1. Історико-культурний контекст розвитку української літератури кін.

ХХ
– І чверті ХХІ століть.

Динамічні еволюцiйнi та революцiйнi змiни мали дуже великий вплив на літературу.

1. Радянський період (1917–1991):

 Після Великої Жовтневої соціалістичної революції в 1917 році та створення
Радянського Союзу було проведено політику соціалістичного реалізму, яка
контролювала та регулювала всі сфери життя, включаючи літературу.
 Літературні течії, такі як соціалістичний реалізм, були підтримані владою, в той час як
деякі автори пробували виражати свою творчість через таємні форми або підземні
видання.
2. Розпад Радянського Союзу (1991) та Незалежність України:
 Після розпаду Союзу українська література отримала свободу виразу та можливість
вивчення різноманітних тем і стилів. З'явилися нові тенденції, такі як постмодернізм та
постколоніальність.
 Літературна діяльність стала більш різноманітною, відбувалися експерименти зі
стилями та жанрами, виникали нові напрями в літературі.
3. Культурна самосвідомість:
 Українські письменники стали активно вивчати та відтворювати свою культурну
спадщину, звертаючись до історії, мови та національної традиції.
 Виникали твори, які висвітлювали труднощі національного становлення, пошуки
ідентичності та відображення соціальних змін.
4. Глобалізація та транснаціональність:
 Інтеграція України в світовий культурний контекст та зростання глобальних впливів
привели до взаємодії з іншими літературними традиціями та стилями.
 Автори почали використовувати нові мовні та стилістичні елементи, а також
висвітлювати теми, які відображали глобальні проблеми та тенденції.
5. Інтертекстуальність і мультимедійні технології:
 З появою нових технологій, таких як Інтернет та соціальні мережі, літературна
творчість стала більш інтертекстуальною та взаємодійною.
 Письменники використовують різноманітні мультимедійні формати для вираження
своїх ідей, що розширює межі традиційного письма.

2. Діяльність літературно-художніх організацій та угрупувань.

Мистецьке життя в Україні ХХ століття мало право на існування лише в межах лояльності до
панівної комуністичної ідеології. Усі письменники поділялися за цим принципом на дві умовні
категорії:

 «Попутники», що прагнули дотримуватися принципу об’єктивності мистецтва, не

виступаючи відкрито проти радянської влади.
 «Пролетарські», які у своїй творчості свідомо керувалися ідеологічними
настановами Комуністичної партії;

Угруповання “попутників”:
Ланка:
1924-1926 рр.
Київ
Представники: В. Підмогильний, Є. Плужник, Б. Антоненко-Давидович, Т. Осьмачка, Б. Тенета, Г. Косинка
Була реорганізована в МАРС (“Майстерня революційного слова” 1926-1934 рр.).
ВАПЛІТЕ (Вільна Академія Пролетарської Літератури):
1926-1928
Харків
Утворена за ініціативою М. Хвильового
Керівники: М. Хвильовий, М. Яловий, О. Досвітній
Представники: М. Бажан, О. Довженко, М. Куліш, В. Сосюра, П. Тичина та інші.
Перетворилась на «Пролітфронт» (Пролетарський літературний фронт)
ВАПЛІТЕ в особі Миколи Хвильового розпочала славетну літературну дискусію 1925—1928 рр. і
перемогла в ній, довівши наявність і необхідність національної, специфічної української літератури,
орієнтованої на Європу, а не на Росію.
Неокласики:
«Гроно п’ятірне»
Київ
Представники: Зеров, Рильський, Филипович, Бургардт, Драй-Хмара

“Пролетарські” угруповання:
Плуг (Спілка селянських письменників):
Харків
Керівник – Сергій Пилипенко
Представники: Наталя Забіла, Дмитро Бедзик, Володимир Гжицький
Гарт:
1923-1925 рр.
Керівник – Василь Еллан-Блакитний
Представники: Володимир Сосюра, Павло Тичина, Микола Хвильовий, Олександр Довженко
ВУСПП (Всеукраїнська Спілка Пролетарських Письменників):
Всеукраїнська спілка пролетарських письменників
Представники: І. Кулик, І. Микитенко, І. Ле, Л. Смілянський та ін.
Молодняк:
1926-1932
Представники: С. Воскрекасенко, І. Гончаренко, Я. Гримайло
“Бойовий загон пролетарського фронту”

Еміграція:
“Празька школа”:
Прага
Представники: О. Ольжич, Ю. Дараган, О. Теліга, Є. Маланюк, Л. Мосендз, О. Лятуринська, Н. Лівицька-
Холодна, О. Стефанович та ін.
МУР (Мистецький український рух):
Створений у 1945 р.
Німеччина
Представники: Є. Маланюк, У. Самчук, І. Багряний, Т. Осьмачка, В. Барка, Ю. Косач та інші.
Нью-Йоркська група:
Нью-Йорк
Представники: Б. Бойчук, Б. Рубчак, Ю. Тарнавський, П. Килина, Е. Андієвська, В. Вовк та ін.

Літературні угруповання 80-90-х років ХХ ст. :

“Бу-Ба-Бу” ((Бурлеск-Балаган-Буфонада) – Ю. Андрухович, В. Неборак, О. Ірванець
“Нова дегенерація” – С. Процюк, І. Ципердюк, І. Андрусяк
“Пропала грамота” – Ю. Позаяк, В. Недоступ, С. Либонь
“Західний вітер” – В. Махно, Б. Щавурський, В. Гайда, Г. Безкоровайний
“ЛуГоСад” – І. Лучук, Н. Гончар, Р. Садловський
“500” – М. Розумний та ін.
“Червона фіра” – С. Жадан, Р. Мельників, І. Пилипчук
 3. Літературознавча рецепція систематизації постколоніальної літератури.

Літературознавча рецепція постколоніальної літератури в Україні у XX–XXI столітті

визначається специфікою історичного контексту, національною ідентичністю та
взаємодією з іншими культурами.

1. Постколоніальні образи та теми:

 Українські письменники розглядають теми імперського владарювання,
колоніальної залежності та постколоніальної трансформації.
 Автори досліджують історію країни, взаємовідносини з іншими народами, а
також вплив колоніальної минувшини на сучасні реалії.
2. Мовна проблематика:
 Використання мови стає ключовим елементом української постколоніальної
літератури. Письменники розглядають мовну асиметрію, політику мов та
спробують відновити національну мову після періоду імперської домінації.
3. Поетика самоідентифікації:
 Письменники висвітлюють пошуки національної та культурної ідентичності, а
також визначення місця України в постколоніальному світі.
 Вони досліджують власний досвід та взаємодію з іншими культурами, формуючи
нові концепції себе та свого народу.
4. Глобалізація та взаємодія:
 Українські письменники реагують на глобальні та транснаціональні виклики,
враховуючи вплив інших літературних традицій і культур.
 Їх твори часто містять елементи глобальної культури та віддзеркалюють
взаємодію України з іншими країнами.
5. Інтертекстуальність та діалог з іншими літературами:
 Письменники використовують інтертекстуальні елементи, взаємодіючи з
літературою інших країн та культур.
 Створюються нові літературні коди, які відображають глобальні та національні
впливи.
6. Соціально-політичні аспекти:
 Постколоніальна література України часто ангажується соціальними та
політичними питаннями, зокрема виражає протест проти імперського
владарювання та національної залежності.

4. Модернізм / авангардизм / постмодернізм як ключові маркери сучасної

української літератури.

1. Модернізм:
 Характеристики: Модернізм в українській літературі періоду початку XX
століття характеризується стремлінням до новаторства, відмовою від
традиційних форм і тем, та впровадженням експериментальних стилів.
 Представники: Михайло Вороний, Василь Пачовський, Максим Рильський.
 Особливості: Фокус на естетичних та художніх цінностях, відмова від
стереотипів та пошук нових форм самовираження.
2. Авангардизм:
 Характеристики: Авангардизм в українській літературі в період міжвоєнного
часу визначався рішучим відмежуванням від попередніх традицій,
експериментами з художньою формою, активною взаємодією з іншими
мистецькими напрямами.
 Представники: Микола Хвильовий, Валер'ян Підмогильний.
 Особливості: Пафос самовизначення, акцент на індивідуальній творчості,
експерименти зі стилістикою, змішання жанрів та форм.
3. Постмодернізм:
 Характеристики: Постмодернізм в українській літературі сучасності відображає
руйнування традиційних наративних структур, іронію до історії, активне
використання цитат та алюзій.
 Представники: Юрій Андрухович, Оксана Забужко, Сергій Жадан.
 Особливості: Ігровий стиль, переосмислення класичних жанрів, відсутність
однозначного сюжету, використання метатекстуальності.

