ВДЛ Практична № 7

Форма літературно-художнього твору

№1. Проблема поділу твору на змістові та формальні елементи.
Зміст твору — життєвий матеріал, естетично освоєний письменником, і проблеми, поставлені на основі цього
матеріалу, що в сукупності складають тему твору; а також ідеї, які утверджує автор.
Здебільшого до основних елементів змісту належать:
o тема\тематика
o проблема\проблематика
o ідея
o фабула
o пафос
o родовий та жанровий зміст
Форма твору — художні засоби і прийоми втілення змісту (теми та ідеї); способи його внутрішньої і
зовнішньої організації.
Форма літературного твору має такі складники (види):
а) композиційна форма. Вона включає:
— сюжет;
— позасюжетні елементи (епіграф, авторські відступи — ліричні, філософські тощо, вставні епізоди, обрамлення,
повтори);
— групування персонажів (за участю в конфлікті, за віком, за поглядами та ін.);
— наявність (відсутність) оповідача і його роль у структурі твору.
б) сюжетна форма, яку розглядають як:
— елементи сюжету (пролог, експозиція, зав’язка, розвиток дії (конфлікту — зовнішнього, внутрішнього,
кульмінація, ретардація, розв’язка, епілог);
— співвідношення сюжету і фабули, їхні види: за відношенням зображеного до дійсності — первинний і
вторинний сюжети; за хронологією відтворення подій — хронологічно-лінійний сюжет і ретроспективна фабула
(лінійно-ретроспективна, асоціативно-ретроспективна, концентрично-ретроспективна); за ритмом перебігу подій
— повільний, динамічний, пригодницький, детективний сюжети; за зв’язком з реальністю — реалістичний,
алегоричний, фантастичний; за способами вираження сутності героя — по дієвий, психологічний.
в) образна форма (образи персонажів і обставин): реалістичні, міфологічні, фантастичні, казкові,
романтичні, гротескно-сатиричні, алегоричні, символічні, образи-типи, образи-характери, образи-картини, обра-
зи-інтер’єри;
г) викладова форма (нарація):
— історико-літературний аспект: оповідь, авторська розповідь; внутрішнє мовлення (внутрішній монолог,
передача думок героя автором, уявний монолог, паралельний діалог — повний і неповний, потік свідомості);
— за способами організації мовлення: віршова, прозова, ритмічна проза; монологічна, діалогічна, полілогічна
форми тощо;
ґ) родово-жанрова форма:
— основи поділу літератури на роди і жанри: співвідношення об’єкта і суб’єкта; співвідношення матеріальної і
духовної сфер життя;
— види лірики: за матеріалом освоєння — інтимна, пейзажна, громадянська, філософська, релігійно-духовна,
повчальна тощо;
— історично сформовані жанрові одиниці лірики: пісня, гімн, дифірамб, послання, ідилія, епіграма, ліричний
портрет та ін.;
— жанри епосу: повість, оповідання, новела, нарис, фольклорні епічні жанри (казка, переказ, легенда, дума іт. д.);
1
— жанри драми: власне драма, трагедія, комедія, водевіль, інтермедія тощо;
д) власне словесна форма:
— тропи: епітет, порівняння, метафора, метонімія, гіпербола, літота, оксиморон, перифраза та ін.;
— синтаксичні фігури (фігури поетичного мовлення): еліпсис, умовчання, інверсія, анафора, епіфора, градація,
паралелізм, антитеза і т. д.);
— звукова організація мови: повторення звуків (алітерація, асонанс), звуконаслідування.
№2. Композиція як змістовна форма організації життєвого матеріалу, зв’язку
й розташування складових частин літературного твору.
Усі літературні твори мають побудову. “Каркас” творів часто будують за однією схемою, яку називають
композицією. Композиція кожного художнього твору є більш-менш сталою. Будь-який літературний твір має
сюжет і позасюжетні елементи. Композиція — побудова літературного твору, співвідношення всіх його
компонентів, що створює цілісну картину і сприяє виявленню головної ідеї. Розрізняють зовнішні елементи
композиції — поділ твору на частини і внутрішні — групування і розстановку персонажів. Іноді в значенні
композиції вживається термін архітектоніка.
Сюжет — система подій в художньому творі, в ході яких розкриваються характери персонажів і головна
ідея. Оскільки події подаються у розвитку, в основі сюжету лежить конфлікт. Конфлікти бувають різноманітні:
соціальні, любовні, психологічні, виробничі тощо. У художньому творі, як правило, є різні види конфліктів.
Класичний сюжет має такі елементи:
 експозиція — вихідні відомості про героїв, які вмотивовують їхню поведінку в умовах конфлікту;
 зав’язка — подія, що кладе початок конфлікту;
 кульмінація — найвищий момент у розвитку дії;
 розв’язка — подія, що розв’язує конфлікт;
 епілог — повідомлення про події після розв’язки.
Великий епічний твір звичайно має кілька сюжетних ліній. У ліричних творах основу сюжету становить
розвиток думки або почуття за схемою градації. Кульмінацією в таких творах є кінець вірша, де робиться
висновок.

