Перелік термінів, іспит зі «Вступу до літературознавства»

Літературозна́вство — комплекс наукових дисциплін про сутність та функціонування в суспільстві

художньої літератури; система наукового знання про мистецтво слова

Історія літератури – розділ літературознавства, який вивчає розвиток красного письмен-ства від
найдавніших часів до сьогодні
 
Теорія літератури – галузь літературознавства, яка вивчає загальні властивості мистецтва слова як
окремої творчої сфери і виробляє узагальнюючі поняття, категорії, концепції, які дають змогу з’ясувати
і описати генезу, структуру і функції літературних явищ

Літературна критика - розділ літературознавства, який займається аналізом, оцінкою та

інтерпретацією літературних творів
Порівняльне літературознавство (компаративістика) – вивчення літ. в порівняльних контекстах
 
Методологія літературознавчих досліджень – розділ літературознавства, що вивчає специфічні способи
аналізу та інтерпретації літ. явищ

Структура – це стійка, типова, повторювана, узагальнена будова літературного твору

Будова - це дихотомія форми і змісту (уявлення про двочастинну будову предмета )

Фоніка - галузь літературознавства, що досліджує естетичну вартість звуків у художньому творі

(переважно – віршованому) та аналізує й класифікує їх відповідно до цієї вартості.

Евфоні́я або милозвучність — вияв фоніки, передусім уникання нагромадження звуків, важких для
вимови
 
Какофо́нія — немилозвучне сполучення звуків, що справляє естетично негативне враження (у музиці,
віршах).
 
Алітерація – повторення однорідних приголосних звуків у поетичному чи прозовому тексті.
 
Асонанс – повторення однорідних голосних звуків, переважно наголошених.
 
Звуконаслідування – відтворення звуками нашої мови звуків і шумів довкілля.

Ліпограма - фонічний засіб уникнення

Рима – співзвучність складів, як наприкінці, так і всередині вірша.

Ме́трика — умовна назва системи версифікаційних правил певної національної поезії, передовсім
теорія віршових розмірів.

Вірш - 1) рядок ритмізованого тексту, основна версифікаційна одиниця

 
2) метрична композиція або структура
 
3) окремий поетичний твір
 
4) ритмічно організована художня мова

Метр – це канон, схема ритму

Ритм – конкретизація метру в тексті
Система віршування – це творення віршового ритму.

Розмір - міра віршового ритму.

Квантитативна (метрична) система віршування - рівномірне чергування довгих та коротких складів.
Силаботонічна система віршування - розмір визначається кількістю стоп певного метру, місцем цезури
та її характером.
Силабіка – вірш давньої української поезії, у якому ритм творився чергуванням рівноскладових віршів
з паузами між ними
Силабо-тоніка – вірш, у якому ритм твориться рівномірним чергуванням наголошених і
ненаголошених складів

Верлібр - вільний вірш, у якому відсутні рима, стопи і строфічна будова, а ритм твориться чергуванням
різноскладових неримованих рядків з паузами між ними

Тонічна система - ритм, який ґрунтується на сумірності наголосів при різній кількості ненаголошених
складів (ізометризм - рівнонаголошеність), а також на впорядкованій і невпорядкованій їх
різномірності
Строфа - стійке, повторюване поєднання вірш. рядків, зв'язаних системою рим та інтонацією.

Поетична лексика — слова з додатковим стилістичним забарвленням, вживані в мові фольклору та

художньої літератури
 
Автологічна лексика — слова з прямим значенням, які численно переважають в будь-якій формі
національної мови.
Металогічна лексика — слова, вжиті у непрямому, переносному значенні, тропи
Метафора - спосіб непрямого означення зображуваного предмета через зображення іншого, подібного
або контрастного

Епітет (прикладка, прізвисько) — образне означення предмета, явища, поняття, дії

Порівняння – означення зображуваного предмета через відношення подібності до іншого предмета

Метонімія – перейменування, полягає в заміні одного слова (поняття, образу) іншим на основі
суміжності ознак (а не подібності, як у метафорі, на відміну від неї метонімію не можна розгорнути в
порівняння)
Гіпербола – перебільшення, може бути і тропом (на рівні словосполуки), і стилістичною фігурою (на
рівні речення), і художнім засобом (на рівні твору), що полягає в означувальному надмірі,
перебільшенні означуваного з метою його увиразнення.

Алегорія – називання, замість певної якості чи характеристики, імені її носія — звіра, рослини,
предмета, явища

Перифраз – розгорнутий метонімічний зворот, у стилістиці й поетиці троп, що описово виражає одне
поняття за допомогою декількох.
 
