Омоніми 

— це слова, які звучать однаково, але мають зовсім різне

значення: кран “механізм для підіймання й переміщення вантажів”
і кран “трубка з закривкою, якою перекриваємо воду, газ
тощо”; чайка “птах” і чайка “козацький човен”; штучний “виготовлений
людиною, не природний” і штучний “який становить собою окрему
штуку”.
Омоніми сучасної української літературної мови поділяються на дві
групи: повні (прості) і неповні (часткові).
Повні омоніми — це такі слова, які зберігають однакове звучання в усіх
граматичних формах:
балка (яр з положистими схилами) і балка (дерев’яний чи металевий брус
для перекриття стелі)
графік (план роботи) і графік (художник)
деркач (птах) і деркач (стертий віник)
ключ (від замка) і ключ (джерело)
коса (сплетене волосся), коса (сільськогосподарське знаряддя)
і коса (мілина на річці чи у морі)
міна (вираз обличчя) і міна (вибуховий снаряд)
Такі омоніми завжди належать до однієї частини мови.
Серед неповних омонімів вирізняють декілька груп. Омоніми, що
відносяться до однієї частини мови, Але співпадаючі не у всіх формах,
називаються неповними:

Омоформи — різні за значенням слова, однакове звучання яких

зберігається лише в окремих граматичних формах:
мати (іменник) і мати (дієслово)
поле (іменник) і поле (дієслово)
руда (корисні копалини) і руда (колір, ж.р.)
світи (мн. іменник) і світи (дієслово)
три (числівник) і три (дієслово, від терти).
Омофони — слова різні за значенням і написання, але однакові за
звучанням:
вгорі і в горі
віз (іменник) і віз (дієслово, від везти)
за шию (у занченні за комір) і зашию (дієслово, від шити)
кленок (зменшувальна форма від клен) і клинок (зменшена форма
від клин)
лежу (дієслово, від лежати) і лижу (дієслово, від лизати)
мене (до я) і мине (дієслово, від минати)
по три (одиниці) і потри (дієслово, від терти)
проте (сполучник) і про те (займенник з прийменником)
сонце і сон це.
Омографи — слова, однакові за написанням, але різні за значенням і
звучанням. Вони розрізняються наголосом:
а́тлас (збірка мап) і атла́с (тканина)
брати́ (мн., іменник) і  брáти (дієслово)
доро́га (іменник) і дорога́ (прикметник)
за́мок (фортеця, садиба) і замо́к (прилад)
ко́лос (суцвіття) і коло́с (велет)
лу́па (збільшувальне скло) і лупа́ (відпалі частинки шкіри при себореї)
мала́ (жін. р., прикметник) і ма́ла (жін. р., дієслово)
обі́д (споживання страви) і о́бід (у колесі)
о́рган (частина організму; установа) і орга́н (музичний інструмент)
по́діл (ділення) і поді́л (низ)
по́тяг (іменник, почуття; поїзд) і потя́г (дієслово, від потягти́)
те́рен (рослина) і тере́н (територія)
Фальшиві друзі перекладача (хибні друзі перекладача), або міжмовні
омоніми — це пари слів або фраз із різних мов або діалектів, які мають
однаковий вигляд або однакове звучання, але означають різні
речі: баня (укр., опуклий дах у формі півкулі; зазвичай такими банями
прикрашені церкви) – баня (рос., в перекладі “лазня”); неділя (укр., сьомий
день тижня, який зазвичай є вихідним) – неделя (рос., в перекладі
“тиждень”, тобто 7 днів); čerstvý (чес., в перекладі “свіжий”)
– черствий (укр. протилежне свіжий);  kawa (яп., в перекладі ріка) –
укр. кава (напій).

