Практичне зайняття номер п’ять

1)Художньо-літературний твір як єдність форми і змісту.

1.Художній твір як основна форма буття літератури
Перш за все хочу зазначити, що основною формою буття літератури як мистецтва слова є
літературно-художній твір, що виступає як цілісний образний організм. У таких найзагальніших
рисах літературно-художній твір можна визначити як розповідь про певну життєву подію (вигадану
чи ні). Треба згадати, що вона ведеться від особи реального або уявлюваного автора з розрахунком на
естетичне враження, а також містить у собі його передумови. Крім того, літературно-художній твір
відрізняється від інших словесних творів тим, що він має умовно-життєву подію, що існує лише в
уяві автора чи його оповідача. Ця подія є суб'єктивною та існує в читацькій уяві через посередництво
авторської уяви. Навіть якщо в основі розповіді лежать реальні життєві факти, вони втілюються лише
у суб'єктивному світі твору, а не в об'єктивній реальності.
Також хочу зауважити, що аби зміст виявив себе, він мусить оформитись певним чином; та аби
форма функціонувала, діяла, вона має втілювати певний зміст. Зміст і форма – це так би мовимо
єдність, але – діалектична єдність.Що означає, що зміст і форма не лише притягуються, а й
відштовхуються, що між ними існує певна напруга.
Беззаперечно, досконалий, високохудожній твір – це твір, який існує в єдиному варіанті. Наприклад
не можна створити іншого “Гамлета”, “Фауста”, ще одну “Божественну комедію” –тому що всі твори,
написані як наслідування інших, якщо тільки вони не набули неповторності та своєрідності, швидко
“зношуються” і зникають в історії культури. Отже, можна дійти до висновку стосовно того, що
кожен художній твір має якийсь особливий зміст і якусь особливу форму. . Але це не і означає, що у
творі мусить бути все не таке, як було раніше: це просто неможливо. Оскільки більшість складових
твору відповідають універсальним та традиційним елементам, які завжди присутні в культурі.
Можна сказати, що неповторність твору відображає неповторність авторської особистості, її
зовнішній світ і внутрішні переживання. З цього форма твору виникає з унікальності митця і його
бачення світу, а зміст твору народжується в митецькій душі перед тим, як матеріалізуватися на
папері чи полотні.
Отже розуміння взаємодії між змістом і формою допомагає глибше сприймати твір та його
значення.
2. Поняття «форми» і «змісту» у філософії та літературознавстві.
По перше важливо вбачити те, що, у філософський і літературознавчий ужиток категорії "форма" і
"зміст" були введені лише в 19 столітті. До цього твір завжди розглядалося в його цілісності. І такий
підхід до художнього твору був цілком виправданий, бо в ньому форма органічно пов'язана зі змістом
і розчленувати ці дві його складові можна було лише чисто абстрактно.
Німецькі філософ 19 століття, перш за все Гегель, досить детально досліджували сутність цих двох
категорій. Гегель та інші мислителі концентрували увагу, правда, більше на змісті, ніж на формі його
вираження. Та й саме поняття "зміст" було введено Гегелем..
Гегель висвітлив, що у ліричних творах змістом є внутрішній світ поета, а форма відрізняє лірику від
епосу. Однак, він не докладно розглянув проблему форми. У XX столітті виник перехід від акценту
на утриманні до переваги форми, що призвело до формалізму, тобто де форма отримала переважання
над змістом. Зазвичай формалісти акцентували увагу на формальних аспектах твору, але часто не
враховували його зміст. Це призвело до ідеї, що зміна форми руйнує зміст твору. Також з'явилася
концепція "поетичної реальності", це коли зміст сприймався як суто "внутрішній". А надалі відмова
"нових критиків" від емоційного змісту та зв'язку твору з особистістю автора ще більше підсилила
розуміння змісту як чисто формального.
3. Характеристика змістових елементів: теми, ідеї, проблематики.
Тема представляє собою основний концепт або ідею, що пронизує весь твір. Вона є узагальненою
основою змісту та відображає певну проблему, що є предметом авторського вивчення. На відміну від
теми, фабула описує події твору, його сюжет і розвиває тему через дії персонажів та події.
Наприклад у поемі Лесі Українки «Давня казка» Івана Франка головна тема полягає у відносинах
поета до суспільності та значенні поезії в індивідуальному та громадському житті. Можна побачити,
що це показано через історію двох основних персонажів: безіменного поета та лицаря Бертольда.
Лицар спочатку не цікавиться поетом і глузує з нього, вважаючи його жебраком або божевільним.
Проте, коли лицар потребує поезії для виграшу кохання, поет стає корисним.
Пізніше, коли лицар веде війну, поетові пісні піднімають дух вояків і допомагають досягти перемоги.
Однак після воєнних подій, коли лицар стає тираном, поетові пісні спрямовують народ до бунту, що
призводить до падіння кривдника та збереження ідей поета через нових нащадків. Таким чином, тема
твору демонструє взаємодію поезії з суспільством та її вплив на його події та розвиток.
Звісно важливо те, що тема - це основний концепт або ідея, яка організовує твір, надаючи йому
спрямованість та художню ціль. Тема безпосередньо посилається на значення окремих елементів
твору та об'єднує їх, створюючи програму для їхнього розвитку та додавання ідейної
напрямкованості. І з цього виділяють такі теми як зовнішня тема, вона охоплює загальні теми, які
можуть бути спільними для різних творів (наприклад, війна, соціальна боротьба), та внутрішня тема,
яка висвітлює особливі сторони теми, які акцентуються в конкретному творі та визначаються за
допомогою літературних засобів. Вона є художньою темою, яка завжди актуальна через свою
проблемність та постановку важливих життєвих питань.
І хочу зазначити щодо тематичного аналізу твору В основі нього лежить виділення головної теми, що
є ключовою для уявлення авторської концепції, та інших допоміжних тем, які допомагають
конкретизувати основну проблему. Також важливо враховувати обсяг і насиченість тематики -
наскільки широкий спектр життєвих явищ охопив письменник, скільки тем і проблем він висвітлив.
Прикладом може слугувати роман М. Стельмаха "Велика рідня", яка має більший тематичний обсяг
порівняно з "Думою про тебе". Також, у творах О. Довженка, таких як "Арсенал", "Повість
полум’яних літ" і "Поема про море", спостерігається концентрація на багатьох суспільно важливих
темах, що робить їх насиченими тематично.

