«Божественнна комедія» стала першим кроком до переходу суспільства до

епохи Відродження та відходження від філософських та релігійних думок

Середньовіччя.
Саме життя та творчість Данте стало символом життя середньовічної людини-
мислителя, людини-митця, що прагне справедливості. Через політичні
пристрасті, що палали у рідній поетові Флоренції, Данте став вигнанцем.
Майже двадцять років він прагнув повернутися на батьківщину, де був
приречений на страту. За кілька років до смерті Данте уряд Флоренції
оголосив амністію політичним вигнанцям, якщо вони зречуться своїх
поглядів. Данте не погодився, і його вдруге прирекли на смерть, за життя
поета цей вирок не скасували. Роки вигнання були найбільш плідними у
творчості Данте, десять із них він віддав створенню «Божественної комедії».
Як нам всім відомо, композиція «Божественної комедії» складається з трьох
символічних частин.
- Перша частина: «Пекло» - складається з 34 пісень.
- Друга частина: «Чистилище» - що складається з 33 пісень
- Третя частина: «Рай» - що також складається з 33 пісень
33 – символічне число, це вік Іісуса, а отже число гармонії.
Початок «Комедії» розкриває неоднозначність змісту твору. Блукаючи в
«темному лісі» і втративши надію знайти «просту дорогу», Данте намагається
піднятися на гору, якою «кінчалася ота долина».
Темний ліс — алегорія обставин життя самого Данте, і політична ситуація в
Італії того часу.
Пагорб — царство гармонії і справедливості.
Спочатку Данте здається, що піднятися в гору буде дуже легко, але йому
зустрічаються різні перешкоди:
- пантера, що є алегорією зрадництва,
- лев — гордість і тиранія,
- вовчиця — жадоба і егоїзм.
У пекло поета супроводжує Верґілій. Цей римський поет-язичник є алегорія
розуму. Коли Данте спускається в пекло, задихається від сірчаного диму, не в
змозі винести тих страждань, що побачив, його підтримує Верґілій (алегорія
зрозуміла: у тяжких випробуваннях і стражданнях душу повинен
підтримувати розум).
Образ Беатріче символізує кохання, яке підносить людину, розкриває
безмежну любов Бога до людей.
Структура «Божественної комедії» цілком відповідає основній ідеї твору – це
шлях людини від оман і страждання – через очищення – до духовної гармонії
та божественного просвітління. У композиції твору це символічний шлях з
лісових хащ через пекло до чистилища, з якого можна досягти Раю і небесних
чертогів.
Християнську догматику поет приймає як незмінну істину, проте у
«Божественній комедії» дає нове бачення відносин божественного і
людського. Він не протиставляє ці начала, але бачить їх у взаємній єдності.
Гуманістичний пафос поеми полягає в тому, що Данте вперше в
середньовічній літературі оцінює людину відповідно до її земного життя. 9
кіл пекла, які проходить поет, відбивають його ставлення до людських
пристрастей. У першому колі він зустрічає нехрещених немовлят і славних
язичників, вони не страждають, а тільки тужать, тому що в християнському
світі їм немає місця в раю. У другому колі він бачить Паоло і Франческу,
закоханих, які і в пеклі не хочуть розлучатися. Поет співчуває їм, і в цьому теж
виявився гуманістичний пафос: середньовічна література не знала співчуття
до грішників. В останньому, дев’ятому колі, поет бачить графа Уголіно, це
політичний діяч, який зрадив своїх однодумців, за це, на думку Данте, він має
покарання аж на самому дні пекла. Але навіть такий грішник викликає
співчуття поета. За зраду Уголіно і його дітей заточили у Пізанську вежу, де
вони померли страшною голодною смертю. Данте засуджує Уголіно-
зрадника, але співчуває Уголіно-батьку.
Поема «Божественна комедія» глибоко національна, а Данте виступає як
патріот Італії, але її значення ще в Середньовіччі вийшло за межі
національного, вона відобразила моральні здобутки свого часу й підготувала
появу світогляду Відродження.