З погляду морфологічної будови в українській мові виділяються дві

групи лексичних омонімів: н е п о х і д н і (кореневі) та п о х і д н і .
Кореневих найбільше серед іменників, значно менше серед дієслів та
інших частин мови: в'язь — «утворення плоду» і в'язь — «вид
риби», лава — «ряд людей», лава — «пристосування для сидіння», лава —
«вулканічна маса», лава — «вибій у шахті».
Похідні виникли в процесі творення нових слів або внаслідок розвитку
фонетичної системи мови: зважуватися — «визначати свою вагу»
і зважуватися — «насмілюватися»; вити — «з'єднувати, сплітати»
і вити — «видавати жалібні звуки, голосно стогнати».

Пароніми — це слова, дуже подібні за звучанням, нерідко — й за

значенням, але не тотожні. їх можна легко сплутати. Наприклад, адресат
«той, кому посилається» і адресант «той, хто посилає»; мимохіть
«нехотячи» і мимохідь «проходячи мимо»; виє (від вити) і віє (від віяти);
знегоди «злигодні» і незгоди «відсутність згоди» тощо.

За звуковим  складом пароніми бувають:

однокореневі — відрізняються лише суфіксами або префіксами: земний

«пов'язаний із землею, земною сушею» — земельний «пов'язаний із
землекористуванням» — земляний «зроблений із землі» — землистий «з
частками землі», «за кольором подібний до землі»; дільниця
«адміністративно-територіальна або виробнича одиниця» — ділянка
«земельна площа», «сфера діяльності»; танк «бойова машина» — танкер
«судно»; зв'язаний «з'єднаний вузлом», «скріплений за допомогою
мотузка, ланцюга» — пов 'язаний «закріплений», «поєднаний чимось
спільним»; ефектний «вражаючий» — ефективний «з позитивними
наслідками»

різнокореневі — відрізняються одним-двома звуками: компанія

«товариство» — кампанія «сукупність заходів»; ступінь «міра
інтенсивності», «вчене звання» — степінь «добуток однакових
співмножників»; промінь «смужка світла» — пломінь «полум'я»; талан
«доля» — талант «обдарування»; розпещений «зіпсований надмірною
увагою» — розбещений «морально зіпсований»; гучний «голосний» —
бучний «пишний», «галасливий»; веліти «наказати» — воліти «хотіти»;
гамувати «заспокоювати, приборкувати» — тамувати «задовольняти
потребу в чомусь», «стримувати».

За лексичним  значенням пароніми бувають:

синонімічні: повідь — повінь, крапля — капля, слимак — слизняк,

привабливий — принадливий, хиткий — хибкий, плоский — плаский,
барабанити — тарабанити, линути — ринути, притаїтися — причаїтися,
рипіти — скрипіти, радити — раяти;        

антонімічні: лепський — кепський, прогрес — регрес, експорт — імпорт,

еміграція — імміграція, густо — пусто; семантично близькі: крикливий —
кричущий, церемонний «манірний, проханий» — церемоніальний
«урочистий, за певним розпорядком», цегельний — цегляний, ніготь —
кіготь, м'язи — в'язи, кіш «кошик» — ківш «черпак», кристал —
кришталь;

семантично різні: газ — гас, глуз — глузд, орден — ордер, дипломат —

дипломант, ефект — афект.

Пароніми, як і омоніми, у художній літературі та в побуті

використовуються для створення каламбурів — жартівливої гри слів: —
Сумніваюсь, чи ти козак чи кізяк, — засміявся задоволений своїм жартом
Варчук (М. Стельмах). Страшніш від огненних геєн голодна хіть
зажерливих гієн (Б. Олійник). Прийомний син барона був баран (Л.
Костенко). Нечесну приватизацію в народі називають приватизацією;
донощиків, шо на вухо доносять, іменують Навуходоносорами (за ім'ям
вавилонского царя Навуходоносора). Використання омонімів і паронімів
як художніх та стилістичних засобів називається парономазією.

