Юрій Яновський

Творча біографія. Кіно.

Романтичність світовідчуття.

«…У Яновського вийшло у

світ багато творів, але писав
він протягом свого життя
одну книгу — книгу мудрого
великого Буття» (Микола
Строковський).

Я пам’ятаю сиві скроні

І зір задуманий такий…
(В. Сюсюра «Пам’яті Ю.
Яновського)
 Біографія
Юрій Іванович Яновський народився 27 серпня
1902 року в селі Нечаївці, де колись був хутір пана
Майєра. У квітні 1945 р. Ю. Яновський з уст матері
записав деякі подробиці про свій родовід та місце
народження, а опубліковані вони повністю 1983 р.
Далі - середня освіта, служба в 1919 — 1921 роках у
різних установах, незавершене навчання в
Київському політехнічному інституті, де він бере
участь у літературній студії інституту, входить у
театральні кола столиці, допомагає акторам і
режисерам театру-студії імені Г. Михайличенка у
створенні ряду вистав, виявляючи неабиякі
знання фольклору.
Тоді були опубліковані вірші «Море» (російською
мовою під псевдонімом «Ней»,) та «Дзвін»,
українською під власним прізвищем. Здійснені
газетні публікації в «Більшовику».
Хоча основних літературних успіхів Ю. Яновський
досягне в прозі та драматургії, але написання віршів
не облишатиме його протягом усього життя. Кращі з
них увійшли до збірки «“Прекрасна УТ» (1928), що
була через чотири роки перевидана з деякими
доповненнями. Кілька пізніших поезій датуються
сороковими і п’ятдесятими роками, але в друк не
видавалися. Вони стали відомими лише після смерті
письменника, коли вийшло перше п’ятитомне
зібрання його творів.

Перший прозовий твір — новела «А потім німці

тікали» — опублікований у газеті «Більшовик» 2
березня 1924 р.
1925 р. виходить збірка “Мамутові бивні”, до якої
включені новели, створені на матеріалі конкретних
подій громадянської війни.
1927 рік — збірка «Кров землі», доповнена новими
оповіданнями — «В листопаді», «Байгород»,
«Рейд». У час їх створення Ю. Яновський працював
на Одеській кіностудії. Опублікував книгу «Голлівуд
на березі Чорного моря» про майстрів кіно(1930
року). Пише два нариси про режисера О. Довженка,
оповідання «В листопаді» присвячене саме йому.
Підсумок літературної молодості — два романи —
«Майстер корабля» (1928) та «Чотири шаблі»
(1930).
 Яновський і кіно
Юрія Яновського сучасники називали «добрим генієм
українського кіно». Саме письменник-початківець у березні
1926 року фактично очолив Одеську кіностудію, де впродовж
двох років перед ним змінилося 5 директорів, а творча
віддача потужного на ті часи кіновиробництва вимірювалась
двома повнометражними фільмами на рік.

Номінально керівником Одеської кінофабрики з

листопада 1925 року працював Павло Нечеса. Проте це була
людина далека від мистецтва, через що Яновському – на той
час редактору сценарного відділу, діючого в Харкові,
доручили шевство над кіновиробництвом в Одесі, а згодом
відправили до міста над морем головним редактором
кінофабрики. «Він був потрібен скрізь, і він скрізь був –
згадував Микола Бажан, - бо директор – Павло Нечеса -
беззастережно довіряв йому в усіх творчих справах».
Результат не забарився: за рік кіностудія
випустила 17 фільмів, а чорноморський Голлівуд
перетворюється у Мекку митців – від сценаристів
Бабеля, Каплана і Бажана до артистів Бучми й
навіть столичної кінозірки Юлії Солнцевої. В
яку, до речі, закохуються як сам художній
керівник кінофабрики, так і його друг –
колишній карикатурист газети «Вісті» -
Олександр Довженко, який з легкої руки Юрія
Яновського став кінорежисером.
Перший фільм видатного майстра екрана –
«Перукар Жан Ковбасюк», який вийшов у прокат
з назвою «Ягідка кохання» - став провальним.
Лише завдяки заступництву друга Довженку
дали змогу реабілітуватися. Навіть лише за
відкриття Довженка Яновський вартий вдячної
пам’яті, хоч цим його внесок у становлення і
розвиток українського кіномистецтва не
обмежується.
 «Нагорода» для «доброго генія
українського кіно» не забарилася. 20
серпня 1927 року художнього редактора
Одеської кінофабрики Юрія Яновського
за тиждень до завершення терміну
контракту звільнили з посади за
«абсолютне незнання кінематографії та
псування картин своїм монтажем, а
також за складання гумористичних
написів (йшлося про титри до тоді ще
німих фільмів) чужих радянському
духові».
Прийоми кінематографії письменник використовував і в літературних творах, зокрема в
романі "Вершники". Новели в межах роману нагадують нам окремі сцени в межах
кінофільму. Для посилення динаміки і лаконічності введено ще один прийом — прийом
"напливу кадрів", який широко використовується в кіно. Не встигла закінчитися одна
сцена, ще не вичерпано певну подію, а автор вже говорить про іншу, отже сцени ніби
нашаровуються одна на одну. Таким чином досягається пришвидшення плину художнього
часу.
 Романтичність світовідчуття. Роман «Чотири шаблі».
Коли Юрій Яновський читав книжку і хотів її
оцінити, він питав себе: «Чи взяв би ти її в
далеку путь, по розмитій дорозі, босоніж
ступаючи, у далеку таємну путь? Чи поклав би її
в торбу із хлібом окрайцем, пучкою солі й
цибулиною? Чи достойна вона там у торбі на
плечах лежати всю путь, до хліба торкаючись?
На перепочинку, коли розв'яжеш торбу і з'їси
хліба з цибулиною, чи дасть вона тобі мужність і
радість, щирий захват і приємний біль
мудрості?». У цих словах не тільки естетична
програма письменника. Це — девіз його життя.
Твори письменника й сьогодні захоплюють
читачів, уселяють у них мужність, приносять
незвичайну радість, щирий захват.
Роман «Чотири шаблі» розповідає про
події громадянської війни в Україні.
Перемога революції створила умови
для відродження романтизму. Саме
романтизм козаччини спонукав
чотирьох друзів - героїв роману
«Чотири шаблі»: Шахая, Остюка,
Галата і Марченка - сформувати
бойовий загін для захисту революції.
Під час весілля Шахая у церкві, де
відбувалось вінчання, друзі побачили
козацькі розписи, на яких
зображувалась боротьба козацтва з
ворогами.

