підлітка, з глибокою вірою у можливісті скоригувати поведінку вихованця, не принижуючи його гідності.
5. Опора на позитивне в людині, на сильні сторони її особистос ті. Тільки педагогічний оптимізм, гуманне ставлення до
дитини, уміння побачити за негативними рисами її незахищеність і прагнення до са­моствердження дозволяють ефективно
здійснювати корекційно- педагогічний процес. Спираючись на позитивні якості, підсилюючи і розвиваючи їх,
нейтралізуючи з їх допомогою негативні риси, вихова­тель проектує позитивний розвиток особистості підлітка.

6. Свідомість і активність особистості в цілісному педагогічно- му процесі. Тільки за умови усвідомлення вихованцем
необхідності змін у поведінці, активних дій щодо їх здійснення, можна сподіватися на успішність корекційно-педагогічної
діяльності. Перетворення вихо­ванця з об'єкта у суб'єкт виховання - тривалий і складний процес, але без нього неможливо
розраховувати на позитивний результат.

7. Поєднання прямої і паралельної педагогічної дії. Цей принцип оптимізує педагогічний процес, мобілізує соціально
значущі фактори, створює поле додаткового виховного впливу, підключаючи сили учнів­ського колективу, громадської
думки. Для підлітка думка однолітків - важливий чинник поведінки і розвитку особистості.

Усвідомлюючи важливе значення загальнопедагогічних принципів, необхідно також враховувати специфічні принципи
корекційно- педагогічної діяльності, які становлять основу педагогічної корекції поведінки дітей і підлітків.
1. Провідним у системі корекційно-педагогічної діяльності є прин­цип системності корекційних, профілактичних і
розвивальних за­вдань. Системність і взаємозумовленість завдань відображають взає- мопов'язаність розвитку різних
сторін особистості дитини, його гетеро- хронність, тобто нерівномірність. Згідно із законом нерівномірності, розвитку
особистості, кожна людина перебуває мов би на різних рівнях розвитку в одному і тому ж віковому періоді: на рівні
благополуччя, що відповідає нормі розвитку, на рівні ризику, тобто загрози виникнення потенційних труднощів розвитку, і
на рівні актуальних проблем, що виражаються в різного роду відхиленнях від нормативного ходу розви­тку. Слід не
забувати при цьому, що різні аспекти розвитку особистості, її свідомості і діяльності також взаємопов'язані і
взаємозумовлені. То­му під час визначення завдань корекційно-педагогічної діяльності не­обхідно виходити з найближчого
прогнозу розвитку дитини, а не з ак­туальної ситуації її девіантної поведінки. Своєчасно вжиті превентивні
(профілактичні) заходи дозволять уникнути непотрібних ускладнень в розвитку дитини, а отже, необхідності вживання
надалі повномасштабних спеціальних корекційних заходів. Разом з тим будь-яка програма

корекції розвитку вихованця повинна спрямовуватися не стільки на

попередження і корекцію відхилень у розвитку та поведінці, скільки на пюрення сприятливих умов для якнайповнішої
реалізації потенційних можливостей гармонійного розвитку особистості дитини.
2. Реалізація принципу єдності діагностики і корекції забезпечує цімісність корекційно-педагогічного процесу.
Неможливо вести ефекти- ииу і повномасштабну корекційну роботу, не володіючи інформацією про вихідний рівень
розвитку дитини. Важко підібрати необхідні методи і прийоми корекції відхилень у поведінці і розвитку, якщо відсутні
об'єк- тивні дані про дитину, причини і характер девіації, особливості її взає­мин з однолітками і дорослими. Корекційно-
педагогічний процес вима­гає; систематичного контролю, фіксації змін, що відбуваються, тобто моніторингу динаміки і
ефективності корекції, проведення діагностич­них процедур, що охоплюють всі етапи корекції, від постановки за­- вдань до
їх реалізації.

3. Принцип врахування індивідуальних і вікових особливостей ди­тини в корекційно-педагогічному процесі доцільно

розглядати в пло­щині нормативності розвитку особистості як послідовності вікових пе-ріодін, що змінюють один одного.
Поняття психологічного віку ввів Л.С. Виготський, який вбачав у ньому «новий тип будови особистості і її діяльності, ті
психічні і соціальні зміни, які в найголовнішому і основно­- му визначають свідомість дитини, її ставлення до середовища,
її внут­рішні: і зовнішнє життя, весь хід її розвитку в даний період».
Д.Б. Ельконін, характеризуючи психологічний вік, виділяє три його параметри, які необхідно враховувати під час
визначення корекційних завдань, і організації корекційно-педагогічної діяльності.

