Проза постмодернізму

Юрій Андрухович «Shevchenko is OK»

Есеїстика перебуває на межі художньої літератури й публіцистики. Зазвичай вона містить
індивідуальний погляд автора й не претендує на вичерпність у розкритті теми. В основі
есею — деконструкція, тобто практика руйнування стереотипів. Виклад іронічний, але
водночас у міру пафосний, стилізовано науковий, принаймні в перших трьох частинах
(усього їх чотири).
Есей Ю. Андруховича можна сприймати як біографічний коментар — добір фактів
переважно точний, а авторські зауваги в міру дотепні. Та ще й стереотипи названо і
проаналізовано: є Т. Шевченко комуністичний, націоналістичний, християнський,
атеїстичний, богоборчий, дисидентський, анархічний. А насправді який?..
Стереотип — завжди спрощення. Саме це демонструє Ю. Андрухович, пишучи про Т.
Шевченка.

Есе Ю. Андруховича «Shevchenko is OK» складається з чотирьох частин: «Харизма1»,

«Культ», «Поляки» й «Слава світу». Здебільшого есеїст веде мову про загальновідомі
події, але робить власні логічні наголоси, які допомагають читачам збагнути
непересічність і велич Тараса Шевченка.
1
 Харизма - особлива властивість непересічних людей притягувати до себе увагу; якість,
яка допомагає впливати на інших, прищеплюючи їм свої переконання, ідеологію,
мотивувати їх до активних дій.
У першій частині - «Харизма» - автор зупиняється в основному на загальновідомих
фактах біографії Т. Шевченка, виході «Кобзаря»: «Він був темою. Розмови про нього
точилися за грою в карти, на чаюваннях, при знайомствах і візитах, у книгарнях. Театрах,
перед церквою, на масляних і великодніх балах... Він виникав також у службовому
листуванні - і це тривало ще довгі десятиліття по його смерті... В Україні привселюдні
декламації “Кобзаря” на всіляких мішано-шляхетсько-козацьких зібраннях викликають
цілі вибухи ревного2, просвітленого плачу... Навіть шевченківські опущені додолу вуса -
еталонний знак національної свідомості - з часом почнуть називати “плач України”».
2
 Ревний (архаїчне) - щирий, щиросердний.
Ув'язнення, десятирічне заслання лише додають до харизми Шевченка нових важливих
рис: він мученик, мільйони людей у царській Росії вважають його провісником нової
епохи. Для українців же Тарас Шевченко - апостол правди, хоча «у великий світ він
повертається знищеним і напівживим». Закономірно, що поетова кончина лише увиразнює
його значення: «Остаточною харизматичною інстанцією виступає смерть... Уже з перших
днів по його смерті українці Петербурга починають добиватися права на перепоховання...
Минає 57 днів після першого поховання - і труну видобувають на світ, а тоді через усе
місто, через Васильєвський острів і Невський проспект, усього близько семи верст, на
руках несуть її до залізничної станції... Протягом цілого понад двотижневого перформенсу
в похороні взяли участь десятки тисяч людей... Жодного святого жодної церкви так не
ховали».
«Якщо ми нині знаємо дещо про ситуацію в Україні, духовний клімат, традиції та
проблеми цього краю.., то великою мірою через посередництво Юрія Андруховича».
Карл Шлегель
Друга частина есе має назву «Культ». Ю. Андрухович наголошує, що вже це слово вміщує
в собі ознаки метатексту, адже йдеться насамперед про визначну постать і нею
представлену епоху. Культ «завжди щирий, вельми сугестивний1, яскраво
проартикульований і неминуче суперечливий». Але ж поняття культу також завжди має
ідеологічний підтекст, залежно від суспільних змін. Тож протягом десятиліть аж до нашого
часу існували такі різновиди представлення Кобзаря соціуму: «Шевченко комуністичний»,
«Шевченко націоналістичний», «Шевченко атеїстичний», «Шевченко дисидентський»,
«Шевченко анархічний». Жодне з цих представлень не виявлялося однозначним і не могло
претендувати на істину в останній інстанції.
1 
Сугестивний - пов'язаний із навіюванням, спричинений чимось.
Розділ «Поляки» в есе Ю. Андруховича не найбільший за обсягом, але один із
найважливіших, адже українсько-польські відносини й нині є непростими. Уже в поемі
«Гайдамаки» Т. Шевченко відверто говорив про необхідність українського і польського
народів визнати помилки й перейти до примирення. Есеїст наголошує: «Заувага Шевченка
стосується обидвох сторін - помилялися (як він це стримано називає) усі. Наша історія є
нашим спільним гріхом».
Заключний розділ твору має промовисту назву «Слава світу», запозичену автором із
Біблії. Есеїст наголошує, що, як і для кожного митця, для Т. Шевченка найбільшою карою
виявилася неможливість друкуватися, а також десятирічне замовчування. Посмертна слава
Кобзаря - унікальна. І не переклади віршів різними мовами світу, бо ці переклади
переважно дилетантські й недолугі, а пам'ятники Шевченкові по всьому світу, де тільки
опинялися вихідці з України, засвідчують, що Кобзар для нашої нації - прапор, символ. А
завершено твір мало не провокаційним зниженням пафосу перших трьох частин —
спогадом про виступ автора в одному з Нью-Йоркських поетичних кафе.
Осучаснюючи знаковий образ, Ю. Андрухович розповідає ще й про себе: проектує на Т.
Шевченка власні уявлення про те, як це воно - бути поетом і разом із тим бути «ОК».

