ОЧІКУБО-МОНОҐАТАРІ

(“Повість про чарівну Отікубо”)

Як ми вже зазначали, жанр моноґатарі в японській класичній

літературі підрозділяється на два види:
- ута-моноґатарі 歌物語 – “пісенні повісті /сказання/”;
- цукурі-моноґатарі 作 物 語 – “ складені /зроблені, створені/ по- вісті
/сказання/”.
Про один із прикладів цукурі-моноґатарі – повість “Такеторі-
моноґатарі” мова вже йшла. Це була казкова повість з окремими
елементами реальності – особливо це стосується її п’яти централь- них
частин.
Говорили ми і про те, що вже в другій за часом написання (чи, краще
сказати, збереження до наших часів) японській повісті – “Повісті про
чарівну Отікубо” (друга пол. Х ст.), навпаки, повна художня реальність
лише з окремими елементами казковості, іноді
суто формальними, як наприклад, зачин (“Не в наші дні, а в сиву
давнину...”); або деякі нереальні деталі, як наприклад, у кінці повісті
(“Кажуть, навіть, що Акоґі /служниця Отікубо/ дожила до двохсот років) і
т. ін.
Але всі події цієї повісті мають реальний історичний фон, а її герої –
звичайні мешканці столиці Хей-ан.

1. Дискусія про дату написання та авторство, оскільки най- давніший

список датується кінцем епохи Муроматі (1333-1568):
- Версія №1: Більшість фахівців вважає, що повість була на- писана в
990-998 рр., а її автором був Мінамото-но Сітаго. Проте відомо, що він
помер 983 р.
- Версія №2: Мінамото-но Сітаго (911-983) написав почток по- вісті,
яку потім завершила Сей-Сьонагон – відома письменни- ця та поетеса
доби Хей-ан, автор “Макура-со:сі” (“Інтимних записок”) (Горегляд, с.
115).
- Версія №3: Дональд Кін – після доби Хей-ан.

Але про те, що “Повість про чарівну Отікубо” була відома японським
читачам ще до початку XI ст., тобто до 1000 р. свідчить уже той факт, що
про неї згадується в романі “Гендзі-моногатарі”, написаному Мурасакі
Сікібу на межі X-XI ст., правда, без згадки назви самої повісті.
Зокрема, у главі “Світлячки” читаємо:
1
 “У багатьох стародавніх повістях розповідається про злих ма- чух”
(Гендзі, /пер. Сок.-Делюсіної/, 2, 1993.- с.151).
А в главі “Священне дерево сакакі” також згадується про тяж- ке життя
дівчини з мачухою по імені Кітаноката (“Господиня північних покоїв”).

2. “Отікубо” ( 落 窪 ) – “приміщення на землі” (із земляною під- логою

/низькою підлогою/), “хижка”, “комора” тощо, тобто допо- міжне
приміщення у дворі оселі заможнього жителя епохи Хей-ан, де могли
зберігатися непотрібні речі, запас харчів і т. ін. Це слово стало власним
іменем героїні повісті – доньки Середнього рад- ника Мінамото-но
Тадайорі, яку після смерті рідної матері зне- навиділа її мачуха – перша
дружина батька – Кітаноката (“Господиня північних покоїв /садиби/”).
Поселивши її саме в цій комірчині, вона постійно знущалася над бідною
дівчиною, доручаючи їй непосильну роботу за обсягом роботу (переважно –
шиття одягу для членів родини і власних доньок), з якою та змушена бкла
справлятися, щоб не накликати на себе новий гнів.
Тобто перед нами добре відомі світовій літературі сюжет і художній
образ Попелюшки з обов’язковим щасливим кінцем і не- минучим
покаранням зла, що, до речі, гармонійно перекликалося з ученням популярної
в тогочасній Японії буддійської школи Сінгон, засновником якої був
Ку:кай /774-835/ (Ко:бо: Дайсі), зокрема з її тезою про те, що Просвітління
(тобто справжнього щастя) можна досягнути ще за цього життя.
Із цього приводу у своїй передмові до першої книги відомої збірки
буддійських легенд-сецува” “Ніхон рьо:ікі”, написаної май- же на два
століття раніше “Отікубо-моноґатарі” – в 722 р., її ук- ладач ченець
Кьо:кай зауважував:
“...інші, увірувавши глибоко, чинять добро й досягають щастя ще за
свого життя. Віддяка за добро і зло неухильна і невідступна як тінь.
Страждання і щастя відгукуються услід (за добрими або злими вчинками),
ніби луна в гірській ущелині” (Ніхон-рьоікі, с. 34).
Звідси й поляризація як позитивних, так і негативних рис головних
героїв повісті. Та й сама повість ділиться на 2 частин:
У першій – активна дія зла
У другій – активна дія добра.
Хоча є й “половинчасті” характери:
- Чоловік Отікубо – Мітійорі, який загалом виступає як по- зитивний
герой, не вагається в виборі засобів помсти злій мачусі. Таким чином,
як підкреслює В.Н.Горегляд: “Його руками вершиться закон моральної
відплати ще за цього життя – карається зло, винагороджується