Ідея — це головна думка, що узагальнює зміст твору і містить оцінку життєвих явищ. У листі до М.
Старицького Панас Мирний визначив ідею свого циклу оповідань «Як ведеться, так і живеться» як
спробу зобразити різні народні типи через призму того, як відбувалась деградація талановитих людей
від покоління до покоління, та як сучасна освіта викликала переоцінку цінностей, визнаючи роботу
попередніх поколінь як помилку.
Хочу зазначити, що ідея художнього твору є своєрідним підсумком того, що автор виражає у своїй
творчості. Ця ідея відображає авторське ставлення до подій, персонажів та тем, що розглядаються у
творі. Крім того, вона несе в собі розуміння, оцінку та можливі перспективи, що можуть вплинути на
майбутнє. А розкриття ідеї твору полягає у розумінні того, як автор сприймає, пояснює та оцінює
героїв, теми, явища та об'єкти у своїй творчості і це також відображає бажання, мрії та перспективи
письменника.
Ідея, яка пронизує твір у всій його цілісності, не може бути повністю відтворена або охоплена мовою
науки чи аналітики. Вона так би мовити багатогранна, оскільки кожен читач може розглядати твір
крізь свою унікальний призму, сприймаючи його ідеї, які можуть співпадати з ідеями інших, але
безпосередньо завжди матимуть особистий, неповторний відтінок смислу.
Авторська ідея в творі не є готовим концептом, але виникає під час самого творчого процесу,
набираючи конкретну форму. Вона спирається на соціально значущі ідеї, але перетворює їх у щось
унікальне, яке несе в собі сутність твору. Залежно від тісності зв'язку ідеї з образною базою твору та
її відповідності об'єктивним закономірностям життя, можна виділити дві форми вираження ідеї:
об'єктивну і суб'єктивну, що також називається тенденційною.