32.

Сонет та його різновиди ( сонет на пам’ять)

Сонет – це ліричний вірш , який складається з 14-ти рядків п’ятистопного або римування
власне, двох чотиривіршів (катрени) з перехресним римуванням та двох тривіршів (терцети) . Як
форма ліричного вірша з’явився в Італії.

У Європі сонет набув особливої популярності завдяки творчості Франческо Петрарки. А вже
у XV-XVII століттях цей жанр вважали одним із основних в італійській ліриці. Також у цей час сонет
стає широко розповсюдженим в іспанській, португальській, французькій, англійській літературах,
дещо згодом – у російській.

В Україні сонет почав розвиватися у XIX столітті (Левко Боровиковський, Юрій Федькович,
Іван Франко) і не втратив своєї популярності до сьогодення (Василь Симоненко, Микола
Вінграновський, Дмитро Павличко).

Тематика сонетів. Передусім сонети зображують людину, її суперечливий внутрішній світ,

навколишнє середовище, природу. Існують сонети на любовну, філософську тематику. У
пейзажних сонетах через описи природи передаються внутрішні почуття ліричного героя. Жанр
сонета використовується навіть у політичній ліриці.

Правила написання сонета

Класичний сонет пишеться п’ятистопним чи шестистопним ямбом. Повнозначні слова в

ньому не повинні повторюватися, обмежується також кількість службових частин мови. Правила
творення сонета не дозволяють переносити частину фрази в інший рядок, кожна строфа повинна
закінчуватися крапкою, останнє слово має бути «ключовим». Якщо ознаки класичного сонета дещо
порушені, то такий твір називають вільним сонетом.

Порушення правил сонету

Першим порушником правил написання сонету був Шекспір. Він вніс у традиційний сонет
чимало нового: він змінив його форму, доповнив тематику, присвятивши окремі вірші дружбі,
замість ангелоподібного ідеалу створив образ коханої — реальної жінки, яка теж заслуговує на
велике кохання. Сміливий автор віртуозно грав зі звичними образами і темами англійського
сонета, наблизив до зразків високого — побутове, повсякденне, зробивши і його спорідненим
прекрасному.

Сонет 1 переклад Павличка

Ми прагнем, щоб краса потомство мала,

Щоб цвіт її ніколи не зачах,

Щоб квітнула троянда нетривала,

Все наново постаючи в бруньках.

А ти, закоханий у власну вроду,

Її годуєш полум’ям своїм,

Розвалюєш – скажи, кому на шкоду? –

Душі своєї багатющий дім.

Ти, хто весні сьогодні пишна пара,

Пригноблюєш весняне почуття,

Як той багатий, та нещасний скнара,

Змарновуєш на вбогості життя.

Світ пожалій, не зводь красу до гробу,

Віддай природі борг – свою подобу!

43.

Автологія – вживання слів у поетичному тексті в прямому значенні на відміну від тропів.
Класичним прикладом автології можна вважати вірш Т.Шевченка “Садок вишневий коло хати“.

Троп –  це прийом виразності, що реалізується на рівні слова чи словосполучення. Слово, вживане

в переносному значенні для характеристики будь-якого явища за допомогою
вторинних смислових значень, актуалізації його «внутрішньої форми»
Найпростіший приклад тропа — порівняння:
Неначе цвяшок в серце вбитий,
Оту Марину я ношу.
Тарас Шевченко.
Основні різновиди тропів :
1. Алегорія – очевидна форма розкриває прихований зміст за допомогою асоціацій. Цей
художній засіб використовується, як правило, в байках або загадках.

Приклад алегорії – персонажі байки “Бджола та Шершень” Григорія Сковороди. Бджола уособлює

людину, яка знайшла свою справу за покликанням і трудиться з задоволенням. Шершень – це
збірний образ людей, які нічого не роблять, а лише використовують плоди праці інших.

2. Метафора – літературний троп , оснований на образному розкритті суті та особливостей

предмета чи явища шляхом перенесення на нього за подібністю ознак і властивостей
іншого предмета чи явища. Наприклад: "Стіни стоять замріяно.."

Різновиди метафори :

1. Побутова – вживається в побуті і є простою ( дощ іде , голова кругом , хитрий погляд )
2. Розгорнута – розгортається протягом усього тексту ( Л. Костенко «Страшний калейдоскоп» )
3. Реалізована – реалізується так , ніби метафора має пряме значення
4. Симфора - вища форма метафоричного вираження без порівняльних слів.

