04.МР до ПЗ та СР 20-30рр. та 40-50-і рр. - 1

Практична робота № 1
План
1. ТРІУМФ І ТРАГЕДІЯ ПАВЛА ТИЧИНИ (1891-1967).
Тичина – поет геніального обдарування, один із найталановитіших у
світовому письменстві ХХ століття. На жаль, його життя і творчість припали
на непростий час. Поет пережив глибоку внутрішню кризу наприкінці 20-х
років і не зміг вповні реалізувати свій талант.
Ранній період поезії П.Тичини, коли він виявляє власну творчу
індивідуальність, обмежується збірками “Сонячні кларнети” (1918), “Плуг”
(1920), “Замість сонетів і октав” (1920) і “Вітер з України” (1924). Пізніше
відбувається творчий злам, який поет не зміг подолати до кінця життя. 1930-
ті – початок 1940-х років – період написання кон’юнктурних збірок “Партія
веде” тощо, в яких оспівувалася Радянська влада, Радянська держава, партія і
Ленін.
В роки Великої Вітчизняної війни патріотичне піднесення, що охопило
широкі верстви громадян, в тому числі і творчу інтелігенцію, покликало
Тичину до створення низки патріотичних віршів, де автор висловлював
глибоку віру у майбутню перемогу, у свободу і майбутнє України. Найвищим
злетом цього періоду у літературознавстві вважається поема “Похорон
друга”.
Протягом життя Тичина працював над поемою “Сковорода”, але так її
не завершив. Особливе місце в творчому доробку Тичини посідають твори
“Золотий гомін”, “Дума про трьох Вітрів”, “Скорбна мати”, що були названі
критикою “національною трилогією”. Вони художньо розкривають еволюцію
Тичини щодо сприйняття доби: від радісного провіщення “золотого гомону”
– утворення УНР, через трагічні національно-визвольні змагання до гіркого
усвідомлення “не буть ніколи раю / У цім кривавім краю”.
Тріумф Павла Тичини полягає, насамперед, у його значному внеску в
українську літературу. Його поезія відзначалася глибокою філософською
змістовністю, високим майстерством мови та виразною індивідуальністю.
Він став одним з головних представників українського модернізму, принісши
свій внесок у розвиток новаторських поетичних тенденцій.
Трагедія життя Павла Тичини полягає в політичних переслідуваннях,
які він зазнав під час тоталітарного режиму. У 1930-і роки його творчість
була засуджена ідеологами радянського режиму, йому заборонили
публікувати, а самого поета було вислано до Сибіру. Ця трагічна подія стала
важким випробуванням для Тичини і залишила глибокий слід на його долі та
творчості.
Збірка П.Тичини “Сонячні кларнети” (1918) як вияв довершеності
символістської поетики:
Своєю першою збіркою "Сонячні кларнети" Павло Тичина
здобув загальне визнання читачів і критики. Вона вийшла друком у
1918 році. У віршах її поєдналися дві музи — Музика і Поезія з братом
Живописом. Тому картини заговорили звуками, звуки утворили
полотна, слова засяяли барвами. Внесений у заголовок книжки
незвичний образ — символ сонячних кларнетів якнайкраще відбиває
сутність індивідуального стилю молодого Тичини. Ним поет
підкреслював сонячно-музикальний характер своєї творчості, вказував
на синтез у ній животворного сонячного тепла і світла з музичними
ритмами Всесвіту, що єднають людину з природою. Отже, назва збірки
— це поетичне вираження авторського розуміння гармонії Всесвіту. До
неї Павло Тичина включив 44 найкращі свої твори, які умовно можна
поділити на три тематичні групи.
1.1. Гармонія людини і природи в поезіях “Арфами, арфами”, “Ой,
не крийся, природо...”.
До першої належить лірика з пейзажними і любовними
мотивами. Це коштовні перлини української поезії. Гармонійне
поєднання людських почуттів і краси природи виразно відчувається у
віршах “Арфами, арфами”, “Ой, не крийся, природо...”.
У поезії "Арфами, арфами..." (1914) Тичина славить прихід весни,
"запашної, квітами-перлами закосиченої". Про радісну подію,
оновлення природи, сповіщають гаї. Шум їхній, наче ніжнотонні звуки
арф. Весна пробуджує глибокі думи, якими переповнене все довкола,
думи про майбутні бої за людське щастя. У чистому повітрі —
передгрозове напруження: "Буде бій вогневий!" Цим почуттям
охоплене серце ліричного героя. Основний настрій вірша — життєво-
ствердний, оптимістичний. Герой твору — людина, закохана в рідний
край. Разом з ним ми пізнаємо світ природи з її "золотими, голосними
самодзвонними арфами", які звучать у гаях з ніжнотонною блакиттю,
з пахощами, що їх "несе весна запашна, квітами-перлами закосичена".
Тихою зажурою віє від поезії "Ой не крийся, природо..." (1915).
Малюнок осіннього завмирання і згасання природи викликає розпач і
безнадійно-песимістичних настрій. Як мінлива погода восени, так і
настрій ліричного героя — то сумний, то, навпаки, світлий і прозорий,
наче барви золотої осені. В метафоричному образі "сміялося сонце у
тузі" вчуваються бадьорі нотки: як би не плакали сичі, як би не
охмарювали серце сумні почуття, весна знову настане, шумітимуть
зливи, перекотяться громи над полями.
1.2. Рання інтимна лірика (“О панно Інно...”, “Подивилась ясно...”,
“З кохання плакав я...”): майстерність відтворення поетом найтонших
нюансів людських почуттів.
Однією з перлин інтимної лірики Тичини є поезія "О панно
Інно..." Це щире освідчення ліричного героя, в якому повінь почуттів
передається чарівною музичністю звучання слова, схвильованою
уривчастістю сповіді, яскравою образністю. У полині вияву почуттів
героя природно з'являється звертання й запитання до самого себе, до
дівчини, які переходять у роздуми про сутність самого почуття.
У поезіях Тичини роздуми героя вкрай напружені, вони
подаються в рухові, постійних змінах. Настрої, емоції ніби женуться
один за одним, як у вірші “Подивилась ясно...”, у ньому
відображається внутрішній світ поета, його спостереження за
природою та власними почуттями. Тут він використовує просту мову,
але завдяки майстерному використанню образів та метафор відтворює
відчуття містичної сполученості з навколишнім світом.
Вірш "З кохання плакав я..." є проявом трагічних почуттів
розчарування і туги від втрати коханої. Тичина вдало використовує
образи страждання, щоб передати глибину своїх почуттів.
1.3. Трагічне сприйняття революції Тичиною, протест проти крові
й смерті у “національній трилогії” (“Золотий гомін”, “Дума про трьох
Вітрів”, “Скорбна мати”).
Трагічне сприйняття революції та протест проти крові й смерті в
поезіях Павла Тичини, включених до "національної трилогії" ("Золотий
гомін", "Дума про трьох Вітрів", "Скорбна мати"), відображають його глибокі
почуття та гостре реагування на події того часу.
У поезії "Золотий гомін" Тичина зображує революцію як період
боротьби та надії на нове життя, але в той же час, він відчуває гіркоту та
трагічні наслідки цієї боротьби. Протестуючи проти кровопролиття та жертв,
поет висловлює своє осудження війни й насильства.
У "Думі про трьох Вітрів" Тичина використовує міфологічні образи,
щоб висловити свою скорботу за загиблими. Він глибоко співчуває тим, хто
страждає через війну, та висловлює свою надію на кінець насильства і
повернення до миру.
У "Скорбній матері" Тичина зображує матір, яка втратила своїх синів
на війні. Цей вірш виражає глибоку трагедію втрати та біль, який відчувають
ті, хто втратив своїх близьких від війни.
Тичині вдалося відтворити найтонші людські почуття, використовуючи
сильну образність, глибокий емоційний зміст та влучні метафори, щоб
передати свої внутрішні переживання та відчуття. Він здатний за допомогою
поезії відобразити не лише зовнішні події, але й внутрішні страждання та
болі.
2. Розвиток поетичного таланту Тичини у збірках “Замість
сонетів і октав” і “Плуг” (1920).
Видатний український поет і публіцист XX століття, проявив свій
поетичний талант у різних творчих періодах. Дві його ранні збірки поезій -
"Замість сонетів і октав" (1918) і "Плуг" (1920) - є важливими кроками у його
творчому розвитку та відображають специфіку його поетичного мистецтва.
У збірці "Замість сонетів і октав" Тичина відступає від традиційних
поетичних форм і експериментує з новими темами та стилістичними
прийомами. Він відкриває свій власний поетичний голос, який вражає своєю
оригінальністю та сміливістю вираження.
Тематика збірки охоплює широкий спектр почуттів і думок: від
політичної агітації та патріотичних мотивів до містичних та філософських
роздумів про життя та любов.
«Плуг" - збірка новаторська за змістом і формою - явилась значним
кроком Тичини на шляху ідейно-художнього зростання. Істотні зміни
відбулися і в стилі Тичини, в його поетиці. В порівнянні з "Сонячними
кларнетами" "Плуг" являє собою нову яскраву і неповторну художню
систему. Тичина виступає тут майстром громадсько - політичної теми.
Публіцистичний струмінь, який майже відсутній у раннього Тичини, в
"Плузі" виступає як одна з істотних рис стилю, що засвідчує продовження
поетом традицій Шевченка, Лесі Українки, Франка. Музично-живописні
засоби, якими так чудово користувався поет у "Сонячних кларнетах", набули
тепер нової функціональної й ідейно-естетичної значимості. Вірш "Вітер"
передає могутню музику і динамічну колористичну гаму грізної стихії. Він
потрясає громоподібними "бетховенськими акордами", відтворенням повної
непідвладності бурі в ритмічних структурах, що не мають аналогій в усій
українській поезії.
Живописність грізної стихії увиразнюється іще й своєрідною
"мелодією" бурі, яка створюється Тичиною за допомогою гам, опертих на
сонорні Р та Л. У "Плузі" намітились також тенденція до реалістичного
змалювання сучасності, відтворення конкретних історичних подій, ситуацій.
Про це свідчать класичні твори збірки, такі як "На майдані", "Як упав же він з
коня…", "Ронделі", "Псалом залізу", "Листи до поета", "Плюсклим
пророкам", "Сійте" та інші. "Плузі" дав зразки нової революційної поезії -
політичну і філософську лірику. Характерною рисою його поезії в роки
громадянської війни є уміле поєднання строгої публіцистики з винятковою
пластичністю образу.
Змалювання страшних картин голоду в поезіях “Загупало в двері
прик ладом”, “Голод” як передчуття голодомору 33-го року.
Українська література розкриває головні причини голодомору: 1)
трагічні наслідки панування тоталітарного радянського режиму, 2)
патологічне бажання Сталіна запровадити систему необмеженої особистої
влади, 3) масові репресії, тюрми, спецпоселення, 4) свавілля партійно-
радянської номенклатури та командно-військового складу, 5) повстанський
рух та опір проти насильницької колективізації, 6) загострення криміногенної
обстановки, 7) нереальні плани хлібозаготівель, 8) партійна чистка та інші.
До теми голодомору звертається Павло Тичина у віршах «Голод»,
“Загупало в двері прикладом, заграло, зашкрябало в шибку”, в останньому
автор показує явище канібалізму: мати зварила у горшку дитину.
Обидва ці вірші Тичини відтворюють страшні картини голоду з
великою драматичністю та емоційним навантаженням. Вони є свідченням
трагедії, яка спіткала український народ у той період і яка стала важливою
складовою частиною літературного доробку про голодомор. Такі вірші не
лише відображають страшну реальність, але й надають глибокого емоційного
звучання цій трагічній історичній події.
3. Багатство тем, розбудова образної системи та стильові
особливості збірки “Вітер з України” (1924).
Поетична збірка «Вітер з України» містить вірші написані у 1920—
1924 роках, у якій поєдналися громадянські мотиви з романтичною
настроєвою лірикою.
Загалом, поетична збірка “Вітер з України” засвідчує відповідність
позиції поета засадам “пролетарської культури”.
Однойменна поезія цієї збірки “Вітер з України” (1923 р.) окреслює її
панівний образ і мотив в цілому – шалений вітер-руйнувач. Вітрові пориви
П.Тичини мають здатність загострювати й оголювати душевно обтяжливу
дійсність.
В одному із творів («Голод») Тичина розповідає про страхіття
голодомору в Україні у 1921–1923 роках.
4. Романтика революції, мотиви волі, самовизначення, образ
ліричного героя у поемі В. Сосюри “Червона зима” (1921), збірка під тією
ж назвою 1922 року)
Епоха, в якій жив Сосюра зі своїми складнощами і мінливостями не
пройшла повз творчість поета. Автор випустив збірку та написав поему під
такою ж назвою про громадянську війну в Україні, про поета та його
участь у подіях тих років. Тому поема багато в чому автобіографічна.
Ліричний герой, як і молодий В. Сосюра, добровільно пішов до лав
українського війська, де перебував у складі 3-го гайдамацького полку, бо з
дитинства захоплювався подвигами козаків-запорожців. Але коли військо
Української Народної Республіки зазнало поразки, то В. Сосюра, як і
більшість молодих бійців, перейшов до червоних.
Романтика революції, мотиви волі, самовизначення, образ ліричного
героя — це рядки, які потрібно читати між рядками поеми. Поет вболіває і
дуже переживає, що кров'ю українців зрошена вся земля, що життя багатьох
українських хлопців, ровесників поета, обірвалось у вирі цієї братовбивчої
війни, що Україна втратила багатьох її синів, серед яких і брат поета:
О, де ти, брате мій?.. Прийди хоч на хвилину...
Ти ж так мене чекав, а я й не знав, що ти
мене давно зміняв на темну домовину,
зміняв мене давно на схилені хрести...
Болить і щемить серце поета, і від того, що не всім, як йому, поталанило
повернутися живим і здоровим до рідної хати:
Ізнов Донеччина... і вітер верби хилить...
Й не віриться, що знов побачу я село,
давно покинуте, таке до болю миле...
Але багато з нас додому не прийшло... Коли читаєш поему, не можна не
звернути увагу на те, як багато цих "трикрапок" між словами поеми. Чого ж
не договорив нам поет? І чи так ми зрозуміли його поему? Мені здається, що
на ці питання ми ще повинні будемо відповісти собі. Бо боротися за майбутнє
України і вбивати її синів — це хіба не драма нашого життя?
4.1.Сосюра – майстер інтимної лірики (“Так ніхто не кохав”, “Коли
потяг у даль загуркоче”, “Білі акації будуть цвісти”, “Васильки”,
“Марії”). Глибокий ліризм, щирість почуттів поета.
Володимир Сосюра — співець глибоких почуттів людини. Його інтимна
лірика — це бездонне джерело красивих і ніжних почуттів, висловлених у
прекрасній поетичній формі. Такі почуття збагачують людину, окрилюють,
підносять на вищий щабель духовності. Щирість, задушевність, яскрава,
емоційно наснажена образність, оспівування найяскравіших миттєвостей
людського буття — такі основні риси ліричних поезій В. Сосюри.
Уже давно стали класичними його вірші «Коли потяг у даль
загуркоче...», «Білі акації будуть цвісти...», «Сад шумить», «Васильки» та
багато інших. У них Сосюра створив прекрасний світ юнацького захоплення
— чистого, мов кришталь, і світлого, як промінь сонця, кохання.
Вірш «Так ніхто не кохав...» присвячений першій дружині поета Вірі.
Уже перші рядки вірша полонять нас і категоричним ствердженням, і
гіперболічним виявом інтимних почуттів людини. Здається, що й земля
напоєна щастям великої любові, від якої перехоплює подих. Краса душі
ліричного героя розкривається в його зворушливому любовному освідченні,
у звертанні до людей, до «зір ясних» і «тихого місяця».Для своєї судженої
ліричний герой готовий вчинити незвичайне («Я для неї зірву Оріон
золотий»), бо справжнє велике кохання робить людину сильною, здатною
вершити дивовижні діла. Душа героя настільки захоплена цим почуттям, що
йому здається — воно єдине за всю історію людства. У натхненних рядках
цієї чарівної поезії автор славить вірну і неповторну любов, складає хвалу
людині.
Поезія «Коли потяг у даль загуркоче» (1926) — спогад ліричного героя
про незабутнє юнацьке почуття, несподівано навіяний йому через багато
років гуркотом потяга. Поет лине спогадами до вікопомних літ юності.
Бачить рідні місця дитинства, «ночі Донеччини сині», сумне прощання з
коханою. Згадки ці чітко окреслені і здаються близькими. Поезія вражає
красою звукового й зорового малюнка (шум акацій, цокотіння коліс поїзда,
дзвін гітари, візерунки, вималювані тінями на дорозі й на шалі дівчини, «огні
з-під опущених вій», «темні вежі на фоні зграв»). Щиро і просто у вірші
говориться про радість зустрічі і біль розлуки з коханою, про гіркоту образи,
якої завдала дорога людина своїм вчинком. Минуло чимало часу відтоді, як
шляхи закоханих розійшлися, та почуття живе й пульсує в серці ліричного
героя.
Вірш «Васильки» (1939) — поетична мініатюра. Всього три строфи, а
скільки асоціацій, яка виразність образів і глибінь поетичного роздуму!
Синій цвіт васильків автор порівнює з кольором очей коханої. Цю барву
художники-живописці вважають холодною. А під пером художника-поета
вона наповнюється радісним теплом: «І синіє щастя у душі моїй».
Уся природа одухотворена, вона, мов жива, радіє і сумує разом з
ліричним героєм, у душі якого панує оптимістичний настрій навіть тоді, коли
він усвідомлює конечність людського життя, тяжку неминучість (колись «нас
не буде»). На зміну одному поколінню приходить інше, а вічними й
нетлінними зостаються краса кохання, теплота людських сердець, єднання
людини з природою.
В поезii “Бiлi акацiї будуть цвiсти” головними є також почуття героя.
Вони вписанi, пiдживленi, посиленi картиною весняної травневої природи, де
цвiтуть акацii, ночi короткi i мiсячнi, спiвають соловї. В таку пору важко
розлучитись з коханою хоча б на мить, хочеться бути з нею кожну хвилинку.
Проте ця поезія Володимира Сосюри не обмежується лише сферою
інтимних почуттів. В третій строфі виразно починають звучати нотки
громадянські, патріотичні. Кохана подібна для поета до України. В останній
строфі автор продовжує розвивати цю ідею. Апогеєм, кульмінацією цих
порівнянь є злиття двох постатей – батьківщини і дівчини – в один образ для
поета. І поєднує їх, перш за все, почуття любові, кохання.
Протягом усього життя Марія була для поета жіночим ідеалом,
всепоглинаючою любов’ю і незмінною Музою, - і лише їй одній – всі
найкращі поетові посвяти, як і поезія «Мірії», хоча улюбленими художніми
засобами Сосюри є епітети, але основним тропом у поезії «Марія» є
гіпербола.
Оптимістична в своїй основі, поезія вічно молодого співця допомагає
людям жити й любити.
4.2. Могутня сила любові до рідної землі, багатство образної мови у
вірші “Любіть Україну” (1941). Гостра і несправедлива критика її у
повоєнні роки.
«Любіть Україну!» — це палке слово поета, мовлене в радісну годину
визволення української землі. В. Сосюра створив ліричний образ «вишневої
України», який оживає в нашій уяві чітко, рельєфно, наче на полотні
вправного живописця. Сердечно, мовби в душу заглядаючи, звертається поет,
зокрема, до кожного з нас і до всього народу.
Поет змальовує Україну, як «в світі єдину, одну», в зірках, у квітці, в
пташині, у хвилях Дніпра — в тому вічному й нетлінному, що прийшло до
нас крізь віки. Україні всміхається сонце, миготять зорі, шумлять верби над
ставами, сяють вогні електростанцій. Ми всотуємо українську пісню, думу,
красу українських національних святинь, які нагадують золоті моря пшениці
в неозорих степах, сердечно любимо Україну «у сні й наяву, любимо і красу
її, вічно живу і нову, і мову її солов’їну».
Український народ «своїми ділами» завоював пошану й повагу інших
народів, і ми повік не забудемо звитяг славного лицарства запорізького, тих
безсмертних оборонців нашого краю, нашого козацького роду.
Поет у творі звертається до всіх узагалі і до кожного зокрема. Анафора
«Любіть Україну» робить вірш струнким і композиційно завершеним.
Поетична спадщина Сосюри багата патріотичними мотивами. Вірш
Любіть Україну він написав у 1944 році – – році остаточного визволення
України від німецько-фашистських загарбників. Твір є великим проявом
безмежної любові поета до рідної Батьківщини і її культури.
Імпульсом для написання поезії стали факти цинічного, брутального
ставлення компартійних чиновників, шовіністів до української культури.
Вірш уперше був опублікований у «Київській правді» та «Літературній
газеті».
Цей патріотичний вірш у 1951 р. став причиною найгостріших
звинувачень поета в націоналізмі. В.Сосюру знову перестають друкувати, він
живе під прямою загрозою арешту, яка зникає тільки зі смертю Сталіна 1953
року.
5. “ТРАГІЧНА РОМАНТИКА” ЄВГЕНА ПЛУЖНИКА (1898 -
1936).Участь у письменницьких організаціях “Ланка” і “Марс”.
Лукаво повелося XX століття з українською літературою. Народжувало
великих творців, давало їм крила для високого лету, і тут же
тоталітарна система ці крила стинала, самих творців розпинала на
хрестах мук, а потім десятиліттями сквернила їхню працю.
Серед тих, кому судилося "розстрiляне безсмертя" постає
талановитий письменник, якого не оминули жорна сталінських
репресій, - Євген Плужник…
Своє лiтературне «хрещення» письменник одержав у лiтературнiй
органiзацiï «Ланка» (згодом - «Марс»), що вiдокремилось вiд
строкатого «Аспису» (асоцiацiï письменникiв). Членами групи «Ланка»
була невелика, але творчо дуже сильна група молодих «попутникiв»:
Б.Антоненко-Давидович, Г.Косинка, В.Пiдмогильний, Є.Плужник,
Б.Тенета, Т.Осьмачка, Д.Фалькiвський та iн.
В українську поезію середини 1920-х років Євген Павлович Плужник
увійшов як співець гуманізму. Поезії його сповнені трагічного
звучання: проповідям класової ненависті й безжальному братовбивству
він протиставляє ідею абсолютної цінності людського життя, протест
проти бездумної революційної жорстокості. Він прагнув конкретного
гуманізму, зверненого до кожної людини, що опинилася у вирі терору
й репресій і була безсилою захистити свою честь, гідність, зрештою,
саме життя.
Відразу після розстрілу двадцяти восьми "ворогів народу", серед яких
були друзі Є.Плужника по "Ланці" і "Марсу", митець потрапляє в
"чергу" призначених до розстрілу. Ордер на арешт і трус у його
квартирі був виписаний 4 грудня 1934 року. Але ще 2 грудня
уповноважена секретно-політичного відділу НКВС УРСР Гольдман
скомпонувала постанову, в якій Плужник звинувачувався в тому, що
він "є членом контрреволюційної організації, був зв'язаний з
націоналістичною групою письменників, вів контрреволюційну роботу.
Знав про практичну діяльність організації по підготовці терактів". На
підставі цього зроблено висновок: "перебування його на волі є
соціально небезпечним", а тому Євген Плужник підлягає "утриманню в
спецкорпусі Київського обласного управління НКВС".
Арешт Плужник зустрів спокійно. Після безпідставних ув'язнень його
колег-літераторів, його власний арешт не став несподіванкою для нього. 25
березня 1935 року Євгену Павловичу Плужнику оголосили вирок: смертна
кара, яку пізніше було замінено десятьма роками заслання. Проте десять
років заслання на Північ з суворими умовами полярного клімату та
напівголодне життя в'язничних казарм для людини, хворої на легені, -
означали вірну смерть. Заміна розстрілу на заслання не давала поетові
жодних шансів на порятунок. Та все ж того дня, коли йому повідомили про
зміну вироку, він зрадів.
5.1.Трагічне сприйняття подій громадянської війни “Дні” (1926),
інтимно-особистісна, медитативна поезія збірок “Рання осінь” (1927) та
“Рівновага” (1966) Є.Плужника.,
Збірки поета відбивають його тяжіння до філософії екзистенціалізму,
що почала формуватись у Європі на початку ХХ ст. Перша збірка «Дні»
засвідчила, що за своїм стилем і художнім мисленням Є.Плужник – поет-
екзистенціаліст. Вона була відгуком на події 1917-1920 pp., але поет на
перше місце поставив не класові чи політичні проблеми, а ідею
абсолютної цінності людського життя, несхитний протест проти
жорстокості й безглуздого розливу людської крові.
Кожна з трьох збірок його творів ("Дні", "Рання осінь", "Рівновага")
засвідчують, що Плужників поетичний лаконізм народжується із прагнення
вилущити ядро, суть речі, дійти до найістотнішого, показати толу правду,
відкинувши фальш. Цілий "світ єдиний" відбивався у цій правді: і приреченість
глухої української провінції ("сум світовий в масштабі повітовім"), і топтана
власним безвихіддям тисячолітня страта українського селянства — "темного,
босого", і трагедія молодого українського відродження.
Він завжди відчував себе частиною цієї національної трагедії, тому так часто
його вірші сповнюються скептицизмом, зневірою, втомою та нудьгою. В основі
такої поезії лежить той великий "біль", "мука свята" сковородинської й
шевченківської "духовної людини", у яких звільняється, самостверджується
людина і нація, торуючи свій власний шлях життя.
Тому віриш Плужникові, коли в нього проривається скромне признання
своєї готовності поділити долю замученої людини своєї нації: "Я такої смерті не
боюсь!" Це — позиція людини сильної, духовної, яка серед какофонії тоталітарної
доби знайшла в собі душевну рівновагу, певність своєї правди, красу "світу
єдиного" серед загального розпаду.
5.2.Загальнолюдське та національне в поемах “Канів” і “Галілей”.