Перший параметр - це «соціальна ситуація розвитку» (за Л.С. Ви­готським) - одиниця аналізу динаміки розвитку дитини,
тобто сукупність, обставин, якими визначаються зміни у структурі особистості ди­тини на кожному віковому етапі.

Другий параметр - рівень сформованості психічних новоутворень (у сфері свідомості, діяльності, соціальних взаємин) і їх
значення на даному етапі вікового розвитку.

Третій параметр - рівень розвитку провідної діяльності, що відіграє

вирішальну роль у розвитку дитини. Провідна діяльність визначає ста-

дитини до світу, позицію і взаємодію з тими елементами соціа-

льного середовища, які у відповідний момент є джерелами розвитку,

“задає типові для даної вікової стадії форми спілкування в системах

відносин «дитина - одноліток», «дитина -дорослий».

4. Діяльнісний принцип корекції визначає тактику проведення коре-

Акційної роботиі способи реалізації поставлених цілей, підкреслюючи,

що початковим моментом в їх досягненні має бути організація активної

діяльності вихопанця, створення необхідних умов для його орієнтуван-

ня в складних ситуаціях, вироблення алгоритму соціально прийнятої поведінки. Під час планування й організації
корекційно-педагогічної роботи слід вибрати найбільш адекватну завданням корекції модель діяльності, щоб її зміст, форми
і методи виконання передбачали ство- рення посильних ситуацій, розв'язання яких спрямовувало б розвиток вихованця у
позитивне русло.

5. Принцип комплексного використання методів і прийомів корекційно- педагогічної діяльності. У корекційній діяльності
слід застосо­вувати сукупність способів і засобів, методів і прийомів, що враховують і індивідуально-психологічні
особливості особистості, і соціальні умови, і рівень матеріально-технічного та навчально-методичного забезпе- чення
педагогічного процесу, і підготовленість педагогів до його здій- нення. Ефективність методик залежить від логіки їх
використання, по- слідовності застосування педагогічних методів і корекційних прийомів, поетапності впливу на свідомість
підлітка, його емоційно-вольову сфе­ру, залучення його до активної індивідуальної або групової діяльності з однолітками
або дорослими.
6. Принцип інтеграції зусиль найближчого соціального оточення. Дитина не може розвиватися поза соціальним
оточенням. Відхилення в її розвитку і поведінці зумовлюються не тільки особливостями пси­хофізіологічного стану,
але й впливами батьків, друзів і однолітків, педагогічного й учнівського колективів. Відхилення в поведінці дитини
значною мірою є наслідком її відносин з найближчим оточенням, спільної діяльності і спілкупання, міжособистісних
контактів з соціумом. У зв'язку з цим корекційна робота з вихованцем без співпраці з батьками або іншими
дорослими, без опори на взаємини з однолітками виявля-

ється безрезультатною або недостатньо ефективною.

Отже, принципи як основні положення корекційно-педагогічної діяльності визначають її методологічну базу,

загальну стратегію і тактику дій на різних етапах.
5. Суть та значення психолого-
педагогічного супроводу дітей з
особливими потребами (інклюзивне
навчання).
Шляхи впровадження інклюзивного навчання визначено Концепцією розвитку інклюзивної освіти, затвердженою наказом
Міністерства освіти і науки від 01.10.2010 № 912, а саме, в частині навчально-методичного забезпечення освітнього
процесу передбачається реалізація корекційно-розвиткової складової особистісно-орієнтованого навчального плану в
умовах інклюзивного навчання.

З урахуванням основних тенденцій щодо змін у системі освіти дітей з особливими освітніми потребами окреслено
напрями діяльності, які потребують підвищеної уваги, одним з яких є психологічний і соціальний супровід інклюзивного
навчання в Україні.

Зміст та основні завдання участі психологічної служби системи освіти з питань впровадження інклюзивного навчання
визначено низкою нормативно-правових документів, зокрема, наказом Міністерства освіти і науки від 11.09.2009 № 855
"Про затвердження Плану дій щодо запровадження інклюзивного навчання у загальноосвітніх навчальних закладах на
2009 - 2012 роки".