2
 милосердя, тор- жествує добро” (Горегляд, с. 115).
- Не цурається окремих негативних вчинків по відношенню до
Кітаноката й вірна служниця Отікубо – Акоґі, яку на почат- ку
повісті звуть Усіромі, але після призначення її служницею Отікубо,
“мачуха вирішила, що оскільки вона служить новій господині, то й
попереднє ім’я їй не личить” /с. 61/). А вже після того, як усе чудово
завершилось і Акоґі після переїзду Отікубо в новий будинок чоловіка
очолила “жіночу свиту”, вона ще раз міняє своє ім’я на Емон).

Особливості стилю
повісті “Отікубо-моноґа- тарі”

1. По-перше, це поляризація добра і зла, позитивних і нега- тивних рис

її головних героїв, що зближує повість “Отікубо-моно- ґатарі” з казковою
“Такеторі-моноґатарі” і з жанром казки вза- галі, про що вже йшла мова.

2. По-друге, за словами відомої і, на нашу думку, кращої російської

перекладачки японської класичної поезії, яка перекла- ла й “Отікубо-
моноґатарі”, В.Н. Маркової “... автор застосовує цілком нову техніку. Він
розгортає фабулу за допомогою діалогів, листів, віршів, скоротивши власне
описову частину до мінімуму. Це надає його оповіді більшої жвавості” (“Дві
давні японські повісті”, с. 334). Така техніка авторського стилю дійсно була
новаторською в японській літературі доби Хей-ан.
3. По-третє, гумор і комічність багатьох сцен, що відрізняло цей жанр
від історичних літописів, а також від жанру дидактич- них буддійських
легенд-сецува (правда, гумор досить специфічний, суто японський):
- Історія зі сватанням старого Тен-яку-но суке та його невдалої спроби
домогтися Отікубо (Див.: с. 149-150).
- Історія з екіпажем Кітаноката (Див.: с. 213-214).
та ін.
Слід зазначити, що гумор і комічні сцени стосуються вик- лючно
негативних героїв повісті або ж простолюддя (слуг, служ- ниць). Позитивні
герої малюються виключно в епічному чи ней- тральному стилі.

