Одинадцяте грудня

Класна робота
 н і й т в і рє
Худож о їсь
д о я к
завжди ст о м н а
т е
міри про и проти
ч
користь г о с ь . Не
сь ч и ч о
ко г о а т из
т р у в
слід хи о л и ви
. К
читачем вляйте
и ш е т е , уя
п з а в тра
в и
собі, що і що ви
помрете в і т д ля
е т е за п о
п и ш д і т ей.
и х с во їх
л ю б
 с к в і , т ак і
Я в м р у в Мо р а їни.
… и У к
п о б а ч ивш
не с м ер т юя
Перед л і н а , аби
о ш у Ст а
по пр
к с п а л ити
е ре д т им, я і ї, з
п м а т о р
кре
мене в в и й н я ли
моїх
грудей п а л и й ого
е р ц е і зако иєві
с л ю у К
р і д н у зем м на
в н іп р о
дД
десь на л и , д о ле,
г о р і . Пош на
Живучи у вигнанні
л ю д я м
в Москві, він щастя в а н і й,
пору й н о
сумував за
н і й з е млі!
ле
скривав ненависть!
Україною. 
,з
Зникни у б о з т в о!
Щезни,
Поховали Олександра Довженка на
Новодівичому цвинтарі у Москві.
Із російської землі звертався до земляків рядками свого
заповіту: «Богом прошу, візьміть мене додому, до рідної
Десни, до рідної хати, до рідного слова, до рідних тополь,
цвітучих вишень. Якщо нетлінне моє тіло, то хоча б моє
багатостраждальне серце!!!»
Із різних причин не сталося так,
як заповідав Олександр Довженко.
Митець усім серцем прагнув жити в Україні, але саме це
й не було йому дозволено. Олександр Довженко міг
їздити до України лише у відрядження, а решту часу
мусив перебувати в Москві.

Багаторічна туга за Батьківщиною

вилилася в рядках його
надзвичайної кіноповісті 
«Зачарована Десна», яку письменник
створював протягом
1942 – 1956 років.
 Сьогодні ми звертаємося до
автобіографічного твору
«Зачарована Десна», у якому
гармонійно поєднуються два
персонажі: малий хлопчик Сашко й
дорослий філософ-митець.
Щоб зрозуміти філософію життя
дорослої людини, необхідно
зазирнути в чарівний світ її
дитинства.
«Зачарована Десна» ‒ маніфест
величі й краси рідної землі.
Автобіографічна основа твору,
медитативна сповідальність
оповіді. Поєднання минулого й
сучасного. Два ліричні герої:
малий Сашко і зріла людина.
Морально-етичні проблеми,
порушені в кіноповісті
 формувати ключові компетентності:
•уміння вчитися – самоорганізовуватися до навчальної
діяльності;
•емоційно-ціннісна – познайомитися зі змістом
Довженкового автобіографічного твору, проаналізувати
фабулу, коментувати текст твору, визначати основні теми
й мотиви, дати характеристику образам-персонажам,
пояснити роль пейзажу та засобів індивідуалізації героїв;
Вивчити основні ознаки кіноповісті; сприяти
формуванню активної громадянської позиції;
•загальнокультурна – дотримуватися культури мовлення,
удосконалювати вміння зв’язно висловлюватися в
контексті змісту;
•діяльнісна – розвивати аналітичне мислення через
інтеграцію знань про історію, літературу, кіномистецтво;
•соціокультурна – виховувати такі життєво необхідні
риси, як свобода вибору, незалежність думки, дієвість,
політичний оптимізм, бажання зайняти престижне місце
в суспільстві.
 р ж е н е ць ні
і , я н е приве х л ю д е й, ні
«Н стари
о г о с е л а , н і
Я с и н свого
ст ар ілому .
в и н и в ц ч а с н и кам
стар о еж у с у
і в е с ь н а л
с ь я ч асом
часу и ж о б ертаю л ис ь
м . К ол п и в к о
свої і, з якої
до кри н и ц
ю т у л ише
д у , … я робл лять і
во к у р о б
у », я й світ
помилк к і ль к и
б и т и м уть, с і . Ж и ві всіх
ро
д у ш і н ародн и про
я т и м е , а д у ю ч
сто
і н а р о дів, зг нства.
епох и д и т и
з а б у т н і чар
не