З метою залучення дітей з особливими освітніми потребами у загальноосвітній простір передбачено різні форми їх
навчання, зокрема, у спеціальних класах у загальноосвітніх навчальних закладах, що регламентується Положенням про
спеціальні класи для навчання дітей з особливими освітніми потребами у загальноосвітніх навчальних закладах,
затвердженим наказом Міністерства освіти і науки України від 09.12.2010 № 1224, зареєстрованим в Міністерстві юстиції
29.12.2010 р. за № 18707.
Зазначеним нормативним документом визначено завдання психолого-педагогічного супроводу:

а) актуалізація особистісного потенціалу розвитку дитини;

б) формування позитивних міжособистісних стосунків учнів з порушеннями психофізичного розвитку та їх ровесників у процесі
внутрішкільної інтеграції;

в) консультування батьків або осіб, які їх замінюють, щодо особливостей розвитку, спілкування, навчання, професійної орієнтації,
соціальної адаптації їх дитини тощо.

Порядком організації інклюзивного навчання у загальноосвітніх навчальних закладах, затвердженим постановою Кабінету Міністрів
України від 15 серпня 2011р. № 872, визначено, що у загальноосвітніх навчальних закладах здійснюється психолого-педагогічне
супроводження дітей з особливими освітніми потребами у класах з інклюзивним навчанням працівниками психологічної служби
(практичними психологами, соціальними педагогами) цих закладів та відповідними педагогічними працівниками.

Діяльність працівників психологічної служби координується центрами практичної психології і соціальної роботи, міськими,
районними методичними кабінетами.

Вищезазначеним документом передбачено також організацію корекційної роботи з дітьми з особливими освітніми потребами
вчителями-дефектологами та практичними психологами.

З огляду на те, що питання визначення функцій і повноважень спеціалістів психологічної служби (практичного психолога і
соціального педагога) є актуальним, звертаємо увагу на недопущення покладання адміністрацією навчальних закладів на цих
спеціалістів обов’язків, що не належать до їх професійної компетентності.
Зокрема, це стосується заміни корекційних занять вчителя-дефектолога корекційними заняттями, які проводить
практичний психолог.

Питання психологічного і соціального супроводу дітей знаходиться на перетині функцій багатьох спеціалістів, а тому не
можуть бути віднесені до сфери професійної діяльності виключно одного з них.

Кваліфікаційна характеристика та основні функціональні обов’язки соціального педагога в умовах інклюзивної освіти
визначені наказом Міністерства освіти і науки від 28.12.2006 №864 "Про планування діяльності та ведення документації
соціальних педагогів, соціальних педагогів по роботі з дітьми-інвалідами системи Міністерства освіти і науки України".

Визначаючи основні завдання на 2012-2013 навчальний рік практичним психологам і соціальним педагогам
рекомендовано звернути посилену увагу на проблеми психологічного і соціального супроводу всіх учасників навчально-
виховного процесу в умовах інклюзивного навчання, що сприятиме пристосуванню освітнього середовища до потреб
дитини з урахуванням її особливостей та можливостей, забезпеченню соціальних потреб.

З цією метою проводиться вивчення індивідуальних особливостей учня, його можливостей і потреб, рівня сформованості
у нього пізнавальних процесів і дій
Таким чином, діагностична робота має бути спрямована на вивчення:

співвідношення рівня розумового розвитку дитини і вікової норми;

рівня розвитку когнітивної сфери;
особливості емоційно-вольової сфери;
індивідуально-типологічних особливостей;
рівня сформованості мотивації до навчання;
рівня розвитку комунікативних здібностей;
розумової працездатності та темпу розумової діяльності.
Під час вивчення психічного розвитку дитини психолог виявляє фактори, які зумовлюють труднощі пізнавальної
діяльності, спілкування та соціальної адаптації, а також ті резерви, які можна використовувати у корекційно-розвитковій
роботі.

Визначення рівня і особливостей пізнавальної діяльності повинно передувати будь-яким іншим психологічним
дослідженням, щоб з’ясувати труднощі та обмеження, які можуть виникати при виконанні діагностичних завдань і
призводити до неправильного тлумачення отриманих результатів.

Під час вивчення індивідуальних особливостей дитини важливо враховувати особливості її розвитку та фізичні
обмеження.
Наприклад, працюючи з дитиною, хворою на дитячий церебральний параліч, слід пам’ятати, що через мовленнєві
труднощі, порушення міміки, тощо може скластися неправильне враження щодо інтелектуальних можливостей дитини.
Психічний стан такої дитини можна визначити тільки шляхом уважного спостереження за її діяльністю та шляхом
спілкування з нею та за допомогою спеціальних методів діагностики.