Загальні ознаки теми:

 Зміна світогляду: Ця тема відзначає зміну світогляду в українській літературі від

модернізму через авангардизм до постмодернізму, від віри в прогрес та естетичні
цінності до іронічного ставлення до історії та реальності.
 Індивідуальна творчість: У всіх трьох етапах акцент робиться на індивідуальній
творчості, відмові від загальноприйнятих стандартів і пошуках нових форм
самовираження.
 Експерименти з формою: В кожному з напрямів спостерігаються експерименти з
художньою формою, використання новаторських стилів та технік.

5. Основні тенденції розвитку поезії на сучасному етапі (мотиви, образи,

своєрідність поетики).

1. Переосмислення фольклорної традиції:

 Поети активно використовують елементи української фольклорної традиції, але
переосмислюють їх, звертаючись до колективного підсвідомого та архетипів
українського менталітету.
2. Суб'єктивізм та егоцентризм:
 Деякі поети створюють творчість, яка сильно зосереджена на внутрішніх
"еманаціях" власного Я. Егоцентрична та суб'єктивізована творчість акцентується
на індивідуальному досвіді та світогляді.
3. Ірраціональність та ілюзорність:
 Деякі поети виражають ірраціональність та ілюзорність у своїй поезії. Творчість
їх відзначається медитативністю, що виходить за межі реальності.
 4. Соціальна детермінованість:
 Інші поети виражають соціально детерміновану поезію, яка реагує на реальні
соціальні умови через суб'єктивні рефлексії.
5. Адаптація до постмодерної свідомості:
 Література адаптується до постмодерної свідомості, використовуючи елементи
деструкції, децентрації, дегероїзації, пластичності та мінливості художнього
матеріалу.
6. Самостійне мислення та деструкція:
 Сучасна література відзначається самостійним мисленням, аналізом і
деструкцією традиційних літературних форм і жанрів.
7. Поліфонічність та різноманіття:
 Літературний процес є поліфонічним, важко класифікується та відзначається
різноманіттям творчих підходів.

6. Культурне й естетичне новаторство прози А. Дімарова (аналіз однієї повісті зі

збірки «Божа кара» за вибором).

Повість Божа кара :

5. Жанр та Тема:
a. Жанр: Соціально-психологічна повість.
b. Тема: Корупція, боротьба за права громадян, політика в селі.
6. Основні персонажі:
a. Василь Іванович (Колодій) - новий житель села, що намагається змінити ситуацію.
b. Ригорович - локальний владар і представник системи.
7. Ключові елементи сюжету:
a. Василь Іванович приїжджає в село, сподіваючись змінити своє життя.
b. Він намагається поліпшити умови життя, але натрапляє на системну корупцію і
безправ'я.
c. Перевертачі ініціюють гонитву проти Василя, використовуючи різні методи, такі як
погрози та листи з погрозами.
d. Незважаючи на всі труднощі, Колодій вирішує вступити в політику, але обурення
системи та виборців призводить до його поразки.
8. Образи та символіка:
a. "Волга", будівництво нового будинку та інші матеріальні речі виступають як
символи влади і корупції.
b. Вулики та листи з погрозами представляють спроби системи використовувати
насильство та психологічний тиск для підтримки свого статусу.
9. Головна ідея:
a. Повість висвітлює проблеми сучасного села, де система знеекономлена, а корупція
і безправ'я перешкоджають розвитку та поліпшенню умов життя.
10. Мова та Стиль:
a. Мова є реалістичною та насиченою діалогами. Стиль автора спрямований на
відтворення атмосфери сільського життя.
 11. Висновок:
a. Повість залишає враження про те, як суспільство може опиратися на злиденних, які
намагаються внести позитивні зміни.

7.Проза П. Загребельного кін. 90-х років ХХ століття. Художня своєрідність

повісті «Гола душа» (роману «Юлія…» – за вибором).

Проза Павла Загребельного в кінці 90-х років ХХ століття відзначалася значущою та

глибокою художньою своєрідністю. Його твори вражали гострою сатирою, безкомпромісним
фактажем та категоричністю мислення. Загребельний не сховував своїх поглядів і відзначався
високим ступенем публіцистичності, висловлюючи своє ставлення до суспільних явищ та
проблем.

У творах таких як "Стовпо-творіння" та "Кавтаклізма" проявлявся потенціал громадянської

мужності письменника. Його проза була пронизана болючим життєвим досвідом, що
надавало йому особливу актуальність і силу. Важливим елементом творчості Загребельного
була гостра соціальна критика, спрямована на викриття проблем суспільства.

Творчі імперативи письменника були корені знаходили в його розумінні літератури як

джерела духовності народу. Загребельний вважав, що завданням літератури є задоволення
духовних потреб людини, і вірив, що слово має невмирущу силу.

У кінці ХХ століття проза Загребельного еволюціонувала, а його оновлений стиль був

помітний в творах, таких як "Юлія, або Запрошення до самовбивства", "Брухт", "Стовпо-
творіння", "Кавтаклізма". Ці твори розглядали гострі суспільні проблеми між періодом ХХ та
початком ХХІ століття.

Узагальнюючи, проза Павла Загребельного кінця 90-х років вражала своєрідністю,

актуальністю та суспільною ангажованістю, відображаючи власний бачення письменника
щодо літератури та суспільства.

8.Постмодернізм у сучасній українській літературі.

Основні риси укр. постмодернізму: культ незалежної особистості,потяг до архаїки, міфу,

колективного позасвідомого, бачення повсякденного реального життя як театру абсурду,
апокаліптичного карнавалу;

використання підкреслено ігрового стилю, щоб акцентувати на ненормальності, несправжності,

протиприродності панівного в реальності способу життя; суміш багатьох традиційних жанрових
різновидів; сюжети творів — це легко замасковані алюзії на відомі сюжети літератури попередніх
епох, присутній образ оповідача;іронічність та пародійність. Постмодернізм у сучасній українській
літературі виявляється в творчості Ю.Андруховича, Ю.Іздрика, Л.Дереша, О.Ульяненка, С.Процюка,
В.Медведя, О.Забужко.
Постмодернізм характеризується такими рисами:

 Відмова від ієрархії цінностей. Постмодернізм не визнає жодного абсолюту, будь то

істини, моралі, краси.
 Смешення стилів і жанрів. Постмодернізм часто використовує прийоми цитування,
алюзії, пародії, що створює ефект гри та іронії.
 Індивідуалістичне бачення світу. Постмодернізм акцентує увагу на індивідуальному
досвіді та свідомості людини.

Постмодернізм проникнув у всі сфери мистецтва, у тому числі й у літературу. В українській

літературі постмодернізм заявив про себе в 1990-х роках. До його представників належать
такі письменники, як Юрій Андрухович, Іздрик, Юрій Іздрик, Володимир Єрмоленко, Ігор
Римарук, Оксана Забужко, Галина Крук, Андрій Любка та інші.

Особливості постмодернізму в українській літературі

Постмодернізм в українській літературі має такі особливості:

 Актуальність тем та проблем. Постмодерністські твори часто порушують актуальні

проблеми сучасності, такі як глобалізація, постіндустріальне суспільство, екологія.
 Оригінальність та самобутність. Постмодерністські твори відрізняються оригінальним
стилем, образністю, глибиною психологічного розкриття героїв.
 Експериментаторство. Постмодерністи часто експериментують з формою та змістом,
шукають нові виражальні засоби.

Приклади постмодерністських творів української літератури

До постмодерністських творів української літератури належать такі:

 Роман Юрія Андруховича «Перверзія» (1996) – це постмодерністська притча, яка

розповідає про історію людини, яка шукає сенс життя.
 Роман Іздрика «Деміургія» (1996) – це постмодерністський роман-фантастика, який
розповідає про історію людини, яка потрапила в паралельний світ.
 Роман Юрія Іздрика «Культ» (2000) – це постмодерністський роман-антиутопія, який
розповідає про історію майбутнього суспільства, де панує тоталітаризм.
 Роман Володимира Єрмоленка «Життя і смерті графа Калиновського» (2001) – це
постмодерністський історичний роман, який розповідає про історію графа
Калиновського, який жив у XVII столітті.
 Роман Ігоря Римарука «Інший» (2002) – це постмодерністський роман-фантастика,
який розповідає про історію людини, яка потрапила в інший світ.
 Роман Оксани Забужко «Музей покинутих секретів» (2009) – це постмодерністський
роман, який розповідає про історію жінки, яка шукає своє місце у світі.