Проймаючись національною
свідомістю, друзі вирішили захищати
свою землю так, як це робили героїчні
предки.
Роман побудований у пісенній формі. А
оскільки пісня — один із найлаконічніших
художніх жанрів, то в романі опущено так
звані воєнні будні, завдяки чому досягнуто
стислості й ліризму в художньому
осмисленні теми.

У пісенному зачині автор називає друзів —

«чотири паростки міцного дуба» (тобто
сини великого народу). Вони різні, але
об'єднані спільною метою — захистити
країну. Письменник романтизує подвиги
друзів, показує військову звитягу, козацьку
відвагу та надзвичайну силу. Роман
складається із семи окремих розділів —
новел, що також стало новаторством в
українській літературі.
 Роман «Вершники»
Своєрідним продовженням роману
«Чотири шаблі», який зазнав нищівної
критики з боку представників тоталітарної
системи, став роман Юрія Яновського
«Вершники» (1935). Роман «Вершники»
був написаний письменником ідеологічно
правильно, за всіма вимогами
тоталітарної системи. У ньому
простежується і провідна роль
більшовицької партії, і перемога загону
червоноармійців, і червоний прапор як
символ світлого майбутнього.
 У кожній новелі персонажам надається роль
символів. Символічними є образи братів Половців,
які своїми вчинками спричиняють освячений
більшовизмом розпад людського роду,
символічними є образи їхніх батьків, які
намагаються зберегти рід. Усі герої роману
опоетизовані і сповнені глибокого драматизму, але
діють в реальних обставинах.
«Вершники» — це роман про красу рідного краю
(«Дитинство»), про людське страждання і
витривалість («Лист у вічність»), про жадання
свободи («Чубенко — командир полку»).
Всі герої твору втілюють у собі людське й
національне прагнення героїв збудувати кращий світ
на землі.
З юності Яновського приваблювали цілісні натури:
люди мужні, завзяті, багаті духовно, по-лицарськи
вірні й віддані справі. Боротьба добра і зла у творі
розгортається на тлі мальовничої української
природи. Кожна картина несе в собі національний
колорит. Його відтворенню сприяє мова твору,
насичена приказками, молитвами, замовляннями,
рядками з пісень. Так, у новелі «Дитинство» автор
зображує чудові описи народних звичаїв і свят.
Подекуди в полотно твору вплітаються легенди й
перекази.
Особливістю роману Юрія Яновського «Вершники» є
ще й те, що письменник змалював Україну не тільки в
кривавому протиборстві громадянської війни, а й в
багатих народних звичаях та народній творчості.
Прозаїк, узагальнюючи філософську суть подій, дає їм
оцінку з точки зору загальнолюдських принципів.
 Домашнє завдання

І.Створити портфоліо письменника:

1.Прізвище, ім’я, по батькові
2.Висловлювання письменників про митця
3.Псевдонім
4. Творча спадщина
5.Особливість стильової манери
6.Захоплення

ІІ. Прочитати роман «Майстер корабля»