Риси індивідуального стилю поета.
До збірки «Дні» Є. Плужник включив два досить цікаві твори: лірико-
драматичну, психологічну поему «Галілей» і поему-роздум «Канів». Поема
«Галілей» привертає увагу ще й тим, що не має зовнішнього сюжету, а дію
твору перенесено в душу ліричного героя, який розмірковує над одвічними
проблемами людського буття. Епіграфом до твору автор взяв рядки М.
Некрасова: «От ликующих, праздно болтающих, Обагряющих руки в крови,
Уведи меня в стан погибающих За великое дело любви», які підказують, що
ліричний герой не належить до «сильних світу цього», які вирішують долю
інших. Про себе герой каже, що він «дуже тихенький», «злиденний», що він з
тих, «хто обідає раз на три дні». Проте саме він (ліричний герой)являє собою
образ справжнього патріота, людини, не байдужої до своїх співвітчизників,
до минулого і майбутнього своєї землі. Навіть тоді, коли герой критикує
обивателів за їх піклування тільки про своє тіло («Жруть, торгують собою,
плюють») і абсолютну байдужість до душі («Ну кому це потрібно сьогодні?
Дурень той, хто ще й досі поет! Вчора— модні частушки народні, А сьогодні
— уривки з старих оперет!»), ми розуміємо, що насправді героєві просто
боляче від усіх тих негараздів, які не дають можливості щасливо жити його
народові.
У цілому поема має досить оптимістичне звучання: поет вірить, що

будуть вигнані геть «похмурі» — гнобителі, володарі, егоїсти; будуть
увінчані славою герої, «хто, вірні меті, йшли безупинно до неї»; помилувані,
але не виправдані, обивателі, які «не відали, що творили»; і нарешті,
відбудеться справедливий присуд таким, як ліричний герой поеми («не герої,
не жертви… ми так собі»…): не виправдуючи, мабуть, їхню надмірну
«тихень-кість» і «маленькість», їм все ж з глибоким співчуттям скажуть:
відпочиньте.
У «Каневі» поет багато сказав про себе. Але не тільки. Він порушив ті
питання, на які його оптимісти-сучасники воліли заплющувати очі, а,
можливо, і не бачили їх: оптимізм привчає до фальшу.
Одне з тих питань – місто й село як теза й антитеза. І як осереддя

суміші добра і зла. У контексті сьогодення поема Плужника засвічується
новими історіософськими гранями і це пряме свідчення аксіоматичного – на
кожному новому виткові календарної спіралі оновлюється й істинний поет.
«Живі уламки днів старовини! Убогі стріхи, вквітчані вишнями, Хто сліз
гірких над вами не ронив, Хто не болів і не болить за вами!»
Ця ностальгійна нота не завадить Плужнику, озираючись на «береги,

ще за дитинства милі», сказати гіркі слова, що там, на тих берегах «назавжди
народній дух спочив, Пісні створивши красні та безсилі».
Це в «Каневі» поет зауважить роздвоєність українського інтелігента

між т у т і т а м, між містом і селом, не приховуючи і драми власної: «Чужий,
чужий я цим новим богам, З своїм селянським розминувшись Богом!» І там
же назве Вкраїну м и л у найнепомітнішою з усіх країн.
«Канів» завершується рядком: «І над Дніпром занедбана могила!»

Акцентований знаком оклику, він сприймається як похмура пророча візія.
6.МІФОЛОГІЗМ ЛІРИКИ БОГДАНА-ІГОРЯ АНТОНИЧА (1909 -
1937).
Міфотворення в поезії Антонича – це спосіб відновлення гармонії між
людиною та світом, національне забарвлення астральної символіки. Саме
злитість астральної тематики із землепоклонними мотивами й органічне
поєднання ліричного героя зі світом природи дають поетові змогу
повернутися до стихійних проявів людської душі.
Могутній талант митця, який вийшов із лемківської сільської родини
священика, формувався під впливом українського фольклору. Тому поезія
Антонича ввібрала символіку слов’янського язичництва і біблійні мотиви.
6.1Міфологічність зб. “Привітання життя”, “Книга Лева”, “Три
перстені”, “Ротації”. Життєствердність лірики, пантеїстичність
світовідчування.
У своїй першій збірці поезій “Привітання життя” Б.-І. Антонич створює
дивовижний міфосвіт з різними мотивами, образами, метафоричними
перенесеннями.
Окрема мистецька дійсність поета побудована на міфологічному диві й
одухотворенні природи.
Збірка "Привітання життя" та інші твори Євгена Плужника, такі як
"Книга Лева", "Три перстені" і "Ротації", демонструють міфологічний підхід
поета до вираження своїх ідей та почуттів.
Міфологічність у творчості Плужника виявляється через використання

образів, символів та мотивів з різних міфологічних систем. Поет вдається до
міфів і легенд, щоб створити атмосферу та образність, яка допомагає
відобразити глибинність почуттів та думок.
Життєствердність лірики Плужника полягає в його здатності

розкривати різноманітні аспекти людського існування та природи. Він описує
життєві ситуації, емоції, думки про вічні теми, такі як любов, смерть, віра,
розвиток особистості. Його поезія сповнена глибокого роздуму над
значенням життя та його цінностями.
Пантеїстичність світовідчування в поезії Плужника виражається у вірі

у взаємозв'язок усього живого та неживого у світі. Поет відчуває єдність з
природою, космосом, духовним світом. Він бачить божественність у кожній
деталі створення і прагне виразити це в своїх творах.
Таким чином, міфологічність, життєствердність лірики та

пантеїстичність світовідчування є важливими характеристиками поезії
Євгена Плужника, які допомагають відобразити його унікальний світогляд та
художній стиль.
6.2.Специфіка художнього світу Антонича. Язичництво та
християнство у світогляді й творчості поета (“Зелена Євангелія”).
У творах Б.-І. Антонича чимало рядків, у яких автор порівнює себе з
тваринним і рослинним світом: “Антонич теж звіря сумне і кучеряве...”,
“...росте Антонич і росте трава”, “Антонич був хрущем і жив колись на
вишнях...”. Така манера висловлювання творить особливий стиль, коли
автор, вважаючи себе маленькою часточкою біосу, ототожнюється і з
навколишнім світом, і з ліричним героєм.
Майже всі твори поета мають сюжети біблійних легенд, де чітко
проглядаються образи Христа, Марії, Бога-Отця, а також різних святих,
схожих на язичницьких.
Твір «Зелена Євангелія» — це Євангеліє, священна книга самого поета,
який поклонявся природі, вірив, що все живе має душу, що відображає
язичництво. Кожним рядком вірша поет невтомно стукає в нашу душу, не
просить, а вимагає любити багатобарвну землю, поклонятися їй, бачити
красу в усьому.
Митець ще раз підкреслює, що наші предки шанували дві стихії — воду і
сонце: «…на столі слов’янський дзбан, у дзбані сонце».
Уміти зробити цілісний аналіз ліричних творів Павла Тичини:

“Одчиняйте двері”
Даний вірш належить до громадянської лірики, основною темою якого є
зображення образів української революції, ставлення героя до кривавого
монстра революції як до нареченої.
В основі твору — різке, раптове й несподіване протиставлення. Усе тут для
вираження трагічного переживання катастрофізму буття.
У творі є риси експресіонізму: суб’єктивізм, мотив розчарування (у його
трагедійному розкритті), фрагментарність, символіка і гротеск — неприродне
поєднання-протиставлення в одній картині «світла» й «темряви».
Вірш містить дві строфи — 14 рядків, що починаються рефреном
«Одчиняйте двері — одчинились двері».
Цей вірш поєднує мрію й гірке розчарування. Це відгук на випробування й
утрати часів визвольних змагань: замість очікуваної близької й ідеальної
«голубої блакиті» — страхітлива «горобина ніч» та неминучі в часи
революційної боротьби жертви — «шляхи в крові».
Художні засоби:
епітети: «голуба блакить», «неридані сльози»;
метафори: «очі, серце і хорали стали, ждуть», «одчинились двері»;
гіпербола «всі шляхи в крові»;
рефрен: «одчиняйте двері», «одчинились двері»;
риторичні оклики: «Одчиняйте двері — наречена йде!», «Одчинились двері
— голуба блакить!», «Одчинились двері — горобина ніч!», «Одчинились
двері — всі шляхи в крові!»
“На майдані”
Вірш Павла Тичини “На майдані коло церкви революція іде…” показує
характер і дух українського народу. У ньому розкривається демократичне
волевиявлення нації. Цей вірш є дуже актуальним і у наші революційні дні.
Народ зібрався на майдані коло церкви, де відбуваються найяскравіші
події громадського життя, і тепер вирішує там свою долю - “революція іде”.
Люди, як і зараз, відстоюють своє право на волю. Фразою “Хай чабан! - усі
гукнули, за отамана буде” - виражено одностайний вибір людей. Українці
самі обирають собі ватажка, серед своїх, добре знайомих людей. Вони не
приймають чужої волі.
У другій частині вірша показано, що люди впевнені у своїй перемозі:
“Прощавайте, ждіте волі”. Українці єдині, вони роблять революцію, не
бояться віддати за це життя. Всі сідають на коні та вирушають в путь.
Далі показано, що матері не відговорюють своїх дітей, а навпаки
підтримують їх. Вони всією душею і всім серцем переживають за синів і за
праве діло.
Вкінці вірша є такі рядки: “На майдані пил спадає. Замовкає річ…
Вечір. Ніч.” Я вважаю, що ці рядки символізують перемогу народу.
Революція відбулась. Люди, задоволені результатом подій, знову поринають
у спокійне будення.
“Як упав же він з коня”
Вірш Павла Тичини "Як упав же він з коня" є витонченим твором, який
висловлює складні емоції та думки щодо революційних подій, які сталися в
Україні в 1919 році. Автор використовує образи і метафори, щоб передати
свої думки та почуття стосовно цих подій.
Композиція вірша складається з 4 строф-катренів, віршовий розмір – хорей,
перехресне римування.
Епітети: білий сніг, чорний ворог-птах,
Метафора: лягло до ніг, захитався світ.
Риторичні оклики.
Символ – ворон-птах.
“Ронделі”
Вірш-заклик, в якому вітворюються події в роки Української револіції, коли
звичайні робітники заводів виходили на масові політичні протести задля волі,
в якому навіть природа повстає проти влади.
Жанр: громадянська лірика
Вірш містить в своїй композиції 2 розділи, кожен з яких складається з 2
строф-катренів та 1 строфа-п’ятивірш, в яких зустрічаються переважно
перехресне римування.
Для відображення подій революції автор зоображує такі художні засоби:
епітети: хмарний вітер,
метафори. улиці кричать, живе свобода, сміється сонце, хмарки на
конях мчать
окличні риторичні речення: Яка весна! Яка природа!
алітерація: мобілізуються тополі!, у серці промені звучать
“Ритм”
антистрофа “Налила голодним дітям молока...”