Значення постмодернізму в українській літературі

Постмодернізм є важливим етапом у розвитку української літератури. Він сприяв

розширенню тематики та проблематики української літератури, увібравши в себе елементи
різних літературних традицій. Постмодернізм також сприяв експериментаторству в
українській літературі, що призвело до створення нових оригінальних творів.

9.«Галицько-станіславська» прозова школа (Ю. Андрухович, Ю. Винничук, Ю.

Іздрик, Т. Прохасько, Л. Дереш). Аналіз одного твору за вибором студента.

"Галицько-станіславська" прозова школа - це певний напрямок чи течія в українській

літературі, яка формувалася на початку та середині 20 століття в Галичині та
Станіславівському (тепер Івано-Франківськ) регіонах.

Основні риси "Галицько-станіславської" прози:

1. Літературне середовище: Головною "пропагандисткою" цього напрямку була група

молодих письменників, які формували новий художній підхід. Серед них були Юрій
Дрогобич, Остап Нижанківський, Олесь Гончар, Іван Багряний та інші. Вони прагнули
створити своєрідний літературний "куточок", відмінний від інших регіонів України.
2. Місцевий колорит: Письменники цієї школи акцентували увагу на галицькій та
станіславській місцевості, розглядали її в особливому світлі, аналізували особливості
культури, традицій, та способу життя.
3. Історична перспектива: Зверталися до історії Галичини, використовуючи історичні
події та образи як основу для своїх творів. Зокрема, багато уваги приділялось подіям
Першої та Другої світових воєн, а також періоду між ними.
4. Психологізм та інтроспекція: Характерне для "Галицько-станіславської" прози
використання психологізму та інтроспекції. Письменники звертали увагу на внутрішній
світ персонажів, їхні думки, почуття, та духовні конфлікти.
5. Соціальна проблематика: Теми соціальної справедливості, боротьби за права
трудящих, проблеми етнічних меншин та інші соціальні питання відігравали важливу
роль у творчості письменників цієї школи.
6. Національний патріотизм: Представники "Галицько-станіславської" прози
висловлювали національний патріотизм, враховуючи історичні обставини та боротьбу
за самостійність української нації.

Ця прозова школа внесла вагомий внесок у розвиток української літератури, привертаючи

увагу до унікальних особливостей Галичини та створюючи відмінні художні твори, які
залишаються актуальними й сьогодні.

Аналіз твору

Для аналізу творчості «галицько-станіславських» прозаїків можна взяти будь-який твір, який
є характерним для їхньої творчості. Наприклад, можна взяти роман Юрія Андруховича
«Рекреації».

Роман «Рекреації» – це постмодерністська притча, яка розповідає про історію людини, яка
шукає сенс життя. Головний герой роману – це молодий чоловік, який опиняється в місті, яке
він не знає. Він не знає, хто він і що йому робити. Він блукає містом, зустрічає дивних людей
і трапляється з дивними подіями.
Роман написаний у характерному для Андруховича стилі. Автор використовує багату
образність, метафори, алегорії, що створює атмосферу таємничості та містики. Роман
порушує важливі філософські питання, такі як сенс життя, місце людини у світі, таємниця
буття.

Аналіз роману «Рекреації» за планом

Тема

Тема роману – це пошук сенсу життя.

Ідея

Ідея роману – це те, що сенс життя потрібно шукати в самому собі.

Герої

Головний герой роману – це молодий чоловік, який не має імені. Він є узагальненим образом
людини, яка шукає своє місце у світі.

Композиція

Роман складається з трьох частин. Перша частина розповідає про приїзд головного героя до
міста. Друга частина розповідає про його пригоди в місті. Третя частина розповідає про його
від’їзд із міста.

Сюжет

Сюжет роману розвивається повільно і нелінійно. Головний герой блукає містом, зустрічає
дивних людей і трапляється з дивними подіями.

10.Проза Ю. Андруховича в контексті постмодернізму. Художня своєрідність

роману «Рекреації».

Проза Юрія Андруховича в творі "Рекреації" відзначається використанням різноманітних

постмодернистських прийомів, що створюють нестандартну художню конструкцію. Автор
ефективно впроваджує елементи бурлеску, буфонади, абсурду, сарказму, іронії та карнавалу,
що є характерними для постмодернізму.

1. Контекстуалізація через інтертекстуальність: Андрухович вдається до використання

інтертекстуальних засобів, вставляючи в текст численні цитати, ремінісценції та алюзії.
Це вказує на прагнення автора створити новий текст, поєднуючи різноманітні
елементи чужих творів. Наприклад, можна вказати наступну цитату: "намагається із
сотень чужих творів, чужих думок, чужих ідей, почуттів, переживань створити цілком
новий твір."
 2. Поліфонія та множинність значень: Автор використовує літературну гру з читачем,
створюючи "ефект колажу" і моделюючи дійсність з елементами ірреальності та
реальності. Застосування поліфонії та подвійного (множинного) навіть множинного
значення до речей, подій і назв вказує на характерний для постмодернізму підхід до
творення тексту. Це виявляється у використанні ремінісценцій, алюзій та гри з іменами:
"Андрухович вдається до літературної гри з читачем, створює ефект колажу, моделює
дійсність шляхом експериментування зі штучною реальністю, ірреальністю, іронізує та
надає подвійного навіть множинного значення певним речам, подіям, власним
назвам."
3. Маргінальність та божевілля як художній прийом: В тексті виявлено картини
божевілля як вияву маргінальності, що є однією з ключових рис постмодерністської
естетики. Зображення карнавалу та висвітлення кульмінаційної межової божевільно-
хаотичної вісі свідчать про прагнення автора показати межовий психічний стан
людини: "Науковці визначають це явище, як маргінальність, що є особливо
популярним принципом для постмодерністів. Картини божевілля, як

11.Творчість В. Шкляра. Поетика роману «Залишенець. Чорний ворон».

Василь Шкляр – один із найпопулярніших українських письменників сучасності. Його твори

відзначаються масштабністю, історичною достовірністю, яскравими образами та глибоким
філософським змістом.

Творчість Шкляра можна поділити на кілька періодів. У першому періоді (1970-ті – 1980-ті
роки) він пише переважно дитячі твори, такі як «Шовкова нитка» (1976), «Черешня в житі»
(1983) та «Шовковий дощик» (1984). У цих творах Шкляр відтворює світ дитинства, його
радість і смуток, його мрії і ілюзії.

У другому періоді (1990-ті – 2000-ні роки) Шкляр звертається до історичної тематики. У цей
період він пише такі романи, як «Праліс» (1986), «Ностальгія» (1989), «Тінь сови» (1992),
«Ключ» (1999), «Елементал» (2001), «Кров кажана» (2003), «Залишенець. Чорний ворон»
(2009). У цих романах Шкляр розповідає про різні періоди української історії, від Київської
Русі до ХХ століття.

У третьому періоді (2010-ті – 2020-ті роки) Шкляр продовжує писати історичні романи, а
також звертається до сучасної тематики. У цей період він пише такі романи, як «Маруся»
(2014), «Троща» (2017), «Характерник» (2019), «Чорне сонце» (2020).

Творчість Шкляра характеризується такими рисами:

 Історизм. Шкляр ретельно відтворює історичний фон, історичні події та історичних

персонажів.
 Героїзм. Творчість Шкляра прославляє героїзм українського народу, його боротьбу за
свободу та незалежність.
  Фольклорний колорит. У творах Шкляра широко використано фольклорні мотиви та
елементи, що створює особливу атмосферу та емоційну тональність твору.
 Міфопоетичні елементи. У творах Шкляра присутні міфологічні мотиви та образи, що
надають йому глибшого філософського змісту.
 Філософічність. Творчість Шкляра часто піднімає філософські питання про сенс життя,
про добро і зло, про місце людини в світі.

Творчість Василя Шкляра має важливе значення для української літератури. Його твори
сприяють популяризації української історії та культури, а також формують національну
свідомість українського народу.

Ось деякі з найвідоміших творів Василя Шкляра:

 Романи:

o «Праліс» (1986)

o «Залишенець. Чорний ворон» (2009)

o «Маруся» (2014)

o «Троща» (2017

o «Чорне сонце» (2020)

 П'єси:

o «Смерть у вишневому саду» (2004)

o «Майстер і Маргарита» (2006)

Шкляр є лауреатом багатьох літературних премій, зокрема, премії імені Івана Франка (1998),
премії імені Максима Рильського (2003), премії імені Тараса Шевченка (2006).