Світ одкривається перед ясними очима перших літ

пізнання, всі враження буття зливаються в невмирущу
гармонію, людяну, дорогоцінну. Сумно і смутно
людині, коли висихає і сліпне уява, коли,
обертаючись до найдорожчих джерел дитинства та
юнацтва, нічого не бачить вона дорогого,
небуденного, ніщо не гріє її, не будить радості ані
людяного суму. Безбарвна людина ота, яку
посаду не посідала б вона, і труд її, не зігрітий
теплим промінням часу, безбарвний».
 О. Довженко як письменник
формувався ще з дитинства,
коли Сашко дивився у світ
широкими очима, коли «була
ще дівкою Десна, а він
«здивованим маленьким
хлопчиком». Саме тоді він
побачив первозданну красу
світу, а вже пізніше творців цієї
краси – простих трудівників.
Всі, хто знав О. Довженка,
стверджують, що він любив
землю і красивих людей.
Епіграф уроку:
Хлопчик,
зачарований Десною,
Виріс, щоб усіх нас чарувать.
Щоб усе, що в душі, в серці, в мислі
Визріло з дитячих давніх літ,
Повернуть народові, як пісню,
Як надії слово, мрії зліт.
Петро Дорошко
 «Головна роль кінематографа -
це відображення процесів нашої
сучасності. Я - режисер, який
завжди служив у своїй творчості
проблематиці сучасного дня»

Чому О. Довженко вирішив написати

твір «Зачарована Десна» (твір про
минуле) адже, за його словами, він –
режисер, який показує проблеми
сучасного дня?
 Довженко продовжив традиції

Тараса Шевченка
«Мені тринадцятий
минало» Івана Франка «Малий Мирон»
 а , п и шучи
р
«А вчо дитинство,
г а д и про а , про
сп о д ід
о х а ту, про обі у
пр д и н с
с, о ньці
сінокі н ат о
ен ьк ій кім Б оже
мал к а в .
в ся і п ла
см і я
с к і ль ки ж
мій,
о і д о брого
р е к р асног и т т і, що
п ж
л о в моєму вже не
бу н ік оли
и - ільки
нікол я ! С к
н етьс
Перші записи у «Щоденнику», п о в е р
а Д е с ні, на
краси
н
з ь -у с юди,
які стосуються «Зачарованої
к о с і і скрі н е моє
ін о л я
Десни», датуються 1942 роком. с
ті л ь к и не г ..»
Зокрема, 5 квітня Довженко куди е в н е око.
занотував: душ
Розповідь у кіноповісті
ведеться у двох
площинах:

—     бачене і відчуте —     філософські

малим Сашком, який роздуми досвідченого
лише починає пізнавати митця-патріота.
навколишній світ;
«Літературознавці»
«Режисери»

«Сценаристи»
 «Літературознавці»
Створити в належній послідовності
«кадри» до фільму «Світ малого
хлопчика»
•Відомо, що довгий час Довженко
був за межами України, але чому
М. Жулинський стверджує, що він
залишився на березі Десни?
•Яким вам уявляється головний
герой повісті?
• Чому хлопчик всіх у сім’ї вважає
грішними? Чи насправді це так? А як
вважаєте ви?
• Чим виправдовує Сашко цю
гріховність?

•На яких
моральних
засадах
виховувався
малий Сашко?
Моральна краса й духовна
велич людини в кіноповісті

Духовні витоки
письменника-
драматурга
 Чим був наповнений
світ Сашка?
… вірили у матір божу і святих –
Миколая - угодника, Петра, Іллю,
Пантелеймона. Самого Бога не те
щоб не визнавали, а просто з
делікатності не наважувались
утруждати безпосередньо.