Пролог — вступна частина в структурі твору, в якій автор знайомить читача з подіями, покладеними в
основу сюжету, чи зі своїми роздумами щодо них. Інколи письменник називає вступну частину прологом
(наприклад, І. Франко в поемі «Мойсей»), але частіше вона не має назви (поема Т. Шевченка «Іван Підкова»). У
поемі Т. Шевченка «Гайдамаки» є два прологи: один ліричний, без назви, другий — історичний, під заголовком
«Інтродукція».
В античній драматургії прологом називався початок трагедії до появи хору. У пролозі автор звертався до
глядачів і пояснював міфи, що складали підґрунтя сюжету.
Епілог — один з елементів сюжету, заключна частина твору, де розповідається про події, що відбулися
після розв’язки. Як правило, автор подає її під відповідною назвою.

Ліричний відступ — форма авторської мови, позасюжетний елемент композиції, коли автор відступає від
сюжетної оповіді і висловлює свої думки, почуття, настрої, пов’язані із зображуваним у творі.
Ліричні відступи, роблячи оповідь інтимною, довірливою, щирою, підсилюють емоційний вплив на
читача. Особливо часто зустрічаються в ліро-епічних творах. У поемі «Гайдамаки» Т. Шевченко часто звертається
до читачів, розповідає про своє життя.

Крім сюжету, в композиції твору існують ще й так звані позасюжетні елементи, які часто бувають не
менш , а то і більш важливі, ніж сам сюжет.

2
 Якщо сюжет твору — це динамічна сторона його композиції, то позасюжетні елементи — статична;
позасюжетними називаються такі елементи, що не просувають дії вперед, під час яких нічого не трапляється, а
герої залишаються в колишніх положеннях.

Розрізняють три основні різновиди позасюжетного елементів:

 опис;
 авторські відступи;
 вставні епізоди (інакше їх називають ще вставними новелами або вставними сюжетами).
Опис — це літературне зображення зовнішнього світу (пейзажу, портрета, світу речей тощо) або стійкого
життєвого укладу, тобто тих подій і дій, які вчиняються регулярно, день у день і, отже, також не мають
відношення до руху сюжету.
Описи — найбільш поширений вид позасюжетного елементів, вони присутні практично в кожному
епічному творі.
Авторські відступи — це більш-менш розгорнуті авторські висловлювання філософського, ліричного,
автобіографічного і т.п. характеру; при цьому дані висловлювання не характеризують окремих персонажів або
взаємовідносин між ними.
Авторські відступи — необов’язковий елемент у композиції твору, але коли вони там все ж з’являються,
вони грають, як правило, найважливішу роль і підлягають обов’язковому аналізу.
Нарешті, вставні епізоди — це відносно закінчені фрагменти дії, в яких діють інші персонажі, дія
переноситься в інший час і місце і т.п. Іноді вставні епізоди починають грати і творі навіть більшу роль, ніж
основний сюжет.
У деяких випадках до позасюжетний елементів можна віднести також психологічне зображення, якщо
душевний стан або роздуми героя не є наслідком або причиною сюжетних подій, вимикаються з сюжетної цінуй.
Однак, як правило, внутрішні монологи та інші форми психологічного зображення так чи інакше включаються в
сюжет, оскільки визначають подальші вчинки героя і, отже, подальший перебіг сюжету.