Один з найвідоміших романів Володимира Шкляра - «Залишенець. Чорний

ворон». Цей роман випущений у 2000 році і став справжнім літературним успіхом. Він
розповідає історію головного героя, який після трагічної втрати власної родини
вирішує почати нове життя.

Поетика роману «Залишенець. Чорний ворон» характеризується глибоко

проникливими і психологічними описами переживань головного героя, а також
майстерним використанням мови та стилістичних прийомів. Володимир Шкляр
вдається до вживання символіки, метафор та алегорій, що додають його творчості
багатогранності та глибини.

Поетика роману характеризується такими рисами:

* Історизм. Автор ретельно відтворює історичний фон, історичні події та історичних
персонажів.

* Героїзм. Роман прославляє героїзм українського народу, його боротьбу за свободу та

незалежність.

[Image of Героїзм у романі «Залишенець. Чорний ворон»]

* Фольклорний колорит. У романі широко використано фольклорні мотиви та

елементи, що створює особливу атмосферу та емоційну тональність твору.

* Міфопоетичні елементи. У романі присутні міфологічні мотиви та образи, що

надають йому глибшого філософського змісту.

Роман «Залишенець. Чорний ворон» привертає увагу читачів своєю емоційною силою
та вмінням описати людські страждання і пошуки значення у світі. Текст відкриває
перед читачем широку гаму почуттів та емоцій, залишаючи слід у серцях тих, хто його
читає.

Таким чином, роман «Залишенець. Чорний ворон» Володимира Шкляра є важливою

частиною його творчості і приваблює читачів своєю глибиною почуттів та мовною
майстерністю.

12.Художня версія постаті Володимира Винниченка в романі С. Процюка

«Маски опадають повільно».

В постаті Володимира Винниченка в романі С. Процюка "Маски опадають повільно"

втілюється художня трактація видатного українського письменника. Автор увібрав в
основу свого персонажа реальні риси Винниченка, але й надав йому художній зміст,
що відображає його внутрішній світ і думки.

У цьому романі Винниченко представлений як складна особистість з багатогранними

рисами. Він зображений як авторитетний письменник, соціальний активіст і великий
мрійник. Його роль у літературному світі і в суспільстві відображена з великою
емоційністю та проникливістю.
Автор показує розлом між громадським образом Винниченка і його приватним
життям. Він змальовує внутрішній конфлікт письменника, його пошуки і сумніви.
Винниченко представлений як людина, що шукає своє місце у світі, відстоює свої
переконання і не боїться висловлювати свою думку.

Таким чином, художня версія постаті Володимира Винниченка в романі С. Процюка

"Маски опадають повільно" розкриває його як цікаву особистість з різними рисами,
неоднозначними діями і мріями. Вона дає можливість краще зрозуміти письменника,
його вплив на українську літературу та його місце в історії.

13. Творчість кітчевих авторів (Володимир Цибулько, Олександр Ірванець, Лесь

Подеревʼянський).

Народився 24 січня 1961 року у Львові.

Дитинство пройшло у Рівному. У 1976 закінчив Рівненську середню школу № 18

(1976), і вступив у Дубенське педагогічне училище, яке закінчив у 1980.

У 1989 році закінчив Літературний інститут імені Горького.

Твори перекладалися англійською, німецькою, французькою, шведською, польською,

чеською, білоруською, російською, італійською, хорватською мовами.

17 квітня 1985 разом із Юрієм Андруховичем та Віктором Небораком заснував

літературне угруповання Бу-Ба-Бу. ПідскарбійБу-Ба-Бу.

З 1993 року постійно мешкає в Ірпені під Києвом.

Перша збірка поезій Ірванця «Записки з підпілля» вийшла друком у 1991 році. У ній автор
заявив про себе як про самобутнього поета, який не боїться експериментувати з формою та
змістом.

Наступні збірки Ірванця – «Мандрівник із валізою» (1993), «Повні руки яблук» (1997), «Атлас
світу» (2001), «Сім нот» (2003), «Сім смертей» (2005) – лише закріпили його репутацію
одного з найоригінальніших українських поетів.

У поезії Ірванця поєднуються традиційні та новаторські елементи. Він використовує

різноманітні віршові розміри, ритми, образи та символи. Його поезія часто насичена грою
слів, каламбурами, абсурдом.

Ірванець також є автором п'єс, сценаріїв, публіцистичних статей. Його творчість викликає
неоднозначну реакцію критиків і читачів. Одні вважають його геніальним новатором, інші –
просто провокатором.
Однак, незалежно від того, як ви оцінюєте творчість Ірванця, не можна не визнати, що він –
це яскрава й неординарна постать в українській літературі.

Ось деякі характерні риси творчості Олександра Ірванця:

 Експериментаторство. Ірванець не боїться експериментувати з формою та змістом

своїх творів. Він використовує різноманітні віршові розміри, ритми, образи та символи.
Його поезія часто насичена грою слів, каламбурами, абсурдом.

 Провокаційність. Ірванець часто провокує читача, спантеличує його, змушує

задуматися. Його творчість нерідко викликає неоднозначну реакцію.

 Оригінальність. Ірванець – це самобутній поет, який має свій власний стиль. Його
творчість не вписується в жодні літературні рамки.

Ірванець – це важлива постать в українській літературі. Його творчість вплинула на розвиток

української поезії та культури в цілому.

Ось деякі з найвідоміших творів Олександра Ірванця:

 Поетичні збірки:
o «Записки з підпілля» (1991)
o «Мандрівник із валізою» (1993)
o «Повні руки яблук» (1997)
o «Атлас світу» (2001)
o «Сім нот» (2003)
o «Сім смертей» (2005)
 П'єси:
o «Замок» (1995)
o «Кінець світу» (1997)
o «Снігова королева» (2000)
o «Оскар і Роуз» (2002)
 Сценарій фільму:
o «Снігова королева» (2001)

Ірванець є лауреатом багатьох літературних премій, зокрема, премії імені Івана Франка
(1998), премії імені Максима Рильського (2003), премії імені Тараса Шевченка (2006)
14. Еротичний дискурс сучасної української прози (аналіз одного з творів Ю.
Покальчука, Ю. Винничука, Є. Кононенко за вибором студента).

У романі "Імітація" Євгенії Кононенко виділяється загострене протиставлення між містом і

провінцією, що піднімається до рівня боротьби між Добром і Злом, а також до пошуку
справжнього Добра. Авторка переконує читача, що обидві локації грали фатальну роль у
долях головних героїв, і виражає впевненість у тому, що атмосфера провінції може душити
таланти та непересічні особистості, тоді як столиця, хоча обіцяючи багато, безжально знищує.

За словами Кононенко, багато з героїв роману перебувають у внутрішній суперечливості,

постійно борючись із своїми власними "я" та під впливом мінливих настроїв і почуттів. Ця
внутрішня боротьба обумовлена не лише особистими проблемами героїв, але й контрастом
між столицею і провінцією, яке виступає важливим аспектом їхнього життя.

Зокрема, в романі прослідковується ідея, що провінція, зі своєю задушливою атмосферою, є

негативним впливом, що призводить до загибелі талантів і непересічних особистостей. При
цьому столиця, хоч і обіцяючи багато, в реальності видається місцем, де обіцянки
розпадаються і мрії розбиваються.

Усе це підкріплено цитатами, які вказують на ставлення авторки до обох аспектів: "Задушлива
атмосфера провінції губила таланти", "Столиця багато обіцяла, вабила далекими вогнями і
безжально нищила".

Отже, "Імітація" Євгенії Кононенко не просто розкриває реалії життя в місті та провінції, але й
висловлює глибокий філософський погляд на вічні теми Добра і Зла через призму боротьби
та пошуку власного шляху в цьому світі.

15.Явище жіночої прози в сучасній українській літературі: ґендерний аспект

(Оксана Забужко, Євгенія Кононенко, Галина Тарасюк, Софія Майданська та
ін.). Художня естетика твору Оксани Забужко «Казка про калинову сопілку».

. Продукція обраних авторів, таких як Оксана Забужко, Євгенія Кононенко, Галина

Тарасюк, Софія Майданська та інші, відображає важливий аспект українського
літературного життя.

Це явище можна розглядати як концепцію «жіночої прози», яка є результатом

активної діяльності інтересів і досліджень в сфері гендерних студій. Ці авторки
запроваджують нові погляди на традиційні гендерні ролі та стереотипи і пропонують
комплексний аналіз жіночого досвіду.

Жіноча проза в сучасній українській літературі – це явище, яке характеризується

такими рисами:
Актуальність тем та проблем. Жіноча проза порушує важливі проблеми, які є
актуальними для сучасної жінки, такі як гендерна рівність, домашнє насильство,
сексуальне насильство, материнство, самореалізація.

