Семінар 8. Мартинюк Юлія. ЛА-02.

Фразеологія. Лексикалізація. Вияв у фразеології національної специфіки мови. Словотвір. Зв’язок словотвору
з лексикологією і граматикою.

1) Поняття фразеологізму. Джерела фразеології. Функції фразеологізмів та їх типи. Ідіома як

фразеологічна одиниця.

Фразеологія –

1) сукупність фразеологізмів даної мови;

2) розділ мовознавства, який вивчає фразеологічний склад мови.

Предметом фразеології як науки є дослідження природи фразеологізмів і їх ознак, а також виявлення

закономірностей функціонування їх у мові.

Фразеологізми - стійкі словосполучення. Це готові сполучення слів, які не створюються в мовленні подібно
до вільних словосполучень (новий костюм, великий будинок, читати газети, йти до школи), а
відтворюються: якщо мовцеві необхідно вжити фразеологізм, то він його вилучає, як і слово, в готовому
вигляді зі свого фразеологічного запасу, а не будує його заново.

Фразеологізм — семантично пов'язане сполучення слів, яке, на відміну від подібних до нього за формою
синтаксичних структур (висловів або речень), не виникає в процесі мовлення відповідно до загальних
граматичних і значеннєвих закономірностей поєднання лексем, а відтворюється у вигляді усталеної,
неподільної, цілісної конструкції. Ще його називають «Крилатим висловом».

Основними джерелами фразеології є:

• вислови релігійного походження: наріжний камінь, не хлібом єдиним, вовк в овечій шкурі, Содом І Гомора,
пити гірку чашу, берегти як зіницю ока ;

• прислів’я, приказки, ж – однакові за лексичними і структурно-граматичними особливостями, але різні за

змістом усталені звороти, жартівливі вислови взяті з народного мовлення: баба з воза – коням легше, про
вовка промовка, чужими руками жар загрібати, накрити мокрим рядном, п’ятами накивати,

• вислови античної літератури: ахіллесова п’ята, прокрустове ложе, жертва Амура, дамоклів меч,
троянський кінь;

• крилаті вислови українського (літературного) походження: ні до солі (ніколи) «тепер їй, бачу не до солі»
(Котл.);

• первісно професійно-технічні вислови: куди голка, туди й нитка, грати першу скрипку, куй залізо, поки
гаряче, з космічною швидкістю, кинути всі козирі;

• висловлювання видати і відомих майстрів художнього слова: А хура й досі там (Л. Гліб.), У ріднім краї
навіть дим солодкий та коханий (Л. Укр.);

• вислови офіційно-ділової мови: брати участь, оголосити подяку, ухвалити резолюцію.

Фразеологізми в тексті можуть виконувати різноманітні функції, що залежать в основному від стилю
мови. Серед них виділяємо такі:

· номінативна функція – характерна найбільшим чином для наукового та офіційно-ділового стилю;

вживається для уникнення повторів;
· функція увиразнення висловлюваного допомагає розкрити прихований зміст, уточнити його;
· оцінна функція передає суб’єктивне (позитивне або негативне) ставлення автора до об’єктивної
дійсності – схвалення, захоплення або критику, зневагу; більшість фразеологізмів виражають
конкретну оцінку навіть поза текстом.
· емоційно-експресивна функція характеризує психічний стан мовця, передає його ставлення до
висловлюваного через емоції;
 · функція порівняння дає можливість влучно зіставити (протиставити) двох або більше осіб,
предметів чи явищ;
· функція створення гумору, іронії або сатири стає ефективним способом надання висловленому
жартівливого тону, висміювання певних рис дійсності; досить часто досягається гіперболізацією
характеристик осіб, предметів чи явищ;
· функція створення необхідного колориту найчастіше необхідна під час описання події, яка
характеризується певними історичними й соціальними особливостями;
· функція передачі зовнішніх та внутрішніх якостей необхідна для найбільш точної та виразної
характеристики осіб, предметів, явищ.

Ідіома

Фразеологічні зрощення (або ідіоми у вузькому значенні) – це абсолютно неподільні словосполучення,

значення яких зовсім не залежить від їх лексичного складу, від значень компонентів.

Ідіома – це вислів зрозумілий лише носіям мови або тим, хто добре з ним знайомий.

Наприклад, у нас є фраза «Коли рак на горі свисне», якщо її перевести на англійську і озвучити в розмові з
американцем, він не зрозуміє про що взагалі йде мова. Хоча у них є свій, дуже схоже вираз – «When Pigs Fly»
що дослівно перекладається як «Коли свині полетять» або «Коли свині літатимуть».

Як правило, ідіоми дуже складно перекласти та зберегти їх зміст, якщо тільки не використовувати різні
слова замінники. Для розуміння таких виразів необхідно знати особливості мови, літератури і культури
конкретної країни.

Ідіоматика є прошарком лексикону мови, до складу якого входять різноструктурні вторинні експресивні
номінації – слова, словосполучення та речення. При такому тлумаченні ідіоматика виходить за межі
фразеології. Занадто вузьке і структурно лімітоване тлумачення поняття ідіоматики, яке панувало у
фразеології з моменту її оформлення як мовознавчої науки до недавнього часу, є причиною того, що
поняття ідіоми застосовувалося переважно до словосполучення (ідіомифразеологізми), у той час як
однослівним ідіомам майже не приділялося уваги.

Поняття ідіоматики є ширшим за поняття фразеології, оскільки воно поширюється на одинці як

синтаксичного, так і лексичного рівнів. З іншого боку, не всі фразеологізми є ідіомами: фразеологічні
одиниці представляють такі підкласи, як зрощення, напівзрощення, єдності, напів’єдності та
фразеологічні вирази ідіоматичного характеру. Усі зазначені підкласи ідіом-фразеологізмів разом із класом
однослівних ідіом утворюють ідіоматичну систему мови.

Провідними системними характеристиками ідіом є образність та яскраво виражена експресивна функція,

адже всі ідіоми є прагматично навантаженими.

Отже, розрізняють два основні погляди на ідіоматичні одиниці – так званий «широкий підхід» та «вузький
підхід» до ідіом. Саме західні мовознавці, у порівнянні з теорією В. Виноградова, значно розширили поняття
ідіоми. Крім словосполучень, до складу ідіом, вони віднесли прислів’я, кліше, сленгові фрази у яких є одна
спільна риса – ідіоматичність.

2) Класифікація фразеологізмів. Системні зв’язки у фразеології. Фразеологія і мовні кліше та штампи.

