You are on page 1of 2

Бойко Владислава, УА-20-2

Питання №1. «Втрачений рай» Дж. Мілтона. Від задуму до втілення: риси класичного
епосу в поемі.

Джон Мільтон виношував задум створення епічної поеми ще з юності, коли


вперше спробував свої сили, написавши латинську поему «П'яте листопада» в
жанрі малого епосу. На думку сучасників поета саме жанр епопеї був
найважчим, але в той же час, дуже престижним.. Спочатку він думав написати
релігійний епічний твір.
Сам задум поеми був тісно пов’язаний з пуританським релігійним мистецтвом.
У 1630-х роках план епічного полотна, задуманого Мільтоном, змінився. У
цьому знайшов своє відображення ідейний розвиток поета: задум прийняв
більш конкретний національний характер. Мільтон хотів створити «Артуріаду»
– епопею, що відроджувала б сюжети романів «Круглого столу», оспівувала б
подвиги легендарного короля Артура – вождя британських племен в їх боротьбі
проти англо-саксонської навали.
Проте ні в 1630-х, ні в 1640-х роках Джон Мільтон не зміг приступити до
здійснення задуму епічної поеми. Тільки досвід 1650 – 1660-х років допоміг
йому створити (1658-1667) поему «Втрачений рай», про яку він думав протягом
довгих років.
Поема «Втрачений рай» складається з 12 пісень (Мільтон називає їх книгами), в
ній близько 11 000 віршів. Написана вона так званим «білим віршем», близьким
до російського п’ятистопного ямбу.
Отже, як було сказано, поема «Втрачений Рай» стала результатом довгих
роздумів, відображенням світогляду та світовідчуття поета, свого роду
підсумкової рисою його життєвого шляху. Важливо зазначити, що вищим
зразком завжди залишалися для Мільтона гомерівський епос і «Енеїда»
Вергілія. Подібно великим попередникам, автор «Втраченого раю» прагнув
створити монументальну і всебічну картину буття, в якій відбилися б космічні
сили природи і особливості місцевого пейзажу, битви, вирішують долі народів,
і побутові подробиці з життя героїв, піднесені лики небожителів і прості
людські обличчя. Як і в класичному епосі, оповідання в поемі Мільтона
ведеться від імені автора; розлогі розповідні і описові пасажі чергуються з
діалогом і монологом, авторська мова - з промовою персонажів. У поему
введено безліч епізодів, що мають паралелі в античному епосі: сцени військової
ради, опис своєрідною «одіссеї» Сатани, батальні сцени, пророчі бачення героїв
і т.п. В поемі є традиційний зачин, що повідомляє про її предмет і цілі, і
звернення поета до Музі, що передують найбільш суттєві зміни місця дії;
дотримуючись правил, Мільтон порушує хронологічну послідовність викладу
подій і на початку поеми повідомляє про події, що відносяться до середини
основного дії. Прийоми гіперболізації, постійні епітети, розгорнуті порівняння
також відповідають основним вимогам жанру.
Важливою особливістю було й те, що дотримуючись правил, поет не
перетворює їх в кайдани. На його думку, відступ від правил в творчості тих, хто
глибоко знає мистецтво, є «не порушення кордонів, але збагачення мистецтва».
Гомер і Вергілій були для Мільтона не тільки наставниками, а й суперниками,
яких він, як епічний поет, прагнув перевершити. Підкреслюючи незвичайність
обраного ним сюжету, Мільтон наполягає на тому, що його героїчна пісня
оповідає про речі, ще не оспіваних ні в прозі, ні у віршах. Тож ми можем
помітити що жанрові особливості епопеї Мільтона не узгоджуються зі строгими
канонами. Як уже зазначалося, в роки революції разом з наростанням у
Мільтона антимонархічних настроїв його ставлення до придворної
аристократичної культури ставало все більш ворожим. Неприйняття куртуазної
епічної поетики і лицарської героїки змусило його відмовитися від початкового
задуму написати ту ж саму «Артуріаду». Створюючи «Втрачений рай»,
Мільтон прагнув розвінчати релігійно-моральні ідеали епічної поезії минулого і
з цією метою вводив в поему пародійно-полемічні сцени і ситуації, що мають
паралелі як в лицарському, так і в античному епосі: якщо попередники
Мільтона, зображуючи сцени грандіозних битв , прославляли мужність і
військову доблесть своїх героїв, то в «Втрачений рай» сцена космічного битви
покликана виявити не тільки доблесть небесних ратей, скільки лжегероізм
бунтівного Сатани, і заодно продемонструвати безглуздість і безглуздість
затіяної їм війни, як, втім, будь-якої війни, якщо така не пов'язана з ідеєю
служіння богу. Тож, посилаючись на такого роду випади поета проти
помилкових, з його точки зору, ідеалів, один із сучасних критиків навіть
називає «Втрачений рай» анти-епосом.

You might also like