Евфемізм — це, сказати б, окультурене табу, опозиційна пара до дисфемізму.

Інверсія – синтаксична фігура, що полягає у зміні звичайного (прямого) порядку слів у реченні з метою
смислового виділення важливішої інформації, перерозподілу емоційного навантаження, естетичного
увиразнення поетичного висловлення.
  
Анафора – синтаксична фігура, коли однорідні частини тексту (суміжні віршовані рядки або строфи чи
речення, абзаци, розділи) починаються однаково
 
Епіфора – синтаксична фігура, у якій слово чи словосполучення повторюється наприкінці суміжних
фраз чи віршів.
Кільце (рамка) – фігура, в якій наприкінці фрази, вірша, строфи чи всього твору повторюється
початкове слово чи словосполучення.

Каламбур (гра слів) – стилістичний прийом, побудований на вживанні паронімів:

  
Асиндетон — стилістична фігура, яка полягає у пропуску сполучників, що зв'язують окремі слова і
фрази. Асиндетон надає розповіді стислості і динамічності

Обрив та замовчування – синтаксична фіґура, в якій фраза різко вривається, щоби пере-дати
хвилювання чи збентеження мовця, і зрозумілим є лише найзагальніший сенс висловлювання.

Еліпс – синтаксична фігура, в якій випускається підмет, присудок чи обидва головних члена речення

Паралелізм (уподібнення) - це паралельне зображення двох чи більше явищ з різних сфер життя

Повтор (лексичний) – дво- чи кількаразове вживання лексеми

повтор слова чи виразу, котрий посилює ефект висловлювання

Ампліфікація – нагромадження однорідних складників для виразнення мови

Ґрадація – фіґура, в якій однорідні члени речення вибудувані за посиленням інтенсивності ознаки,
якості чи дії (висхідна ґрадація) чи за послабленням інтенсивності (спадна ґрадація)

Парономазія – прийом, який полягає у зближенні слів, що мають звукову схожість (звуковий повтор)

Антитеза – протиставлення
 
Окси́моро́н — нісенітниця, свідоме поєднання непоєднанувальності

Парадокс— міркування, яке не належить до ряду істинних чи хибних.

Розповідь (нарація) – виклад перебігу події з метою зображення предмета, що змінюється, розвивається
в часі.

Опис – виклад ознак предмета з метою дати уявлення про нього.

Роздум – виклад міркувань з приводу причин, цінності предмета, а також ліричний вираз настрою й
переживань, емоційної самооцінки ліричного “я” (сповідь)

Діалогічна форма викладу - мовлення персонажів – виклад прямої мови персонажів з метою їх
зображення в літературному творі

Монолог – мовлення однієї людини, адресоване сприймачеві (іншій людині, самому собі, читачеві)

Діалог - розмова двох осіб, бесіда.

Репліка - коротке висловлення персонажа у відповідь на слова співрозмовника.

Оповідь – виклад подій від першої особи, яка наслідує індивідуальне усне мовлення і створює
конкретизований образ суб`єкта цього мовлення – оповідача, який стає посередником між
зображуваними подіями і читачем.

Невласне пряма мова – стилістична форма викладу, яка поєднує зовнішній і внутрішній кут зору
персонажа, подаючи мовлення героя незмінним, окрім дієслів і займенників, які послідовно
переводяться з першої особи на другу.

Літературний образ – це спосіб багатозначного означення предмета (теми) через несумісні ознаки.
Сюжет – це послідовність викладу події (розповідь), про ту подію, яку ми, прочитавши твір, можемо
переказати, називають фабулою (переказ).

Експозиція – елемент сюжету, знайомство з часом подій, місцем, персонажами

Зав`язка конфлікту – елемент сюжету, уперше виник конфлікт і внаслідок порушення рівноваги
розпочинається подія.

Розвиток дії або перипетії – елемент сюжету, перебіг подій(сюжетна лінія), конфлікти-зіткнення
протилежностей

Кульмінація – елемент сюжету, момент найбільшого напруження, конфлікт

Розв`язка - елемент сюжету, вирішення конфлікту

Персонаж – образ людини, дійова особа літ. твору, учасник подій, дій; займає провідне місце

Пейзаж – опис місцевості, природного довкілля чи міського краєвиду

Інтер`єр – опис внутрішнього вигляду приміщення з метою непрямої характеристики персонажа – його
мешканця.

