Змістовний модуль № 7

Самостійна робота студентів №14, 15 (№ 45, 46-47)

Тема: Твори для дітей Б.Лепкого та В.Винниченка
Кількість годин: 3 год.
Студенти повинні знати:
 в чому полягає фольклорна основа казок;
 твори,які ввійшли в коло дитячого читання;
 ідейний зміст оповідань В. Винниченка.
Студенти повинні вміти:
 робити художній аналіз казки;
 робити ідейно – художній аналіз оповідань;
 визначати головну думку творів;
 використовувати здобуті знання на практиці..
Література:
1. Богдан, Лепкий: відомий і невідомий (1872-1941) [Текст] : бібліогр. покажч. /
Терноп. обл. універс. наук. б-ка, обл. музей Богдана Лепкого в м. Бережанах, Держ. архів
Терноп. обл., Терноп. обл. краєзн. музей, Бережан. Музей книги / уклад. М. Пайонк [та
ін.]; авт. нарисів: Н. Білик, Н. Дирда; ред. Г. Жовтко; кер. проекту та наук. ред. В. Вітенко.
– Т. : Підручники і посібники, 2012. – 240 с.
2. Винниченко, В. Вибрані твори. [Текст] : Володимир Винниченко. – К. : Веселка,
1988.
3. Кіліченко, Л.Н. Українська дитяча література [Текст] : навч. посіб. / Л.Н.Кіліченко.-
К. : Вища школа. Головне вид-во, 1984.
4. Лепкий, Б. Казки. [Текст] : Богдан Лепкий. – К. : Веселка, 1999.
5. Рідне слово. Укр. дит. іітер. [Текст] : Хрестоматія: у 2-х кн.. Кн. 1 / упоряд.
З.В.Варавкіна, А.І.Мовчун, М.Ф. Черній. - К. : Либідь, 1999. - С. 10-13; 34-50
Додаткова література
1. Савченко, О. Літературне читання [Текст] : підручник для 2 кл. загальноосв.
навч.закл. / О. Савченко. - К. : Освіта, 2012. – 159, [1] с.
2. Савченко, О.Я. Читанка. Ч.І [Текст] : підручник для 3 кл. / О. Я. Савченко. - К.:
Освіта, 2003.
3. Савченко, О.Я. Читанка. Ч.ІІ [Текст] : підручник для 3кл. / О. Я. Савченко. - К.:
Освіта, 2002.
4. Савченко, О.Я. Читанка. Ч.І [Текст] : підручник для 4 кл. / О. Я. Савченко. - К.:
Освіта, 2007.
5. Савченко, О.Я. Читанка Ч.ІІ [Текст]: підручник для 4 кл. / О. Я. Савченко. - К.:
Освіта, 2007.
План
1.Поетичні казки для дітей Б.Лепкого
2.Гостросюжетність оповідань В.Винниченка про дітей « Федько - халамидник»,
« Кумедія з Костем».
3.Тематика Винниченкових творів про дітей
Методичні рекомендації для студентів
1. Для засвоєння теми необхідно опрацювати критичний матеріал підручник Рідне
слово, Укр. Дит. Літер. [Текст]: Хрестоматія: у 2-х кн.. Кн. 1 /упоряд. З.В.Варавкіна,
А.І.Мовчун, М.Ф. Черній. - К.: Либідь, 1999. - С. 10-13; 34-50
2. Прочитати казки Б. Лепкого, відмітити, що автор надавав казковому жанру
особливого значення. Він вважав, що спочатку доцільно знайомити дітей з людськими
взаєминами через казкові форми.
 3. Читаючи оповідання В. Винниченка , відмітити гостроту та напруженість сюжету,
звернути увагу на те, що письменник акцентує художню силу на психологічних
конфліктах.
4. Необхідно скласти план до оповідання « Кумедія з Костем».
5. Виписати цитати до образу Федька (« Федько-халамидник»).
Питання до самоперевірки
1. Що зацікавлює дітей у казках Б. Лепкого?
2. В якому році вийшли казки?