№3. Сюжет і фабула, їх розмежування та основні ознаки. Функції й типи сюжетів.

Сюжет - це перебіг подій, змальованих у літературному творі, життя персонажів у його просторово-
часових змінах і обставинах, що змінюють одна одну.
Фабула - це перебіг основних подій, що розвиває конфліктну ситуацію і виступає у творі предметом
розповіді, який сприймається читачем у вигляді цілісної картини або фрагментів життя певних осіб.
Якщо сюжет — це авторське розташування зображуваних подій, то фабула — їх хронологічна, природна
послідовність. Саме порівняння сюжету й фабули допомагає визначити задум письменника, особливості його
втілення, своєрідність змалювання образів.

Фабула — це та ланка, яка пов'язує дійсність і сюжет, тобто вона сприймається як послідовність подій, що
могли б відбуватися насправді. Проте фабула існує і не поза сюжетом, і не в ньому, а виникає разом з ним. Читач
визначає її з сюжету.
Критерій розмежування сюжету й фабули — можливість чи неможливість переказу. Так, сюжет
переказати неможливо, його можна лише дослівно повторити. А фабулу легко переказати, точніше, вона постає
перед нами лише в переказі, коли ми своїми словами розповідаємо те. що прочитали. У цьому випадку
доводиться відмовлятися від авторського слова, адже ми використовуємо розмовну мову, розповідаємо про
події не за послідовністю їх викладу письменником, а так, як вони відбувалися чи могли б відбуватися в дійсності,
упускаючи пейзажні, портретні описи, ліричні відступи.

3
 Наприклад, переказуючи сцену зустрічі Чіпки з польовою царівною, можна сказати: „Головний герой
несподівано бачить Галю і роздивляється її“. Проте неможливо відтворити цей епізод так, як описали його Панас
Мирний та І. Білик

Основні відмінні ознаки фабули:

1) подієвість
2) конкретизованість.
Міра конкретизованості, розгорнутості фабули залежить передусім від родової належності твору. Наприклад,
більшою повнотою та розгорнутістю (у порівнянні з лірикою) вирізняються фабули епічних та драматичних творів.

Типи сюжетів:
1) Динамічний
Розвиток дії відбувається напружено і скільки можливо стрімко, в події сюжету полягає основний сенс і інтерес
для читача, сюжетні елементи чітко виражені, а розв'язка несе величезне змістовне навантаження.
Зустрічається, наприклад, в «Повісті Бєлкіна» Пушкіна, «Напередодні» Тургенєва, «Гравці» Достоєвського та ін.
2) Адинамічний
Розвиток дії загальмовано і не прагне до розв'язки, події сюжету не укладають в собі особливого інтересу,
елементи сюжету виражені нечітко або зовсім відсутні (конфлікт при цьому втілюється і рухається не за
допомогою сюжетних, а за допомогою інших композиційних засобів), Розв'язка або зовсім відсутня, або є чисто
формальної, в загальній композиції твору багато позасюжетного елементів (про них дивись трохи нижче), які
часто переміщують на себе центр ваги читацької уваги. Такий тип сюжету ми спостерігаємо, наприклад, в
«Мертвих душах» Гоголя, «мужик» і інших творах Чехова, і т. Д
Є досить простий спосіб перевірки, з яким сюжетом маєш справу: твори з адинамічним сюжетом
можна перечитувати з будь-якого місця, для творів з сюжетом динамічним характерно читання і перечитування
тільки від початку до кінця.

