Тема: «Шістдесятники в Україні» (автор Шершень М.С.

На шістдесятництво неабиякий вплив мала новітня американська та

західноєвропейська поезія (Ф.Г. Лорка, В. Вітмен. Г. Аполінер), а також
інтелектуальна, емоційно наснажена проза ХХ століття (Е. Хемінгуей, Дж.
Джойс, А. де Сент-Екзюпері). Художники-шістдесятники черпали натхнення
в модерністичному зарубіжному живописі (В. Ван-Гог, С. Далі, П. Пікассо):

Творчість реабілітованих українських письменників, насамперед митців

Розстріляного Відродження. Імена і творча спадщина відомих представників
національного ренесансу 20-их років (М. Зерова, Г. Косинки, М. Куліша,
Леся Курбаса та ін.) стали доступними після довгих років замовчування.

Народна творчість.
З українського фольклору, давньої міфології та демонології шістдесятники
черпали і по-новому переосмислювали одвічні символи, образи і мотиви,
використовували народно-пісенні, образно-тропеїчні засоби і прийоми
образотворення.

Шістдесятники – назва нової генерації (покоління) радянської та української

національної інтелігенції, що ввійшла у культуру (мистецтво, літературу
тощо) та політику в СРСР в другій половині 1950-х – у період тимчасового
послаблення комуністично-більшовицького тоталітаризму та хрущовської
«відлиги» (десталінізації та деякої лібералізації) і найповніше себе творчо
виявила на початку та в середині 1960-х років.
Започатковане насамперед поетами, шістдесятництво невдовзі набуло
масштабу універсального соціокультурного феномену: літературно-
мистецького, філософсько-ідеологічного, наукового, суспільно-політичного.
В осерді цього руху були такі митці:
- поети (Д. Павличко, Л. Костенко, В.Симоненко, І. Драч, М. Вінграновський,
В. Коротич, Б. Олійник, В. Стус, І. Калинець);
- прозаїки (Григір Тютюнник, Є. Гуцало, В. Дрозд, В. Щевчук, Р. Іваничук,
Н. Бічуя);
-майстри художнього перекладу (зі старших – М. Лукаш, Г. Кочур.
А. Перепадя А. Содомора);
- літературні критики (І. Світличний, І, Дзюба, Є. Сверстюк, М.
Коцюбинська); - малярі та графіки (О. Заливаха, А. Горська, B. Зарецький, Г.
Севрук, Л. Семикіна, В. Кушнір, Г. Якутович, І. Остафійчук, І. Марчук);
- кіномитці
- театральні діячі (режисери C. Параджанов, Ю. Іллєнко, Л. Осика, Л. Танюк,
- актор І. Миколайчук);
- композитори (В. Сильвестров, Л. Грабовський, Л. Дичко, М. Скорик, В.
Івасюк);
- публіцисти та правозахисники (В. Чорновіл, Л. Лук’яненко, В. Марченко, В.
Мороз, О. Тихий, Ю. Литвин, М. Осадчий, Михайло та Богдан Горині.
 Письменники
Здійснювали прориви з накинутих владою шор «виробничого роману»,
позбавленого людинознавчої глибини (П. Загребельний: «День для
прийдешнього», «Спека»; Ю. Мушкетик: «Серце і камінь» та ін.).
Оновлювальні віяння торкнулися й драматургії, де неподільно панував О.
Корнійчук. Глядачі звернули увагу на появу драми О. Левади «Фауст і
смерть», комедії О. Коломійця «Фараони» тощо.
Досить розмаїто постає жанрова система «шістдесятників» (лірична поезія,
балади, притчі, етюди, поеми, сонети, рубаї, ліричні новели, історичні
романи, роман у віршах, химерна проза) і проблемно-тематичні обшири:
традиційні (природа, Вітчизна, народ, історична пам’ять, людина у всьому
багатстві її проявів — суспільне життя, моральність, кохання, творчість) та
нові теми (підкорення космосу, етична правомірність НТР, стандартизація
особистості в умовах новітнього міщанства).
Згодом шістдесятництво гуртувалося не тільки довкола приватних
«кухонних» осередків, але й в офіційно зареєстрованих громадсько-
культурних організаціях – зі статутом, «керівними органами», плановими
заходами. У Києві це був клуб творчої молоді «Сучасник» (голова – Л.
Танюк), у Львові – «Пролісок» (на чолі з М. Косовим), імпульсом до
створення якого став творчий візит до галицької столиці І. Дзюби, М.
Вінграновського, та І. Драча 1962 р. Тут збиралися, щоб обговорити
мистецькі й громадські питання, послухати гарну поезію й музику; клуб