3. Що є характерним для оповідань В. Винниченка?
4. Наведіть приклади глибокого психологізму в оповіданнях В. Винниченка.
5. Якими рисами характеру наділений головний герой оповідання «Кумедія з
Костем»?
6. В чому трагізм Федька із оповідання «Федько – халамидник»?
7. Доведіть, що кожне оповідання В. Винниченка – це своєрідне художнє дослідження
життя, психіки дитини.
Форми контролю
1. Скласти план до оповідання « Кумедія з Костем».
2. Виписати цитати до образу Федька (« Федько-халамидник»).

Навчально – методичний матеріал для самостійного опрацювання з теми

1. Поетичні казки для дітей Б.Лепкого.
Творчість Богдана Лепкого для дітей виражено позначена українським
національним колоритом, вона виховує почуття гордості й любові до усього рідного,
одвічно українського.
Казки Богдана Лепкого - це поетичні переспіви народних казок . До найкращих
казок Богдана Лепкого належать: «Про діда, бабу і качечку кривеньку», «Про лиху
мачуху, сирітку Катрусю,чорну кицьку,дванадцять розбійників і про князенка з казки»,
«Про дідову дочку Марусю і про бабину Галюсю», «Казка про Ксеню і дванадцять
місяців». Перші три казки з’явилися 1931 року у Львові, наступна написана в Кракові в
липні 1932 року і видана 1934 року у Львові.
В основі кожної казки лежить захоплююча розповідь про вигадані події і явища, які
сприймаються і переживаються наче реальні. Вони мають пізнавальне, морально-етичне,
соціально-виховне, розважальне та естетичне значення.
Казка про «Про дідову дочку Марусю і про бабину Галюсю» належить до
соціально-побутових. В основі сюжету – традиційний конфлікт між мачухою і падчеркою.
Маруся - дідова дочка-добра, роботяща,тиха. Галюся - лінива, сварлива і вередлива. Образ
Марусі є взірцем для наслідування, а образи мачухи і її дочки осуджуються. Врешті, добро
у казці перемагає, а зло-покаране.
Сюжет казки «Про діда, бабу і качечку кривеньку» переспіваний з народної. Але
зачин відрізняється від традиційного. Ця казка належить до фантастичних, тому що в ній
качечка перетворюється на дівчину…Сюжет наповнений українським колоритом:
«вареників повне сито і сметани у тарілці», «хлібець в печі і калачі, ще й борщ кипить»,
«сидить собі в сап’янцях, як панна», «кужілонька шумить, веретенце дзвенить».
Казка «Про лиху мачуху, сирітку Катрусю,чорну кицьку,дванадцять розбійників і
про князенка з казки» належить до соціально-побутових, у ній розкривається родинний
конфлікт між злою мачухою і сиріткою Катрусею. Не витерпівши знущань мачухи,
покидає бідна дівчина рідні пороги. Які ж бо пригоди чекали на неї у темному лісі, де
жили дванадцять розбійників!..Але все закінчилось щасливо!
 «Казка про Ксеню і дванадцять місяців» - належить до родинно-побутових. В її
основі, як і в попередніх казках, - конфлікт між мачухою, її дочкою Паланою і осиротілою
падчеркою Ксенею. Зла мачуха вигадує різні забаганки, які повинна виконати Ксеня: то
зимою принести фіалок, то суниць, то яблук червоних. Послушна, добросердечна, розумна
дівчинка розуміє абсурдність тих повелінь, але, щоб уникнути знущань, іде у засніжений
ліс і зустрічає там дванадцять місяців, які, співчуваючи, допомагають їй, а корисливу,
підступну й лиху Палану карають.
2. Гостросюжетність оповідань В.Винниченка про дітей « Федько-
халамидник», « Кумедія з Костем».
Твори Винниченка для дітей прикметні постановкою важливих питань морального
характеру і проникненням у найскладніші порухи дитячої душі. Його оповідання
відзначаються простотою й стрункістю побудови, лаконізмом. Увага письменника
концентрується на внутрішньому житті персонажів, показаному в розвитку. Цікавими в
цьому сенсі є оповідання «Федько-халамидник» та «Кумедія з Костем». У них чітко
простежуються два плани: подієвий і психологічний.