4. Авторські моралізування, що, навпаки, зближує “Повість про

чарівну Отікубо” з жанром буддійських легенд-сецува й дозво- ляє провести
паралель між повістю “Отікубо-моноґатарі” та жан- ром моралізаторських
повістей, а також жанром повчальних але- горичних драм (“мораліте”),
характерних для середньовічної Єв- ропи. Наведемо конкретні приклади
таких моралізувань:
3
 Слова дорікань рідних синів Кітаноката, Кагедзумі та Сабу- ро, на
адресу своєї жорстокої матері:
- “Згадайте, скільки зла ви їй (Отікубо.- І.Б.) спричинили в
минулому! ...Скільки гіркоти повинно було накопичитися в серці
бідолашної, коли ви її так жорстоко пригноблювали! І чим вона
віддячила вам? Лише добром. А ви не відчуваєте до неї навіть крихти
вдячності, більш того, ви ще й прокли- наєте її привселюдно. Хіба ж
можна поводитися так боже- вільно?” (С.278-279).
- “Шляхетна людина і в бідності зберігає красу своєї душі... Коли
сестричка (Отікубо.- І.Б.) жила в нашому домі, хіба чув хто-небудь від
неї навіть одне слово скарги? Ви, матінко, стільки разів несправедливо
дорікали сестричці, але вона завжди слухала вас. Усі казали про неї:
“Яка покірлива!” Хіба ви, ненько, не казали те ж саме?” (С.281).
- “Сварлива у нас мати й лиха... Як це прикро. Слід молити богів та
будд, щоб вони пом’якшили її серце! А нам ці молит- ви зарахуються
на небесах” (С.281).
- “Ось бачите, у наш час навіть рідні діти не дуже дбають про власних
батьків. А ваш зять тільки й думає про те, як вам до- помогти. Ви
мусили би бути щасливою” (С. 279).
- “У палаці безліч гарних дам, а він ніколи не пожартує з ними, не кине
на них жодного погляду. Усі ночі він ночує вдома... Як тільки
звільнится від справ, відразу ж поспішає до своєї дру- жини. Ось зразок
вірного подружнього кохання!” (С. 289).

5. Сентименталізм, виражений переважно в діалогах головної героїні

повісті – Отікубо та її служниці Акоґі.
- “Ах, мабуть, я скоїла якийсь страшний гріх у своєму поперед- ніх
народженнях, якщо я так потерпаю зараз! Я багато разів чула від
людей, що ненависть мачухи до чужих дітей – звична річ на цьому
світі, але ж щоб і рідний батько був таким невблаганним, о, як це
сумно!” (С. 131).
- “Душа Акоґі настраждалася через жаль за неї: “Зачинили на замок,
морять голодом! Ніхто в цьому домі не дасть їй і крихти їжі, якщо
мачуха заборонила. Таку милу, таку добру дівчину, як злочинця,
тримають в ув’язненні...” Акоґі була не в змозі навіть у думках уявити
собі цю страшну картину” (С. 131).

6. Елементи психологізму, який потім набуде свого розвитку в

першому японському романі “Гендзі-моноґатарі” Мурасакі Сікібу та в
“Інтимних записках” (“Макура-со:сі”) іншої відомої письмен- ниці доби
4
Хей-ан – Сей-Сьонаґон.
До речі, можливо, саме ця спільна риса двох видатних літе- ратурних
творів: “Отікубо-моноґатарі” та “Макура-со:сі” і на- штовхнула
дослідників на думку про те, що саме Сей-Сьонаґон була співавтором
“Повісті про чарівну Отікубо”.
Ось кілька прикладів:
Висновок мачухи, яка підгледіла, як Мітійорі допомагає вно- чі
Отікубо шити, натягуючи для нею тканину:
- “А цей, відразу видно, не з простих людей. Більш того, він на- стільки
до неї прив’язаний, що допомагає їй у суто жіночій, принизливій для
чоловіка роботі! Ні, це не швидкоплинна за- коханість, а справжнє
кохання. Який жах! (С. 122).
- “Отікубо вирішила, що Мітійорі підкорився суворому наказу своєї
матері. “Він не міг не послухати своїх батьків”, - думала потай від усіх
Отікубо, але, як важко не було в неї на серці, вона аж ніяк не проявила
свого смутку, а з показним спокоєм почала чекати, щоб Мітійорі
відкрив їй усю правду” (С. 195).
Тобто, перед нами – завершена психологічна картина душев- ного
стану героїні з мотивацією її поведінки та вчинків.