Вживання та трансформація фразеологізмів. Прислів’я, приказки, афоризми, крилаті вислови.

Існують різні класифікації фразеологізмів. Найвідомішою є класифікація фразеологізмів за ступенем

злютованості їх компонентів, яку розробив французький мовознавець Ш. Баллі і доповнив російський
мовознавець В.В. Виноградов (1894-1969).

За цією класифікацією фразеологізми поділяють на фразеологічні зрощення, фразеологічні єдності та

фразеологічні сполучення.

Фразеологічні зрощення - семантично неподільні фразеологічні одиниці, значення яких не випливає зі

значень їх компонентів.
Наприклад: собаку з'їсти "бути майстром у якійсь справі". Тут власні значення слів собака і їсти не
відіграють жодної ролі, бо неможливо пояснити, чому знання й досвід передбачають поїдання собак.

До фразеологічних зрощень належать такі фразеологізми, як укр. точити ляси (баляндраси ) "вести пусті
розмови", пекти раків "червоніти від сорому", дати кучми "побити", підсунути свиню "підступно завдати
прикрощів комусь", збити з пантелику "викликати розгубленість у кого-небудь, дезорієнтувати"; рос.
бить баклуши "нічого не робити, байдикувати", как пить дать "напевне", реветь белугой "сильно
плакати", сапоги в смятку "нісенітниці", у черта на куличках "дуже далеко"; польськ. dac deba "втекти"
(буквально: "дати дуба"), англ. a fishy story "видумка" (дослівно: "риб'яча розповідь, казка"), to show the white
feather "злякатися" (буквально: "показати біле перо").

Фразеологічні зрощення називають ще ідіомами, під якими розуміють фразеологізми з повною втратою
внутрішньої форми. Пояснити, як склалося значення ідіом, - складна етимологічна проблема. Так,
наприклад, англ. tit to tat має значення "око за око", але пояснити, що означають слова tit і tat, ніхто не
може.

Ідіоми неможливо дослівно перекласти на іншу мову. До ідіоми в іншій мові можна лише відшукати ідіому-
відповідник, якщо така є, або перекласти її одним словом чи вільним словосполученням. Скажімо, англ.
skeleton in the cupboard перекладається як "сімейна таємниця", хоч дослівний переклад - "скелет у буфеті",
англ. to wear one's heart on one's sleeve перекладається як "бути відкритим, відвертим", хоча дослівний
переклад - "носити серце на рукаві".

Фразеологічні єдності-семантично неподільні фразеологічні одиниці, цілісне значення яких умотивоване

значенням їх компонентів.

Значення фразеологічної єдності виникає внаслідок узагальненого переносного значення вільного

словосполучення. Це результат образного метафоричного переосмислення словосполучення. Як приклади
можна навести такі фразеологічні єдності: зробити з мухи слона "перебільшити щось", пальцем не
ворухнути "нічого не зробити", мілко плавати "не мати достатніх здібностей, сил, знань для певної
справи; погано розумітися на чомусь", прикусити язика "замовчати", тримати камінь за пазухою
"приховувати ненависть до кого-небудь; готувати помсту", гнути спину "важко працювати", плисти за
течією "пасивно підкорятися обставинам"; рос. брать быка за рога "починати з найважчого", сесть в
лужу "оскандалитися", положить зубы на полку "голодувати, відчувати нестаток".

Фразеологічні сполучення - звороти, в яких самостійне значення кожного слова е абсолютно чітким, але
один із компонентів має зв'язане значення.

Наприклад: брати участь, досада бере,розквасити ніс; рос. закадычный друг, уклончивый ответ,
щекотливый вопрос, потупить глаза, одержать победу, нанести поражение; англ. to break silence
"порушити мовчання", to make friends "подружитися"; нім. die Kraft nehmen "позбавити сил", das Wort
ergreifen "брати слово".

У кожному наведеному звороті всі слова мають своє значення, але одне зі слів реалізує таке значення, як
правило, тільки в цьому звороті. Так, скажімо, слово розквасити реалізує значення "розбити до крові"
лише зі словами ніс, обличчя та їх синонімами. Слово брати має значення "проймати" тільки у сполученнях
зі словами досада, злість (не можна сказати радість бере, щастя бере тощо). Російське слово одержать
актуалізує значення "здобути" тільки в поєднанні зі словами победа і верх (не можна сказати одержать
образование, одержать деньги тощо), а закадычный "щирий" загалом поєднується лише зі словом друг.

Ті мовознавці, що дотримуються широкого розуміння фразеології, тобто відносять до неї комунікативні

одиниці (речення) і будь-які влучні (крилаті) фрази, виділяють четвертий тип фразеологізмів -
фразеологічні вирази.

Фразеологічні вирази - стійкі за складом і вживанням семантично подільні звороти, які складаються
повністю зі слів із вільним значенням.

Фразеологічні вирази - це прислів'я, приказки, афоризми відомих політиків, письменників, діячів науки й
культури: Не все золото, що блищить; Крапля камінь точить; Сім раз відмір, один відріж; І чужому
научайтесь, й свого не цурайтесь (Т. Шевченко); Караюсь, мучусь, але не каюсь (Т. Шевченко); Борітеся -
поборете (Т. Шевченко); Лиш боротись - значить жить (І. Франко); Та є печальна втіха далебі; комусь на
світі гірше, ніж тобі (Ліна Костенко); Любви все возрасты покорны (О. Пушкін); Перейти рубікон (Цезар); У
здоровому тілі здоровити дух (Ювенал); Вірю, бо це абсурд (Августин); Гроші не пахнуть (Веспасіан);
Добрим и намірами вимощене пекло (С. Джонсон); Блажен муж, що не йде на раду нечестивих (Біблія).

У фразеології, як і в лексиці, спостерігаються системні зв'язки, тобто фразеологічна одиниця може

вживатися в кількох значеннях, вступати в омонімічні, синонімічні, антонімічні відношення. На відміну від
слів, багатозначність фразеологізмів обмежена і має свої специфічні особливості, які обумовлюються
ступенем семантичної цілісності, структурно-семантичною залежністю окремих компонентів стійких
словосполучень. Наприклад, крутити голову може означати: 1) захоплювати кого-небудь, закохувати і 2)
збивати з пантелику, говорити неправду: «Чи захоче Тоня із ним дружити?.. Адже їй одне задоволення —
крутити голови хлопцям...» (О. Гончар); «Мені теж довго голову крутили з пасікою» (М. Стельмах).
Критерієм розрізнення значення фразеологізму є словесне і фразеологічне оточення, в якому значення
фразеологізму конкретизується.