Портрет –опис зовнішності дійових осіб; створюється за допомогою змалювання рис і виразу обличчя,
особливостей одягу, жестів, постави, ходи та інших деталей зовнішнього вигляду, які індивідуалізують
образ персонажа, ясують його вдачу, вік, стать, фах, виявляють емоційний стан

Позасюжетні компоненти літературного твору – це описи (пейзажі, інтер`єри, портрети), просторі

монологи й діалоги, авторські відступи (філософські, історичні, публіцистичні, ліричні), вставні
елементи (новели, листи, легенди), заголовок твору, епіграф, присвята, передмова й післямова,
авторські примітки

Вставні елементи - новели, листи, легенди

Ідея – основна думка, яка випливає з усього зображеного в літературному творі

Концепція – це авторський задум твору, що становить основу видання, характер і зміст читацьких
потреб, вид літератури, типові ознаки видання

Пафос – почуття особливого піднесення, великого захоплення

Епос – розповідні твори, що зображають події

 Казка – невеликий епічний твір, про фантастичні події, котрі перемагають зло.

 Байка – невеликий епіч. твір, алегочний сюжет (алегорія – двозначний образ, коли зображене
витлумачується в переносному значенні).

 Притча - алегор. оповідання про людське життя з вираженою мораллю.

 Оповідання (новела) – невеликий еп. твір, про одну подію з життя героя.

 Повість – середній епіч. твір, про життя к-ох персонажів, містить розгорнутий сюжет,
порушена життєва проблема.

 Роман – великий епіч. твір, є багато персонажів, кілька сюжетних ліній, порушене широке коло
важливих проблем.

 Епопея - великий епіч. твір, життя персонажа на тлі епохи, його доля переплітається з долею
народу.
  Інші епічні жанри: міф, легенда, житіє, апокриф, оповідання мандрівників, «слово», а також
малі прозові жанри анекдот (прислів'я, приказка).

Лірика – монологічні твори, що виражають внутрішній світ людини

 Ода – ліричний твір урочистого хору, який прославляє особу чи подію

 Псалми – пісні релігійного змісту, зібрані у Псалтирі

 Медитація – філософський вірш-роздум

 Ідилія – лір .твір, про безтурботне життя пастухів, селян, рибалок на лоні природи.

 Гімн – лір. твір, який виражає почуття народу в цілому.

 Послання – лір. твір, де ліричний герой звертається зі своїми думками

 Елегія – лір. твір настрою журби і суму

 Романс (пісня) – лір. твір мелодійний, інтимного характеру про кохання

 Інші ліричні жанри: епіталама, панегірик, дифірамб, пеан, мадригал, епітафія, канцона, станси,
пастораль, думка, ліричний портрет, сонет.
 
Драма – діалогічні твори, в яких персонажі самі виражають і зображають себе своїми вчинками і
мовленням, а авторське мовлення відсутнє, воно наявне лише в ремарках.

Ліро-епос - літ. рід, про твори, котрі мають ознаки епічні (розповідь, опис) та ліричні (лір. відступи).
 
 Балада – невеликий ліро-епічний сумовитий твір з драматично-напруженим сюжетом, що
закінчується трагічно часто з фантастичною розв'язкою

 Поема – середній ліро-епічний твір, про епічне зображення поєднується з лір. виразом почуттів.

 Роман у віршах – великий за обсягом ліро-епічний твір

 Інші родові і жанрові гібриди: дума, билина, байка, буколіка, співомовка, мемуари, щоденники,
літературний портрет, художня (авто)біографія.

Жанрова дифузія – процес внаслідок якого народжуються нові різновиди жанру ( роман-притча, -казка,
-есе )

Родова дифузія - це взаємопроникнення родових прикмет у межах окремо взятого твору.

 
Синтез мистецтв – це органічне поєднання декількох різновидів народної творчості.

Стиль – це індивідуальний спосіб традиційної палітри поетикальних засобів, своєрідність естетичних

уподобань, які зумовлюють творчий вибір митця

Індивідуáльний стиль – це сукупність мовно-виражальних засобів, які виконують естетичну функцію і

вирізняють мову письменника з-поміж інших; своєрідність мови окремого індивіда.
 
Стиль доби - спільні ознаки творів певного історичного періоду
 
Стиль напряму - спільні погляди авторів на мистецтво та правила творчості
 
Стиль митця - індивідуальна манера письма автора

Інтертекстуальність — це явище співвідношення літературних творів за допомогою таких засобів, як

цитата, алюзія, пародія, плагіат
Традиції і новаторство в літературі — взаємопов’язані поняття, які характеризують моменти
літературної спадкоємності, історико-літературного процесу

Новаторство — нововведення, характеристика граней творчої діяльності людини, якими відрізняється

від традиційних форм. Письменник стає новатором у відкритті тем, типів, у вдосконаленні жанрових
форм, засобів художнього освоєння світу

Стильовий плюралізм – це характерна риса постмодернізму