«В безсмерті холодно. І холодно в житті. О боже мій!

Де дітися поету?!» Творчість шістдесятників як

закономірна реакція на виклики часу.

РОБОТУ ВИКОНАЛА
УЧЕНИЦЯ 11-А КЛАСУ
ОСМАНОВА ЖАСМІН
Зміст
 Передумови шістдесятництва
 Розвиток
 Вирішення національної проблеми
 Діяльність руху
 В.Стус
 Арешти, заслання письменника
 Утиски шістдесятників
 Сенс фрази:«В безсмерті холодно. І холодно в житті. О боже мій! Де дітися
поету?!». Мої висновки.
 Передумови шістдесятництва

 Після смерті Сталіна почалась

десталінізація. Хрущовська «відлига»
посприяла пробудженню громадської
активності та національному відродженню
України. В грудні 1960го року в журналі
«Юність» з`явилась стаття під назвою
«Шістдесятники». Вона і дала назву
Жорстокий тоталітарний режим, русифікація, нерівність
поколінню творчої інтелігенції 60х.
між суспільством і владою, недотримання положень
існуючої Конституції, національна проблема,
відірваність від західної культури – все це не
задовольняло молоде творче покоління, та стало
передумовами для створення шістдесятництва.
 Розвиток
У Києві ЦК Комсомолу ініціювало створення Клубу творчої молоді. КТМ
містився у кінозалі "Жовтневого" палацу. Радянська влада навіть не
підозрювала, що власними руками надає свободу. Саме тут, практично під
носом у ЦК, визрівало ціле покоління бунтарів. І хоч вони спочатку не
цікавилися політикою, політика зацікавилася ними. Подібні клуби
виникли у Львові, Харкові, Одесі та Дніпрі. Вони влаштовували поетичні
вечори, неформальні виставки, вистави, кінопокази, слухали джаз. Все
дихало молодістю і свободою,українською свободою.

До Клубу належали Ліна Костенко, Іван Світличний, Іван

Дзюба, Євген Сверстюк, Михайлина Коцюбинська, Алла
Горська, Василь Стус, Іван Драч, Микола Вінграновський,
В'ячеслав Чорновіл та багато інших талановитих людей. З цим
колом зблизилися старші українські патріоти, які вижили у
сталінській м'ясорубці: Борис Антоненко-Давидович, Григорій
Кочур, Надія Суровцева.
Вирішення національної проблеми

«Шістдесятництво» – мирна, ненасильницька форма опору

та боротьби. Вони мали шляхи розв`язання національної
проблеми:
 Захист рідної мови
 Вивчення і пропагування історії України
 Звільнення від стереотипів «соціалістичного
інтернаціоналізму»
 Спротив русифікації українського життя
 Популяризація досягнень в галузі літератури і
мистецтва серед населення
 Діяльність руху
«Сучасник» і львівський «Пролісок» стали центрами
громадської діяльності шістдесятників. У клубах
відбувалися літературні зустрічі, вечори пам'яті, театральні
постановки, де молоді митці формували власний світогляд
та світобачення своїх слухачів і читачів. З середини 1960-х
шістдесятники розпочали формування політичної опозиції
комуністичному режиму і незабаром стали активними
учасниками дисидентського руху в Україні, зокрема як
члени Української гельсінської групи
На початку 60-х була активна участь у роботі Клубу творчої
молоді, навколо якого гуртувалися Дзюба, Сверстюк,
Світличний, Горська, Танюк, Симоненко та багато інших
молодих митців. Уже перші акції КТМ - постановки вистав за
творами напівзаборонених Миколи Куліша та Бертольда
Брехта, вечори молодої поезії, вечори пам'яті Леся Курбаса та
Василя Симоненка, поетичні акції біля пам'ятника Шевченкові
- одразу потрапили «на олівець» до «компетентних органів». 8
квітня 1963 року на ідеологічній нараді секретар ЦК КПУ з
ідеології Скаба відкрито дав сигнал до погрому молодих:
«Формалістичні викрутаси зі словом неминуче призводять до
затемнення ідейно-художнього змісту твору»
В.Стус

Василь Стус - видатний український поет, правозахисник. Народився у с. Рахнівці на