Омонімія у фразеології менш поширена, ніж полісемія, адже більшість фразеологічний одиниць в
українській мові однозначна. Сама суть фразеологізму полягає в тому, щоб мінімальною кількістю слів
відтворити глибину явища, факту. Фразеологічні вислови (прислів'я, приказки, крилаті слова, порівняння)
переважно однозначні: біла ворона; як дві краплі води; хто високо літає, той низько сяде. Тому значення
фразеологічних одиниць може змінюватися тільки під впливом контексту. Саме мовне оточення дає
можливість виявити у фразеологізмі землі під ногами не чути кілька значень, наприклад: 1) втікати, 2)
бігти, 3) у розпачі йти, 4) бути молодим, бадьорим.

Синонімія у фразеології тісно пов'язана з багатозначністю, яка є однією з причин появи фразеологічних
синонімів. Фразеологічні синоніми — це ряд фразеологічних висловів, які, виражаючи одне і те ж поняття,
відрізняються один від одного експресивно-змістовими відтінками або тим, що належать до різних
функціональних типів мовлення. Напр.: старанно працювати — засукавши рукава (інтенсивно), не
покладаючи рук (невтомно), у поті чола (тяжко заробляючи). В ролі домінанти тут виступає окреме
слово або вільне словосполучення, бо кожний фразеологізм має вже в собі заряд експресії. Семантичні
відмінності між членами синонімічного ряду можна легко виявити. Багаточленні синонімічні ряди
утворюють прислів'я та приказки.

Фразеологічні синоніми треба відрізняти від фразеологічних варіантів. Під фразеологічними варіантам и
розуміються різновиди фразеологічних одиниць, які є тотожними за значенням, стилістичними й
синтаксичними функціями, але частково відрізняються лексичним складом або порядком слів: стенати
(знизувати) плечима; взяти гору (верх); брати (взяти, вбрати, забрати) в шори; кров пити (смоктати);
тоді, як мертвий оживе (з гробу підніметься); в одну дудку грати і під одну дудку грати та ін.

Іноді фразеологізми настільки розходяться за своїми значеннями, що стають антитезою один до одного:
метати (кидати) очима блискавки означає 1) сердитись, гарячкувати і 2) кокетувати. До антонімічності
може привести заміна одного з компонентів, який утворює центр фразеологізму: зіп'ястися (стати) на
ноги і з ніг звалитись (упасти); (зникнути) як крізь землю провадитись і (з'явитися) як із землі виринути.

У фразеологізмах-антонімах зіставляються протилежні якості чи властивості: хоч сядь та й плач, хоч

стоя реви; чуже бачить і під лісом, а свого не бачить і під носом. Вказується на трудність дії (на стіну
дертися; лікті гризти; потилицю чухати) або реальну неможливість її (побачиш, як свої вуха; відбудеться
тоді, як рак свисне; як мертвий оживе та ін.). Іноді поєднуються антонімічні слова за допомогою сурядних
сполучників: або пан або пропав; ні в тин ні в ворота; ні богу свічка ні чорту кочерга. Деякі фразеологізми
будуються на протиставленні, що підсилюється запереченням однієї з властивостей: не все те золото,
що блищить; не хвалися язиком, а хвалися ділом; не хвали день до вечора; не кричи, а ліпше навчи.
Мовні кліше та штампи

У мові є звороти, які в певних мовленнєвих ситуаціях повторюються без змін як усталена словесна
формула. Від власне фразеологізмів вони відрізняються тим, що їхні компоненти зберігають своє пряме
лексичне значення і їм не властиве емоційно-експресивне забарвлення. Розрізняють три види таких
стійких словосполучень: кліше, штампи та складені найменування.

Кліше — звичний зворот, регулярно повторюваний у певних умовах і контекстах для тотожного
позначення адекватних ситуацій, стосунків між людьми тощо.

Наприклад, існують кліше мовного етикету: добрий день, доброго здоров 'я, радий Вас бачити, до
побачення, на добраніч, бувайте здорові, на все добре, будь ласка, якщо Ваша ласка, ласкаво просимо,
будьте люб'язні, щиро дякую, глибоко вдячний, з повагою, шановний пане, вельмишановний добродію, з
роси й води, бажаю щастя й добра Вам.

Для позначення різних явищ суспільно-політичного життя вживають усталені звороти на зразок:
правляча верхівка, посадова особа, засоби масової інформації, сфера обслуговування, правоохоронні органи,
організована злочинність, криміногенна ситуація, виборчий блок, передвиборча агітація, результати
виборів, всенародне обговорення, пленарне засідання, маніпулювання громадською думкою, соціально
незахищені верстви населення, розв'язання проблеми, боротьба з тероризмом, фінансова підтримка,
комплексні заходи, стан довкілля.

В офіційно-діловому спілкуванні використовують, наприклад, такі кліше: згідно з розпорядженням, на

підставі наказу, відповідно до чинного законодавства, порядок денний, поставити питання на розгляд,
довести до відома, взяти до уваги, вжити заходів, надати допомогу, з боку адміністрації, обіймати
посаду, повноважний орган, через сімейні обставини, за місцем основної роботи, у зв 'язку з виходом на
пенсію, укласти договір, матеріальна відповідальність.

У медичній галузі побутують кліше на зразок госпіталізація хворого, попередній медичний огляд,
дослідження крові, задавнена хвороба, відчуття болю, затьмарення свідомості, забите місце,
сприятливий прогноз хвороби, згідно з приписом лікаря, живильний розчин, приймання їжі, зсідання крові,
лікарняний листок, тимчасова непрацездатність.

Штампи — це утерті від частого невмотивованого вживання вирази, які втратили свою
інформативність. Штампи найчастіше трапляються в діловому мовленні, у газетних статтях: дати
путівку в життя, біле золото (про бавовну), чорне золото (про вугілля), люди в білих халатах (про лікарів),
мати велике значення, відігравати важливу роль, являти значний інтерес, приділяти значну увагу,
необхідно відзначити.

Штампи виникають і тоді, коли звороти офіційно-ділового мовлення вживають у побутовій розмові, у
художніх, публіцистичних творах, у наукових працях: у зв 'язку з відсутністю коштів, за наявності
відповідних умов, у даний час, поставити на лінійку готовності, вводити в дію, проведена певна робота.

