Тропи та

стилістичні
фігури

Мірошниченко Єва
група УА-22-3
Визначення
 Тропи – це прийом виразності, що
реалізується на рівні слова чи
словосполучення. Слово, вживане в
переносному значенні для
характеристики будь-якого явища за
допомогою вторинних смислових
значень, актуалізації його «внутрішньої
форми». (Олександр Потебня)
 Стилістичні фігури – синтаксичні мовні
звороти, орієнтовані на незвичність
слововживання, посилення емоційності,
образності вислову, оздобу мовлення. У
широкому розумінні — це будь-які мовні
засоби, включаючи тропи, що надають
мовленню образності і виразності.
Епітет
o Епітет – слово чи словосполучення, яке, завдяки особливій функції в
художньому тексті, допомагає набувати нового значення та окремого відтінку.

Д. Чередниченко: «Покличу тебе до зеленого шлюбу»

Я. Щоголів «сонце золоте»

Ю. Липа «…світ — жіночість незрівнянна»

Порівняння
o Порівняння – художній засіб який зображує різницю між речами та/або подіями за
допомогою методу їх зіставлення одне з одним. У літературознавстві розрізняють
порівняння прості, поширені, заперечувальні та порівняння-запитання.

Ліна Костенко: “крила, не з пуху-пір’я, а з правди, чесноти і довір’я” («Крила»)

Микола Вороний: «а вона, як мрія сна чарівна» («Блакитна Панна»)

Тарас Шевченко: «Дніпр широкий –море , могили –море, думи – як свою дитину» («Думи мої, думи мої»)
Метафора
o Метафора – це перенесення, яке полягає у перенесенні ознак одного предмета чи
явища на інший на основі їхньої схожості.

Василь Стус: «земле, простелись, пролийся» («О земле втрачена, явися»)

Іван Драч: «поезіє, … щомиті … хлопчисько відкриває тебе для себе, щоб стати
навіки соняшником» («Балада про соняшник»)

Іван Франко: «голос духа чути скрізь» («Гімн»)

 Метонімія
o Метонімія – слово, значення якого переноситься на найменування іншого
предмета, пов'язаного з властивим для цього слова предметом за своєю
природою.

Ліна Костенко: «несе Полісся в кошиках гриби» («Несе Полісся в кошиках гриби…»)

Василь Стус: «там ридає Україна» («Чого ти ждеш?»)

Василь Симоненко: «хай мовчать Америки й Росії» («Задивляюсь у твої зіниці…»)

Синекдоха
o Синекдоха – різновид метонімії, що базується на кількісному співставленні предметів та явищ.
Вживання однини у значенні множини і навпаки, визначеного числа замість невизначеного,
видового поняття замість родового тощо.

Олег Ольжич: «Як кидалась ти на списи, на луки Пунійська Львице, яросте

Ваала!» («Ганнібал в Італії»)

«Голова моя козацькая! Бувала ти у землях турецьких»

(народна дума).

Тарас Шевченко:
«І на оновленій землі
Врага не буде, супостата.
А буде син і буде мати»
(«І Архімед, і Галілей»)
 Оксюморон
o Оксюморон (або ж оксиморон) — різновид тропа, що полягає у сполученні різко
контрастних, протилежних за значенням слів, внаслідок чого утворюється нова
смислова якість, несподіваний експресивний ефект.

Енді Уорхол: «Я глибоко поверхнева людина»

Джордж Орвелл: «Хороші поганці»

Анна Ахматова: «Тільки смерть – велике торжество» («Тут все той же, то ж, що і раніше ...»)
 Катахреза
o Катахреза – різновид гіперболічної метафори, в якій сполучаються слова, логічно між собою не
узгоджені.

Василь Симоненко:
«Але ти, як весняний грім,
Cтала совістю, і душею,
I щасливим нещастям моїм.»
(«Тиша і грім»)

Любове світла! Чорна моя муко!

І радосте безрадісна моя!
(«О земле з переораним чолом»)
Іронія
o Іронія – художній троп, який виражає глузливо-критичне ставлення
митця до предмета зображення. Іронія — це насмішка, замаскована
зовнішньою серйозністю.

Іван Крилов:
“– Ти все співала? Це — справа, –
іронічно говорить Мураха Бабці, вважаючи в дійсності спів неробством”.

Г. Квітка-Основ’яненко:
(«Така була хороша [Домаха], що й розказати не можна. Зростом собі
невеличка: хоч у яку хату ввійде, то головою стелі достане,... а личком
біленька, як чумацька сорочка».
(«Конотопська відьма»)
Літота
o Літота – троп, різновид метонімії (протилежний за значенням гіперболі), в якому
міститься художнє зменшування величини, сили, значення зображуваного предмета чи
явища.

Марко Вовчок: бабуся «малесенька, ледве од землі видно» («Сестра»)

Ганс Християн Андерсен використовував літоту, назвавши крихітну казкову дівчинку

ім’ям Дюймовочка.