Психофізіологічні особливості дитини, рівень її розвитку, потенційні можливості щодо опанування навчальним
матеріалом є основними індикаторами, які беруться до уваги при розробленні індивідуальної програми розвитку.

Індивідуальна програма розвитку розробляється групою фахівців (заступник директора з навчально-виховної роботи,
вчителі, асистент вчителя, психолог, вчитель-дефектолог та інші) із обов’язковим залученням батьків, або осіб, які їх
замінюють, з метою визначення конкретних навчальних стратегій і підходів до навчання дитини з особливими освітніми
потребами. Така програма розвитку містить загальну інформацію про учня, визначає систему додаткових послуг інших
спеціалістів, засоби і шляхи щодо необхідної адаптації навчального середовища, модифікації навчальних матеріалів,
індивідуальну навчальну програму та за потреби індивідуальний навчальний план.
Завдання психолога – надати до програми узагальнену інформацію за результатами проведеного вивчення та рекомендації
стосовно врахування індивідуальних особливостей дитини у навчально-виховному процесі та взаємодії зі шкільним
оточенням.

Практичний психолог в інклюзивному середовищі формує психологічну готовність учасників навчально-виховного

процесу (учнів, батьків, вчителів, представників адміністрації) до взаємодії з дитиною з особливими освітніми потребами.

Така психологічна готовність формується через проведення тренінгових занять, лекторіїв, семінарів, консиліумів,
виступів тощо, зміст яких спрямований на подолання упередженого ставлення до дітей з особливими потребами,
руйнування міфів і стереотипів, стигматизації та дискримінації.

Оскільки вчитель своїм ставленням моделює очікувану від учнів поведінку, важливо розпочати проведення таких занять
саме з педагогами навчального закладу.

Необхідно працювати з педагогами щодо уникненням використання медичної термінології, що застосовується в

педагогічній практиці для характеристики дітей з особливими освітніми потребами.

Зміст занять з учнями слід спрямувати на формування у них вміння бачити та цінувати відмінності, слухати та
враховувати різні точки зору, висловлювати свою думку, поважаючи думку інших, оволодівати навичками співпраці з
різними дітьми. Формування толерантного ставлення до дітей з особливими освітніми потребами сприятиме гармонізації
стосунків в учнівському колективі та допоможе педагогічним працівникам створити сприятливе середовище для
розкриття потенціалу кожної дитини.
При проведенні індивідуальної роботи психолог працює безпосередньо з дитиною з особливостями психофізичного
розвитку, щодо збереження її здоров’я, пошуку та реалізації її всебічного розвитку, формування позитивної мотивації до
навчання.

Актуальним залишається питання застосування психодіагностичного інструментарію та корекційних програм у роботі з

вказаною категорією дітей, які, як правило, потребують адаптації (зміна характеру подачі матеріалу, без зміни змісту або
концептуальної складності завдання), рідше, модифікації відповідно до індивідуальних особливостей дитини.

Зокрема, відповідно до потреб дитини можуть використовуватись такі види адаптації:

адаптація середовища (збільшення інтенсивності освітлення в кімнатах, де є діти з порушеннями зору; зменшення рівня
шуму в класі, де навчається дитина з порушенням слуху, забезпечення її слуховим апаратом; створення відокремленого
блоку в приміщенні школи для учнів початкових класів; забезпечення архітектурної доступності для дитини з
порушенням опорно-рухового апарату);
адаптація змісту, методів і форм навчальної діяльності (використання навчальних завдань різного рівня складності;
збільшення часу на виконання, зміна темпу занять, чергування видів діяльності);
адаптація методичних матеріалів (адаптація навчальних посібників, наочних та інших матеріалів; використання
друкованих текстів з різним розміром шрифтів тощо).
Ознайомившись із особливостями психофізичного розвитку дитини та готуючись до роботи з нею, психолог аналізує,
перш за все, відповідність інструментарію (стимулів) та вибрані методики.

Для дітей із сенсорними порушеннями очевидним є прилаштування інструментарію (стимулів) до можливостей дитини та критичного
вибору методик, які дозволяють використати потенціал дитини. Наприклад, для дитини з порушенням зору малюнки (методика
"Четвертий – зайвий") мають бути контрастнішими та більшими за розміром.

