Практичні роботи

зміст
ВСТУП............................................................................................................................................. 2
1. Дослідження самооцінки особистості......................................................................................2
1.1. Основні теоретичні положення.......................................................................................................2
1.2. Методика виконання роботи............................................................................................................4
1.3. Обробка результатів опитування....................................................................................................4
1.4. Інтерпретація результатів................................................................................................................5
1.5. Висновок до роботи..........................................................................................................................5
1.6. Контрольні запитання.......................................................................................................................6
2. Дослідження рівня конфліктності особистості........................................................................6
2.1. Загальні положення про природу конфліктів.................................................................................6
2.2. Класифікація конфліктів...................................................................................................................8
2.3. Структура конфлікту.......................................................................................................................10
2.4. Стратегії поведінки в конфлікті.....................................................................................................10
2.5. Методика виконання роботи..........................................................................................................11
2.6. Обробка результатів опитування..................................................................................................12
2.7. Інтерпретація результатів..............................................................................................................13
2.8. Висновок до роботи........................................................................................................................13
2.9. Контрольні запитання.....................................................................................................................14
3. Локус контролю особистості..................................................................................................14
3.1. Основні теоретичні положення.....................................................................................................14
3.6. Контрольні питання........................................................................................................................19
4. Дослідження емпатії...............................................................................................................20
4.4. Висновки до роботи..........................................................................................................................4
4.5. Контрольні питання..........................................................................................................................5
5. Функціональна асиметрія півкуль головного мозку................................................................5
5.1. Основні теоретичні положення.......................................................................................................5
5.2. Методика виконання роботи............................................................................................................8
5.3. Інтерпретація результатів................................................................................................................9
6. Дослідження темпераменту...................................................................................................11
6.1. Історія темпераменту та його концепцій......................................................................................11
6.2. Темперамент та його властивості.................................................................................................14
6.3. Психологічні характеристики основних типів темпераменту.....................................................15
7. Дослідження акцентуацій характеру особистості.................................................................20
РЕКОМЕНДОВАНА ЛІТЕРАТУРА...............................................................................................29
1
ВСТУП
В соціокультурному та економічному житті українського суспільства останнім часом
відбуваються інтенсивні зміни, які вимагають якісних змін змісту праці, наприклад
розширення поля професійної діяльності, оволодіння новими професіями, збільшення
мобільності людини та гнучкості поведінки і т. ін. Внаслідок цих змін перед системою вищої
освіти постають нові і складні завдання, пов’язані з психологізацією знань, оскільки фахівці
різних сфер діяльності повинні розуміти структуру особистості та механізми спілкування,
використовувати можливість розвитку та реалізації власного «Я», вміти управляти і
регулювати емоційні стани і поведінку, знати групові процеси і феномени.
Допомогти розв’язати ці задачі покликаний інтегрований курс «Основи психології та
педагогіки» , який поєднує дві базових науки – психологію і педагогіку.
Метою даного курсу є формування психолого–педагогічного розуміння особистості,
усвідомлення сутності механізмів психічних процесів, станів, властивостей як основи її
розвитку в процесі виховання, навчання її освіти, засвоєння основних термінів і понять
психології і педагогіки на рівні їх відтворення і тлумачення, набуття навичок та елементарних
умінь застосовувати їх у практичному житті для підвищення ефективної діяльності
майбутнього фахівця в соціально-виробничому середовищі.
В результаті вивчення практичної частини курсу фахівець повинен вміти:
 використовувати методи психолого-педагогічної діагностики особистості;
 аналізувати мотиваційні та характерологічні аспекти особистості підлеглих та колег,
володіти методами психо-емоційної корекції та регуляції;
 обирати оптимальні форми і методи психолого-педагогічного впливу на особистість і
соціальну групу;
 досліджувати і керувати міжособистісними стосунками у колективі.
1. Дослідження самооцінки особистості

Характер людини проявляється відношенням не тільки до інших людей, але й до самої себе. Кожний із нас,
свідомо чи несвідомо, часто порівнює себе з оточуючими і в результаті формує доволі стійке уявлення про свій
інтелект, зовнішність, здоров’я, положення у суспільстві, тобто формує «набір самооцінок», від якого залежить
стиль спілкування і поведінки, відношення до успіху й життєвих негараздів тощо. Зокрема, неможливо зрозуміти
витоки деяких міжособистісних зіткнень без аналізу самооцінки конфліктуючих людей.
Мета роботи: ознайомити з основними теоретичними положеннями про самооцінку особистості, її вплив на
ефективність діяльності людини, визначити рівень власної самооцінки.
В результаті виконання роботи необхідно засвоїти зміст наступних термінів: самооцінка, регуляторна та захисна
функції самооцінки, рівні самооцінки.
1.1. Основні теоретичні положення

Індивід в будь-якій ситуації, за рідкими винятками, поводиться відповідно до власної
Я-концепції. Його поведінка залежить від того, ким і як він себе
усвідомлює, як він порівнює себе з тими, з ким він взаємодіє.
Я-концепція, тобто усвідомлення людиною хто вона є, має декілька
аспектів. Найважливіші з них це – образ «Я» , самооцінка і
соціальна орієнтація .
2
Самооцінка (англ. self-esteem) – це оцінка особистістю самої себе, своїх можливостей,
якостей та місця серед інших людей. Самооцінка є ядром особистості і виконує регуляторну
функцію (завдяки якій відбувається розв’язання задач особистісного вибору) та захисну
функцію (яка забезпечує відносну стабільність та автономність особистості). Від самооцінки
людини залежить її критичність і вимогливість до себе, ставлення до успіхів та невдач.
Американський класик психології Уїльям Джемс (William James, 1842–1910) вважає, що
наша самооцінка може бути виражена як відношення наших досягнень до наших прагнень
(11.1).
. (3.1)
З формули (3.1) видно, що підвищити самооцінку можна або максимізуючи успіх, або
мінімізуючи рівень прагнень (чи невдач).
Розходження між рівнем прагнень і реальними можливостями людини знижують
імовірність досягнення успіху. Це призводить до того, що людина починає невірно себе
оцінювати, внаслідок чого її самооцінка може стати неадекватною ( завищеною або
заниженою).
А. Джордж розглянув можливу структуру низької самооцінки і дійшов висновку, що
низьку самооцінку можуть зумовлювати п’ять суб’єктивних негативних почуттів особистості
відносно себе в різних їх комбінаціях:
1) почуття власної неважливості, незначущості;
2) почуття моральної неповноцінності;
3) почуття слабкості;
4) почуття посередності;
5) почуття інтелектуальної неадекватності.
Під соціальною орієнтацією мається на увазі почуття автономності в протилежність
почуттю залежності від інших людей в самовизначенні. На думку психолога Е.Т. Соколової,
«автономізація самооцінки остаточно формується в підлітковому віці, і переважна орієнтація
на оцінку значущих інших людей або на власну самооцінку стає показником стійких
індивідуальних відмінностей, що характеризує цілісний стиль особистості».
Американські дослідники Д. Оффер і Ч. Строзаер розглядають образ Я людини, як
такий, що відповідає «загальній сумі перцепцій 1, думок і почуттів людини по відношенню до
себе...», «ці перцепції, думки і почуття можуть бути більш-менш ясно втілені в образі Я, в
якому Я розділено на шість різних частин, які тісно взаємодіють»:
1) Я фізичне;
2) Я сексуальне;
3) Я сімейне;
4) Я соціальне;
5) Я психологічне;
6) Я, що долає конфлікти.
1.2. Методика виконання роботи

За допомогою таких лінгвістичних оцінок: дуже часто (4 бали), часто (3 бали), іноді (2
бали), зрідка (1 бал), ніколи (0 балів), оцініть наскільки часто Ви потрапляєте в ситуації,
1
Від лат. реrceptio – уявлення, сприйняття.
3
описані наведеними нижче твердженнями. Відповіді (у балах) занесіть у відповідну колонку
таблиці 3.1.
Таблиця 3.1
№№ Твердження Відповідь
1. Я хочу, щоб мої друзі підбадьорювали мене.
2. Я відчуваю свою відповідальність за роботу.
3. Я переживаю за власне майбутнє.
4. Багато людей мене ненавидять.
5. Я менш ініціативний ніж інші люди.
6. Я турбуюся про свій психічний стан.
7. Я боюся виглядати дурнем.
8. Зовнішній вигляд інших значно кращий за мій.
9. Я боюся виступати з промовою перед незнайомими людьми.
10. Я роблю помилки.
11. На жаль, я не вмію розмовляти з людьми так, як це належить.
12. На жаль, мені не вистачає впевненості в собі.
13. Мені хотілося б, щоб мої дії схвалювали інші люди.
14. Я занадто скромний.
15. Моє життя нічого не варте.
16. Багато людей неправильної думки про мене.
17. В мене немає з ким поділитися своїми думками.
18. Люди очікують від мене надто багато.
19. Люди не особливо цікавляться моїми досягненнями.
20. Я легко ніяковію.
21. Я відчуваю, що багато людей мене не розуміють.
22. Я не почуваю себе у безпеці.
23. Я безпідставно хвилююся.
24. Я почуваю себе незручно, коли вхожу до кімнати, де вже знаходяться люди.
25. Я відчуваю себе скутим.
26. Я відчуваю, що люди говорять про мене поза очі.
27. Я впевнений, що люди майже все сприймають легше за мене.
28. Мені здається, що зі мною повинна статись якась неприємність.
29. Мене хвилює думка про те, як люди до мене ставляться.
30. Шкода, що я є таким нетовариським.
31. У суперечці я висловлююся лише тоді, коли впевнений у тому, що є правий.
32. Я думаю про те, чого очікують від мене інші люди.
Сума отриманих балів
1.3. Обробка результатів опитування

1. Підрахуйте сумарний бал по всім питанням і внесіть до таблиці 3.1.
2. Визначить тип власної самооцінки, використовуючи таблицю 3.2.
Таблиця 3.2
Інтервал значень Самооцінка
0 C < 43 Завищена
43 C 86 Адекватна
86 < С 128 Занижена
4
1.4. Інтерпретація результатів
Людина із завищеною самооцінкою ймовірно:
 нечутлива до думки оточуючих;
 ставить перед собою завищені цілі, тобто береться за справи, які їй не під силу;
 відноситься підкреслено незалежно до думки оточуючих;
 виявляє зазнайство, пиху, зухвалість, зарозумілість тощо;
 применшує можливості та результати діяльності інших людей;
 недостатньо самокритична в оцінці власних успіхів та невдач.
Людина з адекватною 1 самооцінкою ймовірно:
 тверезо ставиться до своїх успіхів та невдач;
 вміє відстояти свою точку зору, враховуючи при цьому думку оточуючих;
 має адекватний своїм можливостям рівень домагань.
Людина із заниженою самооцінкою ймовірно:
 недооцінює свої сили та можливості;
 перебільшує значення власних невдач;
 відчуває постійну потребу у підтримці оточуючих та орієнтується на їх думку;
 неохоче бере на себе відповідальність;
 занадто сором’язлива.
1.5. Висновок до роботи

Опишіть тип вашої самооцінки і наведіть приклади поведінки, які це підтверджують.
В які періоди життя зростає імовірність того, що самооцінка людини стає неадекватною і чому це
відбувається?
Які труднощі спілкування виникають у людей із завищеною та заниженою самооцінкою і чому саме?
1
Адекватний (від лат. adequatus – прирівняний, рівний) – відповідний, вірний, точний.
5
1.6. Контрольні запитання
1. Що таке самооцінка?
2. Перерахуйте функції самооцінки.
3. Яка існує залежність між самооцінкою людини і її рівнем домагань і успішності діяльності?
4. Які особливості поведінки притаманні людині з адекватною самооцінкою?
5. Які особливості поведінки притаманні людині з завищеною самооцінкою?
6. Які особливості поведінки притаманні людині з заниженою самооцінкою?
2. Дослідження рівня конфліктності особистості

Конфлікти супроводжують наше життя і виникають у різних сферах життєдіяльності людини. Знання про сутність,
структуру, класифікації, причини виникнення конфліктів та стратегії виходу із конфліктних ситуацій допоможуть
управляти конфліктами: прогнозувати, попереджати або стимулювати, регулювати, розв’язувати
внутрішньоособистісні та міжособистісні, сімейні та виробничі конфлікти тощо.
Мета роботи: ознайомити з основними теоретичними положеннями про типи конфлікту, їх природу та причини
виникнення.
В результаті виконання роботи необхідно засвоїти зміст наступних термінів: конфліктна ситуація, конфлікт, його
суть, структура, функції, динаміка, класифікація, поведінка учасників конфлікту; вміти пояснити
взаємозв’язок між ними; визначити власний рівень конфліктності.
«Конфлікт – це норма життя.

Якщо у вашому житті немає конфлікту,
перевірте, чи є у вас пульс».
Чарльз Діккенс1
1.7. Загальні положення про природу конфліктів

Конфліктна ситуація – це накопичені протиріччя, які пов’язані з діяльністю суб’єктів
соціальної взаємодії і створюють ґрунт для реальної суперечки.
Конфлікт (від лат. conflictus – зіткнення) – це таке співвідношення між суб’єктами
соціальної взаємодії, яке характеризується протистоянням протилежно спрямованих мотивів
(потреб, інтересів, цілей, ідеалів) і суджень (думок, поглядів, оцінок тощо).
Під функцією конфлікту розуміють роль, яку він виконує по відношенню до
суспільства і його різних структурних утворень: соціальних груп, організацій та індивідів.
Розрізняють явні і латентні (приховані) функції конфлікту.
Явні функції конфлікту характеризуються тим, що його наслідки співпадають з метою,
яка проголошувалась і переслідувалась опонентами конфлікту.
1
Чарльз Діккенс (Charles Dickens, 1812–1870) – англійський письменник.
6
Латентні (від лат. latentis – прихований) функції конфлікту характеризуються
наслідками, які з’ясовуються лише з часом, можуть виявитися несподіваними і не
відповідають раніше проголошеним цілям і намірам учасників конфлікту.
І явні, і латентні функції конфлікту можуть бути як негативними, так і позитивними, тобто
вони можуть мати двоякий характер.
Якщо функція конфлікту позитивна для його учасників, то говорять про
функціональний (конструктивний) конфлікт; у протилежному випадку – це
дисфункціональний (деструктивний) конфлікт, результати якого є негативними для його
учасників або не такими, на які вони розраховували.
Динаміка конфлікту – це процес його зміни.
Будь-який конфлікт може бути представлений наступними етапами:
1) передконфліктна ситуація (латентний період);
2) відкритий конфлікт:
 інцидент (початок конфлікту);
 ескалація (розвиток конфлікту);
 завершення конфлікту;
1) післяконфліктний період.
Причини конфліктів можна згрупувати наступним чином.
1. Суперечність інтересів як фундаментальна причина конфліктів. Будь-яке явище
тільки тоді стає причиною конфлікту, коли, по-перше, воно виступає для суб’єктів
суперечності як потреба і, по-друге, коли виникає дефіцит цих явищ. Причому, причиною
конфлікту є тільки усвідомлена потреба, яка виступає як інтерес.
2. Об’єктивні чинники виникнення конфліктів. Більш конкретно пояснити роль, значення і
механізм впливу об’єктивних чинників на виникнення конфліктів можна на прикладі
виробничої сфери життя людей і, зокрема, на такому її рівні, як організація. Сучасна
конфліктологія виділяє наступні об’єктивні причини конфлікту в організаціях:
1) обмеженість ресурсів, що підлягають розподілу;
2) взаємозалежність відповідальності і завдань;
3) неузгодженість цілей різних груп працівників;
4) погані комунікації;
5) нечіткий розподіл прав і обов’язків;
6) некомпетентність, невідповідність посаді;
7) надмірна завантаженість співробітників, що перевищує особистісні можливості;
8) несприятливий стиль керівництва;
9) погані умови праці;
10) інновації, нововведення на виробництві;
11) недостатня розробленість правових норм і процедур;
12) слабка розробленість етичних нормативів і відсутність комітетів або комісій з етики.
3. Особистісні чинники виникнення конфліктів. Серед особистісних елементів конфлікту
насамперед слід назвати:
1) основні психологічні домінанти поведінки: ціннісні орієнтації, цілі, мотиви, інтереси,
потреби;
2) риси характеру і тип особистості;
3) установки особистості;
4) неадекватні оцінки у сприйнятті;
7
5) манера поведінки;
6) етичні цінності.
1.8. Класифікація конфліктів