“Евое”
антистрофа “Приставайте ж до партії”
“Україно, моя люба Вкраїно”

Тичина згадує про горе, якого так багато припало на долю України. Із
синівською любов’ю поет намагається заспокоїти свою невтішну матір –
Батьківщину. Вірш належить до громадянської лірики, композиція якого
складається з 8 рядків, віршування – суміжне (парне)
“Розкажи, розкажи мені, поле...”
“Ви знаєте, як липа шелестить”

“Молодий я, молодий...”
“Гей, вдарте в струни, кобзарі”
“Памяті тридцяти” (історична основа твору)
“За всіх скажу”
“Хто ж це так із тебе насміятися смів?”
“Вітер з України”
“Чистила мати картоплю”.
Прочитати і вміти аналізувати вірші:

Є.Плужника
“Я – як і всі...”,
Римування: перехресне
Віршований розмір: ямб
Художні засоби: метафори, епітети, порівняння, риторичні окличні речення
“Для вас, історики майбутні...”,
У даній поезії, яка увійшла до збірки «Дні», спостерігаємо роздуми
ліричного героя про те, що людське життя для історії — це тільки мить, для
людини — піт праці і кров боротьби, це радощі й страждання, і про них
навряд чи напишуть майбутні історики
Основна думка поезії: людське життя – це живий біль, жива рана, і не треба її
ятрити порожніми фразами. Мабуть, тільки письменникові під силу передати
людські почування, історію «підтятої» людської душі.
Художні засоби :
метафори – росила землю кров, мовчи, душе
епітети – рядки холодних слів, золоті далекі будні, серед родючих вільних
нив, душе підтята, дідок нудний
риторичні окличні речення, звернення
“...І ось ляжу, - родючий гній...”,
У даній поезії ліричний герой роздумує над проблемами буття, над місцем у
сьогоденні й поступі історії народу. Герой готовий на самопожертву, впасти
родючим ферментом на «скривавлений переліг», йти зі своїм часом у ногу,
аби збагнути його заповіти.
Водночас ліричний герой полемізує з безжалісним і кривавим часом, який
знецінює життя людини, перетворюючи її в гній:
“Вчись у природи творчого спокою”,

Композиція: 2 стопи - дистих
Жанр: пейзажна лірика
Тема: Возвеличення краси природи і гармонії людської душі, внутрішньої
урівноваженості і зрілості людини
Ідея: Заклик шанувати природу
Головна думка – людині притаманно сумніватися, помилятися. Тому і
потрібно вчитися у природи, прислухатися до свого серця, своєї натури як
частки цієї природи. І вірити, мати якісь ідеали, співзвучні
загальнолюдським, щоб не схибити, не піти манівцями.
епітети: визнаних взірців, творчого спокою, дні вересневі
порівняння – як від озер, порослих осокою.
інверсія – дні вересневі
риторичні запитання – хто ж твоїй науці допоможе На певний шлях ступити з
манівців?
“Річний пісок слідок ноги твоєї”,
Збірка «Рання осінь»
Тема: зображення особистих почуттів ліричного героя, спогадів про кохання,
які не стираються з пам’яті, філософських роздумів про сенс життя
Ідея: возвеличення великого почуття кохання, яке робить людину щасливою
Основна думка: кохання — це те велике, чим варто дорожити, що треба
берегти.
Жанр: інтимна лірика
Віршований розмір:ямб
Метафори – тремтить ріка, хилиться ріденький ліс, не заблукають з хуторів
лелеки, спокій стереже мене
епітети – друже мій єдиний, а далекий, мертвий лист, ласкаві вересневі феї,
на осінній лагідній землі,
порівняння – немов ласкаві вересневі феї спинили час,
звертання – о друже мій єдиний, а далекий.
риторичні оклики
інверсія
“Ніч... а човен – як срібний птах!..”
Жанр: пейзажна лірика
Збірка: «Рівновага»
Композиційно складається с 2 строф.
Віршовий розмір: хорей
Тема: човен-як символ піднесеної душі ліричного героя, його романтичної
мрійливості і закоханості в навколишній світ
Ідея: показ глибини і незбагненності світу.
Дана поезія нагадує симфонію, у якій почуття ліричного героя й морські
краєвиди зливаються в один візерунок, характеризують душу ліричного
героя, його бунтівливу вдачу. Водночас морська стихія є втіленням вічності,
що підносить душу людини до космічних вершин, до абсолюту світла.
Художні засоби: порівняння: «Ніч.., а човен — як срібний птах!..»: звертання:
Не спіши, не лети по сяйних світах, Мій малий ненадійний човне! епітети:
срібний птах, порівняння: човен-я к срібний птах.
“Канів”,
“Галілей”;
Б.-І.Антонича
“Три перстені»
Поезія відноситься до пейзажної лірики.
Автор колоритно зображує інтер’єр української хати, краса якої сповнена
чаклунською силою. Всі предмети побуту немов живі. У поезії відчувається
возвеличення рідного краю. Автор зачарований красою Батьківщини, її
побутом, фольклором, колоритом. Він використовує такі народнопісенні
елементи, як скриня, дзбан, скрипка.
Епітети – крилата скрипка; квітчаста скриня.
Метафори – у скрипці творчі сплять вогні; кружляє дзбан.
Порівняння – і сонце, мов горючий птах.
Звертання – дзвони, окриленa струно.
Антитеза – і сонце…і ранок.
“Автопортрет”
Цей вірш за обсягом невеликий — усього дві строфи – катрени. Містить
епіграфи з вірша «Автобіографія». Належить до філософської лірики.
Віршовий розмір – ямб.
Римування – перехресне.
Для опису краси природи автор використовує художні засоби:
Епітети: червоні клени, клени срібні, красо незглибна, весняне похмілля;
Риторичне звертання: дочасності красо незглибна;
Метафора: сонцеві життя продавши, поет весняного похмілля, сто червінців
божевілля;
Інверсія: клени срібні, красо незглибна.
Цей вірш — відображення душі автора, закоханої у красу, справді
«автопортрет». «Автопортрет» за жанром — медитація. Митець міркує над
своїми пракоренями.
Як відомо, поет народився на Лемківщині — у самобутньому, незвичайному
краї, природа, звичаї та обряди, пісні якого не могли не вплинути на
обдарованого юнака, його творчу уяву. За визначенням поета, це земля, у
якій дивовижно переплелися залишки язичницьких вірувань, давнини й
незбагненно- чарівний світ природи. У перших рядках вірша якраз і звучить
мотив захоплення людини красою природи: «…невже ж тобою не п’яніти?».
Наступна строфа — про те, що він — людина, для якої Богом є природа. Ця
думка підсилюється самовизначенням автора: «…я — закоханий в житті
поганин».
Автор захоплюється природою, сонцепоклонництвом.
“Автобіографія”
У даній поезії автор розповідає про своє дитинство, попри непросте життя,
невдачі, злидні автор не кляне долі, а навпаки – закоханий в життя. Вірш
невеличкий – має дві строфи-п’ятивірш, належить до філософської лірики.
Віршований розмір – дактиль.
Римування - кільцеве
Епітети: п’яний дітвак, калиновий міст,
Метафора: приглянувся небу, пробудилося у мені, піднеслася голова, слова
прийшли, із сонцем у кишені, над рікою часу
Діалектизми: ганити (докоряти), гурагани (буря), поганин (нехристиянин),
дітвак (людина, яка недосягла дорослого віку)
“Вишні”
Дана поезія входить до збірки «Зелена Євангелія», належить до філософської
лірики. Автор показує красу природи рідного краю навесні, яка асоціюється у
поета з Шевченківським віршем, елементами якого є хрущі, вишні «Садок
вишневий коло хати».
Ідея поезії: уславлення глибокої любові автора до свого рідного краю, де
дорога йому кожна комашка й квіткова пелюсточка.
Віршовий розмір: шестистопний ямб
Епітети: країна зоряна,країна біблійна й пишна, квітчаста батьківщино,білі
села, натхненні вишні;
Метафори: Антонич був хрущем, жив на вишнях; вечори з Євангелії; небо
сонцем привалило білі села; вишні поять пісню хмелем ; батьківщина вишні
й соловейка; цвітуть вишні кучеряво й п’янко;
Риторичні звертання: моя країно зоряна; квітчаста батьківщино.
Метаморфоза: Антонич був хрущем.
“Зелена євангелія”,
Вірш «Зелена Євангелія» — це лише дві строфи-катрени, але в них поет
висловив і почуття ліричного героя, і красу землі.
За родом літератури відноситься до пейзажної лірики.
Віршовий розмір - чотиристопний ямб із пірихієм
Римування– перехресне
Напрям – імпресіонізм, експресіонізм, символізм
Поет згадує у поезії білий колір для надання своїм образам позитивного
забарвлення. А червоний допомагає змалювати образ місяця більш насичено.
епітети: «білі коні», «земля стобарвна» допомагають побачити багаті кольори
землі;
порівняння: «весна — неначе карусель», «місяць, мов тюльпан, червоний»,
«земля, наче сон цей» змальовують спорідненість і гармонію різнобарвного
світу, в якому все схоже в чомусь між собою — воно живе;
омофони: «сонце — сон цей» використовує поет задля створення
багатогранного образу — зорового, звукового, тактильного;
діалектизм «морель» (пелюстки квіток абрикосів) передає національну
своєрідність змалювання пейзажу, робить його впізнаваним.
“Дороги”,
У даній поезії автор зображує романтичну й алегоричну картину дороги, що
простелилась «юним під ноги».
Ідея вірша: возвеличення життєвої дороги кожної людини, що сповнена
привабливості й таємниць; побажання пройти її, не схибити, побачити красу
й досконалість життя.
Віршовий розмір: анапест
Епітети: конюшина пахуча, залізиста вода, дивний місяць, місяць
мідянорогий, звабливая врода, колосисте літо;
Метафори: розгорнулась земля; далеч іскриться; безвість вітає вітрами;
голубінь, золотавість і зелень розспівались; молодість літом доспіє; трава
зашуміла, простелилась під ноги; цвіркуни розспівались;
Порівняння: розгорнулась земля, наче книжка; наша молодість, наче
природа.
Повтори: дороги, дороги, дороги; над нами, над нами, над нами;
Риторичний оклик: О, відкрий нам свої таємниці! О зелень! О юність! О мріє!
Риторичне звертання: відкрий таємниці, дивний місяцю мідянорогий!
Неологізми: залізиста вода, мідянорогий місяць.
“Село”
Автор описує красу природи місцевості свого дитинства, належить до
пейзажної лірики, римування – перехресне, віршований розмір – ямб,
складається з трьох строф-катренів.
Епітети: полум’яний мак, конопляне небо, далінь безкрая, сивий дим, гребінь
лісу.
Метафори: корови моляться, струнка тополя, дерево ставало б птахом, від
воза місяць відпрягають, листя лине.
Порівняння: мов дерево ставало б птахом, мов свіже молоко до миски.
“Різдво”,
Джерелом написання поезії “Різдво” є біблійна легенда про народження
Христа.
Належить до філософської лірики, входить до збірки: «Три перстені».
Напрям: модернізм
Течія: авангардизм, символізм, міфіологізм
У вірші йдеться про переосмислення факту народження Христа як події, що
відбувається в кожному селі й містечку; уславлення народження життя й
радості.
Віршовий розмір - хорей.
Римування - перехресне
Епітети: місяць круглий, снігова завія, золотий горіх;
Метафори: прийшли лемки і принесли місяць; народився Бог на санях; ніч
крутиться довкола стріх; у долоні у Марії місяць – золотий горіх.
“Маніфест серця”.
Дана поезія відноситься до громадянської лірики. Складається з 5 строф,
переважно перехресне римування.
Автор вказує на критику тих, хто рубає словами, але не дивиться углиб свого
серця, і не оцінює свою власну щирість і справжні цінності. Автор нагадує
про важливість бути правдивим у своїх почуттях і думках.
У другому куплеті поет обличчя тих, хто вважає себе вістниками змін, але
водночас зауважує, що їхні починання можуть бути не такими сильними, як
вони говорять, і не такими дієвими, як вони уявляють себе. Це покликане
підкреслити невірність чи порожнечу деяких ідей і дій.
У предостанньому куплеті автор наголошує на важливості правдивості і
справжності у творчості. Він застосовує алегоричний образ "кобили історії
дуба" (походженням це вислів від Маяковського), щоб запитати, чи насправді
ми (як творці, мислителі, діячі) знаходимося на вершині історії чи тільки
"хвостом".
У фінальному куплеті поет підкреслює важливість людського щастя та права
на кохання, виступаючи проти порожнечі та вигоди. Він закликає до
справжньої людяності та пошуку справжніх цінностей у житті.
Самостійна робота № 1
“НЕОКЛАСИКА” ЯК ЛІТЕРАТУРНЕ ЯВИЩЕ.
ХУДОЖНІ ОБРІЇ МАКСИМА РИЛЬСЬКОГО (1895-1964)
Мета: з’ясувати специфіку української “нелкласики”, її естетику. На прикладі
індивідуальних стилів М.Зерова, П.Филиповича, М.Драй-Хмари,
М.Рильського, Ю.Клена розглянути особливості “неокласики”.
План
1. М.Зеров – лідер “неокласиків”. Образна парадигма збірки “Камена”

(1924), оригінальність індивідуального стилю.
2. СонетарійМ.Рильського періоду “неокласики”. Художнє осмислення
“вічних мотивів” і “вічних образів”.Античні та екзотичні теми та
образи в поезіях “У теплі дні збирання винограду”, “Діана”, “Трістан
коня сідлає”, класичні поетичні форми (сонет, рондо, октава,
гекзаметр).
ЗАВДАННЯ: уміти цілісно проаналізувати поезії “На білу гречку впали
роси”, “Вже червоніють помідори”, “Яблука доспіли”, “Поле чорніє”,
“Поцілунок”.
3. Патріотичні мотиви у творчості М.Рильського періоду Великої
Вітчизняної війни: “Слово про рідну матір” (1942), “Неопалима
купина” (1944), поема-видіння “Жага”. Мотиви історичної памяті,
оригінальність композиції, образності, версифікації.
4. Період “третього цвітіння”. Уславлення людини-творця, праці, краси у
повоєнній ліриці поета (зб. “Троянди й виноград” (1957), “Голосіївська
осінь” (1959), “Зимові записи” (1964)).
5. М.Драй-Хмара і “неокласика”: свіжість і класичність збірки
“Проростень” (1926).
6. Творча доля П.Филиповича: тематика та художні особливості поезій,
широкий культурологічний діапазон літературознавчих праць.
7. Ю.Клен як “неокласик”: переосмислення традиційних сюжетів і
мотивів у пізній збірці “Каравели”.
Література:
1. Шудря М. Неокласики, або “Гроно пятірне нездоланих співців” // Укр.
мова та літ. – 1999. – Ч.7. – С.3-11.
2. Астаф’єв О. Стилі української еміграції: естетика тотожності // Укр..
мова та літ. – 2000. - № 7. – С.1-2.
3. Бондаренко Л. “Ми самотою йдем…” // Укр.. літ. в ЗОШ. – 2000. - № 1.
– С.29-32.
4. Хропко П. Український неокласицизм: Орієнтація на тисячолітній
розвиток європейської культури // УМ й Л в серед. шк., гімназ., ліцеях,
колегіумах. – 2000. - № 3. – С.37-46.
5. Шпильова О. Український неокласицизм // Урок української. – 1999. -
№ 1. – С. 32-35.
6. Наливайко Д. Чинник повноти і цілості // Зар. літ. – 1999. - № 15. – С.1-
2, 7-8.
7. Українське слово: Хрестоматія… : У 4 кн. – К., 1994. – Т. 1. – С.499-513
(М.Драй-Хмара), С.513-522 (М.Зеров), С.597-613 (Ю.Клен), Т.2. – С.91-
106 (М.Рильський), Т.4. – С.121-128 (П.Филипович).
Методичні рекомендації: Читати художні твори за рекомендованим

