Сучасна українська література

Сучасна українська література — українська література останніх десятиліть, створена

сучасними письменниками. У науковій літературі точно не зазначено, від якого моменту
українську літературу слід вважати сучасною. Утім, під поняттям сучасна українська
література найчастіше розуміють сукупність художніх творів, написаних від часу здобуття
Україною незалежності в 1991 році й дотепер. Таке розмежування зумовлене відмиранням після
1991 року загальнообов'язкового для митців СРСР стилю соціалістичного реалізму та
скасуванням радянської цензури. Принципові зміни в українській літературі відбулися ще в
роки Перебудови (1985) і особливо після Чорнобильської катастрофи (1986). Деякі дослідники
вважають, що сучасна українська література починається від 1970-х років після покоління
шістдесятників].

Унаслідок більшої свободи, відкритості українського суспільства до іноземних впливів та

значно ширших контактів з літературами інших країн сучасна українська література
здебільшого відрізняється від радянської та класичної зверненням до досі заборонених тем
(Голодомор, сексуальність, наркотики, девіантна поведінка і т. д.), використанням нових
стилістичних прийомів (постмодернізму, неоавангарду, нецензурна лексика, уживання
суржику), різноманітністю та змішанням жанрів, своєрідною епатажністю, а також
осмисленням соціальних проблем та історичної пам'яті. Термін «сучасна українська література»
часто скорочується як «сучукрліт» або «укрсучліт».

ПЛАН
 1 Розвиток сучасної літератури та історичний контекст
o 1.1 Поколіннєва класифікація
 1.1.1 Шістдесятники
 1.1.2 Постшістдесятники та сімдесятники
 1.1.3 Вісімдесятники
 1.1.4 Дев'ятдесятники
 1.1.5 Двотисячники
 1.1.6 Позадесятники та літературні самітники
 2 Особливості сучасної української літератури
o 2.1 Урбанізація та ґендерні проблеми
o 2.2 Стилістика та дискурси
o 2.3 Регіональні особливості
o 2.4 Літературні угрупування та середовища
o 2.5 Зв'язок з українською еміграцією
o 2.6 Зв'язок з іншомовними письменниками України
 3 Поезія
o 3.1 Мультимедіа та вірші, покладені на музику
 4 Проза
 5 Драматургія
 6 Кіносценарії та екранізація творів
 7 Популярна та жанрова література
 8 Література для дітей та юнацтва
 9 Літературна критика та літературознавство
 10 Літературні премії та рейтинги
 11 Друковані видання та інтернет
 12 Література та політика
 13 Переклади іноземними мовами та сприйняття за кордоном
  14 Антології
 15 Примітки
 16 Посилання
 17 Джерела

Відомі сучасні українські поети: Олег Лишега, Василь Герасим'юк, Ігор Римарук, Петро
Мідянка, Іван Малкович, Оксана Забужко, Юрій Андрухович, Кость Москалець, Володимир
Цибулько, Ігор Павлюк, Сергій Жадан, Галина Крук, Маріанна Кіяновська, Андрій Бондар,
Остап Сливинський, Дмитро Лазуткін, Олег Коцарев, Богдана Матіяш, Павло Коробчук, Ірина
Шувалова, Андрій Любка, Лесь Белей.
Провідні прозаїки: Валерій Шевчук, Володимир Діброва, Юрій Винничук, Юрій Ґудзь, Юрій
Андрухович, Оксана Забужко, Юрій Покальчук, Юрій Іздрик, Євген Пашковський, Олесь
Ульяненко, Степан Процюк, Тарас Прохасько, Наталка Сняданко, Сергій Жадан, Анатолій
Дністровий, Дзвінка Матіяш, Ірена Карпа, Таня Малярчук, Любко Дереш.
Серед есеїстів відомі передовсім Микола Рябчук, Віталій Жежера, Юрій Андрухович, Оксана
Забужко, Василь Махно, Олександр Бойченко, Юрко Прохасько, Анатолій Дністровий, Андрій
Бондар.
Сучасні драматурги: Олександр Ірванець, Надія Симчич, Неда Неждана, Лесь Подерв'янський,
Павло Ар'є, Анна Багряна, Олена Клименко, Олег Миколайчук-Низовець, Сергій Щученко,
Артем Вишневський, Олександра Погребінська, Олекса Сліпець, Володимир Сердюк.

Розвиток сучасної літератури та історичний контекст

Авторка першого українського бестселеру «Польові дослідження з українського сексу» (1996)
Оксана Забужко.
Деякі письменники за часів пізнього СРСР не писали у соцреалістичному стилі. Такою була
психологічна проза Валерія Шевчука та авторів «химерної прози» (В. Земляк та В. Дрозд).
Існували також інші андерґраундні літературні середовища, представники яких стали основою
для виникнення сучасної літератури. До таких належали передовсім Київська школа поезії,
середовище львівського самвидавівського часопису «Скриня» (Григорій Чубай, Олег Лишега,
Микола Рябчук, Віктор Морозов, Роман Кісь, Орест Яворський), окремі поети-дисиденти такі,
як Ігор Калинець. Авторів «київської іронічної школи» (В. Діброва, Б. Жолдак, Л.
Подерев'янський) вважають попередниками українського постмодерну[4]. На формування
сучасної української літератури вплинула також творчість поетів Нью-Йоркської групи, які
виросли за кордоном і у своїй творчості відділяли мистецтво від політики на відміну від
сучасних їм шістдесятників. Починаючи з 1970-х років багато письменників дистанціювалися
від політики на користь естетичних орієнтирів, знаменуючи цим нову якість літератури й
роблячи своє мистецтво самодостатнім.
Цензурний тиск на українських літераторів у СРСР зменшився із політикою Перебудови в
середині 1980-х років. Це дало змогу письменникам звернутися до стилістичних прийомів та
тем, які раніше були забороненими для публікації. Від цього часу відбувалася ревізія
популістичного соцреалістичного канону української літератури разом з поверненням імен
письменників часів Розстріляного Відродження, діаспори, а також творів, що не могли бути
надруковані за радянських часів. У 1987–1988 роках за ініціативи Спілки письменників України
почалися реабілітаційні процеси і видання творів письменників розстріляних у 1930-х роках,
записувалися свідчення свідків Голодомору.
Сама роль письменника у суспільстві, якому, як в офіційному соцреалізмі, так і в середовищі в
значній мірі опозиційних шістдесятників, надавалася особлива виховна функція, зазнала
серйозного перегляду. Письменники-постмодерністи (передовсім група «Бу-Ба-Бу»)
цілеспрямовано руйнували міф про українського письменника-героя-страждальця. Місце
патетики посіли іронія та пародія. В кінці 1990-х років низка письменників виступила за
повернення автора до заангажованості (І. Андрусяк, С. Процюк).
Тамара Гундорова виокремлює дві фази в літературному процесі 1990-х років[7]. На початку
1990-х років вільна літературна діяльність була способом вираження набутої свободи й автори
намагалися творити відроджену національну літературу. З другої половини десятиліття
розвинулися численні різноманітні літературні напрямки.
Культуртрегер початку 1990-х років Микола Рябчук.
Одним із перших принципово нових явищ в українській літературі кінця ХХ століття було
літературне об'єднання «Бу-Ба-Бу» (Юрій Андрухович, Віктор Неборак та Олександр Ірванець),
створене 1987 року. Ці письменники цілеспрямовано займалися деструкцією образу серйозного
популістського українського письменника (наприклад, роман «Рекреації» Ю. Андруховича).
Присутність і творчість Юрія Андруховича значною мірою призвела до виникнення
Станіславського феномену і разом з ним групи письменників — постмодерністів в Івано-
Франківську, таких як Юрій Іздрик, Тарас Прохасько, Г. Петросаняк та М. Микицей.
В кінці 1980-х та на початку 1990-х впливовою фігурою в українській літературі був Микола
Рябчук, який був літературним редактором найважливішого на той час літературного журналу
«Сучасність» і відбирав твори для публікації, спрямовуючи українську літературу в
європейському напрямку. Завдяки Рябчуку були опубліковані твори авторів, які згодом стали
відомими письменниками.
Перед самим проголошенням незалежності України та в перші роки після цього важливу роль у
літературному житті відігравали різноманітні культурні фестивалі («Червона рута», «Вивих»,
«Золотий гомін», «Альтернативи», «Імпреза»).
Після розпаду СРСР Спілці письменників України (НСПУ) і далі належали приміщення та
літературні часописи. У 1997 році було утворено Асоціацію українських письменників (АУП) у
результаті протесту низки незалежних письменників нового покоління проти застарілих
принципів Спілки письменників України. До АУП входили популярні письменники, які не мали
доступу до традиційних матеріальних ресурсів НСПУ та творили в конкурентному середовищі.
Щоправда, згодом багато авторів лишилися у Спілці письменників, попри те що вони вступили
в АУП. Деякі письменники, які спочатку були проти НСПУ (В. Медвідь та Є. Пашковський),
згодом виступили за співпрацю з цією установою, після чого одержали Шевченківську премію
та офіційне визнання.
Розвиток сучасної української літератури відбувався на фоні значних суспільних
трансформацій в 1990-х роках. Замість фінансованих державою книжкових програм і значних
гонорарів для відомих письменників, поступово розвивався вільний книжковий ринок. Цей
процес був дуже складним для письменників, оскільки суми гонорарів за літературні твори в
незалежній Україні були і залишаються низькими. З середини до кінця 1990-х українські автори
найчастіше друкували свої твори в літературних журналах або антологіях через фінансові
труднощі. Декілька приватних українських благодійних фондів підтримують літературні
проекти.
Твори художньої літератури зазвичай видаються тиражами, які не перевищують кількох тисяч
екземплярів.
Поколіннєва класифікація
В історії української літератури письменників прийнято умовно розділяти за десятиріччями.
Сучасні художні твори написані представниками різних літературних поколінь.
Шістдесятники
Прозаїк-шістдесятник Валерій Шевчук.
До шістдесятників відносять письменників народжених між 1928 та 1947 р.. Шістдесятники
творили у період відносної лібералізації громадського життя — Хрущовської відлиги. Багато
представників цього соціально активного покоління за часів незалежності інтегрувалися у
владні структури, стали членами комітетів державних премій.
Поети Л. Костенко, Д. Павличко, І. Драч, Б. Олійник, М. Вінграновський
Прозаїки В. Шевчук, Ю. Мушкетик, В. Дрозд, В. Яворівський, Є. Гуцало, Г. Тютюнник
Постшістдесятники та сімдесятники