№4. Основні елементи сюжету: експозиція, зав’язка, розвиток дії (перипетії), кульмінація,
розв’язка.
Стадії розвитку сюжету називають елементами, компонентами або чинниками. Сюжет включає п'ять
елементів: експозицію, зав'язку, розвиток дії, кульмінацію і розв'язку.
Експозиція (лат. expositio — пояснення) інформує читача про місце дії, знайомить з персонажами,
ситуацією, у якій виникає конфлікт.
У комедії "Ревізор" М. Гоголь знайомить читача з провінційним містечком, у якому живуть Тяпкіпи-
Ляпкіни, Сквозники-Дмухановські, Бобчинсьікі і Добчинські.
Є експозиція;
 пряма — на початку твору,
 затримана — після початку дії,
 зворотна — в кінці дії,
 розпорошена — подається частинами протягом дії.
Затримана експозиція в романі Панаса Мирного та Івана Білика "Хіба ревуть воли, як ясла повні?"
Зворотна в "Мертвих душах" М. Гоголя, в новелі "Новина" В. Стефаника.
Зав'язка ставить героїв у такі взаємовідносини, у яких вони змушені діяти і боротися за вирішення
конфлікту. У комедії "Ревізор" зав'язкою є підготовка до ревізії казнокрадів, кар'єристів і хабарників. Після
зав'язки розгортаються події, в яких беруть участь персонажі, що вступили в конфлікт, вони борються за
розв'язання конфлікту.
4
 Розвиток дії займає місце між зав'язкою і кульмінацією, вона відбувається через перипетії (грец.
peripeteia — раптовий поворот, зміна). Цей термін Аристотель використовував, аналізуючи трагедію. Під
перипетією він розумів "злам, переміну дії на свою протилежність". Спосіб організації подій за допомогою
складних перипетій, гострої боротьби називають інтригою (франц. intrique, лат. intrico — заплутую). Розвиток дії
відбувається через конфлікти, колізії і ситуації.
Момент найвищого напруження у розвитку сюжету називають кульмінацією (лат. kulmen — вершина). У
кульмінації найповніше виявляються характери. У "Лісовій пісні" Лесі Українки" кульмінацією є загибель Мавки. У
"Ревізорі" кульмінацією є сватання Хлестакова.
Вирішує конфлікт розв'язка. Розв 'язка — результат зіткнення, остання стадія розвитку конфлікту. У
"Лісовій пісні" Лесі Українки розв'язка — смерть і духовна перемога Лукаша. У розв'язці "Ревізора" дізнаємося,
хто такий Хлестаков. У місто приходить звістка про справжню ревізію.
Сюжет складається з епізодів. У великих творах кожен елемент сюжету може включати кілька епізодів
(грец, epeisodion — те, що трапилося). Епізод — це подія, що є закінченою частиною цілого і має відносно
самостійне значення.
В епічних і драматичних творах події можуть уповільнюватися або затримуватися завдяки введенню
вставних епізодів, авторських відступів, історичних екскурсів, інтер'єру, авторських характеристик, пейзажу.
У деяких творах можуть бути пролог і епілог.
Пролог (грец. prologos від pro — перед і logos — мова, слово) — вступна частина твору. Пролог — це
композиційний елемент твору. Він не входить у сюжет. Пролог знайомить з подіями, які передували тим, які
зображені у творі, з виникненням задуму.
Епілог (грец. epilogos від ері — після і logos — слово) — заключна частина твору, яка розповідає про
персонажів, коли суперечності між ними вирішилися. Епілог робить характеристику персонажів повнішою.