Найпоширеніші класифікації конфліктів ґрунтуються на таких критеріях, як:
1) характер об’єкту конфлікту;
2) сторони конфлікту;
3) характер потреб, незадоволення яких спричинило конфлікт;
4) спрямованість конфлікту;
5) тимчасові параметри конфлікту;
6) результативність конфлікту.
критерії класифікації
характер об'єкту
реалістичний нереалістичний
сторони конфлікту
внутрішньоособистісні міжособистісні між особистістю і групою міжгрупові
характер потреб
матеріальні статусно-рольові духовні
спрямованість
вертикальні горизонтальні змішані
часові параметри
короткочасні швидкоплинні тривалі
результативність
конструктивні деструктивні
Рис. 4.1. Типологія конфліктів

 За характером об’єкту виділяють два види конфліктів:
 реалістичні – вирішення яких веде до досягнення якого-небудь результату;
 нереалістичні – в яких об’єкт неможливо відділити від самого конфлікту, він
співпадає з ним.
8
Так, існують випадки, коли конфлікт виникає виключно через бажання проявити власні
агресивні імпульси. При цьому сам предмет, на який він спрямований, не має значення, він
вибирається абсолютно спонтанно.
Нереалістичний конфлікт обумовлений необхідністю розрядки напруженого емоційного
стану для одного або для обох супротивників. Як тільки розрядка агресії відбулася, конфлікт,
зазвичай, швидко закінчується.
 Залежно від сторін, конфлікти діляться на:
 внутрішньоособистісні . В загальній формі внутрішньоособистісний конфлікт
можна сформулювати як проблему між існуючим, актуальним станом суб’єкта і його
бажаним станом, між реальністю і можливістю, актуальним і потенційним. В його
основі можуть лежати найрізноманітніші внутрішньоособистісні причини, наприклад:
суперечність потреб, суперечність між внутрішньою потребою і соціальною нормою,
суперечність між різними ролями індивіда, складність вибору між різними варіантами
поведінки.
 міжособистісні – це зіткнення між окремими індивідами в процесі їх соціальної і
психологічної взаємодії. У будь-якому міжособистісному конфлікті велике значення
мають індивідуальні якості людей, їх психічні, соціально-психологічні і етичні
особливості. В зв’язку з цим часто говорять про міжособистісну сумісність або
несумісність людей, яка грає важливу роль в міжособистісному спілкуванні.
 між особистістю і групою . Цей тип конфлікту має багато спільного з
міжособистісним, проте він більш багатоплановий, оскільки група має цілу систему
відносин, вона певним чином організована, в ній, як правило, є формальний і/або
неформальний лідер, координаційна і субординаційна структури та ін.
 міжгрупові . Виражається цей конфлікт в зіткненні інтересів різних груп. До такого
типу відносяться конфлікти між соціальними групами найрізноманітнішого розміру:
малими, середніми і великими.
 В аспекті потреб, блокування яких спричинило конфлікт, вони можуть поділятись на:
 матеріальні ;
 статусно-рольові ;
 духовні .
 За спрямованістю конфлікти підрозділяються на:
 горизонтальні , що виникають між діловими партнерами, колегами по роботі,
подружжям;
 вертикальні – між підлеглими і керівництвом, батьками і дітьми;
 змішані.
 За часовими параметрами конфлікти поділяються на:
 короткочасні ;
 швидкоплинні ;
 тривалі , які продовжуються іноді роками і десятиріччями, і нерідко відбуваються на
державному, національному, релігійному рівнях.
 І, нарешті, за критерієм результативності конфлікти діляться на два типи:
 конструктивні (нормальні, позитивні), при яких групи зберігають свою цілісність, а
відносини між членами групи – характер співпраці, кооперації;
9
 деструктивні (патологічні, негативні), коли взаємини між людьми набувають
нецивілізованої форми, характеру протистояння, боротьби, що веде навіть до
руйнування і розпаду організації.
1.9. Структура конфлікту

Під структурою будь-якого об’єкту розуміють сукупність його елементів, а також зв’язки і
відносини між ними, що забезпечують його цілісність.
Основними елементами конфліктної взаємодії є:
1) об’єкт і предмет конфлікту. Цінність, з приводу якої виникає зіткнення інтересів,
називається об’єктом конфлікту . На відміну від цього, предметом конфлікту є ті
суперечності, які виникають між взаємодіючими сторонами і які вони намагаються вирішити
за допомогою протистояння.
2) учасники конфлікту – суб’єкти соціальної взаємодії, які знаходяться в стані
конфлікту, або люди, що явно чи приховано підтримують конфліктуючі сторони.
3) соціальне середовище , умови конфлікту . Поняття середовища визначається
тим ґрунтом, на якому виникає і розвивається конфлікт. З точки зору рівнів соціальної
системи розрізняють мікро– і макросередовище конфлікту. За природою компонентів можна
виділити три види середовища конфлікту: фізичне, суспільно-психологічне і соціальне.
4) суб’єктивне сприйняття конфлікту або образ конфліктної ситуації –
відображення предмету конфлікту в свідомості суб’єктів конфліктної взаємодії.
5) мотиви конфлікту – це внутрішні сили, які підштовхують суб’єктів соціальної
взаємодії до конфлікту (мотиви виступають у формі потреб, інтересів, цілей, ідеалів,
спрямувань).
6) позиції конфліктуючих сторін – це те, що проголошують конфліктанти один
одному в процесі конфлікту або в переговорному процесі.
1.10. Стратегії поведінки в конфлікті

На побутовому рівні розглядають три типи поведінки в конфлікті. Для першого
характерним гаслом поведінки є твердження – «кращий захист – напад». Для іншого типу –
«краще поганий мир, ніж хороша війна»; для третього – «хай думає, що він переміг».
Конфлікт протікає по-різному залежно від типів втягнутих у нього осіб. Деякі фахівці
вважають, що існує універсально конфліктний тип особи, для якої стан конфронтації і
протиборства так само природній, як для іншої – мирне існування. Це так звані «склочники»,
«злі демони». Їм протистоять «антисклочники», для яких важливо
розряджати будь-які напружені відносини між людьми. І якщо
склочник спеціалізується на роздуванні сварок, конфліктів, то
антисклочник – на погашенні, примиренні будь-якими шляхами.
Для опису типів поведінки людей в конфліктах застосовують
двовимірну модель регулювання конфліктів, в основу якої
покладено систему, яку називають методом Томаса–
Кілменна 1 . Система дозволяє створити для кожної людини свій
власний стиль вирішення конфлікту. Основні стилі поведінки в
1
Розроблений Кеннетом У. Томасом (Kenneth W. Thomas) і Ральфом X. Кілменном (Ralph H. Kilmann) у 1972 році.
10
конфліктній ситуації пов’язані із загальним джерелом будь-якого
конфлікту – неспівпадінням інтересів двох і більше сторін.
Стиль поведінки в конкретному конфлікті визначається тією
мірою, в якій людина хоче задовольнити власні інтереси (діючи
пасивно або активно) і інтереси іншої сторони (діючи спільно або
індивідуально):
1. Конкуренція (лат. concurrentia – від concurrere – стикатися) –
суперництво, прагнення добитися реалізації власних інтересів і
цілей, всупереч інтересам іншого.
2. Пристосування – принесення в жертву власних інтересів заради збереження стосунків
з іншим.
3. Уникання – відсутність прагнення до кооперації і відсутність тенденції до досягнення
власних цілей.
4. Компроміс (від лат. compromissum) – угода на основі взаємних поступок; пропозиція
варіанту «середнього рішення», яке знімає суперечність.
5. Співробітництво – вироблення альтернативного рішення, яке повністю задовольняє
інтереси обох сторін.
Якщо представити це в графічній формі, то отримаємо сітку Томаса–Кілменна
(рис. 4.2.), яка дозволяє визначити місце і назву для кожного з п’яти основних стилів
розв’язання конфліктів:
max
активні дії
Установка на
задоволення власних
інтересів Конкуренція Співробітництво
(суперництво)
пасивні дії
Компроміс
Уникання Пристосування
(відхід) (поступливість)
min max
індивідуальні дії сумісні дії
Готовність врахувати інтереси
опонента
Рис. 4.2. Сітка Томаса–Кілменна

Тест дозволяє визначити, наскільки людина конфліктна у спілкуванні з іншими. Для
об’єктивності відповідей можна провести взаємооцінку, коли колеги відповідають на питання
один за одного. Це допоможе зрозуміти, наскільки вірна їх самооцінка.
На кожне із запропонованих 14 запитань наведено три варіанти відповідей. Оберіть ту
відповідь, яка вас влаштовує і запишіть відповідну літеру до таблиці 4.1.
11
1. Чи характерне для вас намагання до 8. Чи відносите ви себе до людей, яким краще
домінування, тобто до того, щоб підкоряти сказати гірку правду в очі, ніж промовчати?
своїй волі інших? A. так;
A. ні; B. переважно так;
B. як коли; C. ні.
C. так.
9. З трьох якостей виберіть ту, з якою ви
2. Чи є у вашому колективі люди, які вас бояться, боретесь, чого намагаєтесь позбутись?
а можливо і ненавидять? A. роздратованість;
A. так; B. образливість;
B. важко відповісти; C. нетерпимість до критики інших по відношенню
C. ні. до себе.
3. Хто ви в більшій мірі? 10. Хто в з точки зору сторонніх?
A. пацифіст; A. аутсайдер;
B. принциповий; B. лідер;
C. заповзятливий. C. генератор ідей
4. Як часто вам доводиться виступати із 11. Якою людиною вважають вас ваші друзі?
критичними зауваженнями? A. екстравагантною;
A. часто; B. оптимістичною;
B. періодично; C. наполегливою.
C. рідко. 12. З чим вам частіше доводиться боротися?
5. Що для вас було би найхарактернішим, якби ви A. з несправедливістю;
очолили новий колектив? B. з бюрократизмом;
A. розробив би програму роботи колективу на рік C. з егоїзмом.
вперед і переконав колектив у її необхідності; 13. Що для вас найхарактерніше?
B. з’ясував би хто є хто і налагодив контакт з A. недооцінка своїх здібностей;
лідерами; B. об’єктивна оцінка своїх здібностей;
C. частіше би радився з людьми. C. переоцінка своїх здібностей.
6. В разі невдач який стан для вас 14. Що приводить вас до зіткнення і конфлікту з
найхарактерніший? людьми найчастіше?
A. песимізм; A. надмірна ініціатива;
B. поганий настрій; B. надмірна критичність;
C. образа на самого себе. C. надмірна прямолінійність.
7. Чи характерно для вас підтримувати традиції
вашого колективу?
A. так;
B. переважно так;
C. ні.
Таблиця 4.1
Таблиця відповідей
№ питання 1 2 3 4 5 6 7 8 9 10 11 12 13 14
Ваша відповідь
Бали
Сума отриманих балів

1. У таблиці 4.2 наведено кількість балів за кожен варіант відповіді. Запишіть відповідні
бали до таблиці 4.1.
2. Обчисліть суму отриманих балів і занесіть їх до таблиці 4.1.
12
Таблиця 4.2
Бали Бали Бали
№
за відповідь A за відповідь B за відповідь C
1. 1 2 3
2. 3 2 1
3. 1 3 2
4. 3 2 1
5. 3 2 1
6. 2 3 1
7. 3 2 1
8. 3 2 1
9. 2 1 3
10. 3 1 2
11. 2 1 3
12. 3 2 1
13. 2 1 3
14. 1 2 3

Сума балів, отримана згідно з вашими відповідями визначає ваш власний рівень
конфліктності відповідно до наступних інтервалів.
Кількість балів Рівень конфліктності

14÷20 низький
21÷26 нижче середнього
27÷29 середній
30÷35 вище середнього
36÷42 високий

Опишіть реальну конфліктну ситуацію із вашого життя і проаналізуйте її тип, причини, структурні
елементи, динаміку і стратегії поведінки учасників конфліктної взаємодії.
13
Опишіть рівень вашої конфліктності, посилаючись на результати опитування і проаналізуйте його зв’язок
із найхарактернішою для вас стратегією поведінки в конфліктах.

1. Що таке конфлікт?
2. Що таке конфліктна ситуація?
3. Які функції виконує конфлікт?
4. Що таке функціональний і дисфункціональний конфлікт?
5. Що таке реалістичний і нереалістичний конфлікт?
6. Які типи конфліктів існують?
7. Опишіть причини конфліктів.
8. Опишіть етапи у процесі розвитку конфлікту.
9. Які структурні елементи виділяються у конфлікті?
10. Опишіть стратегії поведінки в конфліктній ситуації.
Локус контролю особистості

Локус контролю є одним з найважливіших механізмів, які визначають здатність і вміння людини долати життєві
труднощі, забезпечуючи тим самим можливість її саморозвитку та самореалізації. Рівень суб’єктивного контролю
виявляє екстернальний або інтернальний тип поведінки. У першому випадку людина вважає, що події, які з нею
відбуваються, – результат дії зовнішніх сил – випадку, інших людей тощо. У другому випадку людина інтерпретує
значущі події як результат своєї діяльності. Локус контролю, характерний для індивіда, універсальний щодо будь-
яких подій та ситуацій, з якими йому доведеться постати. Той самий тип контролю характеризує поведінку цієї осо-
бистості і при невдачах, і при досягненнях, причому це стосується різних галузей соціального життя.
Мета роботи: ознайомити з основними теоретичними положеннями про локус контролю та його типи, визначити
власний рівень суб’єктивного контролю.
В результаті виконання роботи необхідно засвоїти зміст наступних термінів: екстернальність, інтернальність, а
також вміти пояснити взаємозв’язки між ними. Ці знання необхідні для управління поведінкою.

Одна з найважливіших характеристик особистості – ступінь
незалежності, самостійності і активності людини в досягненні своїх
цілей, розвиток особистої відповідальності за події, що відбуваються з
нею. Вперше методи дослідження цієї характеристики розроблені в 60-х
роках XX ст. в США. Найвідомішою є шкала «локуса контролю»
Джуліана Роттера (Julian Bernard Rotter) – професора університету
штата Коннектікут. Ця шкала заснована на положеннях: люди
розрізняються між собою по тому, де вони локалізують контроль над значущими для себе
14
подіями. Можливі два типи локуса контролю 1 : екстернальний (зовнішній) та
інтернальний (внутрішній) і відповідно два типи людей:
Екстернали – вважають, що події, що відбуваються з ними, є результатом зовнішніх
сил, випадку, обставин, інших людей і т.п. Екстернали, частіше пасивні, песимістичні,
відчувають, що від них нічого не залежить, все залежить від обставин, а вони – пішаки в
цьому житті, і навіть свої успіхи, досягнення і радощі приписують зовнішнім обставинам,
везінню, щасливій долі або допомозі інших людей.
Інтернали – інтерпретують значущі події як результат власних зусиль. Інтернали
вважають, що більшість важливих подій їх життя була результатом їх власних дій, і
відчувають свою власну відповідальність за ці події і за те, як складається їх життя в цілому.
Вони вважають, що добилися самі всього хорошого, що було і є в їх житті, і що вони здатні
успішно досягати своїх цілей і в майбутньому. Але вони беруть на себе відповідальність і за
все негативні події, схильні звинувачувати себе в невдачах, неприємностях, стражданнях.
Такі люди рахують свої дії важливим чинником в організації власного виробництва, у
стосунках, що складаються, в колективі, в своїх просуваннях. Інтернал вважає себе
відповідальним за події сімейного життя, в сімейних проблемах звинувачує не партнера, а
перш за все самого себе, прагне змінити себе. Така людина рахує себе в силах
контролювати свої неформальні стосунки з іншими людьми, викликати до себе пошану,
симпатію, активно формувати своє коло спілкування. Інтернал вважає себе багато в чому
відповідальним і за своє здоров’я. В хворобі звинувачує самого себе і вважає, що одужання
багато в чому залежить від його дій, а не від лікарів. Таким чином, інтерналу властиві активна
життєва позиція, незалежність і відповідальність за себе.
Людина типу «інтернал» частіше в житті «переможець», екстернал – «переможений», у
них різні життєві сценарії, різне ставлення до себе і до інших людей.

