28. Урбаністика в українській літературі ХІХ ст.

В місті ми бачимо світ злочинності, прикладом можна назвати твір

"Серед темної ночі", адже Роман, коли зв'язався з злочинцями сам і став на їх
шлях. Місто зображується, як світ пристрастей це показано в романі Панаса
Мирного "Повії", де Зухобрус вбиває свою жінку, друга хазяйка Христі має
наміри зрадити свого чоловіка. В укр. контексті повія – це душа великого міста,
що зазвичай має трагічну долю (Панас Мирний «Повія»). На основі романів
«Хмари» І. Нечуя-Левицького «Повія» Панаса Мирного постає класичний
етап становлення образу і теми міста. Місто – осердя політики, культури і віри),
пізніше – втрачений сакральний простір і місто як чужий і зазвичай ворожий
простір, що виростає з антиномії «село (українське) – місто (не-українське)»,
сформованої за часів колонізації й особливо виразної в романтизмі. Реалістичні
традиції міської лірики цього часу продовжували поезії І. Франка, П.
Грабовського, Олени Пчілки, , М. Старицького,. У площині міської лірики, що
тяжіла до реалістичної поезії, в цілому домінує традиційна для даного напрямку
суспільно-історична та соц. проблематика, пов’язана з мотивами протесту
проти нац. гноблення України, її пригніченого становища в складі рос. імперії,
критика нещадної експлуатації та визиску, що супроводжували життя
мешканців міста, які належали до найнижчих його соц. прошарків. У кін. ХІХ
ст. формується урбаністичний міф, у якому місто постає символом певного
типу свідомості як автора, так і його героя. Таким чином, топос міста набуває
демонічних рис, перетворюється на хронотоп, де відбувається дегуманізація
особистості.. В драмах зображення міста ми бачимо в драмі Старицького
"Талан". Є відмінність в звичаях між містом і селом, наприклад, в романі
"Хмари" Сухобрус частує гостей чаєм, а в селі це роблять горілкою .В романі
"Хмари" Нечуя-Левицького бачимо відмінність в архітектурі, в місті зображені
двох поверхові будинки з фотелями, є описи архітектури (пам'ятник
Володимиру), є описи садків, також є відмінність в одязі, в місті є своя мода,
яка дуже сильно відрізняється від сільської. В повісті Чайковського "За
сестрою" він зображує простих людей, а не знаменитих історичних
осіб.МОЖЛИВО ТАКОЖ МОЖНА НЗВАТИ ТВІР ХІБ РВУТЬ ВОЛИ , ТОМУ
ЩО ЧІПКА , ХОЧ Й ВІН БУВ СЛІ ТА ВІН СТАВ ВБИВЕЮ
.

29. Проза Андрія Чайковського.