Вони можуть являти собою також нагромадження зайвих слів: проведення роботи по впорядкуванню
території (замість: впорядкування території), робота по впровадженню нових методів, роботи по
ремонту, працюють над здійсненням завдання поліпшення роботи транспорту, питання забезпечення
виконання плану, питання проведення боротьби із злочинністю.

Штампи затуманюють зміст висловлювання, роблять мову важкою для сприйняття, нечіткою, тому їх
слід уникати.

Складені найменування сукупно позначають одне поняття чи називають одне явище і мають сталий
склад: ядерна реакція, атомна вага, електромагнітне поле; продуктивні сили, фонд заробітної плати,
додана вартість, безоплатний кредит, дебіторська заборгованість, аналітична геометрія, інтегральне
числення, диференціальні рівняння, теорія ймовірностей, кластерний аналіз; центральна нервова
система, синдром набутого імунодефіциту, вітряна віспа, запалення легень; називний відмінок, умовний
спосіб, дієприкметниковий зворот; районна державна адміністрація, державний секретар, капітан
першого рангу, надзвичайний і повноважний посол; Чорне море, Донецький кряж, Волинська область.
Трапляються складені найменування, мотивація значень яких тією чи іншою мірою втрачена: адамове
яблуко (борлак), петрів батіг (цикорій), антонів вогонь (гангрена), грудна жаба (стенокардія), куряча
сліпота (хвороба очей), собача кропива звичайна, волоський горіх. Тим вони наближаються до власне
фразеологізмів.

Вживання фразеологізмів та їх трансформація

З фразеологічного складу української мови як один із способів найяскравішої виразності використовуються

розмовні фразеологічні одиниці. Це пояснюється тим, що більшість фразеологізмів належить до
розмовних. Рідше трапляються книжні або просторічні. Залежно від ситуації чи контексту автори
порізному вживають їх, видозмінюючи чи залишаючи без зміни структуру і значення.

Для введення в контекст фразеологічної одиниці без зміни структури часто послуговуються вставними
словами і реченнями, допоміжними словами, сполучниками, частками тощо.

Можуть вводитися фразеологізми й без допоміжних засобів. Так, ідіоми безпосередньо вплітаються в
канву речення як головні чи другорядні

його члени, необхідні для повноти висловлення думки: «Ну, все, — подумав тоді Микола Федорович, —
здається, з пожежниками владнав». Подумав і... палець об палець не вдарив, аби виправити становище»
(газ.).

Прислів'я, приказки, різні сентенції, крилаті вислови вводяться в текст як висновок, підсумок у кінці твору
чи абзацу, тому часто виступають наскрізними образами. їм властива більша граматична
самостійність, хоч семантикою вони тісно зв'язані з контекстом.

У функціонуванні фразеологічних одиниць найвиразніше виявляються зображувально-емоційна і

зображувально-змалювальна функції. Зображувально-емоційна функція допомагає авторові виявити свої
почуття, ставлення до фактів, подій і викликає відповідні емоції в читачів. Зображувально-змалювальна
функція фразеологізмів в авторській мові сприяє наочності у вираженні думок і почуттів, які майстер
слова прагне передати у формі образних уявлень. Особливо часто трапляються фразеологічні одиниці в
різних авторських відступах, які служать поглибленню теми оповіді, дають можливість заволодіти
читацькою увагою.

Крім уведення в текст фразеологічних одиниць без зміни семантики і структури, сильний стилістичний
ефект художники слова досягають шляхом видозміни і перетворення фразеологізму. З погляду стилістики
така трансформація необхідна для того, щоб оновити семантику і структуру фразеологізмів, аби не
стерся фразеологічний образ. Автори часто вдаються до індивідуально-авторського перетворення
фразеологізмів, яке відбувається під впливом актуалізації. Від автора вона вимагає такої перебудови
семантики і структури, за якої зберігається співвіднесеність з номінативним, вихідним фразеологізмом.

Існує ряд прийомів перетворення фразеологічних одиниць. Семантичні перетворення містять у собі два
різновиди — з навмисним обігруванням прямого лексичного значення окремих компонентів фразеологізмів
та зіткнення чи протиставлення вільного і фразеологічного значень у словосполученні або реченні. В
такому разі створюється фразеологічний каламбур як один із виразних засобів комічного. Під
фразеологічним каламбуром розуміється така фігура мовлення, при якій з метою гумору чи сатири
використовується фразеологічна одиниця як семантично цілісне, нерозкладне і як вільне словосполучення.
Сюди ж зараховуються й ті, в яких тільки одне слово як компонент фразеологічної одиниці сприймається в
прямому значенні.

Часткове перетворення семантики фразеологічної одиниці полягає в тому, що залежно від контексту на
перший план виступає то пряме, то переносне значення, причому переважає одне з них у конкретному
контексті.

Повне семантичне перетворення фразеологічної одиниці можливе за умов, коли в мові існує вільне
словосполучення, від якого утворився фразеологізм. Несподіване їх зіткнення при відповідній ситуації дає
комічний ефект. Таке зіткнення відбувається у вузькому чи широкому контексті авторської мови або мови
персонажа. Іноді цей прийом використовується одночасно і в мові персонажа, і в авторській, що дає
можливість реалізувати словосполучення в двох планах — фразеологічному і вільному.

Сатиричне відображення дійсності вимагає створення комічного ефекту, який оголював би внутрішні
суперечності явищ, подій. Сама суть комізму полягає в тому, що ці суперечності виражають
невідповідність між явищами, котрі існують у дійсності, й тими, на що вони претендують, за що себе
хочуть видати. Саме вони й створюють у мові невідповідність прямого й переносного значень
фразеологічної одиниці при каламбурі, допомагають глибше розкрити суть фактів і явищ, виявити їхні
потаємні зв'язки, часто приховані й несподівані.

Цьому сприяє зміна не тільки семантики, а й структури фразеологізмів, яка полягає в заміні або випущенні
компонентів, поширенні лексичного складу, контамінації чи руйнуванні структури фразеологічної одиниці.

Найчастіше майстри пера вдаються до заміни компонентів фразеологічної одиниці, зберігаючи її

внутрішню форму.

Відоме ще поширення компонентного складу фразеологічної одиниці як один із проявів формальної

збитковості. При експлікації, тобто розгортанні, у фразеологізмі значення його, як правило, залишається
тим самим, додаткові компоненти лише підсилюють експресивність сполучення. Внаслідок поширення
компонентів відбувається їхнє уточнення, підсилення експресії фразеологічної одиниці, актуалізується її
внутрішня форма. Серед різних видів такої трансформації частіше вживається атрибутивний, тобто
один з компонентів фразеологізму поширюється за рахунок конкретного означення, яке додається до
іменника.