В роботі використано модифікований варіант опитувальника американського психолога
Дж. Роттера. Опитувальник складається з 44-х тверджень, на які потрібно дати відповіді
«так» чи «ні». Для цього відповіді слід заносити у таблицю 5.1, використовуючи відповідно
знаки «+» чи «–».
1. Просування по службі (кар’єра) більше залежить від вдалого збігу обставин, ніж від здібностей
і зусиль людини.
2. Більшість розлучень відбувається тому, що люди не бажають пристосовуватись один до
одного.
3. Хвороба – справа випадку. Якщо повинен захворіти, то захворієш.
4. Люди бувають самотніми тому, що самі не проявляють зацікавленості та дружнього ставлення
до оточуючих.
5. Здійснення моїх бажань частіше залежить від везіння.
6. Не варто витрачати зусилля, щоб викликати прихильність або симпатію інших людей.
7. Зовнішні обставини (батьки чи добробут) впливають на щастя шлюбі не менше, ніж стосунки
подружжя.
8. Я здебільшого відчуваю, що мало впливаю на те, що зі мною відбувається.
9. Керівництво є більш ефективним, якщо повністю контролює дії підлеглих, не покладаючись на
їх самостійність.
10. Мої оцінки в школі в більшій мірі залежали від випадкових обставин (наприклад, настрою
1
Локус контролю (англ. locus of control; від лат. locus – місцезнаходження і фр. controle – перевірка) у вітчизняній
літературі зустрічається під назвами рівень суб’єктив ного конт ролю або локаліз ація контролю .
15
вчителя ), ніж від моїх власних зусиль.
11. Коли я щось планую, то вірю, що зможу це здійснити.
12. Те, що багатьом людям здається просто везінням, насправді є результатом цілеспрямованих
зусиль.
13. Здоровий спосіб життя допоможе людині більше, ніж лікарі і ліки.
14. Якщо люди не підходять один одному, то як би вони не намагались налагодити сімейне життя,
все одно вони не зможуть цього зробити.
15. Мої позитивні вчинки переважно дістають гідну оцінку оточуючих.
16. Діти виростають такими, якими їх виховують батьки.
17. Думаю, що випадковість чи доля не мають важливого значення в моєму житті.
18. Я намагаюсь не планувати наперед, тому що багато залежить від того, як складуться
обставини.
19. Мої оцінки в школі найбільше залежали від моїх зусиль і рівня підготовки.
20. В сімейних конфліктах я частіше відчуваю вину за собою, ніж за іншими.
21. Життя більшості людей залежить від збігу обставин.
22. Я віддаю перевагу такому керівництву, при якому можна самостійно визначати, що і як робити.
23. Я вважаю, що спосіб життя, який веде людина, не може істотно впливати на стан її здоров’я і
не може в майбутньому стати причиною її хвороб.
24. Як правило, саме невдалий збіг обставин заважає людям досягнути успіху в своїй діяльності.
25. В решті решт, за погане керівництво організацією несуть відповідальність ті люди, які в ній
працюють.
26. Я часто відчуваю, що не можу змінити ті стосунки, що склалися в моїй сім’ї.
27. Якщо я дуже захочу, то зможу сподобатись будь-кому.
28. На підлітків і юнаків впливає стільки різних обставин, що зусилля батьків по їх вихованню
часто виявляються марними.
29. Те, що зі мною відбувається – справа моїх власних рук.
30. Деколи важко буває зрозуміти, чому керівники вчиняють саме так, а не інакше.
31. Людина, що не досягла успіхів у своїй діяльності, очевидно не приклала для цього достатніх
зусиль.
32. Переважно, мені вдається добитися від членів моєї сім’ї того, що я хочу.
33. В неприємностях і поразках, що траплялися у моєму житті, частіше були винні інші люди, ніж я
сам.
34. Дитину завжди можна вберегти від застуди, якщо за нею слідкувати і правильно її одягати.
35. В складних обставинах я вважаю за краще почекати, поки проблеми не вирішаться самі по
собі.
36. Успіх є результатом наполегливої роботи і мало залежить від випадку чи везіння.
37. Я і тільки я відчуваю себе відповідальним за щастя моєї сім’ї.
38. Мені важко зрозуміти, чому я подобаюсь одним людям і не подобаюсь іншим.
39. Я завжди намагаюсь прийняти рішення і діяти самостійно, а не покладатись на допомогу
інших людей.
40. На жаль, досягнення людини часто лишаються невизнаними, незважаючи на всі її зусилля.
41. В сімейному житті бувають проблеми, які неможливо розв’язати навіть при найбільшому
бажанні.
42. Здібні люди, що не змогли реалізувати своїх можливостей, повинні звинувачувати у цьому
тільки себе.
43. Більшість моїх успіхів стали можливими завдяки допомозі інших людей.
44. Більшість негараздів у моєму житті сталося через невміння, незнання чи лінощі.
Таблиця 5.1.
1. 7. 13. 19. 25. 31. 37. 43.
2. 8. 14. 20. 26. 32. 38. 44.
3. 9. 15. 21. 27. 33. 39.
4. 10. 16. 22. 28. 34. 40.
5. 11. 17. 23. 29. 35. 41.
6. 12. 18. 24. 30. 36. 42.
16
Порахуйте кількість балів, набраних за семи шкалами: загальна інтернальність,
інтернальність в галузі досягнень, інтернальність в галузі невдач, інтернальність в сімейних
стосунках, інтернальність у виробничих стосунках, інтернальність в міжособистісних
стосунках, інтернальність по відношенню до здоров’я. Для цього необхідно, використовуючи
ключ, наведений у табл.13.2, начислити по 1 балу за кожне співпадіння відповіді з ключем і
занести отримане значення у графу кількість співпадінь.
Таблиця 5.2.
Ключ до тесту
Кількість
Відповіді «так» Відповіді «ні»
співпадінь
Інтернальність загальна 2, 4, 11, 12, 13, 1, 3, 5, 6, 7,
15, 16, 17, 19, 20, 8, 9, 10, 14, 18,
(Ізаг)
22, 25, 27, 29, 30, 21, 23, 24, 26, 28,
32, 34, 36, 37, 39, 31, 33, 35, 38, 40,
42, 44 41, 43
Інтернальність в галузі 12, 15, 27, 32, 36, 1, 5, 6, 14, 26,
37 43
досягнень (Ідос)
Інтернальність в галузі 2, 4, 20, 31, 42, 7, 24, 33, 38, 40,
44 41
невдач (Іневд)
Інтернальність в 2, 16, 20, 32, 37 7, 14, 26, 28, 41
сімейних стосунках (Ісім)
Інтернальність у 19, 22, 25, 42 1, 9, 10, 30
виробничих стосунках
(Івиробн)
Інтернальність в 4, 27 6, 38
міжособистісних
стосунках (Іміжос)
Інтернальність по 13, 34 3, 23
відношенню до здоров’я
(Іздор)

1. Шкала загальної інтернальності (Ізаг).
0÷14 15÷29 30÷44
Люди з такими показниками Характерні для осіб, які, Люди з такими показниками
(екстернали) розглядають приймаючи рішення та діючи, (інтернали) вважають, що вони
значимі для себе події як враховують як зовнішні так і керують переважною більшістю
результат випадку, везіння або внутрішні чинники. подій, які відбуваються з ними, і
впливу чи допомоги інших контролюють їх, несуть
людей. Їх самооцінка, як відповідальність за свої вчинки,
правило, занижена, а світогляд дії, за своє життя в цілому.
обмежений необхідним Інтерналам притаманна висока
мінімумом. пізнавальна активність,
намагання розширити свій
світогляд. Інтернали здатні
відкладати сьогочасне і
легкодоступне задоволення
заради більш важливих цілей.
2. Шкала інтернальності в області досягнень(Ідос).
17
0÷3 4÷8 9÷12
Людина пов’язує свої успіхи і Середні показники є Люди з такими показниками
досягнення не з власними характерними для осіб, які вважають, що самого
зусиллями, а з зовнішніми вважають свої здобутки лише найкращого в своєму житті вони
обставинами – везінням, частково результатом власних досягли самі і здатні з успіхом
щасливою долею, допомогою зусиль. досягати поставлені цілі в
інших. майбутньому.
З. Шкала інтернальності в області невдач (Іневд).
0÷3 4÷8 9÷12
Люди з низькими показниками Людям з середніми показниками Люди з високими показниками за
схильні перекладати властиво поєднувати пошуки цією шкалою схильні
відповідальність за ситуації, що власних помилок з пошуками звинувачувати самих себе, у
склалися для них невдало, на винних. неприємностях і невдачах, що з
інших чи вважати їх результатом ними відбуваються.
невезіння.
4. Шкала інтернальності в сімейних стосунках(І сім).
0÷2 3÷7 8÷10
Низькі показники є характерними Особи з середніми показниками Високі показники за цією шкалою
для людей, які намагаються намагаються поділяти свідчать про те, що людина
уникати прийняття рішень у відповідальність за добробут і вважає себе відповідальною за
важливих сімейних ситуаціях, щастя своєї родини з іншими її події, які відбуваються в її сім’ї.
вважаючи ,що проблеми членами.
вирішаться і без їх участі.
5. Шкала інтернальності у виробничих стосунках (І виробн).
0÷2 3÷5 6÷8
Низькі показники свідчать про Особи , що мають середні Високі показники свідчать про
схильність надавати важливе показники вважають такі якості схильність особи вважати себе,
значення у виробничій діяльності як компетентність, старанність, свої дії важливим фактором
діям керівництва і співробітників, висока працездатність власної виробничої діяльності,
везінню, вдалому (чи необхідними як для керівництва, зокрема у просуванні по
невдалому) збігові обставин. так і для кожного співробітника у службових сходинках.
виробничій сфері.
6. Шкала інтернальності у міжособистісних стосунках(І міжособ).
0÷1 2 3÷4
Низькі показники є характерними Особи з таким показником Високі показники за даною
для тих, хто вважає, що стосунки вважають за необхідне шкалою притаманні людям, що
між людьми повинні підтримувати з друзями, вважають себе здатними
встановлюватись спонтанно, без знайомими, колегами викликати повагу і симпатію
зусиль, лише обставини або час доброзичливі, але не нав’язливі інших.
можуть підтвердити або стосунки.
заперечити їх надійність.
7. Шкала інтернальності стану здоров’я (Іздор).
0÷1 2 3÷4
Особи з низькими показниками Особи з таким показником Для осіб з високими показниками
вважають хвороби випадковістю, зважають і на свій спосіб життя, і за даною шкалою є характерним
в процесі лікування на випадкові обставини, що пов’язувати стан власного
покладаються насамперед на можуть спричинити певні здоров’я з тим способом життя,
лікарів і ліки. захворювання. який вони ведуть.
18
Опишітьі поясніть рівень своєї інтернальності в різних ситуаціях, виходячи з результатів тестування.
Охарактеризуйте і поясніть дії екстернала у ситуаціях, пов’язаних з ризиком.
Якому стилю управління надає перевагу керівник-інтернал і чому саме?
1.21. Контрольні питання

1. Що визначає локус контролю особистості?
2. Які якості притаманні інтерналу?
3. Які якості притаманні екстерналу?
4. Охарактеризуйте дії інтернала у ситуаціях, пов’язаних з ризиком?
19
Дослідження емпатії
Емпатія пов’язана з проникненням у переживання іншого суб’єкта шляхом «відчування». Основними формами
емпатії вважають співпереживання та співчуття. Почуття, співчуття та переживання допомагають адекватному
розумінню інших людей. Уміння сприйняти почуття іншої людини як власні, здатність до емоційного відгуку є
необхідним компонентом спілкування, специфічним засобом пізнання людини людиною. Емпатія сприяє
збалансованості міжособистісних стосунків. Розвинена емпатія – це ключовий фактор успіху в багатьох видах
діяльності. Особливого значення набувають розвинені емпатичні здібності в професійній діяльності психолога,
педагога, соціального працівника, менеджера тощо.
Мета роботи: ознайомити з основними теоретичними положеннями про природу емпатії, її властивості, типи і
методику дослідження рівня емпатичних тенденцій особистості.
В результаті виконання роботи необхідно засвоїти зміст наступних термінів: емпатія, емоційна, когнітивні та
предикативна емпатія, співпереживання, співчуття, а також вміти пояснити взаємозв’язки між ними. Ці
знання необхідні для формування гармонійних міжособистісних стосунків і вирішення творчих задач.