Також цей прийом простежується у сталих мовних виразах:

«Сили як у комара», або ж «Ріски в роті не було»
 Гіпербола
o Гіпербола – стилістична фігура явного і навмисного перебільшення для
посилення виразності та підкреслення сказаної думки.

Іван Драч: «І застиг він на роки й століття в … захопленні». («Балада про соняшник»)

Микола Вороний: «сміючись на пелюстках, на квітках» («Блакитна Панна»)

Іван Франко: «ох, тії очі темніші ночі…» («Ой ти, дівчино, з горіха зерня»)
 Інверсія
o Інверсія – одна зі стилістичних фігур поетичного мовлення, яка полягає у незвичному
розташуванні слів у реченні з очевидним порушенням синтаксичної конструкції задля емоційно-
смислового увиразнення певного вислову.

Дмитро Павличко:
«Зелена гілка в лузі на вербі
Від доторку твого зів’яне»
(«Ти зрікся мови рідної»)

Володимир Сосюра:
«Так ніхто не кохав. Через тисячі літ
Лиш приходить подібне кохання»
(«Так ніхто не кохав»)
Еліпсис
o Еліпсис – пропуск у висловлюванні деяких структурних
елементів, які мають домислюватись за контекстом.

Іван Драч:
«Вона – блискавка, а воно – лоша,
В нього – грива з шовку чорного,
В неї – груди з вогню білого.»
(«Лоша»)

Василь Стус:
«і Богородицею вийшла мева
з брунатною зорею у чолі.
Одна – червона. Друга – золотава.
Одна – солодка. Друга – аж терпка.
Одна – тяжка біда. А друга – слава.»
(«Горить гора. Горить і ліс, і небо»)
Анафора
o Анафора – стилістична фігура, що являє собою повтор звуків або слів на початку речень, віршових рядків,
строф тощо. Повтор може траплятися один раз у суміжних реченнях (або рядках віршу тощо) або пронизувати
увесь текст.

Павло Тичина:
«Одчиняйте двері —
Наречена йде!
Одчиняйте двері —
Голуба блакить!
Очі, серце і хорали
Стали,
Ждуть…
Одчинились двері —
Горобина ніч!
Одчинились двері —
Всі шляхи в крові!
Незриданними сльозами
Тьмами
Дощ…» («Одчиняйте двері»)
Епіфора
o Епіфора – стилістична фігура, що являє собою повторення тих самих слів, звукових
сполучень, словосполучень наприкінці віршових рядків, строф у великих поетичних
творах (в романі у віршах), фраз — у прозі чи драмі.

Павло Тичина:
«Що тепер всім воля, –
Врізали вам поля,
В головах тополя,
А голів нема»
(«Зразу ж за селом»)

Марко Вовчок:
«І довго стояв тут козак, на воду дивився, та думав, та слухав, та все любив. І ображався і жалів, і
все любив. Сильніше від гніву, туги, образи була любов.»
 Антитеза
o Антитеза – стилістична фігура, протиставлення контрастних явищ, образів і понять. В основі антитези
часто лежать антоніми.

Ліна Костенко:
“Землі немає, то буде небо”.
(«Крила»)

Іван Франко:
«І чом твій усміх – для мене скрута»
(«Ой ти дівчино з горіха зерня»)
Риторичне питання, заперечення, звертання та
риторичний оклик
o Риторичне питання – риторична фігура, яка полягає у використанні запитання, що
містить у собі ствердну відповідь. Це питання, яке ставиться не з метою отримання
відповіді, а з метою афористичного узагальнення загальновідомої або очевидної думки.

Іван Драч:
«Дядьку, хіба вам шкода?»
(«Балада про соняшник»)

Ліна Костенко:
“А як же людина?”, “А що ж людина?”
(«Крила»)
o Риторичне заперечення – риторичні заперечення мають форму відповіді на вірогідне
припущення, думку уявного співрозмовника

Іван Франко:
«Ні, друже мій, не та родина!
Сучасна пісня — не перина.»
(«Лісова ідилія»)

Микола Зеров:
«Ніхто твоїх не заперечить прав.»
(«Київ – традиція»)
o Риторичне звертання – це звертання до абстрактних понять, неживих предметів або відсутніх
людей як до присутніх.

Іван Драч:
«Поезіє, сонце моє оранжеве; дайте покататись, дядьку!»
(«Балада про соняшник»)

Тарас Шевченко:
«думи мої, Боже, квіти мої, діти, ненько, моя Україно.»
(«Думи мої, думи мої»)
o Риторичний оклик – риторична фігура, окличне речення, яке служить для
образного вираження якогось сильного почуття — радості, захоплення, гніву,
відчаю тощо.

Ліна Костенко:
«Людина нібито не літає…А крила має, А крила має!»
(«Крила»)

Леся Українка:
«Вставай, хто живий, в кого думка повстала!
Година для праці настала!»
(«Досвітні вогні»)