Василь Голобородько, представник Київської школи поезії.

До постшітсдесятників відносять представників Київської школи поезії. Це покоління
письменників також називають «витісненим поколінням» оскільки публікація творів авторів
була практично повністю зупинена цензурою. Постшістдесятники та сімдесятники
дистанціювалися від політики у своєрідну внутрішню еміграцію, їхня творчість позначена
філософським заглибленням у себе, що відбувалося на фоні посилення цензури за часів
Брежнєва. Автори цього покоління орієнтувалися на європейську естетичну традицію, а не на
соцреалізм. Сімдесятники народжені між 1939 та 1953 р.. Сімдесятники, які не друкували своїх
творів і лишалися в андерґраунді, представлені в основному львівським середовищем знайомих
поета Григорія Чубая.
В. Голобородько, В. Кордун, В. Рубан, М. Воробйов, М. Саченко, Г. Чубай, О.
Поети
Лишега, М. Рябчук
Прозаїки Ю. Винничук, В. Яворський
Угрупування Київська школа поезії
Вісімдесятники
Поет-вісімдесятник Ігор Римарук.

Вісімдесятники почали публікуватися за умов уже послабленої цензури в другій половині 1980-
х років. Вони не були соціально ангажованими і мали тенденцію до іронічного та
меланхолійного ставлення до життя. Вісімдесятники були провокаційним поколінням з
перевагою індивідуалізму над колективізмом у поглядах. Вісімдесятники народжені між 1949
та 1965 р..
І. Римарук, В. Герасим'юк, О. Забужко, Л. Таран, Н. Білоцерківець, Ю.
Поети
Андрухович, К. Москалець, В. Неборак, Г. Петросаняк, І. Малкович
Прозаїки Ю. Винничук, Є. Пашковський, В. Діброва, О. Ульяненко
Драматурги Б. Жолдак, В. Сердюк
Угрупування Лугосад, Бу-Ба-Бу
Дев'ятдесятники
Покоління дев'ятдесятників чи не вперше в історії української літератури творило в умовах
свободи від державної цензури. Дев'ятдесятники, твори яких часто відзначені зневірою в
національній ідеї та людині взагалі, розвинули велике стилістичне різноманіття в літературі в
час посткомуністичних трансформацій. Дев'ятдесятники народжені між 1964 та 1977 р..
С. Жадан, І. Андрусяк, М. Кіяновська, І. Ципердюк, В. Махно, А. Бондар, М.
Поети
Савка
Прозаїки Т. Прохасько, С. Процюк, Р. Кухарук, Т. Гаврилів
Драматурги Н. Неждана, Л. Подерв'янський, О. Ірванець
ММЮННА ТУГА, Музейний провулок, 8, Пропала грамота, Геракліт, Нова
Угрупування деґенерація, Червона Фіра, Творча асоціація «500», Західний вітер, Пси святого
Юра, Нечувані, ОЧІ, Друзі Еліота, ХаДЛА, СТАН
Двотисячники
Двотисячники народжені між 1978 та 1988 роком. Двотисячники часто добивалися
популярності епатажними акціями та активною промоцією себе у медіа та публічному просторі.
У 2011 році Сергій Жадан упорядкував дві антології поетів та прозаїків 2000-х років,
презентувавши своє бачення значних авторів цього періоду.
А. Бондар, С. Жадан, М. Кіяновська, О. Коцарев, Г. Крук, Д. Лазуткін, Б. Матіяш,
Поети
С. Поваляєва, М. Савка, О. Сливинський
Прозаїки С. Андрухович, Л. Дереш, А. Дністровий, С. Жадан, І. Карпа, С. Пиркало, С.
 Поваляєва, Т. Прохасько, Н. Сняданко, С. Ушкалов
Драматурги П. Ар'є
Угрупування Ротонда, Спілка ЕКстремальної Словесності
Позадесятники та літературні самітники
Через радянську цензуру низка старших авторів почали друкувати свої твори тільки в 1990-х
роках. Таких авторів Олександр Гордон запропонував називати «позадесятниками». Зокрема, з-
поміж авторів старшого покоління Юрій Покальчук (1941–2008) позиціонував себе як сучасний
письменник. В 1990-ті роки свої важливі твори написали письменники, яких не прийнято
приписувати до якогось з названих поколінь: Олег Лишега та Галина Пагутяк. В. Даниленко
згадує літературних самітників, творчість яких відрізняється від їхніх сучасників: Віктор
Міняйло (1919), Феодосій Роговий (1925), Лесь Подерв'янський (1952), Григорій Гусейнов
(*1950). Згідно з С. Павличко, наступні автори не належали до жодних літературних шкіл або
ідеологій: Н. Білоцерківець, Л. Таран, О. Забужко, О. Гриценко та А. Могильний. Мала
українська енциклопедія актуальної літератури в антологійному додатку перелічує наступних
авторів як одинаків та самітників: Юрій Покальчук, Володимир Назаренко, Андрій Охрімович,
Тарас Мурашко.

