Вступ до літературознавства. Практичне заняття № 3.

Поетика літературного твору: природа поетичного мовлення.

Питання:
1. Поняття тропу. Класифікація тропів.
2. Стилістичні і риторичні фігури.
3. Літературознавчий аналіз 10 поетичних творів з позиції характеристики їх поетичного
мовлення.
Відповіді:

#1. Троп (художній засіб) - це прийом виразності, що реалізується на рівні слова

чи словосполучення; спосіб зміни основного значення слова. Тропи поділяються
на прості (епітет) та складні (решта).

Порівняння – зближення двох явищ, аби пояснити одне іншим через його вторинні ознаки.

 пряме (зіставлення) («Мов зачарований, стоїть Бахчисарай…» Л. Українка

«Бахчисарай»);
 заперечне (протиставлення) («Не списи співають на Дунаї, - лунає Ярославни голос»
«Слово о полку Ігоревім»).

Епітет – поетичне означення, основою якого є переносне значення; слово або кілька слів,
що посилюють виразність предмета, підкреслюють якусь його ознаку.

 постійний (карі очі, вороний кінь);

 контекстний (зелен вітер, чорні сльози).

Метафора - перенесення ознак одного предмета чи явища на інший на основі їхньої

схожості.

 герметична метафора (асоціативний зв’язок порушений);

 семіметафора (зв’язок метафори з порівнянням) (Сонце – зелена цитрина).

Персоніфікація (уособлення) – окремий вид метафори, у якому неживим предметам,

поняттям, явищам надаються властивості людини («Навшпиньках / Підійшов вечір, /
Засвітив зорі, / Прослав на травах тумани / І, на вуста поклавши палець, / Ліг» П. Тичина
«Коливалося флейтами»).

Метонімія – троп, що означає заміну назви якогось предмета чи явища назвою іншого
предмета чи явища на основі асоціативного зв’язку між ними, за суміжністю понять.

 уподібнення предмета до того, кому він належить (читаємо Кобилянську);

 використовувати географічні назви замість людей, що там перебувають (Львів
прокидається);
 називання посіданої речі замість її посідача і навпаки;
 називання матеріалу замість зробленої з нього речі (в оксамитах і шовках);
  називання посуду замість того, що в ньому є (казан кипить);
 називання знаряддя праці або виконуваної ним дії замість самої дії (сокирою живе);
 називання часу замість події, що в ньому відбувається (день був гарним).

Синекдоха – вид метонімії, у якому заміна відбувається переважно на основі кількісного

зв’язку.

 заміна частиною цілості («Сну не знають його очі» М. Вороний «Євшан-зілля»);

 заміна множини одниною («Кругом Січі Запорізької / Москаль облягає», Нар. пісня);
 вживання збірних понять замість конкретних («Козацтво гуляє, байрак гомонить» Т.
Шевченко «Гайдамаки»);
 вживання означеної множини замість неозначеної («Он де хлопців тисяч двісті /
Полягали на узбочи…» Ю. Федькович «Довбуш»).

Евфемізми – слова і вислови, якими замінюють грубі, з неприємним значенням слова. Вид
метонімії («Тільки його й долі, що рано заснув» Т. Шевченко «Мар’яна-черниця»).

Перифраза – словосполучення або речення, що замінює назву відповідного предмета або

явища (Мюнхен – німецькі Атени).

Алеґорія – троп, у якому абстрактне поняття передається конкретним образом за схожістю,

що існує між ними.

Гіпербола – свідоме, надмірне перебільшення якихось рис людини, предметів, явищ, їх

характеристик тощо, аби підсилити враження («Хотіла б я вийти у чистеє поле, / Припасти
лицем до сирої землі / І так заридати, щоб зорі почули, / Щоб люди вжахнулись на сльози
мої» Л. Українка «Горить моє серце»).

Літота – свідоме зображення предмета чи явища в надмірно зменшеному вигляді (на

противагу гіперболі) («Сам той Ох на корх заввишки, / А на сажень борода» Л. Українка).

Символ – троп, що в поетичній мові умовно означає суть якогось явища чи предмета з
певного погляду, який і визначає характер, якість символа.

Іронія – вид тропа, в якому явнопритворне зображення від’ємного явища в додатньому

вигляді, щоб через доведення до безглуздя самої можливості додатньої оцінки осміяти і
дискредитувати явище, звернути увагу на його недолік, який в іронічному зображенні
змінюється відповідною достойністю. Сарказм – різновид злої іронії.

