Юрій Яновський.

Творча біографія письменника,

загальна характеристика творчості. Ю.
Яновський і кіно. Романтичність світовідчуття.
Романтизована стихія національно-визвольного
руху (роман «Чотири шаблі»). Роман у новелах
«Вершники» – зразок соцреалізму
 Юрій Іванович Яновський
народився 27 серпня 1902р. на
хуторі Майєрове (нині – село
Нечаївка Кіровоградської
області) у заможній селянській
родині. Він праправнук
Миколи Гоголя, мати
якого походила з роду
Яновських.
 Першими вчителями був
сільський коваль і тесля, який
«розповідав чимало
бувальщин, казок», учив
хлопчину «любити дерево і
людські руки біля нього»,
як згадував письменник
пізніше.

Юрко з сестричкою, 1906

 Навчався в Нечаївській
церковно-парафіяльній школі
(«хаті діда Хоми») та
Єлисаветградському реальному
училищі, яке закінчив із
золотою медаллю 1919 р.
Працював майбутній митець
у різних
установах Єлисаветграда:
статистичному бюро,
робітничо-селянській
інспекції,
управлінні освіти.
 Події національно-визвольних змагань запам’
яталися Яновському мітингами на майдані,
тачанками батька Махна, червоними прапорами,
свистом куль, залитою кров’ю бруківкою.
Ці події назавжди закарбувалися в його пам’яті, а
згодом ожили в повісті «Байгород».
 У 1922 р. приїхав до Києва,
вступив на електрофакультет
політехнічного інституту, бо
марив морем і мріяв будувати
кораблі. Його одногрупником
був майбутній конструктор
космічних кораблів Сергій
Корольов.
 Інженером Яновському не судилося стати:
переважив потяг до літератури. Його перший вірш,
видрукуваний російською мовою в газеті
«Пролетарская правда» 1922 р., називався «Море», а
сам автор сховався під псевдонімом Георгій Ней.

Юрій Яновський (сидить перший

праворуч) серед українських
письменників. 1920-ті роки.
 Перша збірка віршів «Прекрасна Ут»
(Ут – Україна трудова) з’явилася 1928 р.,
коли митець уже був відомий як прозаїк.

В робочому кабінеті Юрія Яновського в Центральному державному архіві-

музеї літератури і мистецтва України
У 1924 р. Яновський дебютував оповіданнями «А
потім німці тікали», «Отаман Вишиваний»,
«Утмек», «Уразабайран», «Лені».

Великого розголосу набула

прозова збірка Яновського
«Мамутові бивні» (1925).
 З 1925 р. письменник мешкав на півдні й працював
на посаді художнього редактора Одеської
кінофабрики, вивчав тонкощі кіномистецтва, писав
сценарії, за одним із яких – «Fata morgana» – 1926 р.
було знято художній фільм. Про співпрацю з
О. Довженком, секрети його художньої лабораторії
Яновський розповів у книжці «Голлівуд на березі
Чорного моря» (1930).

Довженко і Яновський. 1940 рік

 Ю. Яновський переймався проблемами нового для
української культури, мистецтва. Його називали «добрим
генієм українського кіно». Саме він запросив на зйомки до
Одеси молоду красуню Юлію Солнцеву, у яку закохався й
сам, і його приятель О. Довженко.
…Дівчина вибрала Довженка.
 Яновський, вирушивши у відрядження до Харкова,
познайомився з вісімнадцятирічною Тамарою
Жевченко. Вона стала його дружиною в 1928 р. Тамара
працювала в театрі Леся Курбаса, у Театрі революції,
перебравшись до Києва, грала в Театрі юного глядача.
У 1927 р. письменник
переїхав до Харкова,
згодом – до Києва.
1927 р. оприлюднив збірку
оповідань «Кров землі»,
1928-го – роман «Майстер
корабля» – твір, навіяний
Чорним морем, Одесою.
 У 20-ті рр. Яновський
належав до митців, що
групувалися довкола
М. Хвильового, підтримували
його заклики орієнтуватися на
«психологічну Європу»,
прокладати самостійний шлях
новій літературі, плекати в
собі творців, над усе цінувати
мистецькі якості.
 Письменник у різний час
входив до складу
«Аспанфуту», ВАПЛІТЕ,
«Пролітфронту». Проте до
ВУСПП (Всеукраїнської
спілки пролетарських
письменників) його не
приймали як «попутника».
Кілька років (воєнних і повоєнних) Ю. Яновський
працював редактором журналу «Українська
література» (з 1946 р. «Вітчизна»), під час війни як
військовий кореспондент багато їздив по
країні.