Традиційна проблематика і традиційна поетика намітилися вже в ранніх
оповіданнях про дітей В. Винниченка: «Кумедія з Костем» і «Федько-халамидник».
Письменник акцентує художню увагу на психологічних конфліктах, що, у свою чергу,
зумовлює глибоке проникнення у внутрішній світ дитини, мотивацію логіки її поведінки.
Здається, В. Винниченко навмисне вміщує своїх героїв у гострі драматичні ситуації, які
виникають зовсім несподівано, і завдяки їм ніби перевіряє моральні засади героя, його
духовний потенціал.
Присутній в оповіданнях В. Винниченка і факт смерті головного героя, що було
характерним для малої прози про дітей другої половини ХІХ століття. Смерть В.
Винниченко розглядає як наслідок відчуження, самотності дитини, нерозуміння її
оточенням. Байстрюк Кость («Кумедія з Костем») помирає із міцно затисненим у кулачку
недопалком панської цигарки - єдиним «скарбом», що дістався йому від батька. В
оповіданні характерним штрихом, який набуває глибокого алегоричного значення, є
недопалок панської цигарки. З «жагучою мольбою» вперше в житті малий заплакав, коли
у нього хотіли відібрати недопалок, бо «то — татове!»
Винниченко зумів тонко підмітити, що від того недопалка «йшла шворочка до
серця» Костя. У хлопця міняється навіть погляд, із «сердитого і настороженого» він стає
«чудним, якимось жадібним, побожним», «зачарованим і ласкавим». Мабуть, вперше в
житті малий ніжно-ніжно посміхається, а очі сяють від радощів, він — володар
«безцінного скарбу», назавжди затиснутого в кулачку. Глибоко драматичним є фінал
оповідання. «Так з тим недокурком його і поховали. І тижнів два ще потім згадували на
кухні цю чудну кумедію з Костем». Автор кличе нас до милосердя, зачіпаючи
найпотаємніші струни людської душі умілим добором слів: «трагічний випадок»,
«трагедію» письменник замінює висловом «чудна кумедія», що власне і є рефлексією
оточення. Він не ставить собі за мету зобразити челядь духовно зубожілою і жорстокою.
Його герої ніби вихоплені на мить із реального життя, у якому ні до кого немає діла, у
якому кожен сам по собі, відповідає лише за себе, хоча при цьому і залишається людиною.
Тому криклива кухарка Тетяна біля хворого хлопчика «не могла здержатися, губи її
жалісно кривились, вона прикладала руку до щоки і, плачучи, примовляла:
- Сирітко ти моя! Ні матінки, ні батенька. Голубчику…» .
А лановий, який нещодавно шмагав хворого Костя паском за недоглянуту худобу,
«вражено чухав бороду й трохи винуватим голосом говорив…».
Автору вдалося зобразити соціальні та моральні вади суспільства не через прямий
осуд конкретних винуватців народження «байстрюків», а завдяки розкриттю обставин
життя й психології самих жертв. Новела розпочинається із категоричної думки автора про
свого головного героя: «З Костем сталася чудна кумедія...». Письменник називає його
«кумедним хлопцем». Вся «кумедність» його полягала в тому, що він, непривабливий, з
«ріденькими, гостренькими» зубами, «нізащо не кусався», коли його били і ніколи не
плакав.
Однак письменник розкриває нам, що за Костевою непривабливістю,
відчайдушністю та дещо зверхньою поведінкою криється біль, прагнення привернути до
себе увагу, комусь сподобатися, доказати, що він все-таки людина, а не якась істота, про
яку всі одностайно кажуть: «байстрюк». Автор уважно виписує найдрібніші деталі в
показі поведінки й зовнішності Костя: він схожий на «забитого боязкого собаку», що
вишкіряє зуби й гавкає або гарчить в обличчя кожному, хто насміхається з нього. Кость
постає перед читачами як безправна, зацькована, несправедливо ображена й принижена
усіма дитина. Яскравим свідченням цього є такі рядки: «Як його вже не били і хто вже
його не бив: і ланові, і кухарки, і скотарі, і свинопаси, ні за що не плакав! Уже й на парі
йшли не раз, що заплаче, таки ні... Його так і прозвали за це «кам'яним виродком».
