“МАН-ЙО-ШЮ:”

万葉集
1.Загальна характеристика

У середині VIII ст. з’являється перша антологія уже японської поезії “Ман-
йо-шю” ( 万 葉 集 - “Збірка міріад лістків”) – поетичний пам’ятник епохи Нара
(710-794). Переважна більшість її віршів датується серединою VII – серединою
VIII століть.
Точна дата створення антології – предмет наукової дискусії. У списку
першого сувою “Ман-йо-шю” від 1184 р. вказано “5-й рік доби Темпьо-шьохо” –
754 р. Ця ж дата, як рік створення “Ман-йо-шю”, згадується й раніше – у XI ст. в
історичній “Повісті про процвітання /розквіт/” (“Ейґа-моноґатарі” /За
Конрадом (1974, с. 12) рік її написання - 1028/; інший варіант назви цієї повісті
“Йоцуґі моноґатарі” - (“Повість про спадкоємність поколінь”) (жанр – “рекші-
моноґатарі”).
Але останній вірш антології датується 759 роком. Тому серед фахівців
переважає думка, що різні частини “Ман-йо-шю” писалися в різні роки, але не
пізніше 785 р. – рік смерті Отомо-но Якамочі. Саме цей відомий японський
поет – Отомо-но Якамочі (717/?/-785) вважається укладачем першої в історії
Японії поетичної антології “Ман-йо-шю” (“Збірка міріад листків”).
Що стосується назви антології, то вона також була й залишається
предметом суперечок між дослідниками. Оскільки текст антології був
записаний “ман-йо-ґаною” ( 万葉仮名 ) – фонетичним письмом із використанням
лише звукової оболонки (тобто виключно – звучання, читання) китайських
ієрогліфів (аналогічно “камбун/у/”, яким було записано “Коджікі”), то це часто
призводило до омонімії – різних варіантів тлумачень одних і тих же слів.
Не виключено, що такий спосіб письма був запозичений японцями у
корейців, які також зіткнулися з проблемою запису корейських текстів за
відсутності власного письма. Для запису корейськомовних текстів, зокрема
поезії “хянґа” корейці застосовували один із різновидів “іду” (тобто
комбінованого використання ієрогліфів як за їхнім звучанням, так і за
значенням) – “хянчхаль” (Никитина М. Поэтическое слово в корейской культуре //
Классическая поэзия Индии, Китая, Кореи, Вьетнама, Японии. Библиотека всемирной
литературы. Серия первая. Т. 16. – М.: Худ. лит-ра, 1977. – С. 387-388).
Назва антології:
Ман – 10 000, але в цьому випадку – як показник “великої /значної,
безмірної, неосяжної/ кількості”.
1
 Йо(:) – “листок”, “пелюстка”, “століття” (“вік”), “покоління”.
Шю(:) – “збірка”, “зібрання”.
А тому:
Перший відомий дослідник і коментатор “Ман-йо-шю” Сенгаку, автор 20-
ти томної (“сувійної”) “Ман-йо-шю чюсяку” (або ще: “Сенґаку-шьо” /1272 р./),
тлумачив цю назву саме як “Збірка міріад листків” (“Зібрання міріад пелюсток
/мови/)”, тобто“Зібрання міріад слів”. Цю думку поділяли також відомий
учений-філолог другої половини XVII ст. Када Адзумамаро і його талановитий
учень Камо Мабучі (1697-1769; автор “Ман-йо-шю-ко” – дуже ретельного й
глибокого коментаря до “найдавніших”, як на його думку, шести сувоїв “Ман-
йо-шю” (№1, №2, №11, №12, №13, №14).
Чернець Кейчю (1640-1701) – автор 32-го томного дослідження “Ман-йо-
шю-дайшьокі” і Камочі Масадзумі (1791-1858) - автор фундаментального 141-го
томного наукового текстологічного дослідження “Ман-йо-шю-коґі”, вважали, що
“йо” у складі назви “Ман-йо-шю” означало “століття” (“вік”), “покоління”, а
тому і тлумачили назву цієї антології, як“Зібрання міріад поколінь”.
Цю ж думку поділяє й сучасний літературознавець Такеда Юкічі, оскільки
знайшов у давніх китайських текстах використання словосполучення “ман-йо”
(вірніше: як сполучення двох відповідних ієрогліфів) саме в значенні “безліч
віків /поколінь/”.
Але врешті-решт це не є принциповим питанням. Переважна більшість
фахівців вважає достовірним тлумачення назви антології як “Збірка міріад
листків (дерева !!!)”.
Серед відомих японських дослідників “Ман-йо-шю” варто згати також такі
імена, як:
Мотоорі Норінага (1730-1801) - “Ман-йо-шю-тама-но-оґото”.
Тачібана Чікаге (1734-1808) - “Ман-йо-шю-рякуґе”
Аракіда Хісаоі (1748-1804) - “Ман-йо-шю-цукі-но-очіба”
Кімура Масакото (1827-1913) - “Ман-йо-шю-міфуґуші”
та багатьох інших.
Той факт, что оригінал “Ман-йо-шю” не зберігся, як і те, що перша
японська поетична антологія була записана “ман-йо-ґаною” (万葉仮名), котра не
дозволяє чітко простежити фонетичні особливості тогочасної японської вимови,
а також специфічних рис акцентуації в давній японській мові, породжує безліч
текстуальних проблем і різночитань, про які фахівці сперечаються й досі (див.,
наприклад, статтю Ішіди Ейічіро “Місяць і безсмертя” (І. Ішіда “Мати
Момотаро”.- СПб.: Центр “Петербургское востоковедение”.- 1998.- С.10-34).