Списком. Вивчити напам’ять виділені тексти. Читати підручники Коваліва
Ю. І. Т. 3.;за редакцієї Дончика В.Г. та рекомендовані науково-методичні
статті. Підготувати лаконічніале суттєві відповіді за планом. Вивчити всі
дефініції понять.
МЕТОДИЧНИЙ КОМЕНТАР
До цієї умовної “школи” належали Микола Зеров (1890 – 1937),
Максим Рильський (1895 – 1964), Павло Филипович (1891 – 1937), Михайло
Драй-Хмара (1889 – 1939) та Освальд Бургардт (Юрій Клен) (1891 – 1947).
По-європейськи освічені люди, київська професура (Зеров і
Филипович), тогочасна еліта української інтелігенції, неокласики закликали
осягати вершини світової культури, трансформувати її форми та образну
систему на рідному українському ґрунті, щоб піднести вітчизняне красне
письменство на вершини світового рівня. Тому в їхній творчості
простежуються урбаністичні і пейзажні, інтимні й філософські мотиви.
Поети-неокласики активно розвивають жанр сонета, а також
створюють елегії, медитації, філософську лірику. Їхню творчість живлять
образи світової поезії (особливо поціновували античність, французьких
поетів-“парнасців” і російську поезію “срібного віку”), а також джерелами
образності були світові міфології, Біблія.
Утверджувався неокласичний стиль з його рівновагою, мальовничими
епітетами, міцною логічною будовою і “строгою течією мислі” (М.Зеров).
Як “буржуазні” митці були засуджені, загинули від репресій М.Зеров,
М.Драй-Хмара і П.Филипович. М.Рильський, який рано відійшов від
“неокласики”, продовжував писати. Ю.Клен реемігрував до Німеччини,
приєднався до “празької школи” поезії, помер після Другої світової війни в
еміграції.
“ПРАЗЬКА ШКОЛА” ЯК ЛІТЕРАТУРНЕ ЯВИЩЕ
Мета: виявити особливості творчості письменників, яких критики відносять

до “празької школи”, зясувати їх спільні та відмінні риси.
План
1. Патріотизм, громадянськість, історіософічність лірики Є.Маланюка.
Образ України в його творчості.
2. Оригінальність стилю поезії О.Стефановича.
3. Жіночність лірики Н.Лівицької-Холодної.
4. Філософічність, національний пафос віршів О.Ольжича.
5. “Приватні листи світові” (Д.Донцов) О.Теліги. Особливості її
творчості.
6. Роман-епопея “Попіл імперій” Ю.Клена: оригінальність побудови,
палкий протест проти тоталітаризму.
ЗАВДАННЯ: прочитати і вміти аналізувати твори:

Є.Маланюк – зб. “Стилет і стилос”, “Земля і залізо”, “Земна мадонна”,
“Перстень Полікрата”, “Перстень і посох”;
О.Ольжич – зб. “Вежі”, “Рінь”, “Підзамча”;
О.Теліга – зб. “Лірика”;
Ю.Клен – епопея “Попіл імперій”.
1. ІУЛ ХХ ст. / за ред. Дончика. – Кн.1. – відповідні розділи.
2. Гроно нездоланих співців. – К., 1997 – відповідні розділи.
3. Войчишин Ю. Ярий крик і біль тужавий: Поетична особистість
Є.Маланюка. – К., 1993.
4. Куценко Л. Dominus Маланюк: тло і постать. – К., 2002.
5. Укр. слово: Хрестоматія. – (Маланюк) Кн.2. – С.147 – 170;
(Стефанович) Т.4. - 249–264, (Лівацька-Холодна). – Т.4. – С.277 – 287,
(Ольжич) Т.2. – С.543–578, (Теліга) Т.2. – С.607–611, (Клен) Т.1. –
С.605–613.
6. Войчишин Ю. “Поет абстрактів і контрастів” // Дивослово. – 2000. – №
10. – С.49–52.
7. Куценко Л. “На межі двох епох” // Укр. мова та літ. в сер. шк.,
гімназіях, ліцеях... – 2000. – № 1. – С.97–105.
8. Фисюк О. Поет боротьби й вселюдських ідеалів // УМЛШ. – 2000. – №
2. – С.58–61.
9. Салига Т. Залізних імператор строф // Маланюк Є. Поезії. – Львів, 1992.
– С.3-30.
10.Омельчук О. Голос життя – голос смерти: Біографія. Естетика. Поезія
Є.Маланюка // Сучасність. – 2001. – №10. – С.117–124.
11. Бондаренко І. Є.Маланюк: мандрівка в часі (глибинні міфологічні
моделі творчості поета) // Сучасний погляд на л-ру: Зб. наук. праць. –
К., 2001. – Вип.5. – С.181-185.
12.Омельчук О. Національне підсвідоме в теоретичному доробку
Є.Маланюка // СіЧ. – 2000. – №11. – С.53-58.
13.Омельчук О. Специфіка літ.-крит. практики Є.Маланюка // Дивослово.
– 2001. – № 6. – С.5-8.
***
14.Ольжич О. Незнаному воякові. – К., 1994.
15.Таран О. Своєрідність поет. манери О.Ольжича й О.Теліги // Укр. літ. в
загальноосвіт. шк. – 1999. – №1. – С.25-28.
16.Чернявська Л. Філософсько-естетичні засади поезії О.Ольжича //СіЧ. –
1999. – № 11. – С.29-32.
17.Неврлий М. Ольжич на тлі празького літературного довкілля //
Сучасність. – 1998. - № 2. – С.102-109.
18.Ковалів Ю. Героїчний епос О.Ольжича // СіЧ. – 1994. – № 6. – С.7-12.
***
19.Климентова О. Витоки творчості О.Теліги // УМЛШ. – 2000. – № 4. –
С.56-61.
20.Фасоля А. “Поетка вогненних меж” // Дивослово. – 1996. – № 11.
21.Олена Теліга. Збірник. – Детройт – Нью-Йорк – Париж, 1977.
***
22. Ковалів Ю. Прокляті роки Юрія Клена // Клен Ю. Вибране. – 1991. –
С.3-23.
23.Сарапин В. Час і простір у поемі-епопеї “Попіл імперій” Юрія Клена //
Наука і сучасність: Зб. наук. праць Нац. пед. ун-ту ім.
М.П.Драгоманова. – К., 1999. – Вип.2. – Ч.3. – С.202-208.
МЕТОДИЧНІ РЕКОМЕНДАЦІЇ
Читати художні твори за рекомендованим Списком. Вивчити напам’ять
виділені тексти. Читати підручники Коваліва Ю. І. Т. 3.;за редакцієї
Дончика В.Г. та рекомендовані науково-методичні статті.
“Празька” школа поезії репрезентує розвиток романтичного стилю в

українській еміграційній літературі. Поети, котрі були вигнанцями внаслідок
участі в УНР, або ті, що називалися в СРСР “буржуазними націоналістами”,
серед них Є.Маланюк, донька міністра УНР Н.Лівицька-Холодна,
Ю.Дараган, О.Лятуринська, Г.Мазуренко, О.Ольжич, О.Теліга, Л.Мосендз,
О.Стефанович – всі вони опинилися на початку 1920-х років у Празі та
Подєбрадах, де й утворили “школу”.
Їх об’єднували яскравий історіософізм, державницькі настрої, високі
естетичні критерії. За стилем “пражани” були “неоромантиками”, але
філософською заглибленістю й любов’ю до класичних форм (сонет, терцини)
зближувались із “неокласиками”.
Найяскравішими представниками були Є.Маланюк, О.Теліга і
О.Ольжич.
Практичне заняття № 3
ПРОБЛЕМАТИКА ТА СТИЛЬОВА СВОЄРІДНІСТЬ ПРОЗИ

М. ХВИЛЬОВОГО (1893 - 1933)
Мета: з’ясувати значення творчості Микола Хвильового, його
культурологічну концепцію, творчу еволюцію його стилю.
План
1. Діяльність М.Хвилового (М.Фітільова) у ВАПЛІТЕ. Проблематика
памфлетів.
2. Естетичні принципи М.Хвильового. Особливості стилю його прози.
3. Душа й обовязок у новелі “Я (Романтика)”. Соціальна та особиста
трагедія (“Мати”). Мистецька специфіка новели “Редактор Карк”.
4. Сатирична проза М.Хвильового, викриття новітнього міщанства
(“Іван Іванович”, “Ревізор”, “Колонії, вілли...”).
5. “Санаторійна зона” (1924) як повість-антиутопія. Типи “зайвих
людей” у творі.
6. Дискусійність незакінченого роману “Вальдшнепи”. “Достоєвські”
питання у творі.
А:
1. Жулинський М.Г. Микола Хвильовий // Жулинський М.Г. Слово і
доля. – К., 2002.
2. Гординський Я. Літературна дискусія // Гординський Я. Літературна
критика підсовєтської України. – Мюнхен, 1939. – С.56-70.
3. Колісниченко А. Катастрофа кентавра : Мик.Хвильовий і естетика
розстріляного ренесансу // Київ. – 1998. - №9-10. – С.136-149.
4. Швець Г. Система уроків вивчення творчості М.Хвильового //
Дивослово. – 2000. - №8, 9.
Б:
1. Шевчук В. Драма Миколи Хвильового // Слово і час. – 1994. - №2.
2. Івашина Г.М. Новела М.Хвильового “Я (Романтика)” у контексті
шкільного уроку // Вивчаємо укр. мову та літ. – 2004. - № 7. – С.15-
17.
3. Ушкалов Л. Микола Хвильовий та українська класична література //
Від бароко до постмодерну. – Х., 2003. – Т.2. – С.134-154.
4. Бондар І. НайкращийтвірМиколиХвильового // Березіль. – 1993. -
№1. – С.154-157.
5. Гундорова Т. Руйнування романтичної метафізики // СіЧ. – 1993. -
№11. – С.22-28.
6. Кравченко І. В Європу – через самознищення? / Міф і культ
хвильовізму // Всесвіт. – 2000. - № 1-2.- С.179-190.
7. Мейс Д. Буремний дух розстріляного відродження // Сучасність. –
1994. - № 11. – С.31-43; № 12. – С.73-81.
8. Партач Н. Утопічний характер “загірної комуни” М.Хвильового //
СіЧ. – 1998. - № 6. – С.11-15.
Читати художні твори за рекомендованим Списком. Вміти аналізувати
тексти. Читати підручники Коваліва Ю. І. Т. 3.;за редакцієї Дончика В.Г. та
рекомендовані науково-методичні статті. Підготуватись до бесіди за
планом.Вивчити всі дефініції понять.
Микола Хвильовий належав до ключових постатей “розстріляного

відродження”, особистість пристрасна і парадоксальна. Комуніст за
переконаннями, але дуже швидко розчарований у радянській дійсності,
пішов із життя за власним вибором. Самогубство Хвильового – форма
політичного протесту проти репресій.
Організатор та ідейний натхненник ВАПЛІТЕ, редактор одноіменного
часопису.
Центральна постать у літературній дискусії 1925 – 1928 рр.
(“психологічна Європа”, “геть від Москви”, переконання у месіанській ролі
України). Визначний полеміст і памфлетист.
Романтичне та імпресіоністичне начала у прозі (“Кіт у чоботях”,
“Арабески”, “Я (Романтика)”). Сатира Хвильового (“Ревізор”, “Іван
Іванович”).
Змалювання знеособлення людини, задушливої атмосфери сталінської
доби у “Санаторійній зоні”.
Полемічність “Вальдшнепів”, зв’язок із творчістю Достоєвського.
Новела “Я (Романтика)” має присвяту – “Цвітові яблуні”. Згадавши
твір Коцюбинського про внутрішнє роздвоєння людини, Хвильовий
підкреслив, що прагне психологічно розкрити внутрішній конфлікт особи.
Головною проблемою твору є проблема гуманності і фанатизму,
суперечності між людяністю і сліпою відданістю абстрактній ідеї.
ІНТЕЛЕКТУАЛЬНО-ПСИХОЛОГІЧНА ПРОЗА ВАЛЕР’ЯНА
ПІДМОГИЛЬНОГО (1901 - 1937)
Мета: на основі аналізу романів “Місто” і “Невеличка драма” з’ясувати
значення творчості В.Підмогильного в українській прозі ХХ століття;
виявити типологічну близькість між творами письменника і кращими
здобутками світової літератури.
План
1. Роман “Місто” (1928) – вершина творчості В.Підмогильного.
Історія створення. Дискусії навколо роману.
Роман «Місто» - перший урбаністичний роман в українській літературі,
що детально висвітлює проблеми міського життя. Саме цей роман приніс
Підмогильному популярність і визнання.
У романі «Місто» Валер’ян Підмогильний описав селянську українську
молодь, яка на початку 1920-х років тисячами потягнулася в міста, щоб
завоювати й зробити своїм українське місто, влити в нього свіжу селянську
кров, зліквідувати суперечку між українським містом і селом. Автор показав
бажання молодих селян «вийти в люди», здобуваючи колись недосяжну
науку. Твір не був подібний до традиційної народницької прози XIX ст., бо
автор орієнтувався на європейський роман XIX — початку XX ст., засвоївши
традицію романістики Оноре де Бальзака, Гі де Мопассана, Анатоля Франса,
Джека Лондона, а також вітчизняну — Агатангела Кримського, Володимира
Винниченка.
Роман завершений письменником у 1927 р., опублікований уперше в
Харкові в 1928 р. У 1929 р. Книгоспілка перевидала роман, а Б.
Єлисаветський переклав його російською мовою — у 1930 р. роман виходить
у серії «Творчество народов СССР». Після масових репресій інтелігенції
1930-х років, під які потрапив також і Валер’ян Підмогильний, роман
«Місто», як й інші твори письменника, був заборонений до 1989 р.
Після публікації роман викликав значний інтерес у громадськості. Його
обговорювали на читацьких конференціях, у пресі з’явилися рецензії
літературознавців. Одні критики захоплювалися твором, у якому відбилася
філософія життєствердження епохи, інші тлумачили роман у дусі
соціологізму, називаючи книжку «антирадянською», бо в ній не показано
«звички робітників і селян».
Критик Ю.Шевельов назвав роман «Місто» «першим справжнім
прозовим романом» XX століття та вважав його «однією з вершин
української прози і дороговказом для її дальшого розвитку».
Деякі критики вважали роман автобіографічним, а висловлювання
героя ототожнювали з автором, проти чого в пресі застерігав
В.Підмогильний своїх читачів. Хоча, звичайно, були прототипи деяких
героїв: в образі поета Вигорського вгадуються риси Є.Плужника, а в образі
маститого критика - М.Зерова.
Ставлення до автора оповідань і його особистості було різне. Більшість
літературних критиків вимагали розправитися з ним.
Письменникові робить честь те, що він, незважаючи на шалені атаки,
залишився перш за все людиною, думаючим художником слова, якого
хвилювали проблеми сучасності, людини, якій завжди співчував. Він
схильний до психологізму, і в цьому бачить головне своє завдання. Одним
словом, уже в оповіданнях "В епідемічному б арапі", "Собака", "Проблема
хліба" В. Підмогильний ствердив себе "письменником із доброю
літературною школою".
2. Проблематика (психологічна, соціальна, філософська, етична).

Образ Степана Радченка: маргінальна людина, екзистенційний та
конкретно-історичний вимір.
На перший погляд, це звичайний тип інтелігента перших пожовтневих
років. Та то тільки так здається. В. Підмогильний, майстер психологічного
аналізу людської душі, створив образ неоднозначний і, можна сказати,
складний. Це людина, сповнена суперечностей: зовні він красивий,
привабливий, користується певним авторитетом у літературних колах, та в
нього темне нутро. Як говорить сам автор, залишилося в нього щось від
дикого звіра. А місто, яке так гостинно зустріло його, він хоче підтоптати,
покласти собі під ноги.
У душі Степана постійний двобій добра і зла, правди і кривди, через

свою безпринципність герой не може визначити, що ж головніше для нього в
цьому двобої.
3. Композиційні особливості твору (“історія душі” головного
персонажа, побудова образної системи, роль сюжетних та
позасюжетних елементів).
4. Типологічні зв’язки роману зі світовою літературою. Символічний
образ міста, поєднання реалістичних та модерних елементів у
поетиці твору.
В. Підмогильний був великим знавцем французької літератури (його
переклади зі Стендаля, Бальзака, Золя, Мопассана вважаються одними з
кращих!), що не могло не вплинути на його творчу манеру, специфіку творів.
Зокрема роман "Місто" має багато спільного з романом Г. де Мопассана
"Любий друг": герой Мопассана Жорж Дюруа так само, як і Степан
Радченко, виходець із нижчих соціальних прошарків потрапляє з провінції в
Париж і починає його завойовувати. Як і Степан, Жорж досягає своєї мети,
використовуючи жінок як інструменти. Мопассан, як і Підмогильний, подає
образи 5 жінок, у тому числі, наприклад, і образ повії. Указана змістово-
образна подібність творів Мопассана й Підмогильного, проте, не зумовлює
ідейної близькості романів: якщо ідеєю Мопассана стало викриття типу
"чоловіків-завойовників", які не гребують ніякими засобами задля
досягнення своєї мети (отримання місця під сонцем у суспільстві, де гроші й
статус визначають усе), то ідея Підмогильного цілком відмінна: побачити
психологічну трансформацію особистості як екзистенційний шлях пошуку
смислу буття.
5. Протистояння духовності і прагматизму, емоційного і
раціонального в проблемно-інтелектуальному романі “Невеличка
драма” (1930). Образна система твору. Проблема національного
відродження у романі.
1. Мельник В. Суворий аналітик доби: Валер’янПідмогильний в ідейно-
естетичномуконтекстіукр. прози І половини ХХ століття. – К., 1994.
2. Шевчук В. У світіпрозиВалер’янаПідмогильного // Шевчук В. Дорога в
тисячуроків. – К.,1990. – С.354-360.
3. Шерех Ю. Білок і йогозабурення (“Невеличка драма”
Валер’янаПідмогильного) // Шерех Ю. Пороги і запоріжжя: У 3 кн. –
Х., 1999. – Т. С.
4. Костюк Г. Валер’ян Підмогильний // Українське слово. Хрестоматія…
- Кн.2. – К.,1994. – С.307-316.
5. Лавріненко Ю. Валер’ян Підмогильний // Дивослово. – 2001. – №2. –
С.9-10.
6. Лущій С. Великі проблеми “Невеличкої драми” Валер’яна
Підмогильного // СіЧ. – 2000. – № 2. – С.37-39.
7. Мовчан Р. Український модерний роман: “Місто”, “Невеличка драма”
В. Підмогильного // Дивослово. – 2001. – № 2. – С.11-14.
8. Романенко О. Особа в інтелектуальній прозі 20-х рр. (В.
Підмогильний“Місто” і М.Івченко “Робітні сили”) // Сучаснийпогляд
на літературу. – К., 2001. – Вип. 5. – С.73-80.
9. Пізнюк Л. Проблеми відчуження та абсурду в “Місті”
В.Підмогильного // СіЧ. – 2000. – № 5. – С.62-66.
10. Коломієць Л. “Місто” В. Підмогильного: проблематика і структурна
організація // СіЧ. – 1991. – № 5. – С.64-70.
11. Лущій С. Український“Любий друг”? (Валер’ян
Підмогильний“Місто”) // СіЧ. – 1998. – № 7. – С.54-57.
12. Шерех Ю. Людина і люди: “Місто” В.Підмогильного // г. Укр. мова та
літ. – 2000. – Ч.37. – С.6-8.
13. Градовський А. В. Жуїри та їхня сповідь. За творами “Любий друг” Гі
де Мопассана та “Місто”В. Підмогильного// Всесвітня література та
культура в навчальних закладах України. – 2006. – №9. – С.16-18.
рекомендовані науково-методичні статті. Підготувати відповіді за
пуктами плану.
Валер’яну Підмогильному належить одне з чільних місць в українській