Жили ми в повній
Всі були народжені для любові гармонії з силами
і мали талант до неї. природи.
 У малині лежав повержений з
небес маленький ангел і
плакав без сліз.
З безхмарного блакитного
неба якось несподівано упав
він на землю і поламав свої
тоненькі крила коло моркви.
Це був я.

Маленький
Сашко
Здивований маленький
хлопчик із широко
розкритими зеленими
очима.
 Сашко дитячим серцем розумів, що батькам жилося нелегко та
не міг пояснити чому. А ставши дорослим, згадував: «Було в
минулому житті батьків багато неладу, плачу, темряви й жалю.
Всі прожили свій вік нещасливо, кожен по-своєму — і прадід,
і дід, і батько з матір’ю».

Та все ж з дитинства запам’яталися уроки

людяності, доброти, які він одержав від своїх
рідних. Батько цінував людей працьовитих,
чесних, талановитих. Безкорисливості
навчився у батька, ніжності - в матері,
мудрості і доброти — у діда Семена.
 «Любив дід добру бесіду «…Добра людина
й добре слово». поїхала, дай їй Бог
здоров’я,— говорив
дід, коли
подорожній
нарешті зникав у
«Одні тільки кущах».
бажання творити
«… Нікому й ніколи
добрі діла й
не заподіяли зла на
зостались при
землі, не вкрали, не
мені на все
вбили, не одняли, не
життя».
пролили кров. Знали
мир, щедроти й
добро».
Щоб поновити свою святість, Сашко вирішив «творити добрі
діла» — не їсти скоромного цілий тиждень, носити дідові
воду, ходити до церкви або рятувати ластів’ят, як вони
повипадають із гнізда. Але пташенята не падали, і Сашко
надумав піти на вулицю шанувати великих людей. Казали,
що за це прощається багато всіляких гріхів на тім світі.
 «Режисери»
Яке місце в житті людей
займає праця?
Створити в належній послідовності
«кадри» до фільму «Хто і як
прищепив любов О. Довженку до
праці й повагу до трудівника.
Як це показано у творі?»
 У сім’ї всі завжди були в роботі.
Серед таких людей і виростав
Сашко. Він бачив, що всі зранку
до вечора трудилися, навіть
собака Пірат «носив з городу
огірки в зубах і складав у саду в
одну купку». Тож і хлопець не
відставав: носив дрова до куреня,
розводив вогонь, чистив
картоплю, збирав ожину, гріб
сіно.
 Найстарше
покоління
Довженків

Прадід Тарас - старійшина роду Довженків. Нагадує

Дажбога: «Голос у нього був такий добрий, і погляд
очей, і величезні, мов коріння, волохаті руки були такі
ніжні, що , напевно, ніколи й нікому не заподіли зла
на землі, не вкрали, не вбили… Знали труд і мир,
щедроти і добро».
 Дажбог – бог сонця, жнив.
У міфах – один з перших царів,
тіло якого народилося з дерева,
а душа – з вогню.