2
 МАН-ЙО-ҐАНА

万葉仮名(まんようがな)一覧
それぞれの万葉仮名は、まだ一部を掲載しているだけです。す
べてではありませんのでご注意ください。順次追加していきます。
音 万葉仮名 備考
あ a 阿、安、英、足
伊、怡、以、異、已、移、射、
い i 五
う u 宇、羽、于、有、卯、烏、得
え e 衣、依、愛、榎
お o 意、憶、於、應
か ka 可、何、加、架、香、蚊、迦
き
ki(1) 支、伎、岐、企、棄、寸、吉、
(甲) 杵、來
き 貴、紀、記、奇、寄、忌、幾、
(乙) ki(2) 木、城
く ku 久、九、口、丘、苦、鳩、来
け
(甲) ke(1) 祁、家、計、係、價、結、鶏
け
(乙) ke(2) 気、既、毛、飼、消
こ 古、姑、枯、故、侯、孤、児、
(甲) ko(1) 粉
こ
ko(2) 己、巨、去、居、忌、許、虚、
(乙) 興、木
左、佐、沙、作、者、柴、紗、
さ sa 草、散
子、之、芝、水、四、司、詞、
斯、志、思、信、偲、寺、侍、
し si 時、歌、詩、師、紫、新、旨、
指、次、此、死、事、准、磯、
為
寸、須、周、酒、州、洲、珠、
す su 数、酢、栖、渚
世、西、斉、勢、施、背、脊、
せ se 迫、瀬
そ
(甲) so(1) 宗、祖、素、蘇、十
そ 所、則、曾、僧、増、憎、衣、
(乙) so(2) 背、苑
た ta 太、多、他、丹、駄、田、手、
3
 立
ち ti 知、智、陳、千、乳、血、茅
つ tu 都、豆、通、追、川、津
て te 堤、天、帝、底、手、代、直
と
to(1) 刀、土、斗、度、戸、利、速
(甲)
と 止、等、登、澄、得、騰、十、
to(2)
(乙) 鳥、常、跡
那、男、奈、南、寧、難、七、
な na 名、魚、菜
二、人、日、仁、爾、迩、尼、
に ni 耳、柔、丹、荷、似、煮、煎
ぬ nu 奴、努、怒、農、濃、沼、宿
ね ne 禰、尼、泥、年、根、宿
の
no(1) 努、怒、野
(甲)
の
no(2) 乃、能、笑、荷
(乙)
狂言での笑い
八、方、芳、房、半、伴、倍、 声 " ふ ぁ 、
は fa 泊、波、婆、破、薄、播、幡、
羽、早、者、速、葉、歯 ふ ぁ 、 ふ ぁ !!"
に近いかも。
ひ fi 比、必、卑、賓、日、氷、飯
不、否、布、負、部、敷、経、
ふ fu 歴
へ 平、反、返、弁、弊、陛、遍、
(甲) fe(1) 覇、部、辺、重、隔
へ
(乙) fe(2) 閉、倍、陪、拝、戸、経
凡、方、抱、朋、倍、保、宝、
ほ fo 富、百、帆、穂
万、末、馬、麻、摩、磨、満、
ま ma 前、真、間、鬼
み 民、彌、美、三、水、見、視、
mi(1)
(甲) 御
み
(乙) mi(2) 未、味、尾、微、身、実、箕
む mu 牟、武、無、模、務、謀、六
め
(甲) me(1) 売、馬、面、女
め
(乙) me(2) 梅、米、迷、昧、目、眼、海
毛、母、文、茂、門、問、聞、
も mo 忘、物、裳、喪、藻
4
 也、移、夜、楊、耶、野、八、
や ya 矢、屋
ゆ yu 由、喩、遊、湯
い 曳、延、要、遥、叡、兄、江、
ye
ぇ 吉、枝
よ
yo(1) 用、容、欲、夜
(甲)
よ
yo(2) 与、余、四、世、代、吉
(乙)
ら ra 良、浪、郎、楽、羅、等
り ri 里、理、利、梨、隣、入、煎
る ru 留、流、類
れ re 礼、列、例、烈、連
ろ
ro(1) 路、漏
(甲)
ろ
ro(2) 呂、侶
(乙)
わ wa 和、丸、輪
ゐ wi 位、為、謂、井、猪、藍
ゑ we 廻、恵、面、咲
乎、呼、遠、鳥、怨、越、少、
を wo 小、尾、麻、男、緒、雄
が ga 我、何、賀
ぎ
gi(1) 伎、祇、芸、岐、儀、蟻
(甲)
ぎ
gi(2) 疑、宜、義、擬
(乙)
ぐ gu 具、遇、隅、求、愚、虞
げ
ge(1) 下、牙、雅、夏
(甲)
げ
ge(2) 義、気、宜、礙、削
(乙)
ご
go(1) 吾、呉、胡、娯、後、籠、児、
(甲) 悟、誤
ご
go(2) 其、期、碁、語、御、馭、凝
(乙)
ざ dza 社、射、謝、耶、奢、装、蔵
自、士、仕、司、時、尽、慈、
じ zi 耳、餌、児、弐、爾
ず dzu 受、授、殊、儒
ぜ ze 是、湍
ぞ dzo(1) 俗
5
 (甲)
ぞ
dzo(2) 序、叙、賊、存、茹、鋤
(乙)
だ da 陀、太、大、嚢
ぢ di 遅、治、地、恥、尼、泥
づ du 豆、頭、弩
代、田、泥、庭、伝、殿、而、
で de 涅、提、弟
ど
do(1) 土、度、渡、奴、怒
(甲)
ど
do(2) 特、藤、騰、等、耐、抒、杼
(乙)
ば ba 伐、婆、磨、魔
び
bi(1) 婢、鼻、弥
(甲)
び
bi(2) 備、肥、飛、乾、眉、媚
(乙)
ぶ bu 夫、扶、府、文、柔、歩、部
べ be(1) 弁、便、別、部
べ be(2) 倍、毎
ぼ bo 煩、菩、番、蕃

2. Найдавніші списки “Ман-йо-шю”

Хоч антологія “Ман-йо-шю” і датується серединою VIII ст., найдавніші її

рукописні списки відносяться лише до доби Хейан (X-XII ст.)
Найвідомішими і найавторитетнішими серед фахівців вважаються 5
рукописних списків:
1. Найдавнішим є список “Кацурабон-Ман-йо-шю”, що належав храму
Кацура (звідси його назва). Це чудово оформлений на кольоровому папері з
численними малюнками рослин, квітів та птахів неповний (!) текст лише IV кн.
6
(!) антології. Тобто мова йде про невелику частину антології.
2. Другий відомий рукопис – “Раншібон-Ман-йо-шю” (ранші – назва сорту
паперу, на якому записаний текст). Він включає IX, X і частину XVIII книг
“Ман-йо-шю”.
3. Третій список – “Канадзавабон-Ман-йо-шю” (Канадзава – не місто, а
прізвище переписувача рукопису /!/): майже повну II книгу антології, повністю
III і IV книги, а також незначну частину VI сувою “Ман-йо-шю”.
4. Рукопис “Тенджібон-Ман-йо-шю” (1124 р.) – звідси і його назва,
оскільки цей рукопис був створений в добу Тенджі (1124-1125) – містить II, X,
XIII і частину XV книг антології.
5. Найповніший варіант це рукопис під назвою “Ґенряку-кохон-Ман-йо-шю”
(скорочено – “Ґенрякубон”) (1184 р. – доба Ґенряку), що містить 75% тексту,
тобто повних 14 книг за винятком III, V, VIII, XV, XVI і частково XI книг
антології.
Перші повні списки “Ман-йо-шю”, тобто такі, що містять усі 20 книг,
датуються вже XIII ст. і відносяться до доби Камакура.

3. Жанровий склад “Ман-йо-шю”.