№5. Позасюжетні елементи літературного твору: авторські відступи, описи (портрет,

зображення речей і пейзажу), вставні епізоди, пролог та епілог. Місце і функції
позасюжетних елементів у літературному творі, їх зумовленість авторським задумом.
До позасюжетних елементів відносять портрет (опис зовнішності), пейзаж і обстановку (інтер'єр, опис
речей), авторські відступи, вставні епізоди, обрамлення, назву твору, епіграф, присвяту.
Портрет (франц. portrait) — опис зовнішності персонажа (рис обличчя, фігури, виразу очей, пози, одягу,
жестів, міміки).
Портрет може бути повним, докладним і скупим.
Докладні портрети персонажів у творах І.С. Нечуя-Левицького, скупі — у В. Стефаника. Панас Мирний, М.
Коцюбинський малюють портрети протягом усього твору, доповнюючи їх новими штрихами.
Портрет дає можливість розкрити індивідуальність персонажа. У Чіпки з роману Панаса Мирного та Івана
Білика "Хіба ревуть воли, як ясла повні?" борідка "мов стесана", ніс "трохи загострений", очі теж "гострі", "дуже
палкий погляд, бистрий, як блискавка". "У погляді його світилася якась незвичайна сміливість і духовна міць,
разом з якоюсь хижою тугою".
Є такі види портретів:
 портрети-описи, в яких акцентується увага на зовнішності персонажа (портрет Лесі Череванівни в романі
П. Куліша "Чорна рада"),
 портрети-враження, в яких душевні якості персонажа розкриваються через опис вражень, які він
викликає в інших героїв та автора,
 портрети-порівняння з іншими портретами персонажів.
Портрет може бути:
 статичним (в ньому зосереджена увага на незмінних деталях)
5
  динамічним (деталі зовнішності нагромаджуються протягом твору, зосереджується увага на мінливих
особливостях зовнішності — жестах, міміці, виразі обличчя).
Пейзаж — (франц. paysage від paus — місцевість, країна) — зображення місцевості, природи.
Є пейзажі:
 лісові
 степові
 морські
 індустріальні (опис шахт, заводів, фабрик)
 урбаністичні (опис вулиць, площ, міст).
Пейзажі можуть імпонувати настрою персонажа, або контрастувати. Дощовий осінній пейзаж з повісті М.
Коцюбинського "Fata morgana" відповідає настрою знедолених селян. У поемі Т. Шевченка "Сон" на фоні
прекрасної природи показано важке життя людей.
Пейзаж дає уявлення про місце і час дії, допомагає розкрити внутрішній стан героя.
Пейзаж може бути статичним і динамічним.
Статичні пейзажі часто стрічаються у творах І.С. Нечуя-Левицького. У повісті "Хмари" статична картина
вечора: "Тим часом надворі вечоріло, жара спадала. З садка, з-під груш і яблунь потягло прохолодою, що
навівала вогкість на гарячі лиця. Квітки в клумбах, прив'ялені на гарячому сонці, підіймали головки, підіймали
лист, зачувши вечірній холодок. Недалечко од Радюка ріс на грядці на самому краю здоровий кущ гвоздичків".

Інтер'єр (франц. interieur—внутрішній) — опис вигляду приміщення, реалій побуту. Інтер'єр може бути
фоном для подій, він дає можливість уявити місце дії і є засобом створення образів — персонажів. Інтер'єр
використовується в епічних і драматичних творах, рідше — в ліричних.

Авторські відступи (ліричні, філософські, публіцистичні, історичні).

У ліричних відступах письменник виражає своє ставлення до героя. Ліричні відступи можуть бути у ліро-епічних,
рідше — ліричних творах. У поемі "Катерина" Т. Шевченко звертається до своєї героїні зі словами співчуття:
Катерино, серце моє!
Лишенько з тобою!
Де ти в світі подінешся
З малим сиротою?
Публіцистичні — це міркування про актуальні суспільно-політичні проблеми (дискусія Дмитрія Карамазова та
Аглаї про розвиток українського націонал-комунізму у романі Миколи Хвильового "Вальдшнепи").
Філософські відступи — це роздуми про долю людини, про місце людини у суспільстві:
Світ, бачся, широкий,
Та нема де прихилитись
В світі одиноким.
(Т. Шевченко)
Історичні відступи — це згадки про давньоминулі події. У романі Панаса Мирного та Івана Білика "Хіба ревуть
воли, як ясла повні?" є спогади про історію села Піски протягом трьох століть.
А. Ткаченко, крім авторських відступів, виділяє "неавторські", вкладені в уста персонажа, розповідача,
вмонтовані документи, цифрові дані тощо.