Коріння –
основа роду,
прадід і є його
основою.
 На погребні любив спати дід, який
малому Сашкові нагадував Бога або
святого Миколая. Звали його Семеном.
Святий Миколай боронить людей від стихійних лих,
особливо на воді, опікується вдовами й сиротами,
покровитель шлюбів. Миколай Чудотворець —
старший серед усіх святих, тримає ключі від неба,
перевозить душі на «той світ», опікується загиблими
воїнами, володар вітрів і штормів.
 Більш за все на світі любив дід сонце, особливо в полудень, коли воно
припікало так, що всі ми, й наш кіт, і собака, і кури ховалися під
любисток, порічки чи в тютюн. Тоді йому була найбільша втіха… Він
прожив під сонцем коло ста літ, ніколи не ховаючись у холодок. Так під
сонцем на погребні, коло яблуні, він і помер, коли прийшов його час.
А ще любив кашляти. Кашляв він часом так довго й гучно, що скільки
ми не старалися, ніхто не міг його як слід передражнити. Його
кашель чув увесь куток. Старі люди по дідовому кашлю вгадували
навіть погоду.
Він був високий і худий, з білою бородою.
Пахнув теплою землею і трохи млином,
знав письмо і в неділю любив урочисто
читати Псалтир. Ні дід, ні слухачі не
розуміли прочитаного, і це завжди
хвилювало їх, як дивна таємниця.
«Він був наш добрий дух лугу і риби. Гриби й ягоди збирав
він у лісі краще за нас усіх і розмовляв з кіньми, з
телятами, з травами, з старою грушею і дубом — з усім
живим, що росло і рухалось навколо».
 Найкращою рибою дід вважав линину. Він не ловив линів у
озерах ні волоком, ні топчійкою, а якось неначе брав їх з води
прямо руками, як китайський фокусник. Вони ніби самі
пливли до його рук. Казали, він знав таке слово.
 «Отак, як дід любив сонце, так його мати, що її … звали
Марусиною (прабабуся), любила прокльони».   Вона
проклинала все, що попадалось їй на очі,— свиней, курей,
поросят, щоб не скугикали, Пірата, щоб не гавкав і не
гидив, дітей, сусідів. Кота вона проклинала щодня по два-
три рази так, що він трохи згодом був якось захворів і здох
десь у тютюні.
 Вона була малесенька й така прудка, і очі мала
такі видющі й гострі, що сховатись од неї не могло
ніщо світі. Їй можна було по три дні не давати їсти.
Але без прокльонів вона не могла прожити й дня.
Вони були її духовною їжею. Вони лились з її вуст
невпинним потоком, як вірші з натхненного поета,
з найменшого приводу. У неї тоді блищали очі й
червоніли щоки. Це була творчість її палкої,
темної, престарілої душі.
 Одарка Єрмолаївна — матір Сашка. Була невтомною
трудівницею, найбільше в житті любила «саджати
що-небудь у землю, щоб проізростало.
Коли вилізає з землі всяка рослиночка,
ото мені радість».
 Багатий город, на якому росло все, — то праця її рук.
Цілими днями жінка клопоталася по господарству, у
любові до праці виховувала своїх дітей. Її життя було
тяжке: у родині часто спалахували сварки, нерідко
доходило й до бійок; Одарка мусила пережити смерть
своїх дітей, що й підкошувало сили, забирало красу.
 Була богомільною й дуже
забобонною. Цю її рису
письменник змальовує з
гумором:
«Сама мати божилася, що
буде в раю між святими, як
боляща великомучениця,
що годує ворогів своїх —
діда й бабу — та догоджає
їм. Мати молилася святому
Юрію Побідоносцеві, що
топтав змія лошаком, і отак
благала потопити її
ворогів — батька, діда й
бабу, що занапастили їй
життя».
Вона вірила в різні народні прикмети, чари. Клялася, що
ще в дівочі роки їй уві сні явився святий Юрій та сказав,
що його іменем вона буде робити людям добро:«З того
часу, щось років через десять чи двадцять, мати
об’явила себе ворожкою і почала лікувати людей від
зубів, пристріту й переляку, хоч і сама хворіла».
Батько Петро Семенович -
принциповий, благородний,
безкорисливий, завжди готовий
прийти на допомогу слабшому,
працьовитий.
«Багато бачив я гарних людей, але такого, як батько, не бачив.
Голова в нього була темноволоса, велика, і великі розумні сірі
очі, тільки в очах чомусь завжди було повно смутку: тяжкі
кайдани неписьменності і несвободи. Весь в полоні у сумного і
весь в той же час з якоюсь внутрішньою високою культурою
думок і почуттів». 
 «Скільки землі виорав, скільки
хліба накосив! Як вправно робив,
який був дужий і чистий. Тіло
біле, без єдиної точечки, волосся
блискуче, хвилясте, руки широкі,
щедрі…  Жарт любив, точене,
влучне слово. Такт розумів і
шанобливість. Зневажав
начальство і царя».
 Одне, що в батька було некрасиве,— одяг. Ну такий носив одяг
негарний, такий безбарвний, убогий! Неначе нелюди зухвалі,
аби зневажити образ людини, античну статую укрили брудом і
лахміттям. Іде було з шинку додому, плете ногами, дивлячись у
землю в темнім смутку, аж плакать хотілось мені, сховавшись в
малині з Піратом.
 І все одно був красивий,— стільки
крилося в нього багатства. Косив він
чи сіяв, гукав на матір чи на діда, чи
посміхався до дітей, чи бив коня, чи
самого нещадно били поліцаї,—
однаково. І коли він, покинутий всіма
на світі вісімдесятилітній старик,
стояв на майданах безпритульний у
фашистській неволі і люди вже за
старця його мали, подаючи йому
копійки, він і тоді був прекрасний.
«З нього можна було писати лицарів, богів, апостолів, великих
учених чи сіятелів, — він годивсь на все. Багато наробив він
хліба, багатьох нагодував, урятував од води, багато землі
переорав, поки не звільнився від свого смутку».
 «…батько так ненавидів
всякий недостаток, що
навіть саме слово «бідність»
не вживав відносно своєї
особи. Замість «моя
бідність» він міг сказати
«моє багатство», наприклад:
«Моє багатство не дозволяє
купити мені нові, пробачте,
чоботи».
 Майже в усьому пересічною
людиною був дядько Самійло.