До експлікації належить контамінація фразеологічної одиниці. Вона широко використовується в художніх

творах, особливо в сатирі. Найчастіше при ній поєднуються сталі словосполучення, які починаються з
того самого слова.

Поряд із поширенням компонентів фразеологічної одиниці чи всього її складу, об'єднанням кількох

фразеологізмів широко відоме скорочення , тобто зменшення числа компонентів (еліпсис). Воно наявне і в
мові, і в мовленні. У мові скоротилися прислів'я, приказки та інші фразеологічні одиниці.

У сатиричних творах такі фразеологічні одиниці вживаються еліпсованими. Імпліцитність, тобто

нерозгорненість, приводить до узагальнення змісту, немотивованості фразеологічного образу і мовної
економії: «А далі його раптом потягло на музику: став, ні сіло, ні впало, музикантом у ресторані, потім —
електриком у філармонії...» (журн.).

Іноді спостерігається поєднання кількох прийомів зміни структури фразеологічної одиниці, від чого,
природно, змінюється її значення. Трансформоване прислів'я ложка дьогтю псує бочку меду змінило
структуру і семантику. В контексті воно конкретизувалося, пристосовуючись до нього, і змінило
значення: «Вимальовуючи портрет переконаного хапуги, який на очах широкої публіки натоптує кишені
державною готівкою, він замішував фарби за перевіреним рецептом: до чайної ложечки правди додавав
відро брехні, припущень, вигадок» (журн.).

Таке поєднання різних стилістичних прийомів звичайно наявне в творах досвідчених майстрів слова. Воно
допомагає донести свої ідеї до читачів чи слухачів, вплинути на їхні емоції.

Приказки, прислів’я, афоризми, крилаті вислови.

Приказка — жанр фольклорної прози, короткий сталий образний вислів констатуючого характеру, що має
одночленну будову, нерідко становить частину прислів'я, але без висновку, і вживається в переносному
значенні. Зміст її, на відміну від прислів'я, не має звичайно повчального характеру, їй властива
синтаксична незавершеність. Досить часто це вкорочене прислів'я, наприклад: «як сніг на голову»,
«вивести на чисту воду», «лисячий хвіст», «вовчий рот», «собаку з'їв».

У наведеному визначенні поняття приказка, що зроблене з формального боку, акцент зроблено саме на
розмежуванні від поняття прислів'я, яке на відміну від приказки, є хоча й коротким, але твором
узагальнюючого характеру, тобто завершеним повним судженням, нерідко з двочленною структурою.
Загальною назвою для приказок, примовок, прислів'їв - є приповідки.

Особливістю приказок є те, що вона звичайно до сказаного як афористична ілюстрація. Натомість

прислів'я є певним узагальненням. Часто приказка є скороченим прислів'ям.

У західних областях України прислів'я та приказки об’єднуються в одне поняття — «приповідки».

Прислів'я — мала форма народної поетичної творчості, короткий, ритмізований вислів, що несе
узагальнену думку, висновок, іносказання з дидактичним ухилом.

У фольклористиці прислів'я та приказки позначають терміном паремії.

Своєю силою прислів'я зобов'язане смисловому ефекту, що виникає в результаті особливого стяжіння
синтаксичної і лексичної форми, покликаного закріпити якийсь зміст; прийоми, за допомогою яких
досягається це стяжіння:

· стислість пропозиції і часте поєднання невизначено-особистих форм і дієслова в теперішньому

часі або наказовому нахилі
· паралелізм
· алітерація, асонанс, рима і інші звукові механізми, що роблять вислів ритмічно стислим

Всі ці прийоми допомагають узагальнити твердження, підняти його до рівня метафори, тобто
перетворити на типовий еквівалент практично нескінченного числа ситуацій. Поєднання кількох таких
прийомів стає для слухача сигналом, що фіксує щось ніби дискурсивній ізотопії. Можна говорити про
«стиль прислів'я», що існує ніби поза часом: традиційність — настільки невід'ємна його межа, що сама
думка про «витоки» прислів'я здається в чомусь суперечливою.

Афоризм — короткий влучний оригінальний вислів, що виражає узагальнену думку в виразній, легкій для
запам'ятовування формі, яка згодом неодноразово відтворюється іншими людьми. В афоризмі
досягається найвища концентрація безпосереднього повідомлення і того контексту, в якому думка
сприймається слухачами або читачем

Афоризмами можуть бути прислів'я, сентенції класичних авторів, крилаті вислови з літературних та
філософських творів.

Літературний афоризм як самостійний жанр виник з народних прислів'їв та приказок, але різниться від
них фіксованим авторством. Першим його зразком вважаються «Афоризми» Гіппократа. Відомий він і в
києворуську добу («Моління Даниїла Заточника», XIII ст.). Особливого поширення афоризм набув у роки
Ренесансу, досягнув смислової витонченості в епоху класицизму (Б. Паскаль, М. де Монтень, Ф.
Ларошфуко).

Чимало влучних висловів українських письменників, де використані розмаїті стилістичні фігури, парадокси,
метафори тощо, перетворилися на крилаті, вживаються як афоризми:

· Борітеся — поборете (Т. Шевченко).

· Захочеш — і будеш.
В людині, затям,
Лежить невідгадана сила (О. Ольжич).

Різновидом літературного афоризму є римований афоризм (афорима):

· Любов к отчизні де героїть,

Там сила вража не устоїть (І. Котляревський).

Крилаті слова (крилаті вислови, крилаті фрази) — сталі словесні формули (влучні вислови, звороти мови,
окремі слова).

До крилатих слів належать:

· висловлювання відомих осіб (письменників, політиків, громадських діячів та ін.);

 · назви історичних та міфологічних подій, що набули переносного значення;
· власні імена історичних, міфологічних та літературних персонажів, які мають символічне значення
тощо.

Є різні терміни на позначення цього поняття (літературна цитата, фразеологічна цитата, крилата
фраза, крилатий вираз), але в українській науковій літературі усталився термін крилаті слова.

Словосполучення крилаті слова набуло термінологічного значення після виходу у світ книги «Крилаті
слова» (1864) німецького філолога Георга Бюхмана.

Джерела крилатих слів різноманітні: усна народна творчість, твори античних письменників, релігійні
тексти (Біблія, Коран), вислови з європейських мов, вислови українських та зарубіжних письменників. В
українській мові особливо поширені крилаті вислови з творчості Тараса Шевченка, Івана Франка, Лесі
Українки та ін. Крилаті слова є досить популярними серед мовців. Крилаті вислови, як прислів'я і приказки,
зараховують до фразеологізмів, але такий підхід не є загальноприйнятим.