Навіть сучасного читача антологія вражає своїм гігантським обсягом: 20
книг-сувоїв, що містять 4516 віршів 561 автора, серед яких були не лише відомі
поети тієї історичної доби: Какіномото-но Хітомаро, Отомо-но Саканое,
Отомо-но Табіто, Отомо-но Якамочі, Ямабе-но Акахіто та ін., але й звичайні
люди – селяни, ремісники, рибаки, стражники, чиновники, а також невідомі
(анонімні) автори (30%). Саме тому “Ман-йо-шю” на відміну від пізніших
поетичних антологій містить велику кількість дуже цінного фольклорного
матеріалу: давніх обрядових пісень, балад, сказань тощо.
Серед 4516 поетичних творів “Ман-йо-шю” налічується:
а) 265 чьока (наґаута: 5-7... або 7-5...). Із них найдавнішою вважається
пісня імператора Юряку, у якій він звертається до дівчини, котру зустрів на
полюванні:

***
В руках у тебе кошик.
Гарний кошик!
В руках у тебе ножик.
Гарний ніж!
Дитятко любе!
На узгір’ї цьому
Збираєш трави ти.
7
 А де твій дім
І як твоє ім’я? –
Спитати хочу.
В краю Ямато
Всюди і всіма
Лиш я повеліваю,
Я керую!
Я тут Володар!
А тому і ти
Мені сказати неодмінно мусиш,
І де твій дім,
І як твоє ім’я?
(Імператор Юряку, “Ман-йо-шю”: I, 1)

б) 57 седока (5-7-7-5-7-7) – “пісні човнярів”. Але лише найдавніші з них

дійсно складалися човнярами. Згодом цей жанр використовувався не лише
ними. Ось приклад “нечовнярської” пісні-седока:

***
Ти прошмигни в щілинку непомітно
Крізь занавіску
В перлах дорогих!
Якщо ж мене благопристойна ненька
Спитає: «Що це?»,
«Вітер!» - відповім.
(Невідомий автор, “Ман-йо-шю”: XI, 2364)

До речі, найдавніші седока це часто своєрідна перекличка двох голосів

або ж двох половин хору /жіночої та чоловічої/ (цікава паралель із українськими
народними піснями типу: “Ой, дівчино, шумить гай...” та ін.).

в) 4194 танка (5-7-5-7-7). Наведу один дуже цікавий приклад танка з Ман-
йо-шю, який я пропоную вам спробувати самостійно перекласти:

***
よき人の
よしとよく見て
よしと言ひし
吉野*よく見よ
よき人よく見
(I, 27)
8
 (天皇 – /імператор/ Темму)
_________________________
* Йошіно ( 吉 野 – досл. з яп.: “Гарне поле”) – назва мальовничої гірської місцевості в
південній частині преф. Нара.

***
Людина гарна, придивившись гарно,
Сказала гарно, Йошіно колись
Назвавши «Гарним»,
Тож як люди гарні дивились гарно,
Гарно й ти дивись!

За тематикою всі ці твори традиційно поділяються на 3 основні групи:

1. Дзока (або: кусаґуса-но ута) – “різні пісні” (про полювання, подорожі,
бенкети, зустрічі, розлуки і т. ін.)
2. Найдавніші пісні /!/ – сомон (або: аікіконе-но ута) – “пісні-переклики”
та їх різновид шіташімі-но ута – “дружні пісні”, “пісні закоханих”: теж
своєрідні переклики двох голосів.
3. Банка (або: канашімі-но ута) – плачі (голосіння), або “пісні смутку”.

4. Структура антології
та приклади поезій
1-2 книги у хронологічному порядку (!) об’єднують у своєму складі вірші
(елегії, послання, плачі), написані переважно імператорами та їх близькими
родичами (перекладали: Ю.Свиридов, Л. Скирда, І. Бондаренко)
1 кн. (16 чьока і 68 танка) – різні пісні, написані за 240 років, закінчуючи
712 р. (5-й рік Вадо):

***
(I, 11)
Коханий мій
Будує нам курінь.
Якщо бракує очерету, любий,
Трави під соснами малими
Накоси!
(皇極斉明 – імператриця Коґьоку Саймей)

***
(I, 71)
Не спиться –
Все сумую за Ямато.
9
 О, як немилосердно журавлі,
Над мисом цим кружляючи,
Курличуть!
(忍坂部乙麻呂 – Осакабе-но Отомаро)
***
(I, 82)
Сумному серцю туги додаю,
Коли дивлюся,
Як на грішну землю
З небес одвічних
Дощ дрібний імжить.
(長田王 – Наґата-но Окімі* /принц Наґата/)
________________________
* Титули Окімі (принц, принцеса), Хімеміко (принцеса) та ін. були в ті часи невід’ємною частиною імені, тому,
за традицією, вони пишуться з великої літери.

2 кн. (19 чьока і 131 танка) – це також переважно пісні-переклички,

послання, плачі, але вже часто – з любовною тематикою:
***
(II, 85)
Як довго твоя подорож триває!
Не знаю, що й робити:
Чи тобі назустріч їхати –
Розшукувати в горах,
Чи тут чекати, любий мій, тебе?
(磐姫皇后 – Іванохіме-но Окісакі
/імператриця Іванохіме/)
***
(II, 87)
Усе життя
Чекатиму тебе!
Аж поки не покриє білий іній
Моє розпущене волосся
Смоляне!
(磐姫皇后 – Іванохіме-но Окісакі
/імператриця Іванохіме/)
***
(II, 114)
Як горнеться колосся до землі
В осіннім полі,
Так і я до тебе,
Пліток страхаючись,
Горнусь, коханий мій!*
(但馬皇女 – Таджіма-но Хімеміко /принцеса Тадзіма/)

Перед віршами часто трапляються стислі авторські коментарі стосовно

10
приводу їх написання (яп.: “хашіґакі” - 端書き, або ще: “котобаґакі”).

Книги 3-7 містять поезії різних авторів (алегорії, переклики, послання,

плачі), а також народні пісні.
3 кн. (23 чьока і 229 танка) – охоплює пісні з 582 по 744 рр. і містить багато
пісень поетів роду Отомо. Найцікавіші вірші – цикл пісень Отомо Табіто про
вино (саке), а також чудові вірші поетеси Отомо Саканое. Наведемо кілька
характерних прикладів віршів із“винного циклу Отомо-но Табіто:
***
(III, 338)
По чарці каламутного саке*
Хильнути краще,
Ніж сушити, друже,
Нещасну голову
Думками про пусте!
(大伴旅人 – Отомо-но Табіто)

***
(III, 340)

Сім мудреців
У давнину також,
Як люди всі,
Лиш одного бажали –
Утішитися чаркою саке*!
(大伴旅人 – Отомо-но Табіто)
***
(III, 342)
Коли у розпачі
Не знаєш, що робити
І що казати,
Кращого нема,
Ніж чарочку саке перехилити!
(大伴旅人 – Отомо-но Табіто)
***
(III, 348)
***
Нехай мені щастить
На цьому світі!
А ким на тому стану – все одно:
Хоч птахом,
Хоч комахою малою!
(大伴旅人 – Отомо-но Табіто)
***
(III, 349)
11
 Якщо життя –
Лиш мить на цьому світі,
І всіх живих
Колись чекає смерть,
Цю мить я хочу весело прожити!
(大伴旅人 – Отомо-но Табіто)