«…не був ні професором, ні лікарем,

ні інженером. Не був він, як уже
можна догадатись по одному його
імені і по тому, що тут писалось, ні
суддею, ні справником, ні попом. Він
нездатний був на високі посади».

«Він навіть не був добрим

хліборобом. Він вважавсь поганим
хліборобом. Його розумових
здібностей не вистачало на сю
складну і мудру професію».
 «…Як і кожна майже людина, він мав свій талант і
знайшов себе в ньому. Він був косар. Він був такий
великий косар, що сусіди забули навіть його прізвище і
звали його Самійло-косар, а то й просто Косар. Орудував
він косою, як добрий маляр пензлем чи ложкою — легко
і вправно. Коли б його пустили з косою просто, він
обкосив би всю земну кулю, аби тільки була добра трава
та хліб і каша».
 «Сценаристи»
Як у «Зачарованій Десні»
розв’язується проблема
«природа і людина»?

Хто є оповідачем у
кіноповісті?
 «Далека красо моя! — звертається
Олександр Довженко до річки, та й не
тільки до неї.— Щасливий я, що народився
на твоєму березі, що пив у незабутні роки
твою м’яку, веселу, сиву воду, ходив босий
по твоїх казкових висипах…»

Наддесення… Місячні ночі

над річкою, світ дитячої
чистоти й святості…

Спогади про Десну

 Через увесь твір проходить образ Десни, сприйнятої
«зачарованими» очима малого Сашка. Поезію
дитинства творить Олександр Довженко у своїй
кіноповісті. В одних рядках — люди, в інших —
природа. А яка чарівна вона навкруги Десни! Природа
у «Зачарованій Десні» живе, безперервно змінюється.
 «Світ одкривається перед ясними очима перших літ
пізнання, усі враження буття зливаються в невмирущу
гармонію, людяну, дорогоцінну». Той невеликий клаптик
землі біля Десни — такий собі земний рай, що його
Довженко не бачив більше ніде у світі у своєму дорослому
житті. Як там пахнуть стиглі яблука й огірки, а яка музика
бринить, коли клепають косу! А яка там щедра природа!»
 Через світосприйняття малого Сашка письменник
змальовує картини сінокосу, багатство літа: «Прокидаюсь
на березі Десни під дубом. Сонце високо, косарі далеко,
коси дзвенять, коні пасуться. Пахне в’ялою травою, квітами.
А на Десні краса! Лози, висип, кручі, ліс — все блищить і
сяє на сонці… І вже я не ходжу, а тільки літаю, ледве
торкаючись лугу. Вбігаю в ліс — гриби. У лози — ожина.
В кущі — горіхи. В озері воду скаламучу — риба…»
 У співжитті з природою люди багатшали душею, чистішали
помислами. І зоряні ночі під час сінокосу, і плескіт весняної води, і,
звичайно, красуня Десна, свята ріка незабутніх Сашкових мрій,—
усе це, безперечно, проніс Олександр Довженко через своє життя.
Гра «Творчий
зорепад»