Особливості сучасної української літератури

Юрій Андрухович, патріарх угрупування Бу-Ба-Бу, представник Станіславського феномену.
Для сучасної української літератури характерне зниження патріотичного та морального пафосу
типового для соцреалізму. Якщо для класичної та радянської літератур були характерні
політична заангажованість та визнання за літературою певної виховної суспільної ролі, то
завдяки здобуттю Україною незалежності й зникненню цензури, необхідність у цих функціях
суспільного опору значно впала. Література вступила в постколоніальну стадію саморефлексії,
ставши тільки видом мистецтва. Багато сучасних творів відзначені іронією, переоцінкою
цінностей та зверненням до тем, що були забороненими за радянських часів. Також завдяки
доступу до творів іноземних авторів та до українських творів 1920-1930-х років та до діаспорної
літератури в українській літературі значно розширилося стильове та тематичне різноманіття.
При цьому багато науковців констатують відсутність тяглості між поколіннями та різкий
розрив з традицією сучасних авторів.
В зв'язку з відсутністю доступу до творів західних авторів у час їх публікації, особливістю
українського постмодернізму є його запізнення у часі. Західні твори в стилі постмодернізму
з'явилися вже в 1950-1960-х роках, а українські — в 1990-х. Культурна ізоляція та обрив
модерністичної традиції радянською владою призвели також до того, що частина сучасних
авторів пишуть у модерністичному стилі, інша частина — у соцреалістично-народницькому, а
третя частина намагається орієнтуватися на міжнародні взірці і надолужувати історичну
прогалину.
Після скасування заборон на публікування творів письменників доби Розстріляного
відродження та емігрантів, їх заново відкриті твори стали впливовими орієнтирами для
сучасних письменників. Для покоління вісімдесятників важливим автором був Микола Зеров, у
той час як дев'ятдесятники цікавилися творами Майка Йогансена, Аркадія Любченка і всього
періоду 1920-х років, а також українським бароко, модернізмом та авангардизмом. Наприклад,
Сергій Жадан відзначає своє особливе ставлення до поезії Михайля Семенка. Для Юрія
Андруховича роль попередника відіграв Богдан-Ігор Антонич[37]. Сергій Жадан та Юрій
Адрухович також захистили дисертації, присвячені творчості відповідно Михайля Семенка та
Богдана-Ігора Антонича. Оксана Забужко непрямо називає своїм вчителем Юрія Шевельова.
Для сучасної літератури характерне зосередження на темних сторонах людського життя,
насильстві, різноманітних проблемних та кризових моментах. Це стало реакцією на
загальнооб'овязковий фальшивий оптимізм радянської соцреалістичної літератури.
В літературних проектах Щоденник та Щоденник. Re: make було зроблено спробу писати
літературні тексти колективно за участю багатьох авторів.
В Україні проводяться численні літературні фестивалі, важливими серед них стали Львівський
міжнародний літературний фестиваль в рамках Форуму видавців у Львові, Київські лаври та
Meridian Czernowitz.
Крім української літературної мови, деякі сучасні українські письменники (Б. Жолдак, Л.
Подерев'янський, В. Діброва, М. Бриних) пишуть суржиком.

Урбанізація та ґендерні проблеми

Авторка феміністичної прози, Євгенія Кононенко.

При тому, що українська класика головним чином описує життя українського села, події творів
сучасних авторів відбуваються у просторі міста, нерідко також за межами України (скажімо,
«Перверзія» Ю. Андруховича). Традиція сільської прози була перервана романом «Міські
мотиви» (1983) Валентина Тарнавського. Одним з винятків є твори В. Медведя, у яких події
розгортаються в селі.
У сучасній українській літературі широко висвітлюються еротичні сюжети, які були дуже
обмежено виражені в українській класиці та літературі радянського періоду. У деяких творах
сама сексуальність є центром уваги (наприклад, «Те, що на споді» Ю. Покальчука, «Діви ночі»
Ю. Винничука), в інших вона має концептуальне значення («Польові дослідження з
українського сексу» О. Забужко, «6х0» Ю. Тарнавського). Ґендерна тематика з виділенням
чоловічого (твори груп «Бу-Ба-Бу», «Пси святого Юра», Юрій Тарнавський) та жіночого
(Оксана Забужко, Євгенія Кононенко, Софія Майданська, Галина Пагутяк, Надія Тубальцева,
Світлана Йовенко) письма також набула значення у сучасних творах.
Стилістика та дискурси
Прозаїк-постмодерніст Тарас Прохасько.
Сучасні українські письменники користуються низкою стилів, їхніми комбінаціями та
різновидами:
Стиль Представники
апокаліптицизм О. Ульяненко
богеміанізм Ю. Андрухович
С. Жадан, Л. Дереш, І. Карпа, Т. Малярчук, С. Поваляєва, Н.
дитячо-підліткова альтернатива
Сняданко, С. Пиркало, С. Андрухович[43]
екзистенціалізм з елементами
С. Процюк
психоаналізу
інтелектуалізм І. Римарук, О. Забужко, Н. Білоцерківець
магічний реалізм Т. Прохасько, В. Ґабор, О. Довженко
меланхолійна метафізичність О. Лишега, В. Махно, М. Кіяновська, І. Андрусяк
метаісторизм В. Кожелянко
міфологізм В. Герасим'юк
модернізм В. Шевчук
некрокомунізм Вано Крюгер
необароко Ю. Андрухович, поетичні групи Бу-Ба-Бу та ЛуГоСад
В. Медвідь, Є. Пашковський, К. Москалець, О. Ульяненко, Г.
неомодернізм
Пагутяк
неопозитивізм Р. Іваничук, Ю. Мушкетик
неоромантизм І. Павлюк
неофутуризм Юрій Завадський
новолітеризм В. Цибулько[44]
пародійність О. Ірванець
передпостмодерні явища В. Діброва, Б. Жолдак, Л. Подерв'янський, Ю. Винничук
порно-еротицизм Ю. Винничук, Ю. Покальчук
постмодернізм Ю. Андрухович, Ю. Іздрик, Т. Прохасько
рокова ритміка В. Неборак
фемінізм О. Забужко, Є. Кононенко, Л. Таран, Н. Тубальцева
футуризм С. Жадан

Володимир Єшкілєв у Малій українській енциклопедії актуальної літератури (1998) визначив у