Емпатія (від гр. empatheia – співпереживання) – емоційний відгук людини на
переживання інших людей, проявляється у співпереживанні і співчутті.
Співпереживаючи, людина здатна уявити себе на місці іншого, тобто переживати ті самі
емоційні стани, які відчуває інша людина. Співпереживання може виникнути і по відношенню
до почуттів персонажів художніх творів, кінофільмів.
При співчутті емоційний відгук виражається у розумінні і уважному ставленні по
відношенню до того, хто переживає або страждає, і спонукає людину до допомоги. І чим
стійкішими є альтруїстичні мотиви людини, тим ширше коло людей, яким вона, співчуваючи,
допомагає.
Розрізняють наступні види емпатії:
1. Емоційну , яка ґрунтується на механізмах проекції та імітації моторних та афективних
реакцій іншої людини.
2. Когнітивну (від лат. cognitio – знання, пізнання), яка базується на порівнянні, аналогії
тощо, тобто емоційний стан іншої людини розуміється за допомогою мислення і розуму.
3. Предикативну (від лат. praedicatum – те, що висловлюється про суб`єкт), яка
проявляється як здатність людини передбачати афективні реакції іншого в конкретних
ситуаціях. Предикативна емпатія можлива при великому життєвому досвіді та доброму
розумінні даної людини або особливостей поведінки людей в цілому.
Відомий американський психолог Карл Роджерс (Carl Ransom
Rogers, 1902–1987), один з лідерів гуманістичної психології,
розглядає емпатію як вміння сприймати внутрішній світ іншого зі
збереженням емоційних і смислових відтінків, повністю виключаючи
переживання власних почуттів. Емпатія розглядається як засіб
спілкування з іншою особистістю і має декілька моментів:
1) входження в особистий світ іншого та перебування в ньому
«як вдома»;
2) постійна чутливість до змін у переживаннях іншого;
3) вловлювання непізнаних і можливо травмуючих відчуттів іншого;
4) повідомлення Ваших вражень про внутрішній світ іншого, коли Ви дивитесь
спокійним поглядом на ті елементи, що хвилюють та лякають вашого
співрозмовника.
20
Для того, щоби емпатично спілкуватись, необхідно вміти поступитися своєю точкою
зору, облишити в стороні власні цінності, своє «Я». Зробити це можуть люди, які у певному
сенсі відчувають себе впевнено, що не загублять «себе» у дивному та химерному світі іншої
людини і зможуть успішно повернутися за власним бажанням у свій світ. І тут особливо
великого значення набуває стійке позитивне сприйняття партнера по спілкуванню, прийняття
його таким, яким він є – зі всіма його перевагами і недоліками.
Можна визначити мінімальне і максимальне емпатичне розуміння:
 min – точне відображення значень слів та афективних реакцій співрозмовника;
 max – повідомлення не тільки сприймається, але й коментується з метою
інтерпретувати приховані почуття та мотиви співрозмовника.
Ефективність емпатії знижується, якщо людина намагається уникати особистих
контактів, вважаючи неприпустимим проявляти цікавість до іншої особистості. Атмосфера
напруженості, неприродності, підозрілості заважає розкриттю та емпатичному розумінню.
Розслабленість партнера по спілкуванню, атмосфера відвертості, довірливості,
задушевності, навпаки сприяє емпатії.
Важливим моментом емпатичності спілкування є «ефективність» слухання свого
співрозмовника. Розрізняють два види слухання:
Нерефлексивне слухання – це уважне мовчання. Застосовується зазвичай на
початкових етапах спілкування, коли проблема тільки формулюється одним із партнерів, або
коли спілкування відбувається по типу «виливання душі» – емоційної розрядки перед
партнером.
Уважне мовчання передбачає активне використання різноманітних невербальних
засобів (похитувань голови, мімічних реакцій, контакту очей, жестів, поз тощо), що
демонструють увагу та цікавість до співрозмовника (наприклад, нахил тулуба в бік
співрозмовника). Можуть обмежено вживатися і мовні засоби – повторення останніх слів того,
хто говорить; вигуки – «угу», «так, так» тощо.
Рефлексивне слухання використовують у ситуації, коли є не стільки потреба у
емоційній підтримці, скільки у допомозі при вирішенні певних проблем партнера по
спілкуванні. У цьому випадку зворотній зв’язок надається у мовній формі через наступні
прийоми:
 задання відкритих і закритих питань по темі розмови;
 перефразування слів співрозмовника, що дозволяє викласти ту саму думку іншими
словами, що особливо важливо для встановлення атмосфери повного
взаєморозуміння на початку розмови;
 узагальнення і викладення проміжних висновків у ході бесіди.
Емпатична здібність індивідів зростає, як правило, з ростом життєвого досвіду, і емпатія
легше реалізується у випадку подібності людей.
Емпатія є значущою для професій типу «людина–людина», наприклад, для соціальних
працівників, спеціалістів психолого-педагогічного та медичного профілю, для працівників
засобів масової інформації, обслуговування та ін. В повсякденному житті люди, які володіють
цією якістю, є чуйними, витонченими, уважними до оточуючих, вони – активні, сильні і гарні
співрозмовники, їх люблять, оскільки вони розуміють почуття іншого.
Високий рівень емпатії, як якості особистості, є корисним при вирішення задач, що
потребують оригінальних і нестандартних рішень.
21
Вам пропонується дати відповіді на 33 питання тесту, висловлюючи свою згоду або
незгоду. В разі згоди поставте знак «+», в разі незгоди знак «–». Відповіді запишіть у
таблицю 6.1.
1. Я засмучуюсь, коли бачу, що незнайома мені людина почуває себе самотньо серед інших людей.
2. Люди перебільшують здатність тварин відчувати і переживати.
3. Мені неприємно, коли люди не вміють стримуватися і відверто проявляють свої почуття.
4. Мене дратує в нещасних людях те, що вони самі себе жаліють.
5. Коли хтось поряд зі мною нервується, то я теж починаю нервуватись.
6. Я вважаю, що плакати від щастя безглуздо.
7. Я приймаю близько до серця проблеми своїх друзів.
8. Деколи пісні про кохання викликають у мене щирі почуття.
9. Я хвилююсь, коли необхідно повідомити людині неприємну для неї звістку.
10. На мій настрій сильно впливають люди, які мене оточують.
11. Я вважаю іноземців холодними і бездушними.
12. Мені хочеться отримати таку професію, при якій необхідно постійно спілкуватися з людьми.
13. Я не надто засмучуюсь, коли мої друзі здійснюють безглузді вчинки.
14. Мені подобається спостерігати, як люди приймають подарунки.
15. Мені здається, що самотні люди часто бувають недоброзичливі.
16. Я засмучуюсь, коли бачу людину, яка плаче.
17. Коли я чую деякі пісні (мелодії), я можу відчути себе щасливим.
18. Коли я читаю книгу, я переживаю так, ніби все, написане в ній, відбувається насправді.
19. Я серджусь, коли бачу, що з ким-небудь погано поводяться.
20. Я залишаюсь спокійним, навіть коли всі навкруги хвилюються.
21. Якщо хтось з моїх друзів починає обговорювати зі мною свої проблеми, я намагаюсь перевести
розмову на іншу тему.
22. Мені неприємно, коли люди плачуть чи зітхають, дивлячись кінофільм.
23. Я не стану сміятися, почувши чийсь сміх.
24. Для мене не має значення, як до мого рішення ставляться інші люди.
25. Я втрачаю душевний спокій, якщо оточуючі мене люди чимось пригнічені.
26. Я переживаю за людей, що легко засмучуються через дрібниці.
27. Я засмучуюсь, коли бачу страждання тварин.
28. Безглуздо засмучуватись з приводу того, про що читаєш у книжці чи бачиш в кіно.
29. Я засмучуюсь, коли бачу безпорадних старих людей.
30. Чужі сльози дратують мене.
31. Я переживаю, коли дивлюсь кінофільми чи вистави.
32. Я можу залишатись байдужим до будь-яких хвилюючих подій.
33. Маленькі діти плачуть без причини.
Таблиця 6.1.
1. 13. 25.
2. 14. 26.
3. 15. 27.
4. 16. 28.
5. 17. 29.
6. 18. 30.
7. 19. 31.
8. 20. 32.
9. 21. 33.
10. 22.
11. 23.
12. 24.
22
1. Співставте свої відповіді з ключем, що наведений у таблиці 6.2. Оцініть кожне
співпадіння 1 балом.
2. Підрахуйте кількість співпадінь і запишіть сумарний бал до таблиці 6.2.
Таблиця 6.2.
Ключі до тесту
Відповідь Номери тверджень Кількість
Згоден (+) 1, 5, 7, 8, 9, 10, 12, 14, 16, 17, 18, 19, 25,
26, 27, 29, 31.
Не згоден (–) 2, 3, 4, 6, 11, 13, 15, 20, 21, 22, 23, 24, 28,
30, 32, 33
Σ
Інтерпретація результатів
Проаналізуйте отриману суму балів, співставивши свій результат з показниками таблиці
14.3.
Таблиця 6.3.
Рівень емпатичних тенденцій
Стать
дуже низький низький середній високий
Чоловіки 0÷7 8÷16 17÷25 26÷33
Жінки 0÷16 17÷22 23÷29 30÷33
Зверніть увагу на те, що рівень емпатичних тенденцій в середньому вище у жінок. Якщо
ми говоримо про здатність людини розуміти іншу людину, то в цьому відношенні чоловіки і
жінки мають практично рівні можливості. Але у вмінні проявляти своє співчуття і
співпереживання жінки переважають чоловіків. Проте, досвід чоловіків, професії яких
передбачають їх постійне спілкування з людьми (лікарі, соціальні працівники, педагоги,
психологи та ін.), свідчить, що вони можуть досягнути такого ж високого рівня емпатичних
тенденцій, як і жінки.
1.25. Висновки до роботи

Опишіть рівень своїх емпатичних здібностей. Поясніть, як вони впливають на Вас і інших?
Опишіть, як ваша емпатичність проявляється в повсякденному житті?
23
Як рівень вашої емпатичності допомагає (заважає) вашій професійній діяльності і чому?
1.26. Контрольні питання

1. Що таке емпатія?
2. Яка різниця між співпереживанням і співчуттям?
3. Які існують види емпатії?
4. Який зміст вкладає в поняття «емпатія» Карл Роджерс?
5. Як розвинути власні емпатичні здібності?
6. Представники яких професій, на Вашу думку, повинні мати високий рівень емпатичних тенденцій?
Функціональна асиметрія півкуль головного мозку

При формуванні управлінських та виробничих колективів доцільно передбачати оптимальне співвідношення у них
представників різних типів працівників. Наприклад, комплектування проектно-конструкторських, технологічних і
науково-дослідницьких підрозділів передбачає переважання робітників мислительного типу (домінування лівої
півкулі головного мозку), а формування кадрових служб, служб соціального розвитку та інших, пов’язаних з
використанням людських ресурсів на виробництві, передбачає відносне переважання робітників художнього
(домінування правої півкулі) і середнього типу здібностей. Крім того, знання власного типу особистості необхідне у
професійному самовизначенні людини.
Мета роботи: ознайомитись з основними функціями півкуль головного мозку людини.
В результаті виконання роботи необхідно засвоїти зміст наступних термінів: права та ліва півкуля головного мозку,
їх функції, функціональна асиметрія півкуль головного мозку, а також вміти пояснити взаємозв’язки між
ними. У відповідності до рівня функціональної асиметрії півкуль головного мозку визначити свій тип
особистості.

Перед тим як перейти до розгляду змісту функціональної асиметрії півкуль головного
мозку, слід мати чітке уявлення про те, що матеріальним субстратом психічної діяльності
людини є нервові процеси, що перебігають у головному мозку. Тому для розуміння
психічних процесів, необхідно знати загальні відомості про будову і функції головного мозку
і нервову систему в цілому.
Нервова система людини – це головний і спинний мозок, що складають центральну
нервову систему (ЦНС) із периферичними нервами, що відходять від них (периферична
24
нервова система – ПНС). Крім того, до складу ЦНС і ПНС входить також вегетативна
нервова система, яка керує роботою внутрішніх органів.
ЦНС складається з нервових клітин, що мають паростки, за допомогою яких клітини
з’єднуються одна з одною, створюючи нейронні ланцюжки, якими проводяться нервові
імпульси. Паростки, що виходять за межі головного і спинного мозку, утворюють
периферичні нерви.
До складу головного мозку входять великі півкулі з підкірковими вузлами, мозочок і
стовбур мозку, що включає середній і довгастий мозок. Від головного мозку відходять 12 пар
черепно-мозкових нервів.
Великі півкулі мозку (парний орган) – це вищий відділ і, ЦНС, що має надзвичайно
складну будову. Вони складаються у людини приблизно з 14 млрд. нервових клітин, що
з’єднані між собою незліченними розгалуженнями з відростків, що забезпечують зв’язок
між ними. Великі півкулі розділені на частки (ділянки): лобову, тім’яну, потиличну, скроневу.
Поверхня великих півкуль порізана борознами, між якими розташовуються звивини.
Кора півкуль мозку, що складається з тіл нервових клітин, зв’язує й об’єднує діяльність
всіх органів тіла і пристосовує функції всього організму до умов навколишнього світу. Вона
керує усіма відділами нервової системи, що розташовані нижче, і може в той чи іншій спосіб
впливати на роботу всіх органів. Безпосередньо з корою мозку пов’язані найбільш складні
форми вищої нервової діяльності людини – процеси його свідомої психічної діяльності.
Окремі нервові і психічні функції пов’язані з діяльністю певних ділянок кори головного
мозку. Ця локалізація визначається структурними особливостями окремих ділянок кори.
Зокрема, нервові шляхи з органу зору ведуть у потиличну ділянку кори, зі слухового – у
скроневу. При порушенні цих ділянок настає відповідно сліпота чи глухота. Центри мови
локалізовані у лівій півкулі. Тому при крововиливах у цих ділянках спостерігається розлад
мовлення. Складніші функції, наприклад умовно-рефлекторна діяльність, здійснюється за
участю всієї кори головного мозку.
Підкіркові вузли – це утворення сірої речовини, які закладені в товщі білої речовини
мозку. Вони об’єднують діяльність усіх відділів мозку, що розташовані нижче, і здійснюють
складні уроджені форми діяльності, названі інстинктами (харчовий, статевий тощо).
Діяльність підкіркових вузлів становить також основу елементарних емоцій. Кора головного
мозку відіграє роль регулятора стосовно підкірки, спрямовуючи і стримуючи її діяльність.
Діяльність стовбурної частини мозку пов’язана з такими основними функціями організму,
як дихання, серцева діяльність, теплорегуляція, процеси обміну речовин. Але і ці функції,
будучи відносно автономними, перебувають водночас під регулюючим впливом підкіркових
вузлів і кори. Більшість волокон довгастого мозку переходять на протилежний бік, тому при
ураженні мозку з лівого боку відбувається порушення відповідної функції в правій половині
тіла.
Мозочок координує рухи, рівновагу тіла і тонус м’язів.
Спинний мозок міститься в хребетному стовпі і складається так само, як і головний
мозок, із сірої і білої речовини, тобто з нервових клітин і нервових волокон. Нервовими
волокнами, що відходять від нього, і якими утворюються надалі периферичні нерви, він
зв’язаний із шкірою, м’язами, кровоносними судинами й окремими внутрішніми і органами.
Спинний мозок здійснює функцію елементарних уроджених безумовних рефлексів, таких, як
сечовипускання, дефекація, згинання і розгинання кінцівок та ін.
25
Вегетативна нервова система тісно пов’язана у своїй діяльності з внутрішніми
органами і з залозами внутрішньої секреції. Нею проходять подразнення в ЦНС із боку
внутрішніх органів і одночасно здійснюється відповідний «вплив» ЦНС на внутрішні органи.
Індивідуальність особистості багато в чому визначається
специфікою взаємодії окремих півкуль мозку. Вперше ці відносини
були експериментально вивчені в 60-ті роки XX ст. професором
психології каліфорнійського технологічного інституту Роджером Сперрі
(Roger Wolcott Sperry, 1913–1994). За ці дослідження 10 грудня 1981 р.
у Стокгольмі йому було присуджено Нобелівську премію в галузі
медицини.
Використання методик, за допомогою яких можна вибірково
впливати тільки на одну півкулю, тимчасово вимикаючи іншу (методом
«наркозу півкуль» аміталнатрієм1, методом електросудорожного удару струмом або методом
лоботомії2), дозволило дослідникам продемонструвати значні розходження в здібностях двох
півкуль. Якщо у нормі обидві півкулі працюють у тісній взаємодії, доповнюючи одна одну, то
при вимкненні (або пошкодженні) однієї з них порушується і функція, за яку вона відповідає.
Вважають, що ліва півкуля бере участь в основному в аналітичних процесах; ця півкуля
– база для логічного мислення. Переважно вона забезпечує мовну діяльність – її розуміння і
побудову, роботу зі словесними символами. Обробка вхідних сигналів здійснюється в ній,
очевидно, послідовно.
Права півкуля забезпечує конкретно-образне мислення і має справу з невербальним
матеріалом, відповідаючи за певні навички обробки просторових сигналів, за структурно-
просторові перетворення, здатність до зорового і тактильного розпізнавання предметів.
Інформація, що надходить до неї, обробляється моментально і цілісним способом.
Права півкуля краще, ніж ліва, справляється з розрізненням орієнтації ліній, кривизни,
багатокутників неправильних обрисів, просторового розташування зорових каналів, глибини в
стереоскопічних зображеннях. Однак ліва півкуля виявляє великі здібності стосовно інших
аспектів зорово-просторового сприйняття. Вона краще диференціює намальовані обличчя,
якщо вони розрізняються тільки однією рисою. Права півкуля краще розрізняє їх, коли вони
відрізняються не однією, а багатьма рисами.
Припускають, що ліва півкуля перевершує праву, коли завдання полягає у виявленні
деяких чітких деталей, а права домінує при інтеграції елементів у складні конфігурації. Це
розходження сходиться з клінічними даними. При патологіях правої півкулі малюнки хворих
втрачають цілісність загальної конфігурації. При поразці лівої півкулі основна конфігурація
об’єкта звичайно відтворюється, але малюнок збіднений деталями.
«Просторова» права і «часова» ліва півкулі кожна вносять важливий внесок у більшість
видів когнітивної діяльності. Очевидно, у лівої півкулі більше можливостей у часовій і
слуховій областях, а в правої – у просторовій і зоровій.
1
аміталнатрій – відноситься до групи барбітуратів, які застосовуються як снодійне. Препарат після абсорбції
розподіляється по тканях, легко долає плацентарний бар’єр, розкладається в печінці. Снодійне середньої тривалості дії.
2
лоботомія (гр. lobos – лобова доля мозку + tomos – різати, розтинати) або лейкотомія (гр. leukos – білий + tomos –
різати, розтинати) – хірургічна операція розтину нервових волокон білої речовини головного мозку, що сполучають лобову
долю із зоровим бугром (таламусом), а також розтину асоціативних волокон лобових доль. Автор – нейрохірург Лісабонського
університету Антоніо Егаш Моніш (Antonio Egaz Moniz) – у 1949 р. отримав за роботи по лоботомії Нобелівську премію.
26
Існують численні докази того, що сприйняття емоційних сигналів знаходиться під
контролем правої півкулі. Правобічні коркові руйнування унеможливлюють декодування
емоційного настрою співрозмовника, порушують розпізнавання лицьової експресії емоцій
(міміки). Руйнування в правій півкулі (але не в лівій) супроводжуються втратою здатності
виразити чи передати своє переживання інтонацією голосу.
Права півкуля більш тісно, ніж ліва, пов’язана з вегетативними і тілесними реакціями. З
клінічної практики відомо, що пацієнти більш інформовані про порушення і відхилення в
реакціях на лівій стороні тіла. Людині звичайно легше постукувати синхронно в такт із
серцевими ударами лівою рукою.
Один час здавалося, що винятково права півкуля відповідальна за обробку емоційних
стимулів. Це дало підставу розглядати ліву півкулю як «неемоційну структуру» (Tucker D.M.).
Однак більш пізні дослідження показали, що обидві півкулі вносять свій внесок в емоційні
переживання. Найбільш ймовірною представляється точка зору, відповідно до якої права
півкуля в більшому ступені зв’язана з негативними емоціями. Цей висновок значною мірою
засновано на клінічних спостереженнях. При ослабленні функції лівої півкулі хворі неспокійні,
песимістично налаштовані, часто плачуть. При зниженні активності правої півкулі виникає
безпричинна ейфорія, індиферентний настрій чи частий сміх.
Хворі з поразками лівої півкулі тривожні, стурбовані. Правобічна поразка сполучається з
легкодумством, безтурботністю. Емоційні стани благодушності, безвідповідальності,
безтурботності, що виникають під впливом алкоголю, пов’язують з переважним впливом на
праву півкулю мозку.
Демонстрація фільмів різного змісту за допомогою контактних лінз роздільно в праве чи
в ліве поле зору показала, що права півкуля швидше реагує на слайди з вираженням суму, а
ліве – на слайди радісного змісту. При цьому права півкуля швидше пізнає емоційно виразні
обличчя незалежно від якості емоції.
Більшість дослідників схильні пояснювати емоційну асиметрію півкуль головного мозку
як вторинну емоційну спеціалізацію. Вимикання лівої півкулі робить ситуацію незрозумілою,
невербалізуємою і, отже, емоційно негативною. При вимиканні правої півкулі ситуація
оцінюється як проста, ясна, зрозуміла, що викликає перевагу позитивних емоцій. Отже,
порушення інформаційних процесів після відключення однієї з півкуль позначається на
емоціогенних механізмах.