ПЕРЕКЛАДИ МИКОЛИ ЛУКАША

339
Сім любомудрів
недаремно ж то вино
прозвали мудрим!
Пили його славутні,
приграючи на лютні.
(Табіто)
341
Високохмарно
мудрують мудрагелі —
та все намарно...
Ніж таку розводить нудь,
краще по-п'яну сплакнуть!
(Табіто)
342
Життя-судома...
Що робить і що казать —
кому відомо?
Всі біди, всі печалі
Топімо в повній чарі!
(Табіто)
343
Бідний чоловік!
Ніж у горі та біді
нидіти весь вік,—
краще стану чарою,
смак вина в себе ввіп'ю.
(Табіто)
344
Що то за шпана —
строять з себе мудриків
і не п'ють вина?
Я їх людьми не звав би:
поглянеш — чисто мавпи!
(Табіто)

4 кн. (7 чьока, 301 танка, 1 седока) – це переважно пісні-послання до коханих:

***
(IV, 492)

Немов дитина плачу,

12
 За рукав твого вбрання чіпляючись,
Коханий!
Якщо мене покинеш назавжди,
То як мені на білім світі жити?
(舎人吉年 – Тонері-но Етосі)

***
(IV, 497)
Невже і ті,
Хто жив у давнину,
Кохали так,
Як я свою кохану,
І теж вночі заснути не могли?
(柿本人麻呂 – Какіномото-но Хітомаро)

***
(IV, 506)
Не варто сумніватися,
Мій любий!
Що б там не трапилось у нашому житті,
З тобою я –
І у вогонь, і в воду!
(阿倍女郎 – Абе-но Ірацуме)

***
(IV, 661)
Якщо бажаєш,
Щоб кохала довго,
При зустрічах повторюй без кінця
Засмученій мені
Слова кохання!
(大伴坂上郎女 – Отомо-но Саканое-но Ірацуме)

***
(IV, 668)
Щоранку і щодня
Хмаринки білі
Над горами багряними пливуть.
Ні! Не така
Моя любов до тебе!
(厚見王 – Ацумі-но Окімі /принц Ацумі/)

5 кн. (10 чьока, 104 танка і навіть 2 китайських вірша - канші) охоплює період
з 728 по 733 рр. і містить переважно пісні-послання до друзів (поетична
13
переписка поетів Окура і Табіто, а також пісні – переможці поетичних
конкурсів (ута-авасе), зокрема, на тему “квіт сливи”):

***
(V, 793)
Коли життя людського
В грішнім світі
Усю нікчемність врешті пізнаєш,
Все більше, все сильніше
В серці туга!
(大伴旅人 – Отомо-но Табіто)
***
(V, 821)
Зеленим верболозом,
Сливи цвітом
Себе прикрасимо
І вип’ємо вина,
А потім хай той цвіт і опадає!
(笠沙弥 – Каса-но Самі)

***
(V, 822)
Чи білоцвіт зі сливи облітає
В моїм саду?
Чи, може, то сніжок
З небес одвічних
Струменить на землю?
(大伴旅人 – Отомо-но Табіто)

***
(V, 830)
За роком рік
Спливуть тисячоліття,
Але незмінно будуть на землі,
Як і сьогодні,
Сливи розквітати!
(佐氏子首 – Саджі-но Кообіто)
***
(V, 839)

Весняним полем
Стелиться туман,
Сливовий цвіт на землю опадає,
А людям мариться,
Що падає сніжок!
(田氏真上 – Денджі-но Макамі)
14
 6 кн. (27 чьока, 132 танка, 1 седока) охоплює 723-744 рр. і містить пісні різної
тематики: прощання, пісні про мандри, столицю тощо:
***
(VI, 979)
Не дми занадто, вітре,
Над Сахо*,
Аж доки не повернеться додому
Мій любий небіж
У легкім вбранні!
(大伴坂上郎女 – Отомо-но Саканое-но Ірацуме)
_________________________
* Сахо – назва місцевості та річки у преф. Нара.
***
(VI, 981)
Які ж високі гори Такамато*
У Карітака**!
Як же пізно тут
Світити в небі
Місяць починає!
(大伴坂上郎女 – Отомо-но Саканое-но Ірацуме)
_________________________
* Такамато (Такамадо) – гори на схід від м.Нара
** Карітака – назва місцевості в південно-східній частині преф. Нара.

7 кн. (324 танка, 26 седока) – різні пісні (плачі, пісні-алегорії, пісні-прощання,

а також пісні про місяць, небо, одяг, що “змок від роси та сліз” тощо):

***
(VII, 1161)
Покинув дім
І знову у дорозі!
Осінній вітер,
Вечір крижаний,
І перелітні гуси плачуть в небі.
(Невідомий автор)

***
(VII, 1165)
У затишку вечірнім журавлі
Собі поживи у воді шукають.
Коли ж припливні хвилі височать,
Свою дружину
Кожен окликає.
(Невідомий автор)

15
 ***
(VII, 1271)
На обрії далекім поміж хмар
Дружини любої
Видніється оселя.
Тож поспішай, мій коню вороний!
Дістатися я хочу якнайшвидше!
(柿本人麻呂 – Какіномото-но Хітомаро)
***
(VII, 1317)
Нехай вирує море,
Вітер віє –
Не зупинюсь,
Аж доки з глибини
Перлину білосніжну не дістану!
(Невідомий автор)

***
(VII, 1411)
Який щасливий
Той з чоловіків,
Хто голос любої дружини може чути
Аж поки не покриє сивина
Волосся чорне!
(Невідомий автор)

8 кн. (6 чьока, 236 танка, 4 седока) містить пісні про різні пори року,
любовні пісні, а також чудову пейзажну лірику Акахіто, Отомо, Якамочі та
інших відомих поетів. Вірші саме цього розділу стали для японської поезії
“класичними /канонічними/ танка”, поетика яких копіювалася і наслідувалася
багатьма поколіннями японських поетів:
***
(VIII, 1426)
Сливовий цвіт
Хотів я показати
Своєму приятелю...
Як його тепер
В саду під снігопадом розпізнати?
(山部宿禰赤人 – Ямабе-но Сукуне Акахіто)
***
(VIII, 1440)
Дощі весняні
Ллються без упину!
Що ж буде з вишнями гірськими,
Що ростуть
На кам’янистих схилах Такамато*?
16
 (河辺東人 – Кавае-но Адзумато)

***
(VIII, 1441)
Туман довкола.
Падає сніжок.
Та попри все
Щебече соловейко
Біля оселі у моїм саду.
(大伴家持 – Отомо-но Якамочі)
***
(VIII, 1456)
Вірш-послання жінці разом
із гілкою квітучої вишні
На кожній з пелюсток
Цих білих квітів
Таїться безліч щиросердих слів.
Не треба їх цуратися,
Кохана!
(藤原朝臣広嗣 – Фуджівара-но Асомі Хіроцуґу)