літературному процесі тестаментально-рустикальний, неомодерний та постмодерний дискурси.
Р. Харчук запропонувала класифікувати авторів на «західників» (Ю. Андрухович, Ю. Іздрик, В.
Єшкілєв) та «ґрунтівців» (В. Медвідь, Є. Пашковський, О. Ульяненко) залежно від їхньої
ідейної спрямованості. Подібне розділення «нативістів» та «модернізаторів» зробила і польська
дослідниця Оля Гнатюк. Т. Гундорова говорить про три культурно-естетичні напрямки у
сучасній українській літературі: неомодернізм (Є. Пашковський, В. Медвідь та К. Москалець),
постмодернізм (Ю. Андрухович, Ю. Іздрик, В. Цибулько, Ю. Позаяк) та неопопулізм
(наприклад, «Орда» Романа Іваничука, «На брата брат» Юрія Мушкетика, «Загублена душа»
Анатолія Дімарова, «Злий дух. Із житієм» Володимира Дрозда). На думку критика Євгена
Барана, авторів 1990-х років варто поділяти на «єзуїтів» (Юрій Андрухович, Юрій Іздрик,
Микола Рябчук, Володимир Єшкілєв) та національно заангажованих митців (Павло Вольвач,
В'ячеслав Медвідь, Євген Пашковський, Степан Процюк, Василь Слапчук).
Володимир Даниленко класифікує сучасних письменників на традиціоналістів та західників. У
свою чергу, традиціоналістичну течію він поділяє на неопоганство (Валерій Ілля, Сергій
Плачинда, Ярослав Орос) та прихильників старої літературної школи. Представники першої
хвилі західництва: Василь Голобородько, Микола Воробйов, Віктор Кордун, Надія Кир'ян,
Михайло Саченко, Анатолій Сірик, Станіслав Вишенський; друга хвиля західництва: Микола
Рябчук, Соломія Павличко, Максим Стріха, Володимир Діброва, Олег Лишега, Юрій
Андрухович. Організаційним центром та друкованим виданням традиціоналістів є Національна
спілка письменників України та газета «Літературна Україна», а західників — Асоціація
українських письменників та часопис «Критика»[48]. Представники обох напрямків ідеологічно
ворогують між собою, не читаючи та не цитуючи творів один одного. Неотрадиціоналісти
(В'ячеслав Медвідь та Євген Пашковський) об'єднують українське патріархальне письмо із
західними стилістичними прийомами.
Регіональні особливості
Письменник та критик з Донецька Олег Соловей на Махнофесті.
На основі стилістичних та територіальних відмінностей письменників 1980-1990-х років часто
розділяють на дві літературні школи. Така класифікація стала часто вживатися після публікації
антології житомирських авторів «Вечеря на дванадцять персон» (1997).
«Житомирська» (за В. Даниленком), або «київсько-житомирська» (за Н. Білоцерківець) школа
включає таких авторів, як В. Медвідь, Є. Пашковський, М. Закусило, Ю. Гудзь, В. Даниленко та
Сергій Квіт. Попередниками житомирської школи В. Даниленко назвав Валерія Шевчука,
Євгена Концевича та Бориса Тена[52]. Для представників цієї школи характерні критика
постмодернізму та наголошення на відповідальності письменника перед своїм народом
«Галицька» (за В. Даниленком), або «галицько-станіславська» (за Н. Білоцерківець) школа
об'єднує таких письменників, як Ю. Андрухович, Ю. Винничук, Ю. Іздрик та Т. Прохасько. Ці
автори приймали постмодернізм, західні впливи та заперечували громадянську роль
письменника.
На думку І. Бондаря-Терещенка, варто також виділити східно-українську школу, представлену
С. Жаданом, О. Солов'єм, А. Білою та О. Ушкаловим та самим І. Бондарем-Терещенком.
Особливістю сучасної літератури зі сходу України є те, що автори пишуть українською,
проживаючи часто у здебільшого російськомовних містах.
На думку В. Даниленка, українська література існує за горизонтальною моделлю, тобто роль
столиці не є визначально важливою для успіху письменника. Це видно, зокрема, з того, що
деякі найвідоміші українські письменники, такі як Юрій Андрухович та Сергій Жадан походять
не з Києва і не проживають у ньому.
В 2000-ні роки вийшло декілька антологій, в яких сучасні автори представлені за регіоном:
 Запоріжжя та Дніпропетровськ: «Гімн очеретяних хлопчиків» (2011), «Січовий Парнас:
антологія: поетичні твори вихованців Запорізького державного університету» (2000)
 Івано-Франківськ: «Дайте! Нобелівську премію українським письменникам! Антологія
літературної студії „Нобель“» (2012)
 Львів: ЛяЛяк (Львівська Літературна Криївка) (2010)
 Полтавщина: «Калинове гроно: Антологія літераторів Полтавщини часу незалежності
України» (2010)
 Степовий регіон: «Степ. Step» (2012)
 Тернопільщина: «Літературне Тернопілля 1984–2007: антологія» (2007)
 Харків: «Два міста: Антологія харківської поезії» (2000), «Харків Forever: Антологія
молодої поезії» (2004), «Готелі Харкова: Антологія нової харківської літератури» (2008),
«Харківська Барикада № 2: антологія сучасної літератури» (2008)
 Чернігівщина: «Чернігівський шлях: антологія прози сьогоднішньої Чернігівщини»
(2004)
Літературні угрупування та середовища
Член угрупування Лугосад поет Назар Гончар.
Письменники 1990-х та 2000-х років належали до численних літературних груп в різних містах
та регіонах України:
 Бахмач: ДАК
 Донецьк: OST, ХаДЛА
 Івано-Франківськ: Нова деґенерація
 Київ: Пропала грамота, Музейний провулок, 8, Геракліт
 Котовськ: Гурт поетів-втікачів «Кульгаве Число»
 Луганськ: СТАН
 Львів: Лугосад, Бу-Ба-Бу, Нечувані, ММЮННА ТУГА
 Ніжин: Друзі Еліота
 Тернопіль: Західний вітер, Літературна студія «87»
 Харків: Червона Фіра, ХаДЛА
 Ужгород: Ротонда
При тому, що в кінці 1980-х та в 1990-х роках існували яскраві та плідні літературні групи
(Лугосад, Бу-Ба-Бу, Нова деґенерація), письменники молодшого покоління надають перевагу
індивідуальній творчості.
Активними сучасними літературними середовищами в Україні є київське видавництво
«Смолоскип», львівське мистецьке об'єднання «Дзиґа», а також літературний клуб «Маруся»,
який є організатором Центру літературної освіти.

Зв'язок з українською еміграцією

Деякі помітні сучасні українські письменники надають перевагу проживанню за кордоном, але
продовжують писати українською мовою: Василь Махно, Володимир Діброва, Оксана
Луцишина, Марія Шунь, Дана Рудик, Тарас Девдюк, Тетяна Мельник, Володимир Олейко.
Марія Шунь, яка проживає в Нью-Йорку, впорядкувала кілька поетичних антологій сучасних
українських авторів («ЛітПошта» (2009), «ЛяЛяК» (2010), «СТЕП. STEP.» (2012)) та
письменників діаспори («Аз, два три… дванадцять — лист у пляшці» (2010)). Книги
українсько-литовського письменника Ярослава Мельника, який мешкає в Литві та Франції і
пише українською та литовською мовами, номінувалися на численні літературні нагороди обох
країн. Народжений в еміграції письменник Тарас Мурашко пише українською та словацькою
мовами.
Марко Роберт Стех разом з Адріяном Івахівом, Нестором Микитином та Романом Ващуком,
членами театральної групи АУТ (Аванґардний український театр, Торонто), був одним із
засновників новаторського журналу «Термінус», що виходив у 1986–1989 роках і вплинув на
тогочасний український літературний андерграунд.
Драматичні твори в еміграції пишуть Юрій Тарнавський, Богдан Бойчук, Ірена Коваль, Ігор
Афанасьєв, Максим Курочкін.
Зв'язок з іншомовними письменниками України
Андрій Курков — один з найвідоміших сучасних російськомовних письменників України.

Значна частина сучасних письменників України пише мовами національних меншин, зокрема
російською мовою. Існує багато культурних контактів між російсько- та україномовними
авторами. Зокрема, російськомовний поет Олександр Кабанов є головним редактором
культурного журналу та порталу «ШО», який публікує російсько- та україномовні тексти, а
також і організатором міжнародного фестивалю поезії «Київські лаври». Багато письменників
перекладають тексти один одного.
Твори російськомовного українського письменника Андрія Куркова перекладені багатьма
мовами та відомі в Європі. При тому, що автор не пише українською, публічно Курков виступає
від імені України і саме як український письменник.
Деякі автори, такі як Владислав Шубєнков та Яна Дубинянська пишуть українською та
російською мовами.

Поезія
Костянтин Москалець, автор слів відомої пісні «Вона» гурту Плач Єремії.
Порівняно з класичною та радянською українською літературою сучасні поети відчутно
частіше використовують верлібр, ніж традиційне силабо-тонічне віршування. Для сучасної
української поезії характерні ігрові експерименти з мовою. Так, Володимир Цибулько у своїх
віршах змінює граматику та синтаксис.
Серед значних поетичних книг кінця вісімдесятих — початку дев'яностих років: «Ікар на
метеликових крилах» (1990) Василя Голобородька, «Прогулянка одинцем» (1990) Миколи
Воробйова та «Диригент останньої свічки» (1990) Оксани Забужко.
Сергій Жадан став найвпливовішим поетом в сучасній українській літературі. Покоління поетів
після нього деякі критики навіть називають «піджаданниками».
Стилістично сучасна українська поезія дуже різноманітна. В жанрі фонетичної поезії пишуть
такі автори, як Юрій Завадський, а в жанрі зорової поезії — Микола Мірошниченко, Мирослав
Король, Віктор Женченко, Микола Сорока, Іван Іов, Василь Трубай, Микола Луговик.
В 1990-ті роки популярності набули гумористичні лімерики Юрка Позяка, представника
угрупування «Пропала грамота», зокрема його книга зібраного «Шедеври» (1997). Чорним
гумором відмічені вірші Юрія Луканова. Іронічна поезія характерна для групи Бу-Ба-Бу,
особливо Олександра Ірванця, а також для Віри Балдинюк, Віктора Шушпана, Юрія
Заруцького, Володимира Цибулька та Ігоря Бондаря-Терещенка. Сатиричну поезію пишуть
Андрій Панчишин, Тризубий Стас, Ігор Жук, Едуард Драч, В'ячеслав Шнайдер, Костянтин
Гулюк, Дмитро Лазуткін, Юрій Луканов.
В 1990-2000-ні роки з'явилися слеми — змагання поетів у читанні віршів.
До наймолодших поетів, що дебютували в 2000-2010-ті роки належать: Дмитро Лазуткін, Олег
Коцарев, Павло Коробчук, Богдана Матіяш, Ірина Шувалова, Андрій Любка, Люба Якимчук,
Лесь Белей, Григорій Семенчук.
Мультимедіа та вірші, покладені на музику