1. Вам необхідно зробити наступне:
 Переплетіть пальці рук. Великий палець якої руки опиниться зверху?
 Визначте ведуче око. Для цього візьміть аркуш паперу розміром 5х10 см і зробіть у
ньому отвір (1 см). Тримаючи аркуш на відстані 30-40 см від очей, подивіться обома
очима через отвір на будь-який невеликий предмет, який знаходиться на відстані 2-
3 метри. Після цього, не змінюючи положення паперу і голови , по черзі
закрийте ліве та праве око. Ви побачите предмет тільки одним оком, яке і буде
ведучим.
 Переплетіть руки на грудях. Яка рука зверху? Якщо права кисть лягає першою на ліве
передпліччя, лишаючись зверху, а ліва розташовується під правим передпліччям, то
ведучою є права рука, і навпаки.
27
 Поаплодуйте. Яка рука знаходиться зверху?
2. Результати слід записати у таблицю 7.1., використовуючи літери «Л» або «П».
Таблиця 7.1.

Визначте свої характеристики згідно таблиці 7.2 і свій тип особистості, згідно
таблиці 7.3.
Таблиця 7.2
Позиція Л П
1 образне мислення логічне мислення
2 м’якість (поступливість) характеру жорсткість характеру
3 артистизм простота
4 нерішучість характеру рішучість характеру
Таблиця 7.3
1. ПППП орієнтація на загальноприйняту думку, на стереотипи. Це консервативний тип характеру
з найбільш стабільною, «правильною» поведінкою.
2. ПППЛ непомірний консерватизм, слабкий темперамент. Ймовірно, що такі люди є нерішучими.
3. ППЛП такій людині притаманні здібність до кокетування, рішучість, почуття гумору, активність,
енергійність, темпераментність, артистизм. Під час спілкування з нею необхідні гумор і
рішучість, оскільки цей сильний тип характеру не сприймає слабких. (Зустрічається у
16,5% чоловіків і 17,9% жінок1).
4. ППЛЛ рідкісний самостійний тип характеру. Близький до попереднього типу, але менш рішучий
та енергійний, дещо м’який. Деяке протиріччя між нерішучістю (ліве аплодування) і
твердістю характеру (праве ведуче око). Висока контактність, але повільне
призвичаяння.
5. ПЛПП діловий тип характеру, який поєднує аналітичний тип розуму і м’якість (основна риса).
Повільне призвичаяння та обережність. Такі люди ніколи не йдуть на конфлікт «у лоб», у
них переважає розрахунок, терпимість, повільність у розвитку стосунків, деяка
холодність.
6. ПЛПЛ найслабший тип характеру, дуже рідкісний. Беззахисність та слабкість пов’язані як з
нездатністю йти на конфлікт, так і з схильністю до різноманітних впливів. Зустрічається
тільки у жінок (0,8%).
7. ПЛЛП схильність до нових вражень та здібність до уникання конфліктів, деяка непостійність.
Цим характерам притаманні емоційна повільність, простота, рідкісна (незвична)
сміливість у спілкуванні, здібність переходити на новий тип поведінки. Значно частіше
зустрічається у жінок (8,5% жінок і 3,5% чоловіків).
8. ПЛЛЛ непостійний і незалежний тип характеру. Основна риса – аналітичність у поєднанні з
рештою лівих тестів. Зустрічається рідко (2,6% чоловіків і 1,6% жінок).
9. ЛППП найчастіше зустрічається, один з типів характеру з доброю адаптацією до різних умов
(15,7% чоловіків та 12,2% жінок). Основна риса – емоційність у поєднанні з достатньою
настирливістю, що проявляється, перш за все, в основних стратегічних питаннях життя –
шлюб, освіта і т.п. Висока підлеглість до чужого впливу. Легко контактує практично зі
всіма іншими типами характеру. В чоловіків емоційність понижена, спостерігається
схильність до флегматичності.
10. ЛППЛ ще менша настирливість, м’якість, поступливість обережному впливу. Вимагає особливо
1
Статистичні дані наводяться на підставі спостережень 500 осіб.
28
ретельного відношення до себе. Тип «маленької королеви».
11. ЛПЛП найсильніший тип характеру, важко піддається переконанню – для цього необхідний
сильний, різноманітний вплив. Здібний проявляти настирливість, яка іноді переходить в
«зациклювання» на другорядних цілях. Сильна індивідуальність. Має здібність до
подолання труднощів. Проявляє деякий консерватизм через недостатню увагу до чужої
точки зору. Такі люди не люблять інфантильності 2.
12. ЛПЛЛ сильний, але не нав’язливий характер, практично не підлягає переконанню. Основна
риса – внутрішня агресивність, прикрита зовнішньою м’якістю і емоційністю. Швидка
взаємодія, але повільне взаємопорозуміння.
13. ЛЛПП дружелюбність та простота, деяка розкиданість інтересів.
14. ЛЛПЛ основні риси – простодушність, м’якість, довірливість. Це дуже рідкісний тип характеру
(1,3% жінок, у чоловіків практично не зустрічається).
15. ЛЛЛП емоційність у поєднанні з рішучістю (основна риса). Енергійність і деяка розкиданість
приводять до того, що у подібних типів, під впливом емоцій, можливе швидке прийняття
непродуманих рішень. Тому у стосунках з ними важливі додаткові «гальмівні механізми».
16. ЛЛЛЛ власниками повного набору «лівих тестів» – є люди, для яких є властивою здібність
поглянути на речі по-новому, підвищена емоційність, індивідуальність, егоїзм та
впертість. Прагнення до самозахисту іноді призводить до замкненості.

Використовуючи результати тестування, напишіть розширену характеристику власного типу особистості.
Опишіть особливості проявів лівої і правої півкуль в ситуаціях, пов’язаних з вашою побутовою і
професійною діяльністю.

1. Які функції виконує ліва півкуля головного мозку людини?
2. Які функції виконує права півкуля головного мозку людини?
3. Якою половиною тіла керує права і ліва півкулі головного мозку?
4. В якій півкулі головного мозку людини знаходяться центри, що контролюють усну мову?
2
Інфантилізм (психічний) (від лат. infantilis – дитячий) – особливість психічного складу особистості, яка проявляє риси,
властиві більш ранньому віку: емоційна нестійкість, незрілість думок, примхливість і підпорядковуваність.
29
Дослідження темпераменту
Знання особливостей прояву різних темпераментів важливо для правильного життєвого та професійного
самовизначення людини, а саме при виборі професії, комплектуванні виробничих колективів та управлінні ними,
створенні команди однодумців, підборі подружніх пар із врахуванням закономірностей психологічної сумісності,
розуміння проблем і конфліктів у колективі та сім’ї.
Мета роботи: ознайомити з основними теоретичними положеннями про природу темпераменту, його властивості,
типи і методику дослідження.
В результаті виконання роботи необхідно засвоїти зміст наступних термінів: темперамент, екстраверсія,
інтроверсія, нейротизм, а також вміти пояснити взаємозв’язки між ними.
«Уявіть собі дві ріки – одну спокійну, рівнинну, іншу – стрімку, гірську.
Течія першої ледь помітна, вона плавно несе свої води,
у неї немає яскравих сплесків, бурхливих водоспадів і бризів.
Течія другої – повна протилежність. Ріка швидко несеться, вода в ній гуркоче,
вирує і, вдаряючись об камені, перетворюється в жмути піни…
Щось подібне можна спостерігати і у поведінці людей».
В.С. Мерлін1
1.32. Історія темпераменту та його концепцій

Спостереження вказують на те, що всі люди різняться не тільки зовнішністю, але й
манерою поведінки, рухами. Одні – дуже чутливі до радісних і прикрих подій, інші –
холоднокровні; одних відрізняють виразні жести і міміка, а інших – стриманість рухів і
спокійний вираз обличчя. Ця різниця в поведінці передусім пояснюється темпераментом,
який виражається не тільки в жестах, міміці, ході, а і будь-якій діяльності.
Проблема темпераменту бентежить людство вже більше як 25
століть. Ідея і вчення про темперамент беруть свої витоки у роботах
давньогрецького лікаря Гіппократа (Hippocrates, 460–370 до н.е.), який
стверджував, що люди мають відмінності у співвідношенні чотирьох
основних елементів, або «соків» життя, з яких ніби складається тіло
людини (кров, слиз, жовта та чорна жовч). Відповідно до його вчення,
тип темпераменту залежав від переваги в організмі тієї чи іншої рідини,
і визначав, на його думку, перебіг фізичних та душевних хвороб
(гуморальна2 концепція темпераменту).
Ним було виділено чотири темпераменти, назви яких по сьогоднішній день знаходяться
у широкому як науковому так і побутовому використанні:
 сангвінік (від лат. sanguis – кров);
 флегматик (від гр. , флегма – слиз)
 холерик (від гр. , холе – жовч);
 меланхолік (від гр.  , мелена холе – чорна
жовч).
Виходячи з цієї теорії, наступний після Гіппократа геній
стародавньої медицини, давньоримський лікар Клавдій Гален
(Claudius Galenus, 130–200 н.е.) встановив залежність між цими
типами темпераменту і характерними для них способами поведінки,
1
Мерлін Вольф Соломонович (1898–1982) – радянський психолог. Доктор психологічних наук. Засновник радянської
психологічної науки. Родоначальник радянської теорії темпераменту.
2
Від лат. humor – рідина.
тобто створив першу типологію темпераментів, яку виклав у відомому трактаті «De
temperamentum».
Німецький філософ Імануїл Кант (Immanuel Kant, 1724–1804)
говорив, що з фізіологічної точки зору під темпераментом потрібно
розуміти тілесну конституцію (слабку або міцну будову) і комплекцію,
обумовлену, головним чином, якістю, складом і рухом крові. З
психологічного боку якості, що характеризують властивості крові,
можуть бути застосовані до душевних явищ лише за аналогією, яка є
між грою відчувань і бажань та тілесними рухами (в яких кров відіграє
головну роль).
Темпераменти, за Кантом, поділяються на темпераменти
почуття і активності. Збудливість почуття і активності у свою чергу залежить від підвищеної
або зниженої збудливості життєвих сил (intensio та remissio). Звідси утворюються чотири
темпераменти.
До темпераментів почуття Кант відніс сангвініка та його протилежність – меланхоліка;
до темпераментів активності – холерика та його протилежність – флегматика.
Основним положенням конституціональної1 концепції
темпераменту німецького психіатра і психолога Ернста Кречмера
(Ernst Kretschmer, 1888–1964), стало його переконання, що люди з
певним типом статури мають певні психічні особливості. У зв’язку з
цим ним було розроблено типологію статури, що включає
астенічний, пікнічний і атлетичний типи. Зовнішній вигляд названих
типів статури характеризується наступними даними:
 астенік (від гр. ἀσθενές – слабкий)– людина, у якої яскраво
виражені: високий зріст, загальна худорлявість, вузькі плечі,
плоска і вузька грудна клітка, довгі нижні кінцівки, витягнуте обличчя, довгий і тонкий
ніс. Астенічні жінки нагадують астеніків-чоловіків, але вони не тільки худорляві, але і
малі на зріст. Впадає в очі їх передчасне старіння. Відповідає шизоїдному
(шизотимічному) темпераменту, для якого характерні замкнутість (інтроверсія),
відхід у внутрішній світ, невідповідність реакцій зовнішнім стимулам, контрасти між
надмірною ранимістю і бездушною холодністю. При розладі психіки проявляє
схильність до шизофренії.
 пікнік (від гр. πυκνός – товстий) – людина середнього або малого зросту, з багатою
жировою тканиною, тулубом, що розплився, з широким лицем, круглою головою на
короткій шиї. Виявляє тенденцію до ожиріння. Відповідає циклоїдному
(циклотимічному) темпераменту, для якого характерні коливання емоцій між радістю
і печаллю, легке контактування з оточенням, реалістичність в поглядах. При
порушенні психіки виявляє схильність до маніакально-депресивного синдрому
(психозу).
 атлетик (від гр. ἀθλητικός – борцовський) – людина, яка має хорошу мускулатуру,
міцну статуру, високий або середній зріст, широкий плечовий пояс і вузькі стегна,
опуклі лицьові кістки. Відповідає іксотимному (іксотимічному) темпераменту, для
якого характерні стриманість жестів і міміки, спокійність, маловразливість.
1
Від лат. constitutio – устрій, будова; constitutio corporis – тілобудова)
4
Відрізняється невисокою гнучкістю мислення, важко пристосовується до зміни
обстановки, дріб’язковий. При психічних розладах виявляє схильність до епілепсії.
Окрім названих типів, Э. Кречмер виділяв ще диспластичний тип, що характеризується
безформною будовою і різними деформаціями статури (наприклад, надмірним зростом).
Відповідно до нейродинамічної концепції темпераменту
видатного російського фізіолога Івана Павлова (1849–1936),
індивідуальні особливості поведінки, динаміки протікання психічної
діяльності залежать від індивідуальних відмінностей у діяльності
нервової системи. Основою же цих відмінностей у нервовій
діяльності є прояв і співвідношення властивостей двох основних
процесів – збудження і гальмування. До цих властивостей
відносяться сила збудження і гальмування, їх врівноваженість та
рухливість.
1. Сила – здатність нервових клітин зберігати нормальну працездатність при значному
напруженні збудливих і гальмівних процесів. Вважається, що особистості з більш сильною
нервовою системою є більш витривалими і стресостійкими.
2. Врівноваженість означає однакову вираженість нервових процесів. Люди з більш
урівноваженою нервовою системою характеризуються і більш урівноваженою поведінкою.
3. Рухливість нервової системи виражається в здатності швидкого переходу від одного
процесу до іншого Особи з більш рухливою нервовою системою відрізняються гнучкістю
поведінки, швидше пристосовуються до нових умов.
Комбінації зазначених властивостей нервових процесів було покладено в основу
утворення так званого типу вищої нервової діяльності . Виділені Павловим типи нервової
діяльності і за кількістю, і за основними характеристиками відповідають чотирьом класичним
типам темпераменту:
1) «нестримний» сильний, неврівноважений, рухливий тип (холерик);
2) «живий» сильний, урівноважений, рухливий тип (сангвінік);
3) «спокійний» сильний, урівноважений, інертний тип (флегматик);
4) «слабкий» слабкий, неврівноважений, інертний тип (меланхолік).
Коли говорять про темперамент, то мають на увазі багато психічних розходжень між
людьми – розходження за глибиною, інтенсивністю, стійкістю емоцій, емоційною вразливістю,
темпу, енергійності діяльності та інші динамічні, індивідуально-стійкі особливості психічного
життя, поведінки і діяльності.
Проте, темперамент і сьогодні лишається багато в чому спірною і невирішеною
проблемою. Однак, при всьому різноманітті підходів до цієї проблеми, вчені і практики
визнають, що темперамент – біологічний фундамент, на якому формується особистість як
соціальна істота.
1.33. Темперамент та його властивості