Вірш-відповідь
***
(VIII, 1457)
На кожній з пелюсток
Цих білих квітів
Численних слів
Чомусь я не знайшла.
Напевно, загубились у дорозі!
(Невідомий автор)

***
(VIII, 1464)
Вірш-послання Отомо-но Якамочі дружині
Нас гори розділяють,
Оповиті серпанком весняним.
З тобою я
Вже місяць, як не бачився,
Кохана!
(大伴家持 – Отомо-но Якамочі)
***
(VIII, 1471)
Сумуючи в розлуці,
Край оселі
Гліцинію на згадку посадив.
А нині хвилями
17
 Гліцинія квітує!
(山部宿禰赤人 – Ямабе-но Сукуне Акахіто)

***
(VIII, 1475)
Чому я так журюся за тобою?
Та ще нестерпнішою
Ця журба стає,
Коли зозулі голос
Раптом чую!
(大伴坂上郎女 – Отомо-но Саканое-но Ірацуме)

***
(XIII, 1566)
З небес одвічних –
Безупинний дощ!
Поля зелені покидають гуси
Й, ґелґочучи,
Зникають поміж хмар.
(大伴家持 – Отомо-но Якамочі)

Книги 9-13 містять багатий фольклорний матеріал, а також вірші, написані

в жанрі седока.
9 кн. (22 чьока, 125 танка, 1 седока) – пісні-переклики та плачі, пісні-
легенди та народні сказання:
10 кн. (3 чьока, 532 танка, 4 седока) – переважно анонімна поезія
календарної та природної тематики: сніг, туман, квіти, дощ, місяць; іній, роса,
гуси, олені, коники, цвіркуни, гори, листя кленів, Зустріч Зірок – мабуть, вірші-
переможці поетичних конкурсів ута-авасе, а також деякі пісні-переклики та
плачі.
11 кн. (480 танка і 17 седока) (перший із її восьми підрозділів – це повністю
пісні-седока) містить фольклорну любовну лірику, багато пісень-перекликів і
алегорій.
12 кн. (383 танка) – майже копія 11 кн. З такими ж підрозділами, але вже
без седока (“Пісні, що лежать на серці”, “Пісні про думи та почуття”,
“Пісні, у яких журяться від розлуки” і т. ін.).
13 кн. – або: “книга довгих пісень” (66 чьока, 60 танка, 1 седока) містить
дуже давні пісні. Теми: легенди, гадання, мандри, кохання, розлука, сватання,
плітки тощо.
Ось кілька характерних пісень з 9-13 книг, що містять, як уже зазначалося,
переважно давній фольклорний матеріал:

18
 ***
(IX, 1732)
Серпанок стелиться
По схилах Обаями*,
Темніє ніч,
І де мені тепер причалити свій човен,
Я не знаю!
(碁師 – Ґоші)
_________________________
* Обаяма (Ооба-яма) – гора неподалік від узбережжя Тихого океану на межі префектур Вакаяма та Міе.

***
(X, 1870)
Не лий занадто,
Дощику весняний!
Бо якщо цвіт вишневий опаде,
Якого ще не бачив,
Прикро буде!
(Невідомий автор)

***
(X, 1972)
Очікувана осінь, мабуть, скоро! –
Я зрозумів,
Побачивши в полях
Гвоздики,
Що розквітли буйним квітом.
(Невідомий автор)

***
(X, 2077)
Мерщій, човняре,
Човен переправ!
Бо вдруге в цьому році
Мій коханий
Не зможе вже відвідати мене!*
(Невідомий автор)

_________________________
* За легендою, закохані зірки Вега та Волопас, які були розлучені Богом, можуть зустрічатися лише раз на рік,
переправляючись через Небесну Ріку.

***
(X, 2128)
З осіннім вітром разом
19
 До Ямато і гуси повертаються:
Десь там – за хмарами
Поволі затихають
І пропадають їхні голоси!
(Невідомий автор)

***
(X, 2144)
І гуси прилетіли,
І, зів’явши,
Обсипався на землю цвіт хаґі*,
І навіть оленя
Вже посмутнішав голос!
(Невідомий автор)

***
(X, 2174)
Живу у курені,
Що збудував,
Збираючи врожай в осіннім полі.
Від холоду нічного рукави
Росою покриваються щоночі.
(Невідомий автор)

***
(X, 2180)

Після осінніх затяжних дощів

Промокнувши цілком,
Гора Касуґа
Вбрання золотолисте
Одягла!
(Невідомий автор)
_________________________
* Касуґа (春日 – назва мальовничої гори та місцевості на схід від м. Нара (нині у межах міста)

***
(X, 2216)
Для тих,
Хто ще не бачив цього дива,
Із давньої столиці я приніс
У першім золоті осіннім
Гілку клена!
(Невідомий автор)

***
(XI, 2417)
20
 Як кипарис священний
Біля храму Фуру-Ісонокамі*,
Я також
Уже зістарівся,
Але кохаю знову!
(Невідомий автор)
_________________________
* Фуру(-но) Ісонокамі(-джінґу) – давній синтоїстський храм, розташований у сучасному м. Тенрі (преф. Нара).
За часів імператорів Анко /453-456/ та Нінкен /488-498/ тут знаходилась столиця країни.
***
(XI, 2691)
Чи так, чи ні?
Вагатися не буду!
Тобі дарую тіло я своє,
Адже воно –
Що та роса ранкова!
(Невідомий автор)

***
(XI, 2769)
Моє кохання,
Мов травичка влітку:
Скільки не скошуй –
Все одно вона
Щоразу знову буйно виростає!
(Невідомий автор)
***
(XII, 2912)
Аби не дорікали мені люди,
Побачивши,
До тебе уві сні
Цієї ночі я прийду, коханий!
Не замикай хатиночку свою!
(Невідомий автор)
***
(XII, 2919)
Зав’язаний удвох
Шнурок таємний
Один ніколи я не розв’яжу,
Аж поки не зустрінемось
З тобою!
(Невідомий автор)
***
(XIII, 3283)
Хоча й кохаю, любий,
Відтепер
З тобою зустрічатися не зможу.
21
 Аби тебе побачити вві сні –
Лише тому я засинати буду!
(Невідомий автор)
***
(XIII, 3321)
Не встигла ніч стемніти,
Як світає!
Я двері відчиняю і тебе
Із краю Кі*, коханий,
Виглядаю.
(Невідомий автор)
_________________________
* Кі (Кії) – історична назва провінції в південній частині о.Хонсю.