літературі доби національного відродження. Він – творець українських
модерних романів “Місто”, “Невеличка драма”, повістей і новел, перекладач
багатьох творів західноєвропейських класиків.
“Підмогильний був яскравою творчою індивідуальністю, цілковито
українських талант, що надзвичайні події і явища після 1917 року умів
спостерігати тверезо, всебічно і критично, – відзначав Г.Костюк. – Але
головне – це те, що за багатством суспільних подій свого часу він не загубив
– людини. Він бачив її, розумів і творив її образ в усій суспільній,
психологічній складності… Він знав людську силу, велич її розуму, її
здібності, але також усвідомлював її слабкості. В цьому – європеїзм
Підмогильного”. В українській прозі ЇЇ століття письменник репрезентує
аналітико-інтелектуальну стильову течію.
ІМПРЕСІОНІСТИЧНІСТЬ НОВЕЛІСТИКИ ГРИГОРІЯ КОСИНКИ
(1899 – 1934)
Мета: зясувати змістові та художні особливості в осмисленні дійсності

Г.Косинкою, виявити специфічні риси його художнього світу.
План
1. Життєвий і творчий шлях Г.Косинки (Г.М.Стрільця) (1899 – 1934),
особливості неореалістичного світобачення.
2. Осмислення Г.Косинкою трагічної доби громадянської війни та
національно-визвольних змагань кінця 1910-х років (“На золотих
богів”, “Мати”, “В житах”, “Постріл”, “Змовини”, “Серце”).
3. Рецепція вічного образу в новелі Г.Косинки “Фавст”.
4. Неореалістичне та імпресіоністичне начала у стильовій манері
Г.Косинки.
1. ІУЛ ХХ ст. / за ред. В.Дончика. – Кн.1 – відповідні розділи.
2. Українське слово: Хрестоматія... – Т.2 – відповідні розділи.
3. Мовчан Р. Українська проза ХХ ст. в іменах. – К., 1997. – С.15–62.
4. Агеєва В. Уркаїнська імпресіоністична проза. – К., 1994. С.55–74.
5. Кавун Л. Психологізм як елемент поетики новел Г.Косинки // УМЛШ.
– 1993. – № 2.
6. Наєнко М.К., Штонь Г.М. Григорій Косинка // Українська література
ХХ ст.: Навч. пос. для вчителів. – К., 1993. – С.31–39.
7. Луків А.Екзистенційний підхід у вивченні літератури (проблемний
семінар за творчістю Григорія Косинки)// Школа. – 2006. – №11. –
С.49-53.
Григорій Косинка (справжнє прізвище – Стрілець) продовжив

імпресіоністичну традицію в українській прозі ХХ ст. Творчий доробок
письменника кількісно невеликий – близько 30 новел, але, як і у Стефаника,
їх важко переоцінити якісно.
Репресований у 1934 році, він був невідомий українському читачеві аж
до 1957 року, коли відбулася реабілітація. По-справжньому цей талановитий
письменник, віртуоз стилю, глибокий психолог прийшов до читача лише у
1990-і роки.
Особливе місце в його художній спадщині займають новели “На
золотих богів”, “В житах”, “Фавст”.
ТВОРЧІСТЬ ЮРІЯ ЯНОВСЬКОГО (1902 – 1954)
Мета: проаналізувати основні романи Ю.Яновського, виявити риси

неоромантичного стилю у творчості письменника.
План
1. Трагізм творчої долі Ю.Яновського (1902 – 1954). Романтичність

світовідчуття.
2. Змалювання історичних змагань народу у романі Ю.Яновського
“Чотири шаблі”. Пісенна структура твору. Глибоке розкриття
національних характерів (Шахай, Остюк, Галат, Марченко).
3. Лірико-романтичний стиль роману “Вершники”. Нове прочитання
твору сьогодні.
4. Загальна характеристика інших творів письменника.
1. Лаврусевич Н. Прочитаймо ще раз “Вершники” Ю.Яновського //

УМЛШ. – 1993. – № 11. – С.43–46.
2. Женченко-Яновська Г. Карби долі // Київ. – 1995. – №3. – С.116–128.
3. Семенчук І. Юрій Яновський: Життя і творчість. – К., 1990.
4. Скрипник Л. Трагедія роду і народу (за романом Ю.Яновського
“Вершники”) // УМЛШ. – 2006. – №1. – С.39–43.
5. Оліна Г.М. Життя і творчість Ю.І.Яновського. Цикл уроків в 11 класі //
Вивчаємо українську мову та літ. – 2006. – №17–18. – С.50–62.
6. Савченко З. Проблемно-стильовий аналіз роману Ю.Яновського
“Вершники” // Укр. літ. в загальноосвітній школі. – 2005. – №4. – С.29–
33.
В українську літературу Ю. Яновський увійшов як натхненний

романтик, “поет людської чистоти” (О. Гончар). Справжній майстер слова,
він тяжів до метафоричного осмислення складності своєї доби, до пізнання
Людини.
І в прозі, і в кінодраматургії, і в публіцистиці він прагне осягнути
вершини.
Кращими у творчому доробку митця є романи “Майстер корабля” і
“Чотири шаблі”. Крилатим став вислів із повісті “Байгород”: “Життя – є
молодість, труд і любов”.
У шкільному курсі вивчаються уривки із роману “Вершники” (1935), в
якому, незважаючи на кон’юнктурні умови його створення, талановито
відтворена складність доби національних змагань, жорстокість і
кровопролиття громадянської війни, пошуки виходу.
Тема: ТВОРЧІСТЬ МИКОЛИ КУЛІША (1892 – 1937)
Мета: виявити ідейно-тематичну та образно-стилістичну своєрідність

драматичних творів провідних українських драматургів 1920–30-х рр.
План
1. Микола Куліш і театр “Березіль”.
2. Соціально-політичні, морально-етичні та філософськіпитання у
трагікомедіїМ.Куліша“Народний Малахій” (1927). Трагічне і комічне у
п’єсі. Новизна конфлікту, посиленаувага до духовного світу“маленької
людини”, втілена в образі Малахія Стаканчика. Символізм,
метафоричність твору, оригінальність поєднання реалізму й елементів
театру абсурду.
3. Лірична драма “Патетична соната” (1929) – найбільше досягнення
нової української драматургії. Зображення подій національно-
визвольної революції 1917 року. Оригінальність композиції й сюжету,
поєднання музики зі словом.
4. Засоби комічного у п’єсі “Мина Мазайло”.
1. Кузякіна Н. П’єси МиколиКуліша. – К., 1970.

2. Танюк Л. Драма МиколиКуліша // Куліш М. Твори: У 2 т. – К., 1990. –
Т.1. – С.3-35.
3. Когут О. Концепціяновочасногомесії у драміКуліша“Народний
Малахій” // Дивослово. – 2002. – № 1. – С.6-7.
4. Працьовитий В. Жанрово-стильовіособливостітрагікомедії“Народний
Малахій” М.Куліша // Сучасний погляд на літературу. – К., 2000. –
Вип. 4. – С.91–108.
5. Жила С. Особливостірозглядуп’єси“Патетична соната” М.Куліша //
Дивослово. – 2001. – № 7. – С.47–51.
6. Кудрявцев М. Драма Куліша“Патетична соната” // г.Укр. мова та літ. –
2000. – Ч.20. – С.9, 10–13.
7. Гречанюк С. Сучасник поколінь прийдешніх (Микола Куліш) //
Гречанюк С. На тлі ХХ століття. – К.,1990. – С.139-186.
8. Лавріненко Ю. Микола Куліш // Укр. слово. – Кн.1. – К., 1994. – С.623–
636.
9. Панченко В. Арки і шибениці // Дивослово. – 1996. – №11. – С.3–11.
10.Бічуя Н. Десять слів поета: Повість-есе про Миколу Куліша та Леся
Курбаса // Жовтень. – 1986. – №6. – С.13-56.
11. Жила С. Аналіз п’єси Микола Куліша “Мина Мазайло” // Всесвітня
література і культура в навчальних закладах України. – 2006. - № 9. –
С.28-34.
12.Чешуріна Т. Художнєвідтворення проблеми українізації в п’єсі Миколи
Куліша “Мина Мазайло” // Всесвітня література та культура в
навчальних закладах України. – 2006. - № 9. – С.35-37.
рекомендовані науково-методичні статті. Підготуватись до бесіди за
планом.
Микола Куліш – один із найвидатніших українських драматургів,

творець національної драматургії ХХ століття. Його новаціями цікавився
Б.Брехт.
Тісне співробітництво єднало М.Куліша із театром Л.Курбаса
“Березіль”, їх об’єднала і трагічна доля.
М.Куліш пережив трагедію віри – відданий більшовик, він залишився
непотрібним у пореволюційну пору, зазнав репресій і загинув.
Кращими в художній спадщині митця вважаються п’єси “Народний
Малахій”, “Мина Мазайло”, “Патетична соната”, “МакленаГраса”.
За десять років плідної роботи драматург створив 14 п’єс, котрі по
черзі були заборонені.
ГУМОР І САТИРА ОСТАПА ВИШНІ

(П.ГУБЕНКА) (1889 – 1956)
1. Життєвий і творчий шлях письменника. Репресії проти митця.

2. Остап Вишня – “король українського тиражу”. Новаторство
письменника в розширенні жанрології української гумористичної
прози. Автобіографічні твори.
3. Проблематика перших збірок 1920-30-х рр.
4. Еволюція стилю письменника у другому періоді творчості.
Утвердження незнищенності життєлюбства, національного характеру в
оповіданні “Зенітка”.
5. Любов до людини і до природи, мякий гумор оповідань О.Вишні.
Ідейно-художній аналіз творів: “Моя автобіографія”, “Отак і пишу”,
“Сом”, “Як варити і їсти суп із дикої качки”, “Бенгальський тигр”.
1. Зуб І. Остап Вишня: Риси творчої індивідуальності. – К., 1991.
2. Про Остапа Вишню: Спогади / Упор. В.О.Губенко-Маслюченко,
А.Ф.Журавський. – К., 1989.
3. Журавський А. Ніколи не сміявся без любові: Сторінки життя і
творчості Остапа Вишні. – К., 1983.
4. Цеков Ю. Остап Вишня: До 100-річчя від дня народження. – К., 1989.
Читати художні твори за рекомендованим Списком. Вивчити напам’ять
рекомендовані усмішки. Вміти аналізувати тексти. Читати підручники
Коваліва Ю. І. Т. 3.;за редакцієї Дончика В.Г. та рекомендовані науково-
методичні статті. Підготувати відповіді за пуктами плану.
Павло Михайлович Губенко, що назавжди увійшов в українську

літературу під псевдонімом Остап Вишня, був “королем українського
тиражу” у 20-і роки ХХ ст. Створив новий жанр – усмішки, своєрідного
синтезу фейлетону та гуморески. Опублікував десятки усмішок, репортажів,
фейлетонів і памфлетів. Писав автобіографічну прозу.
Незаконно репресований, він пережив усі труднощі тюремного життя і
каторжної праці в таборі. Але повернувся і переміг – усмішка “Зенітка” стала
однією з кращих в художньому доробку митця.
Особливе місце займає збірка “Мисливські усмішки”, що вивчаються в
школі.
ПИТАННЯ ДЛЯ МОДУЛЬНОГО КОНТРОЛЮ

З ІСТОРІЇ УКРАЇНСЬКОЇ ЛІЕРАТУРИ ТА ЛІТЕРАТУРНОЇ КРИТИКИ
1920-1930-х рр.
1. Своєрідність літератури 20-30-х рр. ХХ ст. “Розстріляне відродження”
як вияв духовних потенцій української нації.
2. Розмаїття стилів і течій у літературі цієї доби.
3. Модерністичні тенденції вітчизняного письменства 20-х рр. ХХ ст.
4. Авангардизм як художньо-мистецький феномен, його український
національний варіант. Розвиток футуризму (М.Семенко, Г.Шкурупій).
5. Основні літературно-мистецькі організації українського Ренесансу.
6. Поняття “вітаїзму”, “кларнетизму”.
7. Основний зміст дискусії 1925-28 рр., роль і культурологічна концепція
М.Хвильового.
8. Основні літературознавчі праці про літературу “розстріляного
віжродження”.
9. Розвиток українського театру. Трагічна доля Л.Курбаса і театру
“Березіль”.
10.Трагічність творчої долі П.Тичини. Критика різних років про Тичину.
11.Філософсько-поетична картина світу в “Сонячних кларнетах”
П.Тичини, ідейно-композиційна своєрідність збірки.
12.Майстерність відтворення поетом найтонших нюансів людських
почуттів (“О панно Інно...”, “Подивилась ясно...”, “З кохання плакав
я...”).
13.Гармонія людини і природи в поезіях “Арфами, арфами”, “Ой, не
крийся, природо...” та ін.
14.Концепція “національної трилогії” П.Тичини, драматичний образ доби
(“Золотий гомін”, “Дума про трьох Вітрів”, “Скорбна мати”).
15.Ідейно-художній зміст збірки “Замість сонетів і октав” П.Тичини.
Особливості поетики і версифікації збірки.
16.М.Зеров – лідер “грона п’ятірного”. Мотиви, образи, композиційні
особливості збірки “Камена”.
17.Інтимно-пейзажна лірика М.Рильського (відповідь ілюструйте знанням
текстів напам’ять).
18.Патріотичний пафос оди М.Рильського “Слово про рідну матір”,
жанрові особливості твору, засоби художньої виразності.
19.Філософський зміст, своєрідність образності і поетики поеми
М.Рильського “Жага”.
20.Мотиви праці, творчості, краси і мистецтва, тема поета і поезії у
творчому доробку М.Рильського.
21.Основні мотиви творчості, риси індивідуального стилю В.Сосюри.
Інтимна лірика поета.
22.Трагічна доля поезії “Любіть Україну” В.Сосюри, прочитайте твір
напам’ять. Зробіть повний ідейно-художній аналіз поезії.
23.Переосмислення історії України в поемі В.Сосюри “Мазепа”.
Своєрідність композиції. Полемічність твору. Інтерпретація образу
легендарного гетьмана (порівняти з потрактуванням Байрона, Пушкіна
та ін.).
24.В.Сосюра – найніжніший лірик “розстріляного відродження”.
Автобіографізм роману “Третя Рота”.
25.Ліро-епос В.Сосюри: автобіографічність поеми “Червона зима”,
біблійна образність “Каїна” і “Мойсея”, мартиролог української
культури у поемі “Розстріляне безсмертя”.
26.Ідейно-художній світ поезії П.Филиповича (збірки “Земля і вітер”,
“Простір”).
27.Людина і природа у збірці М.Драй-Хмари “Проростень”.
28.Один із “грона п’ятірного” – Ю.Клен. Загальна характеристика збірки
“Каравели”, поема “Прокляті роки” та епопея “Попіл імперій”.
29.Місце М.Хвильового в літературному процесі 1920-30-х рр. Роль
письменника в літературній дискусії 1925-28 років.
30.Проблематика і поетика новели М.Хвильового “Я (Романтика)”.
31.Соціально-психологічний конфлікт новели М.Хвильового “Мати”.
32.Трагедія і героїка революційної доби в новелістиці М.Хвильового (“Кіт
у чоботях”, “Солонський яр” та ін.).
33.Імпресіоністичність стилю М. Хвильового (“Арабески”, “Ластівка”,
“Синій листопад”).
34.Сатира М.Хвильового (“Іван Іванович”, повість “Санаторійна зона”).
35.Філософсько-інтелектуальна проза В.Підмогильного.
Багатопроблемність новелістики.
36.Роман “Місто” – вершина творчості В.Підмогильного. Філософсько-
психологічна проблематика твору.
37.Образ Степана Радченка (роман В.Підмогильного “Місто”): складність
морально-етичного малюнку. Головний герой у світовому контексті.
38.Художньо довершене змалювання визвольних змагань у романі
Ю.Яновського “Чотири шаблі”.
39.Трагедія роду і народу в романі Ю.Яновського “Вершники”.
Своєрідність побудови твору. Образно-стилістична система.
40.Розкриття колізій революції та громадянської війни, їх художнє
розкриття у новелістиці Г.Косинки (“На золотих богів”, “Політика” та
ін.).
41.Стефаниківський тип новелістики. Психологізм новелістики
Г.Косинки.
42.Пошук головних життєвих істин, тема народної волі, державності,
пробудження національної свідомості в оповіданнях “Фавст”,
“Гармонія”, “В житах” Г.Косинки.
43.Розвиток українського театрального мистецтва у 20-30-х рр. ХХ ст.
Діяльність Л.Курбаса і М.Куліша.
44.Життєвий і творчий шлях М.Куліша. Оцінка його художнього доробку
критикою.
45.Зображення голоду, соціальної кризи у драмі М.Куліша “97”.
46.Образ народного правдошукача у драмі “Народний Малахій”
М.Куліша. Культурологічний контекст твору. Оригінальність жанрової
структури.
47.Проблема збереження мови як запоруки збереження нації у
драмі-“філологічному водевілі” М.Куліша “Мина Мазайло”.
48.Соціально-психологічна драма М.Куліша “МакленаГраса”:
проблематика, умовність хронотопу.
49.“Патетична соната” – вершина творчості М.Куліша, особливості
образно-композиційної будови драми.
50.Особливості драматургії І.Кочерги, романтичність стилю.
51.Історичний і символічний зміст драматичної поеми “Свіччине весілля”
І.Кочерги.
52.О.Вишня – найвидатніший український гуморист і сатирик ХХ
століття. Етапи творчості. Жанрове розмаїття прози (“усмішка”,
“репяшок”, фейлетон, новела, оповідання, нарис, автобіографічна
проза).
53.Національні характери в оповіданнях “Чухраїнці”, “Дещо з
українознавства”, “Зенітка”.
54.Періодизація творчості Є.Маланюка. Загальна характеристика
творчості, основні збірки.
55.Амбівалентність образу України у творчості Є.Маланюка.
56.“Празька школа” як своєрідний мистецький феномен: несхожість
стилів, проблематики, художніх почерків “пражан”.
57.Національна ідея, історіософські мотиви, монументальність образів у
поезії О.Ольжича (зб. “Рінь”, “Вежі”, “Підзамчя”).
58.Життєвий і творчий шлях О.Теліги. Поетичні розмисли про світ, долю
жінки, неоромантичний пафос творчості (зб. “Душа на сторожі”,
“Прапори духу”).
59.Екзистенційні мотиви поезії Є.Плужника, особистісно-інтимна й
медитативна лірика збірок “Дні”, “Рання осінь”, “Рівновага”.
60.Міфологізм поезії Б.-І.Антонича (зб. “Три перстені”, “Книга Лева”,
“Ротації”). Християнське та язичницьке начала у зб. “Зелена
Євангелія”.
Змістовий модуль 2. Художній українській літературний процес в 1940–