Для дитини зі спастикою кінцівок є проблематичним використання малюнкових методик, при використанні яких необхідно домовитися з
дитиною про сигнали, що відповідають певному вибору (стимульний матеріал до тесту тривожності Р. Теммпл, В. Амен, М. Дорки).

Оскільки можуть виникнути труднощі зі сприйманням малюнків, вони не повинні бути надміру стилізованими та складними. Необхідно
передбачати можливі труднощі, пов’язані з процесом сприймання самих зображень, та відрізняти їх від розуміння чи нерозуміння сюжету,
логічних зв’язків у ньому.

Для дітей з порушеннями мовлення будуть мало прийнятними вербальні методики. При цьому важливо розрізняти труднощі активного
мовлення через порушення артикуляції та розуміння зверненого мовлення.

Обмеження у використанні діагностичних методик також можуть бути пов’язані зі способом життя обстежуваних, обмеженістю їхніх
соціальних зв’язків і відповідних знань та уявлень про навколишній світ. У зв’язку із цим, не можна беззастережно використовувати певні
проективні методики, що в цілому за процедурою виконання могли б відповідати технічним можливостям обстежуваного. Наприклад,
методика Рене Жіля, яка часто і успішно застосовується для виявлення проблем, пов’язаних зі спілкування та самовизначенням підлітків,
не завжди може бути адекватною в роботі з підлітком, фізичні обмеження якого не дозволяють сприймати ситуації, наведені в методиці,
як проективні на себе. Причиною є те, що спосіб життя виключає, наприклад, відвідання кінотеатру, прогулянки за місто разом із друзями
тощо. Тому перш ніж застосовувати таку методику, потрібно переконатися, що у дитини є відповідний життєвий досвід, пов’язаний із
зображеними ситуаціями.
Таким чином, психолог приймає рішення, які методики включити при діагностичному вивченні та яким чином мають бути адаптовані
стимульні матеріали. Водночас, рекомендовано провести обговорення методик та способів їх адаптації під час засідання методичного
об’єднання практичних психологів.

Разом із тим, звертаємо увагу, що відповідно до "Положення про експертизу психологічного і соціологічного інструментарію, що
застосовується в навчальних закладах Міністерства освіти і науки України", затвердженого наказом Міністерства освіти і науки України
від 20.04.2001 № 330, має бути проведена експертиза всіх діагностичних методик, психокорекційних, психотерапевтичних та
реабілітаційних технік і технологій, соціологічних та соціально-психологічних опитувальників.

З урахуванням вади розвитку та потенційних можливостей дитини організовується й психокорекційна робота. Більшість дітей з
особливими освітніми потребами можуть бути долучені до роботи в корекційній групі. Однак, психологу необхідно заздалегідь оцінити
та продумати альтернативні вправи, з урахуванням потреб розвитку дитини.

Корекційна робота має бути спрямована на розвиток усіх видів сприймання, особливо зорового і слухового, на базі яких розвиваються
вищі психічні функції.

З розвитком сприймання збагачуються різноманітні знання про навколишній світ і розуміння зв’язків між предметами та явищами, отже,
розвивається мислення і мовлення дітей. Під час корекції розвитку та навчання дитини необхідно дбати про зміцнення її працездатності,
уміння зосереджувати увагу, цілеспрямовано працювати: ставити перед собою мету, усвідомлювати способи її досягнення, адекватно
оцінювати результати.

Особливої уваги потребує розвиток навчальної мотивації, бажання вчитися, формувати віру дитини у власні можливості, що можливо
завдяки усвідомленню і оцінці реальних досягнень.
У разі, якщо мова йде про корекцію чи розвиток окремих пізнавальних процесів краще організовувати індивідуальні
заняття. Результати діагностичної роботи слугують орієнтирами для роботи психолога, педагогів, батьків і самої дитини.
Водночас ступінь інтегрованості дитини в освітнє середовище є індикатором ефективності і адекватності
психокорекційного впливу.

Соціально-педагогічний супровід базується на створенні сприятливих умов для взаємодії учня з соціальним середовищем
з метою попередження виникнення або усунення вже існуючих дестабілізуючих розвиток факторів та формування
стійкості до ситуацій дезадаптації.