3) Словотвір (дериватологія) – учення про теоретичні способи і засоби творення слів. Основні
поняття дериватології: словотвірне значення, твірна основа, словотворчий тип і розряд.

Словотвір, або дериватологія – розділ мовознавства, який вивчає способи і засоби творення слів. До
завдань словотвору належить також вивчення усього арсеналу словотвірних засобів, словотвірних типів
та словотвірних моделей, що існують у мові. Системне вивчення словотвору передбачає розгляд
конкретного способу творення слова з урахуванням частиномовної належності слова, характеру твірної
основи, звукових змін, характерних сучасній українській мові. Словотвір пов’язаний практично з усіма
лінгвістичними дисциплінами: морфемікою, морфологією, лексикологією, синтаксисом, стилістикою.
Однак найтісніший зв’язок він виявляє з морфемікою та лексикологію (саме тому у традиційній чеській
граматиці словотвір як система засобів поповнення лексикону вивчається разом із лексикологією).
Результати морфемного аналізу (виокремлення й обґрунтування певних морфем у слові) – вихідна умова
аналізу словотвірного, у ході якого інвентар морфем далі розглядається з погляду його участі у творенні
нового слова.

Типи словотвору.

Синхронний (описовий) словотвір. Вивчає словотвірну структуру слів на будь-якому конкретному етапі
розвитку мови.

Основні поняття синхронного словотвору:

– словотвірна мотивація (пояснення похідного слова через вихідне);

– словотвірне значення похідного слова з урахуванням його сучасних (живих) зв’язків з іншими словами або
словосполученнями;

– словотвірні відношення – відношення похідного (вторинного) слова до слова, від якого воно утворилося;

– спосіб словотвору (увесь арсенал словотворчих засобів мови, словотвірних типів і розрядів у межах
використовуваних способів словотворення).

Діахронний словотвір вивчає історію появи похідних слів на основі зіставлення різних періодів
функціонування мови.

Словотвірну структуру похідного слова складають:

– твірна (мотивувальна) основа слова, від якого безпосередньо утворене дане;

– словотворчий засіб (формант).

Усі слова нашої мови можна поділити на слова з непохідними основами (від яких утворюються інші слова)
та слова з похідними основами. Під основою прийнято розуміти частину слова без закінчення (колір…).
Непохідні основи мають у своєму складі лише корінь, похідні — ще й хоча б один словотворчий афікс
(префікс, суфікс, постфікс). До слів з непохідними основами належать, наприклад, ліс, сад, море, поле, літо,
синій, чорний, п'ю; до слів з похідними основами — перелісок, садівник, заморський, польовий, літній,
посиніти, зчорнітися, допити.

Префікси, корені суфікси, закінчення, (флексії) та постфікси називаються значущими частинами слова, або
морфемами.

Префікс — значуща частина слова, яка стоїть перед коренем і служить для творення нових слів чи нових
форм (колір…). Наприклад: казати — сказати, наказати, переказати, підказати доказати, вказати;
сумнівний — безсумнівний; миліший — наймиліший.

Корінь — це спільна частина споріднених слів (колір …). Наприклад, для споріднених слів сад, садок, садівник,
садовий коренем є спільна частина сад-; для ходити, заходити, перехід, вхід, вихід — частина ход- (хід- у
закритому складі) .

Суфікс — значуща частина слова, яка стоїть після кореня і служить для творення нових слів чи нових форм
(колір …). Наприклад: малий — маленький, малесенький, малюсінький; трава — травинка, травиця,
травиченька; погойдати — погойдувати.

Закінчення — це змінна морфема, яка стоїть після суфікса чи після кореня (у непохідних основах) і служить
для зв'язку слів між собою (колір ---); нульове закінчення позначається: наприклад: кохання, швидкий,
мужність, малює.

Постфікс — значуща частина, що стоїть після закінчення і служить для творення нових слів чи нових
форм (графічне позначення таке ж, як і суфікса). Наприклад: бити — битися, скажи — скажи-но.

Процес творення нових слів у мові має назву словотворення. Нові слова утворюються на базі вже існуючих.

Слово, яке служить базою для утворення іншого, називається твірним. Наприклад, для іменника
правдивість твірним словом є прикметник правдивий, а для правдивий — іменник правда; для
прикметника ялинковий твірним словом є іменник ялинка, а для ялинка — іменник ялина.

Твірною основою (колір …) є та частина твірного слова, яка входить до складу нового (похідного) слова
(при цьому флексія до уваги не береться). Наприклад: правдивість — правдивий — правда, ялинковий —
ялинка — ялина, преніжний — ніжний. Твірною основою може бути і ціле твірне слово. Так, у наведених
прикладах твірні слова і твірні основи збігаються: передивитися — дивитися, накреслити — креслити,
підрозділ — розділ, хористка — хорист — хор, надзвичайно — звичайно.

Ряд спільнокореневих слів, розташованих відповідно до послідовності їх творення, називається

словотворчим гніздом. Наприклад: плід — плідний — плідник — плідниковий; газета — газетяр —
газетярство; чорний — чорніти — почорніти — почорніння.

4) Основні способи словотворення: морфологічний (афіксація, основоскладання, абревіація),

морфолого-синтаксичний, лексико-синтаксичний, лексико-семантичний. Поняття «словоформа» і
«форманта». Форми словозміни і форми словотворення. Поняття деривації.

Залежно від матеріальних засобів вираження в українській мові розрізняють морфологічні та

неморфологічні способи словотвору.

До морфологічних способів словотвору належать усі способи творення простих слів за допомогою
афіксальних морфем, а також способи творення складних і складноскорочених слів. Поділяються на
афіксальні, основоскладання та абревіацію.

Афіксальні способи словотвору

Суфіксальний спосіб словотвору (суфіксація) – творення похідних слів приєднанням до твірної основи
суфікса. Суфікс може додаватися до твірної основи, яка дорівнює слову без закінчення (вод–а → вод–иц–я,
криг–а → криж– ин–а, ясн–ий → ясн–і–ти) та до частини основи (чит–а–ти →чит–анн–я, весел–и–ти–ся
→ весел–ощ–і).
Префіксальним способом словотвору (префіксацією) відбувається творення похідних слів приєднанням
префікса до цілого слова без зміни його частиномовного статусу: звичайний → над–звичайний, смак →
при–смак, весна → про–весна. Унаслідок приєднання префікса лексичне значення мотивувального слова
може суттєво видозмінюватися: гнати → по–гнати, за– гнати, ви–гнати, розі–гнати, зі–гнати, віді–
гнати, піді–гнати.

