С.М. Довгаль, О.В.

Гонюк
1

ХУДОЖНЄ ВІДТВОРЕННЯ АТМОСФЕРИ ДОБРА Й ЛЮБОВІ В

УКРАЇНСЬКІЙ РОДИНІ (ЗА ОПОВІДАННЯМ СТЕПАНА
ВАСИЛЬЧЕНКА «СВЕКОР»)

З давніх часів найголовнішою цінністю для українців була родина. Сім’я

займала центральне місце в житті людей. ЇЇ оберігали та захищали. Отже,
цілком логічно, що письменники зверталися у своїй творчості до зображення
української родини та взаємовідносин у ній. Серед них такі митці слова, як Іван
Котляревський («Наталка Полтавка»), Іван Нечуй-Левицький («Кайдашева
сім’я»), Леся Українка («Лісова пісня»), Григорій Квітка-Основ’яненко
(«Маруся»), Іван Карпенко-Карий («Мартин Боруля») та ін.
Не став винятком і український письменник та педагог Степан
Васильович Васильченко (справжнє прізвище Панасенко), уродженець
Чернігівщини, який виріс у родині козака-шевця Василя та Параскеви
Панасенків. У родині письменника панувала атмосфера добра, любові та
взаєморозуміння, незважаючи на те, що родина була бідною, кожному в цій
родині доводилося важко працювати.
Як відомо, Степан Васильченко був одним із зачинателів української
дитячої літератури. Він багато писав про дітей не лише тому, що, вчителюючи,
міг спостерігати за ними, сам був сповнений враженнями свого дитинства й
зберіг юнацьке світовідчуття та оптимізм.
Праця педагогом збагачувала його знання з дитячої психології, завдяки
чому народилися твори «Роман», «Циганка», «Свекор», «Приблуда» тощо, які
стали справжньою класикою у дитячій, шкільній літературі.
Розробляючи дитячу тематику С. Васильченко, як Франко й
Коцюбинський, заперечував ліберально-народницьке її трактування і вважав,
що життя дітей, як і дорослих, не природньо малювати лише сумними фарбами,
не слід навмисне гасити бадьорість, життєздатність, радість життя. У своїй
творчості Васильченко й виходить з цих естетичних засад. Його маленькі герої
1
© Довгаль С.М., Гонюк О.В., 2021
не позбавлені світлих романтичних поривань, відчуття краси тощо. Оповідання
про дітей характеризуються «м’яким ліричним гумором у поєднанні з
оптимістичним началом» [4, с. 419]. Образи дітей змальовано митцем з
особливою ніжністю справжнього педагога й психолога. Світ дитинства
залишався йому близьким і дорогим усе життя. У характерах своїх героїв
С. Васильченко показав великий емоційний потенціал. Автор вкладає у твори
всю свою любов до дітей. Письменник наголошує, що навіть до маленьких
треба ставитися з повагою, не принижуючи та не ображаючи їх.
Проблема виховання нової людини значною мірою зумовила звернення
Васильченка до художнього опрацювання дитячої тематики. Глибоке розуміння
психології дитини дало йому змогу показати у своїх творах цікавий, поетичний
духовний світ дитини.
Українці найбільше цінували повагу до оточуючих, чесність, порядність,
розум, життєрадісність. Саме такі риси роблять людей по-справжньому гідними
любові та поваги, такі риси притаманні героям С. Васильченка. Одна з
найбільших цінностей в людському житті — родина. Саме стосунки у родині,
любов та поради батьків формують вдачу та погляди, зумовлюють вчинки й
поведінку.
Персонажі в його творах ніколи не залишаються у вигаданому ним світі,
і саме момент повернення або усвідомлювання нової реальності є своєрідним
лакмусовим папірцем, який засвідчує мить прояву в характері персонажа
чогось нового, пізнання себе в новій, ще невідомій якості. Така динамічність як
принцип бачення і змалювання дійсності та внутрішнього світу людини є
визначальною для оповідання «Свекор».
В оповіданні «Свекор» С. Васильченка зображено типову українську
родину. Автор знайомить нас із життям наймолодшого члена сім‘ї Василька,
який «завжди викликав усмішку у дорослих» через його сердите «старування»
(тобто «по-дорослому» вчить старших), «… недурно всі в сім’ї взивали його
«свекром»» [1, 125-127]. Характер усіх зауважень, усіх «старувань» хлопчика
свідчить про селянський склад його розуму, вихований віковими традиціями,