 Худ. проза А. Чайковського мала широкий резонанс. Його твори
видавалися у Львові, Коломиї, Чернівцях, Станіславі, Тернополі, Києві,
Харкові, Катеринославі, Відні, Празі, Кракові, у США та Канаді. 1882 року
Чайковського, як і тисячі інших українців, мобілізували в австрійську армію і
відправили придушувати герцоговинсько-боснійський визвольний рух.
Враження від мальовничих краєвидів Боснії, від зустрічей з нескореними
місцевими жителями, роздуми про тогочасні історичні події схилили до л-рної
праці. Результатом її стала книга «Спомини з-перед десяти літ», що була
видана у Львові у 1894 р., коли Чайковський уже працював адвокатом у
містечку Бережани на Тернопільщині. Вдалий дебют надихнув Чайковського до
творчої праці. Виходять друком нариси, оповідання, гуморески, повісті:
«Вуйко» (1895), «Образ гонору» (1895), «Олюнька» (1895), «Бразілійський
гаразд» (1896), «В чужім гнізді» (1896), «Серенада в навечеріє св. Войцеха»
(1896), «Моя перша любов» (1896), «Курателя» (1897), «Рекрут» (1897). У
них письменник показував життя ходачкової шляхти, випадки з адвокатської
практики. Вдячним матеріалом для творчості Чайковського стали також
пройдені ним в юності «університети життя», про що переконливо свідчать
автобіографічна повість «Своїми силами» (1902) та близька до неї за
сюжетом і ідейним задумом повість «З ласки родини» (1911). У цих творах
яскравий вияв знайшла просвітительська світоглядна концепція і
просвітительська естетика письменника, який покликання худ. л-ри вбачав у
навчанні і вихованні читача. Щасливі кінцівки цих творів мали, за задумом
автора, сконденсувати виховні ідеї: добро перемагає зло; кривда неминуче
карається; терплячість, працьовитість і благородство стають для героїв
запорукою успіхів, визнання і особистого щастя. Особливої уваги заслуговують
оповідання «з судової зали»: «Ні разу не вдарив», «Краще смерть, чим
неволя», «Хто винен?», «За віхоть сіна», «Жаль ваги не має», що ввійшли до
збірок «Оповідання» (1904), «Оповідання» (1920). Всі вони пройняті щирим
співчуттям до скривджених, «болять» питанням: хто ж винен, що благородні,
чесні трудівники стають на шлях злочину? Образи справедливих, людяних
служителів суду, які допомагають селянам, змальовані у творах «Не було
виходу… Історія одної парцеляції. Оповідання з галицького життя» (1927) і
«За наживою. Повість з галицького життя» (1934). Ще в 1906 р.
запропонував «Просвіті» рукопис своєї збірки «Алкогольні образки», однак
вона відмовилася видати цю книгу з огляду на її викривальне спрямування:
автор не щадив поміщиків, урядовців, службовців. У 1910 р. вона вийшла в
Чернівцях вкупі з оповіданням А. Чехова «Средство від перепою» (у перекладі
А. Чайковського). У 1907 р. вийшла повість «За сестрою». Вона відразу ж
здобула широку популярність. Згодом з’явилися й інші історичні оповідання,
повісті та нариси: «Віддячився» (1913), «Козацька помста» (1920), «На
уходах» (1921), «Олексій Корнієнко» (1924), «Петро Конашевич-
Сагайдачний» (1927), «Сонце заходить» (1930), «Богданко» (1934),
«Полковник Михайло Кричевський» (1935), «Перед зривом» (1937), перші дві
частини роману «Сагайдачний» – «Побратими» (1924), «До слави» (1929).
Інтерес письменника до козацької тематики був зумовлений не тільки
загальнонаціональною увагою до неї, а й, очевидно, істор. пам’яттю земляків
Чайковського, адже саме з Самбірщини родом гетьман П. Конашевич-
Сагайдачний, який ішов на Січ не один, а з цілою ватагою юнаків. Чайковський
визнавав два різновиди худ. творів на істор. тематику: такі, в яких зображено
історичну добу з вигаданими персонажами, і такі, де змальовано і добу, й
історичних осіб. У його історичній белетристиці є твори одного й другого
планів. Орієнтуючись на молодь, він ширяв на крилах розкутої фантазії,
вибудовував захоплюючу інтригу пригодницького повістування, вигадував
цікаві діалоги, малював колоритні, близькі й зрозумілі читачам постаті
(прислужився досвід письменника-побутописця).
Захоплива героїко-романтична повість А. Чайковського "За сестрою"
розповідає про страшні напади татар на українські землі, про те, як брат вирушив на
пошуки сестри, що потрапила в полон. Павлусеві довелося виявити велику
сміливість, витримку, кмітливість, щоб потрапити в Крим і знайти спосіб урятувати
сестру. У які б скрутні обставини не потрапляв хлопець, він ніколи не втрачав
почуття людської гідності, не зраджував християнської віри. Це допомогло йому
вистояти й досягнути мети, незважаючи на його молодий вік.

Нарешті прибув гонець зі звісткою, що Мустафа живий і їде додому.

Павлусь зрадів і побіг до жіночого відділу, де була Ганнуся, повідомити

новину. Потім хотів поїхати зустрічати Мустафу, але повернувся: його взяла злість за
ті кривди, що заподіяли їм татари.