1950-х рр. ХХ ст.
СПИСОК ХУДОЖНІХ ТВОРІВ, ОБОВ’ЯЗКОВИХ ДЛЯ ПРОЧИТАННЯ

(підкреслені тексти вивчити напам’ять)
МИКОЛА БАЖАН
Сталінградський зошит. Клятва. Данило Галицький. Політ крізь бурю.
ПАВЛО ТИЧИНА
Похорон друга. Я утверждаюсь.
МАКСИМ РИЛЬСЬКИЙ
Слово про рідну матір (уривок)
АНДРІЙ МАЛИШКО
З моєї біографії. Мати. Цикл: Україно моя. Київ. Батьківщині. Моєму батькові. Учитель.
Любов. Кашовар. Син. Серце моєї матері. Важкі вітри не випили роси. Листи на світанку.
Чому, сказати, й сам не знаю. Ранки солов`їні. Моя Вкраїно. Ми підем, де трави похилі.
Рідна мати моя. (Пісня про рушник). Зб. Дорога під яворами. Сонети обухівської дороги.
Ти мене накличешся ночами. Балада про колосок. Я тебе виміряв ніжну й жагучу. Роздум.
Антитеза. Серпень душі моєї. Пісня про вчительку. Пісня про Київ.
Поеми: Прометей. Це було на світанку.
ВОЛОДИМИР СОСЮРА
«Любіть Україну».
ЮРІЙ КЛЕН
«Прокляті роки» (уривок
)
ТОДОСЬ ОСЬМАЧКА
Поезії: «Україна», «Незмінність».
ВАСИЛЬ БАРКА
Зб. «Океан». «Рай»
МИХАЙЛО ОРЕСТ
Вірші: Я вернувся до тебе, отчизно моя. Слова. Образ. Поетична мова. До Орфея.
Нові твори періоду 40-50-х років:

Членів ОУН:
ОЛЕНА ТЕЛІГА
«Мужчинам», «Вечірня пісня», «Відповідь»
ЮРІЙ ЛИПА
«Могила незнаного бійця»
ОЛЕГ ОЛЬЖИЧ
Дивіться другу книгу поета «Вежі» (1940 р., Прага). Поема «Незнаному воякові», яка
вміщена теж у цій книзі.
Творчість Вояків УПА (два вірші за власним вибором)

Марш ОУН « Зродились ми з великої години…)
ВОЛОДИМИР ЯНІВ
Він має чотири збірки віршів «сонце й грати» (1941), «Листопадові фрагменти» (1941), «
Шляхи» (1951), «Життя» (1976)
МАРКО БОЄСЛАВ
Випустив шість збірок: «Непокірні слова», « В хоробру путь», « Вітчизна
кличе»,«Протест», « Із днів боротьби», «Хай слава лунає», які потім вийшли за кордоном
у 1951 році окремою книгою під назвою «Непокірні слова», можна уривок з поеми «
Смерть генерала», присвячена генералові УПА Дмитрові Грицаєві- Перебийносові.
Відомі його вірші» «Сучасним поетам», «Голодний»
МИРОСЛАВ КУШНІР (псевдо Лунь)
Гетьманець Петро виступав також під псевдонімами Волош, Полтавець, Волош-
Василенко. Справжнє прізвище Петро Василенко (народився в Яготинському районі на
Полтавщині) зб. « Мої повстанські марші»
МАРТА ГАЙ псевдонім Галини Савицької-Голояд
зб. «До зорі»
А ще :
ПАВЛО ЄВТУШЕНКО
(зб. «Ультрамарин і бронза»)
ІВАН ХМІЛЬ
(зб. « Гомін Полісся « та «Іду за тобою» та інш.
Поезії воїнів Радянської Армії: (два вірші за власним вибором)

ОЛЕСЯ ГОНЧАРА
ДМИТРА ЛУЦЕНКА
ПРОЗА:
ОЛЕКСАНДР ДОВЖЕНКО
Оповідання: Мати. Ніч перед боєм. Незабутнє. Воля до життя.
Кіноповісті: Україна в огні. Зачарована Десна (рекомендований у ПЗ уривок), Щоденник
(1941 ‒ 1956).
ОЛЕСЬ ГОНЧАР
Модри Камень. Щоденники. Т.1
ІВАН БАГРЯНИЙ
Тигролови. Сад Гетсиманський. Ст. Чому я не хочу вертатись до СРСР?
УЛАС САМЧУК
Марія. Волинь. Ст. Нарід чи чернь?
ВАСИЛЬ БАРКА
Жовтий князь.
ТОДОСЬ ОСЬМАЧКА
Старший боярин, План до двору. Ротонда душогубців
ПЛАНИ ПРАКТИЧНИХ ЗАНЯТЬ
Тема: Поетика кіноповістей у творчості О. Довженка

Завдання: Підготуватись до бесіди за питаннями плану:
План
1. Особливості жанру кіноповісті.
2. Історія та післяісторія кіноповісті «Україна в oгні».
2. Композиція твору. Сюжет.
3. Тема, ідея, проблематика твору, стильові особливості.
4. Герої. Система образів-символів: образи України,
5. Історія створення «Зачарованої Десни». Дві сюжетні лінії в
кіноповісті.
Це автобіографічний твір – спогади Олександра Довженка про його
дитинство в рідному селі Сосниця на Чернігівщині. В українській літературі
саме Довженко, видатний кінорежисер і водночас письменник, започаткував
новий жанр — кіноповість, тобто повість, написану з урахуванням
специфіки кіно.
Олександр Довженко працював над твором довгих 14 років. У березні 1956 р.
журнал «Дніпро» опублікував повість, а наступного року, вже по смерті
автора, вона з’явилась окремою книжкою. Ця автобіографічна повість є
гімном річки Десна, рідному чернігівському краю, селянам-трудівникам і
сільському способу життя.
Над кіноповістю «Зачарована Десна» О. Довженко почав працювати, як
свідчать записи в чорновиках, 5 квітня 1942 р. У листі до матері та сестри від
9 листопада 1946 р. письменник повідомляє:
«Пишу одну повість про діда і батька, матір і про все, одне слово,
сосницьке життя, що коли я був маленьким, мамо, у Вас щасливим, коли дід
ще казав мені: «Цить, Сашко, не плач, поїдем на сінокіс, да накосимо сіна, да
наберемо ягід, да наловимо риби, да наваримо каші». Про всяке таке-от
старовиння, що щезло вже, минуло давно і ніколи не вернеться, як не
вертаються літа ще хочу написати. Чомусь я часто, коли не щодня, згадую
про вас, моя рідна старенька мамо. Очевидно тому, що й сам уже сивий, і
день мій вечоріє вже, і хоч не гнеться ще спина, і ходжу ще рівно, я, як дід
Семен, зглядуватись став назад, почав визирати в холодне (чужеє) вікно: а чи
не пливуть до мене в гості молоді літа весняною водою на дубах? Ні, не
пливуть».
У щоденнику 7 грудня 1945 р. з’являється запис про бажання створити таку
картину — книжку, яка б «принесла людям успіху, відпочинок, добру пораду
і розуміння жити».
30 березня 1948 р. письменник уже чітко заявляє про свій намір написати
докладно й абсолютно одверто, як працю цілого фактичного життя, з
великими екскурсами в біографію, у дитинство, у родину, у природу,
пригадати всі чинники, які створювали й визначали смак, тонкість
сприймання.
Довженко знав духовний світ селянина, народний побут, звичаї, його
психологію. Можна сказати, що «Зачарована Десна» — своєрідна
енциклопедія сільського життя України кінця XIX і початку XX століть.
Проте «Зачарована Десна» була завершена лише в 1955 р., за рік до його
смерті.
У творі ми не знайдемо чіткої сюжетної лінії. Оповідь раз у раз
переривається авторським коментарем, філософськими роздумами,
ліричними відступами. Та й самі епізоди з життя малого Сашка подаються не
за хронологією, а нібито хаотично, за плином спогадів посивілого автора.
Така композиція дає можливість О. Довженкові об’єднати два історичні
плани:
1-й — це дитинство Сашка, його веселі пригоди, перші враження від
пізнання світу, гірка доля наддеснянських хліборобів, закоханих у працю;
національні звичаї і наївні вірування селян;
2-й — авторські відступи, пройняті життєстверджуючим оптимізмом, в яких
письменник оглядає прожиті роки з вершини своєї людської зрілості, прагне
усвідомити свою.
5.Тема, ідея, проблематика кіноповісті
Основною темою кіноповісті є відтворення хроніки життя селянської
родини, величної краси хліборобської праці, народної моралі і мудрості
через щиру сповідь письменника про дитинство, сповнене радощів і
смутку, як джерело його духовності й мистецького таланту.
В ідею твору автор поклав заклик любити життя, цінувати й берегти все те
прекрасне, що робить людину духовно багатою і щасливою.
Основна думка: змалювання картин побуту дореволюційного села і пізнання
світу прекрасного і жорстокого водночас малим хлопцем; саме щасливий
момент в житті людини — це її дитинство, а потім спогади про нього.
Проблематика “Зачарована Десна”:
 Природа і людина.
 Шлях народу та людини до щастя.
 Прекрасне й потворне в житті.
 Покликання, сутність людини.
 Роль праці в житті людини.
 Добро і зло.
 Життя і смерть.
6.Характеристика образів.
Головні герої твору «Зачарована Десна» – рідні для письменника люди,
це його найближча родина. До головних героїв твору «належать:
два ліричні герої — малий Сашко (у коротких новелах) і Олександр
Довженко (в авторських відступах). Сашко: жвавий, дотепний,
спритний, винахідливий хлопчик. Наприклад: Одного разу Сашко поліз
у тютюн, що якраз цвів, потім до огірків. Став дражнити бджіл, але
жодна так його і не вкусила. Бджолине жало хоч і болить, але коли
почне плакати малий, дід чи мати дають зразу мідну копійку, яку треба
прикласти до болючого місця. Біль швидко проходить, а за копійку
можна купити в крамниці аж чотири цукерки і смакувати ними до
вечора.
Батько (Петро Семенович) – є взірцем людської досконалості, носій
народної моралі.
“Скільки він землі виорав, скільки хліба накосив! Як вправно робив,
який був дужий і чистий. Тіло біле, без єдиної точечки, волосся
блискуче, хвилясте, руки широкі, щедрі. Як гарно ложку ніс до рота,
підтримуючи знизу шкоринкою хліба, щоб не покрапать рядно над
самою Десною на траві. Жарт любив, точене, влучне слово. Такт
розумів і шанобливість. Зневажав начальство і царя…
Одне, що в батька було некрасиве,— одяг. Ну такий носив одяг
негарний, такий безбарвний, убогий! Наче нелюди зухвалі, аби
зневажити образ людини, античну статую укрили брудом і рванням…
З нього можна було писати лицарів, богів, апостолів, великих учених
чи сіячів — він годився на все. Багато наробив він хліба, багатьох
нагодував, урятував од води, багато землі переорав, поки не звільнився
від свого смутку».
Матір (Одарка Єрмолаївна) – невсипуща трудівниця, щиро любила
все, що виростало із землі.
Мати вважала, що буде в раю між святими «як боляща
великомучениця» і так часто показувала те місце на картині, де
знаходитиметься її душа, що там зробилася пляма.
Прабаба Марусина була маленька та прудка, очі мала такі видющі та

гострі, що од них ніщо не могло сховатися. їй можна було по три дні не
давати їсти, але без прокльонів вона не могла прожити й дня. «Вони
були її духовною їжею. Вони лились з її вуст потоком, як вірші з
натхненного поета, з найменшого приводу. У неї тоді блищали очі й
червоніли щоки. Це була творчість її палкої, темної, престарілої душі».
«Вона була малесенька й така прудка, і очі мала такі видющі й гострі,
що сховатись од неї не могло ніщо в світі… Без прокльонів вона не
могла прожити і дня… Вони лились :і її уст потоком, як вірші з
натхненного поета… У неї тоді блищали очі і червоніли щоки. Це була
творчість її палкої темної перестарілої душі». Це опис прабаби
Марусини.
Дід Семен «малому Сашкові нагадував Бога або святого Миколая.

Звали його Семеном. Він був високий і худий, з білою бородою.
Пахнув теплою землею і трохи млином, знав письмо і в неділю любив
урочисто читати Псалтир. Ні дід, ні слухачі не розуміли прочитаного, і
це завжди хвилювало їх, як дивна таємниця. Мати ненавиділа діда,
вважала чорнокнижником, хоч Псалтир всередині був не чорний, а
білий, і крадькома—таки спалила книжку. «Любив дід гарну бесіду й
добре слово». «Він був письменний по-церковному і в неділю любив
урочисто читати псалтир. Ні дід, ні ми не розуміли прочитаного, і це
завжди хвилювало нас, як дивна таємниця».
Він був добрим духом лугу і риби. Гриби і ягоди збирав у лісі краще за
всіх, «розмовляв з кіньми, з телятами, з травами, з старою грушею і
дубом — з усім живим, що росло і рухалось навколо». Коли діти
приносили рибу, дід казав, що, мовляв, це не риба. От раніше була
риба! І починав так розповідати про старовину, що діти слухали,
забувши про все, поки й «не засинали в запашному сіні під дубами над
зачарованою річкою Десною».
Більш за все дід Семен любив сонце, прожив близько ста літ, не
ховаючись у затінок ніколи. Так під сонцем і помер, коли прийшов
його час.
Прадід Тарас. Його так само, як і діда Семена, можна назвати
уособленням народної мудрості й душевної щедрості. Він першим
почав розкривати перед допитливим хлопчиком дивовижні таємниці
природи, її неповторну красу:
«Голос у нього був такий добрий, і погляд очей, і величезні, мов
коріння, волохаті руки були такі ніжні, що, напевно, нікому й ніколи не
заподіяли зла на землі, не вкрали, не вбили, не одняли, не пролили
крові. Знали труд і мир, щедроти й добро».
дядько Самійло (неперевершений косарь). Про нього можна сказати,
що в усіх справах він було малоосвіченою людиною при поганих
розумових здібностях. Проте мав свій талант: він був здібним косарем,
його так і називали Самійло-косар. «Орудував він косою, як добрий
маляр пензлем, — легко і вправно. Коли б його пустили з косою просто,
він обкосив би всю земну кулю, аби тільки була добра трава та хліб і
каша. Поза своїм талантом, як се водиться часто серед вузьких
фахівців, він був людиною немудрою і навіть немічною»»
Другорядні герої «Зачарована Десна» твору:
брати Сашка: Лаврін, Сергій, Василько й Іван;
дід Захарко (коваль)- непривітний, неввічливий, неласкавий чоловік.
учитель Леонтій Созонович Опанасенко - старий, нервовий і
сердитий, був вищим за батька, то ж це надавало йому грізної сили.
Учитель спитав хлопця, як його звати, але той так злякався, що втратив
голос, потім усе—таки ледве вимовив своє ім’я. Далі учитель задав не
зовсім розумне питання — як звати батька. Сашко відповів: «Батько!»
Глянули батько з сином один на одного і зрозуміли, що діло їхнє
програне. Нудьга вхопила хлопця за серце, і він не зміг нічого більше
сказати. Учитель промовив: «Не развитый!» — і відправив геть.
7.Ліризм та психологізм оповіді. Особливості стилю.
Ця кіноповість написана дуже стисло, оповідь у ній пройнята тонким
ліризмом, у ній відчутно велику любов письменника-патріота до своїх
земляків-героїв і всього трудящого люду, до рідної землі. У хвилюючу
розповідь вплітаються глибокі роздуми, в яких минуле оцінюється з
погляду сучасності.
«Зачарована Десна» — автобіографічний твір, спогади письменника
про дитинство, перші кроки пізнання життя, про «перші радощі і
вболівання, і чари перших захоплень дитячих…», про діда і прадіда
Тараса, про бабу, матір і батька, коваля діда Захарка,
дядька Самійла — неперевершеного косаря. Спогади ці час од часу
переростають у авторські роздуми — про «тяжкі кайдани
неписьменності і несвободи», інші лиха й страждання трудових людей
України і разом з тим — багатство їхніх душ, моральне здоров’я,
внутрішню культуру думок і почуттів, їхній смак, їхню вроджену
готовність до «найвищого і тонкого», про війну і спалене фашистами
село, про ставлення до минулого:
відомий авторський монолог, який починається словами: «Я син свого
часу і весь належу сучасникам своїм. Коли ж обертаюсь я часом до
криниці, з якої пив колись воду…» і в якому висловлено знамениту
формулу: «Сучасне завжди на дорозі з минулого в майбутнє»
Методичні рекомендації:
1. Прочитати «Щоденник» О. Довженка
2. Уважно опрацювати всі записи О. Довженка, що стосуються кіноповісті

«Україна в огні» і наслідків для автора від її написання.
3. Опрацюйте ст. Саєнко В. «Україна в огні»: нове прочитання кіноповісті
[Текст] Українська мова та література. 2004. №41. С.11–13.
4. З’ясуйте ідейну спрямованість та стильову особливість новели Олеся
Гончара «Модри Камень».
Тема: Художнє висвітлення геноциду українського народу у романах У.