14 кн. (238 танка). У ній зібрані пісні східних провінцій (Адзума-ута: тобто
пісні з історичних північно-східних провінцій Японії: Хітачі, Шінану, Суруга та
ін.) – пісні стражників (“прикордонників”), солдатські пісні-плачі за коханою
дівчиною, сім’єю, старими батьками, а також рудові та обрядові пісні:

***
(XIV, 3491)
Вербу зрубають –
Знову виростає!
А чим зарадити
На білім світі тим
Хто від свого кохання помирає?
(Невідомий автор)

***
(XIV, 3561)
Як дощ очікує
Потріскана від сонця
Земля в засохлім полі край воріт,
Так я тебе чекаю,
Мій коханий!
(Невідомий автор)

15 кн. (5 чьока, 200 танка, 3 седока) містить переважно любовні пісні-

послання, а також давні подорожні пісні:
***
(XV, 3617)

22
 Коли розчув крізь гуркіт водоспаду,
Що вниз зривається зі скель,
Цикади спів,
Столицю Нару*
Пригадав відразу.
(Невідомий автор)

***
(XV, 3655)
Віднині, мабуть,
Осінь наступає:
У затінку сосновім
Серед гір
Свої пісні виспівують цикади!
(Невідомий автор)

***
(XV, 3678)
Не спиться –
Все сумую по коханій!
В осіннім полі олень усю ніч,
Також сумуючи,
Свою дружину кличе.
(Невідомий автор)

***
(XV, 3785)
Зозуле,
Зупинись хоча б на мить!
Коли кувати ти розпочинаєш,
Душа моя засмучена
Болить.
(中臣宅守 – Накатомі-но Якаморі)

Оскільки саме цей розділ “Ман-йо-шю” містить значну кількість

подорожніх пісень, варто зауважити, що подорожі сприймалися давніми
японцями зовсім інакше, ніж нинішніми. Це були подорожі, пов’язані з ризиком
для життя, у які вирушали не заради розваги та нових вражень, а лише з
крайньої необхідності: нове призначення на службу, посольство за кордон тощо.
Не слід забувати й те, що Японія – острівна гірська країна, яку перетинає безліч
проток, гірських річок, крутих ущелин, прірв, кожна з яких таїла небезпеку для
мандрівника
У 16 (7 чьока, 92 танка, 4 седока, 1 буссокусекі) – містяться пісні, пов’язані
23
з різними стародавніми легендами:
***
(XVI, 3786)
Все марилось мені:
Весна настане –
Прикрашу цвітом сакури себе...
Опав той цвіт,
І сліду не лишилось! *
(Невідомий автор)
_________________________
* За легендою, цей і наступний вірш були складені двома друзями, закоханими в одну дівчину. Звали її
Сакурако (Вишенька). Аби примирити друзів, вона змушена була накласти на себе руки.

***
(XVI, 3787)
Щороку,
Коли вишня зацвіте,
Твоїм ім’ям наречена,
Кохана,
З любов’ю буду згадувать тебе!
(Невідомий автор)

Книги 17-20 – це своєрідний ліричний щоденник самого Отомо-но

Якамочі, укладача антології “Ман-йо-шю”, який включив до її складу майже
500 власних віршів. Але й тут трапляється чимало віршів інших авторів.

***
(XIX, 413)
Весняний сад
Увесь в рожевім сяйві
Квітучих персиків!
Красуня молода,
Мов зачарована, завмерла на дорозі.
(大伴家持 – Отомо-но Якамочі)

До речі, цей та інші подібні “статичні” вірші антології пізніше стали

сюжетами картин багатьох відомих японських художників (Хірошіге, Утамаро,
Хокусая та ін.). Багато хто з них навіть писав повні тексти відповідних
поетичних творів у верхній правій частині своїх какедзіку.
***
(XIX, 4290)
Весняним полем
Стелиться серпанок,
А серцем – смуток:
24
 Знову соловей
Витьохкує у затінку вечірнім.
(大伴家持 – Отомо-но Якамочі)
***
(XIX, 4292)

У день весняний,
Вибілений сонцем,
Коли зринає жайворон увись,
Від самоти
На серці в мене смуток!
(大伴家持 – Отомо-но Якамочі)
***
(XX, 4337)
Зірвався з дому,
Наче птах з води,
Батькам своїм
Ні слова не сказавши...
Ох! Як же я розкаююсь тепер!
(有度部牛麻呂 – Утобе-но Ущімаро)

***
(XX, 4437)
Закуй, зозуле, знову,
Щоб про тих, кого уже немає,
Я згадала
Й заплакала,
Почувши голос твій!
(元正天皇 – імператриця Ґеншьо)

***
(XX, 4516)
В Новому році
Ранньою весною
Нового снігу знову намело.
Що ж! Сніг сьогоднішній
Добробут обіцяє!
(大伴家持 – Отомо-но Якамоті)

ПОЕТИ «МАН-ЙО-ШЮ»

Отомо-но Якамочі
25
 Непростою була доля Отомо-но Якамочі (718-785) – укладача й одного з
головних авторів антології “Ман-йо-шю”, якого прозвали “піснярем кохання”.
Відомо, що завдання скласти антологію було зроблено імператрицею Ко:кен
(718-770) у 753 р. Доручила вона це лівому міністру Тачібані Морое (684-757) –
покровителю й другу сім’ї Отомо-но Якамочі, батьком якого був Отомо-но
Табіто (див. його: “винний цикл”). Чума 737-38 рр. забрала життя 4 членів роду
Фуджівара і саме Тачібана Морое зайняв посаду Фуджівари Мучімаро. Отомо
подружився з сином Морое – Нарамаро і зайняв високу посаду при дворі
імператора Сьому. Саме тоді той і передоручив це завдання Отомо-но Якамочі.
Але в 757 р. його покровитель Тачібана Морое помер. Знову рід Фуджівара
захоплює фактичну владу.
Син Морае і друг Отомо-но Якамочі –Тачібана Нарамаро разом з родичем
поета Отомо-но Комаро піднімають повстання проти Фуджівари. Поразка.
Репресії торкнулися й Отомо-но Якамочі, який був відправлений з Нари на
посаду правителя пров. Інаба (преф. Тотторі). Жодного вірша, датованого після
цього від’їзду не збереглося, хоч Отомо прожив ще майже 30 років. У 780 р. –
повернення до столиці. Служба у військовому міністерстві. 28 дня 7-го місяця
785 р. він помер. До цього два члена його роду були звинувачені у вбивстві
Фуджівари Танецуґу. Рід Отомо засуджено. Поета після смерті позбавили всіх
звань, сина відправили у заслання. Майно, а також бібліотека його славетного
батька були конфісковані. Реабілітовано Отомо-но Якамотчі було лише через
20 років після його смерті – у 805-806 рр. Саме немилістю роду Фуджівари до
імені поета – укладача “Ман-йо-шю” можна пояснити той факт, що майже 200
років про цю антологію японці практично не згадували і лише в X-XII ст. вона
знову поступово стає популярною серед мешканців столиці Хейан.
Окрім Отомо-но Якамочі неведемо короткі біографічні дані ще кількох
найславетніших авторів “Ман-йо-шю”, насамперед: Какіномото-но Хітомаро і
Ямабе-но Акахіто, яких Кі-но Цураюкі – укладач другої за часом створення
поетичної антології “Кокін(-вака)-шю” (805 р.) – називає у своїй “Передмові” до
неї “чародійниками пісні”, зазначаючи при цьому, що “важко поставити
Хітомаро вище за Акахіто, так само, як і Акахіто поставити нижче за Хіто-
маро”.
Какіномото-но Хітомаро
(друга пол. VII – поч. VIII ст.)

