Микола Кіндратович Вороний

(1871 – 1938)
Поет, перекладач, критик,
редактор, публіцист, актор,
режисер,історик літератури,
громадський діяч, дослідник
театру, драматургії.
Псевдоніми: Арлекін, Віщий,
Олег,Homo, Кіндратович,
Микольчик та інші.
М.Вороний знаменує собою
значну сторінку в житті нашої
літератури й культури загалом.
 Дитинство
• Народився на Катеринославщині
(Дніпропетровська область)
• Батько поета Кіндрат Вороний був
ремісником, дрібним торговцем,
походив з кріпаків.
• Мати О.Д.Колачинська походила з
шляхетного роду Колачинських (її
предок був ректором Києво-
Могилянської академії в 1697-
1702рр.)
• Коли Микола був ще немовлям,
родина переїхала до передмістя
Харкова, тут і минули дитячі роки
майбутнього поета.
• Один з його предків воював у загоні
 Навчання
• Микола навчався спочатку в
Харківському , а потім після переїзду
батьків у Ростовському реальному
училищі.
• У родині шанували українські
традиції, культуру, мову.
• Віршувати почав ще в Харкові.
• Особливий вплив на формування
світогляду справила творчість
Т.Г.Шевченка.
• Захоплювався пригодницькими
романами М.Ріда, Ф.Купера, Ж.Верна.
• 1895р. Вступає до Віденського
університету, а потім продовжує
навчання у Львівському університеті
на філософському факультеті.
• Співпрацює з Іваном
Франком у журналах
“Житє і слово”, “Зоря”,
Літературне життя
газетах “Радикал” і
“Громадський голос”.
Театральна діяльність

• Він стає режисером

театру “Руська бесіла”,
а з1897р – актором
східноукраїнських
труп
М.Кропивницького
• Третину свого життя
поет віддав театрові.
Різнобічна діяльність, арешт
• 1901 – залишив сцену і служив в установах
Катеринодара, Харкова, Одеси, Чернігова.
• 1910 – оселився в Києві, працював у театрі
м.Садовського. Викладав у театральній
школі.
• 1920 – емігрував за кордон. Жив у Варшаві,
невдовзі переїхав до Львова.
• Після повернення в Україну (1926) вів
педагогічну і театральну діяльність в Харкові
та Києві.
• 1934 Миколу Вороного було заарештовано як
польського шпигуна. Деякий час перебував у
Воронежі, потім висланий на Одещину.
• У 1936 році був засуджений на три роки
таборів як “ворог народу”, але кару через
хворобу замінили засланням до Казахстану.
• 7 червня 1938 —
Розстріляний за вироком
особливої трійки УНКВС
Одеської області з групою
селян.

• Мій друже! Я красу люблю…

ЇЇ я славлю і хвалю,
І кожну їй хвилину
Готов оддати без жалю.
Мій друже, я Красу люблю…
Як рідну Україну!
(М.Вороний)
 Літературна творчість
• Перші поетичні твори написав ще навчаючись
у Харківському реальному училищі.
Друкуватися Вороний почав у 1893 р. (вірш
«Не журись, дівчино»).
Публікувався у періодичних виданнях «Зоря»,
«Літературно-науковий вісник», «Засів»,
«Дзвін»
• 1899 року поет написав свій найвідоміший
твір — поему «Євшан-зілля» про необхідність
повернення людині історичної пам'яті,
усвідомлення своєї національної
приналежності.
• Перша збірка Вороного «Ліричні поезії»
вийшла 1911 р. у Києві. В сяйві мрій (1913)
Євшан-зілля (1917)
За Україну! (1921)
Вороний – критик, перекладач
• Пробував себе як критик. Статті
“Згадка про Тараса Шевченка”, “На
могилі генія”, “Твори Павла Граба”,
“Пантелеймон Куліш”.
• Був талановитим перекладачем.
Особливо вдалися переклади
“Ромео і Джульєтти” Шекспіра,
“Моцарт і Сальєрі” і “Кам’яний
гість” Пушкіна, вірші Гумільова.
• Видав театрознавчі книги
«Режисер», «Драматична
примадонна», мистецтвознавчу —
«Пензлем і пером».
• Він одним з перших вводить у лірику
тему міста, переймає ряд
традиційних мотивів європейської
поезії, де протиставляється поетична
одухотвореність і буденність,
утверджує нестримне прагнення
людини до краси, світла, осягнення
космосу («Ікар», «Сонячні
хвилини»), розкриває трагізм
духовної самотності (цикл
«Осокорі»).
• Тяжіння до модернізму не
перешкоджало Вороному писати
твори, пройняті щирою любов'ю до
народу, шаною до його найкращих
синів («Краю мій рідний», «Горами,
горами», «Привид», вірші,
присвячені Т. Шевченкові, І.
Франкові, М. Лисенкові).