Вставні епізоди — позасюжетні чинники композиції (сцена, новела). Вставні епізоди використовуються в
романах, повістях, оповіданнях, поемах. Рідше зустрічаються вони у драматичних творах. У "Мертвих душах" М.
Гоголя вставною є "Повість про капітана Копєйкіна", яка не зв'язана з долею основних героїв твору. В оповіданні

6
М. Коцюбинського "Під мінаретами" татарський юнак Рустем розповідає історію про мусульманського ченця і
осла.

№6. Конфлікт і колізія. Типи конфліктів.

Конфлікт - суперечність, зіткнення (колізія) між зображеними в творі групами дійових осіб або окремими
персонажами, героєм і суспільством (середовищем), протиборство характерів, ідей, настроїв.
Конфлікти народжуються певними соціально політичними, історичними, побутовими умовами,
відмінностями в характерах героїв, їх життєвому становищі і поглядах. Ось чому той чи інший художній твір
відрізняється своєрідним конфліктом.
Конфлікти бувають різні:
а) соціальні - зіткнення інтересів певних суспільних груп. Наприклад, в романі II. Г. Чернишевського "Що робити?"
протистояння "старих" ( "вульгарних") і "нових" людей, тобто людей з буржуазно-міщанськими поглядами на
життя (Розальской, Сторешніков, Жюлі і ін.), і людей, які готуються будувати нове, справді людське, соціалістичне
суспільство, яке "світло і прекрасно" (Рахметов, Лопухів, Кірсанов, Віра Павлівна);
б) моральні - так, в романі В. П. Астаф'єва "Сумний детектив" конфлікт полягає в зіткненні головного героя -
оперативного працівника Леоніда Сошнина, доброго, совісного людини - з навколишнім світом, в якому
змістилися моральні норми, забуті етичні правила;
в) психологічні - боротьба суперечливих думок і почуттів в душі окремої людини. Наприклад, мотивом поведінки
героя повісті В. Г. Распутіна "Живи і пам'ятай" - який дезертирував з армії Гуськова - стає постійний страх викриття,
страх смерті;
г) філософські - наприклад, суперечка Ісуса Христа і Понтія Пілата в романі Ч. Айтматова "Плаха";
д) соціально-історичні - так, зіткнення Чацького з фамусовское Москвою, людини передових переконань - з
відсталої, бездуховного, безпринципною соціальним середовищем постає у Грибоєдова як конфлікт основних
тенденцій і сил, протиборчих в російській історії;
е) конфлікт добра і зла, освіти і невігластва (в творах класицизму, наприклад в "Наталка Полтавка" Д. І.
Фонвізіна);
ж) інтимно-особисті - боротьба між особистими бажаннями і громадським обов'язком. Наприклад, в характері
Андрія з повісті М. В. Гоголя "Тарас Бульба" - конфлікт між любов'ю до Батьківщини і любов'ю до жінки;
з) конфлікт між характером і обставинами. Наприклад, ставлення героїв п'єси А. П. Чехова до долі вишневого
саду;
і) конфлікт характерів, тобто героїв, що належать до одного соціального середовища, але різних за
характером. Наприклад, зіткнення між Троєкуровим і старим Дубровським або між Гриньовим і Швабріним;
к) конфлікт протиборчих сторін одного характеру. Наприклад, боротьба в душі Катерини між пристрасним
поривом до особистої свободи і щастя і власними уявленнями про моральність, що склалися під впливом
"темного царства", зокрема релігійно усвідомленим законом подружнього обов'язку.