Одіссея

Гомер – це легендарний давньогрецький епічний поет, якому приписується

авторство поем:
 «Іліада»;
 «Одіссея» та інших творів (зокрема, зборів з 33 так званих гомерівських
гімнів – гімнів богам).

За переказами, сім міст сперечалися за право називатися його батьківщиною, в

тому числі і Смірна (сучасне місто Ізмір у Туреччині), чиї претензії на це
представляються вченим найбільш виправданими.

Вважається, що Гомер жив приблизно в VIII столітті до н. е. Він зображувався

сліпим мандрівним співаком-аедом (Аеди – поети і співаки, які акомпанували
собі на чотирьохструнній лірі; за соціальним станом прирівнювалися до
віщунів, лікарів і архітекторів, тобто були вищими, ніж скульптори і
художники).

Вплив Гомера на світову культуру величезний. Він був авторитетом для античних
філософів і залишається джерелом для вивчення світогляду стародавніх греків.
За його текстами історики вивчають «гомерівську Грецію», тобто побут і звичаї,
соціальну організацію і матеріальну культуру докласичної Еллади. Його
словесний живопис допомагає зрозуміти «геометричний стиль»
давньоеллінського вазового розпису. Він надихав античних скульпторів (Філія,
Поліктета, Лісіппа та ін.) на створення образів, які слугують каноном краси і
досконалості людського тіла. Гомерівсько-верґілієвськими сюжетами, образами,
мотивами переповнене європейське образотворче мистецтво, починаючи з епохи
Відродження: це полотна С. Боттічеллі, П.П. Рубенса, X. ван Рейн Рембрандта
(«Гомер»), Н. Пуссена, Ж.Л. Давида, Е. Делакруа, В. Серова, П. Пікассо та ін.
художників. У музиці гомерівський первень значно менш відчутний, тим більше що
античне музичне надбання не збереглося, але можна відмітити оперну дилогію Г.
Берліоза «Троянці» (50-і pp. XIX ст.), на яку його надихнули «Енеїда» і частково
гомерівський епос, оперету Ж. Оффенбаха «Прекрасна Єлена» (1864), в якій
оригінально відобразився гомерівський «божественний» гумор, іронія над богами
та героями.
Автор – Гомер
Рік написання – VІІІ ст до н.е.
Рід – Лірика.
Жанр – поема
Тема – мандри й пригоди «хитромудрого» Одіссея, царя Ітаки, який повертається з
Троянської війни.
Ідея – Оспівування найкращих людських якостей, які яскраво виявляються в мирні дні,—
таланту, розуму, кмітливості, вправності, практичності та ін. Засудження беззаконня, тупої
несправедливої сили, самовпевненості й пихи людини.
Віршовий розмір. Гекзаметр – (шестимірник) – віршовий дактилічний розмір із шістьма
наголосами без рими, поширений в античній поезії.
Одіссей постає на сторінках поеми не тільки як хоробрий воїн і розумний воєначальник,
переможець на полі бою. Він і досвідчений дипломат, і відважний мореплавець, він майстерний
тесляр, мисливець, торговець, дбайливий господар, цікавий оповідач. Гомер найчастіше
стосовно свого героя використовує епітет «хитромудрий», що влучно характеризує його.

Одіссей — син аргонавта Лаерта і супутниці богині Артеміди Антиклеї.

Ім'я Одіссей із давньогрецької мови перекладається як «сердитий» або «гнівний». Римляни

називали його Улісс.

Завдяки своєму розуму та спостережливості герой рятує себе і своїх друзів, виявляючи
відповідальність за їхню долю. Одіссей рішучий, запальний, але може правильно оцінити
ситуацію й стримати себе. Нерідко герой «Одіссеї» буває марнославним, глузливим,
нерозсудливим, не завжди він прислухається до порад своїх супутників. Він жорстокий у своїй
помсті, як жорстокі й інші герої далеких і суворих часів «дитинства людства». Та він здатний
визнавати свої помилки. Одіссей відданий друг, вірний чоловік і батько. Визначальною рисою
характеру героя «Одіссеї» є любов до батьківщини. Навіть на безсмертя не згоден він
проміняти свою Ітаку, сім’ю, дружину, сина.