В. Винниченко не списує факт смерті Костя на рахунок сирітської долі. Дитина
може залишатися відчуженою і самотньою навіть у на перший погляд благополучній
родині, живучи з батьком і матір'ю. Автор ніби зумисне доводить нам це наступним
оповіданням «Федько-халамидник», пропонуючи поміркувати: а що, власне, заважає нам
зрозуміти своїх дітей?
Опровідання «Федько – халамидник» Винниченко розпочинає із характеристики
головного героя: «Це був розбишака – халамидник». Але разом з тим ми довідуємося, що
Федько був не лише шибайголовою, а й чесною, благородною людиною. Автор виділяє
провідну рису свого героя: «Спокій» був...ворогом! Федька, «з яким він боровся на
кожному місці» - це є ключем до розуміння його «гріхів»: перекидання діжок з водою,
ламання хаток, відбирання змія тощо. Поведінка Федька на перший погляд дещо зухвала,
адже «ходить руки в кишені», «картуз набакир», «чуб йому стирчаком», «очі хутко
бігають», під час повені «одяг на ньому весь мокрий», «чобітки аж порижіли од води,
шапка в болоті» І назва «Федько – халамидник» цілком підходить до твору.
Однак чимраз більше розкриваються і позитивні риси характеру Федька: він
попереджає про свої вчинки, а коли його карає батько, не плаче, не проситься, «не обіцяє,
що більше не буде», в усьому відразу признається, ні на кого не перекладає власну вину.
Навіть бере на себе вину Толі, хоча той і думає зневажливо про свого товариша з бідної
робітничої околиці. «Тому «босявка» й «халамидро» є улюбленцем хлопців, які в критичні
хвилини називають його не інакше, як «Федя». А коли Федько перходить річку, його
однолітки «починають од щастя пищати, боротись, кидати каміння у кригу».
Зразком пристосуванця виступає інший герой оповідання «Федько-халамидник» –
Толя. Автор, використовуючи традиційний конфлікт (герой – антигерой), відразу
наголошує на протистоянні цих персонажів: «Толя був син хазяїна того будинку, де вони
жили. Це була дитина ніжна, делікатна, смирна. Він завжди виходив на двір трошки
боязко, хмурився від сонця й соромливо посміхався своїми невинними синіми очима.
Чистенький, чепурненький, він зовсім не мав нахилу до Федькових забав».
На початку читачеві складно визначити, кому з хлопчаків відведено позитивний
полюс, а кому негативний, оскільки перші авторські характеристики зовсім не на користь
Федька. А далі письменник просто відсторонюється, залишає своїх героїв ніби «сам на
сам» із ситуацією. Отже, герої оповідання виявляють себе у конкретних ситуаціях. Події
на річці остаточно розставляють потрібні акценти. Все, що відбувається у творі до
льодоходу, - це ніби «увертюра», яка дає ключ до розуміння характерів героїв, їх
поведінки. Наприклад, із цієї «увертюри» ми дізнаємося, як карали Федька за те, що він
спокушав Толю своїми витівками, як Федько ніколи не брехав, і як батько давав йому
гроші за чесність, хоча перед тим пригощав різкою за бешкетування. Уся ця інформація,
скупо розсипана на сторінках твору, знадобиться читачеві для того, щоб осягнути момент
зради Федька власним принципам: переконання і тверда життєва позиція (за будь-яку ціну
бути чесним перед собою і перед іншими) раптом поступилися співчуттю і жалю до
негідника Толі?! І коли читач уже ладен зробити висновок, що Федько зраджує сам собі,
тоді автор непомітно відкриває йому момент істини: герой гине тому, що залишається
самим собою, не пристосовується до обставин, а має мужність протистояти їм, керується
власним кодексом честі.