Жіноча перспектива. Жіноча проза написана з жіночої точки зору, що дозволяє по-
новому побачити традиційні сюжети та образи.

Оригінальність та самобутність. Жіноча проза характеризується оригінальним стилем,

образністю, глибиною психологічного розкриття героїв.

Оксана Забужко, наприклад, відома своїми романами «Польові дослідження з

українського сексу» та «Музей покинутих секретів», у яких досліджується жіноча
сексуальність, статевість та різноманітні гендерні проблеми. Її твори змушують
читачів переглянути традиційні уявлення про жіночу роль у суспільстві.

Євгенія Кононенко, зокрема, займається питаннями політики тіла та самоідентифікації

у своїх творах. Її книги «Блакитний автобус» та «Машиналіга» є історіями про жіноче
тіло, фізичне самопочуття та відношення до нього у сучасному світі.

Галина Тарасюк і Софія Майданська також вносять свій внесок у розвиток жіночої
прози в Україні. В їхніх творах знайти важливі теми, які стосуються гендерних
проблем та викликів українського суспільства.

Загалом, сучасна українська жіноча проза з гендерним аспектом є динамічним і

цікавим явищем в літературі. Вона дає можливість змінити уявлення про гендерні
ролі, розкрити недооцінені аспекти жіночого досвіду та пропонує новий погляд на
сучасне суспільство. Ці авторки є важливою частиною цього процесу та варто
ознайомитися.

«Казка про калинову сопілку» - одна з праць Оксани Забужко, яка є важливим зразком
жіночої прози в українській літературі. У цьому творі авторка поєднує різноманітні
елементи з народного фольклору та інших літературних традицій, щоб створити
особливу художню естетику.

Забужко експериментує з мовою та структурою, створюючи цікаві навколишні образи,

психологічні портрети персонажів та заплутані сюжети. Вона активно використовує
символіку, що має на меті розкрити глибинні теми, пов'язані з жіночою ідентичністю,
сексуальністю та суспільними упередженнями.

Одним з головних елементів художньої естетики в творі «Казка про калинову сопілку»
є використання метафор, скасованість часу та використання автентичних народних
мотивів. Забужко створює містифіковану реальність, де герої розмовляють з
казковими персонажами, а події переплітаються з вигадкою. Це дозволяє їй
висловлювати складні ідеї та враження через красу літературної мови та виразності
образного світу.

Жіноча перспектива – це ще одна важлива риса художньої естетики твору «Казка про
калинову сопілку». Твір написаний з жіночої точки зору, що дозволяє по-новому
побачити традиційні сюжети та образи.

У творі «Казка про калинову сопілку» авторка порушує важливі проблеми, які є
актуальними для сучасної жінки. Вона показує, що жінка – це не просто об’єкт
бажання, а повноцінна особистість зі своїми почуттями, думками, прагненнями.

У цілому, художня естетика твору «Казка про калинову сопілку» є оригінальною та

самобутньою. Твір Оксани Забужко є яскравим прикладом сучасної жіночої прози.

16.Здобутки української «альтернативної» прози (творчість С. Жадана, А.

Дністрового, Л. Дереша, С. Ушкалова). Художня своєрідність творів С.
Жадана «Інтернат», Л. Дереша «Культ».

Українська «альтернативна» проза – це явище, яке виникло в 1990-х роках і

характеризується такими рисами:

 Актуальність тем та проблем. «Альтернативна» проза порушує важливі проблеми

сучасності, такі як соціальна нерівність, війна, насильство, екологічне забруднення.
 Оригінальність та самобутність. «Альтернативна» проза характеризується
оригінальним стилем, образністю, глибиною психологічного розкриття героїв.
 Експериментаторство. «Альтернативна» проза часто експериментує з формою та
змістом, використовує нетипові для традиційної літератури прийоми та засоби.

Серед найвідоміших представників української «альтернативної» прози є Сергій Жадан,

Андрій Дністровий, Любко Дереш, Сергій Ушкалов.

Сергій Жадан – це один із найпопулярніших українських письменників сучасності. Його

твори перекладені на десятки мов світу. У своїх творах Жадан зосереджується на темах
війни, насильства, кохання, дружби.
Андре́ й Дністровий – це письменник, який пише на теми історії, релігії, політики. У своїх
творах Дністровий часто звертається до міфологічних мотивів та образів.

Любко Дереш – це письменник, який пише на теми містики, трансгуманізму, постмодернізму.

У своїх творах Дереш часто використовує експериментальні форми та прийоми.
Сергій Ушкалов – це письменник, який пише на теми соціальної несправедливості, екології,
духовності. У своїх творах Ушкалов часто звертається до фольклорних мотивів та образів.
Художня своєрідність творів С. Жадана «Інтернат», Л. Дереша «Культ»

Твори Сергія Жадана «Інтернат» і Любка Дереша «Культ» є яскравими прикладами

української «альтернативної» прози. Вони характеризуються такими рисами:

 Актуальність тем та проблем. Обидва твори порушують важливі проблеми сучасності,

такі як соціальна нерівність, війна, насильство.
 Оригінальність та самобутність. Твори характеризуються оригінальним стилем,
образністю, глибиною психологічного розкриття героїв.
 Експериментаторство. У творах використовуються нетипові для традиційної
літератури прийоми та засоби.
«Інтернат» – це роман, який розповідає про життя молоді в інтернаті в період війни. У творі
змальовуються важкі умови життя дітей, їхні мрії, переживання, боротьба за виживання.
«Культ» – це роман, який розповідає про молоду жінку, яка потрапляє в таємничий культ. У
творі досліджуються тематика містики, трансгуманізму, постмодернізму.
Обидва твори написані в експресіоністичному стилі. Для цього стилю характерні такі риси:
 Напруга та динаміка.
 Контрастність образів та ситуацій.
 Різко загострена емоційність.
У «Інтернаті» експресіоністична стилістика проявляється в таких прийомах:
 Графічна описовість.
 Використання гіпербол та метафор.
 Наявність фрагментарності та неясності.
У «Культі» експресіоністична стилістика проявляється в таких прийомах:
 Використання символів та алегорій.
 Наявність фантастичних елементів.
 Драматизм та напруженість.
Обидва твори є важливими здобутками української «альтернативної» прози. Вони свідчать
про творчий потенціал сучасних українських письменників і про їхню здатність звертатися до
важливих проблем сучасності в оригінальній та самобутній манері.

17.Неоготична й необарокова проза Вал. Шевчука. Поетика повісті «Сонце

в тумані».
Неоготична й необарокова проза Вал. Шевчука

Василь Шевчук – один із найоригінальніших і найцікавіших українських письменників

сучасності. Його творчість характеризується різноманітністю тем та жанрів, але особливе
місце в ній займає неоготична й необарокова проза.

Неоготика – це літературний напрям, який виник у XIX столітті як реакція на Просвітництво.

Неоготичне мистецтво характеризується такими рисами:

 Захоплення середньовіччям.
 Прагнення до містики та таємничості.
 Використання символізму та алегорії.

Необарок – це літературний напрям, який виник у XX столітті як відновлення бароко.

Необарокове мистецтво характеризується такими рисами:

 Ускладнена стилістика.
 Використання метафор, гіпербол, алегорій.
 Захоплення декоративністю та естетичністю.

Василь Шевчук звертається до неоготики та необароку в таких своїх творах, як повісті

«Сонце в тумані», «Шлях до Івана», «Кентавр». Ці твори характеризуються такими рисами:

 Захоплення середньовіччям. У цих творах дія відбувається в середньовічному світі,

де панує атмосфера таємничості та містики.
 Використання символізму та алегорії. У творах Шевчука часто зустрічаються символи
та алегорії, які мають глибокий філософський зміст.
 Ускладнена стилістика. Твори Шевчука написані в складній, вишуканій стилістиці, яка
створює відчуття естетичної насолоди.

У "Сонці в тумані" Шевчук створює містичну атмосферу, використовуючи багато

описів і образів, які малюють читачеві живописні карти. Через вміння автора
створювати моторні діалоги і монологи героїв, читач поглиблюється в світ сюжету
та відчуває їхні емоції. Повість має свою драматичну інтригу та завершення, хоча
вона не підкорена класичним жанровим канонам. Неоготичний стиль Шевчука
вказує на його захоплення темами та символікою містичного, туманного та
загадкового. Автор експериментує з мовою, створюючи незвичайні образи,
несподівані порівняння та глибоку символіку. Його твори мають загадковий
характер і залишають читача з питаннями та роздумами

Таким чином, повість "Сонце в тумані" Валерія Шевчука є прикладом неоготичної

й необарокової прози, що залучає читача своєю містичністю, багатством описів та
символікою. Цей твір відображає унікальний стиль письменника, який додає нові
виміри до української літератури.