організовував творчі вечори, вистави, виставки. Лунали гострі думки і
«заборонені» слова – «Україна», «нація» (замість «УРСР», «радянський
народ»), поширювалася «нерекомендована» чи й просто «крамольна»
література, зароджувався «самвидав»
Шістдесятники у філателії
22 листопада 2019 року «Укрпошта» ввела в обіг поштову марку
«Шістдесятники. Іван Світличний (1929—1992)» (№ 1786); дизайн Василя
Василенка, номінал 8,00 грн. Марка гасилась штемпелем першого дня в
Києві на художньому немаркованому конверті, який був використаний як
конверт першого дня (КПД). На конверті зображений портрет художниці
Алли Горської (1929—1970).
Режисери
Сергій Параджанов у 1964 року створив кінофільм «Тіні забутих предків»,
який отримав загалом 28 міжнародних нагород. На прем’єрі стрічки Василь
Стус, Іван Дзюба та інші шістдесятники виступили з протестом проти
репресій щодо активістів українського руху
Малярі та графіки
У 1964 році група художників Опанас Заливаха, Людмила Семикіна, Галина
Севрук, Галина Зубченко і Алла Горська взялися створювати вітраж до 150-
річчя Тараса Шевченка у вестибюлі Червоного корпусу Київського
національного університету.
Жорсткі правила вимагали, щоб усі ескізи пройшли затвердження. Їх
затвердили і після цього художники створили макет у натуральну величину.
Роботу назвали «Шевченко. Мати».
Мемуари та спогади
Останнім часом серед помітного пожвавлення художньої документалістики
в українській літературі з’явилося низка мемуарів (спогадів, щоденників,
листів, мемуарних нотаток, колективних збірників спогадів, які часто
супроводжуються різного роду документами) власне шістдесятників, які «без
ретуші і гриму» розкривають ті процеси, що відбувалися всередині
«шістдесятництва», їхні стосунки з тодішньою владою.
Важливим джерелом для усвідомлення ролі та місця окремих постатей і явищ
українського громадського і культурного життя другої половини ХХ століття
стали мемуари безпосередніх учасників тих подій: І. Дзюби, І. Жиленко, М.
Коцюбинської, Р. Корогодського, Є. Сверстюка та інших письменників
У спогадах Л. Кореневича характерною рисою є якась гранична відвертість,
на межі навіть образи на деякі тодішні обставини і людей, які відіграли
вирішальну роль у долі шістдесятників, якась нереалізованість чи втрачена
можливість, бажання не тільки донести своє суб’єктивно-особистісне
бачення, але й наголосити на окремих деталях, які засіли глибоко в його
душі. Він наполягає на тому, що шістдесятництво як явище потребує
відповідального вивчення й дослідження. Автор вважає, що не можна
розглядати всіх під одним кутом зору, адже кожен ішов до цього своїм
шляхом.
У спогаді-есе «Град з крапель смутку» Л. Кореневич будує «історичну
хронологію» подій, пов’язаних із критикою шістдесятників, Ця статті й не
були утаємниченими, варто було звернутися до тодішніх газет, про які зараз
не всім хотілося б згадувати. Він нагадує, що йтиметься про Павла
Загребельного, якого багато хто і зараз вважає «батьком» шістдесятників. І
справді, зазначає Л. Кореневич, П.Загребельний як редактор «Літературної
газети» «пригортав під своє крило молодих, надаючи їм цілі сторінки,
терпляче зносячи погрози й партійні напучування керівних партійних і
літературних мужів, усіх ідеологічних філістимлян з ЦК, які вимагали від П.
Загребельного дати молодих у руки їхні»
Аналіз спогадів, мемуарних нотаток шістдесятників дозволяє зазначити, що
всі різняться за ступенем вияву суб’єктивності-об’єктивності, присутності
(більшої чи меншої) самого автора, емоційністю чи офіційністю викладу,
деталізацією, наявністю портретних характеристик, передачею монологів чи
діалогів . Це залежить від особистості мемуариста, його здатності
реалістично, і водночас колоритно і художньо передати свої спогади.

Зробивши аналіз джерельної бази слід зазначити, що наявна на сьогодні

кількість джерел дає змогу достатньо дослідити такий період в історії
України як «шістдесятництво»