Однією з особливостей творчості українських поетів 1990-х та 2000-х є застосування

мультимедіа та перформансів. Юрій Андрухович виконував свої вірші разом з гуртом Karbido, а
Сергій Жадан — разом з гуртом Собаки в Космосі. Юрій Андрухович використовує також
елементи відео у своїх мультимедійних виставах («Самогон. Цинамон. Абсент»). Катерина
Бабкіна займається відеопоезією. В музичних проектах беруть участь також прозаїки: Ірена
Карпа з гуртом Quarpa, Юрій Іздрик з Drum-театром. Має свій музично-поетичний проект
Любов Якимчук, яка виступає в дуеті з відомим імпровізуючим контрабасистом Марком
Токарем.
Вірші багатьох сучасних поетів покладено на музику. Найвідомішою є пісня «Вона» гурту Плач
Єремії на слова Костянтина Москальця. Цей самий гурт написав пісню «Сервус, пане Воргол»
на слова Петра Мідянки.
Гурт Мертвий Півень виконував численні пісні на слова сучасних українських поетів (Наталка
Білоцерківець, Олег Лишега, Віктор Неборак, Олександр Ірванець, Юрій Андрухович, Юрко
Позаяк, Сергій Жадан). Тексти Сергія Жадана використовували для своїх пісень такі гурти, як
«Lюк», «Калєкція», «Собаки в Космосі» та «Оркестр Че». 2009 року гурт «Вертеп» випустив
альбом «Віршоспіви» на слова сучасних українських поетів. На вірші поетки Люби Якимчук
було створено фріджазовий музичний проект «Афродіта».

Проза
Автор роману «Воццек & воццекургія» Юрій Іздрик.
Кілька сучасних українських прозаїків дебютували спершу як поети: Оксана Забужко, Юрій
Андрухович, Марія Матіос, Степан Процюк, Сергій Жадан, Павло Вольвач.
Особливістю післярадянської української прози є її інтертекстуальність, тобто автори
посилаються у своїх творах на тексти своїх сучасників чи навіть свої власні, тим самим
створюючи своєрідний альтернативний канон сучасної української літератури. Такі взаємні
посилання особливо характерні для текстів Костянтина Москальця, Юрія Андруховича та Юрія
Іздрика.
Однією з найважливіших тем сучасної української прози стала доля українського інтелектуала,
роль якого в суспільстві незалежної України значно змінилася в порівнянні з СРСР. Українські
інтелектуали ідентифікували себе в значній мірі з традицією андерграундних пізньорадянських
письменників на відміну від соціально заангажованих шістдесятників чи антирадянських
дисидентів. Новими типами інтелектуала, описаними в творах багатьох прозаїків (В. Діброва,
Ю. Іздрик, К. Москалець, О. Забужко, Ю. Андрухович, Є. Кононенко, Ю. Ґудзь), стали
«артистичний перформер», «посол на Заході» та «хвора душа».
Знаменною подією в українському літературному житті була публікація роману Оксани
Забужко «Польові дослідження з українського сексу» (1996), який став бестселером та
витримав десять перевидань. Також в 1990-ті роки було видано важливі романи Юрія
Андруховича «Рекреації» (1992), «Московіада» (1993), «Перверзія» (1996) та Юрія Іздрика
«Воццек & воццекургія» (1997). Серед романів представників «житомирської» літературної
школи можна відзначити твори «Безодня» (1992) Євгена Пашковського[75] та «Не-ми» (1998)
Юрія Ґудзя.
Помітними романами двотисячних років стали: «НепрОсті» (2002) Тараса Прохаська, «Кляса»
(2003) Павла Вольвача, «Тема для медитації» (2004) Леоніда Коновича, «Музей покинутих
секретів» (2009) Оксани Забужко, «Троянда ритуального болю» Степана Процюка (2010),
«Ворошиловград» (2010) Сергія Жадана, «Століття Якова» (2010) Володимира Лиса, «Танґо
смерті» (2012) Юрія Винничука.
Авторка монографії «Сучасна українська проза» Роксана Харчук називає наступні десять
романів найзначнішими за останні десятиліття: «Око прірви» (1996) В. Шевчука, «Московіада»
(1992) Ю. Андруховича, «Воццек» (1997) Ю. Іздрика, «Щоденний жезл» (1999) Є.
Пашковського, «Сталінка» (1994) О. Ульяненка, «Польові дослідження з українського сексу»
(1996) О. Забужко, «Інфекція» (2002) С. Процюка, «Депеш Мод» (2004) С. Жадана, «Згори
вниз» (2006) Т. Малярчук, «Перламутрове порно: Супермаркет самотності» (2005) І. Карпи.

Драматургія
Сучасний драматург Павло Ар'є.
Активні сучасні драматурги: Неда Неждана, Павло Ар'є, Олена Клименко, Олег Миколайчук-
Низовець, Сергій Щученко, Анна Багряна, Артем Вишневський, Олександра Погребінська,
Надія Симчич, Олекса Сліпець. Драматургія часто не потрапляє у поле аналізу української
літератури критиками прози та поезії. Однією з проблем сучасних драматургів є те, що їхні
твори досить рідко ставляться в українських театрах. Серед відомих сучасних українських п'єс
«Дивна і повчальна історія Каспара Гаузера, що була зіграна бродячою трупою італійських
акторів у славетному місті Нюрнберзі напередодні Різдва Христового 1836 року» Олени
Клименко та «Таїна буття» і «Втеча від реальності» Тетяни Іващенко.
Низку сучасних українських п'єс було поставлено за кордоном, наприклад п'єсу Олександра
Ірванця «Маленька роль для молодої актриси» було поставлено в Штуттгарті (Німеччина).
Драматурги України об'єднані в дві громадські організації: Гільдію драматургів України та
Конфедерацію українських драматургів.
П'єси постмодерніста Леся Подерв'янського, які висміювали пострадянські кліше, були дуже
популярними для читання та в аудіозаписах в 1990-ті роки.
Від 2010 року у Львові проводиться фестиваль сучасної драматургії Драма.UA.
П’єса «Деталізація» харківського драматурга Дмитра Тернового в 2013 році перемогла в
австрійському конкурсі драматургів «Говорити про кордони».

Кіносценарії та екранізація творів

Низку творів сучасних письменників було екранізовано: «Кисневий голод» (1992, режисер
Андрій Дончик) за оповіданнями Юрія Андруховича, «Партитура на могильному камені» (1995,
режисер Ярослав Лупій) за оповіданням Олександра Жовни, «Приятель небіжчика» (1997,
режисер В'ячеслав Криштофович) за повістю Андрія Куркова, «Хроніки від Фортінбраса»
(2001, режисер Оксана Чепелик) за збіркою есеїв Оксани Забужко, «Діви ночі» (2008, режисер
Олег Фіалко) за повістю Юрія Винничука, «Ґудзик» (2008, режисер Володимир Тихий) за
романом Ірен Роздобудько[82][83].
Українські письменники часто виступають як сценаристи: Марина та Сергій Дяченки
(«Украдене щастя»), Люко Дашвар («ЛунаОдесса», «Время — это все») та інші. Конкурс
Коронація слова щороку надає премії за найкращі кіносценарії.