18.Розвиток сучасної української «малої» прози. Художня виваженість

творів В. Даниленка (аналіз двох творів збірки «Сон із дзьоба стрижа»).

Розвиток сучасної української «малої» прози

Одним з популярних напрямків в розвитку сучасної української "малої" прози є

експерименти з формою і структурою тексту.
Письменники часто експериментують з розповідними техніками, використовуючи
нестандартні способи подачі історій.
Крім того, сучасна українська "мала" проза відображає соціальні, політичні та
культурні зміни в суспільстві.
В оповіданнях можна знайти теми, пов'язані зі стосунками між людьми,
психологією, трагічними історіями, а також важливі питання нашого часу.
Українська "мала" проза також стає доступною широкому колу читачів завдяки
інтернету.
Багато авторів публікують свої оповідання на онлайн-платформах і блогах, що
дозволяє швидко знайти і прочитати нові твори.
Розвиток сучасної української "малої" прози свідчить про творчість та енергію
молодого покоління письменників.
Цей жанр продовжує еволюціонувати і вражати своїми яскравими історіями, які
зачаровують читачів усього світу.

Сучасна українська «мала» проза – це різноманітний і багатогранний пласт літератури,

який характеризується такими рисами:

* Актуальність тем та проблем. Твори сучасної «малої» прози порушують важливі

проблеми сучасності, такі як соціальна нерівність, війна, насильство, екологічне
забруднення.

* Оригінальність та самобутність. Твори сучасної «малої» прози характеризуються

оригінальним стилем, образністю, глибиною психологічного розкриття героїв.

* Експериментаторство. Сучасні письменники часто експериментують з формою та

змістом, шукають нові виражальні засоби.

Серед найвідоміших представників сучасної української «малої» прози є такі

письменники, як Василь Шевчук, Сергій Жадан, Любко Дереш, Оксана Забужко,
Євгенія Кононенко, Сергій Ушкалов та ін.

Аналіз двох творів збірки «Сон із дзьоба стрижа»

Для аналізу художньої виваженості творів В. Даниленка можна взяти дві новели з його
збірки «Сон із дзьоба стрижа»: «Сон із дзьоба стрижа» та «Відьмак».

Новела «Сон із дзьоба стрижа» розповідає про історію молодого чоловіка, який шукає
себе в житті. Герой новели – це людина з тонкою душевною організацією, яка прагне
пізнати світ і знайти своє місце в ньому. Однак він не може знайти відповіді на свої
питання, і його життя стає схожим на сон, у якому він блукає по місту, зустрічаючи
дивних людей і трапляється з дивними подіями.

Новела «Відьмак» розповідає про історію старого чоловіка, який живе в маленькому
селі. Герой новели – це мудра людина, яка знає багато таємниць світу. Він допомагає
людям, які звертаються до нього за допомогою. Однак у житті героя є і темна сторінка
– він є чаклуном, який використовує свої знання для зла.

Обидві новели написані в характерному для Даниленка стилі. Автор використовує

багату образність, метафори, алегорії, які створюють атмосферу таємничості та
містики. Новели мають глибокий філософський зміст, вони порушують важливі
питання про сенс життя, місце людини у світі, таємницю буття.

Художня виваженість творів В. Даниленка

Художня виваженість творів В. Даниленка проявляється в таких аспектах:

* Тонкою психологією. Даниленко майстерно розкриває внутрішній світ своїх героїв,

їхні думки, почуття, переживання. Він використовує для цього такі прийоми, як
внутрішній монолог, опис зовнішності, вчинків, оточення героя.

* Оригінальним стилем. Даниленко використовує багату образність, метафори,

алегорії, що створює атмосферу таємничості та містики. Він також використовує
незвичайні сюжети та ситуації, які змушують читача замислитися.

* Глибоким філософським змістом. Твори Даниленка часто порушують важливі

філософські питання, такі як сенс життя

19.Жанрове розмаїття «масової літератури»: детективи, трилери,

мелодрами, кримінальні романи тощо (аналіз одного твору за вибором
студента).

Жанрове розмаїття «масової літератури»

«Масова література» – це література, яка орієнтована на широку аудиторію, насамперед на
читачів, які не мають спеціальної літературної освіти. До «масової літератури» зазвичай
відносять такі жанри, як детективи, трилери, мелодрами, кримінальні романи, фантастика,
фентезі, любовні романи, пригодницькі романи тощо.

Детектив – це жанр літератури, у якому розповідається про розслідування злочину.

Детективи зазвичай мають заплутаний сюжет, який розгортається навколо таємничого
злочину. Читач разом із героєм-детективом намагається розгадати загадку, хто ж став
винуватцем злочину.
Трилер – це жанр літератури, який характеризується напруженою атмосферою, яка
створюється за допомогою таких прийомів, як різкі сюжетні повороти, несподівані події,
таємниці, загрози тощо. Трилери зазвичай розповідають про героїв, які опиняються в
небезпечній ситуації та повинні знайти спосіб вижити.
Мелодрама – це жанр літератури, у якому розповідається про любовні стосунки між героями.
Мелодрами зазвичай мають щасливий кінець, у якому герої знаходять кохання та щастя.
Кримінальний роман – це жанр літератури, у якому розповідається про злочини та їхні
наслідки. Кримінальні романи часто мають детективний сюжет, але також можуть
розповідати про злочини, які неможливо розслідувати.
Фантастика – це жанр літератури, у якому розповідається про події, які неможливо пояснити
законами природи. Фантастичні твори можуть розповідати про подорожі в часі, інші світи,
надприродні явища тощо.
Фентезі – це жанр літератури, який близький до фантастики, але відрізняється від неї тим,
що в фентезі часто зустрічаються вигадані істоти, такі як дракони, ельфи, тролі тощо.
Любовні романи – це жанр літератури, у якому розповідається про любовні стосунки між
героями. Любовні романи зазвичай мають щасливий кінець, у якому герої знаходять кохання
та щастя.
Пригодницькі романи – це жанр літератури, у якому розповідається про пригоди героїв.
Пригодницькі романи можуть розповідати про подорожі, мандрівки, дослідження тощо.
Аналіз одного твору

Для аналізу жанрового розмаїття «масової літератури» можна взяти будь-який твір, який
належить до одного з перерахованих жанрів. Наприклад, можна взяти детективний роман
«10 негритят» Агати Крісті.

Сюжет роману розгортається на невеликому острові, де десятеро людей, зовсім

незнайомих між собою, отримують запрошення від таємничого господаря. Кожне
запрошення містить згадку про попередні злочини, які їх кожного було чи не було
вчинено. Поступово, герої розуміють, що їхня присутність на острові не є
випадковою, а саместійний вбивця починає мститися за вчинені злочини за кожну
з десяти маленьких статуеток негритянців, що їх розмістили під час їх перебування
на острові. Однак, ніхто не знає, хто саме є вбивцею, і починається неймовірна гра
в котрому персонажі з розміщуваних на острові кіп скульптур є наступною
жертвою. Один з найсильніших аспектів цього роману - це майстерний сюжет,
наповнений загадкою та напруженістю. Агата Крісті майстерно поєднала елементи
головоломки, психологічних ігор та непередбачуваних сюжетних поворотів, що
робить кожну сторінку захоплюючою і несподіваною. Автор вдало підмінила
читачів і персонажів, роблячи кожного підозрілим, та яскраво зобразила
психологічні аспекти прямих або побічних відносин героїв між собою. Додатково,
"10 негритят" надає психологічний виклик своїм читачам, продаючи їх до
останнього розділу. Кожна особа, зв'язана зі смертю, зникає з острова, і читачам
потрібно вгадати, як саме вони загинули, переконавшись у їх невинності або
провині. Агата Крісті підносить моральні запитання та підводить під них підсумок в
кіці книги.

«10 негринят» – це детективний роман, який розповідає про 10 людей, які прибувають на
острів, де їхня компанія скорочується на одного члена. Злочинець продовжує вбивати нових
жертв, і герої роману повинні розгадати, хто ж є маніякальним вбивцею.

Роман «10 негринят» має всі ознаки детективного жанру:

 Таємничий злочин. У романі відбувається низка вбивств, які мають спільні риси.
Злочинець залишає на місці злочину загадкові записки, які допомагають героям
розслідувати справу.
 Розслідування. Герої роману – це різні люди, які мають різні мотиви для
розслідування справи. Вони використовують свої знання та навички, щоб розгадати
загадку.
 Несподівана розв’язка. Розв’язка роману є несподіваною для читача. Злочинець – це
не той, хто, на перший погляд, здається винним.

