Ліна

Костенко
 19 березня 2020 легендарній українській
письменниці та поетесі Ліні Костенко
виповнилось 90 років.
• Пані Костенко вважається однією з
найповажніших з українських митців, яку багато
хто називає "совістю нації".
• Вона одна з небагатьох культурних діячів країни,
яка відмовилась отримувати звання Герой
України.
• Народилась у родині вчителів.
• 1936 року родина переїхала
із Ржищева до Києва.
З 1937 до 1941 рр. навчалася у школі № 100, що
містилася в робітничому селищі на Трухановому
острові, де на той час жила родина. Школу було
спалено 1943 року разом із усім селищем. Цьому
присвячено вірш «Я виросла у Київській Венеції»
• Після закінчення середньої школи № 123
на Куренівці навчалася в Київському
педагогічному інституті, а згодом —
у Московському літературному інституті імені
О. М. Горького, який закінчила 1956 року.
• Батько Ліни Костенко був “ворогом народу” в
СРСР. Його засудили на 10 років таборів. Він був
інтелігентом, працював в школі, знав 12 мов.
• Була однією з перших і найпримітніших у плеяді молодих
українських поетів, що виступили на межі 1950—1960-х років.
Період так званих «шістдесятників» створив новітні стилі в
українській літературі, змусив творити щось нове, атипове,
щось авангардне, але, як і завше, безжальне та максимально
критичне щодо влади та тодішнього режиму.
• Збірки її віршів «Проміння землі» (1957) та «Вітрила» (1958)
викликали інтерес читача й критики, а збірка «Мандрівки
серця» (1961) не лише закріпила успіх, а й засвідчила
справжню творчу зрілість поетеси, поставила її ім'я поміж
визначних майстрів української поезії.
• На початку 1960-х брала участь у літературних вечорах
київського Клубу творчої молоді. Починаючи з 1961, її
піддавали критиці за «аполітичність», був знятий із плану
знімання фільм за сценарієм Л. Костенко «Дорогою вітрів».
• 1963 — зняли з друку книжку віршів Л. Костенко
«Зоряний інтеґрал», книжку «Княжа гора» зняли
з верстки.
• У ці роки вірші Л. Костенко публікували журнали
в Чехословаччині, газети в Польщі, і лише
зрідка — в Україні. Її вірші ходили в «самвидаві».
• 1965 — Л. Костенко підписала лист-протест
проти арештів української інтелігенції.
• 1968 — написала листи на захист В. Чорновола у
відповідь на наклеп на нього в газеті
«Літературна Україна». Після цього ім'я
Л. Костенко в радянській пресі довгі роки не
згадувалося. Вона працювала «в шухляду».
• 1973 — потрапила до «чорних списків»,
складених секретарем ЦК КПУ із ідеології
В. Маланчука.
• Лише 1977 року, після відходу В. Маланчука,
вийшла збірка віршів «Над берегами вічної
ріки», а 1979-го, за спеціальною постановою
Президії , — історичний роман у віршах «Маруся
Чурай», що пролежав без руху 6 років. За нього
поетеса 1987 року була удостоєна Державної
премії УРСР імені Т. Г. Шевченка.
• Перу Л. Костенко також належать збірки поезій
«Неповторність» (1980) і «Сад нетанучих
скульптур» (1987), збірка віршів для
дітей «Бузиновий цар» (1987).
 Ліна Костенко на почтаку 90-х брала участь в
експедиціях у зону відчудження в Чорнобилі й
відобразила це у своїй творчості.
І страшно, і не віриться, - невже не спам'ятаються?
А часом вже і думаєш, - а може, люди віруси,
от просто собі віруси на цій живій Землі?!
Ми атомні заложники прогресу.
Вже в нас нема ні лісу, ні небес.
Так і живем од стресу і до стресу,
абетку смерті маємо - АЕС.
У 2005 році Ліна Костенко поїхала до
Чорнобильської зони. Там вона
допомагала вченим рятувати артефакти
народної культури.
• Ліна Костенко відмовилася від звання Героя України, сказавши
фразу “Політичної біжутерії не ношу“.
• Тодішній президент навіть приходив до Ліни Василівни додому.
Про це у своєму блозі згадує Ірина Геращенко, яка тоді
супроводжувала Президента:
• “Ми піднялися сходами і подзвонили. Під квартирою стояв
хлопець з прес- служби з червоними вухами, і трясущимися
руками. «Вона не відкриє», – прошепотів він. ВАЮ подзвонив ще
раз: «Дорога Ліна Василівно, це Ющенко!». Двері відкрилися, на
порозі стояла Ліна Костенко, вона дозволила президенту і мені
зайти. Я й досі пам’ятаю кожну хвилину перебування в квартирі,
де фото дорогих і важливих в її житті людей, нашу розмову, яка
почалася з сурової виволочки за те, що хлопець, який трезвонив
у двері до Ліни Василівни, говорив російською”.
 Єдиний роман Ліни Костенко 21 століття – це
“Записки українського самашедшого” (2010 р.)
До цього поетеса 20 років не видавала книжок.
У романі описується період президентства Леоніда Кучми та
Помаранчева революція. Головний герой роману, 35-річний
програміст за освітою, який, проте займається обслуговуванням
комп’ютерів, а не програмуванням. Він веде так звані «Записки»,
занотовуючи всі катастрофи, замахи, вбивства (наприклад,
цинічне вбивство польською поліцією українця Сергія Кудрі) і
скандали, про які дізнається з новин. Таким чином він
намагається дати вихід своїм емоціям у скорумпованій атмосфері
і не скотитися до повного цинізму. Паралельно в записках
знаходять своє відображення часом проблематичні стосунки
головного героя зі своєю дружиною. Загальний іронічний,
песимістичний, скептичний, часом знущальний тон записок під
кінець кардинально змінюється, коли герой переживає емоційно
напружені події Помаранчевої революції.
• У лютому 2011 року вийшла поетична збірка Ліни
Костенко «Річка Геракліта», куди ввійшли раніше
написані вірші та 50 нових поезій, а через рік, у 2012
році, у видавництві «А-ба-ба-га-ла-ма-га» вийшла
поетична збірка «Триста поезій. Вибране».
• 9 квітня 2012 року, у день народження Шарля Бодлера,
відбулася презентація монографії про Ліну Костенко «Є
поети для епох» авторства Івана Дзюби. Книга
надрукована видавництвом «Либідь».
• У липні 2018 року підтримала відкритий лист
українських діячів культури до ув'язненого у Росії
українського режисера Олега Сенцова.
Не дивлячись на самітницький спосіб життя, Ліну Костенку досі згадують українські
поети. Наприклад, Дмитро Павличко розповідає про таке:
“Приїхала одного разу з Москви до мене в гості до Львова, то я їй ті сірники купив. Не
дуже схвалював, але вона була екстравагантна. І досі бережу їх, хоч Ліна Василівна
відцуралася багатьох своїх друзів”, – розповів поет.