«Щастя бачити оті

зорі навіть у
буденних калюжах
на життєвих шляхах»
  — автобіографічна повість,
спогади Олександра
Довженка про дитинство в рідному
селі на Чернігівщині. Твір сповнений
тонкого гумору. Повість є гімном річки
Десна, рідному чернігівському краю,
селянам-трудівникам і сільському
способу життя.

Жанр : «Зачарована Десна»  автобіографічна

кіноповість («автобіографічне кінооповідання» )
Тема: щира сповідь письменника про ……………………..
Ідея:  заклик……………………………………………………………
Тема: щира сповідь письменника про
дитинство, сповнене радощів і смутку,
як джерело його духовності й
мистецького таланту.
Ідея: заклик любити життя, цінувати й
берегти все те прекрасне, що робить
людину духовно багатою і щасливою.
 Композиція: 
твір можна поділити (умовно) на
новели «Город», «Хата», «Смерть
братів», «Смерть баби», «Повінь»,
«Сінокіс», «Коні», «До школи»,
ліричні та публіцистичні відступи.

Проблематика:
- природа і людина;
- шлях народу та людини до
щастя;
- прекрасне й потворне в житті;
- покликання, сутність людини;
- добро і зло;
- життя і смерть.
 «Погляди Довженка-митця»
на життя, свій народ і його
долю, на місію художника»

«Ніколи не треба забувати про своє призначення і завжди

пам’ятати, що митці покликані народом для того, щоб
показувати світові, що життя прекрасне, що само по собі воно
є найбільшим і найвеличнішим з усіх мислимих благ».

01.13. 28
 «Благословенна будь, моя незаймана дівице Десно, що,
згадуючи тебе вже много літ, я завжди добрішав, почував
себе невичерпно багатим і щедрим… Щасливий я, що
народився на твоєму березі, що пив у незабутні роки твою
м’яку, веселу, сиву воду, ходив босий по твоїх казкових
висипах, слухав рибальських розмов на твоїх човнах і
казання старих про давнину, що й досі, дивлячись часом
униз, не втратив щастя бачити оті зорі навіть у буденних
калюжах на життєвих шляхах».
Люди - творці краси, а може, Господь Бог посилає їм таку
красу за щедроти їхніх душ. Дорогі діти, я дуже хотіла б,
щоб кожен із вас так прожив своє життя, щоб на схилі літ
міг сказати про себе словами великого Довженка:
«Заплющивши очі, я ще й досі не маю темряви в душі».

Найзворушливіші і
найтепліші спогади
родом з дитинства.
Дитинство – це те, що
ми втрачаємо в часі,
але зберігаємо в собі.
Пам’ятайте про це!
Перегляньте відеосюжет: ЗНО. Українська
література 11 клас О. Довженко
«Зачарована Десна».
Підготуйтеся до тестової перевірки знань.
Прочитайте оповідання «Мати».
 Ратушна Наталія Миколаївна -
учитель української мови та літератури
Лукашівського навчально-виховного комплексу
«Дошкільний навчальний заклад - загальноосвітня
школа І - ІІІ ступенів»
Чорнобаївської районної ради
Черкаської області