Поет, що гармонічно поєднав у своїх творах форму, стиль, поетичні засо-

би, характерні як для китайської авторської поезії, так і для японського
фольклору.
Документальних свідоцтв про його життя збереглося дуже мало. Існує
легенда про те, що він був підкидьком, знайденим пуд деревом хурми в саду
26
його названого батька – відомого синтоїстського жреця по імені Мікеко, який
дійсно був народженим від нього однією зі служниць і який виховав його в
кращих синтоїстських традиціях. Але ж Кікіномото – давнє родинне прізви- ще
його батька.
З 15-16 років Хітомаро на службі при дворі імператора: спочатку – у свиті
принца Кусакате (?-689), а згодом – у імператриці Дзіто, при якій обіймав
посаду придворного поета. Багато подорожував по країні, писав “на замов-
лення” оди та елегії переважно в жанрі “наґаута” (“чьока)”, оспівував природу
тощо. Його вірші можна назвати невеликими поемами, оскільки деякі з них
містили 100 й більше рядків (максимум – 149).
Проте найталановитіші його твори це ліричні любовні пісні, прсвячені
трьом його дружинам (2 – в пров. Ямато, 1 – в пров. Івамі) і численним ко-
ханкам. Саме в Івамі він і помер, забутий друзями, невдовзі після того, як його
відправили туди з Ямато на посаду провінційного чиновника. Сталося це 697 р.
після офіційного зречення і відмови від престолу імператриці Джіто, яка довгий
час була його покровителькою. Точна дата смерті поета невідома.

Ямабе-но Акахіто
(перша пол. VIII ст.)
Антологія “Ман-йо-шю” містить близько 50 пісень Акахіто, із яких – 37
були написані в жанрі танка.
Свідоцтв про його життя також збереглося мало. Деякі дослідники вва-
жають датою його смерті 736 рік.
Належав він до відомої родини Ямабе (Яманобе), але попри це при дворі
імператора Сьому (701-756, роки правл.: 724-749) сам поет займав невисокі
посади, проте часто супроводжував імператора в його подорожах по країні.
Особливостями його поетичної творчості можна вважати романтичність і
ліризм. Надзвичайно цікава і дуже майстерна його пейзажна лірика. Саме
Акахіто вважають засновником цього напрямку в японській національній поезії.
Він був великим знавцем народного фольклору, а тому його власні вір- ші теж
були досить простими за формою і легко запам’ятовувалися сучас никами.

Яманоуе-но Окура
(659-733)
Кореєць за походженням, він народився в 659 чи 660 р. в Пекче (Кудара) і
разом з батьком переїхав до Японії. Вихований на китайській літературній
традиції, він чудово володів трьома мовами. А знання китайської класичної
поезії відбилося й на його поетичних творах японською (тематика, соціальні
мотиви тощо). Він вважається засновником національної японської грома-

27
дянської лірики (Див.: його “Розмову /діалог/ бідняків” та деякі інші твори).
Проте чимале місце в його творчості займала любовна лірика – особливо
мотив легенди про Закоханих зірок (свято “Танабата”), що також є свід- ченням
впоиву на Окура китайської класичної поезії, у якій ця тема звучить дуже часто.
Нагадаємо, Сорока забула точий текст розпорядження Небесного царя, який
розгнівався на закоханих, котрі забули про свої обов’язки – пасти волів і ткати
тканину, і наказав зустрічатися своїй донці Ткалі та Волопасу лише 1 раз на
тиждень (1 раз у 7 днів, а тому переказала їм те, що запам’ята- ла:
“зустрічатися лише 1 раз на рік у 7-й день 7-го місяця”.
Відомо, що Окура, який вільно володів китайською мовою перебував у 701-
704 /?/ рр. у Китаї у складі японської делегації. У 714 р. зайняв посаду чиновник
5-го рангу, що для іноземця було дуже високою шаною. У 716 р. він був
призначений на посаду управителя пров. Хокі, а через 4 роки після повер-
нення до Нари допомагав майбутньому імператорові Шьому (701-756, роки
правл.: 724-749) оволодіти вченням Будди, будучи його офіційним наставни-
ком.
Помер поет у 733 р., коли йому вииповнилося 73 роки.

Отомо-но Табіто
(665-731)
Він був батьком укладача “Ман-йо-шю” Отомо-но Якамочі і автором відо-
мого “винного циклу”.
Довгий час займав посаду губенатора портового міста і провінції Дадзай-
фу на о. Чікусі (нині – о. Кюсю), через який здіснювався морський зв’язок з
Кореєю та Китаєм. Саме там він і заснував власну поетичну школу, що на-
лічувала в 724-729 рр. понад 30 поетів, багато з яких згодом стали авторами
“Ман-йо-шю”.
Віддаленість від столиці часто породжувала відповідні лиричні мотиви в
творчості Отомо-но Табіто – смуток за далекою столицею, ностальгія,
філософські роздуми про марність людського життя тощо. Проте багато з його
віршів пронизані тонким гумором, зокрема вже згадпний нами “винний цикл”,
що нагадує нам відомі вірші про вино Омар Хаяма.

Поетика “Ман-йо-шю”
У антології “Ман-йо-шю”, де все ще істотно відчуваються міфологічні, а
особливо фольклорні мотиви, і куди входить значна кількість віршів анонімних
28
авторів – так звана, народна поезія, лірична авторська, тобто дійсно літературна
поезія становить, за нашими підрахунками, більшу половину всіх поетичних
творів, включених до її складу.
Саме авторами антології “Ман-йо-шю” були вперше застосовані головні
поетичні засоби й художньо-стилістичні прийоми, якими потім почали активно
користуватися всі японські поети:
а) макура-котоба (досл. з яп.: “слово-узголів’я”) – сталі епітети, які
кочували з одного вірша в інший, своєрідні реліктові сліди синтоїстської
міфології і стародавнього фольклору, як наприклад:
“ашіхікі-но яма” – (“слабконогі гори”): простягнені, довгі, розпластані
(старі, могутні) гори:
***
いま
今 よりは
あき づ
秋 付きぬらし
あしひきの
やままつかげ
山 松 陰に
な
ひぐらし鳴きぬ
(XV, 3655)