Темперамент (від лат. temperamentum – суміш, домірність) – закономірне
співвідношення стійких індивідуальних особливостей особистості, що характеризують різні
сторони динаміки психічної діяльності і поведінки.1
1
Мещеряков Б.Г. Зинченко В.П. Большой психологический словарь. 3-е изд. – М., 2002.
5
Конкретні прояви темпераменту різноманітні. Вони немов пронизують усі сторони
психіки, істотно проявляються у пізнавальній діяльності, сфері почуттів, мотивах і діях
людини, а також у характері розумової роботи, особливостях мови тощо.
Для складання психологічної характеристики чотирьох основних типів темпераменту
звичайно виділяють наступні основні його властивості:
Екстраверсія 1 (від лат. extra – зовні + versae, versie – поворот; букв.: оберненість
назовні) – комплексна властивість особистості, яка стандартно описувється як схильність до
широких, різноманітних соціальних контактів (комунікабельність, товариськість, балакучість),
орієнтація не на внутрішній, а на зовнішній світ. До комплексу рис екстраверта відносять
також оптимізм, імпульсивність, безтурботність, непостійність. Екстраверсія розглядається як
протилежність інтроверсії (від лат. intro – всередину + versae, versie – поворот; букв.:
оберненість всередину), з якою її зв’язує єдина психодіагностична шкала (в особистісних
опитувальниках Г. Айзенка; у 16-факторному опитувальнику Р. Кеттела та ін.). Більшість
респондентів одержує середні оцінки за шкалою «екстраверсія–інтроверсія» (звичайна назва
цієї шкали – «екстраверсія»).
Нейротизм – емоційна збудливість – визначається тим, який найслабший вплив
необхідний для виникнення емоційної реакції і з якою швидкістю вона виникає.
Сензитивність – визначається тим, яка мінімальна сила зовнішніх дій необхідна для
виникнення будь-якої психічної реакції людини, і яка швидкість виникнення цієї реакції.
Реактивність – визначається ступенем мимовільності реакцій на зовнішні і внутрішні
чинники однакової сили (несподіваний звук, критичне зауваження і т.д.).
Активність – характеризує ступінь активності людини, з якою вона діє на зовнішній світ
і долає перешкоди при здійсненні поставлених цілей.
Співвідношення реактивності і активності визначає, від чого в більшій мірі
залежить діяльність людини – від випадкових зовнішніх або внутрішніх обставин (випадкових
подій, настрою) або від поставлених людиною цілей, задач, переконань.
Темп реакції – визначається швидкістю перебігу різних психічних реакцій і процесів –
швидкістю руху, кмітливістю, швидкістю розуму, темпом мовлення і ін.
Пластичність-ригідність – визначається за тим, наскільки легко, швидко і гнучко
пристосовується людина до зовнішніх дій (пластичність) або, навпаки, наскільки не
пристосовані, інертні її поведінка, звички, погляди, судження (ригідність).
Лабільність (від лат. labilis – ковзаючий, нестійкий) – властивість, яка
характеризується швидкістю виникнення і припинення нервового процесу. Більш «лабільні»
люди, наприклад, значно швидше виконують моторні акти в одиницю часу.
У людей одного і того ж типа темпераменту ступінь вираженості окремих його
властивостей може бути різною. Типові в темпераменту, по-перше, ті крайні полюси, між яким
можливі відмінності за ступенем вираженості кожної властивості, і, по-друге, співвідношення
різних його властивостей. Тому, хоча кожну людину можна віднести до певного типу
темпераменту, індивідуальні відмінності між людьми за властивостями темпераменту
нескінченно різноманітні.
1
У 1923 р. швейцарський психолог і філософ Карл Юнг (Karl Gustav Jung, 1875–1961) описав два головних типи
поведінки: екстравертовану та інтровертовану. Існує стійка традиція трактувати екстраверсію–інтроверсію як властивість
темпераменту.
6
1.34. Психологічні характеристики основних типів
темпераменту
Відповідно до сьогоднішніх уявлень, типи темпераменту мають наступні психологічні
характеристики.
Сангвінік. Людина з підвищеною реактивністю, але при цьому активність і реактивність
в нього врівноважені. він жваво, збуджено реагує на усе, що пригортає його увагу. Має живу
міміку і виразні рухи. За виразом його обличчя легко вгадати його настрій, відношення до
предмета чи людини. У нього високий поріг чутливості, тому він не зауважує дуже слабких
звуків і світлових подразників. Володіючи підвищеною активністю і будучи дуже енергійним і
працездатним, він активно береться за нову справу і може довго працювати не стомлюючись,
але тоді, коли ця справа цікава. Висока пластичність проявляється у мінливості почуттів,
настроїв, інтересів і прагнень. Почуття радості, горя, симпатії та антипатії, прихильності і
ненависті, що швидко виникають у сангвініків, є нестійкими, вони можуть швидко зникнути або
змінитись на протилежні. Легко сходиться з новими людьми, швидко звикає до нових вимог.
Без зусиль не тільки переключається з однієї роботи на іншу, але і переучується. Як правило,
він більше відгукується на зовнішні враження, ніж на суб’єктивні переживання про минуле чи
майбутнє.
Флегматик. Людина, в якої активність значно переважає над низькою реактивністю,
сензитивністю та емоційністю. Його важко розсмішити і вразити, – навіть коли навколо
голосно сміються, він може залишатися незворушним. При великих неприємностях
залишається спокійним. Звичайно, в нього невиразні міміка, рухи та мова. Важко перемикає
увагу і пристосовується до нової ситуації, повільно перебудовує навички і звички. При цьому
він енергійний і працездатний, виявляє продуманість і наполегливість. Відрізняється
терплячістю, витримкою, самовладанням. Як правило, важко сходиться з новими людьми. В
стосунках з людьми зазвичай спокійний, сталий у своїх емоціях. Однак у певних умовах може
розвинутись байдужість до праці, колективу, до самого себе, до оточуючих.
Холерик. Як і сангвінік, відрізняється низькою чутливістю, високою реактивністю та
активністю. Але в холерика реактивність явно переважає над активністю, тому він
неприборканий, нестриманий, нетерплячій, запальний. Відзначається надмірною рухливістю,
швидкістю, неврівноваженістю, підвищеною збудливістю. Він менш пластичний, ніж сангвінік.
У холерика виразна міміка, швидка поривчаста мова, стрімкі рухи. У холерика почуття сильні,
вони швидко виникають і яскраво проявляються, але так само швидко можуть і зникнути.
Швидка зміна настрою і неврівноваженість можуть негативно впливати на його діяльність: із
захопленням починаючи справу, холерик незабаром може охолонути до неї, а нерідко і
взагалі лишити її.
Меланхолік. Людина з високою сензитивністю і малою реактивністю. Підвищена
чутливість при великій інертності призводить до того, що незначний привід може викликати в
нього сльози, він надмірно вразливий, болісно чутливий. Міміка і рухи його невиразні, голос
тихий. Звичайно він невпевнений у собі, боязкий, найменші труднощі змушують його опускати
руки. Для нього характерний повільний перебіг психічний реакцій. Зазвичай почуття у
меланхоліків виникають повільно, ззовні виражаються слабо, але відрізняються глибиною,
великою силою і тривалістю у часі. Такі люди схильні до самотності, почувають себе
7
незатишно у новій ситуації. У спокійних умовах меланхоліки працюють продуктивно та
відрізняються змістовністю емоційної поведінки у стосунках з оточуючими.
Темперамент неможливо оцінювати як поганий або хороший. Кожен темперамент має
свої як позитивні сторони, так і негативні прояви. Так, позитивними проявами у сангвініків є
швидкість і рухливість, у холериків – активність і швидкість психічних реакцій (пам’ять, увага,
сприймання, мислення), у флегматиків – витримка і врівноваженість за будь-яких умов, у
меланхоліків – чутливість і співпереживання. За несприятливих умов у холериків може
проявлятись різкість і нестриманість, у сангвініків – нестійкість, у флегматиків – в’ялість і
пасивність, у меланхоліків – замкненість.
Основні зусилля людини при аналізі рис темпераменту повинні спрямовуватись не на їх
зміну, а на виявлення своїх природних нахилів і врахування особливостей свого
темпераменту у виборі подальшої професії або роботи, оскільки темперамент визначає стиль
поведінки людини в організації своєї діяльності.

В роботі використано особистісний опитувальник Г. Айзенка EPI1,
який впевнено займає перше місце за частотою використання серед
інших психодіагностичних методик. Тест визначає такі властивості, як
екстра-інтроверсія і нейротизм. З його допомогою можна визначити
тип темпераменту. Опитувальник містить 57 питань, на які потрібно
дати відповідь «так» чи «ні». Для цього відповіді слід заносити у
таблицю 1.1, використовуючи відповідно знаки «+» чи «–».
Опитувальник Г. Айзенка
1. Чи часто ви відчуваєте потяг до нових вражень, бажання відволіктися, отримати сильне відчуття?
2. Чи часто ви відчуваєте, що потребуєте друзів, які можуть вас зрозуміти, схвалити, виявити
співчуття?
3. Чи вважаєте ви себе безтурботною людиною?
4. Чи дуже тяжко вам відмовитися від своїх намірів?
5. Чи обмірковуєте ви свої справи без поспіху і чи вважаєте за потрібне зачекати, перш ніж діяти?
6. Чи завжди ви дотримуєтеся своїх обіцянок, навіть якщо це вам невигідно?
7. Чи часто у вас бувають спади і піднесення настрою?
8. Ви говорите і дієте швидко і не витрачаєте багато часу на обдумування?
9. Чи виникало у вас коли–небудь почуття, що ви нещасні, хоча ніякої вагомої причини для цього не
було?
10. Чи правда, що ви здатні побитися об заклад на будь–що?
11. Чи ніяковієте ви, коли прагнете познайомитися з людиною протилежної статі, яка вам до в
подоби?
12. Чи, буває так, що розгнівавшись, ви втрачаєте витримку?
13. Чи часто ви дієте необмірковано, спонтанно, під впливом моменту?
14. Чи часто ви переживаєте через те, що зробили або сказали те, чого не слід було робити або
говорити?
15. Звичайно вам більше подобається читати книги, ніж зустрічатися з людьми?
16. Чи правда, що вас легко вразити?
17. Чи полюбляєте ви часто бувати в компанії?
18. Чи спадає вам на думку таке, чим не хотілося б ділитися з іншими людьми?
1
EPI – Eysenk Personal Inventory (англ. особистісний опитувальник Айзенка) – методика, яку запропонував у 1963 р.
англійський психолог Ганс Айзенк (Hans Jurgen Eysenk, 1916–1997). Тут застосовано адаптацію А.Г. Шмельова.
8
19. Чи правда, що інколи ви настільки сповнені енергією, що все „горить” у руках, а інколи відчуваєте
сильну млявість?
20. Чи намагаєтеся ви обмежити коло своїх знайомств кількома найближчими друзями?
21. Чи багато ви мрієте?
22. Коли на вас кричать, ви відповідаєте в такий же спосіб?
23. Чи часто вас турбує почуття провини?
24. Чи всі ваші звички позитивні та бажані?
25. Чи здатні ви дати волю почуттям і добре повеселитися в галасливій компанії?
26. Чи можна сказати, що нерви у вас часто бувають вкрай напруженими?
27. Чи вважають вас людиною жвавою і веселою?
28. Після того, як справу зроблено, чи часто ви повертаєтесь до неї подумки і гадаєте, що могли б
зробити краще?
29. Чи правда, що зазвичай ви мовчазні та стримані, коли знаходитись серед людей?
30. Чи буває таке, що ви передаєте чутки?
31. Чи буває у вас безсоння від хаотичних думок?
32. Чи правда, що вам приємніше і легше прочитати те, що вас цікавить, у книзі, навіть коли про це
скоріше і простіше можна дізнатися у друзів?
33. Чи буває у вас сильне серцебиття?
34. Чи подобається вам робота, яка вимагає пильної уваги?
35. Чи бувають у вас напади тремтіння?
36. Чи правда, що ви завжди говорите про знайомих людей тільки добре, навіть тоді, коли впевнені,
що вони про це не дізнаються?
37. Чи правда, що вам неприємно бувати в компанії, де постійно жартують один над одним?
38. Чи правда, що ви дратівливі?
39. Чи подобається вам робота, яка вимагає швидких дій?
40. Чи хвилюєтесь ви з приводу яких-небудь жахливих подій, які могли б відбутись, але не
відбулися?
41. Чи правда, що ви неквапливі в рухах?
42. Ви коли–небудь запізнювалися на побачення або на роботу?
43. Чи часто вам сняться страхітливі сновидіння?
44. Чи правда, що ви так любите поговорити, що ніколи не минете нагоди поспілкуватися з
незнайомою людиною?
45. Чи непокоять вас якісь болі?
46. Чи засмутило би вас те, що ви довго не могли би бачитися зі своїми друзями?
47. Чи можете ви назвати себе нервовою людиною?
48. Чи є серед ваших знайомих такі, які вам явно не подобаються?
49. Чи легко ви ображаєтесь на зауваження, що стосуються вас особисто чи вашої роботи?
50. Чи могли б ви сказати, що ви – впевнена в собі людина?
51. Чи важко вам отримувати справжнє задоволення від заходів, у яких багато учасників?
52. Чи непокоїть вас почуття, що ви чимось гірші від інших?
53. Чи можете ви легко внести пожвавлення в нудну компанію?
54. Чи буває так, що ви говорите про речі, в яких зовсім не розбираєтесь?
55. Чи піклуєтесь ви про власне здоров’я?
56. Чи любите ви жартувати над іншими?
57. Чи страждаєте ви від безсоння?
Таблиця 1.1
1. 11. 21. 31. 41. 51.
2. 12. 22. 32. 42. 52.
3. 13. 23. 33. 43. 53.
4. 14. 24. 34. 44. 54.
5. 15. 25. 35. 45. 55.
6. 16. 26. 36. 46. 56.
7. 17. 27. 37. 47. 57.
8. 18. 28. 38. 48.
9. 19. 29. 39. 49.
10. 20. 30. 40. 50.
9
1. Порахуйте кількість балів, набраних за трьома шкалами: щирість, екстра-інтроверсія і
нейротизм. Для цього необхідно, використовуючи ключ , наведений у табл.1.2., начислити по
1 балу за кожне співпадіння відповіді з ключем і занести отримане значення у графу кількість
співпадінь.
Таблиця 1.2.
Кількість
Відповіді «так» Відповіді «ні»
Щирість 6, 24, 36 12, 18, 30, 42, 48, 54
1, 3, 8, 10, 13, 17, 5, 15, 20, 29, 32, 34,
Екстра-інтроверсія 22, 25, 27, 39, 44, 46, 37, 41, 51
(EI) 49, 53, 56
2, 4, 7, 9, 11, 14,
Нейротизм 16, 19, 21, 23, 26, 28,
—
(N) 31, 33, 35, 38, 40, 43,
45, 47, 50, 52, 55, 57
2. Отримані значення за шкалами екстра-інтроверсії і нейротизму слід відкласти на
площині, утвореній двома взаємно-перпендикулярними осями згідно з наступною схемою.