Популярна та жанрова література

Автор історичних романів-бестселерів Василь Шкляр.
Існує різноманітна жанрова література, написана сучасними українськими авторами.
Популярними авторами в Україні є Люко Дашвар, Марія Матіос, Світлана Пиркало, Любко
Дереш, Наталка Сняданко, брати Капранови та інші. Твори Люко Дашвар належать до
бестселерів і друкуються стотисячними тиражами при тому, що типові наклади україномовної
літератури становлять одну-дві тисячі примірників.
Великої популярності набули драматичні твори Леся Подерв'янського, які відзначаються
широким уживанням нецензурної лексики, суржику та написані в гумористично-пародійний
спосіб.
Василь Кожелянко є автором романів альтернативної історії, в яких розглядаються вигадані
варіанти розвитку історії України. До цього жанру належить також роман Олександра Ірванця
«Рівне/Ровно».
Григорій Гусейнов пише художньо-документальні краєзнавчі прозові твори, зокрема відома
його десятитомна книга «Господні зерна».
На ниві історичних та детективних романів багатьма преміями було відзначено твори Василя
Шкляра. Його містично-детективний роман 1999 року «Ключ» витримав понад 12 видань
(станом на 2009 рік) та перекладено кількома мовами. Розголосу також набув історичний роман
2009 року «Залишенець. Чорний ворон», який порушує заборонену та замовчувану за
радянських часів тему боротьби українських повстанців проти більшовиків в 1920-х роках. У
жанрі історичного роману пишуть, зокрема, такі автори, як Володимир Лис, Ярослава Бакалець,
Ярослав Яріш, Юрій Сорока.
У жанрі фентезі пишуть такі сучасні автори, як Марія Римар, Тетяна Винокурова-Садиченко,
Олена Захарченко, Костянтин Матвієнко, Марина Соколян, Тарас Завітайло, Наталя Тисовська
та Сергій Батурин. Твори з містичними елементами та складними психологічними сюжетами
належать перу Галини Пагутяк, Володимира Єшкілєва та Любка Дереша.
Серед авторів фантастики можна відзначити твори подружжя Марини та Сергія Дяченків,
Тимура Литовченка, Олександра Левченка, Яни Дубинянської, Маріанни Малини, Дари Корній.
У жанрі детективу пишуть, зокрема, Леонід Кононович, Василь Шкляр, Ірен Роздобудько,
Євгенія Кононенко, Андрій Кокотюха, Алла Сєрова, Олексій Волков, Наталя та Валерій
Лапікура, Наталя та Олександр Шевченки та інші.
Автори романів-жахів: Наталка та Сергій Шевченки, Михайло Рошко, Любко Дереш.
Романи-мелодрами пишуть такі автори, як Галина Вдовиченко, Міла Іванцова, Ірен
Роздобудько.
У жанрі еротичного роману написані деякі твори Юрія Покальчука, Олеся Ульяненка, Юрія
Винничука, Світлани Поваляєвої.
До жанру соціально-психологічної прози відносять твори Марії Матіос, Люко Дашвар,
Володимира Лиса, Галини Тарасюк.
Автором першого українського техно-трилеру «Бот» у 2012 році став Максим Кідрук, який
відомий також як автор пригодницьких романів.

Література для дітей та юнацтва

Голова видавництва дитячої літератури «А-ба-ба-га-ла-ма-га» поет Іван Малкович.
Після здобуття Україною незалежності ініціатива у виданні дитячої літератури перейшла до
приватних видавництв, головами яких часто є відомі українські письменники та поети.
Літературу для дітей друкує видавництво «А-ба-ба-га-ла-ма-га», директором якого є поет Іван
Малкович. Інша українська поетеса Мар'яна Савка є головним редактором та співзасновником
«Видавництва Старого Лева». Низку творів для дітей і підлітків друкують видавництва «Грані-
Т» і «Розумна дитина». Загалом видавництва дитячої літератури українською мовою належать
до найуспішніших в Україні.
В Україні є Центр дослідження літератури для дітей та юнацтва, який є співзасновником
недержавної премії дитячої літератури «Великий Їжак».
Деяким творам для дітей та юнацтва (таких як роман Володимира Рутківського «Сині Води»)
присуджують загальнолітературні премії (Книга року Бі-Бі-Сі 2011). Від 2012 року надається
також нагорода «Дитяча книга року BBC».
До авторів дитячої та юнацької літератури належать такі: Володимир Рутківський, Роман
Скиба, Сашко Дерманський, Олесь Ільченко, Леся Воронина, Леся Воронина,Дмитро Кешеля,
Сергій Оксеник та Сергій Батурин[93]. Твори для дітей пишуть також письменники Мар'яна
Савка, Іван Лучук, Галина Пагутяк, Зірка Мензатюк,Сашко Гаврош,Галина Малик,Надія
Гуменюк,Марія Морозенко,Тамара Коломієць,Степан Процюк, Іван Андрусяк та Іван
Малкович.
Декілька авторів пишуть у популярному жанрі фентезі: Володимир Рутківський, Зірка
Мензатюк (етнофентезі) та Галина Пагутяк, Галина Малик (міське фентезі).
Українські дитячі книги було включено до каталогу найкращих дитячих книг світу «Білі
ворони». Це книги «Вісім днів із життя Бурундука» Івана Андрусяка (каталог 2013), «Віршів
повна рукавичка» Василя Голобородька (каталог 2011) та «Піратські історії» Олени Комової
(каталог 2010).

Літературна критика та літературознавство

Літературний критик Тамара Гундорова.
Багато письменників констатує брак якісної та професійної критики творів сучасних авторів.
Існують дві ґрунтовні монографії, присвячених сучасній українській літературі, а саме:
«Післячорнобильська бібліотека. Український літературний постмодерн» (2005) Тамари
Гундорової та «Сучасна українська проза: постмодерний період» (2008) Роксани Харчук. До
відомих і впливових критиків сучасної української літератури належать Тамара Гундорова,
Соломія Павличко, Ростислав Семків, Роксана Харчук, Євген Баран та Віра Агеєва.
Особливістю сучасної критики є наявність у ній різноманітних методологій, зокрема
постструктуралізму (Тамара Гундорова, Соломія Павличко, Марко Павлишин), фемінізму (Віра
Агеєва, Тамара Гундорова, Соломія Павличко, Ніла Зборовська), неомодернізму (Сергій Квіт),
герменевтики (Сергій Квіт, Євген Баран). Значна кількість самих письменників та поетів є
одночасно і літературними критиками: Маріанна Кіяновська, Анна Біла, Олег Соловей, Олег
Коцарев, Ігор Бондар-Терещенко, Ігор Павлюк та інші.
Думки літературних критиків у ставленні до постмодернізму в українській літературі
розділилися на такі позиції: прийняття постмодернізму як даності (Т. Денисова, С. Андрусів),
апологія та популяризація (М. Павлишин, Т. Гундорова, Р. Семків, І. Бондар-Терещенко),
консервативність та критика (І. Фізер, О. Пахльовська, Є. Баран, С. Квіт, О. Яровий).
У книзі Мала українська енциклопедія актуальної літератури (1998) письменник Володимир
Єшкілєв упорядкував власне бачення сучасної української літератури. Подібні авторські
інтерпретації містяться в книгах Ярослава Голобородька «Артеграунд. Український
літературний істеблішмент» (2006) та Володимира Даниленка «Лісоруб у пустелі: письменник і
літературний процес» (2008). За кордоном сучасну українську літературу досліджують Марко
Павлишин (Австралія), Марк Андричик (Канада), Оля Гнатюк та Лідія Стефанівська (Польща),
Віталій Чернецький (США), Штефан Сімонек (Австрія), а також Александер Кратохвіль
(Німеччина).
У пресі багато про сучасну українську літературу пише Ірина Славінська, яка проводить
інтерв'ю та зустрічі з письменниками та робить огляди нових видань.

Літературні премії та рейтинги

Дворазовий лауреат премії Книга року Бі-Бі-Сі Юрій Винничук.

