РИТОРИЧНІ ФІГУРИ

ПІДГОТУВАЛА СТУДЕНТКА ГРУПИ ПР-01 СЕРИШЕВА АНАСТАСІЯ

РИТОРИЧНІ ФІГУРИ

 Риторичними    фігурами називаються фігури мовлення, побудовані на словесних зворотах, що мають

умовно-діалогічний характер.
 Риторичні фігури постають внаслідок порушення комунікативно-логічних норм висловлювання, оскільки
ті діалогічні інтонації, які вони вносять у процес мовлення, не розраховані на реальну відповідь або
практичну дію, як це має місце в «живому», побутовому спілкуванні, коли діалог слугує передусім
потребам обміну інформацією, такому звертанню до співрозмовника, яке передбачає відповідь або
спонукає його до конкретних учинків.
 Діалогічність риторичних і словесних зворотів цілком умовна і слугує у творах художньої літератури
меті індивідуалізації та емоційного увиразнення мовлення, привертання особливої уваги до певних
аспектів зображуваного явища, в окремих випадках використовується з композиційною метою.
 Серед риторичних фігур виділяють фігури звертання, запитання, заперечення, оклику.
РИТОРИЧНІ ЗВЕРТАННЯ

 Риторичним називається звертання, яке не має на меті дійсного контакту з особою, предметом або

явищем, до якого звертаються, і служить лише для того, щоб привернути до нього увагу читача й
висловити ставлення мовця:
 Україно моя!
Чисті хвилі ланів,
Променисті міста, голубінь легкокрила!
Україно!
Сьогодні звірів-ворогів
Ти грудьми вогняними зустріла.
(М. Рильський)
 Таке звернення часто містить оцінну характеристику, виявляє ставлення промовця до об'єкта мовлення,
викликає експресію.
 Риторичне звертання частіше застосовується у віршових, аніж у прозаїчних текстах, де воно, крім усього
іншого, досить часто оформлює, «вводить» тему твору.
РИТОРИЧНЕ ЗАПИТАННЯ

 Риторичне запитання — це риторична фігура у формі запитання, яке не передбачає відповіді й спрямоване
на ствердження чи заперечення якоїсь думки, привернення уваги аудиторії.
І стиглі пресолодкі полуниці,
Що на очах палали і росли,
Що ти мені на підвіконня вранці
Тихенько клала,— чи забути ж їх? (М. Рильський)
 Риторичне запитання ставлять, коли відповідь уже очевидна і міститься уже в самому запитанні.

То невже ми повинні про це забути? Про мільйони марно загублених душ, знищених тогочасним режимом?
Невже повинні мовчати перед дітьми? (О. Науменко).
 Також риторичне запитання ставлять, коли відповіді немає або її ніхто не знає. Таке запитання
підкреслює незвичайність ситуації, її трагізм або комізм.
 Інколи поставлене автором запитання мотивує подальше розгортання художнього викладу, яке розкриває ті
чи інші, пов’язані з запитанням, смислові аспекти.
РИТОРИЧНЕ ЗАПЕРЕЧЕННЯ ТА ОКЛИК

 Риторичне заперечення — це заперечення, що має форму відповіді на вірогідне припущення, думку уявного

співрозмовника:
Ні, друже мій, не та родина!
Сучасна пісня — не перина…
(І. Франко)
 Риторичний оклик — це вислів, риторична фігура, окличне речення, яке служить для образного вираження
якогось сильного почуття — радості, захоплення, гніву, відчаю тощо. Наприклад:
О, що за туга розум мій опала!
Яка крізь серце потекла Каяла,
Що за чуття на серце налягло!
(М. Зеров)
 Риторичний оклик має підкреслено-емоційний характер і вводиться переважно з метою затримати або посилити
увагу на якомусь з аспектів зображуваного, за механізмом створюваного смислового ефекту він нагадує
риторичне питання, але власно питання не ставиться.
ПОВТОРЕННЯ

 Повторення одних і тих самих слів, їхніх складових частин чи однакових словосполучень у мові твору
будь-якого жанру виконують певну стилістичну функцію.
 Повтореннями слів письменники часто користуються як одним із засобів художнього зображення –
переважно для підсилення, увиразнення висловленого. Види повторення — асонанс, алітерація, анафора
(єдинопочаток), епіфора (єдинозакінчення), рефрен, кільце.
Хто ми такі й куди йдемо? Бути чи не бути? (В. Шекспір)
 Повторення використовують для наголошення, увиразнення певної думки, зображення збудженого,
психологічно напруженого стану, інтенсивності переживань мовця, для посилення зв’язку між реченнями.
 Одним з видів повторення є тавтологія, яка може бути як виражальним засобом, так і вадою тексту.
Тавтологія може бути виправдана в науковому й офіційно-діловому стилях. Зазвичай трапляється серед
термінів.
ПОРІВНЯННЯ ТА ГРАДАЦІЯ

 Порівняння — риторична фігура, у якій словесне зображення одного предмета передається через
характерні ознаки іншого, подібного до нього. Ознака може визначатися за кольором, розміром, формою,
запахом тощо.
І десь у дальнім лоні інших піль твоя весна, мов тихий колос, зріє (Юрій Клен). Хрусткий на серці стигне лід, і
з неба падають, мов перли, огненні сльози Персеїд (М. Драй-Хмара).
 Градація є одним з художніх засобів створення образної мови. Цей лінгвістичний термін позначає фігуру
поетичної мови, в якій використовуються синтаксичні повтори і таке розташування слів і виразів, що
відбувається наростання або спадання смислової значущості попереднього слова.
 Пропало, пройшло, пролетіло,
Минулося, щезло, спливло,
Лишень головешками тліло,
Лишень попелищем цвіло (І. Драч).
АНТИТЕЗА

 Антитеза — риторичний прийом протиставлення двох слів або словосполучень, протилежних за своїм
змістом. Антитеза не обов’язково буде складатися з антонімів — це можуть бути образи, слова у
переносному значенні, які у вірші створюватимуть враження протилежних явищ.
 Загалом антитеза означає гостре протиставлення образів або суджень, протилежних по суті, але з’єднаних
між собою загальним внутрішнім механізмом або змістом. У літературних творах антитеза — це
узгодження контрастних або зовсім протилежних характеристик образів або понять, яке підсилює імпресію
від прочитаного, робить текст яскравішим та цікавішим.
У тій хатині, у раю, я бачив пекло… (Т. Шевченко). Ситий голодного не розуміє (Нар. творчість).
Не мого він зошита допише, —
Свій почне новим своїм пером! (М. Рильський)