Умовно епоху Відродження можна розділити на 4 етапи:

1. Проторенесанс (2-га половина XIII століття — XIV століття)
2. Раннє Відродження (початок XV — кінець XV століття)
3. Високе Відродження (кінець XV — перші 20 років XVI століття)
4. Пізніше Відродження (середина XVI — 1590-і роки)
 По суті, епоха Відродження — це перехід від феодального суспільного устрою до
буржуазного.
Ідейно-тематичний аналіз твору
Рік написання – VІІІ ст до н.е.
Рід – Лірика.
Жанр – поема
Тема – мандри й пригоди «хитромудрого» Одіссея, царя Ітаки, який повертається з
Троянської війни.
Ідея – оспівування найкращих людських якостей, які яскраво виявляються в мирні дні,—
таланту, розуму, кмітливості, вправності, практичності та ін. Засудження беззаконня, тупої
несправедливої сили, самовпевненості й пихи людини.
Головні герої:
• Одіссей,
• Посейдон – бог моря
• Поліфем – циклоп,
• Каліпсо – німфа, яка тримала Одіссея в полоні.
• Кіркея – чарівниця,
• Телемах – син Одісея,
• Пенелопа – дружина Одіссея. 108 наречених «зазіхали» на руку дружини Одіссея поки
його не було вдома
• Афіна – постійний захисник Одіссея. Це богиня війни та мудрості.
Проблематика
• свавілля богів;
• гординя Одіссея;
• криза влади в Ітаці;
• проблема божественного втручання в долі людей.
Композиція твору
Композиція. 12110 віршів укладені у 24 пісні.
І частина – 1-4 пісні (пошуки Телемахом батька Одіссея);
ІІ частина – 5-12 пісні (пригоди Одіссея);
ІІІ частина – 13-24 пісні (Одіссей повертається додому)
Експозиція. Дім Пенелопи. Телемах вирушає на пошуки Одіссея. Одіссей у феакійців.
Зав’язка. Одіссей у кіклопа Поліфема.
Розвиток подій. Пригоди Одіссея по дорозі додому.
Кульмінація. Повернення додому та побиття женихів Пенелопи.
Розв’язка. Пенелопа впізнає Одіссея. Одіссей укладає мирний договір з родичами убитих
женихів.

Божественна комедія
Народився він у Флоренції (Італія) у шляхетній родині. Точна дата народження Данте
невідома: за різними джерелами він народився в 1265 р. між 14 травня і 13 липня. Ім’я
Данте Аліг’єрі, яке дали хлопчикові при народженні Дуранте.
Про освіту Данте теж мало відомостей, є припущення, що він навчався вдома. Також,
відомо, що він навчався у Болонському університеті, але не закінчив його.
перше Данте Аліг’єрі побачив дівчину, яка стала коханням усього його життя, коли поету
було 9 років. Це була Беатріче Портінарі. Він знав її, але між ними не було навіть тісних
дружніх стосунків, але для неї він написав багато творів. Данте Аліг’єрі особисто не
спілкувався з коханою Беатріче жодного разу.
На велике нещастя для Данте Беатріче померла 1290 року. Смерть коханої жінки змусила
його з головою піти в науку, він вивчав філософію, астрономію, богослов’я, перетворився
на одного з найосвіченіших людей свого часу, хоча при цьому багаж знань не виходив за
рамки середньовічної традиції, що спиралася на богослов’я.
У 1295-1296 рр. Данте Аліг’єрі заявив про себе і як громадський, політичний діяч, брав
участь у роботі міської ради. У 1300-му його обирали членом колегії шести пріорів, яка
управляла Флоренцією. У 1298 він одружився з Джеммою Донаті, яка була його
дружиною до самої смерті, але ця жінка завжди грала скромну роль у його долі. У них
було троє дітей.
Активна політична діяльність стала причиною вигнання Данте Аліг’єрі з Флоренції. Розкол
партії гвельфів, в якій він перебував, призвів до того, що так звані білі, в чиїх лавах був і
поет, піддалися репресіям. Проти Данте було висунуто звинувачення в підкупі,
хабарництві, інтригах проти церкви після чого він змушений був, залишивши дружину і
дітей, покинути рідне місто і більше не повертатися. Сталося це в 1302 році.
З цього часу вигнанець Данте поневірявся по містах Італії, Франції понад 20 років. У
вигнанні написав твори «Бенкет», «Еклоги», «Послання», поема «Квітка», трактат
«Монархія», трактат «Про народне красномовство».