Вінниччині в селянській родині. Після закінчення школи вступив на історико-
філологічний факультет педінституту. У студентські роки Стус постійно й
наполегливо працював у бібліотеці. Також працював учителем української мови й
літератури. Згодом вступив до аспірантури Інституту літератури ім. Т.Шевченка АН
УРСР із спеціальності "Теорія літератури. Належав до Клубу творчої молоді, який
очолював Лесь Танюк. У 1965 під час прем'єри кінофільму "Тіні забутих предків" у
кінотеатрі "Україна" Стус разом з Іваном Дзюбою, В'ячеславом Чорноволом, Юрієм
Бадзьо закликав партійних керівників і населення столиці засудити арешти
української інтелігенції, що стало першим громадським політичним протестом на
масові політичні репресії в Радянському Союзі у післявоєнний час. За участь у цій
акції його відраховано з аспірантури. Працював у Центральному державному
історичному архіві. У 1970 у Брюсселі виходить книжка віршів поета "Веселий
цвинтар". Поезія Василя Стуса характеризується ліричністю, мелодійністю, її
основу становить усвідомлення внутрішньої свободи, готовності до боротьби за
кращу долю народу і України.
Арешти, заслання письменника
Літературна діяльність поета, його звернення у вищі партійні інстанції з
протестами проти порушення людських прав і критичними оцінками
тогочасного режиму спричинили арешт у січні 1972. На початку вересня 1972
київський обласний суд звинуватив його в "антирадянській агітації й
пропаганді" та засудив до 5 років позбавлення волі і 3 років заслання.
Покарання відбував у мордовських і магаданських таборах. Після звільнення
повернувся до Києва, працював на київських заводах, вступив до Української
гельсінської групи, продовжував правозахисну діяльність, зокрема, виступав на
захист репресованих членів УГГ У травні 1980 заарештований вдруге, визнаний
особливо небезпечним рецидивістом і у вересні засуджений до 10 років таборів
особливого суворого режиму та 5 років заслання. Табірними наглядачами
знищено збірку з приблизно 300 віршів. На знак протесту проти жорстокого
поводження табірної адміністрації з політв'язнями кілька разів оголошував
голодовки. У січні 1983 за передачу на волю зошита з віршами на рік був
кинутий у камеру-одиночку. У 1985 Г. Бьолль висунув творчість Стуса на
здобуття Нобелівської премії з літератури. . На знак протесту проти жорстокого
поводження табірної адміністрації з політв'язнями він кілька разів оголошував
Уголодування.
філософії Стуса приваблює ідея «свободи
життєвого шляху», а також власні переконання
в необхідності української культурної автономії
 Утиски шістдесятників
«У 60-і роки був час самвидаву, по руках ходили різні речі, вірші
Симоненка і Костенко, великі праці. Перші арешти у Львові відбулись
у 1965 році. Тоді з’явився наш ідеолог шістдесятництва Чорновіл. Це
тоді була перша хвиля арештів. У 1966 році у Львові відбувались суди
і приходило дуже багато людей, і міліція не давала собі ради.
Пожежники водою розганяли людей. Це була перша політична
демонстрація за совєтського Львова. Потім були арешти і вбивства.
Чорновіл створив Комітет захисту політв’язнів на початку 70-х і почав
виходити самвидавівський журнал «Вісник» Чорновола. КДБ
зрозумів, що не залякав людей. І тут прийшло 12 січня 1972 року, коли
масово арештували інтелігенцію, яка розповсюджувала самвидав. Я
протестував проти судів і арешту дружини. Це була найбільша
репресивна хвиля в Радянському Союзі. Потім ще тривали поодинокі
арешти аж до кінця 80-х», – розповів Ігор Калинець, очевидець

У 1972 році були засуджені 89 шістдесятників, з них 55 – із Західної

України. Судові процеси тривали до осені. Майже всіх арештованих
засудили.
Сенс фрази:«В безсмерті холодно. І холодно в житті.
О боже мій! Де дітися поету?!». Мої висновки.

Як можна побачити шістдесятникам важко було існувати навіть у добу

«відлиги», де радянська влада ніби допомагала у розвитку творчої діяльності. І
тоді інтелігенція знала, що якщо ти відстоюєш національну ідею, рідну
культуру та свободу українського народу , то на тебе рано чи пізно чекатимуть
арешти, заслання та катування. Сам приклад В.Стуса свідчить про незламність
духу та впертість у боротьбі за свободу й культуру. Освічених людей нічого не
лякало. Якщо б вони ніяк не діяли, то їх би мучила українська свідома душа.
Отже і в житті холодно, і в безсмерті…