Роман «10 негринят» є одним із найвідоміших детективних романів у світі. Він був
перекладений на десятки мов і екранізований кілька разів.

20.Розвиток сучасної мемуарної прози. Книга Ірини Жиленко «Homo feriens»

як явище сучасної літератури.

Розвиток сучасної мемуарної прози

Мемуарна проза – це жанр літератури, у якому автор розповідає про своє життя, свої
спогади, переживання. Мемуари можуть бути написані як у формі автобіографії, так і
в формі спогадів, щоденників, листів тощо.

Мемуарна проза – це один із найдавніших жанрів літератури. Однак сучасна

мемуаристика має свої особливості, які відрізняють її від мемуарів минулих епох.

Однією з таких особливостей є те, що сучасні мемуари часто є не просто спогадами, а

й роздуми про життя, про себе, про світ. Автори мемуарів намагаються зрозуміти своє
минуле, знайти відповіді на важливі життєві питання.

Іншою особливістю сучасної мемуаристики є те, що вона часто має автобіографічний

характер. Автори мемуарів не лише розповідають про власні життєві події, а й
розкривають свої особисті думки, почуття, переживання.

Однією з видатних книжок, що представляють сучасну мемуарну прозу, є «Homo

feriens» Ірини Жиленко. Це яскравий приклад того, як мемуарна проза може бути
вдячним середовищем для висловлювання складних тем і почуттів.

Книга Ірини Жиленко «Homo feriens» як явище сучасної літератури

Книга Ірини Жиленко «Homo feriens» – це один із найвідоміших творів сучасної

української мемуарної прози. Книга розповідає про життя і творчість письменниц про
її особисті переживання та думки.

«Homo feriens» – це унікальний твір, який не вписується в традиційні рамки

мемуаристики. Книга не є просто спогадами про життя письменниці, а й роздумом про
мистецтво, про творчість, про світ.

Ірина Жиленко не лише розповідає про своє життя, а й намагається зрозуміти його,
знайти відповіді на важливі життєві питання. Вона роздумує про роль мистецтва в
житті людини, про значення творчості, про те, що таке щастя.

Книга має такі значення:

* Літературне значення. Книга «Homo feriens» є одним із найвідоміших творів

сучасної української мемуаристики. Вона написана в оригінальній, вишуканій
стилістиці, що створює атмосферу ліризму та роздуму.

* Історичне значення. Книга розповідає про життя і творчість Ірини Жиленко, яка є
однією з найважливіших постатей української літератури ХХ століття. Книга є
важливим джерелом для вивчення історії української літератури.
* Філософське значення. Книга «Homo feriens» є роздумом про життя, про мистецтво,
про світ. Вона ставить важливі філософські питання, на які кожен читач може знайти
свою відповідь.

. Авторка використовує багату образність, метафори, алегорії, що створює атмосферу

ліризму та роздуму.

«Homo feriens» – це важливий твір, який має значний вплив на розвиток сучасної
української мемуаристики. Книга є яскравим прикладом того, як мемуари можуть бути
не просто спогадами, а й роздумом про життя, про мистецтво, про світ.

21. Стан розвитку сучасної української драматургії (Я. Стельмах, О.Гончаров,

Б.Жолдак, Неда Неждана та ін.).

Багато сучасних драматургів висвітлюють актуальні теми, звертають увагу до сучасного

суспільства, його проблем та трансформацій.

Деякі імена відомих українських драматургів, таких як Ярослав Стельмах, можуть внести
важливий внесок у розвиток цього напрямку. Ярослав Стельмах відомий своєю роботою як
драматурга і режисера, а його творчість може відображати актуальні теми та естетичні
підходи.

У сучасній українській драматургії також спостерігається тенденція експериментування з

формами та стилями, звернення до інтертекстуальності та використання різних мовних
стратегій. Деякі драматурги стежать за традиціями національного театрального мистецтва, а
інші шукають нові форми та способи вираження.

Сучасна українська драматургія також висвітлює різноманіття голосів та перспектив,

відображаючи багатогранність українського суспільства та культури. Активна участь
українських драматургів у театральних проектах, фестивалях та літературних заходах свідчить
про жвавість та розвиток цього напрямку в сучасній культурі.

22. Філософія жінки в повісті Марії Матіос «Москалиця».

Героїня повісті, Марта, є представницею сучасної жінки, що живе в умовах
пострадянської України.

Її філософія відображається у її боротьбі зі стереотипами, соціальними нормами і

обмеженнями.

Вона бореться за своє право на особисте щастя і самовираження, незалежно від

суспільних очікувань.

Одна з головних тем піднімається Матіос у повісті - це традиційні релації між

статями та пошук жінкою свого місця в цьому світі.

Марта бореться зі стереотипами, що прив'язують її до традиційної ролі жінки в

суспільстві, і намагається знайти баланс між своїми особистими бажаннями та
вимогами суспільства.

Філософія Марти також пов'язана з пошуком сенсу життя.

Вона задає собі питання про мету свого існування, про справжнє щастя.

Вона намагається знайти відповіді через різні способи - в релігії, мистецтві, поезії.
Її філософія стверджує, що життя має бути прожите з почуттям і задоволенням, і
ніхто не повинен бути засуджений за свої вибори

. У повісті «Москалиця» Марія Матіос через образ Марти представляє філософію

жінки як буденну боротьбу за визначення себе, самовираження та
самореалізацію в складному світі.

Проходячи через численні випробування, Марта показує, що філософія жінки - це

постійний розвиток, визначення особистої ідентичності та бажання жити за
власними правилами.

23. Художня багатогранність сучасної української поезії. Охарактеризувати одну

поетичну збірку (будь-якого з названих авторів: В. Герасимʼюк «Поет у
повітрі», І. Римарук «Діва Обида», І. Малкович «Подорожник», «Все поруч»,
В. Неборак «Літаюча голова», С. Жадан «Динамо Харків», Ю. Андрухович
«Листи в Україну», Ліна Костенко «Триста поезій» або «Річка Геракліта», Д.
Павличко «Таємниця твого обличчя», «Символ віри»).

Сучасна українська поезія вражає своєю художньою багатогранністю, в якій відображається

різноманіття тем, стилів і технік. Від витонченої лірики до сміливих експериментів із
формою, відіграють роль як класичні, так і сучасні поетичні течії. Поети експериментують
із мовою, використовують інтертекстуальність та глибокий інтелектуальний підхід.
Українська поезія сьогодні — це не лише віддзеркалення сучасних реалій, а й творчий
лабіринт, де зустрічаються різні голоси і традиції, творячи унікальне поетичне полотно.
«Поет у повітрі» є збіркою-концепцією, збіркою-медитацією, збіркою-рефлексією,
концептуальність якої посилюється тим, що суттєву роль у ній відіграє парадигматика
концептів, які вибудовують і спрямовують розвій ліричного сюжету. За авторським
задумом функціями інтелектуально-смислового центру наділений концепт «поет у
повітрі», що став і лейтмотивом усієї збірки, і камертоном її образно-підсвідомих та
символічно-свідомих проекцій, і її назвою-емблемою, що додатковий раз підкреслює її
значущість в ієрархії Герасим'юкової художньої аксіології. Концепт «поет у повітрі»
Василь Герасим'юк провів крізь усю структуру й канву поетичної розповіді,
зосереджуючи з його участю погляд і думку на важливих та ціннісних для нього
мисленнєвих глибинах. Книжка цілком концептуально відкривається віршем, точніше,
першою віршовою варіацією з теми «Поет у повітрі» («Щоб розповісти про хлопчика...»),
що передує трьом її розділам – «Кров і леґіт», «Запеклий джус» й «Анно Афини». У розділі
«Запеклий джус» з'являється варіація з лейтмотивної теми – вірш під уже знайомою
назвою «Поет у повітрі» («ти крук...»), а в заключному розділові «Анно Афини»
відбувається подвійна актуалізація домінантного мотиву – спершу в формі
передостаннього вірша-послання «Поетові у повітрі» («Я знаю, що ти - не я...») та у
завершальному тексті під так само знайомою, але цього разу підсумковою назвою «Поет
у повітрі» («Є вірш, без якого розсиплеться склеп, ніби вірш...»). Перший текст «Поет у
повітрі» («Щоб розповісти про хлопчика...») в структурі поетичних рефлексій виконує
особливу місію: він слугує і прологом, і прообразом, і дзеркальним відображенням усієї
збірки. Він немовби увібрав у себе основні художні клейноди Герасим'юкової книжки:
образну колористичність, елегійну медитативність, ритмостильову розмаїтість,
експресивну пластичність, предметну філософічність. У ньому виокремлені концептуальні
образи, що проведені крізь усю ліричну сюжетику – «Бога», «Господа», «поета»,
«повітря», «тиші», «свічки», «крови», «коня», «грому», «блискавки», «Чорногори», «хмар»,
«снігів», «дороги», «смерек», «пралісів» та, безумовно, «поета у повітрі» й виформовують
концептосферу книжки. До того ж архітектонічна партитура книжки Василя Герасим'юка
увиразнена ще й симфонікою наскрізних інтонацій, образів, мікросюжетів, які, вступаючи
між собою в невидимий діалог, утворюють ефект поетичного багатоголосся. Концепт
«поет у повітрі» наскрізь пройнятий драматизмом: із сенсорною повнокровністю він
ретранслює драматичну сутність парадигми «людина – всесвіт», у межах якої внутрішньо
дисгармонійними є практично усі площини й виміри. Людина «у собі та із собою», «для
інших та з іншими», «у соціумі почуттів та рефлексій», «у контексті природи й природних
начал». Це концепт, сповнений болю та дисгармоній, трагічних відчуттів та відчуттєвости,
загостреної сенсорики та чутливости: «... я став поетом, і це трапилося в повітрі, // у якому
зник дзвін, // себто у другій половині двадцятого століття, // коли вирубали праліси»;
«поет у повітрі, // у якому зник дзвін, // завжди нагадує наймлену плакальницю, // що
голосить, сумлінно перераховуючи // заслуги покійника»; «бо коли задихається поет, //
він покидає повітря // зі свічкою в руці, // щоб той, хто прийде після нього, // не носив
при собі дві». Концепт «поет у повітрі» тонко й поліфонічно варіюється у Герасим'юковій
збірці, будучи репрезентованим ще й двома концептуальними образами, з яких він,
власне, складається, – «поета» й «повітря». - Виходячи з тексту, детально охарактеризуй
тепер збірку «Поет у повітрі»