укладом життя хліборобської родини. Комізм ситуацій, що несподівано
виникають, змінюючи одна одну, випливає з невідповідності розумінням
Василька нинішнього становища в його сім’ї.
Душа нашого українського народу наділена лагідністю, природним
тактом, тонким розумом, поетичним світовідчуттям, здатністю жартувати. Саме
маючи на увазі ці особливості національного характеру, і створив Степан
Васильченко Образи людей, яким властиве почуття гумору, змалював життєві
комічні ситуації
Поетика назви твору ховає в собі засоби гумору, бо, за сталими
уявленнями, свекор – це батько чоловіка по відношенню до жінки, який був
головою родини, наводив лад у сім’ї, усіх повчав. За своєю поведінкою та
характером головний герой виконував «обов’язки» свекра. Автор майстерно
використовує прийом комічної невідповідності називання за ознакою
родичання вікові головного героя.
Засоби комічного автор використовує неодноразово. Завдяки комічному
автор демонструє призначення гумору у творі як один із кращих виховних
засобів. Відомо, що гумор — це форма комічного, сміх, який не ставить за мету
викриття, нищівне висміювання якогось соціального явища чи моральних
якостей. Засобами гумору автор акцентує увагу на тому, що спілкування з
дітьми повинно будуватися на довірі між батьками та дітьми. Повага до рідних,
тепла атмосфера в родині вчить дітей набагато більше, аніж заборони та
покарання. Письменник наголошує, що дитина повинна вчитися на своїх
помилках.
Читаючи оповідання ми потрапляємо в мудру та лагідну атмосферу
простої української родини, де панують любов, піклування і незле кепкування
над «старечою» розсудливістю Василька. Оповідання «Свекор» доводить, що
добрий жарт і в житті, і в літературі здатний навчити людину, змінити її
поведінку, не залишивши при цьому неприємних спогадів, сорому й злості в її
душі. Автор вкотре наголошує, що до всіх членів суспільства варто ставитися з
повагою, не принижувати їх людської гідності.
 Про атмосферу любові та злагоди в оповіданні «Свекор» можуть
свідчити доброзичливі відносини між членами родини. Засобами гумор автор
акцентує увагу на атмосфері, яка панує в родині. Добрі жарти, які використовує
Васильченко протягом усього оповідання – це показники добра та любові між
членами сім’ї.
Степан Васильченко – дійсно майстер короткої новели та невеликої
повісті, в основі яких лежить психологічний конфлікт. Але водночас його проза
відрізняється своєю щирістю, душевністю, доброзичливим гумором, тонким
психологізмом, внутрішньою делікатністю. Головна ознака його творів – бути
гранично правдивими до життя.
Отже, можемо зробити висновок, що атмосфера добра та любові
залежить від взаємостосунків батьків та дітей, уміння слухати й чути один
одного. Степан Васильченко у своєму оповіданні «Свекор» допомагає нам
зрозуміти, що виховання в родині повинно здійснюватися лише гуманними
методами незалежно від становища родини та її матеріального забезпечення.
Батьки повинні бути для своїх дітей прикладом для наслідування й мати
авторитет. Автор, використавши різні засоби доброзичливого гумору, викриває
серйозні проблеми суспільства: відповідальність за виховання дітей батьками
та відповідальність дітей за спокійну й щасливу старість своїх батьків.
БІБЛІОГРАФІЧНІ ПОСИЛАННЯ
1. Васильченко С. В. Оповідання. Повісті. Драматичні твори /С. В.
Васильченко. – К. : Наукова думка, 1988. – 593 с. – (Б-ка української
літератури. Дожовтнева українська література).
2. Деркач Б. А. Васильченко Степан Васильович / Б. А. Деркач
//Українська літературна енциклопедія. – К., 1988. – Т. 1. – С. 278–279.
3. Ситченко А. Вивчаємо оповідання С. Васильченка "Свекор" /А.
Ситченко // Українознавство. – 2012. – № 4. – С. 25–27.
4. Шевчук В. Теплий талант Степана Васильченка / В. Шевчук // Наука і
культура. Україна: щорічник. – К., 1989. – Вип. 23. – С. 418–428.