1. Якщо за шкалою «щирість» кількість набраних балів перевищує 5, то результати
обстеження вважаються недостовірними і тестування слід провести ще раз.
2. Якщо за шкалою ЕІ кількість набраних балів потрапляє у відрізок від 0 до 9, ви –
інтроверт, тобто для вас характерна низька здатність до спілкування, пасивність,
вдумливість, розсудливість. Якщо кількість балів потрапляє у відрізок від 15 до 24, вам
притаманна екстравертованість, яка проявляється у активній, оптимістичній, самовпевненій
10
поведінці і високій здатності до спілкування. Якщо кількість балів по шкалі ЕІ потрапляє у
відрізок від 10 до 14, ви – амбіверт, тобто ви можете поєднувати прояви екстраверсії і
інтроверсії.
3. Якщо за шкалою N ви набрали від 0 до 9 балів, у вас низький рівень нейротизму,
тобто ви людина спокійна, врівноважена, невразлива, з високим рівнем стресостійкості. Якщо
за шкалою N ви набрали від 10 до 14 балів, у вас середній рівень нейротизму. Якщо за
шкалою N ви набрали від 15 до 24 балів, у вас високій рівень нейротизму, що характеризує
вас як людину тривожну, напружену, з надчутливими реакціями.
4. В залежності від кількості балів, набраних по шкалам ЕІ і N, за допомогою
таблиці 1.3. необхідно визначити притаманний вам тип темпераменту. При цьому слід
пам’ятати, що зустрічаються змішані типи темпераменту.
Таблиця 1.3.
EI
0÷9 10÷14 15÷24
N
поєднання сангвіністичного
флегматичний сангвіністичний
0÷9 і флегматичного
темперамент темперамент
темпераментів
Ви можете перебувати у
поєднання флегматичного і
всіх чотирьох поєднання сангвіністичного і
10÷14 меланхолічного
темпераментах в холеричного темпераменту
темпераментів
залежності від ситуації
поєднання холеричного і
меланхолічний
15÷24 меланхолічного холеричний темперамент
темперамент
темпераменту

Опишіть притаманний Вам тип темпераменту, його прояви, посилаючись на рівень екстра-інтроверсії і
нейротизму. Вкажіть, як це впливає на Вашу діяльність.
Назвіть професії, що відповідають Вашим природнім схильностям і чому саме вони.
11
Який, на Вашу думку, тип темпераменту є максимально сумісний з Вашим типом і чому?

1. Що таке темперамент?
2. Опишіть властивості темпераменту?
3. Що таке екстравертованість і в чому вона проявляється?
4. Люди з яким темпераментом є екстравертами?
5. Що таке інтровертованість і в чому вона проявляється?
6. Люди з яким темпераментом є інтровертами?
7. Що таке нейротизм?
8. Опишіть чотири типи темпераменту.
9. Як можна використати знання про типи темпераменту на практиці?
3. Дослідження акцентуацій характеру особистості

У професійній діяльності фахівців-випускників університету значне місце посідає робота з людьми – ділові
переговори, управління персоналом, підбір і навчання кадрів, формування єдиної команди у бізнесовій структурі
тощо. Для якісного виконання подібної роботи потрібні знання характерологічних властивостей людей, в тому
числі, особливостей прояву різних типів акцентуацій. Адже характер є основою особистості. Від його особливостей
значно залежать стиль поведінки і діяльності людини, її життєві успіхи й невдачі. Ознайомлення з типологією
характерів дає змогу глибше пізнати себе та інших, оцінити сильні й слабкі сторони, у процесі цілеспрямованої
роботи над собою долати помічені недоліки.
Мета роботи: ознайомити з поняттям характеру та акцентуації характеру особистості, проаналізувати особливості
кожного виду акцентуації та визначити наявність акцентуацій за допомогою опитувальника.
В результаті виконання роботи необхідно засвоїти такі поняття як характер особистості, акцентуація характеру
особистості, вміти пояснити взаємозв’язок між ними.

Характер – це каркас особистості, в який входять найбільш виражені і тісно
взаємопов’язані властивості особистості, які чітко проявляються в різних видах діяльності.
Характер людини – це інтегральна характеристика людини, яка уявляє собою сукупність
вроджених властивостей вищої нервової діяльності і набутих протягом життя індивідуальних
рис.
Характер (від грец. charakter – відбиток; риса, ознака, особливість) – це індивідуальне
поєднання найбільш стійких, суттєвих особливостей людини, які проявляються в її поведінці
та в певному ставленні: 1) до себе (ступінь вимогливості, критичності, самооцінки); 2) до
інших людей (індивідуалізм або колективізм, егоїзм або альтруїзм, жорстокість або
доброта, грубість або ввічливість, брехливість або правдивість тощо); 3) до дорученої
справи (лінощі або працелюбність, акуратність або неохайність, ініціативність або
пасивність, відповідальність або безвідповідальність, організованість тощо). Крім того, в
12
характері відображаються вольові якості людини (готовність долати перешкоди, душевний
і фізичний біль, ступінь настирливості, самостійності, рішучості, дисциплінованості тощо).
Акцентуація 1 характеру – це надмірний розвиток окремих властивостей характеру за
рахунок обмеження розвитку інших, в результаті чого може погіршуватись взаємодія з
оточуючими людьми.
Поняття акцентуація уперше використав німецький невролог,
психіатр і психолог, професор неврологічної клініки Берлінського
університету ім. Гумбольдта Карл Леонгард (Karl Leonhard, 1904–
1988).
Акцентуація завжди передбачає підсилення прояву певної
риси характеру. Акцентуації – це ті ж самі індивідуальні риси
характеру, але з тенденцією до яскравої вираженості. Ступінь
прояву акцентуації може бути різною – від легкої, помітної лише
найближчому оточенню, до яскравої, коли різко порушуються
взаємовідносини з оточуючими людьми. У випадку сильного прояву
вони накладають відбиток на особистість і, врешті-решт, можуть набути патологічного
характеру, що руйнує структуру особистості.
Акцентуації характеру проявляються не постійно, з роками вони можуть суттєво
згладжуватися, наближатися до норми.
Отже, акцентуація характеру являє собою сукупність індивідуально-психологічних
властивостей, що дозволяє оцінити людину як з точки зору проявів її неповторної
індивідуальності, так і з точки зору прояву її дезадаптаційних тенденцій, тобто таких
властивостей, які можуть приводити до зниження ефективності у діяльності і спілкуванні.
Наведемо стислу характеристику типів акцентуацій (за Леонгардом).
1. Д е м о н с т р а т и в н а 2 о с о б и с т і с т ь . Вміють привернути до себе увагу, прагнуть бути
в центрі подій. Схильні до авантюризму і витіснення зі свідомості неприємних фактів
свого життя. Проявляють надмірну контактність, здатність відчувати партнера, «вживання
в роль», підвищену емоційність, егоїстичність. Розвинені фантазія та акторські здібності.
2. П е д а н т и ч н а 3 о с о б и с т і с т ь . Цим людям притаманні акуратність, пунктуальність,
сумлінність, надійність у справах, але вони можуть дратувати інших надмірним
формалізмом і занудством. Вагаються при прийнятті рішень, нездатні до рішучих
висновків. За несприятливих умов, педантичні індивіди можуть захворіти на невроз
нав’язливих станів, за сприятливих – стають зразковими працівниками з великим
почуттям відповідальності за доручену справу.
3. З а с т р я г а ю ч а о с о б и с т і с т ь . Люди характеризуються підвищеною здатністю до
роздратування, стійкістю негативних афектів, підсвідомо завищеним честолюбством та
хворобливою образливістю. За несприятливих умов можуть стати нетерплячими,
незговірливими, за сприятливих – невтомними та цілеспрямованими працівниками.
4. З б у д л и в а о с о б и с т і с т ь . Люди характеризуються нестриманістю, імпульсивністю
поведінки, підвищеною конфліктністю, нетерпимістю до інших. Інколи можуть проявляти
жорстокість і піддаватися інстинктам і потягам. З дріб’язкових приводів сваряться з
1
Від лат. асcentus – наголос. В переносному значенні – виділення, підкреслення чогось шляхом його посилення.
2
Від лат. demonstratio – показ.
3
Фр. реdant (від італ. реdante, первинно – вчитель, педагог) – людина, що відрізняється акуратністю, точністю.
13
керівництвом і співробітниками, через що часто змінюють місце роботи. Неприємні події
можуть привести цих людей до непродуманих вчинків, деколи, навіть, до самогубства.
5. Г і п е р т и м н а 1 о с о б и с т і с т ь . Люди характеризуються надмірною контактністю,
балакучістю, виразністю жестів і міміки. Вони енергійні, ініціативні, оптимістичні. Водночас
їх легко вразити, роздратувати, вони погано зносять умови жорсткої дисципліни,
вимушеної самотності, інколи не доводять до кінця почату справу і не можуть
зосередитися на чомусь одному. Такі люди люблять панувати в товаристві, де вони
виділяються підвищеним тонусом, кмітливістю, веселістю. У трудовій діяльності для них
характерна винахідливість та багатство ідей. За несприятливих умов спостерігається
порушення етичних норм (напр., втрата почуття обов’язку), часто ризикують загубити все
своє моральне та матеріальне багатство.
6. Д и с т и м н а 2 о с о б и с т і с т ь . Цим людям притаманні низький рівень контактності,
схильність до песимізму, небагатослівність. Ведуть відлюдний спосіб життя, рідко
конфліктують. Вони серйозні, сумлінні, віддані у дружбі, однак, занадто пасивні і мляві. Їх
легко розпізнати по сором’язливому і безрадісному вигляду. Міміка в них маловиразна.
7. Ц и к л о т и м і ч н а 3 о с о б и с т і с т ь . Цим людям властиві періодичні зміни настрою
залежно від зовнішньої ситуації: під час душевного піднесення вони поводяться як
гіпертимні особистості, а під час спаду – як дистимні. Радісні події не лише викликають в
них радісні емоції, а й супроводжуються загальною картиною гіпертемії: жадобою
діяльності, підвищеною балакучістю, «фонтаном» ідей. Сумні події викликають
пригніченість, а також сповільненість реакцій і мислення.
8. Е к з а л ь т о в а н а 4 о с о б и с т і с т ь . Таких людей спонукає до діяльності і заряджає
енергією зовнішній світ. Вони тішаться радісними подіями і поринають у розпач від
сумних. Любов до музики, мистецтва, природи, захоплення спортом, переживання з
релігійних мотивів, пошуки світогляду – все це проймає екзальтовану людину до глибини
душі. Цими характеристиками часто володіють артистичні натури – художники, поети.
9. Т р и в о ж н а о с о б и с т і с т ь . Цим людям притаманні підвищена вразливість, загострене
почуття власної неповноцінності, схильність до «самокопання», сором’язливість. Вони
часто очікують будь-яких неприємностей, рівень самооцінки дещо занижений. Такі люди
відрізняються невпевненістю, в якій відчувається елемент покірності, приниженості.
10. Е м о т и в н а о с о б и с т і с т ь . Люди легко піддаються впливу інших, постійно шукають
нових вражень, легко спілкуються з іншими людьми, не схильні до лідерства, вкрай
байдужі до свого майбутнього – живуть виключно сьогоденням. Їх вважають
м’якосердними і задушевними. Вони жалісливіші за інших, більше розчулюються,
відчувають особливу радість від спілкування з природою, творами мистецтва. Почуття в
них відображає міміка. Особливо характерна для них плаксивість.
Кожен з типів акцентуації зумовлює стійкість людини до одних життєвих ситуацій та
підвищену чутливість до інших. При сприятливих умовах акцентуації характеру допомагають
людині виділитись серед інших і проявити свою неординарність, наприклад, акцентуація
характеру за так званим екзальтованим типом може сприяти розквіту таланту актора,
художника. За несприятливих умов акцентуації характеру ведуть до нервових зривів,
1
Від гр. hyper – над, понад – приставка, що означає перевищення норми + thymos – настрій, емоція.
2
Від гр. dys... – приставка, що означає розлад, втрату чого-небудь + thymos – настрій, емоція.
3
Від гр. kyklos – круг, кругообіг + thymos – настрій, емоція.
4
Від лат. exaltatio – підйом – у фізіології – стан підвищеної збудливості, що виникає в нервовій тканині.
14
дезадаптації людини та до руйнування структури особистості, наприклад, у збудливих людей
в стресових ситуаціях відключається розумовий компонент і вони починають діють під
впливом емоцій, що може призвести до несподіваних наслідків.