Про Ліну Костенко згадує і поет Микола Сом:

“Ліну Вася Симоненко дуже любив. У них таємна любов була, хоч Ліна старша від нього
на п’ять років. На неї не можна було дивитися без захвату: жіночна, з лукавинкою в
очах – справжня красуня. Він називав її Косталіна. Казав: “Мене нагородила поглядом
Косталіна”, – пригадав Микола.
Ліна Костенко з донькою, поеткою та культурологинею Оксаною Пахльовською.
 Єжи Ян Пахльовський (пол. Jerzy Jan Pachlowski; 15 травня 1930, Краків — 3
квітня 2012, Щецин) — польський прозаїк, батько української письменниці
та культуролога Оксани Пахльовської. Перший чоловік української поетеси Ліни Костенко.
Ліна Костенко з чоловіком, Василем Цвіркуновим.
З донькою та онукою
 Її вислови завжди влучні і не втрачають актуальності.
• Троянда — як кохання, може завдати болю, якщо не вмієш її узяти.
• Любов — це насамперед відповідальність, а потім уже насолода, радість.
• Там, де в жінок не розвинуте почуття честі й гідності, процвітає моральне
невігластво чоловіка.
• Огидна річ — наша терплячість. Наша звичка відмовляти собі у всьому. Так все
може відмовитися від нас.
• Скільки нас, людства, вже є на планеті? Мільярдів шість? І серед них українці,
дивна-предивна нація, яка живе тут з правіку, а свою незалежну державу будує
оце аж тепер.
• Мова солов'їна, а тьохкають чортзна-що.
• Людям не те що позакладало вуха — людям позакладало душі.
• Люди, як правило, бачать світ у діапазоні своїх проблем.
• А секунди летять. Отак можна вмерти й нічого не встигнути. Встигаєш тільки
втомитися.
• Будні роблять людей буденними.
• Люди вимагають правди — їм сервірують брехню.
• Мені обридли конфесії з політичним підтекстом. Московський патріархат,
київський патріархат. Один всія України, і другий всія України. В очах
двоїться — хто ж із них усіїший?
• І хто б там що кому не говорив, а згине зло і правда переможе!
Усе моє, все зветься Україна
Буває, часом сліпну від краси.
Спинюсь, не тямлю, що воно за диво,–
оці степи, це небо, ці ліси,
усе так гарно, чисто, незрадливо,
усе як є – дорога, явори,
усе моє, все зветься – Україна.
Така краса, висока і нетлінна,
що хоч спинись і з Богом говори