Алгоритм діяльності практичного психолога і соціального педагога, в умовах інклюзивної освіти включає:

1. Ознайомлення з особовою справою дитини, історією та особливістю протікання захворювання, співбесіду з

представником психолого-медико-педагогічної консультації;

2. Бесіду з дитиною та її батьками, метою визначення рівня можливостей дитини (самообслуговування, спілкування,
пізнавальних можливостей, самоконтролю поведінки, емоційно-вольової сфери тощо);

3. Оцінку освітнього середовища, визначення щодо його відповідності до потреб і можливостей дитини. Психолог надає
пропозицію щодо здійснення організаційних, функціональних, методичних змін.
5. Проведення психолого-педагогічного консиліуму з метою розробки індивідуальної програми розвитку.

6. Проведення зустрічі з батьками і учнями класу (школи), педагогами з метою формування їх психологічної готовності до
взаємодії з дитиною з особливими освітніми потребами.

7. Проведення психокорекційної роботи з метою розвитку потенційних можливостей дитини та відповідного формування
особистості.

8. Відстеження соціально-психологічного клімату в колективі та статусу дитини в групі.

9. Сприяння соціальній інтеграції дитини: залучення в позакласну і позашкільну діяльність.

10. Моніторинг рівня адаптованості й інтегрованості учня, адаптація відповідних індивідуальних програм, планів.

Успішність навчання дитини з особливими освітніми потребами залежить від ранньої діагностики та вчасно наданої
відповідної допомоги фахівцями. Велика роль в цьому належить фахівцям психолого-медико-педагогічної консультації,
діяльність якої регламентується Положенням про центральну та республіканську (Автономна Республіка Крим), обласні,
Київську та Севастопольську міські, районні (міські) психолого-медико-педагогічні консультації, затвердженим спільним
наказом Міністерства освіти і науки, молоді та спорту та Національної академії педагогічних наук України від 23.06.2011
№ 623/61, зареєстрованим у Міністерстві юстиції 06.12.2011 за № 1407/20145.
Головним завданням психолого-медико-педагогічних консультацій є надання консультативно-методичної допомоги дітям з
особливими освітніми потребами та батькам, які їх виховують, педагогам.

Водночас, завданнями психолого-медико-педагогічних консультацій є визначення за якою навчальною програмою має

навчатися дитина, без визначення типу навчального закладу.

За результатами психолого-педагогічного вивчення дитини надається психолого-педагогічний висновок та рекомендації,

які фіксуються у витязі з протоколу засідання психолого-медико-педагогічної консультації.

Звертаємо увагу, що зміст психолого-педагогічного висновку не містить медичного, зокрема, психіатричного, діагнозу, а
передбачає формулювання, щодо особливостей психічного розвитку дитини та її психологічний стан з використанням
лексичних засобів у контексті психолого-педагогічної термінології.

При цьому у висновку у стислому викладі зазначаються ті основні показники, які мають значення для розрізнення станів
розумового розвитку дитини. Рекомендації психолого-медико-педагогічних консультацій відображають напрямки
психолого-педагогічної роботи з дитиною, спрямовані на реалізацію потенціалу розвитку і виховання, враховуючи її
індивідуальні особливості засвоєння знань, навичок, практичного та соціального досвіду.
6. Значення курсу «Основи корекційної
педагогіки» в системі підготовки сучасно
педагога.
Ha сучасному етапі відкрилися нові перспективи у системі корекційної освіти, пов'язані з переосмисленням
ставлення до організації навчання і виховання дітей з особливостями психофізичного розвитку.

Kypc «Основи корекційної педагогіки» є однією з наукових дисциплін, які впливають на компетентність
майбутнього інженера- педагога. Він має сформувати адекватне ставлення майбутніх спеціалістів до осіб з
вадами психофізичного розвитку; забезпечити їхню готовність професійно здійснювати правильний
психолого-педагогічний супровід дітей, що потребують корекції психофізичного розвитку, з метою їх інтеграції
в сучасну систему соціальних стосунків.

Завдяки курсу у студентів сформується позитивно - професійне та загальнолюдське ставлення до осіб з

вадами психофізичного розвитку; інженер – педагог матиме готовність фахово здійснювати моніторинг
їхнього розвитку, своєчасно виявляти відхилення та здійснювати правильний психолого- педагогічний
супровід дітей, що потребують корекції психофізичного розвитку;висвітлити науково-теоретичні основи
побудови процесу навчання, виховання та корекції порушень дітей з психофізичними вадами ;сформувати у
студентів навички та вміння творчо застосовувати професійні знання на практиці.