Вранці їх із сестрою покликали до пана. Девлет-Гірей сказав просити всього,

чого захочуть. Діти попросили волі. Павлусь раптом згадав про Остапа Швидкого,
свого земляка, який його рятував у неволі, і випросив волю й для нього.

3 ) УЛЮБЛНИЙ ТВІР
За мотивами п'єси Михайла Старицького

У виставі постають два світи, два національні характери… український та

циганський. Глядачі дізнаються про шалену історію кохання цигана Василя до
українки Галі та як на їхньому шляху з’явиться фатальна жінка – спокуслива
красуня циганка Аза.

Циган на ім'я Василь полюбив українську дівчину Галю. Він вирішив залишити
кочове життя, рідну матір та свою наречену циганку Азу. Заради Галі Василь
залишається жити у селі. У свою чергу Галя заради Василя також вступає у
конфлікт із близькими. Вона кидає коваля Пилипа і йде під вінець усупереч волі
батька. Однак через деякий час Василь починає тужити за колишнім життям.
Все різко змінюється, коли у село є його колишня кохана Аза.
Сюжет фокусується на житті цигана Василя, який закохався у красуню Галю.
Заради коханої він покинув кочівницьке життя, рідну матір та циганку Азу. Однак
Галя залишає свого нареченого, коваля Пилипа, і, не послухавши батька,
виходить за Василя заміж.
Проте з часом Василь починає тужити за табором. Він вирішує просити
вибачення у своєї матері та циганки Ази. Ця історія демонструє складність вибору
між коханням та зобов'язаннями, а також показує важливість родинних зв'язків та
традицій..

Друга половина XIX століття відкрила світові ціле сузір'я самобутніх і

оригінальних українських письменників-драматургів — Марка Кропивницького,
Михайла Старицького, І. Карпенка-Карого, які написали чудові п'єси, що і складали
основу репертуару театральних труп. Найбільше із п'єс цього періоду мені
сподобалася драма М. Старицького "Талан", написана у 1893 році. Присвячена драма
відомій актрисі Марії Заньковецькій. У творі вперше в українській літературі була
звернена увага на життя, складні творчі будні акторів професійної національної
трупи.
Зображуючи життєву долю талановитої актриси Марії Лучицької (а її
прототипом певною мірою була Марія Заньковецька), драматург порушує низку
актуальних соціальних, мистецьких, морально-етичних питань, що стосуються місця
і ролі творчої інтелігенції в суспільстві, роздертому гострими суперечностями.
Нелегко було Лучицькій прийти на сцену, але ще важче їй було реалізувати свій
мистецький талант.
Актриса прагне нести світло мистецтва широким масам, виховувати їх.
Картинами народного життя, звичаїв і обрядів, багатством та красою рідної поезії і
мови, вона намагається піднести національну свідомість і знедолених низів, і
зденаціоналізованої верхівки. Проте на заваді їй стоять бездарна акторка
Квятковська, деспотичний антрепренер Котенко, продажний журналіст Юркович.
 Лучицька виходить заміж за поміщика Квітку і на деякий час залишає сцену.
Проте ні спокою, ні рівноваги в домі чоловіка вона не знайшла. Більше того, її
пригнічують умови бездуховного існування, її переслідує жорстока свекруха, мучить
безпідставними ревнощами чоловік.
Але Лучицька все-таки знаходить у собі сили й повертається в театр, де глядачі
тепло вітають її гру. Та цькування талановитої актриси триває, набуває ще
цинічніших форм. Одного разу вона непритомніє під час вистави. Здоров'я
остаточно залишає Лучицьку і деякий час по тому серед своїх справжніх друзів
актриса помирає. Таким гірким був .її талант, такою важкою виявилася її життєва
доля.
П'єса М. Старицького "Талант", на мій погляд, є однією з найкращих у творчому
доробку драматурга. Це зразок соціально-психологічної драми в українській
літературі.