3. Метонімія – троп , суть якого полягає в заміні одного явища чи предмета іншою , що
асоціюативно з ним пов’язана . Такий вислів, як «весь театр аплодував», містить у собі
 метонімію, виражену словом «театр». Це слово вжите тут не у прямому, а в переносному
значенні, оскільки, кажучи так, ми маємо на увазі те, що аплодував не театр, а глядачі, які в
ньому були. При цьому поняття «театр» і «глядачі» перебувають у тісному взаємозв'язку,
виступаючи як близькі за самою своєю природою, реально, а не умовно, як це відбувається
в метафорі.
4. Синекдоха – різновид метонімії , суть якого полягає в кількісному зіставленні предметів та
явищ . Суремна мідь співає з-над Дністра
(М. Бажан «Данило Галицький») «мідь» у значенні ‘сурми’.
5. Оксиморон – поєднання протилежних за змістом , контрастних понять . наприклад
«холодне полум’я», «сухий дощ», «крижана посмішка», «депресивна веселість»
6. Епітет – служить для увиразнення зображуваного , найчастіше відіграє роль
орнаментального прикрашання художньої мови , може мати оцінну функцію .
«скам'янілі дні» , «ясні зорі, тихі води»
7. Гіпербола – перебільшення . «я казав це тисячу разів» або «височенний, як дуб».
8. Літота – зменшення величини сили зображуваного предмета чи явища. «дюймовочка»,
«хлопчик – пальчик»
9. Персоніфікація чи уособлення — вид метафори — вираз, що дає уявлення про який-небудь
об'єкт, поняття або явище шляхом надання невластивих їм ознак, перейнятих з живої
природи, перш за все — людських рис і якостей.

50
Стиль є досить суперечливим і дискусійним питанням на сучасному етапі розвитку
літературознавства. Категорія «стиль» убирає в себе основні тенденції та закономірності розвитку
літературних напрямів, течій, угруповань, а також особливості творчості окремих митців.
Стиль - це сукупність ознак, які характеризують твори певного часу, напряму, течії, а також
індивідуальну манеру письменника. Стиль можна розглядати на різних рівнях літературного
процесу: як на рівні літературних періодів, так і на рівні творчості окремих митців.

Питання про індивідуальний стиль письменника та стильові складники творчості митця не менш
дискусійне, аніж поняття «стиль» у широкому значенні. Дискусії щодо виокремлення
індивідуального стилю сягають давнини. Давньогрецький мислитель Платон писав про те, що яким
є стиль, таким є й характер митця. Сенека вважав, що індивідуальний стиль є відображенням
«обличчя душі». Г. Флобер мріяв про написання твору, в якому був би не важливим сюжет, а на
першому плані поставав лише стиль (ці естетичні пошуки письменника втілено в його романі
«Виховання почуттів»). Визначаючи сутність своєї літературної праці, В.Набоков писав про
вироблення «неповторності мистецького стилю».

Стиль письменника, з одного боку, містить індивідуальні особливості творчості митця, але, з
іншого боку, є вираженням і певної традиції, а точніше, її опанування й розвитку. 
Важливим показником індивідуального стилю митця є стильова домінанта, яка визначає
характерні параметри творчої самобутності письменника. 

Категорія «стильова домінанта» - це стрижневий критерій певного художнього твору, специфіки

творчості автора або стильової тенденції, школи чи напряму.

Стильова домінанта - ключове поняття для характеристики стилю як у широкому значенні, так і для
аналізу стилю окремого письменника. Певні художні напрями й течії мають своє коло стильових
домінант, що виявляються у творчості різних митців. Водночас індивідуальну манеру письменника
теж визначають неповторні стильові домінанти, які є більш-менш повторюваними, але
необов'язково незмінними. Стильовою домінантою може виступати будь-який елемент твору
(символи, тропи, стилістичні фігури, мова персонажів, строфіка, елементи сюжету й композиції
тощо). Виявлення стильових домінант, форм їх вираження, функцій та динаміки допомагає
з'ясувати особливості мистецького індивідуального стилю в його змінності та зв'язках з
літературним процесом.