Розділ мовознавчої науки, який вивчає фразеологізми,

називається фразеологією (від грец. phrases — вислів, logos — поняття,
вчення).
Фразеологізм — стійке сполучення двох і більше слів, яке в процесі
мовлення відтворюється як готова словесна формула, передає одне
значення і, як правило, має певне емоційне забарвлення.
Фразеологізми своїм лексичним значенням рівнозначні окремим словам
або словосполученням: бути на сьомому небі — почуватися щасливим;
брати за душу — розчулювати; мокрим рядном накрити — лаяти; права
рука — найближчий помічник; як сніг на голову— зненацька.
Фразеологізмам властиві такі ознаки:
1) семантична неподільність;
2) відтворюваність у готовому вигляді;
3) наявність емоційно-експресивного забарвлення;
4) сполучення двох і більше слів, що можуть мати переносне значення;
5) стійкість граматичних категорій і усталеність порядку слів;
6) спільність синтаксичної функції для всіх його компонентів.

ВИДИ ФРАЗЕОЛОГІЧНИХ ОДИНИЦЬ 

Фразеологічні єдності — це такі стійкі мовні вирази, загальне значення
яких пов’язане зі словами, що входять до складу цих виразів, тобто воно
більшою чи меншою мірою вмотивоване значенням складових частин
кожного вислову.
Наприклад, вираз ні пари з уст означає «мовчати», «не говорити». Його
значення зв’язане зі значенням іменник і вуста тапара, бо коли з уст не
виходить пара, вони стулені, тобто перебувають у тому стані, який
необхідний для того, щоб людина не говорила, мовчала.
Наприклад: біла ворона; прикусити язика.
Фразеологічні зрощення — це такі сполучення слів, які складають
неподільну цілісність і значення яких у сучасній мові не можна пов’язати з
тими словами, що входять до фразеологізму, тобто значення
фразеологізму не вмотивоване значенням його складників.
Наприклад, вираз дати гарбуза означає відмову дівчини тому, хто до неї
сватається, хоч такий зміст зовсім не витікає з лексичного значення слів,
які входять до цього виразу.
Наприклад: дуба врізати; пекти раків.
Фразеологічні сполучення — це такі стійкі мовні звороти, які
характеризуються певною самостійністю складових частин. Одне слово у
фразеологічному сполученні становить його ядро, а решта від нього
залежить, характеризує. Центральне слово фразеологічно обумовлене й не
може бути замінене іншим; ті ж слова, які його характеризують,
допускають взаємозаміну:порушити
питання, порушити справу; злобере, радістьбере. Наприклад: брати
участь; покласти край.
Фразеологічні вирази — це стійкі за своїм складом і значенням одиниці,
які складаються із слів з вільним лексичним значенням і відтворюються в
мові. Це приказки, прислів’я та крилаті вислови.

Прислів’я - це короткі влучні вислови, що у формі логічно завершеного

повного судження з висновком всебічно й багатогранно відтворюють
різноманітні сфери життя народу. Характеризуються прямим і переносним
значеннями (Наприклад: Немає в світі цвіту цвітнішого, як маківочка,
нема ж і роду ріднішого, як матіночка ); усталеною формою (Яка трава,
таке й сіно); контрастним поєднанням частин (вода – вогонь, небо – земля,
молодість – старість та ін. Наприклад: Добро пушить, а лихо сушить);
паралелізмом частин (Наприклад: Без сонця не можна бути, без милого не
можна жити). 
Приказка – короткий сталий образний вислів констатувального характеру,
що має одночленну будову, нерідко становить частину прислів’я, але без
висновку. Наприклад: Правда очі коле. Ото велике цабе. Не нашого поля
ягода. Тематика прислів’їв і приказок різноманітна.
Для українців хліб завжди був святинею, символом добробуту,
гостинності, здоров’я. Та й народні уявлення про матеріальні статки або
скруту обов’язково пов’язувались із хлібом. Їсти сухий хліб – жити у
нестатках, у бідності, нужді; мати хліб (шматок, кусок і т. ін.) хліба – 1)
добувати засоби до існування, заробляти на прожиття; 2) жити, не
відчуваючи нестатків; їсти чужий хліб – бути на чиїх- небудь харчах;
недаром хліб їсти – приносити користь.