Властива для новелістичного жанру й несподівана розв'язка: смерть Федька. Автор
про це говорить коротко, лаконічно: «...На кладовище йшли хлопці зо всіх сусідніх
вулиць. Спірка, Стьопка і Гаврик плакали навзрид». Як бачимо, жодної авторської оцінки.
Власне у цьому - найвища майстерність в зображенні людської психології. Так само
майстерно через економні художні засоби постає Толя. Раннє і, мабуть, остаточне
моральне звиродніння цієї нечесної боягузливої дитини показано в фіналі: «Коли
Федькова труна сховалася за рогом вулиці й не було вже нікого видно, Толя одійшов од
вікна, перекрутився на одній нозі й побіг гратися з чижиком». Отже, судячи із цинічно -
грайливої поведінки Толі, можна сказати, що він зовсім не почуває себе винним у смерті
Федька. Підсумок сюжету - засіб увиразнити нездоланність конфлікту між піднесеним і
потворним. Важливу роль приділяє В.Винниченко створенню характерів героїв, враховує
їх внутрішні переживання
В. Винниченко не тільки досліджує внутрішній світ своїх маленьких героїв, але й
відкриває його перед нами саме тоді, коли наступає критичний момент, коли емоції і
відчуття персонажів сягають апогею. Така методика вибору ситуації, ракурсу зображення
використовується не лише в оповіданнях про дітей, а й в усій його малій прозі: «Увага
автора концентрується виключно на відображенні кризисного моменту життєвого шляху,
але весь цей шлях не показується; не дається розгорнута і повна психологічна
характеристика персонажа до і після кризисної точки. Головне – передача стану
особистості в тяжкій для неї ситуації… Весь предметний світ і явища соціальної дійсності
оповідання стають, перш за все, засобом розкриття трагедії особистості, підсилюють і
поглиблюють одночасну передачу критично-екстремальної ситуації та її емоційно-
суб'єктивну авторську оцінку».
І Кость, і Федько не тільки не бажали пристосовуватись до інших, але й відверто
протистояли цьому: перший - через свою емоційну нерозвиненість, своєрідність
поведінки, а другий, навпаки, - через органічну принциповість, невміння гендлювати
власним кодексом честі і совісті.
3.Тематика Винниченкових творів про дітей.
Тематика Винниченкових творів про дітей дуже різноманітна, причому в одному
оповіданні часто переплітаються кілька тем. Це і сирітство, і знедоленість дітей, як бідних
так і багатих – «Кумедія з Костем», «Віють вітри, віють буйні...», «Та немає гірш
нікому...», «Гей, ти бочечко...»; формування характеру у нелегких випробуваннях – «Гей,
не спиться...», «Ой випила, вихилила...», «Федько – халамид ник» та інші.
Головною особливістю романтичного героїзму у збірці є саме його трактування
– з точки зору дитини. Для дорослих ці вчинки й поривання можуть бути не те що не
героїчними, а й просто безглуздими, шкідливими. Але Винниченко проникає саме в
дитячу психологію, показує бачення дитиною героїчного і романтики, але не коментує
його. Ще одна із засад неоромантизму – виділення героя з юрби, але без протистояння їй,
також зображення юрби не як безликої, багатоногої і багаторукої маси, а як об’єднання
незалежних особистостей – також знайшло яскраве вираження у творчості Володимира
Винниченка.
Отже, у дитячій новелістиці Винниченка спостерігається якісно новий підхід до
зображення характерів героїв, який базується в основному на психологічних аспектах
Важливу увагу автор приділяє як зовнішнім, так і внутрішнім якостям героїв, показуючи
їх у динаміці розвитку. Герої Винниченкових оповідань водночас звичайні діти, але разом
з тим - це особистості неординарні, виняткові, які сповідують певні морально - етичні
закони і кожен по - своєму підходить до розв'язання життєвих проблем, що і є мірилом
оцінки конкретної особистості.