#2. Фігури – образні мовні звороти, що посилюють емоційне враження твору.

Стилістичні фігури мають відхилення від нормативності мови на граматико-

синтаксичному рівні.

1. Інверсія – заміна в реченні звичайного граматичного порядку слів з метою

підкреслити з них найбільш значуще слово відповідно до потреб автора
(«Арфами, арфами – золотими, голосними обізвалися гаї самодзвонними» П.
Тичина «Арфами, арфами»).
2. Повтор – накопичення певних мовних елементів в одному висловленні
(«Сліди від куль… сліди від куль / і досі ще на мурах…» М. Терещенко).
3. Анафора – повторення звуків, слова, групи слів на початку речень, віршових
рядків, строф («Я на вбогім сумнім перелозі / Буду сіять барвисті квітки, / Буду
сіять квітки на морозі, / Буду лить на них сльози гіркі» Л. Українка «Contra
spem spero»).
4. Епіфора – повторення звуків, слова, групи слів у кінці речень, віршованих
рядків, строф («…Завтра рано / Заревуть дзвіниці / В Україні, - завтра рано /
До церкви молиться / Підуть люди, - завтра ж рано / Завис голодний / Звір в
пустині…» Т. Шевченко «На Різдво»).
5. Епанастрофа – повторення слова або фрази з кінця попереднього рядка в
наступному («Оттак у Скутарі козаки співали; / Співали, сердеги, а сльози
лились, / Лилися козацькі…» Т. Шевченко «Гамалія»).
6. Анепіфора (кільце) – повторення слова або словосполучення на початку та в
кінці речення бо строфи.
7. Еліпса – пропуск одного з членів речення. Один із різновидів умовчання.
Умовчання – фігура, що лишає відчуття незакінченості, обірваності вислову з
навмисним натяком на замовчання якогось факту.
8. Плеоназм – накопичення синонімічних висловів, утворених з однозначних або
близькозначних слів («І як приступить журба невсипуща / Та до серденька
твого, - / Тая росиця цілюща-живуща / Буде живити його» Л. Українка).
9. Тавтологія – повторення одного кореня в різних словотворчих формах («В
темній темниці, в кайданах закутий» Л. Українка «Самсон»). Один із видів
плеоназму.
10. Ампліфікація – нагромадження у реченні однотипних мовних одиниць.
11. Антитеза – протиставлення протилежних явищ («Пан гуляв у себе в замку, - у
ярмі стогнали люди…» Л. Українка «Давня казка»).
12. Паралелізм – паралельне зображення кількох явищ в аналогічному
значенням укладі слів у рівнобіжних синтаксичних будовах, які малюють
подібні образи, що часом вельми зближені або дають контрасти.
 лексико-синтаксичний («Защебече соловейко / В лузі на калині, / Заспіває
козаченько / Ходя по долині…» Т. Шевченко «Тополя»);
 строфічний («Спи в своїй білій постелі! / Вітер берези смутні / Хилить в
солодкій дрімоті, / В тихому сні. // Шепче осика незмінно, / Місяць мовчить
в вишині… / Хай тобі щастя присниться / В тихому сні» М. Рильський «Спи в
своїй білій постелі»);
 тематичний;
 композиційний;
 заперечний.
13. Полісиндетон – збільшене повторення сполучення з певною стилістичною
настановою.
14. Асиндетон – спеціальний пропуск сполучників між словами і між реченнями.
15. Рефрен (приспів) – рядок або кілька рядків, що повторюються в кінці кожної
строфи або групи строф віршу (один, два або чотири віршових рядка).
16. Ґрадація – розташування мовних одиниць у послідовному наростанні чи
спаданні їх семантичних якостей або їх ваги у певному висловлюванні («Моя
 ти смерте, дай іще пожити / Хоч рік один, хоч день, хоч хвилину» В.
Самійленко).
17. Хіазм – постановка тих самих членів речення в суміжних мовних відтинках в
оберненій послідовності («Вчора плакав попід тином / В степу плаче нині…» С.
Воробкевич «Мурашка»).
18. Оксюморон – поєднання в одному образі двох різко протилежних або
суперечних понять, що логічно виключають одне одного, але в дійсності
дають нове поняття («Ми рабами волі стали» І. Франко «Каменярі»).
19. Парадокс – висловлення, у якому висновок не збігається з доведенням і не
випливає з нього, а навпаки, суперечить йому.