24. Творчість Є. Пашковського та О. Ульяненка в контексті житомирської

прозової школи (аналіз одного твору за вибором студента).
Творчість Євгена Пашковського та Олеся Ульяненка, які є представниками житомирської
прозової школи, характеризується такими рисами:

 Актуальність тем та проблем. Твори Пашковського та Ульяненка порушують важливі

проблеми сучасності, такі як соціальна нерівність, війна, насильство, екологічне
забруднення.
 Оригінальність та самобутність. Твори Пашковського та Ульяненка характеризуються
оригінальним стилем, образністю, глибиною психологічного розкриття героїв.
 Експериментаторство. Пашковський та Ульяненко часто експериментують з формою
та змістом, шукають нові виражальні засоби.
Євген Пашковський народився у Житомирі у 1955 році. Дебютував у 1988 році збіркою
оповідань «Століття чорних кішок». Є автором романів «Щоденний жезл» (1994), «Храм
сонця» (1997), «Біла ніч» (2000), «Діти пекла» (2003), «Хрести на чорному тлі» (2006),
«Бібліотека душ» (2010), «Світ без кінця» (2015) та інших.

Творчість Пашковського характеризується філософською глибиною та оригінальним стилем.

Автор використовує багату образність, метафори, алегорії, що створює атмосферу
таємничості та містики. Пашковський часто порушує важливі філософські питання, такі як
сенс життя, місце людини у світі, таємниця буття.

Олесь Ульяненко народився у Хоролі на Полтавщині у 1957 році. Дебютував у 1992 році
романом «Сталінка». Є автором романів «Сталінка» (1992), «Інший» (1996), «Країна мрій»
(2000), «Святий Миколай» (2004), «Едем» (2007), «Апокаліпсис» (2010), «Пейзаж з
апостолом» (2015) та інших.

Творчість Ульяненка характеризується соціальною сатирою та аналітичним складом розуму.

Автор часто порушує важливі соціальні проблеми, такі як тоталітаризм, насильство,
екологічне забруднення. Ульяненко також є майстром психологічного аналізу, він майстерно
розкриває внутрішній світ своїх героїв.

Аналіз одного твору

Для аналізу творчості Пашковського та Ульяненка можна взяти будь-який твір, який є
характерним для їхньої творчості. Наприклад, можна взяти роман Пашковського
«Щоденний жезл».

Роман Пашковського "Щоденний жезл" є одним з найвідоміших творів української

літератури. Він був опублікований у 2020 році і вражає своєю оригінальністю й глибиною.

"Щоденний жезл" розповідає історію головного героя, який прокидається в незнайомому

середовищі, не пам'ятаючи свою минулу ідентичність. Він поступово розуміє, що потрапив
до дивного світу, де багато речей виходять за межі звичайного сприйняття реальності. Герой
змушений зробити складний вибір між залученням до цього нового світу або поверненням
до того, що він колись мав.

Одним з ключових елементів роману є впровадження метафоричних зображень, що

спонукають читача до роздумів про власне життя та сутність людського буття. Автор
використовує ці метафори для підкреслення безмежної різноманітності світу, у якому ми
живемо, й невпинної боротьби за ідентичність та самореалізацію.

Також в романі є властивий для творчості Пашковського глибокий філософський підтекст.

Через дивовижний світ "Щоденного жезла" автор задає питання про роль і сенс людського
буття, природню сутність часу, безконечність долі та свободу вибору.

Роман Пашковського "Щоденний жезл" є захоплюючим відображенням складності людського

існування та важливості незалежних рішень у житті. Він залишає читача під враженням та
дає можливість роздумати над глибокими питаннями філософії й сутності людини.

Роман написаний у характерному для Пашковського стилі. Автор використовує багату

образність, метафори, алегорії, що створює атмосферу таємничості та містики. Роман
порушує важливі філософські питання, такі як сенс життя, місце людини у світі, таємниця
буття.

Висновок

Творчість Євгена Пашковського та Олеся Ульяненка є важливим внеском у розвиток

сучасної української літератури. Твори цих письменників характеризуються актуальністю тем
та проблем, оригінальністю та самобутністю, експериментаторством.

25. Твори-симбіонти в сучасній українській прозі. Художня специціка твору

«Визрівання» О. Жовни.

Термін "твори-симбіонти" вказує на такі літературні твори, які поєднують елементи різних
жанрів, стилів або мов. Це сучасний літературний явище, яке виникає внаслідок культурного
розмаїття та інтертекстуальності. Такі твори можуть поєднувати елементи прози, поезії,
документальної літератури, мовлення з мовами різних соціальних груп чи культур.

Вони можуть мати такі основні риси:

1. Гібридність жанрів: Твори-симбіонти можуть поєднувати риси різних літературних

жанрів, створюючи нові форми вираження.
 2. Мовленнєва експериментальність: Автори можуть експериментувати з мовою,
використовуючи різні мовні реєстри, діалекти, жаргони та інші специфічні мовні
форми.
3. Інтертекстуальність: Такі твори активно користуються інтертекстуальністю,
включаючи цитати, алюзії та посилання на інші твори, культурні коди чи історичні
події.
4. Соціокультурна змішаність: Тексти можуть відображати різні аспекти сучасного
суспільства, а також взаємодію різних культур та соціальних груп.
5. Ідентичність та багатоголос'я: Такі твори можуть досліджувати різноманітні аспекти
ідентичності та включати голоси різних осіб чи спільнот.

Прикладами творів-симбіонтів можуть бути літературні тексти, які комбінують у собі

елементи мемуарів, репортажу, есе, або використовують мовлення з різних мовних пластів.
Такі твори стають важливим інструментом для вираження складних, багатогранних аспектів
сучасного життя та культури.

"Визрівання" О. Жовни - це художній твір, який належить до жанру роману. Він є твором української
літератури. Книга була видана у 1949 році.

Головною темою твору є зрілість особистості, поступовий вихід з дитинства у доросле життя. Головний
герой, юнак Андрій Сягло, проходить через важкі зроби дитинства та молодості, що призводять його
до самовизрівання.

У творі важливе місце належить описам природи та зображенню соціального середовища, в якому
відбуваються події. Це допомагає розкрити внутрішній світ героя та передати настрій та атмосферу
того часу.

"Визрівання" О. Жовни є важливим твором в українській літературі, оскільки він засвідчує характерні
особливості тогочасної епохи та відображає проблеми й емоції молодої особистості.