ЗАВДАННЯ Есе «Shevchenko is OK»

1. Про які відомі вам факти з життя Т. Шевченка згадано в есеї? Яка нова інформація про
поета вас зацікавила або стала несподіваною?
2. В есеї Ю. Андруховича згадано, що в наші дні Шевченко міг би бути репером. А яким
ви уявляєте Тараса Шевченка в наші дні? Викладіть свої думки в довільній формі.
3. Знайдіть у мережі Інтернет і послухайте кілька пісень українських музикантів на вірші
Ю. Андруховича (гурти «Плач Єремії», «Мертвий півень»). Напишіть про свої враження
від поезії та її музичного трактування.

Галина Пагутяк
Народилася 26 липня 1958 р. в с. Залокоть Дрогобицького р-ну на Львівщині,
згодом родина переїхала у село Уріж.
Тато Галини Василівни – Василь Пагутяк, мама – Іванна Басараб. Наймолодша з
трьох доньок у сім'ї.
Вважає себе нащадком молдовського господаря Дракули.
Закінчила факультет української філології Київського державного університету
ім. Т. Шевченка. Працювала у школі, у Дрогобицькому краєзнавчому музеї, приватній
школі, Львівській картинній галереї. Член Національної спілки письменників України.
Живе і працює у Львові.
Творчий доробок ХХ століття
1982 – роман «Діти».
1986 – фантастичний роман «Господар».
1990 – повість «Гірчичне зерно».
1999 – роман «Записки Білого Пташка».
Творчий доробок ХХІ століття
2003 – повість «Захід сонця в Урожі».
2003 – роман «Писар Східних Воріт Притулку».
2005 – роман «Королівство».
2006 – казкова повість «Втеча звірів або Новий Бестіарій».
2006 – роман «Слуга з Добромиля».
 2007 – пригодницький роман «Книгоноші з Королівства».
2010 – роман «Зачаровані музиканти».
2011 – роман «Сни Юлії і Германа».

«Потрапити в сад»
Жанр: новела.
Тема: показ життя волоцюг та безхатченків, зображення того, що навіть у «низів»
суспільства є мрія.
Ідея: возвеличення людської мрії, яка є сенсом життя.
Проблеми: недосконалості сучасного суспільства, дружби, життя і смерті, сімейних
цінностей, війни, сенсу людського життя.

«Косар»
Оповідання «Косар» має елементи містичності й «химерності». Події відбуваються в
середині 90-х рр. ХХ ст. - у період безробіття, хаосу і зневір'я.
Глухе село в стані майже повного занепаду: не знайти охочих викосити бур'яни — між
покинутими хатами завелися змії, а біля села — ще й вовки. Згодився дивакуватий Ігорко:
не просто косить — він «світ спасає». Та й косу одержав непросту: «То мій тато (власниці
коси) зробив з шаблі свого тата, а мого діда, січового стрільця».
Диво-коса «...стинала кущі і засохлі дерева, косила розвалені хати і навіть цегляні комини,
скосила залізні хрести на могилах, до яких ніхто не приходив, скосила два порожні
магазини, що всередині взялися грибом». Ігорко й сам дуже змінився, вже не належав собі:
«Коса будила його ледь чутним бринінням і тягла його на битву».
У міфології коса й косар знаменують смерть, іноді наступне оновлення. В оповіданні Г.
Пагутяк ніби реалістична історія поступово набуває магічних елементів і перетворюється
на філософську алегорію. Косар Ігорко рятує село від занепаду — спочатку від його
зовнішніх ознак. , І тепер війтиха зі старою матір'ю парубка бояться одного - щоб коса,
зроблена з козацької шаблі, не заставила Ігорка косити голови й тим людям, які призвели
Україну до такого страшного й занедбаного стану: «Тільки одного вони боялись: щоб
Ігорко не став до спілки зі смертю і не почав косити людей. Самі знаєте, яких».