Головною офіційною літературною нагородою України є Національна премія України імені
Тараса Шевченка. Ставлення сучасних письменників до премії залишається досить
суперечливим через її офіційний статус та багато у чому радянську спадковість. Юрій
Андрухович відмовився від номінації на Шевченківську премію. Також Оксана Забужко
висловлювалася критично щодо цієї премії. У 2011 році Василь Шкляр попросив про
відтермінування його премії до часу, поки Міністром освіти України перестане бути Дмитро
Табачник.
За роки незалежності України виникла низка альтернативних нагород та книжкових конкурсів:
Коронація слова, Літературний конкурс видавництва «Смолоскип», ЛітАкцент року, Книга
року Бі-Бі-Сі та інші. Престижною нагородою залишається також заснована в 1981 році в
діаспорі Премія фундації Антоновичів, яка кожні два роки надає премії за літературні твори.
Літературний конкурс видавництва «Смолоскип» надає можливість молодим письменникам —
переможцям конкурсу надрукувати книжку.
Кілька рейтингів українських письменників ґрунтуються на популярності творів і тиражі
видань автора. У 2012 році було засновано премію Золоті письменники України для
українських письменників-романістів, чиї романи вийшли сукупним накладом понад 100 000
примірників. Журнал Фокус складає свій рейтинг найуспішніших українських письменників
також на основі тиражу видань їхніх книжок.
Літературний критик В. Даниленко в книзі «Лісоруб у пустелі» (2008) пропонує власні
рейтинги 50 найкращих сучасних українських поетів та віршів, 50 найкращих оповідань, 50
найкращих повістей і романів та 50 найкращих сучасних драматичних творів.
2012 року Національна академія наук України номінувала поета-шістдесятника Бориса
Олійника на Нобелівську премію з літератури, якої письменник не одержав.

Друковані видання та інтернет

Один із провідних часописів актуальної української літератури, який виходить регулярно —
«Кур'єр Кривбасу»[107].
Після одержання Україною незалежності, з 1992 року головний літературний часопис
української діаспори «Сучасність» (видається від 1961) став видаватися у Києві. У ньому
публікувалися твори нових українських письменників. Згодом часопис перестав виходити
регулярно і втратив вплив. Натомість з'явилися нові журнали такі, як «Четвер» (від 1989, в
значній мірі в ньому друкувалися письменники-представники «Станіславського феномену») та
«Кур'єр Кривбасу» (від 1994). Консервативним виданням Спілки письменників України є
«Літературна Україна», новоутворена опозиційна Асоціація українських письменників видавала
власну газету «Література плюс», що була важливою платформою для літературної критики в
1990-ті роки. В 1990-то роки існувала низка літературних періодичних видань, які були
короткотривалими, але відіграли вагому роль в літературному процесі: «Авжеж!» (друкував
твори житомирської групи письменників), «Криниця», «Світовид», «Український засів».
Літературознавчі статті та рецензії часто публікує часопис «Критика». Академічним
літературознавчим виданням є «Слово і час». У 2012 році видання часопису «Сучасність» було
відновлено.
В інтернеті існують численні веб-сайти, де публікуються твори сучасних поетів та прозаїків:
Поетичні майстерні, Поетика, poezia.org та ін. Серед веб-порталів рецензій та критики нових
книжок можна відзначити ЛітАкцент, який також видає свій альманах та присуджує щорічну
книжкову премію ЛітАкцент року. Літературний подкаст «кабі.net», модерований поетом
Юрієм Кучерявим, присвячений презентації нових видань українських письменників та поетів,
інтерв'ю з ними та читанню текстів.

Переклади іноземними мовами та сприйняття за кордоном

Сергій Жадан, твори якого перекладено численними іноземними мовами.

Твори сучасних українських письменників, таких як Оксана Забужко, Юрій Андрухович та

Сергій Жадан були перекладені багатьма іноземними мовами. З початку 1990-х років вийшло
декілька антологій української літератури в перекладах. 2012 року було презентовано чеський
проект відеоантології сучасних українських авторів «Україна поетична» (Ukrajina — jedna
báseň).
Досі проблематичною лишається досить невелика кількість перекладачів з української мови на
іноземні, багато хто з яких є самі українцями за походженням. Загалом сучасна українська
література найбільше перекладається на польську та німецьку мови. До найпродуктивніших
перекладачів з української належать: Забіне Штер та Анна-Галя Горбач (німецька мова),
Михайло Найдан (англійська мова), Віра Вовк (португальська мова), Рита Кіндлерова (чеська
мова), Лоренцо Помпео (італійська мова), Олена Марінічева та Завен Баблоян (російська мова),
а також українсько-польські перекладачі Оля Гнатюк, Анета Камінська та Богдан Задура.
Допомозі у виданні іноземних перекладів з сучасної української літератури присвячена
грантова програма «Книжковий фонд» фонду «Відкрий Україну». Від березня 2013 року
поетичний фестиваль Meridian Czernowitz надає стипендії для роботи в Чернівцях іноземним
перекладачам українських літературних творів.
Англійською мовою від 2004 року виходить журнал «Ukrainian Literature», в якому
публікуються переклади творів сучасних українських авторів. 2010 року вийшов спеціальний
випуск журналу «International Poetry Review» під назвою «Двадцять п’ять років української
поезії (1985-2010)» У 2011 році в російському літературному журналі «Новый мир» було
опубліковано багато перекладів та рецензій на сучасні українські літературні твори.
Українські поети та письменники виступають з читаннями на міжнародних літературних
фестивалях, таких як Лейпцизький книжковий ярмарок. У 2012 році Україна була почесним
гостем фестивалю європейських літератур в місті Коньяк (Франція).
Твори окремих авторів здобули визнання читачів та критики за кордоном. У 2008 році
російський переклад роману Сергія Жадана «Anarchy in the UKR» увійшов до короткого списку
літературної премії «Національний бестселер» і одержав грамоту «Книга року» на Московській
книжковій виставці-ярмарку. Згідно з рейтингом німецької телерадіокомпанії SWR, у 2009 році
німецький переклад збірки «Гімн демократичної молоді» Сергія Жадана посів перше місце
серед рекомендованих іншомовних книжок. У 2010 році Сергій Жадан був висунутий на звання
«Людина року» російським журналом «GQ» за книгу «Червоний Елвіс». У 2011 році в
американському видавництві CreateSpace (дочірня компанія Amazon.com) вийшла друком книга
лірики Ігоря Павлюка та Юрія Лазірка «Catching Gossamers» («Ловлячи осінні павутинки»)
трьома мовами: українською, англійською та російською. Книгу «Catching Gossamers» взяла на
реалізацію найбільша світова роздрібна книготорговельна мережа Barnes & Noble. Великий
успіх у Швейцарії мав німецький переклад роману «Де твій дім, Одіссею?» Тимофія Гавриліва.
Роман Оксани Забужко «Музей покинутих секретів» посів друге місце серед десяти найкращих
книжок світової літератури, виданих у Польщі в 2012 році за версією сайту Xięgarnia. Два
українські письменники (Андрій Курков та Ігор Павлюк) представлені у книзі «European writer
Introduction». Твори Сергія Жадана та Тані Малярчук були включені до збірників кращої
європейської белетристики «Best European Fiction» 2012 та 2013 років відповідно.

Антології
В укладанні антологій сучасної української літератури відображені смаки різних літературних
середовищ. Наприклад, андерґаундна поезія 1980-х представлена у виданій в Канаді антології
«Вісімдесятники: Антологія нової української поезії» (1990, упорядник І. Римарук), уявлення
про сучасний літературний канон з погляду середовища представників станіславського
феномену дає «Мала українська енциклопедія актуальної літератури» (1998, упорядник Ю.
Андрухович). Житомирська проза та поезія представлені в антологіях «Десять українських
прозаїків: Антологія сучасної прози. Десять українських поетів: Антологія сучасної поезії»
(1995, упорядник В. Медвідь) та «Вечеря на дванадцять персон» (1997, упорядник В.
Даниленко).