Самчука та Василя Барки.»)
План
1. Змалювання національної трагедії – голодомору 1933 року – в романі
«Марія» (1933).
Роман-хроніка "Марія" У. Самчука — художній свідок історії нашої
держави, жорстока правда жорстокого часу. Цей твір про становище
українського селянства після революції 1917 року. Автор пам'ятав
голод двадцятих, спілкувався з тими, кому пощастило вирватися на
волю у 33-му. Роман має конкретну присвяту: "Матерям, які загинули
голодною смертю на Україні в роки 1932-1933". Твір дає змогу
подивитися на історичну добу очима її сучасників, він є першим
пам'ятником жертвам голодомору.
Письменник зіставляв жахливі розповіді, описував життя українців,
підводив до висновку, що штучний голод планувався сталінською
клікою як геноцид, як замах на українську націю. Звичайно, книга, що
відображала жорстоку правду, в Радянському Союзі було заборонена
до друку.
У творі автор розповідає про період, протягом якого в Україні
голодною смертю загинули мільйони людей. У двадцятому столітті в
самому центрі Європи. На території з багатими чорноземами і
споконвічними господарями. Що це, якщо не Апокаліптичний жах.
Проте унікальність повісті не лише у правдивому відтворенні цих
моторошних реалій: спостерігаючи за долею однієї родини, автор із
воістину епічною масштабністю зобразив передумови голодного
геноциду, бурхливі події, у які було втягнуте українське село, та й
нація загалом.
2.Принципи художньої агіографії, наближення ключового образу Марії до
біблійного і водночас піднесення його до рівня символу України.
Коли читаєш твір про долю жінки-страдниці, то здається, що вже щось подібне
доводилося чути раніше. Це справді так, бо наснажений цей образ фольклорними
мотивами: раннє сирітство, дитинство в наймах, перше дівоче кохання, розлука з милим,
вимушене одруження з нелюбом, трохи сімейного щастя з коханим.
Марією від народження і до старості називає автор героїню. І це символічно. Початок її

життя був розкішним. Марія-немовля розкошувала: "Не раз прокинеться від сну, нап'ється
з материного лона пахучого напою і наповнюється радістю…» Та ось перше лихо, яке
довго не могла збагнути Марія, вона зосталася сиротою. Розпочались поневіряння
маленької героїні: життя в убогій тітчиній родині, де ще "п'ятеро крикливих ротів", що
"хочуть самі обов'язково щодня їсти". Найболючіше дівчинці не те, що ходить у брудній
полотняній сорочині, вічно голодна, що кожен може образити її.
Про і з недоглянутої дівчини виросла красуня, а згодом ми бачимо Марію-матір. Героїня
Самчуком обожнена, він намагається подати її життя у чіткому хронологічному порядку
день за днем, рік за роком "у художньому стилі художньої агіографії". Ось ми бачимо, як
Марія-мати годує немовля: "Голова її похилена направо, очі спущені й закриті довгими
повіками, а уста стулені у легку й прозору усмішку". І цим біблійним мотивом
письменник з перших сторінок роману вмотивовує "житійний", а тому й трагічний
характер образу: дні її лічені, "ім'я їй Марія".
Від свого дитячого сирітства, років праці на заможного господаря — до юності, з її

першою любов'ю та надіями, вона не знала злоби й ненависті, покладалася на власні руки,
розум, гідність та ще — на Бога. Доля далеко від неї закинула судженого, Корнія. Марія
вийшла за нелюба — і не могла мати дітей. Вони вмирали, бо шлюб не благословився
любов'ю. Гнат був доброю і мудрою людиною, тому і дав дружині розлучення. В її життя
повернувся Корній...На цьому книга про народження Марії закривається і відкривається
книга її днів. Ось як довго народжувалася Марія, перш ніж ці дні принесли їй щастя
народжувати самій. І вона народжувала, плекала дітей, дбала про землю, пекла хліб. І все
б нічого, та раптом— революції, бунти, безконечні переміни влади, хаос, розбій і смерть. І
на цьому кривавому фоні повторився ще один біблійний сюжет: історія Каїна й Авеля. У
повісті їм відповідають образи Максима і Лавріна, синів Марії.
Цікавою є передісторія образів. Лавріна виховували праця на землі і книги. Він — один із
тих молодих українців, що, вийшовши із селянських родин, ставали "інтелігентами у
першому коліні". Максим ріс "харцизом", вдатним на розбій і злочинства. Тож не дивно,
що він вернувся з фронтів громадянської війни "большевиком", разом зі шкірянкою та
наганом привізши і відповідну філософію. Каїн убив Авеля. Максим доніс на Лавріна. На
той час це було рівноцінно вбивству. Лавріна репресували. Він більше не повернувся.
Можна хіба здогадуватись, яку гірку чашу приготувала йому доля. Каїна було проклято.
Максимові за смерть Лавріна, за зневагу до матері і до роду помстився рідний батько. Не
випадково сцену помсти випереджує інша. Сидить на призьбі старий Корній. У хаті нема
ні крихти хліба, в селі напівбожевільні від голоду люди поїли всіх собак і котів,
доживають останні дні дружина, дочка й малесенька внучка. Розпач і безнадія. До хазяїна
підходить вірний пес Сірко. Розумна тварина горнеться до Корнія, не боячись сокири, що
лежить у нього під рукою, довіряючи господареві всім єством. І старий не може підняти
руки на давнього друзяку. Він обіймає Сірка за велику м'яку голову — і вони довго сидять
так, людина й собака, дякуючи один одному за роки, прожиті разом. А тоді Корній
піднімається і йде до сина Максима, щоб посікти його, сонного, сокирою. Січе так, "як
малий хлопчина січе кропиву чи бур'ян", бо ось хто справжній звір — Максим. Нема
співчуття, нема жалю, нема навіть страху перед карою за знищення місцевої "власті".
Вийшов поволі від Максима, зайшов проститися з Марією і рушили обоє з Сірком за село,
далеко у поле, щоб якоїсь миті упасти там один біля одного і задубіти...
Особливе місце у повісті займає "Книга про хліб". Згадується біблійне: "тіло Боже".
Власне, "Книга про хліб" — це книга про смерть хліба. І справа навіть не в тому, що
псується пшениця, розсипана в церкві, і не в тому, що від захланної влади селяни ховають
збіжжя у труні, наче покійника. Набагато важливішою є наступна авторська ідея: хліб для
українця-господаря завжди був не тільки матеріальним, а передусім духовним феноменом.
Праця на землі виховувала і дисциплінувала, давала зміст життю і певність у
завтрашньому дні. В цьому розумінні смерть хліба — це ще й смерть самого хлібороба,
витравлювання господарського, дбайливого ставлення до землі — все те, що ми
спокутуємо донині.
Озираючись на минуле, Улас Самчук розмірковує про майбутнє. Серед бурхливих, часом
— кривавих, хвиль житейського моря уцілів Ковчег: в маленькій хатині церковного
сторожа сидить над Святим Письмом Гнат. "Гнат — Ной", — пише автор, відсилаючи
читача до ще одного біблійного образу. Його проповіді, його пристрасні, навіть гнівні
звернення до сучасників та прийдешніх нагадують і віщують: "краще буде Содомові й
Гоморрі в день Страшного суду, ніж вам, що відреклися й плюнули на матір свою!.." І це
слова, сказані для нас. Не чуючи і не осмислюючи їх, ми наближаємо Апокаліпсис. Із
повісті "Марія" робимо важливий висновок: треба вчитися на уроках минулого, щоб гідно
прожити сьогоднішній день і заслуговувати на майбутнє.
Улас Самчук наводить нас на думку, що подібною до Маріїної долі була

історія України кінця XІX — початку XX століття, яка після поразок
минулих віків лишилася сиротою, бідною вдовою на узбіччі світової історії.
Проте ціною неймовірних зусиль зуміла вистояти, на початку XX століття
навіть зміцніти, сподіваючись на краще.
2. Український вітаїзм у поетиці У. Самчука.
У більшості своїх романів, а в “Марії” особливо, У. Самчук підходить до
відображення життя з мірою українського вітаїзму, який ми зустрічали у творах М.
Хвильового, Б. Антоненка-Давидовича, В. Підмогильного та інших авторів початку
XX століття. Цей вітаїзм полягає в утвердженні торжества життя в його
найрізноманітніших проявах навіть тоді, коли воно конвульсивно вибивається з
небуття чи коли воно повисає над прірвою.
Марія в романі є прикладом утвердження цього невинищимого вітаїзму, радості
існування. Із самого народження вона несе в собі природну силу життяНавіть
перед самою своєю смертю від голоду самотня Марія не втрачає віри в
життя, не відчуває страху й зненависті. Вона вигукує: “Сонце!..
Сонце!.. Дивися, Гнате, яке сонце. Бачив ти коли таке сонце?”. Сонце
зігріває жінку своїми променями, оскільки й вона протягом життя була
для багатьох сонцем, світилом, яке надихало жити, залишатися
людиною. І символічно те, що звертається вона в цей момент саме до
Гната, якого любов до неї спочатку змусила скоїти злочин, а потім
зробила святим.
Героїня роману Уласа Самчука ніби виносить на своїх плечах весь
тягар людського буття не тільки свого часу, але й взагалі людського
існування. Недарма ж вона переживає протягом свого життя смерть
дітей, війну, нестатки, життя з нелюбом, поєднання з коханим, його
жорстокість, а потім справжню любов, непорозуміння із сином, його
зраду, а крім того, пожежу, пов’язану із загадковим підпалом. Важко
було б вигадати ще якісь ключові життєві ситуації, яких би не
перенесла ця мудра й сильна жінка. Таким чином, автор надає її образу
характеру символічного втілення загальних рис людської психіки,
віддзеркалення глибинного сенсу людського існування, яке полягає у
збереженні радісно-мудрої любові до усього живого, здатності до
прощення.
4. Який символічно-образний зміст вклав автор в ім’я Марія? В образ
головної героїні автор вклав біблійний образ Марії. Одна зі сценічних
постановок твору мала назву "Сльози Божої Матері".Та й композиційні
частини твору названі досить прикметно: "Книга про народження Марії",
"Книга днів Марії", "Книга про хліб". Образ Марії набуває символічного
значення. Він одночасно є і збірним образом українських жінок-матерів, і
викликає асоціацію з духовною суттю Діви Марії.
5.Осмислення трагедії українського народу 1932 – 33 рр. через біблійне
пророцтво у романі Василя Барки «Жовтий князь»
6.Трьохплощинне розкриття змісту (теми): реалістичне зображення,
метафізичний вимір, психологічні нариси.
7. Трагічна доля родини Катранників. Високі моральні якості Мирона
Даниловича та Дарії Олександрівни. Образ Андрійка. Образи Отроходіна,
Шкірятова. Конфліктна ситуація.
8. Ідейна спрямованість роману.
Василь Барка писав тільки про те, що пережив сам. У 1932—33 pp. в Україні
лютував голод. Письменник жив тоді в Краснодарському краї, працював у
художньому музеї і був свідком того, що й до Кубані докотилася хвиля
голодомору. За його свідченням, там вимерла третина населення. Барка теж
голодував, на його тілі було багато ран, які розійшлися по кровоносних
судинах. Із них сочилася брунатна рідина. Ноги пухли, репалися, і він ходив,
тримаючись за паркан і стіни, не маючи надії вижити. Муки голоду були
жахливі, вони спалювали всю істоту, і, мабуть, тому, що Барка усе те
пережив сам, у "Жовтому князі" йому вдалося правдиво відтворити
"психологічну глибинність цієї голодової смерті", точно й об'єктивно
"увіковічнити" ті страшні події, розкрити світові очі на них.
9. Прочитання назви твору та розкриття образу жовтого князя через
художні деталі.
\ Жовтий колір — це символ смутку, жаху, він присутній у творі там, де мова йде про
смерть. Символічний образ жовтого князя входить у твір в образі більшовика Григорія
Отроходіна. Один раз назвавши ім'я цього звіра в людській подобі, далі автор, щоб
підкреслити найгірші його риси, даватиме йому різні назви: — "рудень", "рудий",
"золотозубий". Зовнішність Остроходіна досить промовиста: він носить френч, як у
Сталіна, беріївські окуляри без оправи і має жовтий колір обличчя. Цей партієць чужий на
селі. Він ненавидить і не розуміє селян, особливо таких, як Катранники, бо вони не
коряться, не хилять голови.
У романі зображено протистояння, боротьбу Добра і Зла, Бога і Диявола, Правди і

Кривди. Письменник демонструє цю боротьбу в багатьох епізодах твору.
Образ жовтого князя є наскрізним у романі, він символічний і багатоаспектний. Він

"князює в воздусі", "він і демони його над душами, мов шуліки і яструби над курчатами.
Тепер злетілися в двір, близько до кожного: хапають і розкльовують". Дід Прокіп, герой
твору, говорить про жовтого князя-звіра: "... виліз... із багна в образі компартії". Він
переконаний, що таких звірів буде ще багато. Вони будуть викликати вірних Христу,
"вигризатимуть з них життя, вбиватимуть, як чужих птахів, — огнем, залізом, голодом..."
Апофеозом єднання антихриста і держави є жовті стіни офіційних установ.
Жовтий колір у романі присутній постійно: жовті засохлі бур'яни вкривають сільські
вулиці, жовтіє світ перед очима помираючих від голоду хліборобів, жовтими робляться
мертві тіла. Коли читаєш роман, іноді складається враження, ніби Зло розливається
жовтою рікою по всіх сторінках твору. Але Злу протистоїть Добро. Воно втілене в образі
Сонця, яке теж має жовтий колір. Але цей колір іншого відтінку. Він яскравий, теплий,
приємний. Від його проміння піднімуться, заколосяться золотом хліба, тільки воно
зцілить, допоможе, врятує людей. І хай його часом заступають хмари, Сонце — вічний
образ добра, надії, рятівного тепла, урожаю, і його не здолати ніяким темним силам.
1. Прочитати рекомендовані тексти.