В роботі використано адаптовану версію особистісного опитувальника Г. Шмішека,
розроблену у 1970 р.5 на основі концепції К. Леонгарда. Запропоновані питання стосуються
різних сфер життя людини і кожна відповідь має віддзеркалювати вашу думку про себе.
Опитувальник містить 96 питань, на які потрібно дати відповідь «так» чи «ні». Відповіді на
питання записуйте у бланк відповідей (табл. 2.1), поставивши відповідно знаки «+» чи «–».
Опитувальник Г. Шмішека
1. Ваш настрій переважно веселий і безтурботний?
2. Чи чутливі Ви до образ і прикрощів?
3. Чи буває так, що у Вас на очі навертаються сльози в кіно, театрі, під час бесіди тощо?
4. Чи виникають у Вас після закінчення роботи сумніви в якості її виконання і чи робите Ви тоді
перевірки і виправлення?
5. Чи були Ви в дитинстві такі ж сміливі, як Ваші ровесники?
6. Чи часто Ваш настрій змінюється від стану піднесення і радості до стану відрази до життя і
себе?
7. Перебуваючи в товаристві, Ви любите бути в центрі уваги?
8. Чи бувають у Вас дні, коли Ви без достатніх підстав знаходитесь у похмурому і роздратованому
настрої?
9. Чи серйозна Ви людина?
10. Чи здатні Ви перебувати у стані сильного піднесення, пориву?
11. Чи всі Ваші звички хороші і бажані?
12. Чи заповзятливі Ви?
13. Чи швидко забуваєте, коли Вас хтось образить?
14. Чи м’якосерда Ви людина?
15. Кинувши лист у поштову скриньку, Ви переконуєтесь, чи опустився він, чи не застряг у щілині?
16. Чи прагнете Ви завжди бути в числі кращих працівників?
17. Чи боялись Ви в дитинстві грози або собак?
18. Чи прагнете Ви всюди і у всьому дотримуватися порядку?
19. Чи сильно залежить Ваш настрій від зовнішніх обставин?
20. Чи люблять Вас Ваші знайомі?
21. Чи схильні Ви до стану внутрішнього неспокою, відчуття можливої біди, неприємності?
22. Чи завжди Ви відповідаєте на листи відразу ж, як прочитали їх?
23. Чи часто Ваш настрій є дещо пригніченим?
24. Чи бували у Вас хоча б один раз істерика або нервовий зрив?
25. Вам важко тривалий час знаходитись на одному місці?
26. Чи захищаєте Ви енергійно свої інтереси, коли у ставленні до Вас допускається
несправедливість?
27. Чи можете Ви зарізати курку або вівцю?
28. Чи дратують Вас фіранки або скатертина, що висять нерівно?
29. Чи боялись Ви в дитинстві залишатись вдома самі?
5
Schmischek H. Fragebogen zur Ermittlung Akzentuierter Persönlichkeiten // Psyhiat., Neurol. und Med. Psyhol. 1970. Bd. 22.
N 10. S. 378.
15
30. Чи часто у Вас без причин змінюється настрій?
31. Чи завжди Ви прагнете бути досить сильним спеціалістом в своїй справі?
32. Чи легко Вас розгнівати?
33. Чи буває так, що Ваші слова розходяться зі справами?
34. Чи можете Ви бути абсолютно безтурботним і веселим?
35. Чи почуваєте Ви себе часом переповненим щастям?
36. Як Ви вважаєте, чи вийшов би з Вас ведучий, конферансьє концерту, вистави тощо?
37. Ви звичайно висловлюєте свою думку людям досить відверто і недвозначно?
38. Вам важко переносити вигляд крові? Чи не викликає у Вас це неприємних відчуттів?
39. Чи любите Ви роботу з високою особистою відповідальністю?
40. Чи схильні Ви ставати на захист людей, по відношенню до яких несправедливо ставляться?
41. Чи відчуваєте Ви занепокоєння, якщо необхідно спуститись в темний підвал чи увійти в темну
кімнату?
42. Чи надаєте Ви перевагу роботі, де необхідно діяти швидко, але не вимагається високої її
якості?
43. Чи товариська Ви людина?
44. Чи буває, що Ви говорите про речі, в яких не розбираєтесь?
45. Чи охоче Ви в школі декламували вірші?
46. Коли Ви були дитиною, чи втікали Ви з дому?
47. Чи здається Вам життя важким?
48. Чи трапляється Вам бути засмученим сваркою чи конфліктом так, що після цього Ви не в стані
йти на навчання чи роботу?
49. Чи можете Ви сказати, що ніколи не втрачаєте почуття гумору?
50. Чи зробите Ви перший крок до примирення, якщо хтось Вас образить?
51. Чи дуже любите Ви тварин?
52. Чи трапляється Вам по виході з дому повертатись і перевіряти, чи все гаразд, чи не трапилось
чогось?
53. Чи непокоять Вас іноді думки, що з Вами чи з Вашими рідними повинно щось трапитись?
54. Чи вважаєте Ви, що Ваш настрій дуже мінливий?
55. Чи здатні Ви іноді переповідати плітки?
56. Вам важко доповідати, виступати перед аудиторією?
57. Чи можете Ви, вийшовши з рівноваги, дати волю рукам?
58. У Вас дуже велика потреба у спілкуванні з іншими людьми?
59. Ви належите до тих, хто під впливом розчарування впадає у глибокий відчай?
60. Чи любите Ви організаторську діяльність?
61. Чи наполегливо Ви добиваєтесь поставленої мети, якщо на шляху до неї доводиться долати
багато перешкод?
62. Чи може трагічний фільм зворушити Вас до сліз?
63. Чи буває Вам важко заснути через денні турботи і проблеми?
64. Чи доводилось Вам у шкільні роки користуватись підказками чи списувати домашнє завдання?
65. Чи змогли б Ви без тривоги і страху пройти у темряві цвинтарем чи темною безлюдною
вулицею?
66. Чи прагнете Ви іноді здаватись кращим, ніж є насправді?
67. Чи слідкуєте Ви за тим, щоб всі речі лежали на своїх місцях?
68. Чи трапляється так, що спати Ви лягаєте в чудовому настрої, а вранці прокидаєтесь в
пригніченому, похмурому настрої?
16
69. Чи легко Ви пристосовуєтесь до нової ситуації?
70. Чи буває у Вас головний біль?
71. Чи часто Ви смієтеся?
72. Чи можете Ви бути привітним навіть з тим, кого Ви явно не цінуєте, не любите, не поважаєте?
73. Чи рухлива Ви людина?
74. Чи сильно Ви переживаєте через несправедливість?
75. Чи можна Вас назвати пристрасним любителем природи?
76. Чи є у Вас звичка перед сном чи перед виходом з дому перевіряти, чи виключені газ і світло, чи
добре зачинені двері і т.д.?
77. Чи завжди Ви говорите правду?
78. Ви дуже лякливі?
79. Чи змінюється Ваш настрій під впливом алкоголю?
80. Чи залюбки Ви брали участь у діяльності драмгуртка чи студії?
81. Чи часто Вас тягне помандрувати?
82. Чи ставитеся Ви життя дещо песимістично, без очікування радощів?
83. Чи бувають у Вас перепади настрою від великої радості до туги?
84. Чи вдається Вам при спілкуванні створювати певний настрій?
85. Чи довго Ви переживаєте образу?
86. Чи довго Ви переживаєте горе іншої людини?
87. Коли Ви були школярем, чи часто Ви переписували сторінки в зошиті, якщо в ньому допускали
помарки?
88. Чи повністю Ви незалежні від всіляких забобонів?
89. Ви ставитесь до людей швидше обережно, ніж довірливо?
90. Чи часто у Вас бувають страхітливі сновидіння?
91. Чи буває, що Ви остерігаєтеся того, щоб не кинутися під колеса поїзда, або стоячи біля вікна
багатоповерхового будинку раптово не випасти з нього?
92. Чи стаєте Ви безтурботнішим в оточенні веселих людей?
93. Ви можете легко відволіктися від проблем і не думати про них?
94. Чи здійснюєте Ви в гніві несподівані вчинки?
95. У розмові Ви швидше небагатослівні, аніж балакучі.
96. Чи могли б Ви, беручи участь у театральній виставі, настільки проникливо увійти в роль, щоб
забути про те, що це тільки гра?
Таблиця 2.1.
1. 15. 29. 43. 57. 71. 85.
2. 16. 30. 44. 58. 72. 86.
3. 17. 31. 45. 59. 73. 87.
4. 18. 32. 46. 60. 74. 88.
5. 19. 33. 47. 61. 75. 89.
6. 20. 34. 48. 62. 76. 90.
7. 21. 35. 49. 63. 77. 91.
8. 22. 36. 50. 64. 78. 92.
9. 23. 37. 51. 65. 79. 93.
10. 24. 38. 52. 66. 80. 94.
11. 25. 39. 53. 67. 81. 95.
12. 26. 40. 54. 68. 82. 96.
13. 27. 41. 55. 69. 83.
14. 28. 42. 56. 70. 84.
1. Використовуючи ключі до тесту (табл. 2.2), підрахуйте бали за 11 шкалами. Збіг
відповідей «так» і відповідей «ні» (знак «–» перед ключем означає негативну відповідь) на
17
певній шкалі з ключем має вартість в 1 бал. Таким чином отримуються «сирі» бали по кожній
шкалі. А показник типу акцентуації утворюється як добуток коефіцієнту на «сирий» бал.
Таблиця 2.2
№ Тип Номери питань Коефіцієнт
1. Демонстративний 7 20 24 31 45 48 –56 69 72 80 93 96 2
2. Педантичний 4 15 18 28 –39 42 52 63 67 76 87 91 2
3. Застрягаючий 2 –13 16 26 37 40 –50 61 –64 74 85 89 2
4. Збудливий 8 21 32 46 57 70 81 94 3
5. Гіпертимний 1 12 25 36 49 60 73 84 3
6. Дистимний 9 23 –34 47 –58 –71 82 95 3
7. Циклотимічний 6 19 30 43 54 68 79 92 3
8. Екзальтований 10 35 59 83 6
9. Тривожний –5 17 29 41 53 –65 78 90 3
10. Емотивний 3 14 –27 38 51 62 75 86 3
11. Достовірність 11 22 –33 -44 –55 –66 77 88 3
2.Результати тестування (кількість балів по кожній акцентуації) занесіть в таблицю 2.3.

Таблиця 2.3
Демонстративний
Циклотимічний
Екзальтований
Застрягаючий
Педантичний
Гіпертимний
Тривожний
Емотивний
Дистимний
Збудливий
(Ем)
(Зб)
(Дт)
(Ц)
(П)
(Д)
(Е)
(З)
(Т)
(Г)
3. За даними таблиці 2.3 побудуйте графік (так званий «профіль особистості») на

координатній площині, де абсцисі відповідатиме тип акцентуації, а ординаті – відповідна
кількість балів, отримана в результаті тестування. Отримані точки з’єднайте лініями.
18
Якщо набраний показник не перевищує 12 балів, вважається, що дана акцентуація у вас
відсутня. Якщо Ви набрали від 12 до 18 балів, то дана акцентуація у вас присутня, але як
тенденція у поведінці виражена неявно. Ознакою явної акцентуації, тобто високої
вираженості даної властивості, вважається показник, що перевищує 18 балів. Максимальний
показник кожного типу акцентуації складає 24 бали.
Якщо жодна властивість не виходить за межі 12 балів, то можна підрахувати середній
показник за всіма 10 шкалами акцентуацій та звернути увагу на ті якості, показник яких
перевищує цей середній показник.
Слід зазначити, що якщо за шкалою достовірності кількість набраних балів перевищує
12, то результати обстеження вважаються недостовірними.

Опишіть відмінності між темпераментом і характером людини.
Зробіть висновок щодо наявності виражених або прихованих акцентуацій і що це дає.
Проаналізуйте і поясніть позитивні та негативні прояви цих акцентуацій у Вашій діяльності і спілкуванні.
19
Уявіть собі, що Ви керівник організації. Представників яких типів акцентуацій Ви обрали би на такі
посади: директор, бухгалтер, менеджер, секретар-референт; касир, водій і чому?

1. Що таке характер особистості?
2. Що таке акцентуація характеру?
3. Назвіть позитивні та негативні сторони акцентуацій.
4. Опишіть десять акцентуацій характеру.
5. Чи може ефективно здійснювати функції управління людина з тривожною акцентуацією? Відповідь
обґрунтуйте.
6. Чим буде відрізнятися процес прийняття рішень у людей кожного типу акцентуації?
7. Уявіть собі, що Ви керівник організації. Представників яких типів акцентуацій Ви обрали би на такі
посади: директор, бухгалтер, менеджер, секретар-референт; касир, водій.
20
РЕКОМЕНДОВАНА ЛІТЕРАТУРА
1. Блум Ф., Лейзерсон А., Хофстендтер Л. Мозг, разум и поведение: Пер. с англ.– М.: Мир,1988.
2. Бондарчук Е., Бондарчук Л. Основи психології та педагогіки: Курс лекцій. – К.,1999
3. Глейтман Г. и др. Основы психологии. – СПб.: Речь, 2001.
4. Годфруа Ж. Что такое психология: В 2-х т.: Пер. с фр. – М.: Мир, 1992.
5. Гримак Л.П. Общение с собой: Начала психологии активности.
6. Гриншпун И.Б. Введение в психологию.– М.: Международная педагогическая академия, 1994.
7. Загальна, вікова і педагогічна психологія. Практикум. К.: Вища школа, 1980.
8. Костюк Г.С. Психологія. – К.: Вища школа, 1969.
9. Крэйг Г. Психология развития. – СПб.: Питер, 2000.
10. Лозниця В.С. Психологія і педагогіка: основні положення. Навчальний посібник для самостійного
навчання дисципліни. – К.: ЕкоОб, 1999.
11. Майерс Д. Психология. – Минск: Попурри, 2001.
12. Мерлин В.С. Очерк теории темперамента. – М., 1964.
13. Немов Р.С. Психология.– М.: Просвещение, 1990.
14. Общая психология / Под ред. А.В.Петровского. – М.: Просвещение.
15. Палеха Ю. І., Герасимчук А.М., Шиян О.М. Основи психології та педагогіки. Навчально-методичний
посібник. – К.: 1999
16. Пашукова Т.І., Допіра А.І., Дьяконов Г.В. Практикум із загальної психології. – Київ: Знання, 2000р.
17. Практикум по общей, экспериментальной и прикладной психологии / Под ред. А.А. Крылова, С.А.
Паничева. – Питер, 2002.
18. Психологічний словник / Пiд pед. В.I. Войтка. – К.: Вища школа, 1982.
19. Психологія: Підручник / Ю.Л.Трофімов, В.В. Рибалка та ін. – К.: Либідь, 2000
20. Ротенберг В.С., Бондаренко С.М. Мозг. Обучение. Здоровье. – М.: Просвещение, 1989. 239 с.
21. Хрестоматия по психологии / Под ред.А.В. Петровского. Изд. 2-е. – М.: Просвещение, 1987.
21

Практичні роботи

Uploaded by

Document Information

Copyright

Available Formats

Share this document

Share or Embed Document

Sharing Options

Did you find this document useful?

Is this content inappropriate?

Copyright:

Available Formats

Практичні роботи

Uploaded by

Copyright:

Available Formats

зміст

1. Дослідження самооцінки особистості

1.1. Основні теоретичні положення

1.2. Методика виконання роботи

1.3. Обробка результатів опитування

1.5. Висновок до роботи

2. Дослідження рівня конфліктності особистості

«Конфлікт – це норма життя.

1.7. Загальні положення про природу конфліктів

1.8. Класифікація конфліктів

внутрішньоособистісні міжособистісні між особистістю і групою міжгрупові

матеріальні статусно-рольові духовні

вертикальні горизонтальні змішані

короткочасні швидкоплинні тривалі

Рис. 4.1. Типологія конфліктів

1.9. Структура конфлікту

1.10. Стратегії поведінки в конфлікті

1.11. Методика виконання роботи

1.12. Обробка результатів опитування

1.13. Інтерпретація результатів

Кількість балів Рівень конфліктності

1.14. Висновок до роботи

1.15. Контрольні запитання

Локус контролю особистості

1.16. Основні теоретичні положення

1.17. Методика виконання роботи

1.19. Інтерпретація результатів

Охарактеризуйте і поясніть дії екстернала у ситуаціях, пов’язаних з ризиком.

Якому стилю управління надає перевагу керівник-інтернал і чому саме?

1.21. Контрольні питання

1.22. Основні теоретичні положення

1.25. Висновки до роботи

Опишіть, як ваша емпатичність проявляється в повсякденному житті?

1.26. Контрольні питання

Функціональна асиметрія півкуль головного мозку

1.27. Основні теоретичні положення

1.28. Методика виконання роботи

1.29. Інтерпретація результатів

1.30. Висновок до роботи

1.31. Контрольні запитання

1.32. Історія темпераменту та його концепцій

1.33. Темперамент та його властивості

1.35. Методика виконання роботи

1.37. Інтерпретація результатів

1.38. Висновок до роботи

Назвіть професії, що відповідають Вашим природнім схильностям і чому саме вони.

1.39. Контрольні запитання

3. Дослідження акцентуацій характеру особистості

1.40. Основні теоретичні положення

1.41. Методика виконання роботи

2.Результати тестування (кількість балів по кожній акцентуації) занесіть в таблицю 2.3.

3. За даними таблиці 2.3 побудуйте графік (так званий «профіль особистості») на

1.44. Висновок до роботи

Зробіть висновок щодо наявності виражених або прихованих акцентуацій і що це дає.

1.45. Контрольні запитання

You might also like