Риторичні фігури є різновидом стилістичних, що посилюють емоційність,

виразність, впливовість художньої мови.

 риторичне питання – ствердження в піднесеній питальній формі («І

ворушиться в серці грижа: Може я тому винен?» І. Франко «Мойсей»);
 риторичні оклики («Так! Я буду крізь сльози сміятись…» Л. Українка
«Contra spem spero»);
 риторичні звертання («О слово рідне! Орле скутий!» О. Олесь «О слово
рідне»).

#3. Р. М. Рільке «Іспанська танцюристка»

Немов сірник, доторкнутий вогнем,

ще не спахнувши, язичками грає,-
отак і в колі перед глядачем,
палка, порвиста, осяйна лицем,
вона свій кружний танець починає.

Раптово вгору полум'я звелось.

Волосся нагло запалало, й ось

розкішний одяг спалахнув на ній,
кружляючи, як вихор вогневий,
в якому, наче злякані зміюки,
вились і гримотіли голі руки.

Коли ж вогонь її немов опік,

його зірвала, і жбурнула вбік
величним жестом владності і волі,
і глянула: лежав він гнівно долі,
не скорений, не знищений до тла.

Тоді, звитяжна, горда, неоспала,

вона лице усміхнене звела
і ніжками твердими жар стоптала.
Тропи:

1. Порівняння (пряме): немов сірник, доторкнутий вогнем; кружляючи, як

вихор вогневий; в якому, наче злякані зміюки, вились і гримотіли голі руки
2. Епітети (контекстні): палка, порвиста, осяйна лицем; волосся нагло
запалало; величним жестом владності і волі; лежав він гнівно долі, не
скорений, не знищений до тла; звитяжна, горда, неоспала
3. Метафори: язичками грає; гримотіли голі руки

Стилістичні фігури:

1. Інверсія: немов сірник, доторкнутий вогнем, / ще не спахнувши, язичками

грає, - / отак і в колі перед глядачем, / палка, порвиста, осяйна лицем, /
вона свій кружний танець починає; тоді, звитяжна, горда, неоспала, / вона
лице усміхнене звела / і ніжками твердими жар стоптала

#4. С. Плат «Зимові дерева»

Синє чорнило світанку, розведене, блідне і блідне.

На промокальнім, папері туману дерева
Проступають рисунком із ботанічного атласу —
Пам'ять, котра наростає, кільце по кільцю,
Наче низкою шлюбів, одна за одною,— обручки, обручки, обручки..
А проте дерева щиріші од жінок,
Дерева не знають ні зрад, ні абортів
І світ засівають так легко, без жодних зусиль!
Заживаючи вітру, безногі,
По пояс укопані в історію —
В шелест крил, в потойбіччя —
В горішнім світі вони тільки Леди.
О родителько листя і насолоди, Хто ж ці плакальниці, скажи?
Тіні горлиць туркочуть, але не приносять розради.

Тропи:

1. Порівняння: Пам'ять, котра наростає, кільце по кільцю,

Наче низкою шлюбів (пряме).
2. Епітети (контекстні): чорнило світанку, розведене; рисунком із ботанічного
атласу; Безногі, По пояс укопані в історію — в шелест крил, в потойбіччя.
3. Метафори: Синє чорнило світанку, розведене, блідне і блідне.
(семіметафора)
На промокальнім, папері туману дерева
Проступають рисунком із ботанічного атласу —
Пам'ять, котра наростає, кільце по кільцю;

Дерева не знають ні зрад, ні абортів (герметична)

І світ засівають так легко, без жодних зусиль!
 Заживаючи вітру, безногі,
По пояс укопані в історію —
В шелест крил, в потойбіччя —
В горішнім світі вони тільки Леди;

Тіні горлиць туркочуть, але не приносять розради. (семіметафора)

4. Персоніфікація: чорнило світанку…блідне і блідне; Пам'ять, котра

наростає; Дерева не знають ні зрад, ні абортів; Тіні горлиць туркочуть, але
не приносять розради.
5. Метонімія: світ засівають.

Стилістичні фігури:

1. Повтор: обручки, обручки, обручки.

2. Паралелізм: Синє чорнило світанку, розведене, блідне і блідне…. дерева
Проступають рисунком із ботанічного атласу —
Пам'ять, котра наростає.

Риторичні фігури:

1. Риторичне звертання: О родителько листя і насолоди, Хто ж ці

плакальниці, скажи?