Суфіксально-перфіксальний (конфіксація). Цим способом похідні слова утворюються шляхом одночасного

приєднання до твірної основи особливої морфеми (конфікса) – префікса і суфікса одночасно: ліс → про–лі–
сок, нога → об–ніж–ок, робити → не–роб–ств–о. Похідне слово може змінювати частиномовний статус
порівняно з твірним (здоровий → о–здоров–и–ти, межа → роз–меж–ува–ти, стіл → на–стіль–н– ий) або
залишатися у його межах (дорога → по–дорож–ник, ліс → пере–ліс–ок).

Основоскладання, словоскладання і абревіація – різні типи складання основ. Такими способами словотвору
виникають складні і складноскорочені слова.

Складання. Спосіб творення слів поєднанням двох і більше основ чи цілих слів або їх скорочень (усічень). Цей
спосіб пов’язаний із системою словосполучень, які стають твірною базою складного слова. Інші способи
словотвору орієнтовані на творення простих слів. Основоскладання (композиція) – це поєднання кількох
основ за допомогою інтерфіксів о, е (зичити добра → добр–о–зич–лив–ий, здатний до праці → прац–е–
здатн–ий, ліс і степ → ліс–о–степ, землю міряти → земл–е– мір–Ø) або без них (три поверхи → три–
поверх–ов–ий, чотири кути → чотири–кут–н–ий).

Основоскладання часто супроводжується суфіксацією (матеріально вираженою або нульовою) Такий спосіб
творення слів називають складносуфіксальним: землю зрошувати → земл–е–зрош–енн–я, гуртом жити 31
→ гурт–о–жит–ок, всюди ходити → всюди–хід–Ø, довгий ніс → довг–о–нос– ик, книги друкувати → книг–о–
друкув–анн–я.

Словоскладання. Це поєднання двох або кількох слів, що виражають одне поняття, в складному слові.
Словоскладання виникає на базі словосполучень апозитивного (прикладкового) типу: дівчина-красуня,
вагон- ресторан, місто-гігант, фільм-опера. Специфічним в українській мові є тип складних слів, першим
компонентом яких виступає форма імперативу (ломи камінь → ломикамінь, гори цвіт → горицвіт,
перекоти поле → перекотиполе, крути вус → крутивус). Такі конструкції закріпилися в українських
прізвиськах та прізвищах: Непийпива, Тягнирядно, Задериногу, Убийвовк.

Абревіація. При творенні нових слів використовуються й усічені основи. Цим способом утворюються лише
іменники. Усічення може відбуватися у різний спосіб. Відповідно до різновиду усічення розрізняють
абревіатури:

– складові, коли нове слово творять окремі склади компонентів вихідного словосполучення:
Міністерство юстиції → Мінюст, Кабінет міністрів → Кабмін, народний депутат → нардеп,
командир батальйону → комбат, Донецький басейн → Донбас;
– комбіновані, або змішані, коли нове слово творить один із складів одного компонента та ціле слово
вихідного словосполучення: спортивна база → спортбаза, будівельні матеріали → будматеріали,
районний центр → райцентр;
– звукові, що складаються з перших звуків вихідного словосполучення (УПА (Українська повстанська
армія), США (Сполучені Штати Америки), ЗМІ (засоби масової інформації, АТО (антитерористична
операція). буквені, що складаються із назв перших літер словосполучення (ЗНО (зовнішнє незалежне
оцінювання), ЄС (Європейський союз), АЗС (автозаправна станція), РНБО України (Рада національної
безпеки і оборони України).

Серед неморфологічних способів творення нових слів розрізняють морфолого-синтаксичний, лексико-

синтаксичний і лексико-семантичний.

Морфолого-синтаксичним називається такий спосіб, при якому слово набуває нового значення,
переходить з однієї частини мови в іншу, змінюючи свої синтаксичні функції і морфологічні ознаки.
Наприклад, прикметники і дієприкметники переходять в іменники: передова, трудящі, майбутнє, минуле,
операційна, пальне, колискова, ланкова, учительська, вчений, безробітний, черговий, варенична, завідувач,
керуючий, кулішна, булочна, добові, завідуючий, відпочиваючий або іменники переходять в прислівники:
стали стіною, дивиться вовком, прибуду весною, вивчити напам'ять, кругом вода.

Лексико-синтаксичним називається спосіб, при якому нове лексичне слово утворюється в результаті
зрощення слів словосполучення в одне слово:перекотиполе, ломикамінь, шибайголова, Котигорошко,
Убийвовк, горицвіт, держиморда, натщесерце, попідтинню, донесхочу, пройдисвіт, впівголоса, сьогодні,
(цього дня - сьогодні, добра ніч –добраніч).

Лексико-семантичним способом називається переосмислення уже існуючих у мові слів. Наприклад, у слові
батьківщина, первісне значення якого «країна, де народився; місце зародження чогось». Пор.: «Він
одружився; взяв половину батьківщини – три шнури поля та поставив собі хату край села»
(М.Коцюбинський); «То велике щастя наше – мати, Батьківщина – правда і любов» (А.Малишко);
«Більшість дослідників батьківщиною сої вважає Східну Азію» (журн.). У сучасній мові ці два слова
розрізняються й наголосом: ба́тьківщина – спадщина від батьків, батьківщи́на – синонім до слова
вітчизна.

При переосмисленні виникають омоніми, наприклад: швець, чинбар, кожум'яка, гончар, коваль, стельмах
(назви осіб за фахом) і Швець, Чинбар, Кожум'яка, Гончар, Коваль, Стельмах (прізвища); захід, схід (сторони
світу) і Захід (Західна Європа), Схід (Східна Європа). корінь (у рослин)- корінь (у математиці); супутник
(людина) - супутник (літальний апарат).

Словоформа — це граматична форма того самого слова, яка виявляє лексичну тотожність із
співвідносними словами. Словоформи — це лексичні одиниці з конкретним граматичним значенням.
Словоформа - це основний носій граматичного значення. Сукупність словоформ певної лексеми
називається граматичною парадигмою. Поняття про словоформи Будь-яке висловлювання будується із
самостійних і службових слів. Службові слова виконують допоміжну, переважно граматичну роль. Вони
незмінні. Самостійні слова у висловлюваннях, називаючи певні явища, виступають у вигляді словоформ,
тобто певних граматичних форм.