Автор – Данте Аліг’єрі

Рік написання – 1300-1321.
Історія написання. Поему «Комедія» Данте писав 14 років, розпочав писати в 1290 році,
переробив у 1313 році, а закінчив 1321 року. Твір написаний на тосканському діалекті. 
Назва твору. Данте назвав свою поему «комедією» за усталеними середньовічними
канонами: так називали тоді твори, які починалися сумно (пекло), а закінчувалися
щасливо (рай), а стиль не «високий», а «середній».
Згодом перший біограф Данте Джованні Боккаччо дав назву «Божественна комедія»
“Divina Commedia”. Слово «божественна» означає і високу оцінку твору, і те, що «твір про
Бога та його оточення». Під такою назвою — «Божественна комедія» — твір був
опублікований у 1555 р. у Венеції.
Мова комедії — народна, «vulgare». Твір написаний італійською мовою, народною
«vulgare», бо вона призначалася широкому загалу читачів, що могли й не володіти
латиною Жанр. Ліро-епічна
поема, в якій розповідь про зовнішні події переплітається з ліричними та філософськими
роздумами автора. Написана у жанрі християнського видіння, вона водночас продовжує
лінію античної літератури (в Аїді вже «побували» Одіссей і Еней).
Тема «Божественної комедії» – зображення уявної мандрівки поета у потойбічний світ.
Супутником Данте виступає римський поет Вергілій, пізніше Данте супроводжує Беатріче,
що уособлює милість Божу.
Ідея – відвернути людину від гріха і навести її до праведного життя. Врятувати людей від
ганебного стану й привести їх до щастя». Письменник мріяв про духовне спасіння людини
й усього світу. Мета поеми — звільнити людей від стану гріховності й привести на шлях
блаженства, тобто висловлена морально-релігійна думка про звільнення від гріха як шлях
до щастя
Головні герої:
Данте,
Вергілій,
Беатріче.
Віршовий розмір. Поема написана терцинами – строфами, що складаються з трьох рядків,
які об’єднані римуванням аба, бвб, вгв, що створює єдиний ланцюг рим.
Особливості сюжету. Основний сюжет твору складає подорож героя загробним світом.
Поет уві сні (протягом Великоднього тижня 1300 року) мандрує по загробному
християнському світу. Данте розповідає, що в середині життєвого шляху, тобто в 35 років,
він заблукав у життєвому лісі. У супроводі Вергілія поет спочатку потрапляє до Пекла,
потім – до Чистилища. до Раю його веде тінь Беатріче. У поемі автор спостерігає
страждання грішників, вислуховує їхні пристрасні оповіді і розмовляє з ними («Пекло»,
«Чистилище»). В мандрівці по раю Данте змальовує блаженство праведників та красу
Царства Небесного, яке постає перед ним у сліпучих променях божественного світла

Композиція. «Божественна комедія» поділена на три частини: Пекло , Чистилище, Рай. А

кожна частина — на 33 пісні. Всього в поемі 100 пісень:

1 (вступ) + 33 («Пекло») + 33 («Чистилище») + 33 («Рай»).