Вибрані антології:

Поезія Коротка проза

 Вісімдесятники: Антологія нової  Десять українських прозаїків: Антологія

української поезії. Упор. І. Римарук. — сучасної прози. Десять українських
 Едмонтон: Вид-во Канадського
Інституту Українських Студій, 1990
 Дев'ятдесятники: Авторська антологія
нової української поезії. Упор. Махно В.
І. — Тернопіль: Лілея, 1998
 Мала українська енциклопедія
актуальної літератури. Упор.
Андрухович Ю. — Івано-Франківськ:
Лілея-НВ, 1998
 Початки: Антологія молодої поезії.
Упор. Бондар А. — Київ: Смолоскип,
1998
 Українські літературні школи та групи
60-90-х рр. ХХ ст. Упор. Ґабор В. —
Львів: Піраміда, 2009
 Метаморфози. 10 українських поетів
останніх 10 років. Упор. Жадан С. —
Харків: Клуб сімейного дозвілля, 2011
поетів: Антологія сучасної поезії. Упор.
Медвідь В. 10 (прозаїків), 10 (поетів). —
Київ: Роккард, 1995.
 Квіти в темній кімнаті (авторська
антологія сучасної новели). Упор.
Даниленко В. — Київ: Генеза, 1997.
 Декамерон. 10 українських прозаїків
останніх десяти років. Упор. Жадан
С. — Харків: Клуб Сімейного Дозвілля,
2010
Драматургія
 У чеканні театру: Антологія молодої
драматургії. Упор. Мірошниченко Н. —
Київ: Смолоскип, 1998.
 Страйк ілюзій: Антологія сучасної
української драматургії. Упор.
Мірошниченко Н. — Київ: Основи,
2004.
 Актуальна українська драма. — Луцьк:
ПФ «Смарагд», 2012.

ЛІТЕРАТУРА

1. Метаморфози. 10 українських поетів останніх 10 років / Упор. С. Жадан. —

Харків: КСД, 2011 та Декамерон. 10 українських прозаїків останніх десяти років. —
Харків : «Клуб Сімейного Дозвілля», 2010.
2. Позадесятники: Поетична антологія. Упор. О. Гордон. Львів: Престиж-Інформ,
1999.
3. С. Жадан. Філософсько-естетичні погляди Михайля Семенка: Дис. канд. філол.
наук: 10.01.01 / Харківський держ. педагогічний ун-т ім. Г. С. Сковороди. — Х., 2000; Ю.
Андрухович, Богдан-Ігор Антонич і літературно-естетичні концепції модернізму.
Автореф. Дисертації канд. філол. наук, Прикарпатський університет ім. В. Стефаника,
Івано-Франківськ 1996.
4. Оксана Забужко, Юрій Шевельов. Вибране листування на тлі доби. 1992–2002 —
К: Факт, 2011.
5. С. Д. Павличко. Насильство як метафора (Дискурс насильства в українській
літературі), 1999 // «Теорія літератури», К.: Основи — 2002, С. 589.
6. О. Гнатюк. Прощання з імперією. Українські дискусії про ідентичність. — К.:
Критика, 2005
7. Баран Є. Літературна ситуація 1999-го: час єзуїтів// СІЧ. — 1999. — № 3.; Баран
Є. Літературна ситуація 1999-го: час єзуїтів// Кур'єр Кривбасу. — 1999. — ч. 111, с. 3-5.;
Баран Є. Літературні дев'яності: підсумки і перспективи// Кур'єр Кривбасу. — 1999. — ч.
116, с. 3-6.
8. Н. Білоцерківець, Голос у дискусії «Українська література після 1991», 25 січня
1997 року // Діалоги на межі століть. Стенограми міждисциплінарних семінарів імені
Івана Лисяка-Рудницького. Київ 1996–2000, Дух і Літера, Київ 2003, С. 119; Н.
Білоцерківець, Література на роздоріжжі. Критика 1997, ч. 1.
Монографії
 Гундорова Т.І. Післячорнобильська бібліотека. Український літературний постмодерн. —
Київ: Критика, 2005.
 Даниленко В. Лісоруб у пустелі: письменник і літературний процес. — Київ:
Академвидав, 2008.
 Гнатюк О. Прощання з імперією. Українські дискусії про ідентичність. — Київ:
Критика, 2005.
 Голобородько Я. Артеграунд. Український літературний істеблішмент. — Київ: Факт,
2006.
 Баран Є.М.. Навздогін дев'яностим…: проза бібліофіла — Івано-Франківськ: Тіповіт,
2006.
 Бондар-Терещенко І.. Текст 1990-х: герої та персонажі. Тернопіль: Джура, 2003.
 Філоненко С.О. Масова література в Україні: дискурс / гендер / жанр. Донецьк:
ЛАНДОН-XXI, 2011.
 Чернецький В. Картографуючи посткомуністичні культури. — Київ: Критика, 2013.
 (англ.) Mark Andryczyk. The Intellectual as Hero in 1990s Ukrainian Fiction. Toronto:
University of Toronto Press, 2012.
Підручники
 Харчук Р.Б. Сучасна українська проза: постмодерний період: Навч. Посіб.. — Київ: ВЦ
«Академія», 2008.
 Лебединцева Н. М. Сучасна українська література: Навчальний посібник. — Миколаїв:
Вид-во МДГУ ім. Петра Могили, 2007.
Оглядові статті
 Анна Біла. Українська ліра 1990–2000 (популярний огляд поезії fin du siecle). «Дикое
поле» № 2, 2002.
 Світлана Богдан: Коротка антологія сучасних способів говорити про Бога, або Знову ця
нездарна молода поезія — огляд сучасної української поезії
 Авансцена: Інформ. зб. сучас. укр. драматургії : (електроннне видання) / Нац. центр
театр. мистец. ім. Леся Курбаса; упоряд. Я. Верещак та ін.; передм. О. Бондаревої. — К.,
2012. — 136 с.
 (англ.) Contemporary Ukrainian Literature. Review. 2009 — англомовний огляд сучасної
української літератури
 (англ.) Павличко С. Д.. A Catfish for Your Thoughts: Ukrainian Literature at the Turning
Point, 1994 // «Теорія літератури», К.: Основи — 2002, С. 525–533.
 (англ.) Павличко С. Д.. Facing Freedom: The New Ukrainian Literature, 1996 // «Теорія
літератури», К.: Основи — 2002, С. 553–559.
Збірки критичних матеріалів
 Володимир Моренець. Оксиморон. Літературознавчі статті, дослідження, есеї. К: Факт,
2009.
 Літературна дефіляда. Сучасна українська критика про сучасну українську
літературу. — Київ: Темпора, 2012.
 Критика прози: статті та есеї / В.Неборак, І.Котик, М.Котик-Чубінська, М.Барабаш,
К.Левків. — К.: Грані-Т, 2011.
Дисертації
 Бондар-Терещенко І. Є. Структурні особливості літературного дискурсу 1990-х рр.:
Автореф. дис… канд. філол. наук: 10.01.01 / І. Є. Бондар-Терещенко ; НАН України. Ін-т
л-ри ім. Т. Г. Шевченка. — К., 2006.
 Борисюк І. В. Стилетворчі функції міфо-ритуальних форм у поезії вісімдесятників
(В.Герасим'юк, І.Римарук, І.Малкович): Автореф. дис… канд. філол. наук: 10.01.01 /
І. В. Борисюк ; НАН України. Ін-т л-ри ім. Т. Г. Шевченка. — К., 2006.
  Шевчук З. В. Засоби моделювання історії в постмодерній українській прозі: Автореф.
дис… канд. філол. наук: 10.01.06 / З. В. Шевчук ; НАН України. Ін-т л-ри ім.
Т. Г. Шевченка. — К., 2006.
Інтерв'ю з письменниками
 33 герої укрліт / Ірина Славінська. — Х. : Фоліо, 2011. — 413 с. — ISBN 978-966-03-
5624-5
 Молоді українські письменники, яких варто почитати. Частина 1, Молоді письменники, з
якими варто познайомитись. Частина 2
Різне
 Том Мур. Спокуса доступності: Ігор Павлюк, поезія і мова як постімперська заява.
 Мала українська енциклопедія актуальної літератури, Плерома, 3, проект Повернення
деміургів — Івано-Франківськ: Лілея-НВ, 1998. — 287 с. ISBN 9667263223, Глосарійний
корпус енциклопедії на сайті часопису Ї
 Українська діаспора: літературні постаті, твори, біобібліографічні відомості / Упорядк.
В. А. Просалової. - Донецьк: Східний видавничий дім, 2012. - 516 с.