Вісімдесятники — ґенерація в українській літературі, яка заявила про себе в

другій половині 80-х років. Вісімдесятники створили першу в історії повоєнної

української літератури опозицію традиціоналістському дискурсу не у вигляді
опору окремих особистостей, а як феномен нового літературного покоління.
Дискурсивно цей феномен можна розмежувати на постмодерну та неомодерну
складову. На творчості «вісімдесятників» позначився суспільний злам початку
90-х років, що породив так звану «карнавальну рефлексію» в творах
представників покоління (Бу-Ба-Бу, ЛуГоСад, «Пси святого Юра»).
Для «вісімдесятників» властива орієнтація на здобутки європейської
культури, особливо на літературу поставстрійського культурного простору
XX століття (зокрема: Ґеорґ Тракль, Франц Кафка, Мілан Кундера). За
Володимиром Єшкілєвим, неомодерна складова «вісімдесятництва»
виявилась більш органічною щодо поточної літературної ситуації в
Україні, аніж рефлективний постмодерний простір. В межах неомодерної
складової відбувається своєрідна компенсація втрат української
літератури, що пов'язані з її ізоляцією та маргіналізацією в радянськй
період.
Створенню своєрідного канону письменників, приналежних до покоління
«вісімдесятників» посприяла також однойменна антологія, упорядкована Ігорем
Римаруком та видана в 1990 році в Едмонтоні. Творчість вісімдесятників
представлена і в антології «З трьох світів».
На думку Володимира Єшкілєва, серед особливих ознак феномену
«вісімдесятництва» можна назвати такі:
надання домінантного значення формальній складовій твору;
перехід від наративного символізму до інтертекстуального та пошук сенсу
інтертекстуальності як ностальгія за салоном;
відсутність претензії на творення конституативних текстів;
бажання харизматизації через «визнання на Заході» і пов'язані з цим
комплекси та розчарування;
концептуальний урбаністичний індивідуалізм;
тяжіння до синтетичних способів креації.
Основні представники вісімдесятників
Юрій Андрухович
Наталка Білоцерківець
Василь Герасим'юк
Павло Гірник
Ярослав Довган
Іван Малкович
Петро Мідянка
Кость Москалець
Оксана Забужко
Віктор Неборак
Олександр Ірванець
Володимир Цибулько

Стале поєднання патетики з іронією, нахил до стилізаторства і заміна

«ліричного героя» щоразу новою «маскою»
Схильність до гри з текстом і з читачем, містифікаторство (зрештою,
достатньо прозоре), колажність, еротизм, любов до маґічного і
надзвичайного
Нехтування вимогою «писати так, щоб було ясно і конюхові».

Вісімдесятники почали публікуватися за умов уже послабленої цензури в

другій половині 1980-х років. Вони не були соціально ангажованими і мали
тенденцію до іронічного та меланхолійного ставлення до життя.
Вісімдесятники були провокаційним поколінням з перевагою
індивідуалізму над колективізмом у поглядах. не були соціально
ангажованими і мали тенденцію до іронічного та меланхолійного
ставлення до життя. Вісімдесятники були провокаційним поколінням з
перевагою індивідуалізму над колективізмом у поглядах.

На думку Володимира Єшкілєва, серед особливих ознак феномену

«вісімдесятництва» можна назвати такі:
надання домінантного значення формальній складовій твору;
перехід від наративного символізму до інтертекстуального та пошук сенсу
інтертекстуальності як ностальгія за салоном;
відсутність претензії на творення конституативних текстів;
бажання харизматизації через «визнання на Заході» і пов'язані з цим
комплекси та розчарування;
концептуальний урбаністичний індивідуалізм;
тяжіння до синтетичних способів креації.