Розрізняються словоформи трьох рівнів: лексичні, морфологічні й синтаксичні.

Лексичні словоформи (лексеми) виконують номінативну роль. У нашій уяві вони існують у якійсь
нейтральній формі, найімовірніше, у вигляді основ. З кожним таким словом рефлекторно пов'язане його
лексичне значення — узагальнений Реальний образ певного фрагмента дійсності (сигніфікат). раз, перш
ніж нам згадається слово, в уяві постає пов'язаний із ним образ певного предмета, явища. Цей образ так
само уявляється нам і тоді, коли слово чуємо від іншої людини або бачимо його написаним. Саме тому й
розуміємо його значення, а відтак — і значення висловлювання.

Морфологічні словоформи відбивають можливості слів тієї чи іншої частини мови відображати різні
відношення між окремими явищами як дійсності, так і внутрішнього стану людини. Іменник потенційно
має 14 словоформ (по сім відмінкових форм у двох числах); прикметник — 24 словоформи (ще шість
відмінкових форм у трьох родах і в множині); числівник (крім числівників один, тисяча, мільйон і под.) —
шість відмінкових словоформ.

Серед способових розрізняють форми дійсного, умовно-наказового способів. У дійсному способі дієслова
недоконаного виду мають форми давноминулого й минулого часів (чотири форми — три роди і множина),
теперішнього й дві майбутніх часів (по три особові форми в однині і три — у множині); дієслова
доконаного виду не мають форм теперішнього часу, мають тільки форми одного майбутнього та двох
минулих часів. В умовному способі, як і в минулому часі, дієслові має чотири форми (три роди і множина), у
наказовому — фактично три форми (друга особа однини, перша й друга особи? множини).

Синтаксичні словоформи — це різні форми самостійних частин мови, використовувані як будівельний

матеріал для творення словосполучень і речень як словесних моделей певних фрагментів явиш дійсності
чи внутрішніх станів людини.

Між значеннями граматичних засобів у морфології й у синтаксисі існує, отже, істотна різниця. Якщо
морфологічні засоби виражають тільки абстрактні, можливі, безвідносні до конкретної дійсності
відтінки змісту тих чи інших словоформ, то змістом будь-якого синтаксичного засобу є відображення
конкретного відношення між явищами дійсності чи внутрішніх станів людини.

До синтаксичних словоформ за своїм змістом певною мірою наближаються й поєднання допоміжних слів із
неозначеною формою дієслова на зразок почало світати, повинен зробити тощо. Очевидно, як
синтаксичні словоформи слід розглядати й поєднання дієслова-зв'язки бути з іменними частинами мови
(був здивований).

Прислівники в мовленні виступають у вигляді застиглих синтаксичних словоформ. Лише якісно-означальні

прислівники змінюють свою форму: мають вищий і найвищий ступені порівняння {легко — легше —
найлегше). Але це явище належить до лексико-семантичного й морфологічного рівнів, а не до
синтаксичного.

Формант — частина слова, що вносить зміну у значення кореня. Словотворчі афікси утворюють нові
слова (наприклад, пись-м-ен-ник), словозмінні — виражають відношення слова до інших слів (наприклад,
вогн-і гор-ять, музик-а гра-є).

Словозміна (також флексія), системне творення різних форм того самого слова відповідно до його
синтаксичних пов'язань з ін. словами в реченні й словосполученні без зміни його лексичного значення за
допомогою:

1) закінченнєвих змінних морфем-афіксів і постфіксів (стол-а, -и, -ів; стой-у, -іш, -а-ти-му; ми-ти-ся);

2) зміни основи слова т. зв. внутрішньою флексією (стіл: стол-а; стій: стой-у), див. Чергування звуків;

3) зміни наголосу слова (рук-и́: ру́к-и), у деяких випадках у тій самій функції, що і суфікс (за-си́п-а-ти: за-сип-
а́-ти = за-си́пува-ти);

4) зміни суфікса (гарн-ий: гарніш-ий) чи й префікса (най- гарніший; пис-а-ти: на-пис-а-ти), себто тут
типового засобу словотвору;

5) сполучення флексійної форми слова з прийменником (на стол-і, на стол-ах) чи з деякими ін. словами, що
тоді виконують службову функцію формотворної морфеми (читати: буду читати; гарн-ий: більш гарний,
т. зв. аналітичні форми).

Словотвір вивчає словотворення (деривацію), тобто утворення від наявних у мові нових слів з новим
лексичним значенням:

– Афіксами (префіксом: йти — за-йти, ви-йти, пере-йти, віді-йти, обі-йти, про-йти; суфіксом: ов —
ліс-ов-ий; комбінаціями афіксів).
– Словоскладанням (гол-о-дранець) й словозростами (Велик-день).
– Абревіатурою (сіль-рада, кол-госп, УНР — уенер).

Деривація — явище значно ширше, ніж словотворення. У мовознавстві під деривацією розуміють процес
утворення одних мовних одиниць (дериватів) на базі інших (вихідних), тобто процес творення вторинних
мовних знаків, які можна пояснити за допомогою вихідної одиниці: морфів на базі звуків, словоформ на базі
морфів, слів на базі інших слів чи словосполучень, словосполучень на базі слів, речень на базі слів та
словосполучень, тексту на базі висловлювань. Тому розрізняють деривацію семантичну, лексичну,
морфологічну, словотвірну і синтаксичну.

Словотвірна деривація полягає в тому, що вона створює для номінації вторинні знаки (деривати) у вигляді
слів, вихідною одиницею для яких можуть бути морфи (рук+ав), інші слова (Іваи+город, звір+о+лов),
прийменниково-іменникові форми (по дорозі — подорожник), синтаксичні словосполучення (сільське
господарство — сільськогосподарський), фразеологізми (байдики бити — байдикувати).

Синтаксична деривація — це таке відношення між твірним і похідним, при якому лексичне значення
твірного і похідного слова залишається незмінним (воно в них спільне), а змінюється лише частиномовна
належність похідного слова, тобто його синтаксична функція.
Лексична деривація — це таке відношення між твірним і похідним, при якому лексичне значення похідного
обов'язково змінюється стосовно лексичного значення відповідного твірного слова, а частиномовна
належність (синтаксична функція) його може змінюватися або не змінюватися: двоє — двійнята, два —
двічі, футбол — футболіст, сніг — сніговик, школа — школяр.