2. Опрацювати рекомендовану літературу
3.Здійснити компаративістський аналіз двох творів про геноцид українського
народу: Василя Барки та Уласа Самчука.
4.Зверніть увагу на дослідження Раїси Мовчан Улас Самчук. «Марія» (зразок
аналізу): Мовчан Р. Українська проза ХХ століття в іменах.: Посібник. К.:
ПП «Компанія «Актуальна освіта», 1997. С.167–167. Уважно опрацюйте
науко-методичну статтю.
Виконати із самостійної роботи завдання:прочитати і визначити основну
проблему памфлета «Нарід чи чернь».
Знайдіть самовизначення Уласом Самчуком письменницького кредо.
1.Антитоталітарний дискурс української прози ХХ століття: трагедія
голодомору : моногр. / В. Ф. Погребенник, Н. М. Тимощук. Вінниця : Аст-
конт, 2007. 208 c.
2. Бернадська Н. Літописець українського життя ХХ ст. газ. Укр. мова та
література. 2000. № 5.
3. Бондарук І. Ідеолог нового українського селянства (про Уласа Самчука)
Бондарук І. Між двома світами: Вибрані статті про українських
письменників. Донецьк, 1997.
4. Волинські дороги Уласа Самчука. Рівне. 1993.
5. Жив’юк А. Германські обереги Уласа Самчука. Слово і час. 1993. № 8.
6.Костюк Г. Образотворець «времени лютого». Українське слово:
Хрестоматія… – К., 1994. – Кн. 2.
7. Кулинич Б. Роман «Марія»: Історія створення, зміст і проблематика,
філософська система духовності українського селянства на сторінках роману.
УМЛШ. 2001. №5. С. 26 – 28.
8. Мариненко Ю. «Українська мрія» Уласа Самчука: (Національна ідея в
творах У.Самчука). Наук. записки: Серія: Філологічні науки (Укр.
літературознавство). Вип. 15. Кіровоград, 1998.
9. Пастушенко О. Жіночі образи в творах Уласа Самчука 2-ї пол. 20 ст.
Сучасний погляд на літературу: Науковий збірник. К., 2001. Вип. 5.
10. Поліщук Я. Від романтики Волині до образу духовної України: Іпостасі
Батьківщини в осмисленні Уласа Самчука . газ. Українська мова та
література. 2000. № 5.
11. Поліщук Я. Формули ідентичності У. Самчука на тлі доби. Дивослово.
2004. № 7.
12.Ситченко А. Не просто Марія...(У.Самчук). Слово і час. 1997. № 8.
13.Славутич Яр. Голодомор в українській літературі на Заході. Славутич Яр.
Меч і перо. К., 1992.
14.Улас Самчук – видатний український письменник ХХ ст. Тернопіль, 1994.
15.Улас Самчук: До 90-річчя від дня народження письменника. Ювілейний
збірник. Рівне, 1994.
16.Черняхівський Г. Улас Самчук: сторінки біографії. Тернопіль, 2005.
1.Василь Барка. Українське слово: Хрестоматія української літератури та

літературної критики ХХ ст.: У з-х кн./ Упорядн. В. Яременко (Україна) Є.
Федоренко (США). Кн. Друга. К.: в-во «Рось», 1994. С. 642–688.
2.Жулинський М. Високий світоч віри: Голодомори в Україні та роман
Василя Барки «Жовтий князь». К., 2003.
3.Ковалів Ю. Василь Барка. Слово і час. 1992. –№ 2.
4.Кудрявцев М. Голод-33 в художній літературі. Слово і час. 1993. № 10.
5.Мовчан Р. «Жовтий князь» Василя Барки. Слово і час. 1998. № 12.
6.Мовчан Р. «Жовтий князь» Василя Барки. Дивослово. 2002. №3. С.44 – 49,
№4. С.21–25.
7.Мовчан Р. Український лірник на американській землі: до 90-річчя Василя
Барки. Дивослово. 1998. № 7.
8.Орлюк Я. Василь Барка і його роман «Жовтий князь». Дивослово. 2000. №
6.
9.Салига Т. У космічній гармонії: Про В.Барку. Дзвін. 1990. № 9.
10.Сверстюк Є. Поет, філософ, самітник: Про В. Барку – українського
письменника. Слово і час. 1993. № 7.
11.Головань Г. До питання про естетичну концепцію Василя Барки. СіЧ. 2002.
№8. С.80–88.
Додаткова:
1. Ковалів Ю. Українська поезія першої половини ХХ ст. К., 2000.
2. Ковальчук О. Український повоєнний роман: Проблеми жанрового
розвитку. К., 1992.
3. Ленська С. В. Українська мала проза 1920 ‒ 1960-х років: на перетині
жанру і стилю : монографія. Київ. нац. ун-т ім. Т. Шевченка. Полтава,
2014. 654 c.
Тема: Ідейна спрямованість роману «Тигролови» Івана Багряного та її
художнє вираження
План
1. Трагічність долі письменника. Автобіографізм романної прози митця.
2. Образ сильної людини в романах І. Багряного. Уплив філософії Ф. Ніцше
на концепц сію людини у творчості І. Багряного.
3. Жанр, сюжет та система образів у романі «Тигролови». Україна й українці
в романі. Образ Григорія Многогрішного. Роль художньої деталі.
Фольклорна традиція в романі.
4.Стильові особливості романної прози І. Багряного (неоромантизм,
експресіонізм, екзистенціалізм).
5. Романи Івана Багряного «Тигролови», «Сад Гетсиманський»(СР № 6) ‒
виклик радянській системі нищення людини? .
Завдання: Визначити основні думки памфлету «Чому я не хочу вертатися до

СРСР?». (із СР № 4 ).
Запитання: яке основне світоглядне підгрунтя І. Багряного лежить в основі
змістового наповнення його романів?
Методичні вказівки:
При читанні роману «Тигролови» зверніть увагу на мову твору. Випишіть і
запамятайте афористичні вислови. Повторіть дефініцію терміна.
Придивіться до особливостей композиції роману. Визначіть для якого
літературного стилю вона характерна.
Література
1. Баклицький М. «Нова релігійність» Івана Багряного. К., 2005.
2. Баклицький М. Останній роман Івана Багряного. Дніпро. 2003. № 11–12.
3. Баклицький М. Риси образу сильної особистості у творчості Івана Багряного
Від бароко до постмодерну. Х.: Майдан, 2003 Т.2. С.3–12.
4. Вдовиченко Л. «Тигролови». Проблематика твору і характеристика образів.
Українська мова і література. 2002. № 14. С.17–18.
Ісаков О. Втілення вселюдського добра в образі Григорія Многогрішного
Українська мова та література. – 2002. - №14. – С. 19 – 20.
3. Лавріненко Ю. Іван Багряний – політичний діяч і письменник. Українське
слово: Хрестоматія… К., 1994. Кн. 2.
4.Мовчан Р. Прозова спадщина Івана Багряного. Мовчан Р. Українська
література ХХ ст. в іменах: Посібник. К., 1997.
5.Сподарець М. П. Іван Багряний – письменник і громадянин. – Х., 1996.
6.Череватенко Л. Уроки давньої полеміки: І. Багряного, Ю. Клена. Київ.
1996. № 7–8.
7.Шугай О. Іван Багряний, або Через терни Гетсиманського саду: Роман-
дослідження. К., 1996.
Додаткова:
1.Сорока М. Чи є панацея від міфу про Антея в українській літературі
діаспори? Слово і час. 2000. № 12. С. 11‒18.
2.Наєнко М. Романтичний епос: Ефект романтизму і українська література.
К., 2000.
Інформаційні ресурси: 3.http://lib.ru/SU/UKRAINA/
4.http://www.ukrcenter.com
5.http://www.biblos.in 1.diasporiana.org.ua
2.www.ukrlib.com.ua
6.https://toloka
Тема: Ідейно-художній аналіз лірики 1940 ‒ п. п.1950-х років ХХ ст.

1.вивчити напам'ять вказані тексти.
М. Бажан «Клятва».
П. Тичина: «Я утверждаюсь».
М. Рильський «Слово про рідну матір» (уривок)
Поетичні твори членів ОУН:
Марш ОУН «Зродились ми великої години»
Олена Теліга « Мужчинам», «Вечірня пісня»
Юрій Липа. « Могила незнаного бійця»
Олег Ольжич (за власним вибором) лицарську одну поезію : Дивіться другу
книгу поета «Вежі» (1940 р., Прага) Може, з поеми «Незнаному воякові»,
яка вміщена теж у цій книзі.
Творчість Вояків УПА (за власним вибором) можна і їхні травестії:
Володимир Янів. Він має чотири збірки віршів «сонце й грати» (1941),
«Листопадові фрагменти» (1941), « Шляхи» (1951), «Життя» (1976)
Марко Боєслав. Випустив шість збірок: «Непокірні слова», « В хоробру
путь», « Вітчизна кличе»,«Протест», « Із днів боротьби», «Хай слава лунає»,
які потім вийшли за кордоном у 1951 році окремою книгою під назвою
«Непокірні слова», можна уривок з поеми « Смерть генерала», присвячена
генералові УПА Дмитрові Грицаєві- Перебийносові. Відомі його вірші»
«Сучасним поетам», «Голодний»
Мирослав Кушнір (псевдо Лунь)
Гетьманець Петро виступав також під псевдонімами Волош, Полтавець,
Волош- Василенко. Справжнє прізвище Петро Василенко (народився в
Яготинському районі на Полтавщині) зб. « Мої повстанські марші»
Марта Гай псевдонім Галини Савицької- Голояд зб. «До зорі»
А ще :
Павло Євтушенко, (зб. «Ультрамарин і бронза»)
Іван Хміль (зб. « Гомін Полісся « та «Іду за тобою» та інш.
А. С. Малишко. Завдання:
1.Прочитати рекомендовані у списку твори А. Малишка.

2. Підкреслені тексти вивчити напам’ять,
Проаналізувати Цикл «Україно моя» (за вибором ‒ один вірш вивчити
напам’ять). Пісні і тексти, що стали піснями вивчити і аналізувати:
«Чому, сказати, й сам не знаю». «Ми підем, де трави похилі».
«Рідна мати моя». «Пісня про вчительку». «Пісня про Київ» .
До самостійної роботи № 10. Літературно-критичні статті У. Самчука, І.

Багряного, Ю. Шереха та С. Павличко
Завдання:
1. Прочитати статтю: Уласа Самчука «Нарід чи чернь».

2. Скласти план основних положень статті. Виписати цитати.
3.Прочитати статтю І. Багряного. «Чому я не хочу повертатись до СРСР?» .
Опрацювати письмово основні положення статті.
5. Прочитати статтю Ю. Шереха « Я і МУР»;
6. Опрацювати VI розділ із книги С. Павличко «Дискурс модернізму в
українській літературі».
ПИТАННЯ ДЛЯ МОДУЛЬНОГО КОНТРОЛЮ

зі Змістового модулю № 2
для самоперевірки знань студентів
1. Українська еміґраційна література як культурний феномен. Погляди літературознавців

на роль, значення та специфіку української еміґраційної літератури. Стильовий діапазон
еміґраційної прози: реалізм У. Самчука, неоромантизм І. Багряного, експресіоністичність
Т. Осьмачки.
2. Хвилі української еміґрації за Л. Скориною. Мистецький Український Рух (МУР) на
теренах Західної Німеччини як спроба зінтеґрувати розпорошені сили письменства.
Угрупування «Світанок» (В. Державин, Ю. Клен, М. Орест) як протистояння
заанґажованості мистецтва.
3. Концепція «Великої літератури» (У. Самчук) та національно-органічного стилю
(Ю. Шерех).
4. Український антитоталітарний роман 40 ‒ 50-х років ХХ ст. на теренах еміґрації.
5. Життєвий і творчий шлях У. Самчука як реалізація його літературного кредо – «бути
літописцем українського простору».
10. Основні положення статті «Нарід чи чернь?» У. Самчука.
16. Змалювання національної трагедії голодомору в романі «Марія» У. Самчука.
17. Образ Марії з однойменного роману У. Самчука. Його типовість і новизна.
18. Жанровий різновид роману Уласа Самчука «Марія» та неоромантичне звучання твору.
19. Біблійно-християнські образи та мотиви в романі І. Багряного «Сад Ґетсиманський».
20. Образ сильної людини в романах І. Багряного. Вплив теорій Ніцше на його концепцію
людини.
21. Ідея утвердження людської гідності та національної ідеї у романі «Тигролови» І.
Багряного. Алегоричність назви роману.
22. Роман «Сад Гетсиманський» І. Багряного ‒ твір-вирок тоталітарній державі.
Автобіографічні мотиви в романі.
23. Основні положення памфлету «Чому я не хочу вертатись до СРСР» І. Багряного.
24. Біографія і творчий шлях Василя Барки.
25. Відтворення трагічних подій голодомору 1933 року в романі «Жовтий князь» В.Барки
Три художні площини.
26. Асоціативність і метафористичність, притчевість і міфологічність художнього
мислення Василя Барки (у романі «Жовтий князь»).
27. Тема голодомору в повістях «План до двору» та «Ротонда душогубців» Т. Осьмачки.
28. Експресіоністичність стилю Т. Осьмачки.
22. Проблематика творів «План до твору», «Ротонда душогубців» Т. Осьмачки, їх
жанрово-стильова специфіка.
23 Доля людини і нації у «Старшому боярині» Т. Осьмачки.
24. Ідейна спрямованість та стильова особливість новели «Модри Камень».
26. Лірика А. Малишка: збірки, жанри, мотиви, образи, стильова специфіка.
27. Пісенна творчість А. Малишка.
28. Образ України у циклі А. Малишка «Україно моя».
29. Поезія УПА-ОУН..
32. Фронтова поезія.
33. Поетика кіноповісті у творчості О. Довженка: «Зачарована Десна», «Україна в огні».
36. Жанрова та ідейна спрямованість «Зачарованої Десни».
37.Образи «Зачарованої Десни» та їх характеристика.
38. Образ оповідача в кіноповісті «Зачарована Десна» О. Довженка. 35. Проникливий
ліризм і символіка Зачарованої Десни.
39.Образ України у кіноповісті «Україна в огні» О.Довженка
40. Історія та післяісторія «України в огні» за Щоденником О.Довженка.
41. Естетичне кредо О. Довженка (за Щоденником О. Довженка).
42. Життєвий та творчий шлях О. Довженка ‒ «великого митця, мислителя і поета».
43. «Щоденник» О. Довженка як документ доби та джерело творчих задумів автора.
44. Хвилі українського модернізму за С. Павличко. Відмінність українського модернізму
від світового
49. Післятаборовий період творчості Остапа Вишні. Оповідання “Зенітка” як духовна
перемога письменника.
51. «Зенітка» Остапа Вишні: особливості нарації та образної природи..
52. Твори 1940 ‒ 1950-х років про війну: «Україна в огні» О. Довженка, «Прапороносці»
О. Гончара, «Огненне коло» І. Багряного. Спільне та відмінне у зображенні війни та
ворога. Проблематика. Тема. Ідея.
53-75. Художні тексти, виділені у списку, прочитати напам’ять. і визначити їх художні
особливості..

04.МР до ПЗ та СР 20-30рр. та 40-50-і рр. - 1

Uploaded by

Document Information

Original Title

Copyright

Available Formats

Share this document

Share or Embed Document

Sharing Options

Did you find this document useful?

Is this content inappropriate?

Copyright:

Available Formats

04.МР до ПЗ та СР 20-30рр. та 40-50-і рр. - 1

Uploaded by

Copyright:

Available Formats

Практична робота № 1

5.2.Загальнолюдське та національне в поемах “Канів” і “Галілей”.

У цілому поема має досить оптимістичне звучання: поет вірить, що

Одне з тих питань – місто й село як теза й антитеза. І як осереддя

Ця ностальгійна нота не завадить Плужнику, озираючись на «береги,

Це в «Каневі» поет зауважить роздвоєність українського інтелігента

«Канів» завершується рядком: «І над Дніпром занедбана могила!»

Міфологічність у творчості Плужника виявляється через використання

Життєствердність лірики Плужника полягає в його здатності

Пантеїстичність світовідчування в поезії Плужника виражається у вірі

Таким чином, міфологічність, життєствердність лірики та

Уміти зробити цілісний аналіз ліричних творів Павла Тичини:

антистрофа “Налила голодним дітям молока...”

“Україно, моя люба Вкраїно”

“Розкажи, розкажи мені, поле...”

“Ви знаєте, як липа шелестить”

“Гей, вдарте в струни, кобзарі”

“Памяті тридцяти” (історична основа твору)

“За всіх скажу”

“Хто ж це так із тебе насміятися смів?”

“Чистила мати картоплю”.

Прочитати і вміти аналізувати вірші:

“Вчись у природи творчого спокою”,

1. М.Зеров – лідер “неокласиків”. Образна парадигма збірки “Камена”

Методичні рекомендації: Читати художні твори за рекомендованим

Мета: виявити особливості творчості письменників, яких критики відносять

ЗАВДАННЯ: прочитати і вміти аналізувати твори:

“Празька” школа поезії репрезентує розвиток романтичного стилю в

ПРОБЛЕМАТИКА ТА СТИЛЬОВА СВОЄРІДНІСТЬ ПРОЗИ

Микола Хвильовий належав до ключових постатей “розстріляного

2. Проблематика (психологічна, соціальна, філософська, етична).

У душі Степана постійний двобій добра і зла, правди і кривди, через

Валер’яну Підмогильному належить одне з чільних місць в українській

Мета: зясувати змістові та художні особливості в осмисленні дійсності

Григорій Косинка (справжнє прізвище – Стрілець) продовжив

ТВОРЧІСТЬ ЮРІЯ ЯНОВСЬКОГО (1902 – 1954)

Мета: проаналізувати основні романи Ю.Яновського, виявити риси

1. Трагізм творчої долі Ю.Яновського (1902 – 1954). Романтичність

1. Лаврусевич Н. Прочитаймо ще раз “Вершники” Ю.Яновського //

В українську літературу Ю. Яновський увійшов як натхненний

Тема: ТВОРЧІСТЬ МИКОЛИ КУЛІША (1892 – 1937)

Мета: виявити ідейно-тематичну та образно-стилістичну своєрідність

1. Кузякіна Н. П’єси МиколиКуліша. – К., 1970.

Микола Куліш – один із найвидатніших українських драматургів,

ГУМОР І САТИРА ОСТАПА ВИШНІ

1. Життєвий і творчий шлях письменника. Репресії проти митця.

Павло Михайлович Губенко, що назавжди увійшов в українську

ПИТАННЯ ДЛЯ МОДУЛЬНОГО КОНТРОЛЮ

Змістовий модуль 2. Художній українській літературний процес в 1940–

СПИСОК ХУДОЖНІХ ТВОРІВ, ОБОВ’ЯЗКОВИХ ДЛЯ ПРОЧИТАННЯ

Нові твори періоду 40-50-х років:

Творчість Вояків УПА (два вірші за власним вибором)

Поезії воїнів Радянської Армії: (два вірші за власним вибором)

ПЛАНИ ПРАКТИЧНИХ ЗАНЯТЬ

Тема: Поетика кіноповістей у творчості О. Довженка

Прабаба Марусина була маленька та прудка, очі мала такі видющі та

Дід Семен «малому Сашкові нагадував Бога або святого Миколая.

1. Прочитати «Щоденник» О. Довженка

2. Уважно опрацювати всі записи О. Довженка, що стосуються кіноповісті

Тема: Художнє висвітлення геноциду українського народу у романах У.

Марією від народження і до старості називає автор героїню. І це символічно. Початок її

Від свого дитячого сирітства, років праці на заможного господаря — до юності, з її

Улас Самчук наводить нас на думку, що подібною до Маріїної долі була