Військовий кореспондент 2-го Українського фронту

Ю. Яновський (зліва) і командувач 2-ї повітряної армії,
генерал-лейтенант авіації С. Я. Красовський
Ю. Яновський – поліфонічний
митець. Він писав вірші,
нариси, оповідання, новели,
романи, п’єси, кіносценарії,
публіцистичні статті, займався
перекладацькою діяльністю.
Етапними для Юрія
Яновського стали романи
«Майстер корабля» (1928),
«Чотири шаблі» (1930) та
«Вершники» (1935).
 У 1949 р. Яновському за збірку «Київські
оповідання» було присуджено Державну премію
третього ступеня, напади критиків на його твори
вщухли.

М. М. Бажан (зліва) та Ю. І. Яновський на

письменницькому пленумі;
м. Київ, 24 лютого 1936 р.
Епоха сталінізму не давала простору для творчості
митцеві з широким романтичним поглядом на
життя. Прозаїк написав небагато: трагедію «Дума
про Британку» (1937), книжку оповідань «Короткі
історії» (1940). У роки війни, евакуювавшись до
Уфи, випустив збірку оповідань «Земля батьків»
(1944). Роман «Жива вода» (1947) зазнав
несправедливої критики, автор переробив його під
назвою «Мир» (1956).
 Віддавши найкращі роки прозі, останнє слово в
літературі письменник сказав мовою драматичного
мистецтва. У 1953 р. він видав драму «Дочка
прокурора», яка стала важливою художньою сторінкою
і в українській драматургії середини 50-х рр., і в
тогочасному театральному житті.

Ю. І. Яновський (сидить перший

праворуч) з артистами Московського
державного Камерного театру під час
репетиції п’єси
Яновський опублікував комедію «Райський табір»
(1953), розпочав роботу над тетралогією «Молода
воля» (про молоді роки Т. Шевченка). Тоді ж він
створив сценарії художніх фільмів «Зв’язковий
підпілля» та «Павло Корчагін», документального
фільму «Микола Васильович Гоголь».
25 лютого 1954 р., завершився земний шлях одного з
найбільших українських прозаїків XX ст. Похований
письменник на Байковому цвинтарі у Києві.

Відкриття меморіальної дошки на будинку, у якому

жив
Ю. І. Яновський; м. Київ, серпень 1958 р.
Степ і море любив Яновський любив і
безмежно. умів пожартувати –
оригінально,
Подорожі – одне з віртуозно. Його
улюблених занять, присмішки й кпини
проте без офіціозу, терпів навіть
тому зазвичай ці О. Довженко, який
поїздки мало кому дозволяв
організовувалися подібні речі.
приватно й були
імпровізованими.
Зі своєю дружиною Тамарою Жевченко
Причому роль
майже тридцять подружніх років
«капітана» брав на
був на «ви».
себе Яновський.
Був небайдужий до тварин. Улюблений собака, фокстер’єр Тяпа,
тривалий час жив у квартирі Яновських. Під час війни був
залишений у Києві й щасливо віднайдений після повернення
хазяїна.
роман, за визначенням автора,
найбільш «багатостраждальний» у
його біографії;

один із «найскандальніших» творів

української літератури XX ст;

уперше було порушено тему

визвольного селянського руху
в Україні в революційний час та його
трагічних наслідків;

твір має оригінальну будову –

складається із семи розділів (пісень);
провідна ідея – національна, у цьому
відчутно його зв’язок з українським
романтизмом XIX ст.
«Вершники» стали своєрідним
компромісом письменника
із самим собою;

«... в цій невеликій книжці закладено

три роки роботи, три роки всіляких
думок і самовідчувань, усіляких
життєвих умов» (Ю.Яновський);

у романі вдало поєднано ознаки

народної думи, героїчної поеми й
новелістичного роману;

складається з восьми новел, кожна з

яких – це цілком самостійний
художній твір.
ПРОБЛЕМИ ПОРУШЕНІ В
РОМАНІ

❑ Трагедія роду й народу.

❑ Розпад родини заради ідеї.
❑ Революція й народ.
❑ Політичні платформи різних
партій і політичних сил.
❑ Відданість справі.
❑ Творча праця та духовні
цінності.
❑ Проблема братовбивчої
громадянської війни.
 Твiр сприймається як розповiдь про трагедiю роду,
матерi, Украïни. Трагедiю, що розiгралася в роки
громадянськоï вiйни, а потiм ще довго вiдлунювала
голодом, смертями, репресiями...