Як математик Данте вичислив просторові параметри:

а) у «Пеклі» — 9 кіл; б) у «Чистилищі» — 2 передчистилища і 7 сходинок гори; в) у «Раю»

— 9-небесних сфер.
Гамлет
Народився в місті Стратфорд-на-Ейвоні. Хрещений 26 квітня 1564
 По досягненні 18 років він одружився з Енн Хатауей – дочці одного заможного
поміщика, яка на кілька років була старша за нього. У них було троє дітей.
Коли Вільяму було приблизно 23 роки, він переїхав до Лондона, де влаштувався на
роботу. Спочатку він виконував будь дрібні роботи, а потім влаштувався в театр.
Достовірно невідомо, коли почалася його кар’єра, але біографи відносять цей етап до
середини 1580-х років.
1592 року Шекспір був уже відомим драматургом, а також членом лондонської
акторської трупи Бербеджа, яка при Якова I отримала королівський статус. До цього часу
відноситься і перша згадка про «Генріха VI», яка ставилася на сцені театру «Роза»,
приналежному Філіпу Хенслоу.
У 1599 році його трупа побудувала новий театр на південному березі Темзи під
назвою «Глобус». Через кілька років вони придбали ще один театр закритого типу
«Блекфайерс». Завдяки стрімкій театральній кар’єрі, Шекспір незабаром став дуже
багатою людиною. Є відомості, що вже в 1597 році він придбав один з найбільших
будинків у рідному Стретфорді.  Поєднуючи акторську і драматургічну діяльність, Шекспір
проводив більшу частину свого часу в Лондоні, але в перервах виїжджав додому.
На початку XVII століття багато театрів Лондона закривалися через спалахи чуми.
Актори, залишаючись безробітними, їхали додому. Так, незадовго до своєї смерті
Шекспір повернувся в Стретфорд-на-Ейвоні. dovidka.biz.ua За 1606-1607 роки він написав
ще кілька п’єс, а в 1613 зовсім перестав писати. Вважається, що останні три п’єси були
написані спільно з іншим драматургом – Джоном Флетчером.
Шекспір помер 23 квітня 1616.

Автор – Шекспір

Літературний рід: драма

Жанр: філософська трагедія
 Дата першої публікації: 1603

Дата написання: 1600—1601

Головна тема твору “Гамлет” – злочин заради влади. В її контексті розвиваються

теми зради і нещасливого кохання.

Ідея. Розчарування в людях, в любові, роздуми про швидкоплинність буття

Провідні мотиви трагедії “Гамлет”:

божевілля;
зволікання;
смерті;
заміни;
“гнилі”;
помсти;
тлінності буття.
Проблематика твору “Гамлет”
Автор піднімає проблеми: протиріччя між дійсністю і ідеалом, невідповідності мрії і
способу її досягнення, роль особистості в історії людства.

Проблема життя та смерті є лейтмотивом п’єси. Більшість героїв твору помирають,

майже всі вони розмірковують про смерть та життя. Важливим моментом для
усвідомлення швидкоплинності людського життя є сцени на кладовищі.
 Проблема боротьби й бездіяльності. Що краще: змиритися чи боротися зі злом? А чи
буває добро з кулаками? чи не перетворюється воно в цей час на зло? Більше питань, ніж
відповідей.

Проблема любові та зради. Зрада — поняття, що присутнє у п’єсі майже постійно. На

зрадників та шпигунів перетворюються навіть близькі для Гамлета люди. Чому королева
зраджує пам’ять батька Гамлета, Офелія — Гамлета, Клавдій — брата, Розенкранц і
Ґільденстерн — друга? Зрозуміло одне: справжня любов і зрада — несумісні.

Головні герої твору “Гамлет”:

Клавдій (король Данії),

Гамлет (син короля),
Полоній (королівський радник),
Гораціо (друг Гамлета),
Лаерт (син Полонія),
Гертруда (королева Данії, матір Гамлета),
Офелія (дочка Полонія),
Привид батька Гамлета.
Джерело: https://dovidka.biz.ua/hamlet-analiz