7. Значна кількість поетичних вставок, що в свою чергу на- ближує

повість “Отікубо-моноґатарі” до жанру ута-моноґатарі. За нашими
підрахунками, в “Повісті про чарівну Отікубо” міс- титься 85 віршів.
Переважно це танка. Але вже тут ми можемо зустріти й піз- ніші жанри
японської класичної поезії, вірніше їх “зародки”:
- ренґа, коли один вірш писався двома авторами:
“Мітійорі був зворушений і склав таку початкову строфу:
Про те, що сумувала ти,
Без зайвих слів
Розповіли рукава.
Отікубо завершила танку, сказавши йому у відповідь:
Це, мабуть, дощ сумує,
Про мою дізнавшсь долю” (с. 97)
(Див. також: с. 166)
- і навіть хайку, вірніше, хокку, коли цитата вірша якогось ав- тора або
якоїсь народної пісні обмежувалася лише трьома першими рядками:
Усе змінилося,
Лише зозулі голос
Мені минуле раптом нагадав... (с. 233)
Або ще:
5
 “Якщо я вже зараз так сумую в очікуванні розлуки з тобою, то, як
співається в одній пісні:
Що станеться зі мною,
Як хмаринка
Підніметься аж до гірських вершин? (с.305)
(тобто покохає когось іншу, вищу за соціальним станом людину)
Надзвичайно цікавий поетичний цикл містить третя частина “Отікубо-
моноґатарі” (“Повісті про чарівну Отікубо” /друга пол. Х ст./), де описується
новий палац Мітійорі – Сандзьодоно і наводится короткий опис картин на
розсувних перебірках “сьодзі”, якими розділяються кімнати, а також тексти
віршів, що супроводжують ці картини (Див.: с. 263-266). Нагадаємо в цьому
зв’язку, що перший варіант поетичної антології “Хяку-нін іс-сю”, створеної
відомим по- етом Фудзіварою Тейка (Садаіе) для тестя свого сина, теж був запи-
саний саме таким чином і створювався з тією ж метою – прикрасити сьодзі
новозведеного палацу малюнками на теми віршів.
Традиція прикрашати розсувні перебірки між кімнатами малюн- ками на
теми відомих віршів, часто записуючи поруч з малюнком і сам вірш, досить
давня і зустрічається в багатьох народів Далекого Сходу і Південно- Східної
Азії. Японці запозичили цю традицію з Китаю або Кореї. Проте не виключено,
що ідея створити цілий цикл цих картин, композиційно і тематично пов’язаних
між собою, була запозичена Уцуномія Йоріцуна (сватом Фудзівари Тейка,
укладачем поетичної антології “Хяку-нінн іс-сю” /1235 р./) саме з японської
класичної літе- ратури, яку він, як освічена людина, мав знати дуже добре. Як
ми вже зазначили, третя частина “Отікубо-моноґатарі” (“Повісті про чарівну
Отікубо”, де описується новий палац Сандзьодоно, збудований чо- ловіком
Отікубо – Мітійорі після їх одруження, містить надзвичайно цікавий поетичний
цикл. Автор повісті після лаконічного опису картин на ширмах, що прикрашали
бенкетну залу палацу, наводить також тексти віршів, якими супроводжувалися
ці картини:
“Ширми бенкетної зали були прикрашені численними картинами. Для
того, щоб читач мав про них уявлення, наведемо вірші, які були написані на
стулках цих ширм:
Пробудження весни.
***
Ледь-ледь лише
Замайорів світанок...
Напевно, стежкою
Вночі прийшла весна, –
І гори Йосіно встелив серпанок.

6
 Другий місяць року. Облітає вишневий цвіт.
***
Якби забув
На вишнях цьогорічних
Змарніти і опасти білоцвіт,
Щоб вітепер цвісти
Уже довічно!”
(Див.: Отікубо-моноґатарі // Сінтьо-ніхон-котен-сю-сей「落窪物語・新潮日本古典
集成・東京・新潮社」- Токіо: Сінтьося. – 1979. – С. 221-224).
І таким чином описуються всі 12 місяців року.

8. Закінчується повість, як і починається, знову ж таки в казковому

стилі:
- добро перемагає зло
- головні герої повісті досягають ідеального сімейного щастя
- їх діти, родичі та друзі отримують високі чини та посади
- вірні слуги нагороджуються щедрими подарунками, які де- тально
перераховує та описує автор повісті.

Таким чином “Повість про чарівну Отікубо” дійсно стала одним із

літературних шедеврів епохи Хей-ан, але створених саме як популярний
розважальний жанр літератури для широкого кола читачів, що є одним із
яскравих свідчень високої грамотності то- гочасного населення країни і
розквіту японської культури та літе- ратури в цілому.