Віднині, мабуть,
Осінь наступає:
У затінку сосновім
Серед гір
Свої пісні виспівують цикади!
(Невідомий автор)
“хісаката-но ама” – непорушні, передвічні, одвічні, споконвічні небеса:

***
わ その
我が 園 に
うめ はな ち
梅 の 花 散る
ひさかたの
あめ ゆき
天 より 雪 の
なが く
流 れ来るかも
(V, 822)

Чи білоцвіт зі сливи облітає

В моїм саду?
29
 Чи, може, то сніжок
З небес одвічних
Струменить на землю?
(大伴旅人 – Отомо-но Табіто)
***
ひさかたの
あま ま を
雨 間も置かず
くもがく
雲 隠り
な 「ぞ」 ゆ
鳴き そ 行くなる
わ さ だ かり
早稲田 雁 がね

(XIII, 1566)
З небес одвічних –
Безупинний дощ!
Поля зелені покидають гуси
Й, ґелґочучи,
Зникають поміж хмар.
(大伴家持 – Отомо-но Якамоті)
“шіротае-но соде” – білі, білоткані, білосніжні рукави;
“нубатама-но” – (чорний, темний, смоляний), як ягоди шовковиці;
“амадзакару” – далекий, як небо (небеса);
“куса-макура” – трава в узголів’ї, трава-подушка (нічліг просто неба) та ін.
“аратама-но” (тосі, цукі тощо) (新玉の) – новий коштовний камінь (тобто
“такий, що постійно оновлюється”)
б) ута-макура (досл. з яп.: “узголів’я пісні”) – топоніми-зачини (назви
місцевості, гір, рік, долин тощо), використання яких викликало у читача певні
сформовані багатовіковою пісенно-пое- тичною традицією уявлення, асоціації,
емоції, наприклад:
”Ісонокамі” (місцевість, де знаходиться один із найстаріших синтоїстських
храмів країни Фуру/-но/ Ісонокамі дзінґу) – могут- ність і велич богів, старість;
“Аусака-но яма /кава, секі/” (гора /ріка, застава/ Зустрічей) – зустріч або
розлука з коханою, друзями, родиною;
“/мі/-Йошіно-яма” (/гарні, чудові, прекрасні/ гори Йощіно) – весна,
вишневий цвіт;
“Тацута-ґава /яма/” (ріка /гора/ Тацута) – осінь, багряне листя кленів.
в) джьо (або ще: джьо-котоба) (досл. з яп.: “передмова”, “вступ”;
“вставні слова”) – розгорнені (іноді - до цілого речення) традиційні епітети,
порівняння чи метафори – своєрідні “риторичні прикраси”, що трапляються як
30
на початку, так і в середині вірша, наприклад:
“ямадорі-но о-но шідарі о-но” – (довгий), як хвіст фазана, що звисає /з
дерева/;
“аші-но не-но хіто-йо” – (короткий), як одне колінце оче- ретинки;
“тарачіне-но хаха” – мати, яка вигодувала (мене) власною груддю (своїм
молоком).
Слід однак зауважити, що багато хто з японських фахівців вважає джьо-
котоба не окремим стилістичним прийомом, а лише розгорненим до
словосполучення чи цілого речення “словом-узголів’ям” (макура-котоба).
г) енґо (досл. з яп.: “з’єднані, споріднені слова”) – лексика одного
асоціативного ряду, стилістичний прийом (а радше – пое- тична традиція), коли
використання у вірші певного слова, як правило, іменника, вимагало від автора
обов’язкового вживання на основі асоціативного зв’язку відповідного іншого
слова – прик- метника, дієслова тощо, наприклад:
“соде” (рукав) – “нуреру” (мокнути /від сліз/), “наміда” (сльо- зи);
“цую” (роса) – “сіроі” /”шіра-цую”/ (білий), “кіеру” (зникати);
“кумо” (хмара) – “сора” (небо);
“вакаре” (розлука) – “аумі” (зустріч, побачення);
“юкі” (сніг) – “токеру” (танути, розтавати), “цумореру” (на-
громаджуватися, накопичуватися);
“намі” (хвиля) – “шіроі” /”шіра-намі”/ (білий, білопінний), “тацу”
(вставати, здійматися, стояти).
д) хонкадорі (досл. з яп.: “услід головній пісні /головному віршу/”) –
ремінісценція, алюзія на широко відомий вірш іншого автора, часто з
використанням прямої чи видозміненої цитати з цього твору.

е) каке-котоба (або ще: іі-каке, кен-йоґен, юкарі-котоба) (досл. з яп.:

“подвійні слова”) – гра слів, що ґрунтувалась на засадах дуже поширеної в
японській мові омонімії та полісемії і дозволяла надати віршу подвійний чи
додатковий зміст, допускаючи різні прочитання і тлумачення одного й того ж
вірша. Цей стилістичний прийом, запозичений японськими поетами з
старокитайських пісень “юефу”, набув у японській класичній поезії особливо
широкого розповсюдження в X-XII ст. Ось кілька типових прикладів японських
слів, які часто використовувалися давніми поетами як каке-котоба:
“Футамі” (назва морської затоки) – “футамі” (глянути вдруге, побачити
двічі) (С. 280);
“іро” (колір) – “іро” (кохання) (С. 323);
“Асука” (назва річки) – “асу-ка” (завтра? /чи не завтра?/) (С. 257, 390);
“Фукакуса” (ім’я імператора Німмьо) – “фукакуса” (густа трава) (С. 367);

31
 “наґаме” (спостерігати, довго дивитися) – “наґаме” (тривалий дощ) (С.
494);
“йо” (ніч) – “йо” (колінце /бамбука, очеретинки/) (С. 495);
“чіґіру” (рвати, розривати) – “чіґіру” (присягатися /в коханні/) (С. 604);
“мацу” (сосна) – “мацу” (чекати) (С. 659).

До речі, антологія “Кокін-шю” містить цілий розділ віршів-шарад, у яких

поети, використовуючи зазначений стилістичний прийом каке-котоба,
обігравали назви різних предметів (Див.: розділ X “Назви”; с. 281-289). Але про
цю антологію ми поговоримо дещо пізніше
Звичайно, окрім зазначених стилістичних прийомів, практично всі японські
поети у своїй творчості активно використували інші поетичні та художні
засоби, що добре відомі як європейській поетиці в цілому, так і українській
зокрема:
повтори,
паралелізми,
порівняння,
метафори,
гіперболи тощо.
Особливо часто вищезазначені художні засоби застосовувалися в пісенному
фольклорі, репрезентованому в “Ман-йо-шю”.
У цій антології, яку ще часто називають “скарбницею японського
фольклору” можна натрапити практично на всі відомі пісенні жанри, що
зустрічаються і в українському фольклорі:
обрядові пісні, трудові пісні, пісні-плачі, солдатські пісні, пісні- ворожби,
відворотні пісні, пісні-обітниці, календарні пісні (укр.: веснянки) тощо.

32